Розділ 38

Джеремі сіпнувся від питання Деона. Перш ніж він устиг вигадати виправдання, Деон продовжив його сварити:

– Яким був, таким і лишився, Джеремі. Завжди все псуєш, навіть не думаючи. Чи є хоча б якийсь, нехай навіть крихітний, мозок у цій убогій голові? 

Деон вимовив ці слова так, наче просто стверджував очевидне. Саме тоді Кассіс усвідомив, що пояснення Роксани про відсутність теплих взаємин між членами родини Агріче зовсім не було перебільшенням. Погляд Деона, звернений до його зведеного брата, був позбавлений будь-якої доброзичливості чи співчуття. Джеремі, як і раніше, залишався запальним й у відповідь почав кричати на Деона: 

– Ти знову верзеш якісь дурниці! А ти гадаєш, чия все це, бляха, провина?! Це все через тебе! Це ти все розпочав, наказавши охоронцям привести іграшку Роксани, дурню!

Деон на мить насупився, а потім майже відразу поринув у роздуми. Він зиркнув на Джеремі крижаним поглядом, а тоді заговорив приглушеним голосом: 

– Схоже, матуся добре розважається. 

Без жодних додаткових пояснень Деон поглянув на Кассіса, зосередившись на червоних слідах на його шиї.

– Отже, ти – нова сучка Роксани?

Для всіх, хто чув ці слова, це більше нагадувало твердження, ніж питання. Він зневажливо посміхнувся та продовжив:

– Це ж треба! Спадкоємець Блакитних, який поводиться так, наче пес у загоні. Це має бути справжнім видовищем.

Поряд із ними Джеремі зціпив зуби, ніби пригадав щось особливо неприємне. Тим часом Кассіс мовчки спостерігав за братами, залишаючись насторожі, щоб скористатися першою ж нагодою для втечі. Проте магічні кайдани досі сковували його рухи, а молодик перед ним безсумнівно мав чималий досвід у бою.

– До речі, наш кордон винюхували якісь розвідники, немов пси, – кинув Деон. 

Кассіс миттєво застиг.

– Гадаю, це був пошуковий загін із найвідданіших воїнів Педеліана. Вони вирушили на пошуки свого загубленого юного господаря. Чесно кажучи, мені знадобилося трохи більше часу, ніж я очікував, щоб позбутися цієї непокірної шайки.

Від Кассіса раптово повіяло холодом. На тильному боці його руки виразно проступили вени, коли він ще міцніше стиснув спис. 

– Ти щойно...

Кассіс не зводив очей із Деона. 

– ...сказав, що вбив когось із моїх людей? 

Той холод, що випромінювався від нього, тепер був настільки помітним, що міг би розрізати будь-кого, хто необачно перетнув би цю невидиму межу. Навіть Джеремі на мить завмер. 

Раптом пролунало тихе клацання – магічні окови автоматично перейшли на третій рівень обмежень. Руки та ноги Кассіса раптово обтяжилися, ніби їх обклали свинцем. Тоді через його артерії та нерви пронеслося нестерпне відчуття, схоже на тисячі голок, що пронизують його тіло. Однак Кассіс, здавалося, навіть не зважав на біль.

Деон нахилив голову вбік, спостерігаючи за блакитним спадкоємцем, а потім усміхнувся так, ніби сказане ним не мало жодного значення.

– Що такого? Я просто трохи завчасно відправив їх зустрітися зі своїм улюбленим господарем. Ти зможеш побачити їх зовсім скоро. 

Єдиною реакцією Кассіса було обличчя, позбавлене будь-яких емоцій. Він трохи послабив смертельну хватку на своєму списі, але його золоті очі, все ще зосереджені на Деоні, палали ще яскравіше. Лише на мить він дав собі спокій, щоб ослабити кайдани, і вже в наступну мить кинувся на безжального юнака перед собою.

---

Бам!

Деон використав передпліччя, щоб відбити удар списом, який Кассіс наніс згори вниз.

Після кількох атак обидва парубки, здавалось, уже оцінили силу одне одного. 

Кассіс наступним рухом спрямував удар у правий бік Деона. 

Свист!

Якби демон-монстр не з’явився саме зараз, Кассіс був упевнений, що зміг би завдати удару по тілу Агріче.

Але через отруйне жало монстра, що мчало на нього, він був змушений спершу ухилитися. 

Проте монстр не припинив переслідування та вдарив його хвостом. 

Кассісу вдалося відскочити назад, відбивши удар. 

У той же час Деон зачепив монстра своїм списом та розбризкав його кров по землі.

Кассіс поглянув на своє плече й побачив, що воно кровоточить у місці, де його раніше зачепив Деон. 

Тим часом молодий Агріче насолоджувався своєю перемогою над монстром.

Кассіс знову зосередив свій погляд на ворогові. 

– О, яка потішна в тебе морда, – глузливо зауважив Деон. 

Їхній поєдинок був скороминущий, але Кассіс розумів, що Деон не бився на повну силу. 

Навіть для Агріче цей юнак, здавалося, усвідомлював, що це нечесний бій через обмеження, накладені магічними кайданами. 

