Сімейна вечеря

Сьогодні був один з особливих випадків, коли вся наша родина зібралася за одним столом у повному складі. З настанням сутінків, батько і матінка повернулися зі своїх справ і це означало, що настав час для сімейної вечері.

 

Зазвичай це відбувається не часто, оскільки робота нашої матері не має постійного графіку.

 

Іноді вона може зникнути на кілька днів чи навіть тиждень.

 

На відміну від батька, вона може повернутися коли завгодно, під ранок або навіть удень.

 

Але здебільшого, у частіших випадках вона приходить так само, як і він, під вечір.

 

Якщо нашої матінки не буде вдома, то всі можуть вечеряти у себе в кімнатах.

 

Але як тільки наша сім'я буде в повному зборі, то навіть, невідомо з якої причини, але всі ми вечеряємо за одним столом.

 

Після того, як я і Азумі спустилися з другого поверху, перед нами постав прикрашений сервізом і різними стравами стіл. За яким уже сиділи наші батьки.

 

Батько, як і раніше, був у своєму "ритуальному" вбранні, як і мати, у своїй броні бікіні...

 

Цікаво, її це не бентежить?

 

Я, звісно, розумію, що на ній зверху одягнений темно-зелений плащ.

 

Але все ж таки...

 

Це досить зухвалий вигляд.

 

Не можу уявити ще більш невідповідне для її роботи вбрання.

 

Хоча, можливо, цим відвертим виглядом вона хоче ввести своїх ворогів у ступор?

 

Ні, я нічого не маю проти про смаки в одязі!

 

І я не чіпляюся!

 

Просто це виглядає більшою мірою як якийсь косплей, ніж грізний вигляд воїна.

 

Невже якщо ми з Турі підемо стопами нашої матінки, нам доведеться носити щось подібне?

 

Та я б померла від сорому! >_<

 

*Кхм-Кхм*

 

На чому ми зупинилися, кажете?

 

Ах, так, точно!

 

Вечеря!

 

У нас сімейна вечеря!

 

Якби ви уявили на хвилину картину, де ельфійська сім'я вечеряє за столом. То ви б знайшли в ній дещо кумедне.

 

А саме...

 

Мене з Турі...

 

Так...

 

Стіл досить високо розташований.

 

Незважаючи на те, що мені й Аузумі вже стукнув двадцять четвертий рік, але ми зараз виглядаємо як п'ятирічні коротуни.

 

Нас навіть досі вважають дуже маленьким-дурними дітьми.

 

Пффф... Ельфи... Що з них узяти...

 

Можливо, ельфи ростуть довго не тільки фізично, а й розумово?

 

Цілком може бути.

 

Щоправда тільки, жодної дитини ельфа, ідентичної нам із Турі, я ще не бачила.

 

Тому, не можу сказати це напевно.

 

І так...

 

Якби ви зараз на нас подивилися, то я і моя сестра, сидимо так, що з-під столу видно лише тільки половину наших голів.

 

Не сперечаюся, це б виглядало мило з боку...

 

Правда тільки, це до біса незручно, якби ви були на моєму місці.

 

Усім приготуванням до вечері займалася міс няня.

 

Звісно сумно усвідомлювати, що для неї за столом немає жодного місця.

 

Вона, звісно, на відміну від нас, людина.

 

Та й її робота просто - слуга.

 

Але схоже для мами і тата, міс няня не є навіть другом сім'ї.

 

І в підсумку, цій добрій жінці доведеться вечеряти у своїй кімнаті на самоті.

 

До речі кажучи...

 

Якщо ще з перших днів моєї реінкарнації, міс няня була молодою і дуже привабливою жінкою, то через 24 роки, вона виглядає як жінка на п'ятдесят.

 

Було по-своєму тяжко, весь час рости і бачити, як у міс няні йде молодість.

 

Тепер на місці безтурботної-молодої дівчини, яка могла постати перед вами, ви б побачили сувору-досвідчену стару леді.

 

Але... Давайте не про сумне...

 

....

 

Перейдемо до страшного...

 

Наразі я колупаю виделкою в їжі...

 

Це не тому що в моїй тарілці залишилися овочі!

 

Все в точності, але навпаки...

 

У моїй тарілці залишилося м'ясо!

 

А овочі, що були в ній, я зжерла!

