Ошима Акі

Том 1. Розділ 8 - Хіка vs Навколишній світ Раунд 1

~ Мія, Турі, ви готові...?   Запитала в нас міс няня, попутно взявши два переплетені кошики.   У відповідь ми синхронно кивнули...   *Кхм-Кхм*   Ну що ж...   Знову, привіт!   Це я, ваша стара знайома дівчинка хіка, яка померла в минулому житті і переродилася ельфом у новому. З того моменту, коли я з Азумі намагалася з'ясувати, чи маємо ми магічні здібності, минуло лише кілька днів. Міс няня змогла вмовити батьків, зводити нас із Турі за покупками. Уперше ми виходимо на люди!   І поки ми все ще готуємося, давайте пройдемося трохи за підсумком минулих двох днів...   Як ви напевно пам'ятаєте, я і моя сестра, з'ясовували, чи володіємо ми магією.   Ми обидві доторкнулися до магічного символу на каміні, і результат у нас обох відрізнявся.   У моєму випадку вогонь у каміні загорівся, тоді як я сама відчула слабкість, немов із мене витягли всі сили.   Коли Азумі доторкнулася до символу, з нею було все нормально, але вогник усередині каміна не запалився.   Висновок напрошувався сам за себе...   Азумі - не схильна до магії.   Я - схильна.   З того випадку я стала відчувати ману всередині свого тіла.   Хоча, якщо сказати точніше, то мана завжди була в мене, але раніше я не могла її відчути, поки вона в мене не витратилася. Після того, коли вона почала відновлюватися, я повною мірою відчула, як усередині мого тіла є щось на кшталт посудини, що повільно, але вірно наповнюється.   І НІ!   Це не сечовий міхур!   Ха-ха-ха-ха! Як же смішно! Будьте серйозні, будь ласка...   Ця посудина не сечовий міхур, а ємність, де міститься мана.   Оригінальнішої назви я, на жаль, ще не придумала, але нехай він називається поки що посудиною або ємністю, окей?   Звичайно усвідомлюючи те, що в магічному світі ти народився з маною, це просто приголомшливо!   Але я не дуже щаслива якщо чесно....   Справа в Азумі...   А саме в тому, що на відміну від мене, у неї ніяк не виходить відчути ману.   Можливо що в ній і зовсім немає ніякої мани.   І це сумно...   За що бог?!   Ти створив двох близнюків потраплянців, і обдарував лише одного з них даром до магії?!   Тепер Азумі почуватиметься неповноцінною!   А я, в свою чергу, почуватимусь ніяково через це!   Хоча.....   Азумі ніяк не проявляє свій смуток.   Нібито їй узагалі все одно, володіє вона магією чи ні.   Вона справді щаслива, знаючи про те, що магією володію я.   Вона горда за мене!   Боже...   Уперше відчуваю таке відчуття, що хтось пишається мною.   Я щаслива!   *Кхм-Кхм*   Але мені все одно не спокійно!   Так, так, не спокійно!   Я переживаю за сестру!   Я не можу зрозуміти, чи приховує вона свій смуток від мене?   Чи вона й справді байдужа до цього випадку?   Проте я вирішила не гадати щодо цього, і просто її втішаю...   Навіть якщо їй це непотрібно, я все одно втішаю...   Азумі світиться від щастя, коли я це роблю, і постійно тискає мене!   Кажучи при цьому: "Як я щаслива! Міко за мене хвилюється!"   Я не можу чинити опір цьому...   Пам'ятаєте...?   Азумі витриваліша і здібніша за мене у фізичному плані.   Хоч ми й виглядаємо однаково, але Азумі буде сильнішою за мене.   Звичайно, це все через ті тренування, які ми проводили, коли були немовлятами. На відміну від мене, вона не ухилялася і виконувала норму щодня.   Азумі любить мене обіймати і тискати, і я занадто слабка, щоб звільниться самостійно, розумієте?   Так ще, я її втішаю...   Це тільки підливає масла у вогонь, і вона тискає мене ще більше.   Буду відверта, я втомилася...   Я люблю Азумі, але те, що вона робить, це перебір, вам не здається?   Це сильно мене бентежить! >_<   *Кхм-Кхм*   Мабуть повернемося назад.   І так, протягом цих двох днів, я відновлювала ману і втішала сестру.   