І дотик Деона, і його погляд, прикутий до моєї забинтованої руки, здавалися неймовірно холодними. Відвівши очі від пов’язки, він знову глянув мені у вічі.
– Це через твоїх отруйних метеликів?
В його очах з’явився ледь помітний блиск. Голос був приглушеним, але пронизував барабанні перетинки й змушував серце стискатися. Я не хотіла в це вірити, але, можливо, моїх метеликів усе ж виявили.
– Я чув, що ти досі намагаєшся виростити одне з тих яєць.
І тоді я зрозуміла, що він мав на увазі. Йому було цікаво не те, чого я боялася, а всього лише яйце, що залишилося в інкубаційній кімнаті. Я зволікала з відповіддю, і його пальці ще сильніше стиснули мою поранену руку. Відчуття було таке, наче пазурі вп’ялися у шкіру, намагаючись розпороти її вздовж шва. Тьху, який же збочений садист. Але я не могла дозволити йому побачити, що мені боляче. Особливо якщо не хотіла стати свідком того, як на його квадратній мармуровій фізіономії розпливається чергова викривлена, самозадоволена посмішка. Яке ж благословення, що я ніколи не була надто виразною.
– Відпусти мене.
Я промовила якомога спокійніше, одночасно висмикуючи руку. Деон відпустив мене без зайвих зусиль і, схоже, навіть не помітив, що його пальці впивалися в рану. Але мене просто розпирало від злості, коли я бачила, як він стоїть і удає з себе людину, що вміє бути уважною.
– То коли ти повернувся? Я думала, ти у від’їзді… на якомусь завданні.
І так, відверто кажучи, було приємно якийсь час не бачити твою огидну пику в маєтку. Але, на жаль, він не міг чути моїх глузливих думок, тому відповів коротко:
– Щойно.
– Тоді тобі, мабуть, слід піти привітатися з батьком?
Звичайно, навіть якби він і чув мене, це анітрохи не похитнуло б його. Такий уже в нього характер.
– Кажуть, що Кассіс Педеліан тепер твоя цяцька.
Його спокійний, беземоційний погляд ковзнув через моє плече. То був той самий незбагненний вираз, що завжди ховався за темною завісою. Я навіть не могла визначити, чи він узагалі щось мав на увазі, говорячи це. Деон завжди був для мене загадкою. Я часто сумнівалася, чи б’ється в його кам’яних грудях серце, що підтверджувало б його існування. Навіть у дитинстві я замислювалася, чи є в цьому вигаданому всесвіті щось, що здатне викликати в нього справжні емоції.
– Бачу, ти знаєш напрочуд багато, як для людини, що тільки-но повернулася.
Фізична відраза від його присутності була для мене майже нестерпною.
– Гадаю, моя іграшка користується чималою популярністю.
– Ну, раз це стосується тебе, то, природно, що я зацікавився.
Його несподівано щира фраза збила мене з пантелику. Я могла тільки мовчки дивитися на нього в цій гнітючій тиші. Наші очі не виказували нічого, але сумнівів не було – це було дивно. Ще більшої незручності додавало те, що й той, хто висловив цей незрозумілий сентимент, і той, хто його отримав, просто спокійно стояли, вдивляючись одне в одного. Я поясню: коли справа стосується Деона, увага, яку він мені приділяє, зовсім не така, як у інших.
– Що це має означати? – саркастично кинула я. – Яка ж дурня.
Я відвернулася, даючи йому зрозуміти, що ця розмова більше не викликає в мене інтересу. Деон не зробив жодної спроби мене зупинити. Я рушила вперед, ігноруючи його погляд, що пропалював мені спину.
Кассіс розмотав пов’язку й уважно розглянув шрам. Він ще не загоївся повністю, але поступово ставав кращим. Його тіло відчувалося набагато краще, ніж на початку. Він був упевнений, що все буде гаразд, якщо тільки не допустить повторного відкриття ран.
Не маючи нічого іншого, чим можна було б зайняти час, він виконував певні вправи, щоб повернути собі силу. Але час від часу різко оглядав кімнату. Могло здатися, що його погляд спрямований у стіни, але насправді він намагався зазирнути крізь них, щоб побачити, що там за ними. У пам’яті він чітко тримав карту, яку принесла йому Роксана. Використовуючи свою кімнату як відправну точку, він подумки прокладав різні маршрути, що розходилися від неї до інших частин маєтку.
Клац.
Без попередження в цей момент у кімнату увійшла Роксана. Кассіс трохи здивовувався, адже це був не її звичний час для візиту. До того ж вона мала такий вигляд, наче зовсім не усвідомлювала, що відбувається навколо. Побачивши її в такому стані, він мало не покликав її, відчуваючи легке занепокоєння.
