Я вийшла з кімнати Кассіса з незворушним обличчям. Із кожним кроком моя хода ставала все швидшою, наче я втікала. Довелося вигадати брехню про те, що повела розвідників Педеліан у безпечне місце, лише для того, аби Кассіс заспокоївся. Насправді ж мій план полягав у тому, щоб завести їх на північ — у Темний Ліс. Це болотиста місцевість, населена найнебезпечнішими демонами-монстрами. Крім того, він був відомий тим, що звідти ніхто не повертався, доки його тіло й душа не розділялися назавжди.
Я гірко всміхнулася, розмірковуючи, чому ж Агріче в романі так жорстоко катували й зрештою вбили Кассіса. Усе просто: він був тим, ким вони не були, немов коло серед трикутників і квадратів. Власне, і я деякий час почувалася трохи не в своїй тарілці поряд із ним. Це відчуття лише посилилося після того, коли він став свідком моїх сліз уві сні. Можливо, справа була в страху знову стати безпорадною, як колись. Я навіть пошкодувала, що тоді не відштовхнула його руку, поки він витирав мої сльози. Це треба було зупинити. Не можна заперечувати, що Кассіса Педеліана потрібно якнайшвидше позбутися.
Останнім часом у маєтку Агріче панувала якась гнітюча атмосфера, і значною мірою причиною була Роксана. Точніше, її отруйні метелики. Понад сотня крилатих істот жадібно пожирали тушу впалого чудовиська. Лише за кілька днів їхня чисельність зросла з кількох десятків до цілої хмари.
Чоловіки, відповідальні за доставку трупів монстрів, з відразою відверталися від огидних звуків, що наповнювали повітря. Попри всю їхню красу, видовище, як ці створіння люто шматують мертву плоть, було нестерпним навіть для них. Ще один труп з гуркотом впав на купу, після чого чоловіки поспіхом покинули територію. Ця похмура процедура перетворилася на щоденний ритуал після того, як Роксана оголосила, що вирощуватиме своїх метеликів як убивць.
Героїня ліниво спостерігала за тим, як її червонокрилі створіння ласують здобиччю.
– Принесіть мені випити щось холодне. Сьогодні досить спекотно.
Поки Роксана витончено сиділа за чайним столиком, спеціально виставленим для неї, її елегантний вигляд аж ніяк не пасував до того, що відбувалося неподалік. Однак вона, здається, не відчувала жодного дискомфорту, на відміну від її покоївки, яка мала по- справжньому приголомшений вигляд. Навіть ті, хто приносив туші демонів, були дещо блідими, немов їх ось-ось знудить.
Дехто з Агріче також приходив поглянути на це дійство з цікавості, утім майже відразу розвертався й тікав геть. І найжорстокіші з них не могли довго витримати таке моторошне видовище.
– Невже ви не можете працювати трохи швидше? – спокійно запитала Роксана. – Якщо мої метелики не наситяться, вони можуть вирішити поласувати чимось іншим. – Її голос був рівним, без жодної загрози в інтонації.
Але чоловіки, почувши ці слова, затремтіли. Кинувши ще один наляканий погляд на метеликів, вони стрімголов кинулися за новою партією туш. Упевнившись, що всі довкола достатньо налякані її вбивчими істотами, вона нарешті відчула задоволення. Роксана навмисне влаштувала це страшне видовище. І, оскільки ніхто не знав її справжніх намірів, усі почали ставитися до неї зі ще більшою насторогою. Вона завжди вважалася достобіса вродливою, але тепер стала ще більш неприступною. Немов метелики — прекрасна, але смертельно небезпечна.
Один із тих, хто затримався, випадково зустрівся з Роксаною поглядом, раптом зблід і кинувся тікати, важко дихаючи. Щойно всі чоловіки нарешті зникли, вона знову перевела погляд на цих істот.
Час від часу Роксана дивилася на Кассіса з відчуттям, схожим на крижаний подих по шкірі. Не тоді, коли вони зустрічалися поглядами, а вже після того, як холодний спокійний блиск повертався в її очі. Вона терпляче чекала моменту, коли всі частини її плану стануть на свої місця. Згодом їй почало здаватися, що Кассіс міг би втекти з маєтку Агріче сам, якби захотів, але чомусь навмисно цього не робив. Якщо це було так, то, швидше за все, через його незрозуміле занепокоєння про неї. Замість втіхи такі думки лише змушували нутрощі скручуватися від неспокою.
– Як справи з метеликами?
