Розділ 42

Наче вичікуючи мене, Деон стояв на останній сходинці.

– Треба було вдарити тебе ще кілька разів.

Я промовила без жодної емоції.

– Що б ти робив, якби Кассіс не втрутився, аби врятувати мою матір?

Деон, спостерігаючи за мною своїм непохитним поглядом, недбало відповів:

– Нічого, мабуть.

Трясця, який же виблядок! Я кинула на нього крижаний погляд, хоча всередині вирувала буря гніву. У мене не було бажання показувати свої емоції, особливо перед ним.

– Я вже казав тобі…

Його губи розтягнулися в ту жахливу посмішку, здатну вселити страх у будь-кого.

– … наскільки сильно я люблю дивитися, як ти ламаєшся і плачеш.

Він справжній психопат. Найгірший з найгірших.

– Шкода.

Мені вдалося стримати лють, коли я холоднокровно пройшла повз нього.

– Це єдине, чого ти більше ніколи не побачиш у цьому житті.

Я знову відчула, як його пронизливий погляд проводжає мене, але, як завжди, проігнорувала це. Навіть зараз я пам’ятаю, яким огидним мені тоді здалося це видовище. Крокуючи тихим коридором, я підняла погляд до нічного неба, але у вікні відбилося моє власне обличчя. Таке ж холодне й жорстоке, як у Деона. Так, я усвідомила, що моя зневага та ненависть були спрямовані не лише на інших.

– Так, мамо. Я стала гідною Агріче, як ти завжди того жадала.

– Адже я горда Агріче й донька, яка найбільше вдалася в батька - чоловіка, якого я поважаю понад усіх.

Можливо, я нарешті стала тим, що так часто повторювала батькам як прикриття. Я була справжнісінькою лиходійкою, гідною носити прізвище Агріче.

– Як огидно, – прошепотіла своєму відображенню, а потім відвернулася й пішла.

---

Тим часом Кассіса замкнули в кімнаті галюцинацій.

– Ні! Будь ласка, не помирай. Розплющ очі, благаю…

Пролунав схлип, схожий на той, що він чув того дня. Оскільки його очі були заплющені, він не був певен, чи це сон, чи галюцинація, але перед ним з’явився туманний образ. Жінка, що плакала, обіймаючи когось, обернулася до нього. Його мати. Страждання й докір відбилися на її обличчі. Один лише погляд змусив Кассіса затамувати подих.

А тоді він побачив, кого вона тримала в обіймах, і це ще дужче стиснуло йому горло. Кров розтікалася темною плямою на підлозі. Вона витікала з його єдиної сестри, яка лежала нерухомо посеред багряної калюжі.

– Ти хоча б усвідомлюєш, скільки біди накоїв?!

У наступному мареві чоловік глядів на нього розлюченим поглядом.

– Якщо твоя сила вийде з-під контролю, вона стане причиною катастрофи!

Так, усе правильно… Це були спогади, які він сам витіснив із пам’яті.

– Ніколи, чуєш, ніколи більше не використовуй свої здібності за таких обставин!

Саме тоді він вперше зазнав справжнього каяття. Його нерозважливість породила відчай.

– Ми – праведні судді роду Педеліан. Наше ім’я та його значення – це те, про що ти не маєш права забувати!

Голос, важкий, немов камінь, тиснув на нього, наче тягар, що пригнічує душу.

– Людина, позбавлена гідності, заслуговує лише на смерть.

Раптом голос почав розтікатися, як вода крізь пальці.

– Відтепер на тебе буде накладено обмежувальне закляття.

Кассіс різко розплющив очі. Його видіння розсипалося, мов піщаний замок, змитий могутньою хвилею.

---

– Раджу тобі більше спати.

М’який голос, подібний легкому вітерцю, пронісся крізь залишки слів останнього видіння. Потім він відчув несподіване тепло на своєму чолі. Можливо, це була чиясь рука. Незабаром у тумані почало вимальовуватися знайоме обличчя. Навіть під дією наркотиків Кассіс інстинктивно спробував відсахнутися від джерела тепла.

– Лежи спокійно.

Чий би не був цей владний голос, ця людина утримувала його.

– Все одно усе лише галюцинація.

Кассіс здригнувся від шепоту.

– Ти в кімнаті галюцинацій, а це означає, що все навколо — лише марево. 

Він знову відчув ніжний дотик теплої руки на своєму волоссі. Роксана змінила його положення, аби йому було зручніше. Він хотів вірити їй: усе, що відбувалося в цей момент, здавалося просто продовженням видінь.

– Мушу визнати, що відчуваю перед тобою певну провину, хоча гадала, що давно вже втратила таке почуття.

