Розділ 15

Коли Ланте Агріче обирав жінку, він враховував різні фактори. Іншими словами, їхня привабливість не була єдиною вимогою. Візьмемо, до прикладу, мою маму і мачух. Вони майже не мали нічого спільного. Зовнішньо вони варіювалися від приголомшливої краси моєї матері до моєї майже прикрої на вигляд мачухи. Їхні характери також були дуже різними. Деякі були сміливі та крикливими, як левиці, інші – лагідні й сором’язливі, як домашні рослини, а багато переймав риси обох типів.

Я завжди списувала перевагу Ланте до жінок на якусь необґрунтовану помилку в його судженнях, але правда виявилася ще приголомшливішою. Нещодавно я дізналася, що у нього був свій дивакуватий метод. Кожну з його дружин він обирав на основі їхніх особливих талантів. Здавалося, він намагався створити щось на зразок генетичного плавильного котла.

Та все ж, я б поставила будь-які гроші, що причина, чому він обрав мою маму, була лише її "красою". Це може прозвучати різко, але відверто. кажучи, моя мати не мала інших вартих уваги якостей. Звісно, я цінувала її спокійну та врівноважену поведінку, але в цій родині це не додавало жодних переваг. Я б поставила красиве волосся Джеремі на те, що наш батько, ймовірно, не вважав такий характер особливо привабливим. Але оскільки те, що врятувало мене від смерті у вісім років, була моя привабливість, яку я успадкувала від мами, можна стверджувати, що я насправді багато чим завдячую їй.

То так, я знала, що своїм рішенням уникати її, як того дня, ймовірно, маю вигляд невдячної. Однак це усвідомлення не викликало бажання ринути до неї.

Клац.

Після того, як я відправила Джеремі в його кімнату, я вирушила до Кассіса. Зазвичай я могла б затриматися з ним трохи довше, щоб задовольнити його потреби, але того дня не було часу марнувати. До того ж той факт, що я вибрала його, а не власну матір, мав би бути достатнім аби задоводовольнити його его.

Коли я увійшла до кімнати, де лежав Кассіс, я зітхнула, побачивши його жалюгідний стан. Він все ще був зв’язаний магічними кайданами, а його вуста все ще були замкнені ганчір'ям, як і раніше.

"То вони ледь підлікували його, га?" Дійсно, його серйозні рани були оброблені, але менші порізи й синці залишалися недоторканими.

Я наблизилася, щоб придивитися до його зап’ясть і щиколоток. Так багато його шкіри було обдерти кайданами, що лише цей вигляд змусив мене здригнутися. Коли я трохи підняла його руку, в кімнаті почувся дзвін металевого ланцюга, що з’єднував його зап’ястя з колоною. Подібні ланцюги були й на його щиколотках.

Вся кімната була просякнута атмосферою смерті. Можливо, саме тому образ Кассіса, що лежав посередині підлоги, робив всю сцену ще більш безнадійною. Звісно, це було покращенням порівняно з темницею, де його прив’язали прямо до стіни, але все ж...

Перше, що я зробила, це зняла з його рота кляп. З кайданами я нічого не могла зробити, але я почала обробляти рани на його зап’ястях і щиколотках бальзамом, а потім загортала їх у бинти. Після того, як я оглянула рани на інших частинах його тіла, я приділила кожній рані увагу, лікувала їх вручну. Хоч я й добре знала про такі практики, мене все одно вражала жорстокість, з якою наш рід ставився до цих так званих "забавок", що були в нашому володінні. Та й це не було обмеженням лише для іграшок. Агріче не знали межі у своїй жорстокості.

Після попіклувалась про рани Кассіса я вирішила залишитися в кімнаті на деякий час, щоб посидіти поруч з ним та спостерігати за обличчям. Отак непритомним, він був втіленням лагідності. Я стиснула зуби, міркуючи, як Агріче могли катувати людину, яка так й сяйва добротою й невинністю. Справді, Агріче були настільки злими, наскільки вони могли бути, і не заслуговували на існування в жодному світі.

Я зітхнула, спираючись на стіну. Останнім часом я працювала на повну силу, тож не дивно, що була втомленою як собака. Крім того, весь стрес та хвилювання які я мала щодо Кассіса, нарешті наздогнали мене тепер, коли він був під моєю опікою.

Я поглянула на його нерухоме тіло. Він мав такий сумний та жалюгідний вигляд лежачи на підлозі з тілом, всіяним ранами. Через мить я наблизилась, потім підняла його голову і поклала її на свої коліна. Через тонкий шар тканини моєї сукні я відчула повну вагу його голови. Я була впевнена, що мої коліна принаймні трохи комфортніші, ніж тверда підлога. Я знала, що не могла нічого зробити раніше, коли Ланте його гамселив, але навіть так менібуло шкода. Отже, саме тому я вирішила покласти його голову на свої коліна.