Ланте покликав її до свого кабінету.
– Досить добре, батьку. Вони не розчарують. – Краєчки губ Роксани ледь піднялися в темряві, створюючи тінь, схожу на усмішку, яку можна було прийняти за справжню. – Однак, думаю, дуже скоро їхнього теперішнього харчування може бути недостатньо.
– Просто скажи, що тобі потрібно, і я це дістану.
Батько відповів без жодних вагань, адже мав значний інтерес до отруйних метеликів.
– Я просто вважаю, що якби вони могли живитися набагато сильнішими й могутнішими створіннями, то самі стали б ще загрозливішими. Хіба ви не згодні, батьку?
Ланте одразу ж кивнув, підтримуючи її сміливу ідею.
До щомісячної оцінки залишалося три дні, і незабаром Деон мав повернутися зі своєї подорожі до місця проживання карантулів. Того ж дня Роксана отримала від своїх метеликів новини про розвідників Педеліан.
– Гаразд, я зрозуміла.
Дізнавшись, що вони успішно дісталися до північного кордону, вона задоволено всміхнулася. На знак “теплого прийому” Роксана відправила істот — тих самих, яких кілька днів відгодовувала м’ясом, кров’ю та нутрощами демонів-монстрів, — аби вони послужили їм провідниками.
Легкий вітерець увірвався крізь відчинене вікно, змушуючи фіранки легко тріпотіти. Сезони змінювалися, залишаючи в повітрі ледь відчутний натяк на зелень. Минув майже місяць із того часу, як Кассіс потрапив до маєтку Агріче.
– Майже час прощатися.
Тихо промовила вона, дивлячись у вікно. Незабаром їй доведеться повернутися до життя без нього. Погодувавши своїх виснажених метеликів власною отруйною кров’ю, Роксана вирушила до Кассіса.
– У тебе блідий вигляд.
Кассіс одразу ж прокоментував її стан, щойно вона переступила поріг. Такий колір обличчя не був несподіванкою, адже їй довелося випити велику дозу отрути, щоб потім нагодувати своїх метеликів.
– Я просто прийшла повідомити тобі новини про розвідників. Хіба ти за них не хвилюєшся?
– Якщо їх веде Ісідор, з ними все буде добре.
Роксана трохи примружилася від його байдужого тону.
– А от я ні? Це те, що ти хочеш сказати?
Її обличчя залишалося байдужим, але слова — ні. Сумнів у здібностях, схоже, виник через те, що він бачив її у хвилини слабкості. Після короткої паузи Кассіс глянув на неї дивним поглядом і ледь помітно поворухнувся.
Брязь.
Чарівні кайдани на його зап’ястях просто впали на підлогу.
“Що, чорт забирай, з ним таке? Невже він тепер може так легко звільнитися?”
У ту ж мить він простягнув руку до неї. Роксана ще більше здивувалася. І перш ніж вона усвідомила, що відбувається, вже сиділа на його ліжку. Їй усе ще було незвично відчувати тепло його дотику, що пронизувало шкіру. Та спробувала вирватися, але Кассіс так і не відпустив.
– Що ти робиш? Хто дозволив мене торкатися?
– Гадаєш у тебе є право питати? Ти робила зі мною й набагато гірші речі.
Роксана не змогла знайти слів для відповіді. Адже правда полягала в тому, що вона сама залишила ті сліди на його шиї без дозволу.
– Тож ось яка ти насправді?
Її голос був холодним, проте вона намагалася бути більш безпристрасною.
– Якщо вже на те пішло, то ти просто маєш звичку ускладнювати життя іншим.
Кассіс усміхнувся, і це змусило Роксану відчути себе ще дурнішою. Вона вирішила знайти цьому логічне пояснення. Простіше кажучи, Кассіс просто лікував її якомога швидше, щоб слабкість не завадила виконанню плану. А оскільки його сила могла допомогти, вона дозволила йому торкатися себе. Утім, попри всі ці раціональні доводи, щось змусило відповісти майже роздратовано:
– Може, ти забув, однак я все ще Агріче.
Кассіс просто дивився на неї.
– Я знаю.
Опісля жоден з них не промовив ані слова. А невдовзі настав день перед щомісячною оцінкою.
Грюк.
Увесь маєток Агріче здригнувся, немов від землетрусу. Лабіринти почали відкриватися, а разом з ними й шлях до Темного Лісу. Усі частини її плану стали на свої місця. Час діяти нарешті настав.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!