У принципі не густо, так...?   Але, сьогоднішній день буде особливим!   Нас випустять на вулицю!   Якщо точніше, ми супроводжуватимемо міс няню, коли вона піде за покупками.   Вона взяла два кошики, в який ми будемо складати продукти.   Один вона вручила Турі, другий залишила в себе...   Так...   У цей момент, я відчуваю, що обділена...   Але та годі.   Зараз ми стоїмо перед дверима.   Нарешті ми зможемо вийти назовні і зустріти інших ельфів, крім матері і батька.   Я хвилююся...   Навіть занадто...   Ні, я не жартую і не прикрашаю!   Моє серце б'ється так швидко, що ось-ось воно проб'є грудну клітку і вилетить назовні.   У мене мандраж...   Помітивши мій стан, Турі посміхнулася і взяла мене за руку.   Моє тремтіння припинилося, і я подивилася на неї, немов на ангела рятівника.   Дякую тобі!   Я рада, що вона зараз зі мною.   Міс няня відчинила двері й вийшла з дому.   Ми пішли за нею...   Яскраве світло.   *Барабанний дріб*   І ось воно!   Картина нашої ельфійської громади.   Як я і помітила раніше, всюди, куди не глянь, знаходилися гігантські дерева, що спрямовувалися високо вгору. Навколо товстих стовбурів виднілися платформи і надбудови, зроблені ельфами. Усередині дерев розташовувалися житлові будинки. Підвісні мости і мотузки були натягнуті між цими гігантами, даючи зрозуміти всім, що вони служать для переміщення з одного дерева на інше. Внизу платформ були встановлені гвинтові сходи зі сходинками, і підйомники, які, найімовірніше, служили в ролі середньовічних ліфтів. На платформах, мостах, гвинтових сходах і в будинках, я бачила жителів нашої громади.   Виглядали вони як ельфи...   Тьху!   Точно!   Це просто були ельфи.   Озирнувшись назад, ви б побачили, що мій будинок, як і у всіх ельфів, являє собою приміщення, вистругане всередині дерева. Немов дупло для білки.   Взагалі вся ця картина перед очима має заворожуючий вигляд.   Усвідомлення того, що це не картинка в інтернеті, а справжнісінька реальність, перехоплює подих.   ~ Прошу, не відставайте...   Попередила міс няня і повела Турі вниз сходами.   Але невдовзі міс няня і Турі зупинилися і повернулися назад у будинок.   Це не було дивним, зрозумійте...   Ні, вони не забули перевірити, чи вимкнений чайник і через це вони й повернулися.   Справа була...   Справа була в мені...   Так...   Винуватицею була не хто інша як я!   Просто, коли я дивилася на все це село й ельфів, що в ньому живуть. Я дещо згадала....   Дещо, про що я і ви, могли забути...   Розумієте?   Я ж хіка.   Ага, просто хіка.   Так ще я і самітниця.   Коли я вийшла за поріг будинку, то кілька секунд захоплювалася краєвидом оточення, а потім, немов ні в чому не бувало, зайшла назад у будинок.   Ні, я не збожеволіла!   Наразі моє серце б'ється фіг пойми скільки ударів за хвилину. Мої кінцівки тремтять від страху і хвилювання. Мої ноги, немов самі по собі завили мене назад у будинок. Я дуже часто відкриваю рот і дихаю, але не можу надихатися...   Так...   У мене стався напад!   Напад агорафобії!   Чомусь я забула, що в минулому житті я не любила залишати свою кімнату.   Чомусь я забула про те, що в цьому світі я прожила 24 роки, не покидаючи цього будинку.   У мене розвинулася сильна прихильність до будинку.   Щойно я вийшла із зони комфорту, у мене почалася панічна атака.   Чорт!   Міс няня і Турі зі здивуванням дивилися як я забилася в кут і тремчу.   ~ Мія, що сталося?   Із хвилюванням у голосі запитала міс няня.   ~ В-вс-вс-все д-добре... Можете вирушити удвох?   Трохи заїкаючись відповіла я.   У відповідь в обох відобразилося нерозуміюче обличчя. Міс няня, вирішила поцікавитися...   ~ У тебе щось болить, Мія?   ~ Н-ні... Н-нічого...   Ухильно відповідала я...   Недовго думаючи, Турі підійшла до мене і присіла поруч.   ~ Сестричко, розкажи мені, що трапилося...   О ні!   Цей чарівний тон старшої сестри.   Під цим тоном мається на увазі те, що вона бажає мені в чомусь допомогти.   І в цей момент, це не добре...   Якщо я викладу карти зараз, то Турі не відчепиться від мене, поки я не впораюся зі своїми страхами. Тобто, іншими словами, вона буде підбивати мене вийти з дому.   З-зараз...?   Зараз я це зробити не зможу!   Потрібно підготуватися і вже потім справлятися зі страхом.   Тому потрібно щось придумати...   ~ М-можеш, будь ласка, сходити з міс нянею, а вже по поверненню я тобі все розкажу, добре?   Немов молячи бога, попросила я.   У відповідь, Турі довго наважувалася, але все ж прислухалася до мене...   ~ Добре, але щойно я прийду, ти про все мені розповіси.   Сказала вона, ставлячи мене перед фактом.   Знадобився час, щоб запевнити міс няню, що зі мною все гаразд, незабаром вона і Турі пішли за продуктами. Щойно двері за ними зачинилися, я поквапилася сховатися від усіх внутрішніх проблем у своїй кімнаті. Такою тактикою я часто користувалася в минулому житті...   ....   ------------------------------   ....   Час, ближче до вечора.   Я лежу у своєму ліжку і накрита з головою ковдрою.   Поруч сидить Турі і втішає мене.   Так, так, вона повернулася.   Її і міс няні не було десь годину, може навіть менше. Вони просто ходили за продуктами і повернулися досить швидко. Поки міс няня готує вечерю до повернення батьків, Турі зайшла до моєї кімнати і розпитала мене про ту дивну поведінку вдень.   Тоді я вирішила чесно розповісти про проблему...   Вона дізналася, що її сестра, хіка.   Звісно, це не було для неї секретом, але вона була здивована моєю занадто запущеною стадією самітництва. Ці 24 роки, проведені тільки вдома, ще більше зробили мене домосідом.   У минулому житті, я хоча б могла вийти з дому і купити мангу, розумієте?   А зараз, навіть думки про вулицю завдають мені болю.   Як до цього все дійшло...?   Наразі Турі виконує роль турботливої старшої сестри.   Вона гладить мене через ковдру і каже, що все буде добре.   Я це дуже ціную!   Тепер я розумію що вона піклується про мене по-справжньому.   І тому я відчуваю тепло.   Але мені це не допомагає!   Я досі боюся!   ~ Міко, давай наступного разу, коли ми підемо, то будемо триматися за руки, якщо хочеш?   ~ Не допоможе...   ~ Тоді, давай, коли залишимося самі, то ми вийдемо на вулицю і просто постоїмо біля дверей? Може в такий спосіб ти звикатимеш до оточення, я буду весь цей час поруч, якщо що...   Лагідно пропонувала Азумі.   Але я була непохитна...   ~ Не хочу... ~   ~ Міко, але в такий спосіб ти ніколи не подолаєш свій страх, хіба ні?   ~ Угу…   ~ Ну тоді чому б нам із тобою не спробувати?   У відповідь я затихла...   Гаразд! Гаразд!   Я розумію, що виставляю себе не в найкращому світлі, окей?   Мені справді страшно!   Подолання фобії, це вам не за хлібом сходити, розумієте?   Зазвичай це важко і неприємно...   Я сама хочу подолати свій страх відкритих просторів. Але мій язик - мій ворог!   Зараз, я часто говорю про що думаю...   А думаю я про те, щоб більше ніколи не виходити з дому.   Тому я і мовчу у відповідь на слова Азумі.   Адже дехто каже, що мовчання, знак згоди, адже так?   Ось тому в такий спосіб я погоджуюся з Азумі, що зі мною і моїм страхом треба щось робити.   І так, я розумію, що виглядаю жалюгідно!   Дякую, що засуджуєте...   Але я ж ще не здалася!   Ось побачите, завтра я подолаю свій страх.   Я приймаю допомогу Азумі як і її чудовий план.   Значить, коли ми залишимося самі, то всього лише треба вийти за поріг будинку?   І всього-то, просто постояти там?   Пфффффф...   Раз плюнути.   Я висунула голову з-під ковдри.   З надією подивившись в очі Турі, я сказала...   ~ Добре... Допоможеш мені, сестра?   У відповідь, Турі почервоніла, а потім енергійно відповіла.   ~ Покладися на мене!   ....   ------------------------------   ....   Вечір наступного дня...   ....   ЦЕ КАТАСТРОФА!!!   Я програла!   Програла з ганьбою!   Я не можу нічого із собою вдіяти!   Звісно, коли я говорю про програш, то маю на увазі мою боротьбу зі страхом.   Коли ми з Азумі залишилися самі, то спробували вчинити за її задумом. Ми вийшли на вулицю і стояли біля наших дверей. Метою було простояти так, щоб я звиклася і перестала боятися, ну або як мінімум, простояти якомога довше.   Ну так от...   Коли ми вийшли, Азумі почувалася як у своїй тарілці, тоді як я ледь не померла від страху.   Проте, я трималася спочатку добре, але щойно деякі ельфи почали звертати на нас увагу, я не витримала і втекла назад у будинок...   Мабуть, вони вважали дивним, що дві маленькі дівчатка стоять на вулиці і нічого не роблять.   Не заходять всередину.   Не йдуть у справах.   А просто стоять.   Через те що на нас звернули увагу, я вибилася з колеї і з ганьбою забігла всередину.   Це була перша спроба, що увінчалася провалом.   Але через кілька годин, Азумі вмовила мене повторити цю процедуру.   Спойлер!   Знову не вийшло!   Я навіть не побила минулий рекорд.   Щойно я переступила поріг, як одразу забігла всередину.   Що...?   Це не смішно, ясно!   У мене проблеми!   Коли міс няня повернулася з вулиці, то зробити ще одну спробу було неможливо. Тому ми чекали, коли вона підніметься нагору і кілька годин поспить у своїй кімнаті. У неї є право на сон, ясно!   Просто вона ночами погано спить, і ми з Турі не заперечуємо, що міс няня трохи відпочиває.   І ось, коли час настав, ми повторили знову...   Тільки цього разу з одним нововведенням.   Турі триматиме мене силою, щоб я не втекла.   Можливо, пройшовши через по істину справжній жах, я зможу подолати фобію. Навіть якщо я захочу повернуться назад у будинок, Азумі мені цього не дозволить.   Хоч мені було і не по собі, але я погодилася.   Ми знову вийшли на вулицю, і цього разу Азумі обхопила мене руками.   Я плакала, виривалася, кусалася, але незважаючи на це, Азумі була розумницею!   Вона тримала мене в залізних обіймах.   Я розуміла, що не вирвуся, тож мені залишалося тільки терпіти.   І....   Я втратила свідомість...   Ага, ви не помилилися.   Від страху я втратила свідомість.   І можливо, обмочилася...   *Кхм-Кхм*   Останнього не було!   Точно не було!   Все сухо!   *Кхм-Кхм*   У будь-якому випадку, сьогодні я зазнала поразки...   Протистояння Хікі і Навколишнього світу, закінчилося 1:0 на користь останнього.   Цього разу Турі придумала нову стратегію.   У мене є до вас запитання...   "Чого зазвичай боїться людина?"   ....   ....   ....   ....   ....   У вас є ідеї?   ....   ....   ....   ....   ....   Можете спробувати вгадати.   ....   ....   ....   ....   ....     Я вам відповім!   Людина боїться того, що вона бачить!   Хоча це і не відноситься до страху темряви, але хай там як!   Загалом-то, Турі хоче зав'язати мені очі і вийти зі мною назовні.   Не знаю, допоможе це чи ні, але завтра я спробую!   ....   ------------------------------   ....   Минув тиждень...   ....   Ми з Азумі пробували різні стратегії з подолання агорафобії.   Жодна з них, не закінчилася успіхом...   Азумі не втрачає надію на те, щоб вилікувати мене, в той час як я...   Схоже втратила...   Я знову замкнулася в собі...   Потроху, але я починаю відчувати те, що я ніколи не впораюся з цим. Можливо, це залишиться зі мною на все життя. Я буду вічною хікою, що сидітиме вдома.   Я вже починаю їх бачити...   Запитайте в мене, що я бачу?   Я вам скажу...   Я бачу інших потраплянців...   Не справжніх, звісно ж...   