Близнюки

Том 1. Розділ 5 - Успіхи і пестощі

- Тільки відведу від вас погляд, а ви вже відповзаєте.   З невеликим докором вимовила міс Няня, при цьому оглядаючи кімнату в пошуках нас.   - Турі, перестань гризти ніжки стільців! Вони в нас не нескінченні... А ти, Мія! Не гризи стіл!   Зрозумівши, що ці докори на нас не діють, міс няня поспішила взяти нас на руки.   Знадобився час, щоб вона змогла нас зловити й укласти на дитяче ліжечко.   Щоправда ,тільки, підходячи до ліжечка, вона побачила страшну картину.   - Кошмар, що ж ви з нею зробили?!   Так...   Ми знали, що рано чи пізно міс Няня це виявить.   Кажу заздалегідь, нам дуже соромно, і ми каємося за це...   Але й ви зрозумійте, у нас не було іншого вибору.   Посеред дерев'яних ґрат нашого дитячого ліжечка виднівся пролом.   Пролом, завдяки якому ми і вибралися у відкритий світ.   А якщо точніше...   Ми розповзлися по кімнаті.   - Боже... Ваші батьки мене покарають.   Страждально застогнала міс Няня і поклала нас на наші місця, відразу давши нам якісь бруски з дерева, щоб ми їх погризли.   Мабуть, міс Няня розраховує, що з цими штуками ми найближчим часом сидітимемо спокійно.   Звичайно, за себе я відповідаю, але ось мій "напарник" може бути ще тим бунтарем.   - І чому ви стали такими активними тільки у вісім років...?   Сказала вона, навіть розуміючи, що на її запитання зараз ніхто не відповість.   Вітаю, до речі!   Так, так, це я!   Ваша стара-добра реінкарнована хікка.   Як і сказала міс няня.   З мого народження в новому світі минуло вже 8 років!   Напевно, є багато чого, що я хочу вам розповісти.   І поки я спокійно сиджу і гризу свій дерев'яний брусок, давайте я розповім вам свою історію.   ....   Для початку хотілося б зазначити, що наша схема з "сестратом" увінчалася успіхом.   Протягом восьми років двоє немовлят близнюків займалися фізичними вправами. Здебільшого ми, звісно ж, просто смикали кінцівками туди-сюди. Тренування були жорстокі! Навантаження - нещадне! Але плоди успіху були по-справжньому виправдані.   Хоча під кінець я зізнаюся, що трохи здулася.   Агась...   Думаю, ви все ще пам'ятаєте - я ж хікка.   Пам'ятаєте ж..?   Просто хікка.   Не якийсь там Т-800, що здатний виконати всі поставлені завдання.   А звичайна дівчинка ельф...   Протягом кожного дня тренувань я намагалася йти врівень із сестратом.   Але протягом цього довгого шляху я трохи відставала.   Мені часом потрібен був відпочинок від важких вправ, а також більш слабеньке навантаження.   Але, на відміну від мене, мій близнюк виконував усю норму тренувань щодня.   Начебто ми були в усьому однакові, так чому ж?   Може, у нього є воістину жахлива сила духу?   І в моменти, коли я здувалася, він/а продовжував/ла нещадно тренуватися!   Хах, ось він/а - мій сестрат!   Дитина - машина!   Герой сьонен манги!   Щоразу, падаючи, він встає і продовжує йти!   І ні…   Я не заздрю!   Ні крихти!   Хоча, може, часом буває іноді...   Але ні!   Я ж обіцяла собі бути не шкідливою, а хорошою сестрою, пам'ятаєте?   Так тримати, братику!   Чи сестричка?   Ех...   Гаразд, перейдемо до того, на чому зупинилися.   І так, упродовж восьми років тренувань ми все ж трохи виросли. Само собою, якби ми були людськими дітьми, ми б уже вміли ходити, говорити, і, можливо, навіть змогли б піти до школи...   Але ми не люди.   А ельфи!   Повірте, те, що ми тільки в цьому віці почали повзти, є успіхом для будь-якого ельфа. Так можна судити з реакції міс Няні в даний момент.   Було видно, що ми з сестратом ростемо дуже швидко, за мірками ельфів.   Хоча...   Я б сказала, що сестрат наразі спритніший і витриваліший, ніж я, наприклад.   Ех...   Не треба мені було пропускати заняття...   :(   *Кхм-Кхм*   Перейдемо до інших нововведень.   Можливо, помітили ви чи ні, але я стала розуміти чужу мову.   Нарешті я майже навчилася нової для мене мови!   Щоправда, говорити я ще досі не в силах. Але розуміти те, що говорить мені, наприклад, міс Няня - це вже великий крок у цьому новому світі, який я самостійно подолала.   Розумієте...?   Сама, без будь-чиєї допомоги!   Фух!   Ухх!   Молодець, я!   Хоча, напевно, якщо після восьми років я б і досі відчувала труднощі з мовним бар'єром, то моя самооцінка пробила б ще одне дно.   Адже не дарма ж кажуть, що ти можеш навчитися іншої мови, якщо будеш довго перебувати в місці, де тільки її і використовують.   До речі, тепер я знаю своє ім'я в цьому світі.   *Барабанний дріб*   Мія!   Ага ...   Це я, до речі!   Гаразд, гаразд, Мія це просто скорочення від повного імені - "Міянель".   Мія - це просто ласкаве звернення від міс Няні, тоді як батьки називають мене тільки "Міянель".   Хочете знати мою думку?   Хм-Хм.   Мені до душі обидва варіанти!   По-моєму, десь я чула, що ім'я Мія користується попитом у Швеції. Воно досить незвичайне і красиве. А ще...   Дуже кавайне! >_<   Коли його чуєш, то на думку спадає якийсь миленький покемон.   Також воно схоже з моїм старим ім'ям - Міко.   Але щодо "Міянель".   Ммм...   Звучить якось по-ельфійськи, чи що?   Воно мені теж подобається.   А-а-а...?   Точно...   Вибачте!   Я забула про сестрата!   Ім'я мого сусіда - Турі.   Точніше, це теж скорочення.   Наші батьки звуть мого сестрата "Туріель".   Якщо чесно, то, навіть знаючи ім'я, я не можу з упевненістю сказати, кому воно більше підходить.   Хлопчику...   Чи дівчинці...   Хм... "Турі", "Турі", "Турі"…   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   Не-а...   Без поняття.   Як на мене, воно застосовне до обох.   Але ім'я гарне.   За вісім років, до речі, міс Няня теж подорослішала. Я, звісно, могла б сказати "постаріла", але як дитина, яка її дуже сильно поважає, я цього ніколи не вимовлю вголос.   Тепер міс Няня виглядає років на тридцять.   Якщо раніше вона була доволі молодою і випромінювала безтурботність, то тепер вона серйозна, все ще симпатична жінка тридцяти років.   Але досі добра і турботлива.   *Кхм-Кхм*   Тепер, я думаю, настав час пояснити вам те, як ми вибралися з нашого ув'язнення у вигляді дитячого ліжечка, і що ми весь цей час гризли.   Причиною були не зовсім ми з Турі, а наші з нею молочні зуби, що повільно ростуть.   Саме...   У нас почали прорізатися зубки!   І це…   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ЖАХЛИВО!!!   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ЖАХЛИВО!!! ЖАХЛИВО!!! ЖАХЛИВО!!!   БОЖЕ! ЯК ЖЕ ВОНИ СВЕРБЛЯТЬ!   ПОТРІБНО ЩО-НЕБУДЬ ПОГРИЗТИ!   ЩОСЬ ТВЕРДЕ, ЩОБ ВГАМУВАТИ ЦЕЙ НЕСКІНЧЕННИЙ СВЕРБІЖ!   НЕВЖЕ ЦЕ ТРИВАТИМЕ КІЛЬКА РОКІВ?!   ГОСПОДИ!!!   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   Ось якось так виглядають мої думки останнім часом.   Зараз, звісно, я виглядаю доволі спокійною, чи не так?   Це все тому, що міс Няня дала нам із Турі по бруску дерева, які ми зараз спокійно гриземо і тим самим послаблюємо наш свербіж.   Звісно, факт того, що ми ельфійські немовлята, лякає мене до мурашок.   Чому?   Це тому, що ельфійські немовлята дуже довго ростуть.   І ви вгадали!   Це означає, що наші молочні зубки прорізатимуться Бог знає скільки, приносячи нам вічний дискомфорт.   Розумієте, через що треба пройти ельфам, щоб вирости?   Тепер я сама усвідомлюю, чому в більшості фентезійних творів ельфів виставляють марнославними і зарозумілими. Це все тому, що вони пройшли через безліч років страждань у дитинстві. У них прорізалися зубки, і їм було бо-бо!   