 

Що...?

 

Думаєте, це дивно?

 

Тільки не кажи, що я веган, окей?

 

Я люблю м'ясо!

 

Просто обожнюю його!

 

Соковите і дуже смачне м'ясо!

 

То чому я його не їм, хочете знати?

 

Річ у тім, що зовсім нещодавно я дізналася про якийсь секрет щодо цього м'яса...

 

Пам'ятаєте, я ж казала, що є дещо, що мене лякає.

 

Так, ви маєте рацію!

 

Мене лякає це м'ясо!

 

Це м'ясо вбитого "маг-звіра".

 

Річ у тім, що м'ясо маг-звірів у нашому лісі майже все отруйне.

 

Ти помреш не тільки через те, що спробуєш його сирим!

 

Хах! Ні!

 

Якщо його погано приготують, не очистять від отрути, якою воно було просякнуте, то під час вживання, тебе спочатку паралізує, а потім уб'є...

 

Блага очищенням отрути від м'яса, займаються спеціальні ельфи, що живуть у нашій громаді...

 

Це їхня робота.

 

Вони дууууже стараються.

 

Але ви справді думаєте, що мене це заспокоює?

 

Що якщо, вони в один прекрасний день накосячать?

 

Забудуть, наприклад, або щось із цього...

 

І через їхню помилку, одна ельфійська сім'я може скуштувати це м'ясо на вечерю, а потім померти!

 

Що якщо в цьому м'ясі, яке лежить у мене на тарілці, досі присутня отрута?

 

Уже не смішно, так?

 

Всю цю коротку історію про маг-звірів, їхнє м'ясо і отрути, повідала мені моя прекрасна міс няня.

 

Тепер, кожен обід і вечерю, я виглядаю ось так...

 

А саме...

 

Колупаюся в тарілці...

 

Але довго мені цього робити не дозволили. Моя матінка суворим поглядом подивилася на мене. Хоч сама вона й мовчала, але в її красивих бурштинових очах читалося: "Їж чортове м'ясо!"

 

Окей!

 

Я трималася довго як могла!

 

Думаю, краще померти від отрути, ніж пізнати її гнів!

 

Якщо зі мною щось трапиться, то сподіваюся тато мене вилікує.

 

А якщо ні...

 

То мій заповіт: "Віддаю всі мої речі сестрі!"

 

Їй вони точно знадобляться і будуть точно за розміром.

 

Ми ж близнючки, як ніяк...

 

Зібравшись духом, я насадила шматочок соковитого м'яса на виделку.

 

Поглянувши, я піднесла її до рота...

 

"О боги!"

 

"Хоч би пронесло!"

 

Я поклала цей шматочок до рота і почала пережовувати.

 

Блаженний смак стрімко заполонив піднебіння. Соковита і м'яка текстура віддавалася за всіма смаковими рецептарами, ставлячи позначку 10 із 10. І це був тільки один маленький шматочок...

 

Що не кажи, добре приготоване м'ясо маг-звіра, дуже смачне!

 

Я навіть не можу знайти аналога з землі!

 

Баланс спецій і приправ теж давав про себе знати!

 

Менше ніж за хвилину, я наминала все з тарілки.

 

У підсумку я залишилася задоволена!

 

Що...?

 

Ви кажете, отрута?

 

Перший раз чую...

 

Хто це вам таку дурницю розповів?

 

Не може бути, щоб у такій чудовій їжі, було щось отруйне.

 

Та навіть якщо в ній щось і буде, то це все одно того варте.

 

Кожного разу, коли я куштую приготовану страву, де є м'ясо маг-звіра, я щоразу дивуюся, яке воно смачне. Чомусь я постійно забуваю про це.

 

Коли в усіх членів сім'ї залишилися порожні тарілки, міс няня швидко зреагувала, прибравши їх і подавши нам десерт.

 

Угу, десерт.

 

Це були нарізані шматочки невідомих мені фруктів, политі зверху медом.

 

Ця страва, до речі, є традиційною ельфійською кухнею.

 

Кожен ельф у нашій громаді, їсть цю страву хоча б раз на тиждень, як мінімум.

 

Якщо поставити паралель з Японією, то ця страва аналогічна до "Онігірі"...

 

Яка на смак, хочете сказати?

 

Дуже солодко як на мене...

