Акі - (2)

Том 1. Розділ 15 - Бий і біжи

~ Забудьте про неї. Туріель більше не повернеться. Слова, вимовлені Аріель, почали крутитися в мене в голові... Я відчувала повне нерозуміння, водночас і розгубленість. В один момент у мене піднялася тривога, але мій мозок відмовлявся в це вірити. Цього вечора, як і зазвичай, я очікувала, що Аріель повернеться разом із Турі, а далі ми обидві почали б грати нашу дурну гру в «суперниць». Щоправда тільки, цей день був сповнений найнеприємніших сюрпризів... Спочатку, через мою дурну цікавість, Кіара-тян здогадалася, що я хочу втекти з цього села. Вона хотіла розповісти моїм батькам про це і вберегти мене від дурниць. Щоб цьому запобігти, я буквально кілька секунд тому була готова її вбити. А тепер моя мати щойно повернулася і сказала, що моя сестра більше не прийде... Поки я перебувала в повному мовчанні, Кіара намагалася з'ясувати подробиці... ~ Як же так...? Що... Що з нею сталося? У відповідь на стурбованість служниці, Аріель, використовуючи свій холодний і зневажливий тон, дала розгорнуту відповідь... ~ Думаю в даний момент, вона вже мертва... Вона вплуталася в бій із сильними монстрами, навіть незважаючи на мої накази як командира і батька, Туріель проігнорувала мої слова... «Вплуталася в бій...?» Я досі перебувала в якійсь прострації. Мені потрібен був час, щоб усе це перетравити... Однак, Кіара продовжувала розпитування... ~ Невже ви ніяк їй не допомогли, пані? У відповідь, Аріель злісно подивилася в бік слуги... ~ Ти що... Збираєшся допитувати мене і говорити поради?! Тобі варто заткнутися, і далі виконувати свою роботу, сміття! Було зрозуміло, що Аріель була не в настрої, і не могла терпіти будь-яких слів і розпитувань у свій бік... На обличчі Кіари відобразився схвильований вираз. Оскільки він перебував у неї на руках, вона поклала Фіна назад у колиску. Хоч і атмосфера в приміщенні була не з найкращих, але немовля тепер не плакало і поводилося досить тихо... На кілька секунд, у кімнаті повисла мертва тиша... Я і Кіара, перебували на своїх місцях і стояли як укопані. Навіть Аріель досі стояла біля дверей і не робила спроби кудись піти. Складалося відчуття, нібито їй самій важко і вона не знає що робити. Але незабаром, Аріель швидко прийшла до тями... Вона звернулася вже до мене... ~ Можеш радіти, Міянель, тепер у тебе немає суперниці, адже ти стала нашою єдиною донькою. Сказавши це, вона не спускала з мене очей, мабуть, вона хотіла побачити мою реакцію... У свою чергу, в моїй голові щось клацнуло. Раптово до мене нарешті дійшло усвідомлення того, що відбувається. За словами моєї матері, моєї сестри - більше немає. ~ Ось же вона дурепа... Пішла битися з монстрами і в підсумку, переоцінила свої сили. Яке полегшення бути єдиною дитиною в сім'ї. Не хвилюйся матінка, на відміну від тієї дурепи, я буду слухняна і не підвиду тебе. Сказала я Аріель, після чого розвернулася і стала підніматися сходами на другий поверх. Весь мій вигляд показував, що я перебуваю в гарному настрої, наспівуючи собі пісеньку під ніс, що вказувало на мою цілковиту байдужість по відношенню до рідної сестри. Але раптом, з-за своєї спини, я почула гнівний голос. Це було повною несподіванкою, адже голос не належав моїй матері. Та хто кричала, була наша слуга Кіара... ~ ТА ЯК ВИ МОЖЕТЕ ТАК ГОВОРИТИ?! Я і Аріель, подивилися на Кіару з округленими очима. Було повною несподіванкою, зіткнутися з її новим характером. Без жодного страху і наплювавши на те, що з нею може стати після цього, Кіара на весь голос вичитувала нас... ~ ТВОЯ РІДНА ДОНЬКА І ТВОЯ РІДНА СЕСТРА ПОМЕРЛА, А ВИ ТАК СПОКІЙНО ОБГОВОРЮЄТЕ ПРО ЦЕ?! У ВАС НЕМАЄ НІ НАТЯКУ НА ЛЮДЯНІСТЬ! ХОЧ ВИ Й НЕ ЗРОЗУМІЄТЕ МЕНЕ, АЛЕ ВИ БЕЗДУШНІ МАШИНИ! Я ЧУЛА ПРО «ПРОКЛЯТТЯ» ЕЛЬФІВ, ЗНАЄТЕ, Я ЦІЛКОМ РОЗУМІЮ, ЧОМУ З ВАМИ ТАК ВЧИНИЛИ, АДЖЕ ВИ ЦЕ ЗАСЛУЖИЛИ! Кіара повністю відкинула страх... Можливо, вперше за довгий час, вона висловилася і сказала справді те, що думає... З якоїсь причини вона не боїться смерті. Не так давно, під страхом смерті, вона говорила мені в обличчя, що розповість батькам про мої плани. Наразі вона підвищила голос і ображає мене й Аріель у бездушності. Ця дівчина... .... .... .... .... .... Повна молодець! Частково, вона висловила те, що я справді думаю... Після того, коли Аріель розповіла про Турі і сказала мені, що я тепер єдина дочка. Вона не відводила від мене погляд і була насторожі. Тієї миті, я справді хотіла напасти на матір і вирушити на пошуки Турі. Але... Будь-який зайвий рух міг призвести до сумних наслідків... Аріель була готова в будь-яку мить, рушити на випередження і схопити мене, знерухомити або вирубати. Вона не до кінця довіряла в моїй відданості до суспільства, і до ідеї, заміжжя з братом. Я була безсила, адже моя мати була готова до всього в будь-який момент. Саме тому, я і сказала ті слова в адресу Азумі та наче безтурботно, почала підніматися сходами на другий поверх. Я очікувала, що Аріель відвернеться або хоча б на одну секунду, втратить пильність щодо мене, тоді б, я і напала. Але... Кіара зробила мою роботу набагато краще. Від її криків і слів, Аріель геть забула зараз про мене. А в цей час, моя мати повернулася до мене спиною, і це означає... Щойно Аріель спробувала відкрити рота, щоб щось відповісти Кіарі, я зібрала велику кількість мани в руках і атакувала її своїм секретним заклинанням. «Морозний Промінь». Заклинання, яке я створила, як єдиний козир проти батьків. Ущільнений згусток морозного повітря, який завдає зовнішніх і внутрішніх ушкоджень. Яким би сильним не був супротивник, він навряд чи щось зробить, якщо через морозне повітря в нього зупиниться серце і заморозиться кров усередині вен. Заклинання, яке перебуває на найвищому рівні секретності. Про нього навіть не знає моя сестра... Уперше я використовую його на комусь живому... Ущільнений згусток морозного повітря вилетів з моїх рук і кинувся в бік Аріель. З боку, це заклинання виглядає як атака «футуристичним» лазером. Швидке, несподіване, і смертельне... Стіни, стеля і підлога мало