– Я впоралася з рештою звірів, як ви наказали, пані Роксано.
– Дякую, Емілі.
Я кивнула їй, подякувавши за добре виконану роботу. На мить я забула, що віддала наказ покарати людей, які приходили до теплиці, а згодом ув’язнити. Мій розум був у тумані через весь хаос, що відбувся раніше того дня.
– Я також знайшла посланців, але вони вже були мертві. Швидше за все, їх убили карантули.
– Це правда?
– Так, тому буде важко довести, що пан Деон відповідальний за початкову плутанину.
Твердження охоронців про те, що гонці сповістили їх про наказ Деона, були правдою, однак ті самі покинули царство живих до того, як я встигла допитати їх.
– Нехай так і буде. Врешті-решт, мертві не говорять.
Збіг обставин здавався надто зручним: посланці загинули від монстрів, що втекли.
– Дехто сумнівається, чи справді леді Марія намагалася привести вашу іграшку, моя пані.
– Цікава теорія.
– Основний тягар полягає в тому, що вона використала ім’я пана Деона як прикриття, а коли з’явилася проблема, вирішила позбутися будь-яких підозр, пожертвувавши гонцями.
Схоже, пояснення Емілі мало сенс. Здавалося дуже підозрілим, що Марія не була такою засмученою, коли я відвідала чаювання без Кассіса. Якби вона була відповідальна за всю невдачу, то могла б вирішити позбутися своїх посередників, а потім звинуватити демона в їхній смерті. Хороший задум. За винятком того, що я знала краще.
– Як Марія реагує на ці чутки?
– Здається, вона навіть не здогадується про підозри щодо своєї причетності. Востаннє я чула, що вона була заклопотана доглядом за леді Сієррою.
Те, як хтось на зразок неї доглядає за моєю матір’ю, поки ті, хто брав участь у чаюванні, скористалися нагодою, щоб обговорити її та завдати удару ножем у спину, стало доказом справжньої прихильності до матері. Мені довелося віддати належне: моя мати здатна обертати навколо своїх ніжних пальців навіть таку жінку, як Марія.
– Там досить тихо.
– Еге ж, незважаючи на масову плутанину, що відбувалася певний час, тепер усе налагодилося, щойно були вжиті необхідні заходи.
Увесь маєток був у стані катастрофи через втечу карантулів. Значна частина цих звірів вирощувалася заради їхніх токсинів. Більші з них були особливо отруйними та агресивними, що робило завдане спустошення дещо менш дивним.
Здавалося, усе затихло, та незадовго до повернення Емілі моя голова все ще боліла від того, через що мені довелося пройти. Джеремі був головним винуватцем, тому не зміг уникнути покарання. Просто було занадто багато людей, які бачили, як він відчинив ворота демонської ферми, тож одного заперечення недостатньо, щоб виправдатися.
Ба більше, двоє вартових засвідчили, що Джеремі насправді дозволив Кассісу втекти. Вони навіть додали, що отримали рани, коли Джеремі вдарив їх, а не Кассіс. Благаючи про помилування, вони визнали свою провину в спробі випровадити Кассіса, не з’ясувавши спершу фактів, однак наполягли на тому, що це було несправедливо звинувачувати їх у його втечі.
Коли я востаннє бачила свого молодшого брата, він був найбільш стурбований моєю реакцією на хаос, ніж на будь-що інше. Бідолашний Джеремі весь цей час кружляв навколо проблеми Кассіса, але того дня йому довелося зіткнутися з величезною кількістю труднощів. Я не могла уявити, що він утне таку дурницю, як випустити монстрів з ферми. Джеремі дивився на мене з таким сумом в очах, немов цуценя після догани, щойно я пішла, не сказавши ані слова.
– Що ви бажаєте зробити з Кассісом Педеліаном, моя леді?
Щоправда, я не була такою засмученою через Джеремі. Безумовно, не настільки, як він уявляв.
– Проведіть його в кімнату для галюцинацій.
– Так, моя панно.
У мене немає іншого вибору, окрім як покарати Кассіса зовнішнім способом за спробу втечі.
Стук, стук.
Звук, який виник від того, що хтось підійшов до дверей моєї кімнати, змусив мене відірватися від думок.
– Я тут за наказом леді Сієрри, моя пані.
– Заходь.
Перш ніж дозволити служниці зайти до кімнати, я мовчки попрохала Емілі стати позаду мене. Вона низько вклонилася, щойно зайшла.
