Я швидко усвідомила: через свою раптову недугу стала менш обережною поруч із Кассісом. Також зрозуміла, що ніколи не дозволяла собі хворіти по-справжньому, оскільки завжди боялася здатися слабкою. Це був перший випадок, коли хтось побачив мене в настільки жалюгідному стані. Можливо, я змогла таке зробити, бо зі мною був Кассіс — чужинець, далекий від жорстокого світу Агріче. Думаю, це був інстинкт, який змусив мене втратити пильність і показати йому себе виснаженою. До того ж я почувалася захищеною, перебуваючи в його обіймах. Відчуття тепла, яке передавалося від нього до мого тіла, було для мене незвичним, але не хотілося зупинити його.
– Так… тепло… – Випадково вимовила я, видихаючи.
Як і тоді, у кімнаті галюцинацій, цього разу Кассіс накрив мої очі долонею.
– Тобі слід поспати, доки не одужаєш.
Його заспокійливий голос подіяв на мене, неначе магія — відчула, як усе тіло повністю розслабилося. Вперше з дитинства я засинала з повним умиротворенням, знаючи, що хтось поруч.
Як і зазвичай, мені наснився Ахілл. Проте цього разу він простягав мені вінок із квітів, сплетений власноруч, на відміну від повторюваних кошмарів, де плакав кривавими слізьми. Я завжди боялася його появи в снах. Особливо через те, що часто бачила, як стаю причиною його загибелі, і прокидалася з відчуттям провини, яка лежала на мені. Але цього разу мені спокійно. Він усміхався до мене. Я вже виросла до його зросту попри те, що була молодшою сестрою. П’ятнадцятирічний Ахілл обережно поклав вінок мені на голову. Його усмішка стала ще ширшою. Я воліла зробити те саме, але… не змогла. Натомість сльози неконтрольовано потекли по моїх щоках. Ахілл почав ніжно витирати їх, не перестаючи усміхатися. Я майже могла почути, як він каже:
– Ось так, ось так…
Прокинулась із усвідомленням одного: плач не припинявся. Відчула, як чийсь палець обережно ковзнув по моїх вологих щоках і повіках. Його тепло торкнулося мене вдруге — цього разу трохи міцніше. Знову заплющила очі. У такому стані все здавалося маревом. Хоч і не спала, я просто мовчки лежала, дозволяючи Кассісу витирати мої сльози.
Після того дня я відчувала незручність щоразу, коли приходила до Кассіса. Але це було неминуче. Інакше й не могло бути, оскільки він застав мене в такому вигляді. На щастя, жоден із нас більше не згадував про той випадок. Кассіс, очевидно, не жадав говорити про свою особливу здібність. Як і в мене, якщо не більше, не було жодного бажання обговорювати мій жалюгідний стан. Тож, здається, ми уклали мовчазну угоду уникати цієї теми.
– Гарна ніч, – пробурмотіла перше, що спало на думку, коли увійшла до його кімнати.
Ці слова були настільки безглуздими, що тільки підкреслили мою розгубленість. Я воліла б забрати їх назад, але було вже пізно. Ха-а… Досі не можу пояснити, чому тоді відчувала потребу бути такою ввічливою. Це ж був не перший мій візит до нього за той день.
– Так і є. Хоча не можу сказати, що помітив, яка зараз година.
Промовляючи це, він спокійно дивився на мене. Я мовчки подякувала небесам за те, що він не змінював тон, допомагаючи почуватися менш ніяково. Також йому доводилося носити новий комплект кайданів, які Емілі викрала на моє прохання. Чи справді вони будуть ефективними — це ще потрібно з’ясувати, адже з попередніми Кассіс впорався без особливих зусиль. Утім він дозволив мені накласти нові без жодного спротиву. Здавалося, що втеча більше не була серед його пріоритетів.
– Ось. Я прийшла віддати тобі це.
Я простягнула йому невеликий клаптик тканини з написаним на ньому секретним кодом. Отримала його від одного з розвідників Педеліанів, однак не знала, що там було написано. Кассіс же, здається, зрозумів усе майже одразу — в його золотих очах промайнуло полегшення. А потім він несподівано перевів погляд на мене.
– Це отруйні метелики?
Я навіть не помітила, що кілька моїх метеликів літали в повітрі. Несвідомо тілом пройшли дрижаки, адже не кликала їх. Але найбільше мене здивувало те, що кілька з них приземлилися просто на плече Кассіса — саме на місце його поранення. Наче прагнули його крові.