не миттєво вкрилися інеєм, оскільки складалися з дерева. Скло єдиного вікна в нашому будинку вкрилося крижаними візерунками. Температура в кімнаті почала швидко падати, через що зима ззовні напевно відчувалася набагато тепліше, ніж усередині цього приміщення. Я ні на секунду не сумнівалася... Мої руки не здригнулися, і я вже точно про це не шкодую... В останню мить Аріель змогла відскочити вбік, ухиляючись тим самим від смертельного влучення. Але мені всього лише було необхідно спрямовувати промінь у її бік, через що будь-яке зволікання Аріель могло призвести до її смерті. Я відчувала, що моя мана безсумнівно витрачається, але оскільки мій запас був зовсім не поганим, я не припиняла дію цього заклинання. Морозне повітря у формі променя досі било з моїх рук, намагаючись дістати Аріель. І здається... Мета була досягнута... .... .... .... .... .... .... .... Були кілька мінусів мого секретного заклинання... 1) Оскільки вся ця ущільнена енергія вилітає з моїх долонь, то це злегка нагадує спалах. Інакше кажучи, я не можу зрозуміти, влучила я в ціль чи ні, для того щоб переконатися в цьому, мені доводиться припинити дію «Морозного Променя». 2) Тісні приміщення не найкраще місце для використання «Морозного Променя». Температура швидко падає, через що стає несолодко навіть мені, користувачеві цього заклинання. Наразі я відчуваю, як сама отримую шкоду від цього заклинання. Кістки всередині мого тіла - промерзли. Пальці обох рук несамовито зводить від болю. Сильний головний біль не дає тверезо думати. Причому, я перебувала в протилежному місці від кінцевої мети мого променя, а я вже відчуваю такий дискомфорт, навіть біль... Оскільки мій промінь невблаганно ганявся за силуетом Аріель, вийшло так, що цим заклинанням я пройшлася по всій кімнаті. Зрозуміло, не важко здогадатися, що під «вогонь» потрапила Кіара і малюк Фін... Для того щоб переконатися в обстановці справ, і для того щоб ще більше не опускати температуру в кімнаті, я припинила дію «Морозного Променя». Картина переді мною мала тривожний вигляд... Практично все в кімнаті вкрилося інеєм або заморозилося... Там де знаходився малюк Фін і його колиска, лежав перевернутий стіл у ролі щита. Схоже, в Аріель знайшлася одна мить, щоб відкинути обідній стіл у бік Фіна і захистити його. Судячи з гучного плачу, малюк Фін ще живий і він уникнув прямого контакту з променем. Напевно... Що ж стосується Аріель і Кіари... Ось воно що... Оскільки Аріель під кінець була затиснута в кут, у неї був тільки один шанс врятуватися. Вона схопила Кіару, що потрапила під руку, і використала ту, як м'ясний щит... Якби ви спостерігали моїми очима, то ви б побачили тяжко поранену, але ще живу Аріель. Схоже, Кіара-тян прийняла на себе більшу частину шкоди «Морозного Променя». Її одяг замерз і був схожий на кришталь. Уся шкіра Кіари набула фіолетово-хворобливого відтінку. Очі, наче скельця, були досі відкриті, але в них не було життя. Вона померла... Замерзла на смерть від моєї атаки... У той же час, Аріель важко дихала, але досі стояла на ногах. Видимих ушкоджень на її тілі не було видно... Видихнувши пару з рота, я спробувала перевести дух, але змогла лише постояти спокійно кілька секунд. Швидким рухом, Аріель дістала один зі своїх ножів на поясі і метнула в мій бік. Благо, я була трохи швидшою. Крижана заслінка, що виникла переді мною, змогла зупинити ніж, що летів у мій бік. Він встромився в лід, через що його лезо перебувало за кілька міліметрів від моїх очей. Реакція, швидкість і сила кидка сильно постраждали. Швидше за все, через мою атаку, Аріель не здатна битися зі мною на всю силу. В іншому випадку, цей кидок ножа прикінчив би мене... Проте, слабка зараз Аріель чи ні, я не можу дозволити собі задоволення з нею возитися... Мій час витрачатиметься даремно... Ми однозначно навели галасу. Цілком може бути, що зараз прийде підмога до Аріель. Залежно, чи є хтось із боєздатних ельфів поблизу, я все одно не можу ризикувати... Також, я не хочу йти на ризики і битися з моєю матір'ю. Навіть якщо зараз вона слабка, я не впевнена, чи зможу я її перемогти. Ну і найголовніше... МЕНІ ПОТРІБНО ВРЯТУВАТИ ТУРІ!!! За словами Аріель, вона втягнула себе в битву з монстрами, це не означає, що вона померла. Якби Аріель бачила її смерть, вона б так і сказала б, а не будувала припущення. Моє головне завдання, знайти і врятувати мою сестру! Я не можу залишитися в цьому селі... І дурневі зрозуміло, що тепер, я ворог для ельфів... Це означає, що саме зараз, я маю тікати... Настільки швидко, наскільки могла, я вибігла назовні, попередньо вибивши замерзлі двері невеликим залпом крижаних стріл. Щойно я перетнула дверний отвір, позаду себе я створила товсту стіну з льоду. Зрозуміло, це невеликий захід щодо затримки Аріель. Хоча... Я майже на всі сто відсотків упевнена, що вона не буде мене переслідувати... Не зменшуючи темп, я зістрибнула з платформи і разом з тим, створила крижану гірку. Ковзаючи по ній, я набирала високу швидкість, минаючи ряди гігантських дерев і гвинтових сходів. Єдиними недоліками такого свого роду пересування, було - правильне балансування і необхідність щоразу створювати нову кригу, щоб не збавляти темп або не впасти. Однак, зараз я можу відчути себе справжнім «Фреоном». Але... Зараз у мене немає часу й бажання для жартів... Вдалині, позаду себе, я почула гучний звук удару. Важкий і однозначно сильний. Мені навіть не варто обертатися, щоб зрозуміти, що це витівки Аріель... Щоправда тільки, я думала, що вона вдарить по моєму створеному льоду, але звук більше був схожий на те, що хтось вдарив по дереву. Схоже, Аріель за допомогою сили бойового духу зламала в кімнаті стіну і вийшла назовні. Точніше, їй потрібно насамперед було рятувати «обраного». Оскільки температура в кімнаті може бути нижчою, ніж на північному полюсі, Фін однозначно помре, якщо довго залишатиметься в тому місці. Аріель знає це і в першу чергу рятує його... Я рада, що мені вдалося виграти кілька секунд додаткового часу. Однак, насправді, я не хотіла шкодити