Розділ 19

Було видно, як він намагався змінити тему. На мить я подумала, чи не проігнорувати його питання та чи не повернутися до теми його нового одягу, але врешті-решт вирішила цього не робити.

– Твої нинішні турботи – добре їсти, добре спати і відпочивати, щоб якнайшвидше одужати.

Його погляд був сповнений збентеження, схоже, моя відповідь була зовсім не тим, що він очікував.

– Але зараз, будь ласка, просто поїж. Обіцяю, що в їжі немає отрути чи чогось подібного.

На моє прохання погляд Кассіса ковзнув до підноса на підлозі. Перш ніж він встиг щось сказати, я відламала шматок хліба і поклала його до свого рота.

– На випадок, якщо ти ще маєш сумніви.

Він почав хмуритися, тому я почекала кілька секунд, сподіваючись довести йому, що їжа справді не є шкідливою. Я точно не отруїла її. Те, що отрута не мала на мене жодного ефекту, не мало значення. Ця вистава була заради його ж блага.

– Я можу з'їсти більше, якшо хочеш.

– Не потрібно, – пролунала хододна відповідь. Він потягнув тацю до себе, але замість того, щоб почати їсти, як я сподівалася, він схрестив руки й знову почав мовчки дивитись на мене.

Я зрозуміла, що, мабуть, йому незручно, їсти, коли я дивлюсь, тому вийшла з кімнати, під приводом того, що потрібно уточнити в слуг про його новий одяг. Мені було прикро, що в нього навіть немає місця, де сидіти, тому я вирішила принаймні дістати йому стілець. Якби я була впевнена, що він не намагатиметься мене вбити, я могла б дати йому й інші необхідні речі.

Через кілька хвилин я повернулася до його кімнати з новим одягом. Якщо бути точнішою, то Емілі принесла одяг, крокуючи за мною до його кімнати. Ми зробили те саме кілька хвилин тому з підносом їжі та ліків. Залучення її було додатковим кроком, але необхідним, щоб уникнути того, аби інші побачили, що я особисто піклуюсь про Кассіса.

Коли ми дійшли до дверей його кімнати, я відправила Емілі.

– Дякую, Емілі. Тепер можеш йти.

– Так, моя леді.

Мої руки були повні одягу, і я зайшла в кімнату. Насправді це було досить незручно – щоразу доводилось відмикати замок під час візитів. Звук, напевно, не додавав Кассісу комфорту, але на даний момент іншого вибору не було. Я відчинила важкі двері з похмурим виразом обличчя.

Клац.

Коли я ввійшла в кімнату, я застигла на місці. На відміну від попереднього разу, Кассіс стояв, спиною до дверей. Причина, чому я замерла, наче зачарована лань, була відсутність одягу на верхній частині тіла. Більше того, його фігура була туманно окреслена хвилею світла, що виходила від стіни поруч зі мною. Я помітила різноманітні червоні сліди на його спині, переплітаючись із важкими бинтами, які покривали її. Дивно, але, коли побачила його голу спину, я не подумала: "Боже, напевне, це боліло."

Коли я відпустила ручку дверей, я почула, як вона повертається на своє місце.

Клац.

Звук її зачинення пролунав у кімнаті. Кассіс підозріло спостерігав за мною з того місця, де стояв. Зачарована його спокійним, золотистим поглядом, що був затемнений тінями, я не могла ані вимовити слова, ані поворухнутися. Очевидно, це не перший раз, коли я бачила оголене чоловіче тіло. Насправді я вже бачила Кассіса без верхнього одягу, коли лікувала його рани. Але в той момент я не відчувала нічого дивного щодо його наготи.

Однак цього разу... чому ж раптовий прилив сорому? Може, через те, що світло було приглушеним? Чи, через те, що раніше Кассіс був непритомним тілом, яким я піклувалась, а зараз ця жива істота дивиться на мене? Це відчувалося, ніби я побачила щось, що мало бути секретом. Світло від свічки робило постать Кассіса ще більш виразною, коли він стояв один по той бік кімнати. Потім він повільно відкрив рот, щоб заговорити.

– Мені треба буде прийняти ванну.

Це був низький, майже тихий голос, який торкнувся мого вуха. Потім він випустив з руки шматок тканини, що мав вигляд ганчірки. Його добре окреслені м’язи напружувались з кожним рухом.

– Ем... Звісно, – відповіла я без зайвих роздумів, але незабаром нагадала собі, що треба триматися в руках. І, чесно кажучи, чому я мала б бентежитися через його спину? І чому атмосфера в кімнаті була такою дивною?! Можливо, я помилилася, зменшивши раніше яскравість свічки, але що ще можна було зробити в такій ситуації?

Я не могла просто збільшити світло в кімнаті, поки Кассіс стояв там напівоголений. Це тільки змусило б його здивуватися, чому я вирішила зробити це лише після того, як він зняв одяг. Усі мої роздуми лише підтверджували, що я дуже переймалася, що Кассіс подумає про мене.

Злегка нахмурившись, я промовила спокійним тоном.

– Ті двері ведуть до ванної кімнати. Оскільки я не можу стежити за тобою увесь час, я подбала, щоб у тебе була кімната з прилеглою ванною.

Це була маленька ванна, де він міг помитися, і, як і в кімнаті, там не було нічого, що могло б бути небезпечним. Оскільки кімната була не прямокутною, Кассіс не помітив дверей.

