Турі - (2)

П.П - Це останній перекладиний роздій з мого запасу.
Наступні розділи будуть вихдити по мірі їхнього перекладу.

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Будь-яка людина не може уникнути у своєму житті помилок. Як би вона не була у своєму житті обережною, або як би вона не чинила для себе правильно, завжди в її житті може статися щось не так. Випадково або через обставини, але рано чи пізно, будь-хто зробить помилку. Природно, я теж не виняток.

 

У своєму минулому житті, через мої помилки страждала моя сестра. Хоч вона і каже, що я була не причетна, але я не самонадіяна, щоб і справді так вважати. Питання залишається лише в тому, чи повинна людина взяти всю відповідальність за зроблену нею випадково помилку, якщо вона навпаки хотіла зробити як краще?

 

Думаю, багато хто на це питання відповість по-різному...

 

Але все ж, більшість погодяться з тим, що для людини, краще буде робити помилки якомога менше. І якщо ціна за неї не така висока, то люди зрозуміють, що жити і не робити помилок практично неможливо.

 

Але що якщо мої нинішні обставини вимагають від мене повної віддачі?

 

Якщо я зараз допущу хоч одну помилку, то мені і моїй сестрі доведеться заплатити за це високу ціну. Я б навіть сказала, що другого шансу для нас може й не бути.

 

Обставини, з якими ми з Міко зіткнулися, вимагають від нас - не зробити жодної помилки. А інакше, весь наш план щодо втечі, може накритися мідним тазом.

 

Залишатися в селі ельфів ніяк не можна. І це не тільки через те, що я або Міко стане дружиною нашого молодшого брата. Приблизно через сто років, з'явиться герой, який повинен буде врятувати наш світ від Владики Демонів. Це чудовисько наразі запечатане в нашому селі. Думаю, є велика ймовірність того, що Владика Демонів зможе звільнитися, і саме через цю причину і буде покликаний герой.

 

Чим довше ми залишаємося в громаді ельфів, тим пильніше спостерігають за мною і моєю сестрою. Адже через наші здібності, які ми пробудили в такому юному віці, ми однозначно будимо фігурувати у великому плані, в якому приготували для нас ельфи.

 

Нас не відпустять так просто...

 

І що ближче наближається час до призову героя, то нам складніше буде вибратися з цього села. Якщо на момент пробудження Владики Демонів, я і Міко будемо все ще в селі, то велика ймовірність, що ми просто помремо там.

 

Та істота оцінюється в 5 ступінь...

 

Якщо для мене моя матінка Аріель видається всесильним монстром, то той демон просто буде непереможним. Ні про яку битву з ним, не повинно йти й мови. Якщо це й справді трапиться, то нам із Міко варто тікати звідти якнайшвидше і якнайдалі...

 

Це і є головною причиною для того, щоб втекти з цього села. Через одні обставини, у нас із Міко не найкращі стосунки з батьками, водночас через те, що наш брат "обраний", ми є потрібними для них...

 

Гадаю, батьки і верхівка не відпустять нас так просто і за потреби вони застосують і силові методи, якщо це буде потрібно. Також, з необережності батьків нам відомий секрет Фіна про те, що він є "обраним". Схоже є причина для того, чому це потрібно тримати в таємниці. І раз я з Міко знаємо це, то якщо ми втечемо, то інформація про народження "обраного" може виплисти назовні. Велика ймовірність того, що якщо ми і покинемо село, то за нами пошлють ельфів, для того щоб повернути або вбити...

 

Нашій ситуації не позаздриш...

 

Нам непотрібно тягнути з втечею...

 

А також...

 

Нам не варто поспішати з втечею...

 

Був лише один вихід із цієї ситуації, до якого ми з Міко прийшли одночасно.

 

Нам варто втертися в довіру до батьків і приспати всю їхню обережність щодо нас. Благо, Аріель сама подарувала нам привід зробити це. Вона поставила нас перед фактом, що одна з нас заведе від Фіна дитину. На її думку, це величезна честь...

 

Завдяки цьому, у нас є гарний привід приступити до задуманого. Якби Аріель сама не підштовхнула б нас до цього, то наш план по присипленню їхньої довіри виглядав би збоку б дивно і підозріло...

 

Нам варто прислухатися до слів Аріель...

 

Прикинутися, що нам і справді важливо бути тією, хто і заведе дитину від Фіна. Нам варто показати, що ми і справді цього хочемо....

 

Однак...

 

Для цього, нам варто прикинутися з Міко суперницями. Хоч і ненароком, але ми повинні будемо віддалиться одна від одної.

 

Але Міко запропонувала трохи іншу ідею...

 

Нам варто виявити з нас двох фаворитів і стати один для одного справжніми ворогами. На її думку, це матиме набагато переконливіший вигляд...

 

Ми конфліктуватимемо один з одним, і для сторонніх очей це матиме набагато правдоподібніший вигляд, ніж рівне суперництво...

 

Іншими словами, одній з нас доведеться стати заляканою сестричкою і терпіти знущання...

 

Не замислюючись ні на секунду, я хотіла взяти саме цю роль, але Міко навідріз відмовилася від цього. Якщо Міко не візьме саме цю роль на себе, то все може виявитися марно. Їй знадобилося багато часу, щоб переконати мене в цьому. Хоча...

 

Навіть якщо я і розуміла, що Міко має рацію, я не хотіла, щоб вона зіткнулася з цим...

 

Хоч і награно, але я не можу дозволити собі знущатися над своєю молодшою сестричкою. Я не хочу, щоб вона зіткнулася з цькуванням ще раз...

 

У минулому житті, я не змогла її вберегти...

 

Я не змогла її вберегти від жахливого життя...

 

Я не змогла її вберегти і від смерті...

 

Та що там...

 

Навіть коли нам випав шанс прожити разом своє життя ще раз, я не в силах її захистити...

 

Батьки... Ельфи... Ця громада...

 

Ми перебуваємо в небезпечному місці в оточенні небезпечних для нас людей, і я не можу вберегти сестру від усього цього...

 

Коли Міко сказала мені, що її мрія втекти звідси і жити удвох десь далеко і в безпеці, моє серце розривалося від жалю. Адже я - її старша сестра, яка не може запевнити її, що з нами буде все добре. Я не можу сказати їй в обличчя, що в нас усе налагодиться, адже я сама розумію, що це не так...

 

Іншими словами, для нас із нею немає майбутнього в цьому селі...

 

Але в нас з'явився шанс втекти звідси.

 

Єдине, що потрібно для цього зробити, з чим я не згодна, так це прикинутися ворогами. Мені потрібно буде знущатися над нею.

 

У цей момент мій принцип зіткнувся з бажанням Міко втекти і жити удвох у безпеці.

 

Для того щоб у нас з'явилася надія на гарне майбутнє, мені доведеться переступити власний залізний принцип.

 

Умовний час на виконання цього плану від п'яти до десяти років...

 

За цей час ми маємо стати з Міко якомога сильнішими, а також приспати довіру батьків своїм ворожим суперництвом. Весь цей час мені доведеться труїти власну молодшу сестру. Але коли прийде найкращий час для втечі, ми неприйнятно скористаємося ним...

