Розділ 16

Незалежно від того, яких зусиль докладають люди, які вдають непритомних, завжди якимось чином це проявляється, а особливо коли їх торкаються. Вони навіть дихають по іншому. Але Кассіс приховував такі ознаки настільки природно, що я й справді не запідозрила його. Він продовжував лежати абсолютно нерухомо і дихати рівномірно.

Я придивилася трохи уважніше, але не змогла виявити нічого незвичайного. Це було досить загадково. Я маю на увазі, якщо він справді прокинувся, чи зміг би він залишатися таким спокійним і нічим себе не виказати? Або, можливо, я була надто чутливою і просто надто багато уваги приділяла такій звичній дії, як ворушіння уві сні. Проте я уважно стежила за ним зі свого місця.

"Хм..."

Тоді мені раптом спало на думку пояснити ситуацію. 

– Дивно говорити з непритомною людиною, але... – почала я тихо, ніби розмірковуючи вголос. – Мені б хотілося, щоб ти знав, як мені шкода, що я не змогла захистити тебе раніше. 

Якщо Кассіс дійсно був без свідомості, то це не мало значення. Але якщо ні, то він зрозуміє, чому все сталося саме так. 

– Просто це був не той час і не те місце, щоб діяти, – я мала надію, що він мене чує. – Але тепер можеш бути впевнений. Таке більше не повториться. Тепер ти належиш мені, а це означає, що ніхто більше не наважиться тебе ображати. 

У цій сім’ї право власності поважають. Тож коли його передали мені, навіть Ланте Агріче не міг поводитися з Кассісом так, як раніше цього дня. Я знову почала гладити його волосся. 

– Я подбаю про те, щоб ти покинув це місце живим. 

Це була і обіцянка Кассісу, і мій власний акт рішучості. Але навіть коли я промовляла ці слова, питання, яке переслідували мене ще з того часу, як вперше побачила Кассіса, знову виникло в моїй голові. Чи зможу я дійсно це зробити? Відповідь залишалася невідомою.

---

Саме так, як і підозрювала Роксана, Кассіс був повністю притомним під час її візиту. Але якщо бути точним, він узагалі не втрачав свідомості. Після того, як Ланте Агріче оголосив, що Кассіс належатиме Роксані, він звернув свою увагу на охоронців. 

– Витри це з мого черевика. 

– Так, пане. 

Охоронець кинувся вперед, став навколішки й почав витирати кров з носка Лантевого черевика власною сорочкою. Він більше нагадував переляканого раба, ніж солдата. З місця, де лежав, Кассіс спостерігав за цією сценою з огидою. Коли Ланте нарешті пішов, Кассіс удав, що втратив свідомість від виснаження. 

– Що нам робити з вашою іграшкою, леді Роксано? 

– Віднесіть його до порожньої кімнати в крилі мого будинку. 

Це був знайомий голос, але, не встигнувши усвідомити сказане, Кассіс відчув, як двоє дужих чоловіків схопили його за руки. Він дозволив собі безсило схилитися на них, удаючи, що повністю знепритомнів. 

– Хто ж ця нова цяцька, якщо пан особисто вирішив розтоптати її до кривавої каші? 

Охоронець зліва від Кассіса заговорив тихим голосом, коли всі вже відійшли на кілька кроків від зали. Якщо те, що він сказав, було правдою, то, схоже, для Ланте не було звичною справою особисто брати участь в покаранні здобичі, яка потрапила в лігво Агріче. 

Другий охоронець справа глузливо пирхнув, перш ніж відповісти: 

– Забудь про це. Жалюгідним створінням, як ми, не слід займати собі голову такими справами. Та й кого цікавить, хто він такий? Щойно ці забавки потрапляють до володінь Агріче, вони ніколи не полишають їх живими. 

Перший охоронець тихо кивнув. Здавалося, охоронці вірили в акторську гру Кассіса, адже не приділяли йому достатньо уваги. Продовжуючи вдавати непритомного, Кассіс намагався оцінити відстань від місця, де він був, до того, куди його зараз несуть. Йому потрібно було зрозуміти планування маєтку Агріче, якщо він хотів вибратися при першій можливості. Він навіть думав про втечу, поки його несли. 

