Розділ 20

Як тільки Кассіс пішов до ванної, я зібрала залишки його розірваного одягу разом із підносом, що досі лежав на підлозі. Мене потішило побачене: усі страви були порожні, а отже, він також прийняв знеболювальні. Я відчула полегшення через те, що він покинув свою звичку сперечатися про те, чи можна довіряти тому, що я йому пропоную. Мабуть, він вирішив діяти за обставинами. У своєму теперішньому фізичному стані він, вочевидь, зрозумів, що діяти імпульсивно – не найкраща ідея. Так чи інакше, це було мудре рішення з його боку. Враховуючи його тодішній стан, навіть якби йому вдалося знайти вихід і втекти, монстри, ймовірно, дісталися б до нього раніше, ніж він досягнув би кордону.

Мої думки раптом обірвалися через звук води. Через ланцюг двері ванної кімнати довелося залишити прочиненими. Шум води, що долинав до мене, викликав якесь дивне відчуття. Я звеліла собі про це забути й викликала одного зі своїх метеликів. Темно-червоний метелик, наповнений моїм духом, затріпотів крилами, а тоді зник у стіні кімнати.

Я дала йому завдання – повідомити мене, якщо з Кассісом щось трапиться. Я думала про те, щоб залишити свого метелика-наглядача просто в його тілі, але боялася, що він може це якось відчути. Стіна була найкращою альтернативою. Проте в цей момент мене більше турбували новини, яких я очікувала із західного кордону. Я припускала, що Педеліани шукають Кассіса, але, як з’ясувалося, помилялася.

Я замислилася, чи не надіслати ще одного метелика на захід, коли Кассіс вийшов із ванної. Чистий і вдягнений, він мав значно природніший вигляд, аніж той кістлявий привид, якого я бачила хвилину тому. Помітивши мене, що сиділа біля його ліжка, він трохи відступив, але іншого місця для сидіння тут не було.

– Сідай сюди.

Він майже відразу зрозумів причину мого запрошення, коли побачив бинти й мазь поруч зі мною.

– Я можу це зробити сам.

– Справді? А як щодо твоєї спини?

Замість відповіді він лише насупився. Я ж просто сиділа, трохи нахиливши голову, ніби не розуміла, чому він зволікає.

– Не хвилюйся. Я робила це з самого дитинства. Я в цьому мастачка.

Правду кажучи, я могла б викликати лікаря знову, але це був шанс завоювати його прихильність самостійно. Я сподівалася, що кожен маленький прояв доброти накопичуватиме борг вдячності, від якого він потім не зможе відмовитися. Так, це було хитро, але що я могла вдіяти?

– То ти багато практикувалася з дитинства? – нарешті порушив мовчання Кассіс, проте його питання також свідчило, що він нічого не знав про те, як виховують Агріче.

– Мгм. Щодня лікувала брата, коли він отримував травми.

Це було напівправдою. Ахілл завжди був незграбним і часто травмувався під час тренувань. Викликати лікаря щоразу стало незручно, тому мати та я іноді самі дбали про нього. Насправді я була надто мала, щоб робити щось важливе. Тримати бинт на рані, яку мати вже обробила, – ось, мабуть, усе, чим я могла допомогти брату. Ця дрібна перебільшеність була для того, щоб Кассіс повірив, що я можу йому допомогти. Хіба це було неправильно? Відтоді я стала набагато вправнішою в лікуванні навіть серйозних поранень. Адже через постійні фізичні тренування мені часто доводилося лікувати власні рани.

Поки я була заглиблена у свої думки, Кассіс мовчки дивився на мене. Стоячи спиною до свічки, він був у тіні, тож я не могла розгледіти вираз його обличчя. Він просто стояв і мовчав, що, м’яко кажучи, змусило мене трохи нервувати. Я вже збиралася покликати його знову, коли він нарешті продовжив свій шлях до ліжка. Після останнього погляду на мене він почав розстібати сорочку. Вона зісковзнула з його плечей, а тоді опустилася нижче стегон.