 

Але якщо я або Міко припустимося помилки...

 

То про втечу можна раз і назавжди забути...

 

Кожна людина може припуститися помилки у своєму житті. Але що якщо настане момент, коли навіть одна маленька помилка зможе зруйнувати все те, до чого ви прагнули?

 

Чи можливо не припуститися жодної помилки за 5 або 10 років?

 

Ми повинні відіграти свої ролі на максимум...

 

Ми повинні не опускати жодної можливості, для того щоб стати ще сильнішими...

 

Якщо в один момент я пожалію Міко і не буду відігравати свою роль, то батьки можуть зрозуміти, що все, що ми робимо, це всього лише гра...

 

Довіра до нас може зникнути назавжди...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

З того моменту, коли я пробудила "бойовий дух", мені знадобився не один рік на те, щоб досягти 2 ступеня.

 

У своєму віці, я оцінююся як середньостатистичний воїн "бойового духу". Моя дорога до цього рівня, хоч і була за мірками цього світу швидкою, але точно нелегкою...

 

Мені доводилося проходити через неймовірно складні й жорстокі тренування від Аріель. Я навчалася полюванню і вбивала незліченну кількість слабких і середніх маг-звірів. Протягом цих років, я навіть набула навичок виживання, які безсумнівно знадобляться нам з Міко в майбутньому. Але тим не менш, уся моя сила, все одно ніщо, порівняно з Аріель, нашим батьком, та іншими ельфами, аналогічними їм.

 

Не минало й дня, коли я сама не бралася і не відточувала ази...

 

У той час коли Аріель була вагітна, я не могла більше тренуватися з нею. Але попри це, я займалася самонавчанням. Навіть якщо це й не приносило належного результату, але те, що я відточувала те, що маю, точно не було на шкоду.

 

Але одного разу...

 

Прийшла черга Міко показати себе в тренувальному бою проти нашого батька...

 

Я розуміла, що моя сестра точно не слабка дівчинка, у неї хороші здібності в магії, мені самій вдавалося побачити, як вона легко і швидко може створити власний крижаний парк. Але...

 

Міко жодного разу не билася, для неї, цей бій, що їй належить подужати, буде першим у її житті...

 

Через це я не могла не хвилюватися...

 

Її супротивник, один з наших батьків. Хоч я не знала на що може піти Тіранделл, але мені здавалося, що він не так далеко пішов від своєї дружини. Можливо, як і зі мною, Тіранделл обходитиметься з Міко дуже жорстоко і він навіть не подумає про те, щоб піддатися їй...

 

На Міко чекає важкий бій...

 

Найімовірніше, бій не закінчиться навіть тоді, коли Міко сильно втомиться або виснажить свою ману...

 

У цьому поєдинку їй ніхто не зможе допомогти...

 

Хіба що...

 

Крім мене...

 

Однак, Аріель сказала мені не втручатися, навіть якщо в цьому поєдинку буде все настільки погано. Вона пригрозила мені, що якщо я втручуся в бій, то на нас із Міко чекатиме суворе покарання.

 

"Для самої Міянель, буде краще, якщо ти не будеш втручатися."

 

Я тримала в думці сказані слова Аріель, але навіть незважаючи на це, я не можу просто дивитися на бій, в якому бере участь моя сестра з нерівним за силою супротивником. Я просто не можу....

 

Я не можу бачити, як Міко намагається з усіх сил, але у неї не буде виходити...

 

Я не можу дивитися на те, як Міко будуть бити і вона не зможе дати відсіч...

 

Я не можу спостерігати за всім цим жахом, що відбуватиметься з моєю молодшою сестрою...

 

І якщо...

 

І якщо я втручуся, стане тільки гірше...?

 

У той момент, я ненавиділа багато речей...

 

Батьків... Ельфів... Громаду...

 

Але також, я ненавиділа себе за мою слабкість і безпорадність. Я не в силах припинити все це і захистити свою молодшу сестру. Мені було начхати на те, що було б зі мною, якби я не корилася словам матері. Але за мої дії, вони каратимуть заодно і мою сестру...

 

Безсумнівно, вони знайшли важелі впливу на мене. Щоб я не зробила, вони покарають Міко за мої проступки. У мене немає сумнівів, що вони часто користуватимуться цим у майбутньому.

 

Якби я була б сильнішою...

 

Я б убила всіх ельфів у цьому селі...

 

Якби вони погрожували мені або Міко, то їхні дні були б полічені...

 

Маючи силу, ніхто б не зміг зневажати мене, і що ще гірше, зневажати мою сестру...

 

Минають дні, тижні, місяці, роки, але я нездатна звикнути до всієї цієї несправедливості...

 

Мені хотілося втекти...

 

Втекти разом із Міко і знайти краще життя...

 

Але поки ми перебуваємо в цій громаді, про краще життя можна й не мріяти. Поки ми настільки слабкі, що не в силах себе захистити. Хоча... Ні... Не так...

 

Мені б одній достатньо було б мати силу, щоб захистити і себе, і сестру...

 

Міко не обов'язково проходити через пекельні труднощі для того, щоб вона стала сильнішою. Як любляча сестра, я б віддала перевагу для Міко більш спокійному життю. Я не хочу, щоб Міко доводилося битися у своєму житті. Я була б тією, хто зміг би захистити її від усього на світі.

 

Але раптом...

 

Бій між батьком і Міко, закінчився на користь моєї сестри...

 

Було безліч моментів, коли я хвилювалася за сестру, але сам поєдинок був приголомшливим...

 

Міко показала неймовірну силу, і навіть складалося відчуття, що той, кому найбільше несолодко, було Тіранделлу. Моя сестра показала неперевершений рівень. Від того що там відбувалося, у мене не раз перехоплювало подих. Я розуміла, що Міко не слабка дівчинка, але я не очікувала, що вона буде настільки сильною...

 

Кожного духа, якого закликав батько, Міко громила завдяки своїй потужності та кмітливості. Навіть та велетенська сколопендра, що викликала в мені те відчуття, що її неможливо було перемогти, у підсумку була заморожена, а потім розчавленою самою Міко.

 

У той момент, моя сестра була неперевершеною і вона заслужено отримала 2 ступінь.

 

Може... Завдяки нашій з нею силі, ми зрештою зможемо втекти з цього села і подолати будь-які труднощі, що виникнуть на нашому шляху. Зрозуміло, я не настільки наївна, щоб недооцінювати всю небезпеку, з якою ми, найімовірніше, зіткнемося в майбутньому. Нам потрібно більше тренуватися і ставати все сильнішими й сильнішими. Тільки тоді, коли ми станемо впевненими у власній силі, ми зможемо зважиться на цей крок.

 

А поки, нічого крім тренувань і цієї дурнуватої гри в "суперниць", нас хвилювати не повинно...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

Цілий рік ми з Міко успішно відігравали свої ролі. Схоже на те, що батьки справді повірили в це. Однак, день за днем прикидатися нелюдом і знущатися над своєю сестрою, змушує почуватися мене паршиво.

