Розділ 13

Я дещо побоювалася, що він знову влаштує істерику, як під час мого першого візиту. Але цього разу він лише люто зиркав на мене. Гадаю, він уже з'ясував мою особу до того, як я прийшла. Але хто ж був його джерелом інформації? Найімовірніше, Шарлотта. Вона, мабуть, наговорила зайвого, коли спустилася сюди, щоб напасти на нього. 

Якби я мусила вгадати її слова, то, думаю, вона вигукнула щось на кшталт: "Я краще зламаю тебе й зроблю непотрібним, ніж віддам Роксані!" 

Хоча навіть для мене це звучить надто мелодраматично. Однак вона могла піти ще далі. Можливо, навіть назвала його "іграшкою" прямо в обличчя. Я вже знала, що Кассіс не довіряє мені повністю. Він дозволяв мені наближатися до нього лише для того, щоб я лікувала його рани й щоб спробувати зрозуміти, які у мене справжні наміри. Але зараз він, здається, хотів дізнатися, яке місце я займаю в ієрархії родини Агріче. 

– Який твій зв’язок із Ланте Агріче? 

– Він мій біологічний батько. 

Здавалося, єдина мета, з якою він раніше промовив «Роксана Агріче», полягала в тому, щоб підтвердити цей факт. Саме тоді я зрозуміла, що, можливо, він згадав про час, який я провела далеко від нього, не тому, що скучив, а тому, що хвилювався підтвердити свої підозри. Мабуть, я занадто поспішила у своїх сподіваннях, що він прагнув, аби я прийшла йому на допомогу чи щось подібне. Крім того, повна довіра до мене за такий короткий час була б образою для імені Педеліанів. 

Справедливості заради, я ніколи не збиралася приховувати свою особу від нього. Якби це було так, я б не сказала йому свого імені з самого початку. І точно не чекала б, поки дія закляття зникне, й він знову зможе бачити. Навпаки, я хотіла, щоб він знав, що саме Роксана Агріче допомогла йому. Зрештою, я ж не філантроп, який робить усе це з доброї волі. 

– Чому ти підійшла до мене, не розкривши, хто ти така? 

– Тому що я боялася, що ти станеш більш обережним зі мною, як зараз. А щодо причини, чому я підійшла... Що ж, як я вже казала. Я не волію, щоб ти помер. 

На це Кассіс глузливо хмикнув. 

– Тож замість того, щоб убити мене, ти вирішила залишити мене як свою іграшку? Ніби твоя цяцька, га? 

От і все. Шарлотта таки проговорилася про "іграшку". 

Але на все є причина. Оскільки обставини Кассіса скоро зміняться, і мені доведеться пояснити йому ситуацію, дійсно не було сенсу приховувати цю частину. Утім це було незручно. 

– Краще, ніж бути закатованим до смерті, чи не так? 

Навіть зараз я думаю, що сказала це надто прямолінійно. 

– Якщо ти хочеш покинути це підземелля живим, то іншого шляху немає. Якщо ти хочеш вибратися з маєтку Агріче цілим і неушкодженим, то найрозумніше прийняти мою допомогу. 

– То ти очікуєш, що я довірюся дочці Ланте Агріче? – Кассіс замовк, здавався зануреним у роздуми. 

Мені шалено хотілося дізнатися, про що він думає, але пробитися крізь його кам'яну маску було неможливо. 

– Я тобі не довіряю, – промовив він, не показавши й краплі емоцій. – Але це дивно. Я не думаю, що ти брешеш. 

Чи змогла я хоч трохи краще зрозуміти його, поки він говорив це? Ні на мить. 

– Кассіс Педеліан, я захищатиму тебе.

Ми спокійно оцінювали одне одного, але, почувши мою заяву, його обличчя застигло в подиві. Він дивився на мене так, наче я щойно заговорила іноземною мовою. Я повторила ще раз: 

– Я подбаю, щоб ти був у безпеці, поки не втечеш звідси. 

"Якщо це допоможе змінити фінал цього жахливого сюжету", – додала я подумки. 

Кассіс Педеліан і Роксана Агріче. Імена двох людей, які не повинні були співіснувати в одному світі, тепер з'явилися на одних і тих самих сторінках. Перший розділ нашої історії тільки-но розпочався. 

---

Пес і його господар

Само собою зрозуміло, але мій шановний батько Ланте Агріче, будучи типовим лиходієм, просто не міг дозволити Кассісу покинути підземелля без приниження. О ні, це було б занадто милосердно. Тому він наказав своїм прислужникам витягти Кассіса в головний зал і змусити його стати на коліна. Його єдина мета полягала в тому, щоб ще більше принизити хлопця. 