малюкові Фіну і Кіарі. Мої руки в крові, адже я вбила дівчину, що по-справжньому любила мене та Турі. Вона була готова висловити все, що думає, дізнавшись про ймовірну смерть Турі. Навіть наплювавши на своє життя, вона тільки хотіла всього хорошого для нас... І тепер... Її немає в живих... Я розумію що моєму вчинку немає виправдань. Але... Я відправлю куди подалі будь-кого, якщо хтось скаже, що все, що я зробила, було зайвим або божевільним! Я ХОЧУ ВРЯТУВАТИ СЕСТРУ!!! Я І НЕ ШУКАЮ СОБІ ВИПРАВДАННЯ В ЦЬОМУ!!! Мені не шкода використовувати будь-які методи для допомоги Азумі! Мені справді шкода Кіару, і якщо це буде потрібно, я готова після своєї смерті потрапити в пекло. Але заради своєї сестри, я зроблю стільки гріхів, скільки потрібно! Сестричка... Я не хочу думати про те, що вже занадто пізно і вона вже мертва... Вона... Вона геній! З будь-якої ситуації, Азумі вийде сухою з води! Моя сестра сильна в багатьох аспектах, вона просто не знає що таке - «здатися» або «програти»! Я впевнена, що вона все ще бореться з монстрами і просто чекає мого приходу. Їй просто потрібно дочекатися мене... «Тримайся сестра!» «Я вже йду!» З цими думками, я минула кордон села і рушила в небезпечний дикий ліс... Будинки, жителі, рідна з натяжкою «сім'я», всі вони залишилися позаду за безпечним бар'єром. Але по інший бік, на мене чекає найдорожча людина, яка у мене є, моя старша сестра. .... ------------------------------ .... Наразі я перебуваю в лісі... Ну звісно, де ж я можу ще перебувати, якщо не в лісі... Десять хвилин тому або більше, я покинула село і зараз перебуваю в русі. Я не можу зупинитися, адже я на шаленій швидкості ковзаю крижаною гіркою, яку я постійно створюю у себе під ногами. Якщо я відволікнуся, то точно впаду і розіб'юся на смерть. Звичайно ж, мені б хотілося обрушити зайві конструкції, що з'являються позаду мене, адже, як ніяк, за ними мене можуть запросто знайти. Але я не можу це зробити, тому що всю мою увагу займає створення льоду і пошук сестри... Наразі в мене назріло дві проблеми... 1) Хоч моя мана і не подає ознак виснаження, але ось моя дихалка почувається не дуже добре. Начебто я не пересуваюся на своїх двох, але я вже майже на межі. Хто ж міг знати, що такий спосіб переміщення теж витрачає витривалість? Напевно всі, крім мене... Мда... Прикро, але в мене зараз не той час, щоб ображатися... *Кхм-Кхм* Якщо приплюсувати до моєї майже вичерпаної витривалості те, що я зараз не можу нормально зупинитися, то найближчим часом я впаду без сил, і швидше за все, це призведе до моєї смерті. Як ніяк, на великій швидкості, я впаду або вріжуся в дерево, думаю, навряд чи в мене буде тільки синць... 2) Я без поняття де шукати Азумі. Звісно, я розумію, що вона в лісі, але в якій частині лісу або з якими саме монстрами вона бореться, я не знаю. Тож, у моїй голові спливають дедалі більше й більше кепських думок. Однак, саме з цією проблемою, я намагаюся впоратися за допомогою расової здібності ельфів, щодо посилення звуку. Я намагаюся почути хоч щось схоже на Азумі, битву, або крики маг-звірів. Але на жаль, поки що немає жодних результатів... Гадаю, ви не забули про одну проблему щодо використання такої корисної здібності, чи не так? Якщо довго посилювати слух, то можна з легкістю пошкодити вуха і оглухнути на кілька днів... Але... Ця хіка, не ликом шита! Я ж не дурна, щоб посилити слух в обох вухах! Я використовую кожне вухо окремо! Тим самим, у мене буквально більше часу на використання такого циганського фокусу! Але... Є одна погана новина... Одне моє вухо вже перестало працювати... З мого лівого вуха йде кров, і навряд чи найближчими днями я буду ним чути... Не хочу нагнітати самій собі обстановку, але схоже, час роботи мого вуха, що залишилося, теж добігає кінця... Я вже відчуваю дискомфортний скрегіт, що ознаменує мою швидку глухоту... Ось такі новини! Як там кажуть... «Тупе гівно, тупого гівна?» Чи ці слова застосовні до інших ситуацій? *Кхм-Кхм* Неважливо! Давайте подумаємо про щось хороше, як вам ідея? Ох-ох-ох... Ви не хвилюйтеся за мене, я стежу за дорогою й уважно шукаю сестру. Не переживайте, якщо зустріну світлофор, то я обов'язково зупинюся, якщо горітиме червоний. Немає приводів для паніки! Хіба що, я боюся побачити розірване тіло моєї сестри... Ну або просто не побачити його і випадково пропустити... Із зором, звісно, у мене все добре, але якщо зізнатися, то в темряві трошки незручно... Ну це дрібниці, не переживайте! Я впевнена, що Азумі або досі тримається, або сама прикінчила ворога. Можливо я трохи фанатію від своєї сестри, але я впевнена, що вона точно не слабачка, а ймовірність затягнути сильних мобів, завжди є. Тим паче, я її жодного разу не вигравала в наших з нею, одиночних-тренувальних боях. Цілком реалістичним може здатися те, що Азумі просто відступила... А чому б і ні, правда? Неважливо, скільки маг-звірів проти неї, якщо в неї є бойовий дух і поруч знаходяться великі дерева, то думаю, вона цілком здатна відступити. Стоп! А чи не може бути... Ох... Раптом Турі повернулася в село? А там нібито... Ну ви зрозуміли... Якщо це так, то може мені варто повернутися? Може, якщо попросити вибачення в Аріель, то все обійдеться? Ах... Боже, це так складно... Чому життя буває таким складним? Начебто все йде нормально, але в один момент трапляється п*здець, і твоє життя вже ніколи не буде колишнім. Думаю, ніхто від цього не застрахований. Життя жорстоке... Моє перебування в цьому світі з сестрою не схоже на ті історії з манги, які я читала. Якби це була манга або аніме, я б уже дісталася б куди треба за кадром, але на жаль... На жаль, але я блукаю в цьому лісі досі... Мої легені важко стискаються і мені дуже боляче. Я дуже втомилася, і в мене не вистачає сил навіть віддихатися. В один момент мої ноги можуть підкоситися і я впаду. Неприємний скрегіт у моєму робочому вусі, що залишилося, стає дедалі голоснішим. Найімовірніше, за хвилину чи дві, я втрачу слух повністю. Схоже, я стою на роздоріжжі... Я можу витратити останні свої сили для того, щоб