 

Іноді мені стає справді нестерпно, але бажання виконати наш із Міко план допомагає мені пересилювати саму себе.

 

Протягом року ми з Міко проводили тренувальні спаринги між один одним. Зрозуміло, для чужих очей це служить тим, щоб змусити повірити в те, що ми з нею просто з'ясовуємо стосунки. Не знаю спеціально чи ні, але Міко ще жодного разу мене не перемагала. Проте з кожним проведеним боєм я помічаю, як у нас із нею поліпшуються навички і ми поступово стаємо сильнішими...

 

Все проходило гладко, поки в один момент, Аріель не покликала мене на полювання. Уже як рік я нерідко складаю їй компанію в цьому. На відміну від того полювання, в якому я тренувалася на початку свого навчання з освоєння бойового духу, це досить ризиковане і більше схоже до слова - "справжнє". Маг-звірі, на яких мені з нею доведеться полювати, набагато сильніші й небезпечніші за тих, на яких я полювала раніше...

 

Але тим не менш, мої результати в цьому напрямку вищі за середні.

 

Влучність, швидкість, скритність і терпіння, це головні складові для будь-якого ельфійського мисливця, що живе в цьому лісі. Зрозуміло, контроль бойового духу і робота в команді теж не мало важливі частини, але...

 

До них повною мірою, я ще не дійшла...

 

Але, мабуть, повернемося до того, що мене хвилює...

 

Зараз наближається кінець зими. Це означає, що незабаром настане весна і разом з нею, настане і сезон дощів. Перебуваючи високо в будинках протягом цього сезону, ельфи без особливих складнощів можуть перечекати цю негоду. Але на відміну від ельфів, деякі види маг-звірів, що живуть у Великому лісі, не здатні жити в таких умовах. Для того щоб врятуватися, маг-звірі ще в середині зими мігрують до північної частини лісу "Гайї" якомога ближче до кордонів долини "Фірос". Північні території Великого Лісу не так сильно страждають від безперервних дощів, що перетворюють землю під ногами на бурхливі потоки.

 

Більшість маг-звірів, на яких ми з Аріель могли б полювати, найімовірніше, вже мігрували в безпечну зону. Зрозуміло, виникає запитання...

 

"Навіщо я з матір'ю вирушаю зараз на полювання?"

 

"Хіба це не безглуздо займатися цим наприкінці зими?"

 

Але Аріель була непохитна...

 

Оскільки я тепер граю роль слухняної доньки і головної фаворитки на дружину, мені не залишалося нічого іншого, як слухняно вирушити з нею на полювання...

 

Ми пішли після обіду, це означає, що ми повернемося до вечері, ну або максимум пізно вночі. Усе залежить від дичини, і мети, якої я маю досягти в результаті сьогоднішнього випробування.

 

Оскільки Тіранделл виконував свої нікому невідомі заняття друїда, це означає, що вдома залишаються Міко, Кіара і молодший брат. Якоюсь мірою я рада цьому, адже замість того, щоб удавано знущатися над Міко, буде краще, якщо я витрачу час на це полювання.

 

....

 

------------------------------

 

....

 

Як і очікувалося, за межами бар'єру майже немає ніякої дичини...

 

Навколо мене суцільні ряди гігантських дерев. Через відсутність листя на гілках, ці гіганти виглядають ще більш моторошно. Оскільки поблизу немає ознак присутності маг-звірів, навколо нас з Аріель суцільна мертва тиша...

 

Біля коріння, розкинуті великі білосніжні кучугури. Якби ми пересувалися по землі, то ми безсумнівно видавали б наше розташування завдяки хрусткому звуку під ногами. Мисливець не повинен видавати себе, ні ворогові, ні монстрам, напевно через це, ми з Аріель і пересуваємося по міцних товстих гілках. Використовуючи "бойовий дух" і відточені навички балансування, ми перестрибуємо з однієї гілки на іншу. Оскільки цей вид пересування є основою для будь-якого мисливця, що володіє бойовим духом, наша швидкість значно вища за ту, якби ми пересувалися по землі.

 

Завдяки расовій особливості з "посилення слуху" і нашій з Аріель підвищеній уважності, ми навряд чи не помітимо ознак присутності того чи іншого маг-звіра.

 

Прохолодний зимовий вітер може змусити затремтіти і кістки, але завдяки поширеному всередині мене бойовому духу, холод я відчуваю не так сильно.

 

Проте, мене досі турбує одна думка...

 

"Навіщо Аріель взяла мене з собою на це безнадійне полювання?"

 

Благо, стало зрозуміло, що відповідь на це запитання я незабаром отримаю...

 

Віддалившись на досить тривалу відстань від нашого села, ми з Аріель нарешті зупинилися...

 

Наразі, ми розташовувалися на верхівці одного дерева.

 

~ Мамо, щось сталося?

 

Спантеличено запитала я, дивлячись у спину своєї матері...

 

У відповідь я отримала важкий подих і розпливчасті слова...

 

~ Як сказати... Напевно є одна річ, що не дає мені спокою останнім часом...

 

Тон її голосу майже завжди був тихим і розслабленим. Винятком були рідкісні випадки, коли вона його підвищувала через те, що вона була з тієї чи іншої причини - зла. Проте, Аріель завжди асоціюється в моїй голові з низьким, але з чудовим-зневажливим тоном голосу. Однак те, що моя мати вимовила зараз, докорінно відрізнялося від її фірмової манери спілкування.

 

Її тон голосу був, як і раніше, тихим, але в ньому не відчувалося тієї владності, звичної їй.

 

Проте, хоч мені й не обов'язково було вставляти своє слова, я все-таки зважилася запитати...

 

~ Це стосується полювання чи сім'ї?

 

У відповідь, вона неуважно знизала плечима.

 

Якийсь час ми з нею перебували в тиші. Ніхто з нас не видавав жодного звуку, нібито якщо ми це зробимо, то станеться щось жахливе.

 

Перебуваючи в такій дивній і незручній тиші, я почала відчувати тривогу...

 

На щастя, мовчання від матері не тривало довго...

 

~ Туріель, насправді, ми вирушили сюди не на полювання...

 

Від самого початку я підозрювала що щось тут не так. Однак, загадковість Аріель та її недомовленість, відверто лякали мене.

 

Аріель, продовжила...

 

~ Ти напевно вже зрозуміла це, чи не так?

 

~ Кінець зими, не найкращий час для полювання.

 

Дала я коротку і пряму відповідь.

 

Своєю чергою, Аріель повернулася обличчям до мене і промовила.

 

~ По поверненню додому, не розповідай нікому про нашу майбутню розмову, добре?

 

Цілком не типово, коли Аріель, просить у мене про послугу, а також, я починаю трохи нервувати, адже невідомо про що саме, вона почне зі мною обговорювати...

 

~ Туріель, для початку, мені хочеться в тебе запитати... Ти справді хочеш стати дружиною Фінорделла?

