– Привіт, сестро!
Я тільки-но зробила кілька кроків від кімнати Кассіса, як Джеремі зненацька опинився поруч. Він вийшов із протилежного кінця коридору, наче весело помахуючи своїм невидимим хвостом, поки наближався до мене. Чесно кажучи, я не очікувала, що зустріну його так близько до кімнати Кассіса, тому, побачивши його, мимоволі скривилася. Джеремі, здається, на мить завагався, помітивши мою реакцію. Але це тривало недовго, і ми обоє продовжили йти один до одного, наче нічого й не сталося.
– Що це таке? Чому на твоїй блузці кров?
Чорт. Знову хтось помітив кров. Відвернувшись, я швидко провела рукавом по щоці.
– Цяцька почала бешкетувати, тож я мала її заспокоїти.
– То це кров цього покидька, га?
Здається, розмазана кров переконала його, бо підозра Джеремі швидко зникла. Він мав надзвичайно задоволений вигляд від відображення покарання в уяві. Хоча всі Агріче з дитинства вживали отруту, ніхто не поспішав ділитися подробицями про те, яку саме отруту вони приймали чи які побічні ефекти вона викликала.
Зрештою, ніхто не хотів відкривати свої слабкості. Деякі з моїх братів і сестер навіть намагалися використати таку інформацію у свою користь під час щомісячних оцінок. Аякже, я дуже сумнівалася, що Джеремі колись спробував би щось подібне зі мною. Але інстинкт самозбереження був вихований у кожного члена сім’ї Агріче, тож я не бачила причин пояснювати Джеремі, що ж насправді сталося. Тим більше, що він нічого не бачив на власні очі.
– Сестро, припини витирати це. Ти тільки більше розмазуєш.
– Справді? Але сама думка про його брудну кров на мені – ти ж розумієш... Фу!
Я опустила руку, продовжуючи говорити. Я помітила кілька червоних плям на передній частині блузки, і, на щастя, це зробило вигляд ще більш переконливим. Навіть мені здавалося, що це кров когось іншого.
– Мені краще піти це змити.
Я озирнулася й побачила, як Джеремі задоволено всміхається. Він був схожий на дитину, яка щойно отримала шоколадку. Моя репліка про "брудну кров Кассіса", здається, зробила свою справу.
– До речі, що ти тут робиш, Джеремі? Ти прийшов до мене?
– Так, я здогадався, що ти пішла до своєї забавки, бо тебе не було в кімнаті.
Тож я вгадала. На щастя, я покинула кімнату Кассіса трохи раніше, ніж зазвичай.
– Зрозуміло. Тоді ходімо.
Ми почали йти пліч-о-пліч, але, щойно я зробила наступний крок, Джеремі почав нюхати повітря.
– Сестро, ти заходила до інкубаційної камери метеликів?
Я зупинилася мов вкопана.
– Від тебе трохи пахне однією з отруйних рослин. Ледь чутно, але все ж.
Він, мабуть, відчув запах, коли я опинилася поруч. Ось це нюх, як у мисливського пса! І це він ще називає Кассіса «собачим сином». Оскільки Джеремі вже знав, я не бачила сенсу приховувати свій візит.
– Мгм. Я просто ненадовго навідалася туди.
Хоча він міг відчути лише слабкий запах, це означало, що на мені все ще залишилися сліди отрути. А отже, і Кассіс міг постраждати. Тієї ж миті я вирішила, що більше ніколи не стану відвідувати камеру інкубації перед зустріччю з Кассісом.
– Думаєш, цього разу твоє яйце вилупиться? – Джеремі звучав невдоволено, поки плентався поруч зі мною. – Чому б тобі просто не позбутися його, сестро? Або віддай комусь іншому.
Він продовжував ту ж аргументацію, що й минулого разу. Джеремі ніколи не схвалював мої спроби виростити отруйних метеликів.
Фактично, він був настільки проти цього, що в день, коли Емілі принесла яйця, він спробував "випадково" їх розбити.
– Джеремі.
Я знала, що він засвоїв урок, але не вбачала проблеми в тому, щоб нагадати ще раз.
– Якщо ти спробуєш зупинити мене ще раз, як минулого разу, я буду дуже сердитою.
– Я не буду!
Він вигукнув це так голосно, що можна було подумати, ніби я звинуватила його у вбивстві. Напевно, той погляд, яким я обдарувала його минулого разу, коли він ледь не розбив яйця, серйозно похитнув його нерви.
– Я зробив те, що зробив, лише тому що ці демони – як паразити. Вони потребують твоєї крові.