зменшити швидкість і зупинитися. Я можу спробувати відпочити трохи, але боюся, витрачати ось так час, буде мені дорого коштувати. Якщо Азумі ще бореться, то я не пробачу себе за ці «перекури». Не варто забувати, що по моєму сліду, найімовірніше, йде загін ельфів для того, щоб убити. Іншими словами, якщо я зупинюся і спробую відпочити, то це призведе до сумних наслідків... Також, без височини я не зможу швидко переміщатися шляхом крижаної гірки. Звісно, я можу спробувати приземлитися на якусь гілку, але якщо тверезо на це подивитися, то шанси зробити такий ідеальний трюк дорівнюють нулю. Якщо й зупинятися, то тільки на землі, щоправда тільки, якщо я на ній зупинюся, забратися на високе дерево, будучи простим магом, просто нереально... З іншого боку, можна не придумувати колесо, і спорудити під ногами крижану високу колону. Але правда тільки, до цього часу мене знайдуть ельфи... Інший і останній варіант дій, витратити свої останні сили і продовжити пошуки Азумі. Якщо в найближчі хвилини я її не знайду, то наостанок мені можна сказати хіба що - (F). Я рідко буваю оптимісткою, але напевно зараз, я не проти нею стати. Мені не хочеться думати про те, що я не знайду Азумі і я просто впаду і помру. Я сподіваюся, що ось-ось на неї натраплю і ми разом впораємося з будь-якою неприємністю, що виникне в нас на шляху. Я готова перетнути цей ліс або пустош якщо треба, натомість я просто хочу знову її побачити... Мені нічого не треба, правда... Дайте мені просто її побачити, будь ласка... Я обіцяю, що не буду задирати ніс і поводитися безтурботно, але тільки дайте мені знову зустрітися з нею... Я ще багато чого не встигла їй сказати... Ми не встигли достатньо провести один з одним більше часу... Я готова відмовитися від манги і хіканства, заради того щоб знову почути її голос... .... *Хлюп-Хлюп* .... Здається, відчай потихеньку, але все ж таки дістався до мене... Я втрачаю надію... Зрозуміло, я не стала відпочивати, і я просто продовжую рухатися далі... Намагаюся її побачити... Намагаюся почути... Але в очах - темрява. У вухах - тиша. Мене починає накривати панічна атака, і в цей момент я починаю задихатися. Не звертайте увагу, таке часто буває, коли я сильно чогось боюся, ви ж пам'ятаєте мої напади агорафобії? Ну так от, напад жаху знову стався. Тільки не стосовно вулиці, а через те, що я досі не можу знайти сестру... Мені так страшно, що мої ноги ось-ось почнуть тремтіти. Скажімо так, зараз не найкращий час для тремтіння, особливо коли ковзаєш по льоду... Але схоже... Стало надто пізно... Я все ж втратила рівновагу і злетіла з гірки. На повній швидкості я лечу вниз, а перед очима промайнуло життя, адже як ніяк, за секунду я могла б перетворитися на криваву калюжку. Мм? Що кажете? Чому - «Могла б»? Ох... Перед приземленням, я встигла задіяти заклинання «Маніпуляція снігу». Я створила великий шар снігу, в який я і впала. Уявіть собі великий кучугуру, ось приблизно так воно і виглядало... Щоправда тільки, я все одно примудрилася зламати собі кисть... Чорт! .... .... .... .... .... .... .... Перебуваючи в заметі, я важко дихала і не могла заспокоїтися. Напад паніки мало не змушував мене смикатися в конвульсіях. Мені було навіть байдуже на біль у руці, одні мої думки займала одна тільки Азумі... Я сама не встигла зрозуміти, як почала ридати... Так, так... Як маленька дитина... Звук мого плачу розходився тихим темним лісом. Сльози залишали маленькі сліди на снігу. Стискаючи цілою рукою жменю снігу, я уявляла, що просто сплю. Я хотіла, щоб я прокинулася від цього кошмару і зрозуміла, що перебуваю вдома разом із Турі. Але навряд чи це сон... Невже все було марно? Аріель мала рацію і Азумі вже мертва? Мої пошуки були з самого початку хибні? Я не знала, де знаходилося те місце, де сестричка билася з монстрами... Я була без поняття як взагалі шукати його... Що я можу зараз зробити? Хто мені допоможе? Схоже що, ніхто... Хоч би як моє тіло зараз вимагало перепочинку, я наплювала на це, і створила гігантську крижану колону, що кинулася вгору. Я не заспокоюся поки не спробую ще раз... І ще раз... І ще раз... Навіть якщо я втрачу слух... Навіть якщо я сто разів упаду... Я доб'юся свого, поки не знайду її. Я вб'ю всіх ельфів, якщо ті вистежують мене, і скоро прийдуть за мною. Я не боюся їх, це вони повинні боятися, адже у мене зараз поганий настрій. У той же час коли я піднімалася на крижаній колоні вгору, в душі я молилася всім всевишнім, щоб знайти скоріше Азумі. Ферміда здається... «Хоч я і прикидалася, що вірю в тебе, але будь ласка, зроби диво.» «Я віддам борг якщо буде потрібно, просто дозволь мені зустріти сестру знову.» Боже! «Та я навіть готова через сто років убити Владику Демонів, або якщо ти хочеш, то Героя теж, просто виконай моє прохання!» *Кхм-Кхм* Насправді я атеїст. Але паніка всередині мене, змушує мене робити різні речі, навіть якщо вони здаються вам безглуздими, я думаю вам не варто судити маленьку хіку, що втратила свою сестру. Зрозумійте, вона у відчаї і намагається використати на собі самонавіювання, і хоч якось заспокоїти себе. Тому, як то кажуть, спроба не катування, але я помолилася богині Ферміді всерйоз... Раптом вона й справді існує? Але якщо повертатися з небес на землю, то я перебуваю досить високо. Крижана колона виросла настільки, що навіть дерева Великого Лісу здаються не такими вже й великими... Мм? Навіщо я створила крижану-високу колону? Все просто! По-перше, гарний огляд. По-друге, я повторю свій трюк із крижаною гіркою. А-а-а? Кажете, чи не втомилася я? Якщо чесно, то в мене таке відчуття, що я десятикілометрівку з гирями пробігла. Якщо додати до стану ще одне неробоче вухо і зламану руку, то в будь-якій іншій ситуації, я б віддала перевагу відпочинку. Але пошук Турі, важливіший у рази! Перебуваючи так високо, я почала озиратися на всі боки, сподіваючись, що що-небудь знайду. І на мій цілковитий подив, я й справді дещо помітила... Вдалині проблискувало світло і йшов дим. Ознаки вказували, що це лісова пожежа. Але, стривайте! Яка ще