Розділ 44

Під пильним поглядом Кассіса я вагалася з відповіддю. Здавалося, він знав, що ці квіти отруйні. Але питання в тому… як? Поки мої думки кружляли врізнобіч, я вирішила вдати, що нічого не розумію.  

– Ні… Я не знаю, що то за квіти. А чому ти питаєш?  

Його наступні слова були схожі на кинутий камінь, що розбиває спокійну поверхню води.

– Ця квітка ядовита. Не впевнений, яка саме це отрута, але вона досить токсична.  

– Звідки ти знаєш? 

Попри свою звичну витримку, мої очі округлилися. Він ніби задумався, як краще відповісти, а потім нарешті промовив:

– Я вже бачив такі раніше. І впевнений, що вони отруйні.  

– Але це неможливо.  

Я відповіла майже без міркувань, бо просто не могла повірити, що він десь бачив ці квіти раніше. Сумніву в їх токсичній природі в мене не було, адже їх вирощували безпосередньо в маєтку Агріче.

На обличчі Кассіса з’явилося роздратування.  

– Можеш мені не вірити, утім тобі варто бути більш обачною.  

Я не розуміла, чому він раптом розлютився. Чи подумав, що я сумніваюся в його словах? Але ж справа була зовсім не в цьому. 

– Найкращим рішенням було б позбутися цих квітів. Та якщо ти не бажаєш цього робити, то принаймні тримай їх подалі від себе.  

Він зробив паузу, ніби зважуючи, чи варто говорити далі.  

– Ти, мабуть, і цьому не повіриш… але я кажу все це заради тебе.

Звісно, я навіть не думала їх викидати. Навпаки, такі рослини були корисними для мене саме через свою отруйність. За один подих я зрозуміла, що порівняно з букетом, який мені подарував Йоан, цей був набагато сильніший.  

– Ні-ні, я тобі вірю.  

Я вирішила підтвердити його здогадки, не вдаючись у подробиці. 

– У тебе ж немає причин вигадувати таке.

Мої слова, здається, трохи його заспокоїли, що знову викликало в мене дивне відчуття. Несвідомо я поринула у свої роздуми, дивлячись на квіти. Поки що залишалося загадкою, як саме Кассіс дізнався, що вони отруйні. 

 

---

 

Два дні потому я випадково натрапила на Шарлотту. Останнім часом мені доводилося одночасно виконувати безліч завдань. Я стежила за Деоном під час його експедиції в середовищі карантулів, слідкувала за розвідниками Педеліанів поблизу наших кордонів. А в маєтку я пришвидшувала процес вилуплення останньої отруйної метеликової лялечки та пильнувала розвиток подій у родині. 

Напевно, через усю цю метушню я почала відчувати втому ще з минулої ночі. На щастя, мої метелики вродилися вчасно. Загалом, справи складалися не так уже й погано, але повернення Деона порушило цей крихкий баланс і ще більше напружило мене, навіть попри мої спроби не зважати на нього. 

Єдине позитивне зрушення було в тому, що Кассіс поводився набагато спокійніше. Хоч я й організувала його втечу, та якби він знову вирішив утекти самотужки, пояснити це стало б значно складніше. Саме тому я розповіла йому все про таємний прохід і про розвідників Педеліанів, які шукали його біля кордонів.   

Мені було важливо, аби Кассіс залишався терплячим, адже існувала ймовірність, що він потайки планував ще одну втечу. Я мала змусити його зрозуміти: він повинен чекати не тому, що довіряє мені, а тому, що будь-яка необдумана дія могла йому зашкодити. Все ж таки щойно мені вдалося б налагодити контакт із розвідниками Педеліан, я була впевнена, що Кассіс почне довіряти мені більше.  

Його втеча ставала все більш реальною, і я готувалася зробити останні необхідні кроки.  

– Ой, Роксано, чула, що твоя іграшка спробувала втекти?  

Зустріти Шарлотту саме в такий момент було вкрай небажаним.  

– Давненько не бачилися, Шарлотто.  

Вона постала переді мною ще більш блідою та худою, аніж раніше, попри мої подібні очікування. Я знала, що її вже випустили, але все одно була здивована, коли побачила її, що перегородила мені дорогу.

– Маєш чудовий вигляд, Шарлотто. Схоже, що час у темниці пішов тобі на користь.

Я не відчувала жодних докорів сумління, розмовляючи з нею в такому глузливому тоні, адже в її погляді теж з’явилася гостра жорсткість.  

– Можливо, тобі варто було залишитися там довше, як гадаєш?  

Ми стояли посеред коридору, що вів до кімнати Кассіса. Одержимість ним, навіть після ув’язнення в темниці Агріче, лише підтверджувала її впертість.

– Чула, що кілька днів тому через твою іграшку весь маєток стояв на вухах. Хіба після такого ти ще маєш право називати його своїм? На твоєму місці я б просто відрізала йому ноги, щоб навіть не смів поворухнутися.