 

Але, така їжа точно знайде свого любителя...

 

Наприклад, Турі...

 

Так, так, для Турі це найулюбленіша страва в ельфійській кухні.

 

Зараз вона з апетитом наминає шматочок за шматочком.

 

Якщо судити з реакції інших, то для батька ця їжа не особливо вражаюча, як власне і для мене. Він, як і завжди, сидить із похмурим покер фейсом. Але ось матінка...

 

Уперше я бачу таке задоволення на її обличчі.

 

Схоже, я дізналася дещо нове про неї.

 

Незважаючи на її суворість і холоднокровність, у душі вона ласунка.

 

Судячи з усього, Турі пішла в неї.

 

Раптово, Турі зважилася розвіяти тишу, що витала за нашим столом.

 

Зазвичай наша сім'я вечеряє мовчки, у нас немає ні порожніх розмов за столом, ні приємної бесіди. Я б не сказала що мені це не подобається, я сама по собі тихоня.

 

Але ось Азумі...

 

Для неї сидіти в тиші - це важке випробування...

 

Сама по собі вона дуже комунікабельна людина, ось тому, судячи з усього, вона вирішила розігнати тишу, запитавши дещо у батьків...

 

~ Мам, Тату, як пройшли ваші справи?

 

У відповідь вони холодно на неї подивилися і майже хором відповіли...

 

~ Як завжди... (x2)

 

~ Ось як...

 

Сумно відгукнулася сестра...

 

Зазвичай коли ми їх запитуємо про роботу тощо, вони постійно відповідають: "Як завжди" або "Як і раніше".

 

Причому ми з Турі не знаємо саме, що "завжди" і що "як і раніше", бо вони жодного разу не розповідали подробиць. Якщо вони так відповідають, то значить у них усе добре?

 

Напевно, так...

 

Від міс няні ми дізналися багато цікавого про наших батьків.

 

Так, так, ви не помилилися...

 

Ми дізналися про батьків, не від самих батьків, а від міс няні.

 

Не в кожному житті таке трапляється.

 

Давайте почнемо з батька...

 

Ім'я нашого тата - "Тіранделл".

 

Він один із десяти друїдів у нашій громаді, причому, "друїд", це досить висока посада для ельфів. Жоден простак, навіть той, що володіє магією, туди не потрапить просто так. Для цього потрібні жорсткі критерії, але, на жаль, ні я, ні міс няня, не знаємо, про які саме критерії йдеться. У десятьох, ці друїди формують раду, керує радою ельф, що носить звання - "Верховний друїд" або для кого простіше - "Архідруїд".

 

Архідруїд це шановний ельф, який стоїть на другому місці у всій громаді.

 

На першому місці стоїть - "Повелитель ельфів", що керується всією расою в цілому.

 

Щоправда мій батько не Архідруїд і навіть не наближений до нього.

 

Він звичайний друїд.

 

Хоча це не забирає того факту, що наша сім'я завдяки йому, користується повагою серед місцевих.

 

Далі, поговоримо про матір...

 

Її ім'я - "Аріель".

 

Вона мисливець і командує загоном. Щоправда загін складається з чотирьох або п'яти мисливців. Усіма цими групами командує "головнокомандувач". Тому про неї теж не можна сказати, що вона обіймає надпочесну посаду. Вона просто командир маленького загону.

 

З того що відомо, мисливці вистежують і вбивають маг-звірів заради їхніх цінних матеріалів і безпосередньо м'яса. Також мисливцям довіряють охорону кордону.

 

Зазвичай їхній робочий час невизначений, а полювання може займати і по кілька днів, тому наша матінка - "Аріель" і затримується на роботі на пару-трійку днів.

 

До речі, Аріель частково причетна до того, через що саме міс няня перебуває в громаді ельфів.

 

Сама міс няня іноді розповідала мені історії про її життя, як і про те, через що й чому, вона безпосередньо робить у нашій громаді.

 

Міс няня - людина родом із великої країни, розташованої на півночі материка.

 

До речі, ім'я нашої няні - "Яра Молтейнн".

 

Її батьківщина називається - Союз Аросса.