пожежа, якщо зараз зима? Однозначно можна припустити, що вона рукотворна. Це велика удача, що я зупинилася саме в цьому місці і вирішила озирнутися за допомогою колони! Якщо подумати логічно, то це не факт, що там знаходиться Турі, але зараз мої емоції панують над розумом. Це означає, що я знову набула надії. Незважаючи на не найкращий стан, я вкотре створила крижану гірку і попрямувала в бік вогню і диму... .... ------------------------------ .... Я дісталася до місця за лічені миті, адже скочуючись з гірки на такій висоті, я розвинула просто нелюдську швидкість. Дим і запах стали моїми новими орієнтирами, через що було безглуздо й ризиковано користуватися посиленням слуху й далі. Минаючи останні ряди дерев, я нарешті дісталася до вогнища пожежі. Переді мною постав табір, який на половину був охоплений вогнем. Куди не глянь, усюди повзали великі чорні павуки, бридко перебиваючи лапами і закутуючи щось або когось у кокони з павутини. У школі нам розповідали про дуже небезпечних монстрів. Вони мали павукову зовнішність і зустріч із ними не обіцяла нічого доброго. Особлива отрута, павутина і міцний хітиновий панцир, поєднуючи всі ці ознаки, мало хто в нашому лісі міг змагатися з ними. І в даний момент, рій цих павуків перебував у цьому таборі. Але мені не було до них діла, адже своїми очима я знайшла ту, кого шукала. ТУРІ!!! Усередині себе я відчула великий приплив сил. Буря емоцій охоплювала мене всю, адже нарешті через стільки часу пошуків, я її знайшла. Однак, Турі було зараз несолодко... Вона була оточена з усіх боків, а по її обличчю було видно, що вона не може втекти. Але чому? Використовуючи «бойовий дух» Турі може їх просто перестрибнути і легко відступити. То чому вона стоїть на місці? Втомилася? Раптом мене насторожило те, що в руках моєї сестри був ніж. Звісно, немає нічого дивного в тому, що під час битви з монстрами в тебе в руках буде хоч якась зброя, але Турі мала такий вигляд, ніби вона хоче вбити себе цим ножем. ~ СТІЙ!!! Крикнула на весь голос я і полетіла до своєї сестри. Створивши невелику снігову лавину, допомогло мені сильно зменшити швидкість і разом з тим засипати всіх павуків, що оточили Турі. Щоправда тільки, цунамі зі снігу накрила мало не весь табір, тим самим запобігши пожежі, загасивши вогонь. Проте, я вдало приземлилася в руки Азумі. ~ Сестричка! ~ Міко... Це ти...? На обличчі моєї сестри був шок. У її погляді читалася невіра в те, що відбувається. Однак, вона, як і я, міцно мене обіймала... Розуміючи, що часу в нас немає, я одразу ж схопила її за руку, щоб разом втекти куди подалі. Але на мою несподіванку, Турі не рухалася, як і раніше, залишаючись на місці. ~ Азумі, ну побігли вже! Сказала я, намагаючись її поквапити. Павуки незабаром повинні будуть вибратися зі снігової пастки, тому в нас немає часу для ігор. Але у відповідь, мене зустрів гучний голос сестри, що вичитує. ~ Навіщо ти прийшла, Міко?! Чому ти не вдома?! Ась? Чому... Чому Азумі так кричить на мене? Я зробила щось не так? ~ Я прийшла, щоб тебе врятувати. Давай швидше вибиратися звідси... Промовивши це, я спробувала встати на ноги, але в мене не вийшло... Що, вибачте? Чому я не можу відірватися від землі? Я що, прилипла до підлоги? Простеживши за сумним поглядом Азумі, я побачила, що наші ноги перебувають у липкій павутині. У цей момент я зрозуміла, чому моя сестра не могла втекти і стояла на місці. Павутина обволікала не тільки взуття, а й коліна, прилипаючи до шкіри. Кращого слова, ніж «Влипли», у цій ситуації на думку не спадає. ~ Не може бути... Промовила я, поки паніка поступово підбиралася до мене. У той же час, зі снігу почали вибиратися павуки. Не зволікаючи й секунди, я створила міцний шар льоду, який оточив мене і сестру, набуваючи форми купола. Ув'язнивши нас усередині, він певний час послужить для нас захистом... ~ Міко... У тебе йде кров? Промовила Азумі тремтячим і сумним голосом... Напевно вона має на увазі ту кров, що витікає з мого лівого вуха. Гадаю безглуздо приховувати або брехати їй, тому я сказала все як є... ~ Я користувалася посиленням слуху, щоб знайти тебе, і одне моє вухо перестало працювати. Але благо, одним я все прекрасно чую! Намагалася натхненно вимовити я, щоб хоч якось розвіяти гнітючу-безвихідну атмосферу. Щоправда тільки, навіть шукаючи хоч якісь плюси в цій ситуації, не допомагало в усі... ~ Боже... Пробач... Пробач мене Міко... Почала вибачатися вона тремтячим голосом. З її очей почали падати сльози, що вказувало на те, що моя сестра остаточно занепала духом... У цей час павуки намагалися пробитися крізь мій крижаний захист. Судячи з тріскучого звуку, лід поступово ламався від удару їхніх лап. Якийсь час ми з Азумі провели в тиші... Тільки пискляві крики монстрів і тріск льоду оточували мене і мою сестру... Зазвичай у такі моменти, люди, які перебувають на моєму місці, б'ють ляпаса і виголошують мотивуючу промову для того, щоб повернути волю до життя людині, яка здалася. Такий прийом я багато разів бачила в аніме. Але... У мене самої немає сил і мотивації, щоб зробити це... Якщо чесно, я без поняття, як ми виберемося звідси... Біля нас у павутині лежав один із мисливських ножів Турі. Судячи з того, що лезо було вкрите павутиною, Азумі не так давно намагалася її перерізати. Виходить що, матеріал досить міцний і еластичний, для того щоб не піддатися гостроті леза. Останній ніж, що залишився, Турі тримала у своїй руці... Незабаром Азумі вирішила вимовити... ~ Якщо цілиться у сонну артерію, то смерть буде швидкою... І сподіваюся... Безболісною... ~ Н-Навіщо ти це кажеш, сестро? Ошелешено запитала я... ~ Отрута Арахнідів не смертельна, але паралізує. Одна подряпина, і через кілька секунд ти не зможеш рухатися, але все одно відчуватимеш біль... Якщо нічого не зробити, то на нас чекатиме болісна смерть... ~ Будь ласка, поклади ніж... ~ Ні Міко! Ми не можемо вибратися звідси! Гаразд я! Але ти, Міко! Навіщо ти вирішила прийти сюди?! Аріель хіба тобі не сказала що мені кінець?! Тепер якщо я не зроблю це, то твоя