Розділ 24

Деона в той час не було в маєтку Агріче. Він виконував наказ Ланте. Жінка, що стояла переді мною, ймовірно, була єдиною в нашому домі, хто цього не знав. Або ж знала, але, будучи не надто кмітливою матусею-квочкою, просто забула, де знаходиться її єдина дитина. У певному сенсі вона не так вже й відрізнялася від Деона своєю схильністю до байдужості й тією душевною холодністю, яку це виявляло. 

– Так, хтось, підіть покличте Деона, – сказала вона, ледь озирнувшись через плече. 

Навіть якби він був удома й погодився прийти, я б усе одно не пила з ним чаю. Ми з ним не були близькими. Аж ніяк. 

– Леді, молодий пан зараз у від’їзді. 

Одна з її служниць виявилася достатньо люб’язною, щоб просвітити господиню. 

– О! Справді? І з якої нагоди? – її голос ще більше підкреслював той факт, що вона лише зараз усвідомила відсутність власного сина в маєтку. 

– Я не зовсім певна, мадам, але, здається, це було якесь доручення від його світлості. 

Марія кивнула, нарешті змалювавши собі всю картину. Тоді вона повністю спрямувала увагу на служницю. 

– Як там тебе звати? Ти ж нещодавно прийшла до мене на службу за рекомендацією Луель? 

– Так, леді. Моє ім’я Ланна. 

– О, яке гарне ім’я. Дякую, що повідомила мені про Деона. 

Служниця ще глибше схилила голову після похвали Марії. Але теплий погляд леді раптово змінився на лиховісну посмішку. 

– Та хто тобі сказав, що ти маєш право говорити без мого дозволу?

Свист.

У повітрі злетіла кривава дуга. У ту ж мить служниця, яка щойно стояла перед Марією, повільно осіла на землю. 

Глухий стук. 

У нерухомому тілі не залишилося й промінчика життя.

– Заберіть її та згодуйте демонам. 

Марія промовила це тим самим буденним тоном, що й завжди, струшуючи кров зі своєї парасольки після того, як перерізала служниці горло. Червоні бризки розлетілися по зеленій траві. Почувши її наказ, слуги одразу ж почали діяти, злагоджено, наче армійські мурахи. 

Раптом Марія широко розкрила очі, ніби щось згадала, й повернулася до мене. 

– Ой, люба, вибач. Сподіваюся, ця брудна покоївка не замурзала тебе своєю кров’ю? 

Я ще до того, як Марія підняла парасольку, зрозуміла, чим усе закінчиться, тому кров дісталася лише країв моїх черевиків. 

– Ні, вона мене не зачепила. 

– Яке полегшення! Ну, тоді… Підемо до саду, люба? 

Я глянула на закривавлену сукню Марії, що прийняла на себе основний удар кривавого фонтану. Було просто огидно чути, як вона все ще пропонувала піти до саду на чай, навіть перебуваючи в такому стані. Звісно, я добре знала, з ким маю справу, але це не завадило мені відчути огиду. 

– Боюся, в мене вже є інші плани. Обов’язково приєднаюся до вас на чай якось іншим разом. 

Можливо, через її простодушність, вона навіть не намагалася мене затримати. Вона й так очевидно жалкувала, що я йду, не розділивши з нею чаювання. 

– Гаразд. Але як тільки матимеш вільну хвилинку, то обов’язково заглянь до мене. Я хочу показати тобі новий одяг, який купила для своїх ляльок. Є кілька суконь, які я дуже хочу побачити на тобі! 

Я подарувала їй сяючу посмішку, ніби нетерпляче чекала на цю нагоду, ретельно маскуючи той факт, що ніколи не переступлю порога її покоїв. Так ми й розійшлися, маючи цілком протилежні враження від нашої короткої зустрічі. Щойно я повернулася до неї спиною, моя посмішка миттєво зникла.

---

– Тьху! Ну й сморід!

У голосі Джеремі не було й тіні сумніву – він був роздратований до краю. Його тіло було повністю вкрито демонічним слизом, який ще й затуманював зір. 

– Оці кляті огидні потвори. І я навіть убити їх не можу. 