Коли Ланте важкими кроками підійшов до місця, де стояв Кассіс, я мовчки спостерігала, як їхні погляди зустрілися. Як і в день його прибуття, Кассіс був зв’язаний з голови до ніг і затулений кляпом. І, як і тоді, він знову був у ганчір’ї. Ймовірно, через чергові побої. 

Ситуація, у якій його змусили схилитися перед запеклим ворогом, лише підкреслювала всю безвихідь його становища. Але навіть так, його пронизливий погляд на Ланте не здригнувся ні на мить. Здавалося, він навіть ставав лише гострішим. Хто б міг подумати, що в’язень може зберігати такий погляд? Кассіс спрямував свій лютий, сповнений ненависті погляд прямо на Ланте. На мій погляд, це було справжнє досягнення – мати загрозливий вигляд навіть за таких обставин.

З іншого боку, Ланте дивився на Кассіса так, наче хотів розірвати його на шматки. Я стояла там, уявляючи, як між їхніми поглядами пролітають іскри. І раптом... 

Гуп!

З підступною посмішкою Ланте вдарив Кассіса ногою в груди. Я відчула відчай, бо розуміла: дії мого пришелепкуватого батька лише глибше копають могилу для нашої родини. 

Бам!

Цей удар, без сумніву, припав по тих самих ребрах, які Шарлотта недавно перетворила на закривавлене місиво. 

Я планувала ретельно вилікувати ці рани, коли він буде в моїх руках, але Ланте просто не міг втриматися й вирішив розтоптати їх своїми гострими черевиками. Звісно ж, наш батько не міг втратити шансу продемонструвати свою силу. 

Гуп!

– Кх!

Цього разу нога Ланте потрапила Кассісу прямо в щоку. Пригадуючи обіцянку, яку я дала Кассісу не так давно, я змушена була відвести погляд. На це було справді важко дивитися. Ось він, як його жорстоко лупцюють, після того, як я так багато говорила про гарантії безпечного виходу з цієї пекельної ями. Мені було шкода, але я не могла нічого зробити. Не тільки те, що я ще не мала нагляду за Кассісом, але й сама людина, яка його била, була моїм батьком.

– Ти, мабуть, схожий на свого батька Русселя, хлопче. У тебе в очах той самий нахабний блиск, – сказав Ланте, зупинившись тільки після того, як на Кассісі з’явилася нова порція крові. 

Голова Кассіса була притиснута до підлоги, кров текла з його боку, лоба і рота. Тим не менше, він не зупинявся і продовжував загрозливо дивитися на Ланте. І навіть я повинна визнати, це було вражаюче.

– Дізнавшись, що той покидьок мав двох дітей, я, зізнаюся, вагався, кого з вас спершу схопити.

Ланте говорив з зловісною посмішкою, яка б точно вразила цілу армію злодіїв.

– Але я вибрав тебе, бо подумав, що ти витримаєш довше. Так що насправді, я радий, що ти все ще показуєш свою силу духу.

Це була страшна помилка з боку мого батька. Звісно, Ланте не міг знати, що, згадуючи Сильвію перед Кассісом, він фактично копає власну могилу. Любов, яку син Блакитного Спадкоємця мав до своєї родини, і особливо до молодшої сестри, не мала меж. Але господи, коли він так пильно дивився на нього... Я подумала: "Якби погляд міг би вбивати, то ті промені, що виходили з його очей, спалили б когось до смерті."

– Роксано.

– Так, батьку.

Я здригнулася, коли відповіла. Але я знала, що він не міг знати, що я насправді думаю. Я все ще залишалася осторонь, поки одностороння сутичка тривала. Палаючі очі Кассіса також звернулися в мій бік. Слухай, містере брат героїні, ти ж не маєш наміру сварити МЕНЕ через усе це, правда? Тепер ти вже точно знаєш, що я абсолютно НЕ на боці свого батька. Мій план просто тимчасово відхилився.

Але коли я думаю про цей убивчий погляд, який він мені кинув... Ну що ж, я розумію, як він міг би подумати інакше. Якби я була на його місці, я б запідозрила себе і Ланте в якості надзвичайно злих батька і дочки. Мені ледь не хотілося важко зітхнути, проте я мусила стежити за собою.

– Твій день народження був кілька днів тому, правда, Роксано? 

– Так, батьку. Як мило з вашого боку, що ви згадали.

– Розглядай цього малого щеня як подарунок. Грайся з ним, поки не набридне.

Добре, що… Якби він хоча б дійсно дбав про мій день народження. Я не пригадую жодного року, коли він святкував день народження своїх дітей. Але я лише приховала своє презирство і посміхнулася.

– Дякую, батьку. Обіцяю, що не підведу. Я зроблю все можливе, щоб виховати його.

І так, я отримала свого першого в житті пса.