– Моя пані, запрошення від леді Марії.
Я мимоволі трохи насупилася, коли Емілі передала мені картку. Хоча я й очікувала цього, це все одно було доволі неприємно. Під час одного з візитів Джеремі дещо зніяковіло зізнався, що вибовкав Марії про Кассіса – але тільки тому, що був упевнений, що вона вже про нього знає. Те, як щиро вона здивувалася, підказало йому, що це не так. Думаю, його язик просто випередив його самого, коли він намагався її піддражнити, як він часто пробував, але майже завжди безуспішно.
Зазвичай хлопець був доволі хитрим і розважливим, але іноді міг бути просто дурним. Власне, це було цілком у його характері – адже в романі він теж вибовкав героїні, Сильвії, про смерть Кассіса. Але той факт, що він відкрито зізнався мені у своєму проколі, свідчив про те, що він, швидше за все, не мав жодних прихованих мотивів, коли розпустив язика. Це точно не було схоже на те, як він свідомо підбурював Шарлотту. Йому, здається, було неприємно, що Марія виявила інтерес до моєї цяцьки. Я впевнена, що Джеремі зовсім не відчував до Кассіса ані крихти симпатії, утім, гадаю, він більше переймався тим, як його помилка вплине на мене.
Урешті-решт я похвалила його за те, що він зізнався. Він, мабуть, очікував холоднішого прийому, бо, зрозумівши, що я не надто на нього злюся, знову почав радісно "махати невидимим хвостиком". Це, до речі, був далеко не перший випадок його дурних рішень. Але, що важливіше, я вважала, що чесне визнання своєї помилки заслуговує на невеличку похвалу. Якби я отримала запрошення від Марії, не маючи жодного уявлення про її плани, то справді була б стривожена. Загалом, Марія не належала до тих, хто наполягав на своєму.
Обдумавши ситуацію, я почала писати відповідь. Вона просила мене привести Кассіса на чаювання, але я, звісно, була категорично проти цього. Після інциденту з міткою на шиї між нами з'явилася відчутна напруга. У певному сенсі, це було цілком очікувано. Як він міг не відчувати незручності, дивлячись мені в очі після всього, що сталося? Впевнена, що єдина причина, через яку він мирився з цим, полягала в тому, що він уже оцінив, що означає стати моєю забавкою, і яку роль йому доведеться грати. З того часу я не раз ловила його на тому, що він тихо спостерігав за мною, хоч і не з найтеплішим виразом обличчя.
Я почала бинтувати руку, хоча кровотеча ще повністю не зупинилася. Останнім часом я значно частіше годувала яйце кров’ю – ще одна зміна, що відбулася після повернення Деона. Вдивляючись за штори на захід сонця, я думала про завтрашнє чаювання у Марії. Це буде вже другий раз, коли я відвідую її чайні посиденьки.
Чаювання проходило у скляній залі в центрі маєтку. На відміну від оранжереї, де утримували отруйні рослини, це місце призначалося винятково для відпочинку та релаксу. Тут також зрідка влаштовували інші зібрання, хоча вони траплялися нечасто. Як я вже казала, Агріче були дуже осібницькими, тож більшість із нас навіть їла окремо. Єдиний час, коли ми збиралися разом за столом, – це грандіозне свято, та навіть тоді за нього сідали лише троє найкращих вихованців серед нащадків Ланте. Я підводжу до того, що в нашому домі була тільки одна людина, яка прагнула зібрати всіх разом для якихось подій, - і це була Марія. Але це не означало, що всі приймали її запрошення. Зазвичай приходили лише ті, кому це було вигідно або зручно.
– Заходь, Ксано.
Коли я увійшла до скляної зали, Марія підвелася зі свого місця, щоб мене привітати. Яскраве сонячне світло лилося крізь арковий купол скляної споруди. Її щира теплота та ентузіазм під час кожної нашої зустрічі іноді змушували мене замислитися: а чи не вважає вона мене своєю дитиною більше, ніж Деона?
– Здається, я прийшла останньою, леді Маріє. Щиро дякую за запрошення.
Я говорила надзвичайно спокійно. Цього разу на чаюванні зібралося близько десяти осіб. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти – останнє вільне місце призначалося саме для мене. І, як на зло, воно було праворуч від Марії. Ліворуч від неї сиділа моя мати, Сьєрра.
– Ксано! – вигукнула Марія так, ніби зовсім не очікувала мене побачити.
Інші гості витріщилися на мене з цікавістю або ж схилилися одне до одного, перешіптуючись. Схоже, Марія нікому не повідомила, що я теж буду тут.
– Отже, ви також тут, матінко, – мовила я, наближаючись до місця, яке Марія жестом запропонувала мені зайняти.