Я бачу тих попаданців із манги, які я колись читала.   Ось вони сидять і сміються наді мною.   Тикають мене пальцем і все таке.   Хтось уже встиг за рік завести гарем і вбити короля демонів.   Хтось уже встиг стати найсильнішим у своєму фентезі світі.   Хтось уже став богом і подорожує світами.   А що я...?   Прожила двадцять чотири роки, і я досі не покинула дім...   Я найгірший потраплянець в історії!   Чому в них так усе легко виходить?   Я, здається, розумію...   Кляті чіти!   У мене немає ніяких читів як у героїв з манги. У мене є тільки старі страхи, нерішучість і замкнутість, які перейшли зі мною з минулого життя.   Хоча, насправді є дещо, чим би я могла похвалитися перед вами.   Я навчилася чаклувати.   Агась...   Оскільки я здатна відчувати всередині себе потоки мани, то я почала практикуватися в магії. Здебільшого я роблю це вночі, щоб ніхто не помітив.   Наразі я зосередилася і зробила кубик льоду у своїх руках.   Він з'явився немов із нізвідки.   Маленький кубик льоду.   Я не знаю що саме можна з ним зробити.   Кинути в чай, наприклад...?   Але тим не менш, це хоч якийсь прогрес у моєму віці.   За словами Тури, яка побувала на вулиці вже не раз, вона встигла поспілкуватися з деякими дітьми аналогічного віку.   Їм було теж по 20-30 років, і для ельфів цей вік ще залишається дитсадівським.   На відміну від нас із Турі, ці діти незграбні й нездатні вимовити деякі слова. У той же час, ми виглядаємо на їхньому тлі геніями. Міцно стоїмо на ногах, хороша дикція, ну і на відміну від них, ми поводимося більш виховано.   Може, я занадто сувора до себе, коли кажу, що нічого не досягла?   Адже це життя - не те саме, що і в манзі.   Я потрапила в цей світ справді.   Мені ще рости і рости!   А коли ви кажете повноліття в ельфів?   Через 100 років?   Більше?   Хм…   Давайте тоді, через приблизно такий час, ми повернемося до питання, чого я домоглася чи ні.   А зараз мені потрібно подолати страх!   Я розумію що минув уже тиждень!   Але я все одно не хочу вішати ніс і залишатися хікою на все життя.   Який рахунок ви говорите?   9:0 не в мою користь?   Я давала фору, розумієте!   ....   ------------------------------   ....   Минув місяць...   ....   Через кілька днів, осінь поступиться своїм місцем холодній зимі.   Все більше жовтого-потемнілого листя падає з гілок, застеляючи землю.   Прохолодний і сильний вітер, постійно набирає обертів, через що можна частіше почути його "виття" за вікном.   І в цей час...   Я навчилася робити більше крижаних кубиків!   Так, так, я молодець.   Не тільки більше в кількості, а й у розмірі. Схоже практикуватися в магії було хорошим рішенням. Зазвичай я виробляю крижані кубики, доки не відчую сильне виснаження від нестачі мани. І мабуть, постійно витрачаючи і відновлюючи ману, допомагає розширити мій обсяг. Якщо раніше я могла запалити вогник у каміні всього-то на 20 секунд, то тепер мій результат перевищує 5 хвилин.   У мене точно підвищився об'єм!   Але чаклувати я можу тільки з льодом.   Я не знаю чому саме лід.   Намагатися створити вогник у руці, або літаючу водну кульку, я не в силах. Як довго я не намагалася, у мене виходить тільки крижані кубики.   А-а-а?   Ви хочете дізнатися не це?   Вас цікавить, чи впоралася я зі своєю фобією?   Точно, точно...   Я вже й забула про це...   Ну...   Ні. -_-   Я досі не пересилила страх.   Азумі намагається мені всіляко допомогти, але, на жаль, я все ще не можу вийти за поріг.   Батьки, до речі, дозволили нам гуляти на вулиці, тільки не йдучи далеко.   Це досить мило з їхнього боку, чи не так?   А-а-а?   Так, точно...   Для мене немає різниці, дозволять нам гуляти чи ні, я все одно сиджу вдома.   