 

Яра народилася в багатодітній сім'ї, і впахувала більшу частину своєї молодості на не надто багато оплачуваній роботі. Умови там були не з найкращих. Величезний графік робіт, низька заробітна плата, погані умови праці, грубе поводження. Майже всі види роботи в її країні були з такими ж мінусами. Через що було досить безглуздо витрачати дорогоцінний час, сподіваючись знайти щось краще.

 

Але сказати, що в цій країні немає способу швидко піднятися і жити в шоколаді, не можна.

 

Була одна ризикована діяльність, що могла у випадку успіху озолотити майбутню няню двох дітей.

 

Діяльність була пов'язана з рідкісними матеріалами, які можна було роздобути з маг-звірів.

 

Одні з найцінніших і водночас найнебезпечніших істот, населяли один великий ліс, що знаходився далеко на південному сході від "Аросси". Матеріали з цих лісових маг-звірів могли піти по високій ціні в "Ароссі", через що Яра прийняла рішення піти на цей ризик.

 

Якщо вона роздобуде якийсь цінний матеріал з убитого маг-звіра, то продавши його в Ароссі, вона отримає багато грошей і зможе зажити по-крупному. Або принаймні кілька тижнів шикувати без необхідності працювати.

 

Вона нав'язалася в досвідчену групу відчайдухів, що хотіли вирушити далеко на південний схід прямо до великого лісу, де і мешкали маг-звірі.

 

Крім досвідчених членів у команді, там було багато новачків на кшталт Яри.

 

І, можливо, ви запитаєте, а чи не ризиковано брати в подорож до небезпечного лісу якихось жовто-ротиків?

 

І я вам відповім...

 

Звичайно є!

 

Але всім було по барабану!

 

Річ у тім, що для новачків, подібних до Яри, це шанс піти на експедицію, з невеликим відсотком повернуться і розбагатіти. Тому з цього боку їх можна зрозуміти.

 

Для досвідчених же теж є перевага брати таких "зелених" у команду.

 

Протягом шляху новачки готуватимуть їжу, тягатимуть вантажі, триматимуть вахту тощо.

 

Також у разі небезпеки, новачків можуть запросто кинути або використовувати як щити.

 

Для обох сторін такий розклад був справедливий.

 

У випадку успіху, новачки поживляться здобиччю з убитих маг-звірів, а в несприятливому розкладі, новачків кинуть напризволяще.

 

І це було тим самим ризиком, на який довелося піти "Ярі Молтейнн".

 

Як вона говорила: "Мені не хотілося до старості працювати за копійки і наглядати за молодшими". "Я зважилася піти на це, тому що іншого виходу із ситуації, на той момент, я не бачила".

 

Група Яри покинула Ароссу, більш-менш успішно, пройшла через мертву пустку, і незабаром дісталася до великого лісу.

 

Щоправда, тільки в один момент пішло щось не так, і пів групи було вбито маг-звірами.

 

А решту врятували ельфи, що жили в цьому лісі...

 

А-а-а?

 

Вибачте...

 

Я сказала, "врятували"?

 

Я обмовилася...

 

Точніше сказати, вони знайшли і захопили в рабство решту групи.

 

Угу...

 

У рабство!

 

Що...?

 

Занадто дико, кажете?

 

Але ельфів можна виправдати...

 

По суті весь цей ліс, неформально, вважається територією ельфів. Тому, я думаю, вони мали право вчинити так.

 

І як я гадаю, ви зрозуміли, той самий "великий ліс", населений небезпечними маг-звірами, це той, де я і Азумі безпосередньо живемо.

 

А в групі ельфів, які захопили експедиційну групу Яри, була наша з Турі мати - Аріель.

 

Усі захоплені члени експедиційної групи стали слугами-рабами ельфів.

 

Яра відійшла до нашої матері за внесок у затриманні, і стала особистою слугою нашої родини.

 

Незабаром, через три-чотири роки з того моменту, з'явилася я і Турі.

 

Той золотий наруч, на зап'ясті міс няні, який вона носила і не знімала весь цей час, є предметом, що може її вбити. Золотий наруч є чимось на зразок запобіжника, створеного друїдами. Якщо міс няня захоче вбити або нашкодити ельфу, то золотий наруч вб'є її.

 

Напевно через це наші батьки, без жодного побоювання, залишали нас під опікою міс няні, коли йшли у справах.

 

Та й сама міс няня звиклася з новим життям.

