Вжух!
Тиха ніч раптово здригнулася, коли по всьому маєтку пролунав сигнал тривоги. Хтось проник на територію та активував охоронну систему. Минуло майже десять років відтоді, як до Агріче востаннє заходив непроханий гість, тож для молодших членів родини цей звук був майже незнайомим. Незабаром у садибі запанував справжній хаос.
– Усі прокидайтеся й зберіться надворі! У нас зловмисник!!!
– Обшукайте все ретельно!
Охоронці, які щойно вийшли зі своїх покоїв, швидко рушили виконувати накази. Дехто зі зведених братів та сестер Роксани вирішив використати цю нагоду для власної розваги та приєднався до полювання.
– Цікаво, це хтось із псів Педеліанів?
Ланте був помітно збуджений, ідучи коридором зі своїх покоїв. Він уже давно готувався до такого випадку, адже був певен, що Руссель Педеліан не залишить усе просто так, поки місцеперебування його спадкоємця залишається невідомим. Востаннє, коли ці двоє зустрічалися, Руссель був упевнений: Ланте причетний до зникнення його сина. До того ж Педеліани не припиняли надсилати пошукові групи до кордонів Агріче, і Ланте вже втомився від постійного знищення цих загонів. Зважаючи на всі ці фактори, він вирішив, що непроханий гість пов’язаний із Педеліанами.
“Ці жалюгідні пацюки справді вміють пролазити в найменші щілини.”
– Батьку, що сталося?
Вона вийшла зі своєї кімнати, ніби її щойно розбудили.
– Роксано, краще перевір, чи твій собацюра на місці.
Роксана кивнула батькові, перш ніж поставити більш важливе запитання.
– Батьку, невже це справді хтось із Педеліанів?
– Дуже ймовірно.
Після цієї відповіді вона мовчки розвернулася й пішла виконувати наказ. Ланте з гордістю подивився їй услід, переконаний, що її проникливість і рішучість у діях — це його риси. Але зараз настав час впіймати й вбити щура.
Роксана стрімко прямувала до покоїв Кассіса.
– Ходімо.
За її командою він без лишніх слів підвівся. Вони вийшли в коридор разом, поки сирени продовжували голосно вити.
– О! Леді Роксано!
Не встигли вони пройти й кілька кроків, як назустріч вибігло кілька озброєних охоронців. Вони зупинилися, уважно оглядаючи й Роксану, і Кассіса, який спокійно стояв поруч. Чутки про те, що він став набагато покірнішим після перебування в залі галюцинацій, вже поширилися, і його тиха присутність лише підтверджувала це. Блакитний спадкоємець не намагався вирватися, а всі кайдани залишалися на місці. Ланте попереджав охоронців бути особливо пильними, адже непроханий гість міг виявитися ще одним Педеліаном, тож вони не мали дозволити Роксані просто так водити іграшку в розпал хаосу.
– Леді, що ви тут робите? Будь ласка, поверніть іграшку до кімнати. Ситуація може стати небезпечною.
– Так, будь ласка, зробіть це. Хіба господар не передав вам повідомлення? Непроханий гість, здається, походить з-
Але Роксана обірвала охоронця, не давши йому договорити:
– Уже знаю.
Вона приклала палець до губ, змушуючи їх замовкнути, а потім додала:
– Саме тому я й хочу трохи розважитися. Не псуйте мені задоволення зайвими балачками.
Водночас вона легенько ворухнула бровами, вказуючи на свою "іграшку" й натякаючи сторожам, що не хоче, аби Кассіс дізнався про особу зловмисника. На її полегшення, вони швидко зрозуміли натяк.
– Дуже сподіваюся на вашу співпрацю, хлопці.
Її неперевершена усмішка зачарувала охоронців, а солодкий голос запаморочив їм голови. Вони дружно кивнули.
– Я дуже вдячна. До речі, куди батько наказав відвести непроханого гостя після затримання?
– До статуї у вестибюлі на першому поверсі.
– Добре. Продовжуйте працювати.
Роксана, ніби йдучи на пікнік, рушила вперед, тримаючи повідець у руці. Тим часом сторожі, що на мить піддалися її чарівності, нарешті отямилися й знову повернулися до полювання.
– Які дурні. Вони геть не знають як догодити тобі, правда?
Кассіс не приховував сарказму в голосі.
– Не звинувачуй їх. Насправді це ти тут ненормальний, адже не піддаєшся, як усі інші.
Кассіс мовчки подивився на Роксану, намагаючись збагнути, як їй вдається впливати на людей лише кількома словами. Він вирішив не продовжувати розмову, бо розумів причину їхньої реакції. Звуки кроків поступово стихли. Вони наближалися до серця маєтку й нарешті зупинилися.
– Ось воно.
Роксана вказала на моторошний коридор, який давно не використовувався. Свічки на стінах підсилювали контраст між освітленими ділянками й глибокою темрявою. Полум'я найближчої затремтіло, ніби від легкого вітерця. Без попередження Роксана простягла руку й узялася за золотий свічник.
– Зачекай!
Але перш ніж Кассіс встиг її застерегти, рука Роксани вже була над вогнем. Вона схопила свічник голою рукою й повернула його, після чого стіна позаду почала розсуватися.
Шурх.
Без сумніву, десь справді був протяг, що виходив із таємного проходу в стіні.
– Є закляття, яке вимагає, щоб свічка залишалася запаленою, поки ти обертаєш свічник, щоб відкрити цей прохід у стіні, – сказала вона, не похитнувшись, коли зняла гарячий свічник зі стіни. Мала спокійний та зібраний вигляд, дивлячись на Кассіса.
– Мені доведеться зробити те ж саме, щоб знову запечатати прохід, тому не зважай на цей незначний опік, – невдовзі додала.
Вона не показувала жодних ознак того, що мить тому отримала опік руки. Кассіс насупився, дивлячись на неї.
– Ти справді… – почав він, але зупинився.
Потім глянув на неї з люттю, перш ніж зімкнути очі.
Вжух.
З іншого боку стіни почутий вітер практично спонукав Кассіса поквапитися. Той знав, що часу обмаль. Його очі розплющилися, а рішучість розпалювалася. Він ступив крок у темряву.
Дзень.
Магічні кайдани впали на підлогу.
– Є лише один шлях, тож йди прямо, – сказала без зайвих пояснень. Вона вже дала всі необхідні інструкції кілька днів тому, а часу було обмаль. Зробивши різкий вдих додала: – Обережніше.
Їхні погляди зустрілися, та перш ніж Роксана знову заблокувала прохід у стіні, Кассіс простягнув до неї руку.
– Роксано.
Почувши голос, вона відчула теплий дотик на своїх пальцях.
– Не думаю, що це кінець, нумо залишимо прощання на наступний раз.
Вона подивилася прямо на блиск, що випромінювали його погляд — сяйво, яке навіть темрява довкола не могла загасити. Коли Роксана побачила своє відображення в його очах, раптом відчула, що вона — чужа.
– Бережи себе до того часу, гаразд?
Вона лише легко усміхнулася у відповідь. Його рука нарешті відпустила її, і він зник за стіною.
– Прощавай, Кассісе. Була рада знайомству.
І після всього часу, проведеного разом із моменту його ув’язнення, їхні шляхи розійшлися. Поки що це справді прощання.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!