Азумі теж за можливості сидить удома. У неї є хороша можливість погуляти, озирнутися, завести друзів наприклад, але вона вирішила підтримувати мене. Мабуть, вона використовує особливі важелі впливу на мене. Щось на кшталт: "Я не піду гуляти без тебе"; "Якщо і йти, то тільки разом".   Цим способом вона змушує мене самостійно захотіти пересилити себе.   І я б сказала, що це потроху працює.   Я не хочу, щоб Азумі обмежувала себе тільки через мене.   Я намагаюся виходити з дому і простояти на вулиці настільки довго, наскільки можливо. Але мій рекорд поки що становить 15 секунд. Далі, я не витримую і біжу додому.   Бачите, яке життя?   У мене є успіхи в магії, але немає успіхів у подоланні страху.   Турі вже знає про мої таємні тренування в магії. Вона, звісно, хвилюється, що я мучу себе, але вона з розумінням ставиться до того, що я спеціально так роблю. Адже якщо себе не мучити, то в мене належним чином не підвищуватиметься запас мани.   А ось батьки і міс няня, до речі, не знають, що я вмію чаклувати. Я не збираюся тримати це у вічному секреті, окей?   Просто, я думаю, що час ще не настав.   Поки що я просто дитина, яка любить сидіти вдома.   Краще поки попрактикуюся з крижаними кубиками.   Я хочу розширити свій обсяг мани якомога більше, і вже тоді, я розкрию батькам, що вмію користуватися магією.   У принципі, все йде поки що добре...   Звичайно, якщо не брати до уваги агорафобію, то в моєму житті є успіхи.   Але сталося дещо непередбачене...   Наразі за вікном стемніло…   Батьки повернулися додому і ми разом сидимо за столом, насолоджуючись нашою вечерею. У кімнаті перебуваємо тільки ми вчотирьох, міс няня вечеряє у своїй кімнаті.   В один момент, моя матінка Аріель запитала мене...   ~ Міянель, на відміну від своєї сестри ти взагалі не виходиш на вулицю, на це є причина?   Ухтиж!   Стільки слів за раз!   Вона сказала ціле речення!   Причому першою заговорила саме вона!   Зазвичай вона, як і батько, перебувають у категорії людей, які люблять помовчати.   Але зараз, вона заговорила зі мною!   Точніше запитала мене...   І я не знаю, що відповісти...   Взагалі, чому вона вирішила поставити саме це запитання?   І саме таке, на яке мені незручно відповідати...   Бачачи мою скруту, на допомогу мені поспішила Турі.   ~ Матінко, Мія просто трохи соромиться...   Але, її перебила мати в досить жорсткій манері.   ~ Замовкни. Я питала не тебе.   В одну секунду атмосфера за столом загострилася.   Було справді лякаюче спекотно!   Може створити кубик льоду, щоб охолодитися?   Вибачте, вибачте...   Я іноді жартую, коли мені страшно...   Загалом, ситуація була нагнітаючою.   Усі мовчали, чекаючи моєї відповіді...   Зібравшись силами, я заговорила...   ~ Просто... Мені зараз не хочеться гуляти...   ~ І чому ж?   Холодно й коротко запитала моя мама. У її тоні відчувалася сила й важкість, що підкреслювала в ній суворе спартанське виховання.   ~ Емм... Мм... Просто…   Опустивши свій погляд на тарілку, мямлила я.   А що я можу вдіяти?   Я жахлива в комунікації!   А також мені дуже страшно!   В очах Аріель читалася жага вбивства...   Ну або жага відшльопати мене в покарання!   Я не знаю що саме означає цей погляд, але точно не щось хороше, окей?   ~ Ти не можеш сказати?   Сказала вона, запитально нахиливши голову.   Я, своєю чергою, стиснулася в стілець, немов він був єдиним острівцем серед неосяжного й небезпечного океану.   Як і до цього, мені на допомогу поспішила Турі.   ~ Мамо, прошу, не лай її... Вона просто...   Невже Турі зараз розповість про мою фобію?   Ні!   Це погано!   Дуже погано!   Але незважаючи на мій уявний протест, Турі продовжила...   ~ У Мії просто боязнь вулиці, якщо ми її підтримаємо, то вона зможе це подолати. Вона в цьому не винна.   Ох....   Це кінець!   