 

Коли я запитувала її, чи важко їй весь час доводилося, вона посміхалася і відповідала, що це життя найкраще, про яке можна мріяти.

 

За її словами, жити і працювати в Ароссі в кілька разів важче, ніж жити в ролі слуги тут.

 

Обов'язки по догляду за двома немовлятами ельфами, не йдуть ні в яке порівняння з тим, як роль старшої сестри по догляду за молодшими у своєму старому домі.

 

У громаді ельфів вона напружується і працює вдвічі менше, ніж на роботі в Ароссі.

 

Зневажливе ставлення від наших батьків тут, аналогічно зневажливому ставленню її роботодавця там. Вона не бачить різниці.

 

Здебільшого бути рабинею в ельфів набагато краще, ніж жити і працювати в Ароссі.

 

Ось такий висновок зробила наша міс няня.

 

До всього іншого, труднощів з мовним бар'єром, міс няня ніколи не відчувала...

 

Точніше цього бар'єру і зовсім немає...

 

Запитаєте, чому?

 

Пам'ятаєте, коли я хвалилася, що навчилася ельфійської мови?

 

Ну так от...

 

Чорт!

 

Я поквапилася з висновками!

 

Мова, якою розмовляють мої батьки, няня, і я з Турі, зовсім не ельфійська.

 

З усього того, що я змогла дізнатися, це те, що в цьому світі є два великі материки.

 

Материк "Орфус" і материк "Ф'єрос".

 

Усі, хто живе на материку "Орфус", розмовляють "Орфусійською".

 

А ті, хто живе на материку "Ф'єрос", розмовляють "Ф'єрсійською".

 

У цьому світі два материки і всього дві мови.

 

Ніяких вам "ельфійських", "демонічних" та інших мов...

 

Є тільки дві.

 

Ми, до речі, живемо на континенті - "Ф'єрос".

 

І виходить, що мова, якої я навчилася, була "Ф'єрсійською".

 

І...

 

Хоч я і засмучена, що не володію індивідуальною мовою, але з іншого боку, це навіть краще!

 

Одна мова для всіх рас на Ф'єросі означає легшу комунікацію між один одним.

 

Раптом, колись я вирушу в іншу країну, і тоді мені не доведеться ламати голову про подолання мовного бар'єру. Адже вони і я, володіємо однією мовою.

 

*Кхм-Кхм*

 

Коли я все це вам розповідала, ми закінчили зі своїм десертом...

 

Пам'ятаєте, ми ж були на вечері.

 

Коли весь порожній посуд покинув наш стіл, ми з Турі звернулися до наших батьків з одним проханням...

 

~ Матусю, татку, можна я з сестричкою переночуємо в одній кімнаті?

 

У відповідь вони знизали плечима так нічого не сказавши.

 

Але ми здогадалися, що цей жест є знаком згоди.

 

Подякувавши міс няні за їжу, ми з Турі попрямували до моєї кімнати.

 

Хоч у нашому домі й були окремі кімнати для кожного, але сьогодні Азумі складе мені компанію.

 

Чому...?

 

Сподіваюся, ви не забули...

 

Ми тільки сьогодні дізналися про особистість один одного.

 

Я дізналася, що Турі - це Азумі.

 

А Турі дізналася, що я, це Міко.

 

Ми ще не встигли нормально поговорити і насолодитися товариством один одного.

 

Боюся, що ми не заснемо вночі, якщо будемо ночувати в окремих кімнатах.

 

Так ще й...

 

Камон гайс?!

 

Ми сестри і не бачилися 24 роки!

 

Було нерозумно очікувати, що ми одне одному скажемо: "Ну, добраніч тоді!" А потім розійдемося по кімнатах. Ми маємо намір наздогнати згаяне і провести одина з одною більше часу.

 

До того ж, є деякі історії міс няні, які Турі ще не знає. Я маю намір поділиться з нею і обговорити.

 

Адже з цього дня, я і Азумі - одна команда.

 

Ми будемо дізнаватися інформацію і ділитися один з одним, адже ми виживаємо в цьому світі не окремо, а разом.

 

Те, що знатиму я, знатиме й Азумі.

 

Те, що знатиме Азумі, знатиму і я.

 

Якщо щось трапиться, я без роздумів прикрию спину своєї сестри. Теж саме зробить і вона...

