Розділ 36

– Пане Джеремі, що я... а-ах!

Джеремі втиснув підбор у руку поваленого охоронця, змушуючи його випустити ланцюг Кассіса. Потім, вказавши на залізну зв'язку, що впала на підлогу, він закричав на іншого охоронця:  

– Бачите?! Цей сучий син щойно спробував дати драпака!  

Очевидно, що це нахабна брехня, вигадана лише для того, щоб скинути всю провину на Кассіса. Схоже, це й було початковим задумом Джеремі.  

– Я маю на увазі, погляньте самі! Ця іграшка настільки неконтрольована, що другий охоронець навіть не зміг утримати її на ланцюгу!  

Джеремі зловтішно посміхнувся.  

– Оце так зухвалість, га? Намагатися втекти прямо в мене перед носом.  

Він продовжував підбурювати Кассіса, сподіваючись, що той таки спробує втекти. Але, не отримавши бажаної реакції, почав просто вигадувати події, щоб схилити ситуацію на свою користь. Кассіс, звісно, одразу все зрозумів.  

Стало ясно, що агресивна поведінка Джеремі та його небажання по-справжньому атакувати Кассіса полягала в тому, що той був особистою цяцькою Роксани. Саме "особистою". Джеремі почав вибухати гнівом лише після того, як помітив червоні сліди на шиї Кассіса, а це слугувало додатковим підтвердженням здогадок блакитного спадкоємця.  

Спостерігаючи за Джеремі та двома сторожами на підлозі, Кассіс повільно відкрив рота й заговорив:  

– Здається, у вас, Агріче, з головою не найкраща ситуація. 

Насправді ця комедія Джеремі навіть трохи розважала Кассіса та була не такою вже й небажаною. Юнак навіть не припускав можливості, що Кассіс міг би справді вислизнути й утекти. Увесь цей гармидер, який він здійняв, був лише спробою виправдати майбутній напад. Обдумуючи все це, Кассіс не втримався та тихо засміявся, спостерігаючи за показовою відважністю юного Агріче.  

Їхні погляди несподівано зустрілися. Джеремі вирішив відновити свою тираду. 

– Невірний втікач має отримати урок. Можливо, йому не завадить гарний прочухан.  

Однак залишалося питання, чи справді цей урок відбудеться так, як заплановано, і чи цього пса взагалі зможуть зловити, щоб відлупцювати. Цілком можливо, що він сам накинеться на свого так званого господаря.

Щойно він вийшов назовні, як очі Кассіса вразило яскраве сонячне світло, що сяяло просто над головою. Його неможливо було уникнути, і воно здавалося ще більш нестерпним після такої довгої розлуки. За суворо окресленою білою доріжкою він натрапив на вкритий травою двір. І раптом його вуха наповнились різкими звуками.  

Свист! 

Пронизливий шум розітнув повітря. Він миттєво відчув, як хтось стрімко наближається. Кассіс мимоволі пригнувся, і в ту ж мить чиясь нога пронеслася повз його голову, ледь зачепивши волосся.

– Підлий виблядку! – хрипко вигукнув Джеремі. Від його самовпевненості, що вирувала раніше, не залишилося й сліду. 

Він знову кинувся на Кассіса, але той швидко розкрутив ланцюг, прикріплений до його зап’ястка, і метнув його прямо в нападника. Отримавши свою порцію від тих же оков у коридорі, Джеремі негайно зігнувся в поясі, аби ухилитися. Проте він не передбачив швидкого удару ногою, що в ту ж секунду полетів йому в голову.

Джеремі вилаявся, коли, напруживши руку, ледь зумів відбити удар.

Брязь.  

Замість того щоб продовжити атаку, Кассіс спритно відштовхнувся від Джеремі й відскочив назад. Це ще більше розлютило молодшого Агріче. У роті почав розповсюджуватися металевий присмак — ймовірно, наслідок удару, отриманого ще в кімнаті.

Злісно витріщившись на Кассіса, Джеремі сплюнув криваву слину. 

– Бийся, як чоловік, а не тікай, як пацюк! 

Його слова мали на меті спровокувати Кассіса, але якби Джеремі був чесним із самим собою, то визнав би, що зовсім не очікував, що ситуація зайде так далеко. Він лише планував дещо відшмагати нахабного спадкоємця, аби поставити його на місце. Але замість цього сам опинився в ролі жертви побоїв, а полонений ще й утік. 

"Я його вб’ю..."

Джеремі кипів від люті, скрегочучи зубами. Він навіть не думав про те, що Кассіс може виявитися вправним бійцем, і це стало для нього повною несподіванкою. Блакитний покидьок виявився не лише спритним, а й справді небезпечним. Упродовж усього їхнього короткого зіткнення він постійно випереджав Джеремі на крок. Було таке відчуття, ніби забавка гралася з ним, а не навпаки. 