– Схоже, ти знаєш, коли слід відступити, на відміну від того нікчемного щеня, якого Роксана дозволяє тримати біля себе. 

Це “нікчемне щеня” було очевидним натяком на Джеремі, і полум'я в очах Кассіса спалахнуло ще яскравіше, коли він знову зиркнув на Деона. 

– Ти не схожий на того, хто зацікавлений у моєму вбивстві… Чому? 

Лише кілька секунд тому Кассіс готувався знову напасти на Деона, але зараз він стояв спокійно, у спробі отримати відповідь. 

– Тому що я ніколи й не збирався вбивати тебе особисто.

Щойно Кассісу вдалося трохи заспокоїтися, всередині нього запалав вогонь люті, і він метнув на Деона Агріче погляд, сповнений ненависті.

– То ось для чого ти заманив мене в цей бік?

– Ох… Бачу, ти не повний ідіот. Помітив моїх людей, які чекали на тебе з пастками? Ну що ж, гадаю, тепер вони будуть розчаровані.

Попри визнання Деона, Кассіс одразу відчував, що йти далі небезпечно.

Він усвідомив, що розумніше буде повернутися назад і проклинати будь-яке почуття жалю. 

– Кса… Ксано!

Кассіс уже збирався повертатися, коли почув слабкий голос, що кликав Роксану.

Він і Деон різко обернулися на звук.

Тільки тоді хаос, що досі вирував десь далі, потрапив у поле їхнього зору. 

Скло, уламки зброї та закривавлені трупи демонів-монстрів і людей були розкидані повсюди. 

Ті, хто ще міг битися, щосили намагалися відбитися від звірів.

І трохи далі від них знаходився скляний купол, де на зруйнованій стіні лежав мертвий карантул. 

Тіло іншого можна було побачити всередині, а поруч із ним стояв ряд металевих кліток, у яких знаходилося кілька людей.

Вони кричали в дикій, хаотичній паніці.

Попри скрутне становище, їхня загальна поведінка виглядала вкрай дивно.

Кассіс зосередив свій погляд на жінці, яка блукала наодинці серед хаосу.

– Ксанооо!

Вона в паніці озиралася навколо.

Схожість була настільки разючою, що спостерігач навряд чи зміг би сплутати її з кимось іншим, окрім як із матір'ю Роксани. 

– Ця дитина… він не помер, так?

– Я чула, що Ксана отримала нову іграшку, тож захотіла поглянути на неї.

– А… Ахілле!

Її голос був тим самим, що Кассіс почув у день, коли його забрали з темниці.

Помітивши Деона та Кассіса, жінка застигла на місці.

Саме тоді Кассіс згадав, що чайна церемонія, про яку говорили, відбувалася в скляній залі.

“Тому вона шукає Роксану саме там?”

Свист.

Останній демон-монстр кинувся на Деона ззаду.

Кассіс вирішив, що буде краще піти й залишити молодого Агріче розбиратися з цим самостійно.

Та він прорахувався. Замість того, аби знищити чудовисько, Деон навмисне спрямував його в бік жінки, яка стояла зовсім одна. 

– Ти що...?! 

Кассіс хотів вигукнути, утім замовк від шоку.

Деон, у свою чергу, спокійно перевів на нього погляд – погляд, у якому читався виклик.

Саме так раніше дивився на нього Джеремі. 

Але цього разу в очах Деона був значно глибший, зловісніший зміст. 

Демон-монстр уже рушив до скляної зали, де беззахисно стояла мати Роксани. 

Свист.

Деон навіть не поворухнувся. Здавалося, йому було байдуже, що з нею станеться.

Кассіс відчув, як його думки мчать у шаленому темпі, намагаючись знайти правильне рішення. 

Це була очевидна пастка. Тільки дурень повівся б на таке. 

Але якщо нічого не зробити, жінка точно загине від лап чудовиська. Та чи повинно це його хвилювати? 

Проте...

– Ти так нагадуєш мені мого покійного старшого брата.

Раптово перед очима Кассіса постало обличчя Роксани.

– Щодня лікувала брата, коли він отримував травми.

Її слова, сказані під час відвідувань, накрили його хвилею спогадів.

– Я подбаю про те, щоб ти покинув це місце живим.

– … Дякую, справді.

– Кассісе… скоріше одужуй.

Зрештою, зціпивши зуби, Кассіс кинувся навздогін чудовиську.

– Деоне! Що ти задумав, чорт забирай?!

Джеремі підбіг і буквально навис над Деоном, гаркаючи йому у вухо.

Він теж побачив, як той навмисне підвів чудовисько до матері Роксани.

Поки молодший Агріче з люттю накидався на старшого з докорами, Кассіс уже майже наздогнав монстра. 

– Я завжди знав, що в тебе не все гаразд, але ти що, зовсім з глузду з’їхав?! Чи ти насправді хочеш убити маму Роксани?!  

Джеремі навіть не намагався приховати свого обурення, сповідаючи Деона. 

Той не відповів. Він просто розвернувся й теж рушив у бік чудовиська. 

– Що за псих… 

У голосі Джеремі бриніла відверта зневага, і він навіть не намагався її приховати, спостерігаючи, як його зведений брат спокійно йде геть.