Розділ 35

Приблизно за тридцять хвилин до того, як демон вперше з’явився в скляній залі, Кассіс утік зі своєї кімнати.  

Кремезні охоронці зайшли до нього, щоб закувати його ланцюгами.  

– Не розумію, навіщо нам узагалі зв’язувати цього виродка, якщо він і так у кайданках, – буркнув один із них.  

– Просто роби, що сказано. Запізнення матиме для нас серйозні наслідки. 

Можливо, через те, що Кассіс весь цей час тихо чекав у своїй кімнаті та вже був закутий, охоронці діяли менш пильно.

– Куди ви мене ведете? – несподівано запитав Кассіс.  

– Хто тобі дозволяв розтуляти писок, шматок–?! – гаркнув перший сторож.  

– Стривай! Не забувай, що це іграшка леді Роксани! – урвав його другий, миттєво зупинивши колегу від необачних дій. Натомість він лише сердито зиркнув на Кассіса.  

– Нам наказали відвести тебе на чаювання леді Марії, тож не смій утнути якусь дурницю, інакше пошкодуєш.  

Це було єдине пояснення, яке йому дали. Кассіс припустив, що Роксана також перебувала на прийомі в цієї леді Марії, і, ймовірно, саме тому його туди й викликали. Перед очима раптом з’явилися червоні сліди на його шиї – ті, що залишила Роксана. Вона навмисно зробила їх на помітному місці, тож, можливо, справді планувала висвітлити їх перед усіма. Від цієї думки його нутро неприємно стиснулося. Звузивши очі з відразою, Кассіс відвернувся. Коли охоронці потягнулися, щоб заткнути йому рота, він рефлекторно відхилив голову.  

– Не пручайся, виродку.  

Але Кассіс уже дивився не на них, а на двері своєї кімнати. Вони залишили їх незамкненими, навіть не спромоглися повністю зачинити. Його м’язи ненароком напружилися.

"Ці недоумки справді забули їх зачинити."

Якби не відчув чиюсь присутність одразу за порогом, він би кинувся до виходу негайно.  Та щойно він усвідомив це, у кімнату ступив юнак із вугільно-чорним волоссям та синіми очима. На перший погляд він здавався гарно доглянутим домашнім улюбленцем, однак блиск у його погляді радше нагадував дикого звіра.

– Добрий день, пане Джеремі!

Як і припускав Кассіс, хлопець справді був сином Ланте Агріче й мав вигляд на рік або два молодший за Роксану. Він не звернув уваги на вітання охоронця й затримав погляд на Кассісі. 

– То це ти, той блакитний покидьок, так?

Груба мова справді застала Кассіса зненацька. Оскільки було зрозуміло, що хлопець уже знав, із ким говорить, вочевидь його питання мало на меті образити.  

– Що таке? Може, вуха заклало?

Кассіс продовжував мовчки дивитися на юнака. Джеремі швидко просяк ненавистю. Його особистий візит до Кассіса лише підкреслював його незрозумілу ворожість до  блакитного спадкоємця. Однак старший хлопець не сказав ані слова, просто ігноруючи Джеремі. Зрозумівши, що означає мовчання Кассіса, обличчя Джеремі поступово набуло не надто радісного виразу.  

– Ем... Пане Джеремі, чи можемо ми запитати, що привело вас сюди?  

Опинившись між двома юнаками, охоронці почали рясно пітніти.

– Оце я й хотів у вас запитати. Що, по-вашому, ви тут робите? Ви збираєтесь кудись його вести? Роксана наказала вам вигуляти його чи що?

– Н-ні, сер. Ми просто вели його на чайну вечірку леді Марії.

Джеремі почав кивати, наче все зрозумів.  

– Ось воно що... То ця жалюгідна пародія на вечірку відбувається саме сьогодні, так?

Сторожі злякано перезирнулися.  

– Я про це все знаю. Те моторошне збіговисько, де вони виставляють свої іграшки напоказ і граються з цими огидними ляльками. Ця стара відьма ніяк не дасть сестрі спокою, еге ж? Та їй узагалі не потрібна така ідіотська трата часу, а ця божевільна стара карга все одно кличе її.

Охоронці були помітно шоковані тим, що хтось настільки відкрито й жорстоко лаяв одну з дружин Ланте Агріче. Водночас вони мали все більш розгублений вигляд, адже не могли ні погодитися, ні дати зрозуміти, що заперечують. На їхнє щастя, Джеремі абсолютно не цікавився їхньою думкою.

– Але я не пригадую, щоб Ксана казала, що веде свою іграшку на вечірку.