По моїй команді ті відсахнулися від нього. Це був не перший раз, коли вони поводилися так. У той час, як я зомліла через напади кашлю кров’ю, вони теж раптово з’явилися та потягнулися до Кассіса. Не вдавалося збагнути, чому метелики шукають його кров. На щастя, це були не ті, яких я вирощувала як убивць, а особлива перша партія, що я використовувала для інших цілей. Кассіс швидко оглянув цих істот, а потім заговорив без найменшого натяку на занепокоєння.
– Думаю, вони жадають моєї крові.
Він справді був надто кмітливим. І надто… милим.
– Навряд чи. Вони п’ють лише мою.
Не бачила сенсу вдавати, ніби вони не токсичні, особливо зважаючи, що Кассіс уже врятував мене від отруєння, поки ті кружляли довкола. Він продовжував дивитися на моїх метеликів тим своїм поглядом — проникливим, всезнаючим. Я не могла не задуматися, звідки він взагалі щось про них знає, адже їхнє існування мало бути відомим лише тим, хто належав до оточення знавців магії. Хоча я так часто відправляла їх на кордони, що, мабуть, їх уже помітили.
Відчуваючи його погляд на собі, я також перевела увагу з метеликів назад на Кассіса. Складалося враження, що він дивився на мене з тим самим невиправданим занепокоєнням і, ймовірно, з тими самими марними думками, що й раніше. Коли ж він нарешті розкрив рота, його слова були не надто значущими.
– Твій стан… надто нестабільний, – сказав, наче ненароком. Перш ніж я встигла щось промовити, він випередив мене та додав: – Що станеться з тобою після того, як я піду?
Він серйозно переймався за МЕНЕ?! Так, звісно, той не мав жодного уявлення, що весь цей план втечі зрештою був розроблений, щоб урятувати мою власну шкуру, але невже він справді вважав, що я збираюся стати мученицею заради нього?! Я? Та сама людина, яка доклала руку до майже всіх неприємностей, що спіткали його з моменту потрапляння до маєтку Агріче?.. Раптом я відчула, як усередині мене щось закипає.
– Дозволь мені поставити тобі зустрічне запитання. Ти, бува, не плутаєш мене зі своєю сестрою?
Було досить складно ігнорувати цей тривожний погляд щоразу, коли ми зустрічалися. І, зізнатися чесно, насправді я жадала сказати: "Турбуйся про свою власну сестру". У якийсь момент мені спало на думку, що смерть Сильвії в романі може не лише зганьбити моє ім’я. Зважаючи на жанр цієї історії, цілком імовірно, що мене також змусили б узяти участь у деяких сценах з кайданами, причому з найгіршими виблядками цього світу.
– Хіба я не можу хвилюватися за тебе?
Він повністю ухилився від мого питання. Не знайшовши, що відповісти, лише прикусила губу. Я припустилася помилки. Слід було уникати не лише його очей, а також голосу. Однак наші погляди зустрілися. Золоті зіниці немов уп’ялися в мене, пронизуючи наскрізь, і врешті-решт це я відвела очі першою. Коли ж нарешті відповіла, було чути значно менше роздратування.
– До твого відому, я вже подбала про запасні варіанти для себе.
Я почала замислюватися, чи не міг Кассіс утнути втечу без моєї допомоги. Він і так легко розірвав кайдани, а ще, здається, мав особливість, про яку забула. Або ж просто не поспішав, бо був упевнений, що варто йому лише захотіти — і утече. Пригадуючи, як він урятував матір від загибелі, ця думка не здавалася такою вже нереальною.
Усвідомлення того, що наші ролі могли непомітно для мене помінятися місцями, і тепер у нього була перевага, викликало в мене неприємне відчуття, схоже на холодний дотик до спини. Я навіть питала напередодні про його здібність, але він не відповів. А коли поцікавилася, чому раніше не розірвав кайдани, він лише недбало пояснив, що обставини не дозволяли цього. На цьому всі пояснення закінчилися.
– До речі, схоже, я ще не ділилася з тобою всіма деталями мого плану, тож нумо розглянемо його зараз.
Із певним невдоволенням змінила тему, проте схопилася з подробицями розповідати про план. Кассіс на мить закам’янів. Тепер уже була його черга зазнати невдачі у своєму допиті. Та очевидно, що він мав зосередитися на плані втечі, адже це було значно важливіше.
– Я подбала про те, щоб розвідників спрямували в безпечне місце, тож після втечі тобі слід приєднатися до них.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!