Останнє тренування полягало в збиранні отруйних жал у демонів, що утримувалися на фермі в секторі В. Торгівля наркотиками й отрутами була одним із численних незаконних справ Агріче, тож тренування слугувало не лише освітньою метою, а й способом поповнити сімейні запаси цінних отрут на продаж. Проте це завдання було значно простішим на словах, ніж на ділі, адже під час збирання отрути нам не дозволялося вбивати демонів. 

Тренування, бляха? Це більше скидається на безкоштовну працю. До того ж я не отримую жодного пенні за свої зусилля.

Джеремі вилаявся подумки й сплюнув грудку в’язкої рідини, яка якимось чином потрапила йому до рота. Саме в цей момент він помітив натовп, що рухався в його бік. Насупившись, він люто витер обличчя, очищаючи його від отруйного слизу. Після цього він зміг краще розгледіти людей, що підійшли значно ближче. Вони несли труп. 

– Що відбувається? Ви що, вирішили переробити це? 

– Так, пане Джеремі. 

– На вашому місці я б відніс це кудись подалі. Якщо зараз зайдете туди, то підпишете собі смертний вирок. 

Він щойно залишив ферму тренувань у повному хаосі. Роздратований та оскаженілий через необхідність збирати отруйні жала, Джеремі довів демонів до стану, коли вони були готові розірвати на шматки все живе, що ризикне перетнути їхній шлях. Тому кожен, хто заходив на ферму в цей момент, робив це на власний страх і ризик. 

– Все гаразд, пане. Ми повинні витримати їх хоча б деякий час. 

Слуга говорив спокійно. 

– Стривайте. Хто ваш господар? 

Джеремі запитав лише для того, щоб підтвердити власні здогадки. 

– Ми належимо леді Марії.

Джеремі майже одразу ж хижо всміхнувся, починаючи розуміти ситуацію. 

Якщо ці слуги належали Марії, то вони справді мали б витримати кілька хвилин на фермі серед демонів. Він добре знав, що вона ненавидить безпорадних слуг і докладає всіх зусиль, щоб узагалі не брати на службу слабаків. Звісно, він і сам міг би одним лише змахом руки знищити дюжину таких, але справа була зовсім не в цьому. 

Справжня загадка полягала в тому, що деякі з цих слуг були цілком вправними бійцями. Джеремі завжди дивувався навіщо Марія так наполегливо набирає на службу саме таких. Зрештою, вони ж просто слуги. Невже їй справді потрібні були такі добре натреновані люди, якщо їм не довіряли жодних стратегічних завдань? 

– Ну гаразд, ідіть уже. 

Якби він запропонував допомогу, то справа була б завершена за мить. Утім коли щось не мало жодного відношення до Роксани, Джеремі терпіти не міг марнувати на це свій час. Тож він лише сперся на стіну біля входу на ферму, склавши руки на грудях, і мовчки спостерігав, як служниці одна за одною заходили всередину. 

Протягом деякого часу він слухав, як демони несамовито вищать, проте, що було на диво дивним, не почув жодних криків про допомогу. Згодом слуги вийшли, уже без трупа, і щільно зачинили за собою двері. Хоча їхній візит до демонів тривав лише кілька хвилин, їм надзвичайно пощастило, що вони повернулися неушкодженими. Однак холодний піт, що блищав на їхніх чолах, був незаперечним доказом того, наскільки непростим виявилося завдання. 

– Не кажіть потім, що я вас не попереджав. Треба було тягнути цю штуку деінде. 

Джеремі відштовхнувся від стіни й, сміючись, оглянув виснажених служниць. Він і не подумав, що найближча ферма була надто далеко, а отже, їхня подорож могла затягнутися, і це загрожувало тим, що вони накличуть на себе гнів своєї пані. А Марія була вкрай запальною натурою. 

– Нам варто йти, пане Джеремі. 

– Авжеж, авжеж. 

Він байдуже кивнув їм, дозволяючи піти. Але щойно вони рушили в дорогу, він, зберігаючи невелику відстань, рушив слідом. Відчувши щось недобре, слуги занепокоєно озирнулися. 

– Що таке? Йдіть собі далі. 

Джеремі промовив грайливо, проте в його словах виразно читалася прихована загроза. Слуги знали, що він стежить за ними, але заперечити нічого не могли. Тому, мовчки повернувшись, продовжили свій шлях, а Джеремі крокував позаду, не відстаючи ані на мить.