Розділ 17

– Леді! 

Охоронці зітхнули з подивом, коли побачили, як жінка раптом потягнулася до Кассіса, який мав бути непритомним. Він майже здригнувся, коли її м’які долоні торкнулися його підборіддя. Обережно піднявши його схилену голову, вона раптово зупинилася на півдорозі. 

– А... Ахілле! 

Її тихе бурмотіння, звернене в нікуди, розчинилося в повітрі. Сказане не мало жодного сенсу для Кассіса, але сама близькість цієї незнайомки змусила всіх трьох чоловіків відчути сильний дискомфорт. 

– Леді, ви забрудните руки, – відізвався один із охоронців, що звучав ще більш збентежено, ніж Кассіс почувався. 

Але так само раптово жінка наче повернулася до тями. 

– О... Що це я казала? 

Відпустивши голову Кассіса, вона знову звернула свою увагу до охоронців. 

– А як щодо його лікування? Ви ж не збираєтеся залишити його в такому стані? 

– Леді Роксана наказала покликати лікаря, щоб той його оглянув, леді. 

– Розумію. Тоді, будь ласка, віднесіть його до кімнати, щоб він міг відпочити. 

Жінка ще раз кинула погляд на Кассіса, а потім рушила своєю дорогою. Очевидно, цього короткого знайомства з новою іграшкою Роксани їй вистачило. Як тільки вона зникла, охоронці потягли Кассіса до кімнати, яка була лише за кілька кроків від місця їхньої затримки. 

Розчарований тим, що вони так швидко дісталися до місця призначення, Кассіс внутрішньо насупився. Жінка, мабуть, чекала неподалік, знаючи, що його приведуть саме сюди. 

Відклавши свій план втечі на невизначений час, Кассіс обережно оглянув те, що міг розрізнити в новому довкружжі. Його зір усе ще залишався розмитим, але достатньо чітким, щоб побачити, де знаходяться двері і який замок їх замикає. 

– Ох! У мене плечі відвалюються, – пробурчав охоронець, недбало жбурнувши Кассіса на підлогу. 

Лікар прибув невдовзі й одразу мав роздратований вигляд. 

– Що це таке? Він майже труп. 

– Він ще дихає, лікарю. Чи не могли б ви взятися за його лікування? 

Охоронці звучали дещо ніяково, коли говорили. Лікар почав оглядати рани Кассіса, а тим часом охоронці продовжували теревенити про їхню недавню зустріч у коридорі. 

– Ти чув, як четверта дружина згадала про пана Ахілла? 

– Так, я був здивований. 

– Вона справді вважає, що ця іграшка схожа на молодого пана? Я не бачу жодної схожості. 

– Я теж, але, можливо, для них вона є. Ну, це б пояснило, чому і її світлість, і леді Роксана зацікавилися ним. 

Підслуховуючи їхню балаканину, Кассіс пригадав те, що сталося в коридорі. Здавалося, жінка, яку називали матір’ю Роксани, побачивши його, згадала когось. Вона пробурмотіла ім’я «Ахілле», тож чи це той, на кого він був схожий? Молодий пан? Чи був цей Ахілл важливою людиною? Можливо, навіть сином тієї жінки? 

– Ну під цим кутом, гадаю, певна схожість, бо він досить блідий. Але якщо не враховувати це, то інших спільних рис я не бачу. 

– Молодому пану не було приблизно стільки ж років, як цьому хлопцеві, коли він помер? Можливо, саме тому вона про нього й згадала. 

– О, ти, мабуть, маєш рацію. 

"Отже, Ахілл мертвий."

Розмова охоронців урвалася, ніби вони дійшли до неприємної теми. Після завершення лікування вони закріпили його кайдани на ланцюгах у кімнаті й вийшли.

Бам, бам, клац.

Настала тиша. Переконавшись, що залишився один, Кассіс повільно розплющив очі. Він дослухався, поки їхні кроки зовсім не стихли, а тоді почав вивчати своє нове оточення, не підводячись. На відміну від брудного підземелля, ця кімната була великою й чистою. Але, як і підземелля, вона не мала вікон, а єдиними меблями було ліжко в кутку. Хоча оточення було скромним, кімната все ж могла слугувати спальнею.

Кассіс сів. Ланцюги, що тепер прикріплювали кайдани на його зап’ястях і щиколотках до стовпа в іншому кутку, бряжчали при кожному русі. На щастя, їхня довжина дозволяла йому значно більше рухатися, ніж тоді, коли він був прикутий у підземеллі. Звісно, цього все одно було недостатньо, аби дістатися до дверей. Він вирішив, що слід бути терплячим і продумати ситуацію ретельніше, перш ніж діяти. Адже спроба втечі нашвидкуруч, скоріше за все, закінчилася б провалом. Якщо те, що він почув раніше, було правдою, то йому поталанило, адже Агріче не збиралися вбивати його відразу. Також візит лікаря, ймовірно, означав, що його більше не будуть катувати, як раніше. Чи все це завдяки тому, що він став іграшкою Роксани?