 

Таке різке і пряме запитання могло мимоволі увігнати мене в ступор, але добре, що я постійно тримаю себе в руках, на випадок таких ситуацій.

 

Без зволікання я одразу дала свою відповідь...

 

~ Так, це було б неймовірною честю, яку могло б дати мені це життя лише раз.

 

~ Знаєш, я не буду ні карати, ні шкодити тобі, якщо ти скажеш мені правду...

 

~ Ти про що, матінко? Я й справді бажаю стати дружиною високоповажного брата.

 

~ Але хіба трохи більше року тому твоя сестра не була твоїм головним пріоритетом?

 

~ І справді... Не так давно я зрозуміла, що я гідна високо послужити нашому суспільству, якщо заведу дитину від "обраного". Що стосується Міянель, так це те, що я не можу і не хочу няньчитися з нею постійно. Нарешті я зрозуміла, що я справді бажаю зробити.

 

Висловилася натхненно я...

 

Мені було боляче й огидно від своїх же слів. У моєму житті немає нічого ціннішого і дорожчого за мою кохану Міко. Для того щоб виконати нашу мрію, мені потрібно брехати самій собі та іншим, висловлюючи всі ці безглуздості в слух. Насправді, я б поміняла все на світі за щастя своєї сестри.

 

Я повинна дотримуватися своєї ролі...

 

Те, що Аріель намагалася донести мені, я пропустила все повз вуха. Я не можу сказати їй правду, що я дійсно думаю про заміжжя з братом і про те, що я повинна завести від нього дитину. Моє головне завдання - приспати довіру батьків і прикинутися, що мені й справді подобається вся ця дика і жахлива ідея з інцестом.

 

Насправді прикидатися такою дитиною, що прагне звести свою долю з рідним братом, огидно, але наразі це - єдине, що дійсно допоможе мені й Міко...

 

Звичайно, я розглядала ще варіанти...

 

Чи є в селі ельфів дві персони, яким неможливо що-небудь наказати і нав'язати?

 

Зрозуміло, вони є...

 

Наприклад, Повелитель Ельфів і Верховний Друїд. Це дві найвищі посади у всій нашій громаді...

 

Думаю, якби я стала новим Володарем, а Міко обійняла б посаду головного друїда, то в усьому селі не знайшлося б того, хто б смів нам перечити. Щоправда тільки, на реалізацію задуманого пішла б непомірна кількість часу і сил. Не варто забувати, що в нас із Міко є свої обмеження за часом. Наприклад, відродження запечатаного владики...

 

Тому план з повалення влади, сміливо падає у відро для сміття...

 

План Міко хоч і неприємний мені в плані моєї ролі, але він просто ідеальний у ситуації, що склалася. Хоча... Якщо сказати по-іншому...

 

То нічого, крім цього плану, у нас іншого й немає...

 

Тому, незважаючи на будь-які сказані слова Аріель, я маю прикидатися і відстоювати наявну позицію...

 

Однак, Аріель ще не закінчила зі мною розмову...

 

~ Ось як... Мені приємно чути це, Туріель.

 

У відповідь, я показала награну щасливу посмішку.

 

~ Але ж твоя сестра теж хоче того, що й ти, хоч у неї виходить гірше, але по ній не видно, що вона збирається здатися...

 

~ Ось саме через це, я більше і не спілкуюся з нею... Згідно з традиціями, ельфи зводять своє кохання лише раз і назавжди. Як у нашого брата може бути дві дружини? Це буде врозріз з нашими традиціями, і це означає, що тільки одна з нас удостоїться такої честі. Зрозуміло, я швидко зрозуміла, що відтепер ми з нею, ніхто інші як суперниці.

 

~ Ясно... Раз між вами така розбіжність, можна спробувати одразу вирішити проблему...

 

Мої очі розширилися від подиву...

 

"Щ-Що вона має на увазі?"

 

Але наступні її слова увігнали мене в шок...

 

~ Туріель, чи не хочеш ти позбутися своєї суперниці?

 

~ "П-позбутися?"

 

~ Так... Наприклад убити її, щоб бути до кінця впевненою, що твоєму бажанню ніхто не завадить. Що скажеш, дочко моя?

 

Запитала вона в мене і з невеликою злістю посміхнулася...

 

Мені ж, у свою чергу, було важко що відповісти...

 

Сказані слова Аріель ще не дійшли до мене повною мірою, але моя ненависть до неї почала наростати.

 

Я...

 

Я не можу на це погодиться!

 

Я хочу висловити цій суці все, що у мене в голові насправді!

 

Але, я не можу зараз відійти від своєї ролі. Вона тоді все зрозуміє і весь наш план піде даремно. Але якщо я промовчу... А якщо погоджуся...

 

Невже Міку вб'ють?

 

Намагаючись щосили зберегти незворушність на обличчі, і не даючи ненависті запаморочити мені голову, я замислилася про логіку в словах Аріель...

 

Незабаром, я дала відповідь...

 

~ Про що ти говориш, матінко? Міянель слабкіша за мене, але вона здібне дитя, що схильна до магії. У тій же мірі, вона маг 2 ступеня в такому юному віці і є генієм. Суспільству буде погано, якщо ми її втратимо...

 

Звичайно ж...

 

Аріель тоді сказала це не всерйоз...

 

Причиною була моя реакція. Вона хотіла побачити, як я відреагую і чи буду я злитися. Схоже, мета цього сьогоднішнього псевдо-полювання була перевіркою мене на лояльність до цього суспільства.

 

У відповідь на мої слова, Аріель пом'якшила обличчя і відповіла...

 

~ Чудова відповідь...

 

Сказавши лише це, Аріель знову повернулася спиною до мене і попередила про продовження нашого полювання...

 

Схоже на те, що ми, судячи з усього, переходимо на іншу зону для нашого полювання. Щоправда тільки, я не знаю, чи є сенс займатися цим, адже цієї пори року ми навряд чи знайдемо відповідну для нас дичину...

 

Як я зрозуміла, Аріель взяла мене з собою в цей день, для того щоб перевірити мою лояльність. Сьогоднішня мета, зовсім не було полювання. Якщо це так, то чому ми продовжуємо вдавати, що будемо полювати на маг-звірів?

 

Однак, коли почали спускатися сутінки, я зрозуміла на яких істот, Аріель вирішила пополювати зі мною.

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

~ Мамо, невже ми будемо полювати на них?

 

Сказала я напівшепотом, досі не вірячи в те, що відбувається...

 

У відповідь на моє запитання, Аріель лише кивнула головою.

 

У темряві великого лісу, були помітні жовті вогники. У тій стороні було чути звуки, але вони не належали звичним мені, маг-звірам. Ми з Аріель трималися на віддалі, і поки просто спостерігали за нашими цілями. Хоч відстань і темрява заважали мені бачити їх конкретно, але я зрозуміла, що наша з матір'ю мета, це дехто інші, як звичайні люди, що вступили в наш ліс заради полювання на цінних маг-звірів.

 

Найімовірніше, це чергова група з Союзу Аросси, з якої були родом покійна міс няня і Кіара.