– Я можу сам подбати про все інше, – сказав він. 

Іншими словами, моя допомога була потрібна тільки для обробки його спини. Я вивчала Кассіса, поки він сидів переді мною зі спиною, оголеною для лікування. Чи це мені тільки здалося, чи він справді був менш насторожений, ніж раніше? 

Я перевела погляд на його спину, вкриту ранами. Здавалося, що після того, як він промив порізи водою, вони знову почали кровоточити. Щоб уникнути зараження, потрібно було ще раз обробити рани. Узявши чистий рушник, я витерла зайву кров і почала лікування. Як тільки моя рука торкнулася його шкіри, він ледь помітно здригнувся. Я не могла не помітити чудовий стан його м’язів. Жодного зайвого граму на його тілі – це могло означати лише те, що він невтомно тренувався. 

Я навіть не хотіла думати, що могло б статися з цією зразковою статурою, якби Шарлотта взялася за нього. У неї була жахлива звичка знімати м’язову тканину з "іграшок" шар за шаром. Я мимоволі стиснула зуби. З такої близької відстані я також помітила його витончену структуру кісток. Ідеальний "Т", утворений хребтом і лопатками, був особливо гідним заздрості. 

Серед моїх численних зведених братів і сестер були такі, що мали жахливе хобі зі збирання кісток і внутрішніх органів. Знаючи їх, я могла припустити, що лише один погляд на Кассіса в такому вигляді змусив би їх шаленіти й пускати слину. Але як це можливо, що ця прекрасна людина мала також настільки досконалу структуру кісток? 

Раптом мені стало його шкода. Адже він перебував у кімнаті як полонений Агріче, цих монстрів. Як я пам’ятала, у романі Кассіс страждав набагато сильніше. Його трагічно коротке життя завжди викликало в мене сум. Але зараз я мала зосередитися на тому, що робила. 

Поки я працювала над його спиною, я усвідомила, що Кассіс увесь цей час мовчав. Щойно, я звернула на це увагу, як тиша, здавалось, пронизала всю кімнату. Я поглянула вгору, однак його обличчя було відвернуте, і я не могла побачити його виразу. 

– Тобі боляче? – запитала я тихо, та мій голос прозвучав надто гучно в цій мовчанці. – Скажи, якщо буде боляче, добре? Я постараюся бути обережнішою. 

Він залишався нерухомим, наче кам’яна статуя, поки я нескінченно бурмотіла щось. Проте я докладала зусиль, щоб втирати мазь у його рани доволі ніжно; я намагалася втирати мазь у його рани безболісно. 

– Так краще? – поцікавилась я. 

Раптом Кассіс різко розвернувся до мене, і його рука міцно схопила моє зап’ястя. 

– Досить. Можеш зупинитися.

Його тон був помітно крижаним. Перш ніж я встигла щось відповісти, він уже встав і почав одягати сорочку. Чому він раптом так поводився, залишалося загадкою. Хм... Можливо, у стосунках із протилежною статтю він не міг залишатися байдужим. Це могло бути його проблемою, але я вдала, що нічого не помітила, і лагідно додала: 

– Знаєш, я буду рада допомогти з пе... 

– Не потрібно, – перервав мене він холодно. 

Кассіс продовжував дивитися на мене так, ніби його погляд міг заморозити. Я вирішила залишити його в спокої і дати йому бути настільки нестерпним, наскільки він цього хоче. Але ж він, здається, раніше знизив до мене свою настороженість? Чому ж тепер цього не було? 

Я розмірковувала над можливими причинами, поки виходила з його кімнати. Спершу він був такий рішучий у своєму небажанні дозволяти мені лікувати його рани. Тож що саме змусило його змінити рішення? Дорогою до своєї кімнати я намагалася вгадати, яка відповідь могла б бути правильною.