Роксана сперлася на двері, крізь які щойно увійшла, і продовжувала мовчки дивитися в підлогу. З якоїсь невідомої причини вона була наскрізь мокрою. Запах трави, що долинав від її одягу, підказував Кассісу, що на вулиці йде дощ. Але потім його погляд зупинився на її лівій руці, бо з неї на підлогу капала не вода, а щось набагато темніше.
– Роксано, – покликав він її, сам того не усвідомлюючи, але вона, здається, його не почула.
Уся її увага була зосереджена на тому, що знаходилося по той бік дверей. Кассіс теж спробував прислухатися, але не зміг розпізнати ані звуків, ані присутності когось іншого.
Він продовжував уважно спостерігати за Роксаною, примруживши очі, намагаючись зрозуміти ситуацію. Тим часом темна калюжа на підлозі невпинно збільшувалася. Кассіс нарешті почав рухатися до неї, але посередині його зупинило:
Брязь.
Ланцюг, прикріплений до його шиї, не дозволив йому просунутися далі. Він усе ще був за кілька кроків від дверей. За кілька кроків від Роксани, що спиралася на них. Тепер, коли він зміг розглянути її ближче, то помітив, що вона була ще блідішою, ніж зазвичай. Її волосся мало такий вигляд, неначе було всипане дрібними дорогоцінними краплинами води, але Кассіс більше хвилювався через рівномірне капання крові з її руки.
– Роксано.
Можливо, це було через те, що він наблизився до неї, або через більшу грубість у його голосі, але цього разу йому вдалося вирвати її з роздумів. Вона підвела голову. Одна крапля води скотилася її гладкою щокою, потім обвела контур рубіново-червоних губ, затрималася на мить на вузькому підборідді й нарешті впала на підлогу. Їхні очі зустрілися й залишилися прикутими одне до одного.
Я навіть не усвідомлювала, що дослухалася до звуків за його дверима.
Я просто хвилювалася, що Деон усе ще може бути в коридорі, хоча насправді я нічого не чула.
До того ж, я зустріла його досить далеко від кімнати Кассіса.
Та попри все це, я не могла змусити свої думки припинити шукати присутність за тими дверима.
– Роксано.
Якби не голос Кассіса, що повернув мене до тями, я могла б і далі стояти там, заціпеніла у своїх думках.
Мій погляд був дещо затуманений, ніби я ступила у густий туман, але незабаром почав прояснюватися.
Коли ця завіса остаточно розсіялася, мене зустріла пара золотистих очей.
– Кассісе.
Коли ж він устиг так наблизитися?
Я настільки поглинула в спробах вловити будь-які звуки ззовні, що зовсім не помітила його рухів.
Якщо подумати, у всьому винен Деон – саме через нього я взагалі опинилася в цій кімнаті, навіть не замислившись. Адже хіба я не прямувала до своєї власної кімнати?
Краплина дощу скотилася моєю щокою, і я стерла її.
Очі теж почали нестерпно пекти, ймовірно, через дощову воду. Кліпання знову і знову не допомагало, тому я потерла їх тильною стороною долоні.
Тим часом Кассіс не зводив із мене погляду.
– Ти повинна спершу зупинити кровотечу.
Почувши його слова, я глянула на свою руку.
Рана, яку я поспіхом перев’язала, знову розійшлася.
Скоріше за все, це, мабуть, сталося через те, що Деон уп’явся в неї пальцями.
Але я навіть не очікувала, що все буде настільки погано.
Проклятий виблядок, Деон.
Добре хоч, що кілька секунд тому я не витерла дощ з обличчя лівою рукою – інакше зараз виглядала б, як персонаж з фільму жахів.
До того ж, я була напружена з голови до ніг, здавалося, що це почалося ще в той момент, коли Деон схопив мене.
Та коли я усвідомила, де зараз стою, напруга поступово почала спадати.
Розслабившись, я вирішила дослухатися до поради Кассіса й обробити руку. А ще я вирішила не залишати його кімнату негайно – Деонів огидний присмак, ніби липка тінь, усе ще відчувався десь за дверима.
Насправді я не могла бути впевнена на всі сто відсотків, що Деон не чекає на мене з іншого боку.
Зрештою, він завжди отримував задоволення від того, щоб доводити мене до сказу.
– Почекай, я принесу тобі щось, щоб витертися.
Кассіс запропонував допомогу, не вдаючись у розпитування.
Я не могла сказати, чи зробив він це з поваги, чи через байдужість.
Але зрештою, це вже не мало значення.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!