Кассіс кинув погляд на двері, потираючи зап’ястя. Агріче, здається, навіть не підозрювали, що так звані магічні кайдани не були настільки ефективними, як їм здавалося. Він встиг це перевірити, коли дівчина на ім’я Шарлотта несподівано накинулася на нього, поки він ще був у підземеллі. Так, стримуюча властивість магічних кайданів дійсно автоматично зростала з першого до п’ятого рівня залежно від люті й агресивної поведінки монстра, але зворотне теж було правдою. Усе, що потрібно – це зберігати спокій, щоб мінімізувати їхню ефективність. 

Отже, поява Шарлотти того дня, щоб створити проблеми, була справжньою удачею. Якби вона на нього не напала, Кассіс не зміг би так легко оцінити силу кайданів. І оскільки вона здавалася трохи простуватою, Шарлотта, вочевидь, звинуватила у своєму провалі власну недосвідченість. Вона справді вирішила, що її спалах люті спричинив проблему, замість того щоб зрозуміти, що розрив кайданів був частиною його ретельно продуманого плану. 

Кассіс продовжував пірнати у свої думки. Він вирішив, що найкраще – дозволити своїм викрадачам вірити, ніби він абсолютно безпорадний. Тож доки не буде готовий до втечі, йому слід приховувати той факт, що він усе ще може користуватися частиною своїх сил. 

Коли він розмірковував над усім цим, за дверима почулися звуки. Швидко кинувши туди погляд, він знову розлігся на підлозі. 

Клац. 

Після того як двері відчинили, хтось зайшов до кімнати. Їхні кроки були тихими, а запах парфумів – знайомим. Це була Роксана. Підійшовши ближче, вона мовчки дивилася на нього. Знову він залишився наодинці з нею – дівчиною, яка тримала його долю у своїх руках.

Кассіс продовжував удавати непритомного, сподіваючись, що цього разу її справжні наміри нарешті виявляться. Вона підійшла дуже близько, тож він напружив усі свої чуття до максимуму. Водночас йому довелося підготуватися до можливого нападу, якщо вона вирішить зробити щось зловмисне. Якби вона підійшла ще трохи ближче, він, напевно, зміг би задушити її ланцюгами, поки вона не втратила свідомість, або навіть убити, якщо буде потрібно. Але це був план, який він поки не бажав серйозно розглядати.

"Ба більше... Чи розумно відповідати на насильство ще більшим насильством?"

Очі Кассіса залишалися заплющеними, але він відчував, як простір між ними скорочується. Не зважаючи на його внутрішню боротьбу, Роксана підійшла до нього зовсім близько. Вона вже була в зоні досяжності. Перш ніж він встиг обміркувати, що робити, він почув тихий подих, за яким пролунав голос, у якому відчувалася нотка обурення:

– Отже, вони ледь підлікували його, га?

Раптом її м’яка рука торкнулася його.

Дзень.

Звук металу рознісся кімнатою, коли Роксана підняла одну з його закутих у кайдани рук. Вона, здавалося, оглядала його на травми. Потім вона зняла кляп з його рота. Виконавши ще кілька дрібниць збоку, вона знову поклала руку на його зап’ястя.

Кассіс ледь не затамував подих, коли його охопило невимовне відчуття. Роксана наносила мазь і бинтувала кожну рану, яку лікар перед тим лише поверхнево обробив. Вона з особливою ретельністю обробляла рубці, залишені кайданами, що натерли його зап’ястя та щиколотки.

Коли вона розхристала його сорочку й почала обробляти оголені груди, тепло від її рук ледь не змусило Кассіса підскочити від шоку. Кожен маленький поріз чи рана, яких вона торкалася, пекли. Проте антисептик, який вона наносила, був не єдиним відчуттям, що пробігало його шкірою. Він не хотів у цьому зізнаватися, але змушений був зціпити зуби, щоб стримати посмішку, коли її ніжні пальці ковзали тут і там його тілом.

Після того як Роксана обробила всі його рани, вона залишилася в кімнаті. На його подив, вона сіла на підлогу поруч із ним. Хоча Кассіс знав, що кімната була чистою, він не очікував, що вона так просто опуститься на підлогу. Навіть його безтурботна сестра Сильвія була б обережнішою.

Але те, що Роксана зробила далі, змусило його затамувати подих. Ті самі м’які руки, які щойно лікували його, раптом узяли його голову і ніжно поклали собі на коліна.