Однак вагався. Навіть у такому ослабленому стані знешкодити двох охоронців для нього не було проблемою, але він не був упевнений, що зможе знайти вихід і вибратися непоміченим. Ослаблений зір лише ускладнював усе, з цієї причини поле зору залишалося вузьким. Якби причиною його стану була отрута, а не магія, то, можливо, відновлення пішло б швидше. У будь-якому випадку, втеча з маєтку в цей момент майже напевно завершилася б його повторним захопленням. 

Та все ж, попри те, наскільки необачним міг бути такий план, він вагався, бо не був упевнений, чи отримає ще один шанс. 

– Це ж уперше, коли леді Роксана володіє іграшкою, чи не так? 

– Так, і, мабуть, це найвезучіша з усіх. Інші юні пани та панянки вже роздерли б його на шматки, а рештки, які вважали б непотрібними, згодували б собакам за кілька днів. 

При згадці імені Роксани вуха Кассіса напружилися. Роксана Агріче. Якщо бути чесним із собою, він був досить здивований, дізнавшись, що дівчина, яка відвідувала його в темниці, є ні ким іншим, як дочкою Ланте Агріче. Однак це відкриття також допомогло йому краще зрозуміти те, що відбувається. 

Він не відчував ні зради, ні обману. Такі речі мали б значення лише за умови, що між ними вже було встановлено довіру. Натомість він почувався так, ніби вперше побачив ясний денний світ після довгої імли. Для Кассіса було краще точно знати, з ким має справу, ніж сліпо підозрювати найгірше. Звісно, це породжувало нові питання. Наприклад, чи правдивими були слова дівчини про її добрі наміри. Кассіс не був ані наївним, ані дурним, щоб сприймати такі заяви за чисту монету. 

"Я обіцяю, що не підведу. Я зроблю все, щоб навчити його." 

"Я подбаю, щоб ти був у безпеці, поки не втечеш із цього місця."

Роксана промовляла обидві ці фрази, але лише вона знала, чи була в них хоч крапля правди. Коли трійця продовжила рухатися вперед, здавалося, хтось загородив їм шлях. Кассіс знову заплющив очі й спробував натомість загострити свої інші відчуття. 

– О! Як справи, моя леді? – напружено привіталися охоронці з незнайомкою. 

"Леді?" – подумав Кассіс. Його ледь помітно насуплений лоб виказував збентеження через несподівану зустріч. Він згадав, що Агріче вважалися великою родиною. Його батько, Руссель Педеліан, мав лише одну дружину, але, за чутками, Ланте Агріче мав більше десяти. Було очевидно, що ця особа перед ними – одна з роду Агріче. 

– Цей юнак... він не мертвий, так? – промовила жінка слабким голосом, який, здавалося, абсолютно не відповідав грубій та жорстокій природі сім'ї Агріче. Для Кассіса її голос звучав ще більш недоречно через чутне у ньому тремтіння. Вона, мабуть, прийняла його безсиле тіло за труп. До того ж він увесь був забризканий кров’ю. Ланте недавно доклав руку до його жалюгідного стану, але ще до цього Кассіс мав досить виснажений вигляд. 

– Ні, леді. Він просто непритомний. 

– Леді, чи можу я запитати, чому ви тут, подалі від східного крила? Ви, бува, не йшли до пані Роксани? – Охоронці помітно намагалися змінити тему. Здавалося, їм дуже не хотілося, щоб вона бачила Кассіса у такому стані. 

Між її реакцією і поведінкою охоронців Кассіс зробив висновок, що ця жінка, напевно, не звикла до крові й жорстокості. 

"Вони щойно згадали про Роксану?"

Ледь почувши її ім'я, його думки наче обірвалися на півдорозі. 

"Тоді... можливо, вона – мати Роксани?"

– Я чула, що Ксана отримала нову іграшку, тому вирішила подивитися на неї. 

– Це і є її іграшка, леді. 

– Ця дитина?! 

"Іграшка?" – Постійне повторення цього слова анітрохи не робило його менш огидним для Кассіса. Її голос був настільки пронизливим, що справжній шок жінки через те, що хлопець перед нею став новою забавлянкою її доньки, був очевидним. 

– То... це Ксана так із ним поводилася? – її тон був сповнений недовіри. 

– Ні, леді. Це не робота леді Роксани, а пана Агріче. 

Жінка тихо зітхнула, слухаючи пояснення охоронця. Ледь Кассіс почав трохи розслаблятися, як почув легенькі кроки, що ледь відчутно торкалися підлоги й лоскотали його слух.