доля... *Хлюп-Хлюп* Азумі хоче вбити нас, щоб нас не з'їли живцем... Судячи з тону голосу, вона більш ніж серйозна. ~ Не говори так! Ми виберемося! Стискаючи зуби, Азумі відповіла... ~ Я не знаю як Міко! Справді, не знаю! Якби я не вбила ту дитину, то все це не сталося б! Через мене... З моєї вини ти... Мені доведеться... Слова моєї сестри почали заплітатися. Напевно, у неї багато всього крутиться в голові і вона не може нормально висловитися. Провина, убивство якоїсь дитини... Зараз усе це мене абсолютно не хвилювало... Я наблизилася до неї ще ближче. Наші обличчя стикнулися, і я повною мірою відчула її тремтіння. Я витерла крапельки сліз пальцем на її почервонілому обличчі й заспокійливим тоном сказала... ~ Знаєш... Поки вас з Аріель не було, Кіара дізналася, що я хочу втекти. Нотки здивування пробігли по її обличчю, але я продовжувала... ~ Навіть незважаючи на загрозу смерті, вона стояла на своєму і хотіла розповісти все батькам після їхнього повернення... ~ Міко... ~ Коли Аріель повернулася, я влаштувала в будинку бійку. Думаю, зараз усе село стоїть на вухах і хоче мене знайти й убити. Знаєш... Виходить, ми обидві в один час, зробили по своїй помилці, що й призвело до цього... Поки моя сестра слухала мене, я ніжно схопила її руку і опустила... Азумі перестала з такою силою стискати свій ніж... Смерть це - не вихід. Думаю, від «хікі-ісекайщиці» це дивно чути, але тим не менш, часи змінюються, а істина залишається незмінною. Ніжним голосом я звернулася до сестри... ~ Прошу, потерпи і не рухайся... У відповідь вона спантеличено подивилася на мене, але через кілька миттєвостей вона нарешті помітила синє світіння на моєму вказівному пальці. Відчай... Паніка... Безвихідь... Усе це не дає тверезо поміркувати і заспокоїтися... 27 років тому, коли ми з Азумі їхали до батьків і внаслідок чого потрапили в катаклізм, моя сестра теж не змогла нічого зробити. Коли ми врізалися в прибудову і мене пронизало арматурою, Азумі тільки й могла прийняти смерть разом зі мною. Але на відміну від тієї ситуації, у нас є досить великі шанси врятуватися... Азумі просто занадто налякана, і через це вона зневірилася... У той час як у мене нарешті запрацювали мізки і я придумала план... Те світіння на моєму вказівному пальці, просто скупчення морозного повітря, що стискаються в одній точці. Акуратно і не поспішаючи, я проводила пальцем по павутині, що сковує нас. У цій справі потрібна була хірургічна точність, ось тому я сказала сестрі не рухатися, щоб я випадково не зачепила її. Розумію що можна діяти швидше, адже павуки досі ломляться до нас, але поспіх може ще більше погіршити ситуацію. Я не знаю магію зцілення, тому якщо я пораню сестру внаслідок поспіху, то нічого, крім зайвого болю, я не принесу. Під дією морозного повітря, павутиння замерзало і ставало крихким немов кришталь. Знадобилося близько хвилини, щоб нарешті звільнити нас від липкого полону. Достатньо було трохи порухатися, як замерзле павутиння почало розсипатися саме по собі... Весь цей час на обличчі Турі було повне здивування. Немов усе, що зараз відбувалося, було блаженним міражем. Безвихідна ситуація різко перестала бути такою... З очей Турі знову потекли сльози, але вже в більшій кількості, ніж раніше... ~ МІКО!!! Вимовила вона і дуже-дуже сильно мене обійняла. Від таких обіймів мені було важко дихати, складалося відчуття, що мене зігнуть навпіл. Але було дещо по-справжньому неприємне... ~ Ай! Боляче! ~ Пробач мене Міко. Що сталося? ~ Рука... Звільнившись від обнімашок, я акуратно погладжувала кисть руки. Як ніяк, я дебільним чином примудрилася її зламати під час приземлення. Зі стурбованістю на рівні 100%, Азумі запитала мене... ~ Боже, вона болить Міко? ~ Угу... ~ Зламана? ~ Угу... ~ Це Аріель зробила?! ~ Ні... Просто дорогою сюди я один раз невдало впала... ~ Божечки... Сказавши це, Азумі акуратно взяла мою руку і почала цілувати і дути. Коли я була дуже маленькою, вона часто так робила, якщо в мене було «бо-бо». Але ми зараз в іншому світі, і я вже не маленька! У нас ніби час нерезиновий! ~ Дрібниці, сестро... Нам потрібно придумати, як вибратися звідси. Після сказаного, ми обидві озирнулися. Крізь лід було видно силуети павуків, що не припиняли спроби проникнути всередину. Конструкція виглядала вся потрісканою і мало не розламаною. Також, мій купол, судячи з усього, був вкритий павутиною, через що, якщо я зруйную власний лід, то вона, безсумнівно, впаде на нас і знову обплутає... Мені б цього не хотілося, тому я підійшла до стінки купола і доторкнулася до нього. Вливши велику кількість мани, я наділила його різними властивостями... По-перше, я залатала пошкодження і зробила лід ще міцнішим. По-друге, я просочила лід морозним повітрям для того щоб заморозити павутину на ньому. По-третє, я створила безліч голкоподібних шипів, через що купол був схожий на дикобраза. Я почула як деякі шипи впивалися в павукові тіла, а деякі ламалися об павуковий панцир. Не знаю чи мало це сенс, але я хотіла, щоб ці мерзенні істоти відчули біль... Так скажемо, особиста відсеб'ятина... Але з головним завданням я впоралася. Я зміцнила захист. Разом з тим, у нас з Азумі з'явився час, для придумування плану... .... .... .... .... .... .... .... Ну насправді, план дій ми придумали досить швидко. Тут було навіть нічого думати, все досить легко і просто. А якщо точніше, то головне в ньому, це - швидкість. Проробивши отвір у куполі, Турі за допомогою енергії бойового духу стрибнула досить високо. Я, до речі, весь цей час перебувала в неї на руках. З одного боку, я б могла створити крижану колону, яка б кинулася високо вгору. Але, правда тільки... Стрибок Турі у багато разів швидший, ніж створюється мій лід. Якби павуки були досить жваві, вони б встигли напасти, доки колона тільки створювалася б. Тому ми зробили наголос на швидкість і силу Азумі. Вистрибнувши з крижаного купала, настала моя черга діяти... Я вивергла лавину в бік найближчих павуків, для того щоб відкинути їх убік. Разом з тим, на останній секунді, я встигла створити