Як і завжди, в'язниця нагадувала похмуре мовчазне місце. Кассіс поринув у роздуми над подіями, що тут відбулися. Найбільше він зосередився на власній невдалій спробі втечі. Чим глибше він аналізував усе, що сталося, тим сильніше переконувався, що родина Агріче справді божевільна. Ризик для всієї резиденції не обмежувався лише нерозважливістю Джеремі Агріче. Найбільш тривожним був сам факт, що ця родина взагалі примудрилася розводити демонічних створінь у власному домі. Це здавалося абсолютно незбагненним. А ще – та огидна колекція понівечених людей, що він побачив у розбитих скляних камерах. Сам лише спогад про тих нещасних, ув'язнених у клітках, викликав у нього хвилю нудоти й відрази.
І, звісно, Деон Агріче...
– До речі, наш кордон винюхували якісь розвідники, немов пси.
– Гадаю, це був пошуковий загін із найвідданіших воїнів Педеліана. Вони вирушили на пошуки свого загубленого юного господаря. Чесно кажучи, мені знадобилося трохи більше часу, ніж я очікував, щоб позбутися цієї непокірної шайки.
– Що такого? Я просто трохи завчасно відправив їх зустрітися зі своїм улюбленим господарем. Ти зможеш побачити їх зовсім скоро.
Слова Деона відлунювали в голові Кассіса, змушуючи стискати кулаки. Холодний, мов арктичний вітер, погляд золотих очей показував його лють. Якби в нього була така можливість, він без вагань розчавив би цього покидька, немов жалюгідну комаху. Однак саме дії Деона не давали спокою, попри огидні вчинки Джеремі. Можливо, це було зумовлено шоком від подій того дня, які застав Кассіс. Він добре чув, як мати Роксани благала Деона не вбивати Ахілла. Кассіс знав, що брат Роксани вже мертвий. Це було одне з небагатьох тверджень, які він підслухав, перебуваючи в темниці.
Проте найбільше його приголомшили слова матері Роксани після того, як Деон активував на його кайданках найсильніший рівень магії обмеження. Вона продовжувала повторювати, що саме Деон вбив її сина. Це не вкладалося в голові Кассіса. Як таке взагалі можливо? Як можна вбити рідного брата? Навіть якщо в них були різні матері, усе ж були пов'язані кров’ю. Та після побаченого на власні очі, Кассіс не дуже відчував подив на подібні вибрики Деона.
– Однак було б веселіше, якби ти плакала, як тоді.
Кассіс раптово насупився. Його спогади несподівано повернулися до подряпини на щоці Роксани, до червонуватої рани на її руці, до плям крові, що просочувалися крізь її одяг. Дивне відчуття спалахнуло в його грудях.
“От чорт, примудрився потрапити до пекла.”
Оскільки з моменту свого прибуття Кассіс більшу частину часу провів у полоні, він відносно мало контактував з Агріче. Проте були припущення, що, якби такі зустрічі з ними траплялися частіше, то, ймовірно, підхопив би божевілля. Та найбільшим подивом для нього стали ті дивовижні вчинки, що здійснювалися з абсолютною невимушеністю. Загальноприйняті у світі норми, закони та моральні принципи, здавалося, не мали там жодного значення. Навіть їхнє розуміння добра й зла ґрунтувалося на зовсім інших критеріях. Пересічна людина просто не змогла б залишитися при здоровому глузді, провівши надто багато часу в маєтку Агріче.
Його погляд знову впав на магічні кайдани, що все ще сковували зап’ястя.
– Відтепер на тебе буде накладено обмежувальне закляття.
Коли Кассіс перебував у залі ілюзій, перед його очима постав давно забутий спогад. Тоді він усвідомив, як позбутися своїх пут. Тепер він розумів, як викликати свою силу, попри виснажене тіло. Його здібності не залежали від фізичної форми.
– Хм…
Різні думки крутилися в його голові. Раніше він ніколи не замислювався, що буде з Роксаною після його втечі. Завжди вважав її частиною родини Агріче, але останнім часом у нього закралися сумніви. Через зведеного брата вона втратила рідного, а той згодом намагався вбити її матір. Найгірше було те, що навіть з очевидними доказами в руках, у неї не було можливості щось вдіяти проти Деона Агріче.