 

Незабаром, Аріель віддала мені наказ...

 

~ Підберемося ближче...

 

Після цього, ми з нею швидко і непомітно проскочили кілька дерев, поки не дісталися до прийнятної відстані. Завдяки відточеним навичкам переміщення, люди не помітили нашого наближення. Ми перебували високо нагорі і спостерігали за ними, немов за мурахами. Але люди, це зовсім не комахи, принаймні я одна з двох єдиних представників ельфів, який і справді так вважає.

 

Боюся, моя мати і за сумісництвом учитель, рівно протилежної думки на відміну від мене.

 

Проте довго дивитися на них у тиші нам не довелося, адже Аріель звернулася до мене з тихим тоном...

 

~ Досить вдало ці порушники вибрали час для своїх вилазок...

 

Мені тільки й залишалося, як зі спантеличенням подивитися на свою матір. Але Аріель вирішила роз'яснити мені конкретніше...

 

~ Мисливці не можуть вартувати кордони Великого Лісу під кінець зими і під час сезону дощів. Якщо подумати, то цій групі вдало пощастило опинитися тут у такий час.

 

~ Це був збіг, чи ця група людей спеціально обрала саме цей проміжок часу?

 

~ Я впевнена що перше, однак, ми можемо самі запитати якщо захопимо когось у полон.

 

Сказала вона своїм звичним холодним тоном.

 

Щодо того, що ця експедиційна група опинилася в лісі в незручний для ельфів час, я схильна погодиться з Аріель. Адже через те, що наближається весна, безліч маг-звірів, що могли б принести цінність людям, зараз мігрували на північ. Звичайно ж, є й ті маг-звірі, що легко пристосовуються під час сезону дощів, через що, вони не змінюють своє місце проживання. Однак, їх рідко можна зустріти.

 

Через те що люди опинилися у Великому Лісі наприкінці зими, їм одночасно пощастило і ні.

 

Пощастило в плані безпеки.

 

Не пощастило в плані різноманітності дичини.

 

Їм можуть попастися монстри, з яких не отримаєш цінних матеріалів. Тоді вся їхня довга дорога на схід, піде нанівець.

 

Я не знаю точної причини, чому ельфи так ненавидять людей, що заходять на територію Великого лісу "Гайї". Напевно ельфи дуже горді і вважають весь ліс повністю своїм. Але на жаль для ельфів, їх дуже мало для заселення і зачистки такої великої території. У цій ситуації я поділяю точку думки людей, на те, що Ліс "Гайа" це просто небезпечна, але нейтральна територія. Однак, якщо я висловлю ці думки в слух, моя мати зробить зі мною дещо жахливе. Велика гординя рівноцінна великій вразливості. Якщо сказати людині сувору правду з підкріпленою логікою, яка ранить її, то це зачепить її гордість.

 

Але що на рахунок, "захопити когось у полон"...

 

~ Матінко, а це буде під силу зробити нам удвох?

 

У відповідь, вона посміхнулася...

 

~ Група людей виглядає виснаженою, також, судячи з їхнього числа, вони вже когось втратили.

 

~ Вони все ж таки зустрілися з маг-звірами?

 

~ Так... Він справді слабкий, але я відчуваю запах крові та заліза. Якщо подивитися на ті два вози, звідти тхне мертвечиною.

 

На останньому слові, Аріель вказала мені на два вози, що знаходилися на невеликому віддаленні від табору. Напевно, вона має на увазі, що в них знаходяться трупи їхніх товаришів, яким дуже не пощастило після зустрічі з монстрами.

 

Не знаю, чи змогли вони роздобути цінні матеріали з тих монстрів, з якими вони билися, але судячи з гнітючої атмосфери в таборі, вони втратили більше, ніж придбали.

 

Проте, Аріель продовжила...

 

~ Втома, виснаженість, низький бойовий дух, гадаю, вони не зможуть нам чинити опір...

 

Після почутого мені тільки й залишалося як погодиться на цей висновок...

 

Очевидно, у людей у таборі перевага в кількості, але не всі з них здатні на бій. Також не варто забувати, що моя мати перебуває на 3 ступені. Люди рідко добираються до такого рівня через їхнє коротке життя. В основному серед них можна зустріти магів і воїнів першого або другого ступеня. Інакше кажучи, навіть не зважаючи на ті чинники, згадані раніше, і навіть на мою допомогу, Аріель самотужки здатна їх розтрощити, якщо буде потрібно.

 

Розуміючи це глибоко в собі, я відповіла...

 

~ Так... Вибач... Це було очевидно...

 

Але раптово на мої слова, Аріель вирішила змінити тему кудись убік.

 

~ Туріель, я тобі цього не розповідала, але знаєш... Я довгий час росла без батьків...

 

Звісно, я була здивована її раптовою зміною розмови, але наразі я не могла її перебити. Мені тільки й залишалося як мовчки слухати...

 

~ Тоді я була старша за тебе, але зараз я мало що пам'ятаю з того моменту... Мою матір і мого батька... Твою бабусю і дідуся, Туріель, вигнали з нашої громади через те, що вони не приносили нашій громаді достатньо користі. Вони даремно витрачали своє життя, на непотрібні речі...

 

~ Знаєш, я зовсім не пам'ятаю обличчя батьків і не пам'ятаю їхніх звичаїв... Коли я народила вас, я й гадки не мала, як вас виховувати і чого саме вас обох навчати...

 

~ Усе моє життя я провела пліч-о-пліч із рідним братом, який заміняв мені обох батьків... Він навчав того, що для того щоб вижити, потрібно працювати на благо села, не шкодуючи себе... Як би не було важко, з якими б труднощами я не зіткнулася, я щодня переступала через слабку себе і ставала сильнішою...

 

~ Для того щоб не бути слабкою, потрібно знищити свою волю і присвятити себе одній лише меті. Для будь-якого ельфа, метою всього життя має бути їхнє село і виживання їхньої раси. Розумієш мене?

 

Частково так...

 

У мене теж є мета...

 

Збереження Міко...

 

Заради виконання цієї мети, я готова покласти в небуття власне майбутнє, якщо це буде потрібно. Для того щоб її захистити, мені потрібно стати сильнішою. Якщо доведеться зіткнутися з пекельними тренуваннями, або відкинути частинку себе, я маю це зробити...

 

Але незважаючи на мої уявні просторікування, у відповідь я лише кивнула матері.

 

Вона продовжила...

 

~ Щоб стати сильним, недостатньо одних лише фізичних і моральних зусиль. Психіка - це теж головна частина пазла.

 

"Психіка?"

 

Про що вона говорить?

 

~ Ти можеш бути сильною фізично, ти можеш бути міцною морально. Але і в сильного, і в слабкого однаковий психічний стан, Туріель... Якщо у твоєму розумі є щось непотрібне, що заважає або шкодить суспільству, то цього варто позбутися...

 

У відповідь, я нервово ковтнула...

 

Мені не подобалася до чого вона хилила...