 

Цей світ "ісекая" не для одного "гравця".

 

У цьому світі, я і моя сестра, покажемо - командну гру...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

Настав ранок наступного дня.

 

Точніше день...

 

Так, день.

 

Вночі, ми з Турі спали в одному ліжку і багато про що говорили. Наші розмови зайняли всю ніч, і заснули ми тільки під ранок.

 

Зрозуміло, що саме в цьому і була причина того, що ми встали тільки опівдні.

 

Наші батьки вже давно пішли у справах, і міс няня була єдиною, хто залишилася крім нас.

 

Щоправда, тільки-но, приготувавши й нагодувавши нас обідом, міс няня сама поспішила піти на вулицю.

 

Зазвичай вона йде з дому тільки за продуктами, і робить вона це тільки через день або два.

 

Я з Азумі намагалася вплутатися за нею, але міс няня категорично відкидала цю ідею.

 

Якщо так подумати, то ми з Турі вже проживаємо 24 рік, і ми ще жодного разу не були на вулиці. Найімовірніше, у цьому була причина...

 

Щось на кшталт, "Ви ще занадто маленькі, щоб виходити на вулицю"

 

Щоправда, нам усе таки вдалося вмовити міс няню, щоб вона в майбутньому поговорила з батьками про це...

 

Найімовірніше, якщо нам і дозволяти залишати будинок, то тільки з нянею, і тільки за покупками. Ми просто складатимемо їй компанію в цьому.

 

Але це хоч щось.

 

Якщо чесно, то я не рвуся особливо назовні, але все ж таки, рано чи пізно мені доведеться зіткнуться з відкритим світом. І я так подумала, що нехай буде краще "рано", ніж "пізно".

 

А поки нам з Азумі доведеться сидіти вдома.

 

Самі...

 

На повній самоті...

 

Де немає жодного дорослого, який міг би зупинити нас, якщо ми щось захочемо зробити.

 

Хе-хе-хе...

 

У мене є одна ідея.

 

І з одного боку, це дуже добре, що ми з Азумі зараз перебуваємо самі.

 

Пам'ятаєте, коли я описувала кімнату, то говорила про камін?

 

Зверху й осторонь над цим каміном, був один символ, що світився білим світлом...

 

Коли батько або міс няня торкалися долонею до цього символу, то всередині каміна "магічним" чином загорявся вогонь.

 

Саме!

 

"Магічним".

 

Мені завжди хотілося виконати цей трюк.

 

Але в мене не виходило тільки через те, що або, я була ще мала, або, мене могли спіймати за руку і відчитати.

 

Зазвичай я боялася міс няні й Турі, що вони побачать те, що я хочу зробити, і доповідатимуть батькам про мій проступок.

 

Але тепер усе по-іншому

 

Якщо ви не забули, то тільки вчора я дізналася, що Турі, це Азумі.

 

А отже, я можу не боятися, що вона виконає свій обов'язок старанної доньки і розповість батькам.

 

Тому щойно міс няня вийшла за поріг, я звернулася до сестри...

 

~ Азумі, хочеш дещо спробувати?

 

~ "Дещо?"

 

~ Так... Бачиш той білий символ на каміні?

 

Запитала я і вказала на символ, що був над каміном.

 

Якщо брати до уваги наш зріст, то символ знаходився досить високо, настільки, що мені б довелося закинути голову догори, для того, щоб на нього подивитися.

 

Звісно, я трошки перебільшую.

 

Для дорослої людини середнього зросту, символ буде на рівні її очей.

 

Але для двох коротунів, все виглядає так, як я й описувала.

 

Азумі подивилася в бік каміна, і, судячи з усього, здогадалася, до чого я хилила.

 

~ Ти хочеш зробити те саме, що й наша няня-сан, коли вона торкалася рукою до цього знаку, і всередині спалахував вогник?

 

Запитала вона трохи невпевнено завершивши речення.

 

~ Так, хочу...

 

Відповіла я і пішла в бік каміна...

 

Своєю чергою, Азумі підійшла слідом за мною.

 

Ви, напевно, думаєте, що Азумі, найімовірніше, зараз буде відмовляти мене, адже так?

 

Але ви помиляєтеся!

 

Азумі відмовляє мене і поводиться як мати, тільки в тих випадках, коли це реально необхідно в тих діях, що можуть призвести до біди.