Спостерігаючи, як Кассіс страждає, я відчула, як моє десь глибоко приховане сумління, коли я жила як Агріче, знову з'являється і починає звинувачувати мене в співучасті. Дивлячись на його обличчя, моє серце відчувало співчуття до нього. Кассіс був високо шанованим і улюбленим членом родини Педеліан. І він не був просто будь-яким членом, а спадкоємцем. Ніхто не сумнівався, що його чекає чудове майбутнє. Однак у романі Кассіс переживає жалюгідно трагічну смерть. Навіть через три роки після того, як Сильвія дізнається правду про його зникнення, жоден з інших Педеліанів не має уявлення про його смерть.

У романі Джеремі був типовим лиходієм, але таким, що ставав дурнем поруч з привабливими жінками. Його дурість була справді невтомною. Саме тому, навіть після викрадення Сильвії, він пізніше добровільно розповів їй про смерть Кассіса. Він детально розповів їй, що її брат помер, зламаний після того, як його безжально використовували і катували як "цяцьку" Агріче. І він справді був зламаний як фізично, так і психологічно в кінці. Я не пам'ятаю Синього Спадкоємця, який пішов без смутку або слави, перебуваючи в ув'язненні на території Агріче, але, думаю, яке змогла б точно пригадати деталі, навіть якби й памʼятала. Але одне, що я пригадую дуже чітко, це те, що з ним поводились жахливо протягом усього його перебування.

Було дивно глядіти на людину, чиє майбутнє вже було передбачено. Тоді я зрозуміла, що моє майбутнє також далеко не втішне. Принаймні не згідно з романом. Якби в кімнаті було дзеркало, я побачила б не одну, а дві особи, які будуть вирізані на розквіті своїх років, відображені в ньому.

"Я не хочу помирати..."

Був лише один спосіб уникнути цієї долі. Я мала врятувати Кассіса. Але... а що, якщо я не зможу звільнити його з лап Агріче? Завжди залишався варіант з Джеремі. Я припускала, що можливо зможу запобігти його викраденню Сильвії пізніше. А ще краще зробити так, його та Сильвії зустріч узагалі не відбулася. Звісно, це були все лише запасні плани на випадок, якщо мій основний задум – звільнити Кассіса піде шкереберть.

Поки всі ці думки крутилися в моїй голові, моя рука рухалася сама по собі. На моє здивування, я побачила, що вона почала лагідно гладити волосся Кассіса, як я часто робила з волоссям Джеремі. Це було насправді досить спокійно в цій інакше безнадійній ситуації. Можливо, це було пов'язано з тим, що Кассіс перебував під моїм наглядом. Здавалося, нарешті він був під моїм контролем.

Бували моменти, коли брати й сестри Агріче ділилися своїми "іграшками", але ні Джеремі, ні Шарлотта не мали б такого бажання, адже обоє були власницькими типами. Я припускала, що мені, ймовірно, доведеться вигадати подібну відмовку, щоб захистити Кассіса від інших у майбутньому. Це був єдиний спосіб зберегти його безпеку краще, ніж у темниці. Але я також повинна була врахувати, яким Кассіс постає в очах інших. Ланте не схвалив би, якби побачив такого міцного Педеліана під моїм наглядом.

Серед цих думок моя рука раптом перестала рухатись. Я подивилася вниз і побачила, що Кассіс все ще лежав тихо, з заплющеними очима. Моя безцільна погладжувальна дія порушила його зачіску, і пасмо впало йому на чоло.

– Як дивно, – прошепотіла я собі. Мій палець відчув щось доволі несподіване.

Як його волосся може бути таким м'яким? Складалось враження неначе його вже хтось помив.

Я була здивована, тому що волосся здавалося мені так само шовковистим, подібно чуприні Джеремі.. Воно мало навіть об'єм, наче його щойно помили.

Але це було неможливо. Поки Джеремі насолоджувався задоволеннями життя, як балуваний молодий пан, Кассіс валявся в бруді та смороді підземної темниці. Йому навіть не давали належної їжі в цьому проклятому місці, лише тортури. Про миття не могло бути й мови. Його тіло, залите кров'ю, було достатнім доказом цього. Більше того, в його волоссі ще залишались сліди крові. І зовсім малоймовірно, що хтось його мив.

Зненацька мене охопило дивне почуття. Це було схоже на невизначеність, яку я відчувала раніше, коли спостерігала, як його тягнули геть.

– Він навіть не пахне.

У наступну мить я збагнула, що він був таким ще під час перебування в темниці. Коли я шепотіла це собі, я помітила, як голова Кассіса трохи нахилилася вбік. Це було майже непомітно, але я була впевнена в цьому русі. Якби я не дивилася на його обличчя, поки його голова відпочивала в моїх колінах, я б цього не помітила.

Зненацька у мене виникла думка: "Можливо, він прокинувся?"