 

Якщо зізнатися, то я була дуже спантеличена, чому вона взагалі вирішила завести зі мною цю розмову. У душі мені здавалося, ніби Аріель здогадалася про мої з Міко наміри, але цього просто не могло бути.

 

Щоб позбавити себе поганих думок і подальшої параної, я зважилася переконати Мати...

 

~ Матінко, досягти всього цього дуже важко... Я й справді бажаю послужити нашому суспільству всіма силами. Але я ще юна і недосвідчена, тому мені доводиться розраховувати на тебе. Чи не могла б ти, наставляти мене на вірний шлях і далі...?

 

Почувши це, Аріель слабо помітно посміхнулася...

 

~ Я рада чути це... Однак, про принципи нашого суспільства, легко і зрозуміло може донести і твій батько. Своєю чергою, мені лише потрібно те, щоб ти стала сильнішою. І раз я не так давно завела мову про психіку, я хочу, щоб ти стала сильнішою саме в цьому плані.

 

~ Як мені це зробити?

 

Трохи невпевнено запитала я...

 

У відповідь Аріель вказала мені на конкретну людину, яка перебувала в таборі, і, судячи з усього, виконувала роль вартового. Поки інші спали або відпочивали, він перебував на побудованій нашвидкуруч височині, і стежив за околицями. Щоправда тільки, через темряву або щось інше, він дивився лише вперед, не піднімаючи очей нагору, де в цей час, розташовуючись на одному дереві, ми з Аріель і перебували.

 

~ Туріель, ти повинна вбити його...

 

У відповідь на почуте, мої очі округлилися...

 

В-вбити...?

 

Я маю вбити його?

 

Але...

 

Він же ще...

 

Я не вірила своїм вухам. Невже Аріель і справді хоче, щоб я це зробила?

 

Звичайно, якщо це вона, то не варто дивуватися таким проханням...

 

Але...

 

Хіба захопити їх у полон, не буде вигідніше для всіх?

 

Переймаючись цим питанням у розумі, я вирішила озвучити їх у слух...

 

~ Матінко, це обов'язково? Можна ж просто зробити з них рабів, для села це принесе ще більшу користь.

 

~ На даний момент ні. Тим більше, для тебе це ще одне тренування для того, щоб стати сильнішою. Ти повинна позбавити життя людину.

 

~ Але він же ще дитина...

 

Так...

 

Роль вартового виконувала ніхто інший як дитина. Якщо говорити точніше, то це був хлопчик приблизно десяти років. Цілком можливо, що він був сиротою і був на межі голодної смерті. Схоже, вирушити разом з експедиційною групою було для нього єдиним шансом на те, щоб врятуватися і навіть змінити своє життя на краще.

 

Іншими словами, в моїх очах, ця дитина абсолютно невинна.

 

Напевно він пройшов воістину важкий шлях, щоб дістатися сюди...

 

Він виконує різні завдання в групі, які ліньки робити основним учасникам у цій експедиції. Він виконує роль вартового, поки інші відпочивають, він може прати речі або готувати їжу. У небезпечній ситуації, його легко можуть залишити на поталу, якщо це допоможе врятуватися іншим. Він ризикує всім цим, заради того щоб отримати свою невелику частину від здобичі...

 

Я зізнаюся, я не відчуваю до цієї дитини ненависті або чогось подібного...

 

Мені його шкода...

 

Але Аріель, хоче щоб я вбила його власними руками...

 

Якщо вона каже, що вона хоче зробити мене сильнішою в психічному плані, то, напевно, вона чекає такого результату, щоб я вбила його і водночас залишитися в нормі в психічному плані. Іншими словами, вона тренує в мені ту саму холоднокровність і жорстокість, якими володіють усі дорослі ельфи.

 

У відповідь на моє запитання, Аріель суворо, але тихо, вимовила

 

~ Насамперед він не дитина, а твоя мішень.

 

Мої пальці і плечі тремтіли...

 

Ноги починали підкошуватися, а в роті я відчувала гіркоту і сухість...

 

За все своє життя я нікого не вбивала. Зрозуміло, я підстрелила незліченну кількість маг-звірів, але я ставилася до них як до монстрів і ніяк інакше. Але... Я ще не вбивала людей...

 

Мені не доводилося вбивати невинних-беззахисних дітей за чиєюсь вказівкою...

 

Я полювала, для того щоб відточити свої навички і роздобути їжу...

 

Я займалася всім цим ще й для того, щоб стати сильнішою і тим самим захистити сестру...

 

Але вбивши цю дитину, чимось зможе допомогти мені?

 

Смерть цього хлопчика буде корисною мені або Міко в чомусь?

 

Я...

 

Я знаю відповідь...

 

Якщо я вб'ю його, то виконаю вказівку Аріель і ще більше заслужу її довіру. Якщо я чинитиму опір, то моя мати буде зла і тим самим її довіра, яка накопичувалася цілий рік, різко впаде вниз. Якщо називати речі своїми іменами, то вбивство цієї дитини допоможе мені прихилитися до Аріель ближче, ніж будь-коли...

 

Спостерігаючи за моєю загальмованістю, Аріель вирішила поквапити мене...

 

~ Зараз, найкращий момент зробити це... Убий його Туріель, це - наказ.

 

Своєю чергою, я дістала стрілу з сагайдака на спині й поклала на лук. З невеликим зволіканням, але я натягнула стрілу на тятиву і прицілилася...

 

"Я не вбивця."

 

"Я не вбивця."

 

"Я не вбивця."

 

Раз за разом я повторювала собі ці слова в голові, але те, що я робила наяву, було рівно протилежним. Насправді, я прицілилася в бік хлопчика і була готова вистрілити в будь-яку секунду...

 

Але...

 

Мої пальці досі тремтіли...

 

Серце билося як скажене...

 

З моїх очей ось-ось могли піти сльози, але я трималася...

 

Обличчя моєї сестри, проскакувало в мене перед очима...

 

"Це все на благо неї..."

 

"Я готова забруднити свої руки..."

 

"Я готова горіти за це в пеклі..."

 

Протягом усього часу я говорила самій собі, що зроблю все що завгодно заради Міко. Заради нашого плану з присипляння довіри батьків, я була впевнена, що готова пожертвувати і частинкою себе, якщо доведеться. Однак...

 

Коли схожа обставина виникла переді мною просто зараз, я боюся і сумніваюся...

 

Я не хочу, щоб усі мої слова про те, що я готова зробити заради моєї Міко все що завгодно, виявилися безпідставними. Я не хочу вбивати дитину, але я повинна...

 

Він не зробив мені або Міко нічого поганого, але заради того, щоб втертися до однієї суки в довіру, мені доведеться позбавити його життя...

 

Я ненавиджу свою матір!

 

Але я зроблю це!

 

Я стану вбивцею або ворогом народів, якщо це буде потрібно!

 

Я готова переступати через трупи невинних, якщо це тільки допоможе виконати мрію моєї молодшої сестри!

 

Навіть якщо Міко зненавидить мене за це, але я виконаю наказ нашої матері.

 

Вже ось-ось я була готова вистрілити і вразити свою ціль, як раптом, Аріель схопила мене за руку і відвела мій лук убік.