Мама зі злістю кинула на мене погляд і встала з-за столу. Ми з Турі були, м'яко кажучи, здивовані такою різкою реакцією. Батько, своєю чергою, продовжував ігнорувати і спокійно насолоджувався їжею.   ~ М-мама, ч-що трапилося?   Єдине що змогла вимовити я, поки вона підходила в мій бік.   *Хвать*   Мама взяла мене за шкірку і підняла. Взяла за загривок немов цуценя. Мої ноги і руки звисали в повітрі, навіть недотягуючись до підлоги. У цей момент, я була, м'яко кажучи, в шоці.   Раптово Турі встала зі свого стільця і підійшла до матері.   Вона схопила її за ногу і благала...   ~ Мама не роби цього! Їй же боляче!   Але схоже, це не спрацювало...   Відсмикнувши ногу, Турі полетіла в політ через усю кімнату, зрештою врізавшись у стіну. За звуком і виглядом, виглядало це все, боляче.   Це було досить жорстоко!   Вона ж моя сестра!   А ще...   Вона моя сестра з минулого життя!   Можете шпиняти мене!   Але не шльопайте Азумі!   ~ Турі Турі?!   Це останнє, що я встигла вимовити, все ще перебуваючи в нашому домі.   Ну а далі...   Я не встигла отямитися, як опинилася на вулиці.   Якщо точніше, то лише за кілька секунд мама встигла витягнути мене із затишного гнізда і подолати одним махом пів села. Її швидкість була вражаючою. За весь цей короткий час, я навіть не встигла моргнути.   Тепер, ми вдвох перебуваємо не зрозуміло де...   Точніше, я розумію, що ми все ще в селі ельфів, але ось де саме, і наскільки ми далеко, залишається для мене невідомим.   Зараз ми перебуваємо на одній дерев'яній платформі, що була зведена навколо одного дерева. Таких платформ дуже багато, як і самих дерев, тому розраховувати на орієнтир було безглуздо.   Аріель нарешті відпустила мене, точніше, вона відкинула мене вбік немов річ.   І моє приземлення не можна назвати м'яким.   Ну да ладно, це було очікувано!   Боязко повернувши голову в її бік, я запитала...   ~ М-мама ч-чому...? Н-навіщо...?   Але у відповідь, я почула крижаний голос...   ~ Ну так що, тобі страшно?   Запитала вона, оглянувши околицю.   З невеликим зволіканням, але я пішла за її прикладом і озирнулася навколо.   Обстановка досить тиха. Ельфів майже не було видно, адже на вулиці стояла напівтемрява. Величезні дерева і конструкції, які знаходилися на них, зловісно нависали наді мною, змушуючи відчувати всередині себе страх.   Загалом, мертва тиша і морок.   Але відповісти матері я не могла. У моєму горлі відчувався колючий клубок, що не давав мені видати жодного звуку. Моя панічна атака знову давала про себе знати, змушуючи мене тремтіти і з'їжджатися.   Але схоже, Аріель вирішила не чекати від мене відповіді...   ~ Бачу ти вся тремтиш. Значить у тебе справді є проблеми.   ~ Д-так, я н-не можу нічого з-собою вдіяти...   ~ Я розчарована...   Коротко і з болем відповіла вона.   Її відповідь нагадала мені про минуле. А сама вона стала нагадувати мені мою матір з Японії.   ~ П-пробач...   Боязко відповіла я.   ~ Ти ганьбиш мене і свого батька. Одна думка, що наша дочка не може покинути свій дім без страху, викликає в мене огиду.   Її слова били по мені як гострі ножі, але в даний момент, я не могла нічого робити іншого, як продовжувати слухати її...   Вона повернулася до мене спиною.   ~ У тебе є час до світанку, щоб упоратися зі страхом і повернутися в дім. Якщо не зможеш або не встигнеш, то я вважатиму тебе своїм ворогом. А мої вороги живуть не довго...   Закінчила говорити вона немов як лиходій з манги...   Але перед тим як зникнути з поля видимості, вона кинула в мій бік ще кілька слів.   ~ Твої стосунки з сестрою досить теплі... Це пригнічує... Краще не прив'язуйся до неї сильно, якщо раптом повернешся.   І після цього вона зникла.   Найімовірніше, вона знову застосувала свою надшвидкість.   Тим не менш, я залишилася одна.   У темряві...   У тиші...   Фіг знає де...