У будь-якому разі, давайте продовжимо.   І так, оскільки ми з Турі страждали від нестерпного свербіння, ми шукали матеріал, який можна було погризти.   Ми шукали і...   *Барабанний дріб*   Знайшли!   Це виявилося дерево. -_-   А якщо точніше, то дерев'яна решіточка в нашому дитячому ліжечку.   Сподіваюся, ви не забули, як я описувала кімнату?   Тут усе з дерева.   Тому, чисто випадково, коли ми погризли решітку, нам відкрився шлях на свободу.   У той момент, подивившись один на одного, ми з Турі прийшли до однієї й тієї ж думки...   Чому б, поки не прийшла міс Няня, нам не погуляти?   Кивнувши одне одному, наші дороги з сестратом уперше розійшлися.   Я поповзла до столу, тоді як Турі поповз(-ла) до стільців.   Схоже, ми думали про одне, але наші смаки виявилися різними.   Мені шкода, що так вийшло...   Але як він не може зрозуміти, що ніжка столу - кращий вибір?!   Ніжки стільців тонші й можуть справді зламатися, якщо їх довго гризти. Але ось ніжка столу...   Вона товстіша і міцніша. Чесати об неї зубки - це саме те.   Тим паче, під столом можна сховатися, я не права?   Схоже, що, хоч ми й близнючки, але ми дуже різні...   Як інь і ян...   Як трудоголік і ледар...   Як поп-іт і сімпл-дімпл...   Коротше, ви зрозуміли...   Але, незважаючи на очікування, міс Няня прийшла досить швидко і спалила контору.   Ось ми й дійшли до того моменту, де я сиджу і розповідаю вам цю історію.   Підсумок минулого дня: Ми з сестричкою погуляли по кімнаті, а в міс Няні додалося турбот.   **   *Через деякий час*   **   Настав вечір, і незабаром прийшов наш батько.   Його обличчя було таким самим, як і завжди - похмурим.   "Цікаво, чи любить він свою роботу?"   По обличчю не скажеш, що любить.   Хоча, здебільшого, його обличчя завжди таке.   Як і щоразу до цього, його зустріла міс Няня.   - З поверненням, пане!   - Ага...   - Ваша вечеря знаходиться у вашій кімнаті, чи можу я що-небудь для вас зробити?   - Ні...   Відповів він безрадісно і вже хотів вирушити на другий поверх, поки раптом не помітив наше трохи поламане дитяче ліжко.   Постоявши мовчки кілька секунд, він насупив брови і запитав...   - Що сталося?   Звісно, це запитання було адресоване міс Няні.   - Ох-Ах... Боюся, пане, у ваших дітей прорізалися зубки.   Це єдине, що вона сказала.   Схоже на те, що, зіставивши почуте з картиною, яка перед ним була, він вирішив, що цього достатньо, щоб зрозуміти суть і здогадатися про винуватців цього інциденту.   - Ясно...   Відповів він і повільними кроками підійшов до нашого лежбища.   Його висока й сувора постать височіла над нами. В очах виднілася та сама байдужість, з якою він завжди дивився на нас.   Зізнаюся, було моторошно страшно...   Мені завжди від його погляду ставало не по собі.   Але зараз...   Зараз я справді відчула страх.   Невже те, що зробили ми з Турі, було настільки жахливим?   Невже цей холодний тип зараз покаже нам свій гнів?   Боюся уявити, що на нас може чекати.   Ми безпорадні маленькі діти.   Ми ніяк не зможемо дати відсіч.   Та й міс Няня навряд чи буде за нас заступатися. Вона, звісно, нас любить, але схоже, її повага або її страх до нашого батька в кілька разів сильніші за почуття любові.   Ми з Турі притулилися одне до одного, немов маленькі діти...   А-а-а?   Що кажете...?   Блін, точно ж!   Ми з Турі притиснулися одне до одного...   На наших мордочках точно не було люблячих виразів, які, за законом жанру, мали з'явитися під час зустрічі з батьком.   Чомусь у мене на очі почали навертатися сльози...   Як і в Турі...   Хоча ні!   Вона все ще тримається молодцем.   На відміну від мене...   Єдині дві речі, що приходили мені на думку...   Це...   "Куди б сховатися?"   Та...   "Хоч би не обкакатись!"   Уперше в житті наш батько не просто стояв біля нашого ліжечка, а нахилився...   Розумієте?!   Нахилився!   Він вчинив так уперше за вісім років!   Ось це нововведення розробники додали!   Вибачте...   Я іноді жартую, коли мені страшно…   Він витягнув свою долоню до місця, де було прогризено отвір у нашій решітці. Ним ми і скористалися, щоб пролізти і поповзати по кімнаті. Тоді я раділа, що в нашій клітці з'явилися двері. Але зараз...   Моторошно шкодую...   Тримаючи свою долоню перед отвором, він вимовив...   - "Відновлення".   Після сказаного з його долоні почало сочитися зелене світло. Раптово, погризені дерев'яні прути нашої решітки з'єдналися, закриваючи отвір.   Це сталося миттєво.   Боюся, якби я моргнула в цей момент, то все б пропустила.   Тепер, наше дитяче ліжечко було як нове.   Немов дірки в ньому ніколи й не було.   Батько знову встав на повний зріст і повернувся до нас спиною.   - Вони вибиралися з ліжка?   Запитав він у Няні.   - Так, вибачте мене. Після того, як я повернулася додому, я побачила, що вони розповзлися по всій кімнаті й кусали меблі.   - "Розповзлися"?   - Так, я теж була здивована. Вони ще мали бути малорухомими щонайменше кілька років. Але я зараз не перебільшую. Вони були дуже моторними, я повозилася з ними, перш ніж зловити.   - Хм... Дуже добре...   ЩО?!   Батько сказав "добре"?   Мені не одній зараз це почулося, так?   Це точно він?   Чи його підмінили?   А також його тон...   Його тон, коли вимовив це, був трохи емоційнішим, ніж завжди до цього.   Не лякайте мене...   А-а-а?   Що...?   Точно, магія... я щось зовсім забула...   Тато ж застосував магію і залатав отвір.   Це було несподівано.   Але, на відміну від Турі, яка зараз перебуває в ошелешеному стані, я швидко впоралася зі своїм ступором.   Я підозрювала, що в цьому світі є магія...   І нарешті, через вісім років своїх підозр, я її побачила.   Наживо.   Ага.   І це означає...   Що мій батько не косплеєр і не божевільний!   Я ж вам казала!   А-а-а?   Я неправильно розставляю пріоритети?   Точно...   Це також означає, що в цьому світі можливо навчитися використовувати магію.   Ну і звісно ж, я шалено хочу цього.   Це ж магічний світ, хлопці!   Я б себе не пробачила, якби не змогла навчитися магії.   Хоча б спробувати.   *Кхм-Кхм*   Поки я думала про все це, тато з нянею досі розмовляли...   - Значить, у них проблеми із зубами?   - Так, пане, я дала їм по брусочку дерева, щоб вони допомогли вгамувати свербіж.   - Зрозумів, завтра ми розберемося з цим...   Хоч спочатку я трохи побоювалася того, що має на увазі батько під словом "розберемося", але наступного дня нас почали годувати сумішшю, яка майже миттєво знімала наш свербіж.   Тоді, навіть попри гіркий смак, я почала обожнювати цю суміш.   ------------------------------   Після того випадку з ґратами і того моменту, коли я побачила магію батька, минуло кілька днів.   І за цю кілька днів змінилося багато чого...   По-перше, ця незвичайна суміш, що допомагає нам з Турі не звертати увагу на зубний біль.   По-друге, кілька годин на день нам з Турі дозволено повзати по дому.   Ми можемо повзати майже скрізь, де захочемо. Біля столу, біля книжкової шафи, біля каміна, звісно, тоді, коли в ньому не горить вогонь... загалом, по всьому першому поверху.   Само собою, мені також було цікаво, що знаходиться на другому...   Судячи з усього, на тому поверсі щонайменше розташовані спальні наших батьків і няні, адже вночі вони завжди прямують саме туди.   Хоча сходинки й виглядали надто крутими для ще маленької мене, але я ризикнула спробувати ними піднятися. Щоправда тільки, мене швидко розвернула няня.   