 

Я була здивована і невимовно рада...

 

Але все ж...

 

Чому Аріель це зробила?

 

Оскільки це питання крутилося в мене в голові, я повернула голову в бік матері і жахнулася...

 

У неї був дивний вираз обличчя...

 

Нібито її страх був перемішаний зі злістю і розчаруванням...

 

Я готова була запитати, в чому ж справа, але Аріель нарешті відповіла мені...

 

~ Здається, ми запізнилися...

 

Прибуваючи у великій спантеличеності, я нарешті додумалася простежити за очима Аріель. Незабаром я побачила те, на що і дивилася моя мати весь цей час...

 

Ретельно ховаючись у тіні, у бік табору людей, пробиралися істоти. Вони були абсолютно безшумними, навіть посиливши свій слух, було б складно почути їхнє наближення. Силуети істот змусили здригнутися і мене...

 

Вони були схожі на павуків.

 

Точніше, це й були павуки, але тільки гігантських розмірів.

 

Тільки єдині монстри з подібною зовнішністю населяли цей ліс.

 

"Похмурі Арахніди" - Павукоподібні маг-звірі, що, безсумнівно, посідають почесне перше місце, серед усіх небезпечних істот, які можуть заселяти цей ліс. Рівень небезпеки цих павуків дуже високий, навіть якщо ви б'єтеся тільки з однією єдиною особиною, то велика ймовірність, що ви - помрете.

 

 

Головна небезпека "Арахнідів" це їхня надзвичайна висока живучість і смертоносність.

 

Їх досить складно прикінчити, адже вони швидко заліковують рани і регенерують втрачені частини тіла. Вони мають надзвичайно міцний хітиновий панцир, що покритий ще й голками, просоченими їхньою власною отрутою.

 

Їхня особлива отрута є найголовнішим приводом для того, щоб їх боятися.

 

Якщо вона потрапить у кров, то жертву паралізує, але вона не позбудеться почуття болю. Навіть володіння бойовим духом не допоможе уникнути паралічу. Після того, коли жертва перестане рухатися і чинити опір через отруту, яка діє всередині неї, "Арахніди" огортають її в кокон зі свого павутиння, після чого відносять її у своє гніздо. Можна бути на сто відсотків упевненим, що жертву пожиратимуть живцем.

 

Окрім отруйних голок на тілі, отрута міститься ще в самому жалі, в іклах, і на гострих кінцях їхніх восьми лап. Якщо отрута потрапить у кров, то у нещасного буде лише лише кілька-трійку секунд, перш ніж спрацює параліч. За цей час, розсудливіше накласти на себе руки, щоб уникнути болісної смерті в лігві Арахнідів.

 

Павутина, які виділяють ці монстри, не тільки липка, а й від неї практично неможливо позбутися. Якщо під рукою не буде вогню, то єдиним що залишиться, це всіма способами спробувати уникнути контакту з нею.

 

Аріель не на жарт зараз налякана їхньою появою...

 

Під час тренувань і шкільних занять, я не раз чула про цих небезпечних тварюк, що населяють цей ліс. Вони точно є тими монстрами, з якими хочеться мати справу в останню чергу...

 

Хоч би як Аріель здавалася мені сильною, я практично повністю впевнена, що нам удвох точно не впоратися з цим натовпом павуків...

 

~ Схоже що світло смолоскипів привернуло увагу Арахнідів...

 

Швидко помітила вона, але при цьому не змінюючи свій спокійний і холоднокровний тон. Схоже що, моя мати всіма силами намагається не показати свою схвильованість переді мною...

 

Але...

 

Проте ми досі перебували на колишньому місці і не поспішали кудись іти...

 

З великою часткою занепокоєння, я звернулася до матері...

 

~ Матінко, що будемо робити...? Втечемо...? або...

 

Трохи перебивши мене, вона практично відразу дала відповідь...

 

~ Наразі, перебуваючи нагорі, ми в безпеці. Щойно одна з тварюк зробить спробу забратися до нас, ми відразу ж відступимо...

 

~ Але... Що ми тоді будемо зараз робити...?

 

~ Нічого. Тобі краще просто поспостерігати за тим, що відбувається. Цих слабаків чекає незавидна доля...

 

Незавидна доля...

 

Здається я зрозуміла...

 

Раз потренувати мою психічну стійкість, змусивши вбити мене дитину, не вдасться, вона хоче, щоб я дивилася на моторошну бійню між виснаженими людьми і цими монстрами.

 

Похмурі Арахніди все ближче і ближче підкрадалися до табору. Своєю чергою, люди досі не зрозуміли, що їх оточили...

 

Тим не менш, мене хвилювало одне питання...

 

~ Мамо, що буде з цими людьми?

 

У відповідь, вона нудьгуюче хмикнула про себе, але все ж вирішила мені відповісти...

 

~ Напевно, Арахніди зроблять із них запас під час сезону дощів. Оскільки полювання під час цього сезону буде скрутним, вони харчуватимуться цими людьми протягом усієї весни...

 

~ Це... Жахливо...

 

Мимоволі видала я в слух, свої думки...

 

~ Тобі варто сприймати це як належне, а якщо ще краще, то сприймай усе це із задоволенням.

 

~ Із задоволенням...?

 

~ Саме так... Тих, хто зазіхнув на нашу територію, чекає найгірша доля. Хіба тобі неприємно, коли вторженців, які зазіхнули на наш ліс, будуть поїдати живцем?

 

Це...

 

Це має бути для мене приємним?

 

Поки я перебувала в мовчанні, павуки практично вступили на територію табору...

 

Раптово, я звернула свій погляд знову на дитину, що виконувала роль вартового. Можливо, через неуважність або від напівсонного стану, але вона ще не помітила, як до її табору практично підібралися монстри...

 

Я могла вбити його швидко...

 

Але тепер...

 

Він не тільки пройде через пекло, але і його наздожене болісна смерть...

 

Якби я так довго не сумнівалася, він міг позбутися свого життя швидко і безболісно...

 

Через моє зволікання, його подальшій долі не позаздриш...

 

З іншого боку, я все ж можу дещо зробити для нього...

 

На несподіванку Аріель, я знову натягнула тятиву і прицілилася. Через секунду я опустила і моя стріла кинулася до своєї мети.

 

За одну коротку мить, хлопчик десяти років позбувся свого життя. Цієї ночі він не загине від іклів або гострих жал павуків. Також, він позбувся долі стати їжею для гігантських павуків. Він не відчує жаху того, що зовсім скоро могло з ним статися.

 

Моя стріла пробила його голову. Його бездиханне тіло звалилося з надбудови, яка слугувала невеликою оглядовою вежею. Невелика група людей, що перебувала недалеко від оглядової вежі, стали свідками того, як зверху впало тіло їхнього вартового. Стріла, що стирчала, красномовно давала їм зрозуміти, що тут щось не так...

 

~ ТРИВОГА!!! НА НАС НАПАЛИ!!!

 

Заволали вони, піднімаючи весь табір на вуха...