Рука матері на мить здригнулася від мого привітання. Було очевидно, що моя поява застала її зненацька, але мене це зовсім не здивувало. Присутність матері на чаюваннях Марії навряд чи була для когось новиною, адже її нездатність відмовляти сприяла тому, що вона час від часу змушена була їх відвідувати. Якщо говорити прямо, моя мати була безнадійною слабкодухою. Щоразу, коли вона зустрічалася з Марією, то мала такий вигляд, ніби її змушують терпіти щось неприємне, але відмовити вона просто не могла. Це було схоже на сцену з хижаком і жертвою: Марія була хижою змією, а моя мати – нещасною мишкою, яка опинилася на найнижчій сходинці харчового ланцюга.
Ситуацію ще більше погіршував той факт, що саме син Марії вбив Ахілла. Під керівництвом судового виконавця молодий Деон отримав "честь" позбавити Ахілла життя – такий собі спосіб визнання його власних досягнень. Я переконана: батько, який віддає наказ юному синові вбити іншого свого сина, і син, який справді виконує цей наказ – далекі від здорового глузду. Звісно, Деон, можливо, не мав вибору і був змушений підкоритися волі нашого батька, але навіть це не змінювало того факту, що він далеко не та людина, з якою варто зближатися.
Марія ж, здавалося, залишалася абсолютно байдужою до всіх цих підтекстів. Або ж, що більш ймовірно, вона просто давно забула про все, що сталося тоді. Та незалежно від того, як було насправді, моя мати точно не забула. Вона не з тих, хто легко відпускає минуле. Це можна було прочитати навіть у тіні тривоги, що залягла в її зморшках на чолі.
– Я не знала, що ти також будеш тут, Ксано. Шкода, що ти не попередила мене.
Її обличчя справді ніби потемніло, і це змусило мене подумати, що вона зовсім не була рада мене тут бачити. Це було зрозуміло. Чаювання Марії аж ніяк не можна було назвати "звичайними" зустрічами. Саме тому після першого такого заходу, який я відвідала кілька років тому, я намагалася триматися від них якнайдалі. Але нічого страшного. Питання було лише в тому, кому варто хвилюватися більше – мені чи їм.
– Дорога Сієрро, я тримала це в секреті, аби здивувати всіх! – весело вигукнула Марія, осяюючи мене та матір, наче ми були її улюбленими квітами, які щойно розцвіли.
Тим часом моя мати, яка намагалася приховати свої справжні почуття за незграбною усмішкою, ставала дедалі бліднішою. Вечірка ледь почалася, а напруга вже заповнила приміщення. Я мала думку, що до моменту, коли все дійде до кульмінації, моя мати цілком може опинитися на підлозі. За різними джерелами, з моменту мого останнього візиту на подібний захід тут мало що змінилося.
– Я така рада бачити Ксану, адже вона так рідко нас відвідує! – виголосила Марія. – Сподіваюся, ти навідуватимеш частіше. Просто подивися, яка щаслива твоя мати.
Як я вже казала, з огляду на все, моя мати радше мала розчарований вигляд, ніж щасливий.
– Звісно. Якщо буде час, – коротко відповіла я й піднесла до губ горнятко з чаєм.
Глибокий, ароматний смак заповнив рота. Чай, безперечно, був вищого ґатунку, хоча й не зовсім у моєму смаку. Більшість гостей чаювання складали дружини Ланте та їхні діти. Марія знову заговорила:
– Як би було чудово, якби іграшка Ксани також завітала сюди. Чи не так?
Усі за столом кивнули в унісон, наче заздалегідь відточили свою реакцію, а потім почали висловлюватися по черзі:
– О, так! Я була така здивована, коли почула, що Ксана взяла собі іграшку.
– Я бачила його одним оком, і, скажу вам, це була найгарніша іграшка, яку будь-коли бачив наш дім!
– Так, не дивно, що Ксана ним зацікавилася.
– Я ще не зустрічала його, але розраховувала, що побачу сьогодні. Чому ти його не привела?
Слова цікавості та розчарування лилися з вуст жінок, що сиділи за столом. І ось, з лукавою усмішкою, Марія додала:
– Я знаю, правда?! Я навіть приготувала для нього спеціальну клітку.
І справді, з одного боку кімнати стояли величезні клітки, схожі на пташині вольєри. Усередині них вже знаходилися різні "іграшки", яких привели інші гості. Клітка в центрі, яка також була найбільш вишуканою, лишалася порожньою. Я зробила висновок, що вона призначалася для Кассіса. Якби я привела його сюди, він би опинився на виставці так само, як і всі інші.
Чи погодився б він на таке приниження? Враховуючи, що сліди від укусів я залишила саме для демонстрації, можливо, це й не було б чимось надзвичайним… Але оскільки у мене були інші способи досягти своєї мети, я вирішила не провокувати його гнів, тягнучи його сюди.
– Даруйте, та моя іграшка страшенно непривітна. Я боялася, що він може когось вкусити.
Майже всі обличчя за столом виявили ще більшу зацікавленість від мого простого виправдання.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!