 

З її обличчя можна зрозуміти, що їй самій цікава ця затія.

 

Моя сестра не шкідлива і не через мірно турботлива.

 

Їй, як і мені, цілком зрозуміла причина, чому саме я хочу це зробити...

 

Річ у тім, що в цьому світі є магія.

 

І звісно, мені хотілося б нею навчитися.

 

Але як би я довго не медитувала або не зосереджувалася, але випустити магію з моїх рук, жодного разу не виходило.

 

Я хочу володіти магією не тому що це круто, окей?

 

Якщо ви пам'ятаєте, то друге правило всіх пападанців, це сила.

 

Що якщо нам з Азумі загрожуватиме небезпека, а ми, свою чергу, будемо слабкі й безпорадні перед нею?

 

Навчання магією може частково допомогти нам із цією дилемою.

 

Звісно, я одразу не розраховую на могутні заклинання, що можуть перевернути гори чи перетворювати кого завгодно на попіл. Мені було б і так добре, якби я могла відчути магічну силу всередині себе. Тоді я б могла тренуватися і поступово зростати свою магічну силу. Звісно, про Турі я теж не забула!

 

Якщо ми вдвох опануємо це мистецтво, то це буде просто чудово!

 

Я насправді, досі не знаю, чи будуть батьки розповідати нам про магію та навчати її. Тож мені хотілося б, спробувати навчитися цьому незважаючи ні на що.

 

І ось якраз білий символ, що світиться над каміном, вступає в гру.

 

Якщо вогник спалахує не просто через те, що ти торкаєшся символу рукою, то, найімовірніше, як компенсацію він бере з твого тіла ману. Якщо це так, то це допоможе мені з'ясувати, чи є в моєму тілі ця сама мана.

 

Якщо вогник загориться і я щось відчую, то перший крок, з відчуття мани всередині себе, буде пройдено.

 

Але якщо вогник не спалахне, то я дізнаюся, що не володію магією і буду в апатії.

 

У будь-якому випадку потрібно дізнатися.

 

Звісно, з нашим зростом, ми й зовсім не дотягнемося до цього символу. Тому потрібно придумати як вирішити цю дурну проблему.

 

Зрозуміло, можна скористатися командною роботою сестер і підсадити одна одну.

 

Але...

 

Камон гайс?!

 

Навіщо такі складнощі, якщо є стілець?

 

Піднісши стілець у потрібне місце, ми з Азумі кивнули один одному.

 

Вона цілком зрозуміла мій задум і без слів.

 

Видершись на стілець і вставши в повний зріст, білий символ був уже в зоні досяжності.

 

Не ставши тягнути гуму, я притулила до нього долоню.

 

*Пух*

 

Щойно я це зробила, всередині каміна спалахнуло полум'я.

 

Моя рука, якою я торкалася символу, заніміла, а також, я відчула запаморочення. Раптово в моєму роті почала відчуватися сухість, а до горла надійшла нудота.

 

Різко, за одну мить, мій стан сильно підкосився, через що я ледь не звалилася зі стільця.

 

Щоправда тільки, я змогла втриматися на ногах.

 

Звісно, бачачи все це, Азумі роз-переживалася...

 

~ Міко?! Все добре?!

 

Я не хотіла давати їй такий простий привід хвилюватися за мене.

 

~ Так... Нормально...

 

Відповіла я і поспішила злізти зі стільця.

 

Вогник, що спалахнув від мого дотику, через 20 секунд згас.

 

Що дивно...

 

Зазвичай він горів довше...

 

Коли міс няня щось варила в каструлі на цьому вогні, то він горів досить довго.

 

Невже міс няня могла задати ліміт цьому вогню?

 

Можливо, вогонь, що я запалила в каміні, горів стільки, скільки міг взяти в мене мани.

 

Цілком може бути, що в мене досить маленький запас мани.

 

Що...?

 

Кажете, що я поспішаю вперед паровоза?

 

З чого я взяла, що в мене є мана?

 

Ніушки...

 

Я і справді її відчула!

 

Тоді я відчула як з моєї руки витягується щось.

 

А потім...

 

Бух!

 

І в каміні з'явився вогонь!

 

Я впевнена що це була вона!