Схоже, шлях нагору поки що закритий.   Але не про це я хотіла вам розповісти...   Проблема в тому, що мені випала чудова можливість.   Запитаєте, яка...?   Хм-хм...   Хе-хе-хе-хе...   Му-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха…   Нарешті, настав момент істини!   Я можу дізнатися стать мого сестрата!   Тепер у мене міцні руки!   Моторні ноги!   І незгасна цікавість, що терзала мене всі 8 років!   Також, няня піднялася нагору, а батьки прийдуть з роботи ще ой як не скоро.   Нам із тобою, мій дорогий сестрате, ніхто не завадить!   Хотіла б я це сказати...   Але я так і не розповіла про проблему, пам'ятаєте?   *Кхм-Кхм*   Схоже, що не в мене однієї була така цікавість...   Якщо подумати, то, як і я, сестрат теж не знає, яка в мене стать...   Схоже на те, що ідея зазирнути під спідницю своєму товаришеві спала на думку мені й Турі одночасно.   Бачите ви чи ні, але зараз ми повзаємо один навколо одного немов хижаки, що ділять територію.   Ми з Турі дивимося одне на одного очима, сповненими цікавості.   Ми обидва знаємо про свою стать, але не знаємо статі свого опонента.   Звісно, ми можемо мирно присісти і спробувати намалювати пальцем статеву приналежність одне одного на підлозі, тим самим запобігши прийдешньому бою і мирно врегулювавши питання.   Але атмосфера вже загострилася...   Та й я не впевнена, чи зрозуміє мій близнюк, що я захочу до нього донести.   Та й узагалі-то це некультурно!   Гаразд, проїхали...   Ось ми з вами і підійшли до проблеми.   Якщо ви пам'ятаєте, то мій дорогий сестрат крапельку сильніший за мене буде.   Він тренувався довше і більше за мене, через що він став більш витривалим і спритним, на відміну від однієї прогульниці-хіккі.   Так…   Ви все зрозуміли.   Перемога, можливо, мені не дістанеться.   Найгіршим результатом буде те, що Турі без зусиль дізнається мою стать, а мені свою не покаже.   Це несправедливо!   Я не хочу бути так розчавлена!   Це буде ганьбою!   Ця сутичка має визначити, хто з нас двох буде головним(-ою) двійнятами!   Хоч я й обіцяла бути гарною сестрою, але тільки не в такій ситуації!   Сподіваюся, ви не подумали, що я здамся?   Адже так...?   Що..?!   Ви поставили все на Турі?!   А я..?   Гаразд, зараз ви самі все побачите, адже у мене є геніальний план!   Давайте я у вас запитаю, яка сила слабких?   Угу...   Саме...   Слабких!   Поки ми з Турі готуємося, у вас є час на відповідь…   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   Гаразд, я вам відповім...   Брудні трюки!   Так, так, вони самі!   Слабким завжди доводиться вивертатися, щоб не впасти від рук сильних.   Звичайно, у більшості випадків це не спрацьовує, але бувають і винятки.   Мій план у тому, щоб привернути до себе непереможного союзника...   А якщо точніше, щоб Турі думав(-ла) так.   У той момент, коли ситуація майже загострилася до межі, я заридала...   Так...   Заридала...   Що...?   Я не плакса, окей?   Це взагалі-то частина плану!   Може, ви й не забули, що наші батьки зараз не вдома, але ось міс Няня нікуди не йшла, вона просто перебуває на другому поверсі й цілком може почути плач.   Я прикинулася, що заплакала так голосно, як тільки могла.   Турі спочатку ошелешено дивився(лась) на мене, а потім почав(ла) повзти геть. Мабуть, у спробі показати, що він/вона тут ні до чого. Напевно, коли міс Няня б спустилася, вона б подумала, що ми з Турі поцапалися, а після того, як я отримала бо-бо, просто заплакала.   Мабуть, щоб не отримати а-та-та, Турі вирішив(-ла) вдавати, що весь цей час повзав(-ла) в іншій частині кімнати.   Але ось і мій шанс!   Няні потрібен час, щоб спуститися, а мій сестрат зараз повернувся спиною до мене.   