Після цих слів запанувала тиша. Те, що сказала Роксана, було дивним. За що їй перед ним вибачатися? Якщо вже хтось винен у цій ситуації, то це він, бо поставив її в складне становище. Хоча просити пробачення, звісно, не збирався.

Вона мовчала, але йому було байдуже. Тиша не викликала в нього жодного дискомфорту. Повітря навколо раптом стало схожим на ніжні хвилі, що плавно погойдували його.

– Дякую, що врятував мою матір.

Вона врешті-решт заговорила.

– Ти міг просто проігнорувати її, утім не зробив цього.

Потім він відчув легкий шепіт на своєму чолі.

– Насправді мені було б значно легше, якби ти був не таким добрим.

Її рука припинила гладити його волосся та лягла йому на очі.

– Відпочинь зараз, добре?

Ніч була дивною. Сталося так багато речей, які вони не обговорили того дня, наче це не мало жодного значення.

– Коли знову розплющиш очі, ти повернешся до реальності.

Хоча він знав, що це неможливо, принаймні в ту мить вони обидва здавалися вільними від хаосу, у якому опинилися. Кассіс ледь розтулив губи, однак вирішив зберігати мовчання разом із нею. Ніч тяглася довго, ніби могла тривати цілу вічність.

Втеча в інший вид ув’язнення

Більша частина провини впала на Джеремі. Він стверджував, що відкрив вольєр з монстрами лише для того, щоб знову схопити Кассіса, але, оскільки саме він дозволив тому втекти з кімнати, його виправдання не були почуті. Метелик, якого я залишила в кімнаті Кассіса, дав мені чітке уявлення про те, що сталося. Вердикт був таким: Кассіс залишив свою кімнату здебільшого для того, щоб уникнути атаки Джеремі.

Звичайно, я зробила все можливе, щоб ситуація завершилася саме так. Це не було надто складно, особливо враховуючи, наскільки Ланте захопився моїми новими вихованцями. Водночас неможливо дозволити Кассісу уникнути покарання повністю, тому я подбала про те, аби його відправили до кімнати галюцинацій. Колись її перетворили на місце тортур, адже більшість людей не витримували там і дня, не втративши розум. Завдяки цьому ніхто навіть не підозрював, що покарання могло бути занадто м’яким.

Проте я використала свій магічний камінь, щоб зменшити на нього вплив галюцинацій. Мене не хвилювало, що могли подумати інші, побачивши мене в цій кімнаті, бо вони, ймовірно, вирішили б, що я роблю це задля розваги, помсти чи навіть для того, аби завдати Кассісу ще більше болю та приниження. У родині Агріче це була звичайна поведінка. До того ж я не залишила їм жодної підстави вважати інакше.

Джеремі ж замкнули в тій самій камері, де колись тримали Шарлотту. Її звільнили раніше, ніж вимагав початковий вирок, оскільки її провина виявилася не такою жахливою, як спершу здавалося. У моєму плані не було пункту про те, що Джеремі має опинитися за ґратами, але він зайшов надто далеко, випустивши демонів. Це могло повністю зруйнувати всі мої задуми, тож цього разу я втрималася від того, щоб йому допомагати. Він мав доволі пригнічений вигляд, коли його відводили до камери. Думаю, моє розчарування в ньому засмутило його ще більше.

Тим часом Деон того ж ранку вже вирушив у природне середовище існування карантулів за наказом Ланте. Я благала батька покарати Деона суворіше за те, що він перевищив свої повноваження, командуючи моєю іграшкою. Я робила це без страху, адже не залишилося жодного живого свідка, який міг би довести його невинність. До того ж висилка до карантулів зовсім не була справжнім покаранням. Принаймні не для нього. Після повернення в маєток Деон майже нічого не робив, а кращої кандидатури для керівництва загоном мисливців на демонів просто не існувало. Хоч його відправили туди під приводом ”роздумів над своїми помилками”, насправді він просто отримав нове завдання від родини.

Я бачила батькове лицемірство наскрізь, та завдяки моєму успіху з метеликами він хоча б намагався мене задобрити. Зрештою, мені було вдосталь того, що Деон більше не перебував у маєтку, тож я не стала наполягати на жорсткішому покаранні.

Єдине, через що я не могла відректися від почуття провини, — це те, як Деон посміхнувся перед від’їздом. Його вираз обличчя так і промовляв: ”Я знаю, що ти задумала, але вдаватиму, що не здогадуюся”.

Та все ж маєток Агріче знову став спокійним місцем для реалізації моїх планів, а це вже було щось.