 

Мабуть, він горів і використовував як паливо мою витягнуту ману. І схоже, що моєї мани вистачило тільки на 20 секунд. Приплюсуємо мій "висохлий" стан, і вийде, що можна з упевненістю сказати, що в моєму тілі маленький запас мани.

 

Питання...

 

Чи можна його підвищити?

 

Але поки що відкладемо це...

 

А зараз я пропоную поспостерігати за Турі!

 

Вона трохи сумнівно дивилася на мене, потім на символ, потім на те місце, де має загорітися вогник, а потім знову на мене.

 

Її погляд метався туди сюди.

 

Але заповнившись, очевидно, рішучість, вона залізла на стілець і зробила те саме, що і я...

 

Але...

 

Вогник усередині каміна не запалився.

 

~ Можливо я зробила щось не правильно...

 

Відгукнулася Азумі і спробувала знову.

 

Але, скільки вона не стояла, скільки разів руку не прикладала, полум'я всередині каміна ніяк не з'являлося.

 

~ Азумі, ти хіба нічого не відчуваєш?

 

З тривогою запитала я, натякаючи на те, що в неї мала витратитися мана.

 

Але Азумі, заперечно похитала головою

 

~ Ні... На жаль...

 

Відповіла вона і злізла зі стільця.

 

"Невже не вийшло?"

 

Крутилася в мене в голові подібна думка.

 

Невже в Азумі немає мани, або принаймні, вона зараз не схильна до неї?

 

Досить несправедливо...

 

Я думала, що Азумі буде засмучена цим результатом, тому я спробувала її підбадьорити. Але схоже цей випадок, її ніяк не зачепив.

 

~ Все нормально, Міко. Божечки, перший раз бачу як ти намагаєшся мене втішити, ти такаааая мила.

 

Якось різко змінюючи тему, відгукнулася Азумі.

 

Так...

 

І справді...

 

У минулому житті я ніколи так не чинила стосовно Азумі.

 

Я жодного разу її не втішала...

 

Хоча, зізнаюся, і випадку такого не було. Вона завжди була сильною, і дивлячись на неї, не можна було подумати, що їй зараз потрібна розрада.

 

Навпаки, це Азумі постійно намагалася мене втішати, коли мені було погано.

 

Тоді я навіть не слухала її...

 

Але Азумі завжди мені говорила: "Ти завжди можеш розповісти своїй сестричці, коли тебе щось турбує, прошу, не тримай це в собі".

 

Якщо зараз задуматися над цим, то з моїх очей мимоволі потечуть сльози.

 

Адже тоді я думала, що Азумі говорила мені це не всерйоз і просто злила мене.

 

Але зараз...

 

Ммм...

 

Думаю, я знаю що сказати...

 

~ Азумі, ти завжди можеш розповісти своїй сестричці, коли тебе щось турбує, прошу, не тримай це в собі...

 

Так...

 

Я повторила її розради слово в слово.

 

Не знаю, чи згадає вона, що ці слова вона використовувала, щоб утішити мене. Адже як ніяк 24 роки вже минуло.

 

У відповідь, обличчя Азумі порожевіло...

 

~ Міко...

 

Тихим голосом вимовила вона, а потім стрибнула на мене в обнімку.

 

Ми впали на підлогу...

 

~ Яка ти хороша Міко! Ти пам'ятаєш ті слова, що говорила я! Так ще ти намагаєшся мене втішити, моє серце не витримує цієї милоти!

 

Вона взагалі серйозно, а-а-а?!

 

Я, значить, кажу їй все це, а вона каже, що я мила!

 

Чорт!

 

Вона взагалі переживає щодо мани?!

 

~ Азумі, злізь...

 

Ослабнувши благала я, адже через те що витратила ману, відчувала слабкість.

 

Навіть якщо я і захочу вирватися з хватки своєї сестри, то в мене навряд чи вийде. Зараз, я лежу під нею немов безпорадне кошеня, в той час як вона треться об мене і задушливо обіймає.

 

~ Ну вже ні, батьків і няні-сан зараз немає, тому дозволь мені зробити те, що я так давно хотіла!

 

Чомусь остання фраза прозвучала в моїх вухах так, немов як вирок.

 

Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні!

 

Тільки не кажіть мені, що при будь-якій слушній нагоді, Азумі буде постійно робити це?

 

Будь серйозною, сестро!