Ви вже зрозуміли, так?   Атака зі спини!   Зробивши настільки швидкий ривок, на який я тільки була здатна, я без зусиль наздогнала Турі і схопила його/її за ноги!   Ну що?!   Готовий показати себе, мій дорогий сестрате?!   Ти мені брат, брат?   Або не брат, брат?   Тримаючи його/її за ноги, я намагалася зазирнути під труси або підгузок.   Якщо чесно, то я досі не знаю, що це.   Але не суть!   І ось, нарешті, я спустила з нього штани!   I won!!!   Я перемогла!!!   А ви, між іншим, ставили на Турі.   Як вам тільки не соромно.   І не кажіть мені, який я зараз, на даний момент, маю вигляд, добре?   Це нормально, ми ж ще маленькі діти...   *Кхм-Кхм*   Повернемося до Турі.   І так, значить ти…   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   Дівчинка?!   Турі, ти - дівчинка?!   Ти весь час була дівчинкою?!   Я, якщо чесно, останнім часом думала, що він буде мені братом.   Ну да ладно...   До речі, няня прийшла.   І Турі плаче...   Хоч зараз я і отримаю а-та-та, але зате з гордістю можу сказати, що я перемогла!   І титул головної двійнята дістається...   Мені.   **   *Неякий час потому*   **   Хлопці, що робити?   Турі на мене образилася!   Вона зі мною більше не грається!   Незважаючи на те, що зараз ми лежимо в одному ліжечку, вона, ображено насупившись, перевернулася на бік.   Блін...   Я жахлива сестра, так?   Схоже, я не змінилася з мого переродження... Так само залишилася поганою, шкідливою сестрою.   От чорт!   Адже Турі досі не знає моєї статі, і ще вона, мабуть, почувається приниженою.   Адже я використала воістину брудний трюк.   Якби я теж програла від чогось подібного, то зараз би поводилася так само...   Гаразд, гаразд, я знаю, що робити.   Ми ще можемо виправити ситуацію.   Звісно, якби Турі була хлопчиком, то я б зараз не зробила те, що хочу.   Я почала штовхати Турі в спину доти, доки вона не повернулася.   Її злісні оченята і надуті щічки виглядали вбивче мило.   Вона дивилася на мене з таким виразом, що ніби запитувала: "Ну що? Тобі моєї поразки було недостатньо?"   Але у відповідь, хоч і з невеликою затримкою, я зняла з себе труси, тим самим показуючи Турі, що я теж дівчинка.   Спочатку вона була ошелешена.   Але через кілька секунд на її обличчі з'явилася тепла безневинна посмішка.   Як, ви кажете, ми бачимо в темряві?   Очі звикли...   Ну гаразд, гаразд, усе!   Перегляд закінчено!   Так швидко, як тільки могла, я напнула на себе труси.   Божечки!   Ну і хто тут ще шкідлива сестра, а!   ------------------------------   Минуло 16 років з того моменту, коли ми з Турі дізналися, що доводимося одна одній сестрами. Якщо додати ще 8 років до цього, то загалом вийде 24 роки.   З новинок у нас сьогодні те, що ми переросли дитинство.   Тепер ми вміємо ходити і найголовніше...   Говорити!   Хоч ми й досі виглядаємо, як коротуни.   Але наша мова й успіхи ходити на двох ногах майже ідеальні.   Тепер ми з Турі не спимо в дитячому ліжечку. У нас із нею з'явилися власні кімнати на другому поверсі.   І сьогодні, я запросила Турі до себе в гості.   Зачинивши двері після того, як вона увійшла, я жестом запросила її присісти на ліжко.   - Що таке, сестричко Мія?   Запитала вона, оглядаючи мене зацікавлиними оченятами.   - Привіт.   Мимоволі сказала я і стала чекати її відповіді.   - При-віт...   Невпевнено повторила вона за мною і була дечим здивована...   Я не знаю, привіталася вона зі мною у відповідь чи просто повторила моє слово. Тому, щоб напевно переконатися в одній моїй здогадці, я вимовила.   - Ти розумієш мене?   Через кілька секунд мовчання вона кивнула.   Для вас, можливо, це здасться дивним, але коли я говорила з нею, то використовувала Японську мову.