 

Незабаром весь табір почав рухатися, і перші сутички з гігантськими павуками вже почалися...

 

Але в той же час, моя мати мало не з усією злістю накинулася на мене...

 

~ Що ти, чорт візьми, накоїла?!

 

У відповідь на її високий і навіть гучний тон, я відповідала максимально тихо і спокійно...

 

~ Люди і так і так не зможуть пережити цю атаку... А я, своєю чергою, вбила цю дитину, щоб перевірити стійкість своєї психіки, як ти мені й казала...

 

Закінчивши свій висновок, як і очікувалося, я отримала сильного ляпаса від Аріель...

 

~ Ти занадто багато і нахабно брешеш мені, Туріель... Ти просто м'якосерда соплячка, що вирішила подарувати своєму недругові легку смерть!

 

Як і очікувалося, вона не повірила в цю брехню...

 

Проте...

 

~ Я розумію навіщо потрібно тренувати психіку, не хочу це визнавати, але в цьому є сенс... Однак... Подарувати швидку смерть і дивитися на бійню, це різні речі... Не хочу тебе засмучувати, мамо, але це схоже на тренування з садизму, ніж із психіки...

 

Чуючи кожне моє слово, обличчя Аріель ставало дедалі злішим....

 

Уперше я бачила її округлені очі. Я читала в них відверту невіру в те, що відбувається. Невже мої слова потрапили в саму точку?

 

Звісно, якщо ти отримуєш задоволення від таких речей, як вбивства, муки та інші, легко все спихнути на тренування власної психіки...

 

Я була готова робити погані вчинки, якби від мене це було потрібно...

 

Але я просто не можу до того ж отримувати задоволення, роблячи їх...

 

Це суперечить усьому тому, з чим я живу...

 

Ось тому зараз я з холодним і впевненим поглядом дивлюся прямо в очі моєї матері. Це виглядає як відображення минулого, де ми з Аріель помінялися місцями...

 

Тепер вона виглядає так, ніби не знає, що робити...

 

Своєю чергою, я повністю впевнена, що я права...

 

Але...

 

Аріель дуже не любить коли її не слухають...

 

~ У цьому полюванні насамперед я не твоя матір, а командир, яку ти повинна слухати і виконувати мої накази! Мені вирішувати, що зараз правильно, а що ні!

 

~ На мою скромну думку, я все ще не числюся в загонах мисливців і не перебуваю ні в яких загонах. Раз вже я в тебе вчуся, ти для мене вчитель, але не командир. Якщо ти вважаєш мій проступок - провалом, то я готова понести покарання як недолугий учень. Але... Гадаю, для нас із тобою краще, якщо я після повернення зміню вчителя, ти так не вважаєш?

 

Уперше за довгий час, Аріель мовчки вислухала мої слова. Вона не намагалася мене перебити, або заткнути мене, застосувавши силу. З одного боку це може здатися її зростанням у плані навичок спілкування, але насправді, вона ледь стримувала себе.

 

Було видно, що моя мати перебуває у справжнісінькій люті...

 

Я розуміла, що я погіршила свої стосунки з нею...

 

Вона може на мене злитися і ненавидіти, але в неї немає підстав не довіряти мені...

 

Якщо подивитися збоку, то те, що я зробила, не несе шкоди суспільству або виставляє мене його ворогом. Гадаю, мою позицію можуть розділити навіть батько і сраний Повелитель Ельфів. Оскільки я одна з "особливих" дітей, я не зобов'язана втішати его цій жінці. Вона не вб'є мене і не вижене, бо зробивши це, вона зашкодить своєму улюбленому суспільству, адже я можу стати дружиною "обраного".

 

Простими словами, я ніяк не заважаю ельфійській громаді...

 

Навіть навпаки, це Аріель, чинить зараз на шкоду цій громаді...

 

Зрозуміло, відкрито зробивши ворога в особі Аріель, сильно вдарить по моєму з Міко плану. Але, все ще не все втрачено, а поспостерігати за тупим виразом Аріель, дорогого коштує...

 

Осмислюючи все це, я навіть мимоволі посміхнулася...

 

Можливо, це було зараз зайвим...

 

Моя мати різко схопила мене за горло і підняла мене на рівень її очей. Лютий, сповнений люті погляд. Вона здавлювала моє горло, через що мені було важко дихати. У відповідь я схопила її за руку, сподіваючись помірятися силами, зокрема й бойовим духом, але рівень сил так само залишався недосяжним для мене.

 

Я, як і раніше, була безпорадна перед нею...

 

~ Убивши ту нікчемність, за законом і звичаєм, ти вступила в сутичку! Якщо завдала удару, то будь готова до відповідної атаки! Якщо ти хочеш врятувати цих жалюгідних людей, то чому б тобі особисто не допомогти їм убити цих чудовиськ?!

 

На останньому слові, вона кинула швидкий погляд у бік атакованого табору...

 

Простеживши за ним, я побачила весь хаос, що там коїться...

 

Майже весь табір був обплетений павутиною арахнідів, в одній частині табору щось палахкотіло, мабуть, хтось намагався використати вогонь у відповідь на ці жахливо-білі нитки. Крики, крики, і неймовірно пискляві звуки павуків, долинали з того місця. Досить було просто чути це, для того, щоб по твоєму тілу пройшлися мурашки.

 

У відповідь, я зціпила зуби і парирувала....

 

~ Щось я перший раз чую про такий звичай...

 

Своєю чергою, на обличчі моєї матері відобразилася сумна посмішка...

 

~ Як же тобі не пощастило потрапити в пастку цих маг-звірів... Як же не пощастило нашому суспільству, що ми втратили таку талановиту дитину...

 

Вона?!

 

Божевільна?!

 

Закінчивши речення, Аріель кинула мене в бік, де відбувалася бійня. Прямо в центр. Пролетівши кілька метрів униз, я спробувала правильно згрупуватися, щоб моє падіння було не таким болісним. Завдяки бойовому духу, що я активувала всередині себе, моє приземлення хоч і не можна було назвати м'яким і граціозним, але я не зламала жодної кістки й обійшлася без серйозних ушкоджень.

 

Насправді, я могла легко рухатися і цілком була здатна одразу ж покинути це місце битви...

 

Але...

 

Щойно я спробувала це зробити, я зрозуміла, що мені щось заважає рухатися...

 

Подивившись собі під ноги, я зрозуміла причину...

 

Разом із нею прийшов і жах...

 

Відчай заполонив мій розум, адже мої ноги зачепилися за павутину арахнідів. Липку субстанцію, з якої майже неможливо вибратися...

 

------------------------------

 

Ім'я – Аріель.

 

Раса – Ельф.

 

Звання – Командир загону.

 

Приналежність - Село Ельфів.  Загон Мисливців.

 

Вік – 232 роки.

 

Зріст – 172 см.

 

Вага – 63 кг.

 

Любить – Служити суспільству.  А також спостерігати за стражданнями недостойних нижчих рас, на кшталт людей.

 

Не любить - Не слухняність і будь-які образи на її адресу або у бік її раси.

 

------------------------------