крижаний виступ на верхній частині купола. Турі без будь-яких проблем, відштовхнулася від виступу і стрибнула в бік стовбура дерева. Від сили її стрибка, створений наспіх виступ і верхня частина купола розламалися. Використавши заклинання «Обмерзання» і «Створення крижаних конструкцій», я створила платформу, на якій ми з Азумі і приземлилися. Зрозуміло, моїй сестрі буде трохи важкувато забиратися на верхівку дерева, ближче до гілок, зі мною на руках, яка грає роль вантажу. Але якщо я створюватиму крижані платформи, які своєю чергою охоплюватимуть стовбури дерев, у нас не виникнуть проблеми зі швидким і безпечним пересуванням. Стрибаючи з платформи на платформу, в голові могли мимоволі спливти звуки стрибків із «Mario». Таким чином, ми спритно змогли втекти звідти. Цього вечора бідолашним павучкам доведеться залишитися без десерту у вигляді ельфійок. Хах! Ну і по заслузі їм! .... ------------------------------ .... Минула деяка кількість часу після втечі. Ми з Турі вирішили перепочити на одній зі створених мною, крижаних платформ. Нам потрібно було перевести дух і гарненько подумати, що робити далі... Моєї мани було, звичайно, багато, але за сьогоднішній вечір я витратила її більше, ніж під час мого бою з батьком. Крижані гірки, платформи, колони, купола, лавини і промені, сьогодні я прямо не соромилася в заклинаннях. Проте, мана ще є... Якщо говорити точніше, то у мене залишилося трохи більше половини. Не те що я переживаю, знаєте, але стає трішечки тривожно, коли твоя єдина зброя добігає кінця. Якщо назвати ману - «боєзапасом», то аналогія досить хороша. Утім, якщо вона в мене закінчиться, то я стану марною лише на дві години... .... Павуків ми залишили позаду і в окрузі не спостерігаються інші маг-звірі. Тим паче, зараз більшість небезпечних маг-звірів мігрували на північ, щоб там спокійно провести сезон дощів... Стоп! Почекайте-почекайте... Сезон дощів?! Зима скінчиться ж за якихось десять днів. А оскільки повертатися в село дуже нерозумно, то в нас майже немає жодних шансів перечекати всю весну перебуваючи в лісі. Ні, звісно, з одного боку, можна вирушити в північну частину Великого Лісу, дощі не зачеплять те місце так сильно, але є кілька проблем... Наприклад, одна з них у тому, що ми будемо сусідити пліч-о-пліч із гігантською кількістю маг-звірів! Інша проблема в тому, а де саме розташована північна частина Великого лісу? Ви, напевно, скажете, «Вона на півночі, тупиця!» Але... Я про інше... У нас немає компаса, ми не знаємо напрямків і сторін, усюди тільки дерева. І я щось сумніваюся, що в іншому світі є щось подібне, як - «Полярна зірка». Відповідь одна - Ми загубилися. Навіть якщо ми захочемо повернутися в громаду ельфів, то я не впевнена, чи знайдемо ми її? Якщо тікати з лісу «Гаї» до Пустоши «Дейа» або в долину «Фірос», то проблема залишається такою самою... У який бік нам рухатися? Навмання? Гаразд, гаразд... Гадаю, ви помітили, що я навмисно дещо недоговорюю. Справа в Турі, як ніяк, адже вона довгий час займалася полюванням. Може вона вміє орієнтуватися в лісі, хто знає? Думаю, краще напряму й запитати... ~ Сестра ти знаєш... Але я не встигла договорити, як раптом відчула дуже знайоме мені відчуття... Я стикалася з ним лише один раз у своєму житті, і сподівалася більше з ним не стикатися... 27 років тому, через катаклізм і аварію, мені в живіт встромилася арматура... Ну так от... Щось стрімке й тонке влетіло мені в живіт, і я зігнулася від нестерпного болю. Опустивши погляд униз, я зрозуміла, що це чиясь стріла. ~ МІКО!!! Крикнула Турі і кинулася до мене. За кілька миттєвостей, я побачила як моя сестра загородила мене і відбила кілька випущених у наш бік стріл. Усвідомлення прийшло до мене швидко... Хоч я й не бачила нападників, але я зрозуміла хто це... Це група ельфів, яка висунулася знайти і вбити мене. Зрештою, я ж навела в селі багато галасу. Мало не вбила Аріель, і самого обраного. Природно, ельфи не залишать мене так просто... Через тупих павуків, я геть забула про таку обставину... От же дура... Відкашлявшись кров'ю, я звернулася до Азумі... ~ Потрібно бігти... Гадаю, вона і без мене це добре знала, але наразі вона не може повернутися спиною і пропустити ще кілька стріл. Зрозумівши це, я задіяла величезну кількість мани, щоб розкидати лавини в різні боки і створити снігову заметіль. ~ ДЕРЖИСЬ! Крикнула Азумі і взяла мене на руки. Створивши замет снігу, ми з нею успішно стрибнули вниз і стали відступати. Задіявши весь свій бойовий дух, моя сестра розвинула неймовірну швидкість. Думаю, вона витрачає через мірну кількість бойового духу, це однозначно призведе до наслідків. Я ж своєю чергою, крізь жахливий біль, продовжувала поширювати в окрузі снігову заметіль. Потрібно було позбавити ворогів огляду і замітати сліди... Схоже, цей загін знайшов мене за моїми крижаними гірками і платформами, це було необачно... Напевно тому, Азумі вирішила пересуватися по землі, а не використовувати наш трюк - «стрибки на платформи». Насамперед, ми повинні відірватися від переслідування, а потім... Потім... Потім... А що потім...? Поки ми перебуваємо в цьому лісі, ми не в безпеці. За нами постійно йтимуть слідом. Чи вийде в нас відбиватися від атак, або ховатися від їхніх очей? Якщо чесно, мені боляче думати про це... .... .... .... .... .... .... .... Не знаю скільки ми пробігли, але схоже на те, що ми відірвалися. Дорогою я користувалася хуртовиною, й іноді розкидала снігові лавини. В один момент, я припинила використовувати магію, і Азумі змінила напрямок. Таким чином, ми перейшли на інший рівень скритності. І схоже на те, що ми зуміли відірватися... Проте Турі досі біжить і не думає зупинятися. Це погано... Якщо так продовжиться, то її витривалість скоро закінчиться. Так і ще коли бойовий дух скінчиться, Турі впаде у відключку... ~ Стій... Сказала я, але Азумі ніби не чула. ~ Зупинися вже... Марно. ~ Припини бігти... Мене досі не слухали. ~ Вгамуйся Азумі! Разом із криком я створила шар снігу, щоб вона зіткнулася з ним і зменшила швидкість. Напевно