Кассіс також згадав, як вона відхаркувала кров, і вкотре занепокоєння охопило його через отруйний букет, що був їй за подарунок. Крім того, її власного в’язня піддали тортурам. Якби Джеремі не спіймали на гарячому, самій Роксані довелося б відповідати за це куди суворіше. Він відчував тривожність, проте не міг дозволити собі забаритися. Зрештою, йому потрібно втекти з резиденції Агріче.
Він почав згадувати свій досвід у кімнаті галюцинацій, і майже одразу його знову охопило занепокоєння. Він пригадав ніжний дотик і тихий шепіт примари, що дякувала йому за порятунок своєї матері. Викликане почуття важко було описати. Ба більше, вперше з моменту, як потрапив у маєток Агріче, він зміг відпочити без тривоги чи напруги. Те, як Роксана поставала перед ним не кимось із ворожого роду, дедалі більше полонило його думки. Адже вона навіть доклала зусиль, щоб знайти розвідників Педеліанів.
– Ааааа!
Раптом крик здалеку вирвав Кассіса з роздумів. Він був тихим, але гострим, і змусив волосся на його потилиці стати дибки. Хоча не виходило точно визначити, звідки саме долинув звук, проте його чіткість свідчила, що це сталося зовсім поруч.
Грюк.
Двері його кімнати різко зачинилися, і Кассіс миттєво напружився. Але це була лише Роксана. Він побачив, як знайома постать увірвалася в кімнату, а потім, щойно зачинивши двері, безсило впала на підлогу, кашляючи кров’ю. Кассіс кулею підвівся.
– Роксано!
З її вуст витікала майже чорна кров. Він помітив, як звідкись з’явилися криваво-червоні метелики й сіли на її руку, а також на калюжу крові, у яку вона впала на коліна. Це було дивне, навіть моторошне видовище. Невдовзі повітря заполонив запах отруйних випарів.
– Грх…
Після останнього болісного спазму Роксана безсило повалилася долілиць. Не вагаючись ані секунди, Кассіс розірвав ланцюг на шиї й кинувся до неї.
– Роксано! Отямся, Роксано!
Її тіло було холодним, мов крижана брила. Зі заплющеними очима та попелястим обличчям вона радше мала вигляд мертвої, аніж живої людини. Лише червоні сліди крові на її губах додавали трохи кольору. Через якусь мить Кассіс помітив, що метелики кружляють і над його плечем. Він не одразу це усвідомив, але в поспіху знову роз’ятрив рану на плечі, залишену Деоном. Його сорочка вже просочилася кров’ю на значній ділянці.
– Роксано!
На щастя, вона не втратила свідомість повністю. Почувши його голос вдруге, Роксана повільно розплющила очі, та їй важко давалося зосередити свій погляд. Потім по її щоках почали текти сльози.
– Не виходь… туди.
Її губи ледь ворушилися, коли вона промовляла.
– Це… небезпечно. Я… захи…
Але, не встигнувши договорити, вона знову закашлялася, випльовуючи ще більше крові.
– Ти потребуєш лікаря.
Кассіс не до кінця розумів, що відбувається, утім було усвідомлення, що вона перебувала в критичному стані. Його думки кружляли довкола спроб змінити її положення, щоб безпечно винести з кімнати. Але Роксана зібрала рештки своїх сил, аби прошепотіти:
– Не треба… Будь ласка…
Йому було не важко розтиснути пальці, що вп’ялися в руку, однак щось у її погляді змусило зупинитися.
– Будь ласка, нікому не кажи, що ти щойно бачив.
Кассіс завмер. Важко було зробити рух, поки Роксана, витрачаючи останні сили, благала його про це. Йому варто було б запитати її, вимагати пояснень, зажадати відповісти на відмову про допомогу. Та з певних причин не зійшло й пари з вуст.
– Нікому… не кажи…
Склалося враження, що з неї вирвався останній подих. Потім вона заплющила очі й відпустила його руку. Кассіс, затамувавши повітря, спостерігав за її нерухомим тілом. Навколо них, повільно махаючи крильцями, кружляли десятки метеликів, схожих на стерв’ятників, що чекали на свою здобич.
– Якщо твоя сила вийде з-під контролю, вона стане причиною катастрофи!
Раптом у його голові пролунали суворі слова з минулого.
– Ніколи, чуєш, ніколи більше не використовуй свої здібності за таких обставин!
Цей наказ був глибоко вкарбований у його свідомість.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!