– Моя мати нарешті прокинулася?
– Так, моя панно. Леді Сієрра послала мене покликати вас. Вона воліла прийти самотужки, однак її стан все ще не стабільний, тому я тут замість неї.
Усе ще вражена від того, що трапилося раніше, мати пролежала в своїй кімнаті весь день. Насправді я ходила перевіряти її нещодавно, але однаково підвелася, коли почула про бажання зустрітися зі мною.
– Дуже добре. Я мушу йти, якщо мати воліє бачити мене.
– З тобою все гаразд, Ксано?
Щойно я увійшла до її кімнати, питання матері наче пронеслося повітрям просто до мене. Її рух був таким раптовим, що в мене склалося враження: ще трохи – і вона скине ковдру та підведеться. Якби не втручання слуг, вона, можливо, справді б це зробила або принаймні спробувала.
– Гаразд, мамо.
Відповіла я після оцінки її стану. Коли я нарешті наблизилася до неї, вона схопила мене й оглянула моє тіло з ніг до голови.
– Ти поранена десь? Чула, що цим демонам вдалося потрапити всередину скляної зали.
– Зі мною все гаразд, мамо. Справді.
Вона була надто схвильована для людини, яка лише нещодавно втратила свідомість. Я уважно поглянула їй у вічі, а потім міцніше стиснула її руку, сподіваючись переконати в своєму добробуті.
– Я зовсім неушкоджена. Бачиш? Зі мною все цілком добре.
Принаймні тремтіння матері почало вщухати, коли я тримала її за руку. Вона нагадувала мені людину, яка не могла прокинутися від жахіття. Чесно, я не вважаю, що серед живих знайдеться хтось, хто б не розчулився, побачивши такий сумний вираз обличчя.
– Звісно. Яке полегшення.
Її голос перейшов у шепіт. І все ж вона виглядала менш стривоженою.
– Але досить про мене. Як ти почуваєшся, мамо?
– Тепер набагато ліпше.
Марія вже вийшла до мого приходу, і я почала думати: вона, ймовірно, повернулася до своєї кімнати лише після того, як переконалася в самопочутті моєї матері. Однак мене дещо вразило, що вона пішла. Я уявила, як вона хвилювалася через усі події того дня, або ж їй потрібно було розібратися з наслідками чаювання.
Не замислюючись більше про відсутність Марії, я сіла в крісло біля ліжка матері, не полишаючи її руки. Тоді я дала знак усім слугам залишити нас віч-на-віч. Поки я вдивлялася в обличчя матері, у моїх думках промайнуло одне запитання.
– Мамо, чому ти так рано вийшла на вулицю?
Я справді не очікувала, що вона шукатиме мене поза скляною залою. Навіть менше, адже я подбала, щоб її повернули назад до кімнати, де можна було б піклуватися про поранену руку.
– Була впевнена, що ти залишишся в своїй кімнаті. Хіба ти не чула, що демони на волі?
Вона сором’язливо поглянула на мене, перш ніж відповісти:
– Чула… однак ферма знаходиться досить близько до скляної оранжереї.
Я нічого не промовила, лише спостерігала, поки мати говорила.
– Я не могла просто сидіти тут та нічого не робити, коли знала, що ти можеш бути в небезпеці.
Під час розповіді про події, її блакитні очі знову мали стурбований вигляд. Можливо, думка про те, що я можу отримати травму, лишалася для неї болісною, оскільки з’ясувалося: турбота моєї матері про мене була щирою. Це усвідомлення ніби змусило моє серце зробити сальто.
– Трясця, що ти таке верзеш, стара?! Цей виблядок Деон якраз той, хто спрямував монстра просто на матір Роксани!
Раптом пригадалися ранішні слова Джеремі. Я ніжно усміхнулася, щойно глянула на неї.
– Дякую за твою турботу про мене, мамо.
Попри те, що моя подяка звучала досить тепло, наступні слова не були ані ніжними, ані добрими:
– Та, відверто кажучи, ти лише заважала.
Її обличчя закам’яніло, коли отруйні вислови осіли в її вухах. Погляд моїх очей був так само холодним, як і зауваження, що злітали з моїх губ. Я мала сумніви, що лице матері стане таким блідим.
– Справді, мамо. Чим ти могла б зарадити в подібній ситуації?
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!