– Можливо, вона передумала, пане Джеремі? До нас прийшов посланець і повідомив, що пан Деон наказав відвести іграшку прямо до скляної кімнати-

Чоловік не встиг договорити.  

ГРЮК!  

Поки він намагався пояснити власні дії та дії напарника, у його живіт різко заїхав чийсь черевик.  

– Ахх!

Охоронець повалився на підлогу.  

– П-па... пане Джеремі! 

Сила й швидкість удару були такими, що його ребра, безсумнівно, зазнали серйозних ушкоджень.  

– Ви, кінчені виблядки, що, щось отруйне жерли?! Як ви смієте вимовляти ім'я Деона в моїй присутності?!

Голос Джеремі бринів отрутою. Сторожі зблідли, затремтівши від страху за власне життя. Як і всі Агріче, Джеремі не знав жалю, коли його провокували. Лише перед Роксаною він втрачав увесь свій запал, що змушувало її прихильників вважати його лицеміром. Він втрачав терпець занадто легко. Особливо, коли справа доходила до його старшої сестри.  

Щось у словах охоронця таки роздратувало його. У такій ситуації найкращим виходом було просто перечекати бурю, поки Джеремі не заспокоїться.  

– Ти! Говори! Чия це власність?

– Леді Роксани, сер. 

Лясь!  

– Кхах! 

– То ти знав…

Лясь!  

– Архх!  

– ...але все одно насмілився молоти цю дурню?!

Джеремі, який особливо чутливий до всього, що стосується Роксани, розлютився лише від згадки про Деона Агріче, бо відчував до зведеного брата глибоку неприязнь.  

– Який сенс у твоїх очах, якщо ти ними не користуєшся, га? Вони для тебе, що, просто прикраса? Якщо вони такі марні, може, я просто їх тобі вирву?  

Зненацька він перестав бити охоронця й перевів погляд на Кассіса.  

– А ти! Що це за ідея піти з цими йолопами? Ти взагалі усвідомлюєш, що тобі кінець, якщо цей покидьок Деон усе це підлаштував, дурню?

Було очевидно, що Джеремі просто зганяв на ньому злість. Якщо бути точним, Кассіс ще нікуди не йшов з охоронцями. Він лише мовчки спостерігав за всім із холодним, незворушним поглядом своїх золотих очей.  

– Ви двоє, негайно з'ясуйте в Роксани, чи справді вона хоче, щоб її іграшку вивели…

Але тут Джеремі помітив щось тривожне. Червоні сліди на шиї Кассіса впали йому в очі, ніби палючі метеори. Вони мали майже садистський вигляд у своїй виразності. Сліди зубів було видно надто чітко. Його бліда шкіра лише підкреслювала, наскільки болісними вони ще були. Джеремі чудово знав, хто їх залишив, і його очі люто розширилися. Він стиснув зуби, гарчачи собі під ніс.  

– Ніби всього цього було мало! А тепер ще й цей хробак витріщається на мене, як…

Атмосфера в кімнаті стала ще нестерпнішою. Джеремі стискав кулаки, у спробі вгамувати себе.

– Ти! Розвернись і зроби рівно один крок у тому напрямку.

Джеремі з смертоносною міною вказав Кассісу на відчинені двері. Враховуючи їхню нещодавню розмову, а також раптовий наказ, Кассіс був упевнений, що, якщо залишиться на місці, йому нічого не загрожуватиме.  

Пряма лінія його губ ледь опустилася вниз, коли він відповів:  

– Хто сказав, що я маю слухатися тебе?

Раптовий виклик, здавалося, тимчасово спантеличив Джеремі, але лише на мить. Його кулак різко полетів у напрямку обличчя Кассіса. Будь-хто інший злякався б від такої сили удару, утім Кассіс залишався непорушним. Замість того, щоб влучити йому прямо в лице, Джеремі навмисно лише зачепив його щоку, а потім вдарив кулаком у стіну за ним. Шматки покриття осипалися на підлогу. Той факт, що Кассіс навіть не спробував ухилитися, здавався Джеремі ще більш образливим.  

– Ти справжнісінький бездарний розумник, так? 

Це все підтвердило. Джеремі не міг дозволити собі по-справжньому вдарити Кассіса. Принаймні не напряму. Він сподівався змусити його здригнутися від страху, вдавши, що вдарить, але той навіть не кліпнув. Це лише розлютило Джеремі ще дужче.  

– Угх, та йди ти...

Він відвернувся від Кассіса й з новою люттю накинувся на іншого охоронця.