– Ось там.

Я вказала, і він, повернувши голову, слідкував за моїм пальцем. Потім, знову подивившись на мене, він трохи підняв руку.

– Я не можу переодягнутися. Не з цими ланцюгами.

Звісно! Магічні кайдани не були проблемою, бо вони лише обвивали його зап’ястя та щиколотки, але ланцюги дійсно були перепоною. Але як він зміг зняти сорочку?

Один погляд на підлогу дав мені відповідь. Там була справжня купа ганчірок, де він скинув шматки порваного одягу. Після побиття вартою, нападу Шарлотти і напору Ланте, його сорочка була розірвана вщент. Сумніваюся, що йому знадобилося багато зусиль, щоб зняти її зі свого понівеченого тіла. Авжеж, це виявилося ефективним способом зняти сорочку, але він точно не зміг би одягнути новий одяг, коли ланцюги були прикуті до його тіла.

Через мить я запропонувала йому рішення.

– А що, як я заміню ці ланцюги, що прикріплені до твоїх кінцівок, на один, що буде прикріплений до твоєї шиї?

Мене зустріло лише мовчання. Хоч він і не відповів, Кассіс, здавалося, дивився на мене з холодом в очах. Я припустила, що йому не сподобалась моя пропозиція.

– Ну, хіба це не краще, ніж чотири окремі ланцюги?

Безперечно, він все одно мав би зберегти магічні кайдани. Їхня мета – пригнічувати силу носія, і вони спеціально розроблені, щоб завадити підкореним істотам атакувати. Безсумнівно, магічні кайдани, що обмежують монстрів, були набагато результативніше на відміну звичайних наручників. Та все ж вони були зірвані під час розгулу Шарлотти, що частково стало причиною, чому я не довіряла їм повністю. Ось чому я залишалася обережною з Кассісом, навіть коли він був під їхнім контролем.

Та якби кайдани вже довели свою недієвість проти нього, тоді моє міркування було хибним, бо ланцюги будуть ще менш необхідними. Отже, заміна ланцюгів не принесла б практично ніякої користі для забезпечення його безпеки. Втім, я не могла залишити його вільним і без обмежень.

Кассіс досі не відповів, але здавалося, він змирився з моєю пропозицією. Без сумніву, він не схвалював бути прикутим до шиї, та я мовчки сподівалася на його розуміння, що знімати ланцюги щоразу, коли йому потрібно щось зробити, – більший клопіт для нас обох, аніж просто один ланцюг. Кассіс опустив руки до боків, неначе чув мої думки.

Я швидко підійшла до нього з нашийником, який я підготувала разом з його новим одягом. Насправді, мені навіть не спало на думку, що може бути неможливо одягти його з усіма цими ланцюгами. Ланцюги самі по собі вже зводили мене з розуму. І, звісно, я не розповідала Кассісу, як слуга дивилася на мене, коли я наказала їй принести нашийник. Оскільки я все ще не мала впевненості, що хтось ще увійде в кімнату, мені довелося надіти його самій. Не було іншого способу зробити це без того, щоб підійти до нього впритул. Кассіс, здавалося, розумів, що потрібно робити, і не робив жодних рухів, щоб перешкодити моїм діям.

– Це може бути трохи незручно, але тільки деякий час, – намагалася заспокоїти я його, стоячи обличчям до обличчя.

Мить він просто дивився на моє обличчя. Але так само швидко, як і почав, він відвернувся. Звісно, він мав право дивитися, але він мав непохитний вигляд. Агов? Хіба моя краса не є моєю головною зброєю?! Утім я була трохи здивована. Насправді, все б вийшло набагато легше, якби Кассіс просто закохався в мене, як і безліч інших чоловіків, що населяють цей вигаданий всесвіт.

Попри те, що я трохи дратувалася, я простягнула до нього руку. Як тільки вона торкнулася його шиї, я відчула, як він злегка здригнувся. Після цього він більше не рухався, тому я без проблем закріпила нові кайдани. Він продовжував мовчати, поки я дивилася на нього, а його шия тепер носила шкіряний ремінь.

Атмосфера в кімнаті була абсолютно дивною. Красивий юнак з нашийником і його напівоголене тіло, що виставляло на показ безліч садистських ран. Як тільки я подумала, що ненавмисно зіграла роль збоченки, я зморщила очі. І ще більше мене переймало те, що Кассіс здавався так само збентеженим.

Але замість того, щоб зупинятися на нашій спільній розгубленості, я вирішила діяти практично. Я взяла один з ланцюгів з його щиколоток і приєднала його до ременя на шиї. Тепер, коли його кайдани на зап’ястях і щиколотках були зняті, Кассіс почав крутити руками і ногами. Мене раптом охопило бажання попередити його, щоб він не робив нічого необачного.

– Цей будинок побудований, як лабіринт. Навіть деякі мої брати та сестри в ньому губляться, тому не дивно, що новачки можуть заблукати, навіть шукаючи вихід.

Кассіс лише підозріло подивився на мене.

– Звісно, я знаю короткий шлях, щоб вибратися, але...

Його золоті очі знову пронизували мене. Я усміхнулася йому наймилішою усмішкою і змінила тему.

– Чому б тобі зараз не піти і не вимитися?