Головною метою Кассіса була втеча, а не напад на Джеремі. Магічні кайдани, здавалося, залишалися бездіяльними саме з цієї причини. Джеремі почав підозрювати, що цей синій страхопуд використовує його для досягнення власних цілей. А втім не тільки він так вирішив. Усі, хто траплялися на шляху Кассіса серед хаосу, були швидко нейтралізовані – рівно настільки, щоб більше не заважати йому. 

Навіть зараз, поглянувши навколо, Кассіс швидко рухався вліво.  

– Куди це ти зібрався?! – люто загорлав Джеремі, кидаючись навздогін за противником.  

Щойно молодший Агріче наблизився, Кассіс різко виставив коліно вперед. Однак Джеремі встиг ухилитися і в тому ж русі вчепився за ланцюг, що сковував Кассіса, після чого щосили смикнув його.

Дзвяньк!

Сам того не бажаючи, потягнув зв’язку із такою силою, що наблизив Кассіса чоло-в-чоло до себе – достатньо, щоб той міг нанести потужний удар кулаком прямо в груди. Джеремі ледь не випустив ланцюг із рук, але, зрештою, той просто луснув під натиском двох юнаків, що тягнули його в протилежні боки. 

– Забирайся! Я не стану марнувати свій час на такого невдаху, як ти! – крикнув Кассіс, відступаючи після свого удару.  

– Ах ти ж, сучий сину...  

– Чесно кажучи, хіба не ти тут справжній пес, якщо бігаєш за мною й скиглиш, навіть після того, як я сказав, як це дратує? – спокійний голос Кассіса ще більше розлютив Джеремі. – У мене для тебе немає кістки, тож, як я й казав, забирайся!

– Я тебе вб’ю, виродку!  

Та більше за все юнака дратувало навіть не те, що Кассіс так зверхньо до нього ставився, а те, що саме в цей момент у голові раптово з’явився образ його огидного зведеного брата Деона. Досі він і не думав убивати іграшку Роксани, але тепер його поглинала така лють, що єдине, чого він хотів, – це вбити цього полоненого із золотими очима. 

– Побачимо, як довго ти ще будеш вдавати із себе такого пихатого… 

Очі Джеремі палали ненавистю, коли він хижо зиркнув на Кассіса. До того часу на місце вже прибули ще кілька охоронців, повністю оточивши спадкоємця. 

Брязь, брязь.

З божевільним блиском в очах Джеремі кинув зламаний кінець ланцюга Кассіса вбік, і він влучив у металеві двері, приховані за високою травою.  

Скри-и-ип. Брязь.

Пронизливе відлуння скреготу металів розірвало повітря. Ланцюг обвився навколо ручки металевих дверей. Джеремі прикусив губу, а потім щосили смикнув кінець кайданів, який досі тримав у руках. 

– Пане Джеремі! Що Ви робите?! 

Сказати, що охоронці були налякані – це нічого не сказати. Вони кинулися зупиняти його, але груба сила, з якою хлопець тягнув залізну зв’язку, зрештою перемогла – масивний замок на важких дверях розлетівся. 

Скри-и-ип.

Металеві двері почали відчинятися з огидним скреготом.  

Бам! 

Скрип!  

Тієї ж миті з-за дверей вирвалися величезні чорні потвори. 

– Аааааа! – пролунав лемент охоронців. 

Кассіс нічого не міг зробити, окрім як зосередитися на хаосі, що розгортався перед ним. Лише коли охоронці кинулися врозкид, він зрозумів, що й самому краще негайно бігти.  

Свист. 

Гуп!

Величезна чорна істота приземлилася прямо на місце, де ще секунду тому стояв Кассіс.  

Потворні створіння, як з’ясувалося, були павукоподібними чудовиськами, відомими як карантули. Демон, що впав поруч із Кассісом, різко підняв угору одну зі своїх жало-подібних лап, а потім із шаленою швидкістю опустив її вниз. Гострий наріст миттєво поранив одного з охоронців, який намагався втекти. 

Скрегіт. 

Кассіс повернувся, щоб дістатися до винуватця всієї цієї бійні, але виявив, що спритний Агріче вже використав ланцюг, щоб обвити ним гілку дерева й видертися на неї у пошуках порятунку – так само, як щойно зробив із дверною ручкою.  

– Ах ти ж! – вигукнув Кассіс, сповнений люті.

– Що таке? Хіба ти не знаєш, що улюблена страва цих демонів – сині виблядки?!  

У голосі Джеремі чулося знущання. Він зареготав, спостерігаючи за Кассісом, а потім піднявся ще вище по гілках, доки не зник зовсім.