Так, це була справжня Шарлотта. Жодного сумніву, вона б дійсно так і вчинила. Отака мала нахаба! Вона намагалася вибити мене зі шляху до мого ж власного плану втечі! Але я розуміла її мотиви, бо знала, що вона досі не пробачила мені за все, що сталося. За її ув’язнення врешті-решт звинуватили Джеремі, однак завзяте переслідування мене чи не відразу після звільнення вкотре свідчило про приховану злість на мене.

– Кажуть, що батько дозволив тобі забрати його тільки після того, як мене кинули в темницю. Ти ж навмисне виманила мене туди, щоб я потрапила в халепу, так? Ну, уперед, бреши далі, ти ж підла гадюка! 

Я лише посміхнулася, поки вона кипіла від люті.

– Отже, ти справді дурепа, якщо не збагнула, що це була пастка від початку.

У ту ж мить її колись миле личко перетворилося на злісну гримасу справжнього хижака.  

– І вся ця плутанина з втечею не сталася б, якби він належав мені! Ти була недостатньо обережною, однак чомусь залишилася без покарання! Тебе саму мали б кинути в ту ж темницю! А твої отруйні метелики – це брехня, так? Ти просто вигадала це, щоб догодити батькові! Ти можеш дурити всіх інших, але не мене! Я знаю, яка ти насправді! І я поверну собі те, що ти вкрала! Побачиш! 

Ненависть у її очах була незаперечним доказом, що вона не збиралася просто так відступати.  

– Гадаю, від істоти з таким мізерним інтелектом годі чекати іншого. Але отак верзти нісенітниці після ув’язнення…  

Я зітхнула й з удаваним жалем похитала головою. Потім, витримавши паузу, немов розмірковуючи, знову зосередилася на молодшій сестрі.  

– Що ж, Шарлотто, я дозволю тобі самій перевірити, чи кажу я правду. Дивись уважно та обмірковуй самотужки.

На моє мовчазне запрошення з’явилися метелики – їхні крила були темніші за кармін. Як я вже казала раніше, отруйні речі зазвичай прекрасні, та водночас вони навіюють лихі передчуття. У коридорі поступово зібралася ціла зграя – понад сотню крилатих створінь. Декілька з них повільно розмахували крилами, але загальний потік усе збільшувався. Обличчя Шарлотти зблідло.

– Що за?...  

Мах. 

Зненацька всі метелики кинулися на неї, змусивши дівчину заволати від жаху. Вона ж знала, що я вирощую метеликів-вбивць, інакше чому б так злякалася?  

– Ааааа!  

Шарлотта опинилася в центрі багряного вихору. Це могло бути лише моєю уявою, але мені здалося, що я почула характерний звук жування, ніби щось прогризало інше. І, можливо, це теж було лише фантазією, однак повітря заполонив ледь відчутний запах крові. Ні, це була не моя уява. Я спостерігала, як навколо Шарлотти почала збиратися липка калюжа. 

– Ах! Аа-а! Аааааа! 

Це було жахливе видовище. Моя зграя метеликів нещадно атакувала, та щойно я наказала їм відступити, як ті миттєво розлетілися, залишивши її неушкодженою.

– Як я вже казала, Шарлотто, я просто терпіти не можу дурних людей.  

Вона була настільки налякана, що не змогла навіть відповісти. Я плекала надію, що ця ілюзія змусить її принаймні якийсь час поводитися тихіше.  

– Сподіваюся, ти більше не розчаруєш мене.  

Холодним голосом я кинула цю фразу й рушила геть, залишивши Шарлотту згорбленою на підлозі. Як я вже згадувала, кімната Кассіса була зовсім поруч із місцем, де вона вирішила мене підстерегти.  

Клац.  

Щойно я зайшла до його кімнати й зачинила важкі двері, з мого рота вирвалася темна кров і жовч. 

– Угх… Грх… Бвуе!

Пекучий біль у шлунку, що шматував мене зсередини, нарешті вирвався назовні. Незабаром кімнату наповнив запах крові. Посеред цих мук я почула металевий брязкіт і крики десь здалеку. Але мій стан був настільки жалюгідним, що навіть звуки доходили до мене приглушено. Це був мій перший раз, коли я керувала метеликами подібним чином, тож не спадало на думку, наскільки це виснажить мій організм. Але тепер я отримала важливий урок. 

У моїх руках не залишилося жодної сили, коли я схилилася над підлогою. Від високої температури очі затуманилися сльозами. Моє й без того слабке тіло стрімко занепадало. Наостанок мене вирвало, після чого впала на бік. Раптом щось з тріском зламалося вдалині. Крізь розмитий зір я побачила, як Кассіс наближається до мене. Він зумів розірвати свої кайдани. Навіть у такому жалюгідному стані відчувала захват від нього. Але мене відразу охопив страх: а раптом той знову спробує втекти? Він не мав цього робити. Це було б надто небезпечно. Проте не втік. Натомість він опустився переді мною й простягнув руку. Незабаром я відчула тепло його долоні на своєму обличчі. Я повільно заплющила очі. 

– Роксано!  

Його голос неначе відлунював десь далеко.