Він бурмотів щось у своє виправдання. Та я добре знала, до чого він хилить. Окрім ризику, який супроводжував будь-які спроби приручити цих маленьких демонів, володар отруйних метеликів повинен був вселити в них свій дух, ставши їхнім господарем. Найгірший сценарій полягав у тому, що вони могли напасти на нього. Був навіть випадок, коли господар перестав надавати вилупленим метеликам свою кров, і вони загризли його до смерті. Тому цілком зрозуміло, чому Джеремі хвилювався.
Щойно я почала простягати руку бо нього, як зупинилася.
– Я б хотіла погладити тебе по голові, але моя рука вся в крові.
– Нічого, я просто помиюся після.
Він відповів, відповів він без зайвих роздумів, наче весь день чекав, щоб я його погладила. Легко засміявшись, я почала розтріпувати його волосся своєю закривавленою рукою, як він і бажав. Після кількох рухів його зачіска вже мала вигляд справжнього кубла, але його посмішка ставала дедалі ширшою.
– Ну, принаймні ті два яйця не вилупилися,перш ніж вони могли б— е-е... Тобто... Я знаю, це не те, чого ти хотіла, сестро, але...
Я одразу зрозуміла, що він пошкодував про свої слова, щойно вони зірвалися з його вуст.
– Вирощувати більше ніж одну партію одночасно все одно важко, тож тобі просто треба досягти успіху цього разу, правда, сестро?
– Саме так. І я справді ціную те, що ти хвилюєшся за мене. Ти – єдиний, хто хвилюється.
Був лише один спосіб звільнити цього бідного маленького пса від його болісного жебрання уваги. Усміхаючись йому, я ще раз погладила його волосся і спостерігала, як на його обличчі з'явилося величезне полегшення. До того часу його зачіска мала вже значно гірший вигляд, ніж пташине гніздо.
Поки ми продовжували йти, я подумала про те, що Джеремі насправді помилявся. Річ у тім, що я вже досягла успіху у вилупленні яйця отруйного метелика.
Спостерігаючи, як двері кімнати зачиняються, Кассіс мав ще більш похмурий вигляд аніж зазвичай. Йому здавалося, ніби силует Роксани все ще видніється там, де вона щойно стояла. Навіть м’який відголос її кроків швидко згас у тиші коридору. У спокої кімнати Кассіс опустив погляд і помітив кілька крапель крові на підлозі, де вона стояла.
Його чоло нахмурилося і на обличчі з’явився глибокий вираз невдоволення. Він ледь звертав увагу на апетитну страву, що стояла перед ним. Його й без того слабкий апетит повністю зник через те, що сталося кілька хвилин тому.
"Так, але... немає про що хвилюватися. Справді."
"Таке трапляється постійно."
Як часто вона кашляє кров’ю, щоб сприймати це з такою байдужістю? Вона навіть зізналася, що не замислювалася, як це може вплинути на когось іншого. Пригадуючи, як недбало вона витирала обличчя, він майже знову бачив, як кров просочувалася в її білий рукав і передню частину блузки.
Ще одна цікава деталь завжди привертала його увагу під час її візитів. Коли вона наближалася достатньо близько, він помічав легкий запах отрути. Спочатку він припускав, що це йому здалося. Але з кожним наступним разом він ставав дедалі впевненішим у цьому. Цей отруйний аромат був настільки слабким, що навіть Кассіс, натренований розпізнавати такі запахи, ледве міг його вловити. Зазвичай існувало дві причини для такого запаху: або людина навмисно вживала отруту, або її тіло саме починало її виробляти. У першому випадку отруєння було свідомим, у другому – це означало, що людина тяжко хвора.
Кассіс не міг вирішити, що з цього стосується Роксани. Проте той факт, що від неї завжди ледь помітно пахло отрутою, свідчив про те, що вона, ймовірно, перебувала в такому стані вже досить давно. Коли вона прийшла того дня з його обідом, запах отрути від неї був сильніший, ніж зазвичай. Ба більше, при її вході він також розпізнав запах крові. Ось чому він так уважно поглянув на неї, щойно вона зайшла.
Але він аж ніяк не очікував, що вона почне харкати кровʼю перед ним. Ця сцена одразу нагадала йому день, коли Роксана відвідувала його у підземеллі й тоді від неї теж пахло кров’ю. Це був той день, коли вона повідомила, що тимчасово припинить свої візити. Вона не надала жодних причин чи пояснень, але він добре пам’ятав свою цікавість через запах крові, який відчув тоді.
Невже вона і тоді кашляла кров’ю?
Глибока горизонтальна складка пролягла на його широкому чолі, коли він згадав, що Роксана пробурмотіла собі під ніс.
Коментарі
Nathaniel
24 березень 2025
Хіхі