зараз краще сказати, що моя мана почала наближатися до нуля, тому будь-яка її розтрата відчувається неприємним. Нарешті зупинившись, Азумі поклала мене на землю, при цьому судорожно вимовляючи... ~ Усе гаразд, Міко! Не бійся! Сестричка тебе врятує! Не втрачай свідомість! Слухай мій голос, Міко! Водночас її руки були біля моєї рани, але вона не доторкалася до мене. Мабуть, вона думає, що мені буде боляче, якщо торкнеться. Зрозуміло, що мені й так боляче, але я думаю, вона має рацію... Велика темна пляма крові на одязі в районі живота мала обнадійливий вигляд. Якщо чесно, я хотіла залишити все як є, але, схоже, нам все ж доведеться витягнути стрілу... При цьому я розумію, що зараз зіштовхнуся зі страшним болем. Дуже моторошним болем... ~ Азумі... Витягни... ~ Зараз... Але щойно її пальці схопилися за стрілу, мене трохи смикнуло від болю. ~ Міко, пробач-пробач! Будь ласка, пробач дуру! Та ти не винна. Ніхто не може витягнути стрілу безболісно. Чорт! Як же боляче! І голова ходуном ходить! ~ Будь ласка, витягни стрілу дуже швидко... *Задишка* Потім потрібно зупинити кровотечу... *Задишка* І прикласти лід до рани... ~ Зрозуміла! Відповіла вона і була готова будь-якої секунди почати. Я попросила витягнути стрілу швидко, бо хотіла так само швидко зіткнутися з болем в одну мить. Якби її витягували повільно, то однозначно, це було б довгою агонією для мене... ~ Я це зроблю, Міко. ~ Давай... ~ На рахунок... Раз... Два... Три... Коли пробила остання цифра, швидким рухом Азумі витягла стрілу. Різкий, пекучий біль пройшовся мною як струм. На одну секунду, у мене аж побіліло в очах... Але благо, стріла схоже була висмикнута з мого тіла. Тепер залишилося тільки... Подивившись на обличчя Азумі, я помітила жах у її очах. Було видно, що її щось сильно налякало. Вона не відривала свого пильного погляду зі стріли, тоді як її обличчя зблідло від страху... Чому.... Вона... І саме в цей момент я зрозуміла, що сталося з моєю сестрою. Я дізналася причину, чому вона зараз дивиться на стрілу і готова розплакатися. На стрілі був відсутній наконечник... Це означало тільки одне... .... .... .... .... ЧОРТОВІ ЕЛЬФИ!!! Де ви такі срані стріли берете?! Судячи з усього, в момент, коли Турі витягала стрілу, гострий наконечник відокремився і залишився всередині мого тіла. То та я і думаю, чому я відчуваю такий дискомфорт. До всього іншого, кров із рани бризкала в різні боки, як міні-фонтанчик. Турі швидко зреагувавши, намагалася затиснути рану і зупинити кров. Але це марно... Потрібна тканина для того щоб перев'язати... Потрібен хоча б кубик льоду, щоб затягнулася рана... Але це все безглуздо, поки чортів наконечник досі перебуває всередині! ~ Міко, тримайся! Зараз я що-небудь придумаю! Треба щось придумати... Агх! Тут і думати нічого! Боже, зараз буде п*здець! Твою матір! ~ Азумі... Його потрібно витягнути... У відповідь на моє прохання, її очі розширилися від жаху. ~ Ну тоді... Мені доведеться... Боже я знаю! Жах! Не хочу про це думати! ~ Тобі доведеться засунути пальці в рану і... Але договорити мені не дав кривавий кашель. Мені було страшенно холодно і я дуже сильно хотіла спати. Судячи з усього, я втратила багато крові. Справа була погана, але так чи інакше, моїй сестрі потрібно пальцями намацати наконечник стріли і витягнути його з мого живота. Мені буде страшенно боляче, але в мене немає іншого вибору. Якщо цей наконечник буде й надалі всередині мого тіла, то однозначно він різатиме мене й надалі за будь-якого руху. Він може пошкодити найближчі до нього органи і спричинити внутрішню кровотечу. ~ Міко не засинай! Ти чуєш мене?! Прошу, люба, потерпи... Мені потрібно його витягнути... Так... Так... Якщо я відключуся, то хто створить лід? Хочеш не хочеш, мені потрібно витерпіти це... ~ Будь ласка, не звертай увагу на мої крики... *Кашель* Просто дістань його, добре? Отримавши схвальний кивок у відповідь, я приготувалася... ~ Я приступаю.... Сказала Азумі і засунула свої пальці в рану... ~ ААААААААААААААААААААААААААА! ~ Зараз Міко, зараз! Я його витягну! Потерпи, будь ласка! Однією рукою вона притримувала моє тіло, яке постійно смикалося в конвульсіях, від ворушіння всередині моєї рани, її пальців. У цей момент мені навіть хотілося померти, щоб не відчувати такого болю. У моєму поточному стані немає й натяку на самовладання. Скоро я почну марити, якщо, звісно, вже не почала. Нестерпний біль тривав, тоді як пальці Азумі нарешті схопилися за наконечник. ~ Зараз дістану, Міко! Потерпи ще пару секунд! ~ Дааааваааай! Насилу видавила я слова, тоді як мої пальці шкрябали землю, мало не до крові. Зір уже затуманювався. Голова пульсувала, нібито була готова вибухнути будь-якої миті. У вухах усе дзвеніло і стояв противний гул. Але... Останній ривок і Туріель нарешті витягла нещасливий наконечник із тіла своєї сестри. Її руки, практично по лікоть були в крові. Весь її одяг був до нитки промоклий від крові, поту і снігу. З чола скочувалися крапельки поту, а з очей останні сльозинки. ~ Я його витягла, Міко! Сказала вона і відкинула закривавлений наконечник убік. Не гаючи й секунди, Азумі зірвала зі спини свій плащ і почала розривати його на частини. Їй була необхідна суха тканина. Поки вона готувалася зробити перев'язку, Азумі звернулася до своєї молодшої сестри... ~ Міко, створи лід, поки я буду робити... Але не встигнувши договорити, юна мисливиця помітила, що її сестра мовчки лежить і не видає жодних звуків. Стікаючи кров'ю лежачи в снігу, Міянель не відповідала їй... Хоч і тіло було холодним, але в неї все ще билося серце. Хоч і важко, але вона, як і раніше, дихала. Усе вказувало на те, що її молодша сестра просто відключилася через больовий шок... Але так чи інакше, Туріель залишилася одна з несвідомим тілом своєї сестри. Їй була терміново необхідна хоч якась допомога, але в темному і ворожому лісі, вона навряд чи від кого-небудь її отримає. .... ▱▱▱▱▱▱ .... ▰▱▱▱▱▱ .... ▰▰▱▱▱▱ .... ▰▰▰▱▱▱ .... ▰▰▰▰▱▱ .... ▰▰▰▰▰▱ .... ▰▰▰▰▰▰ .... ------------------------------------------ [Вам відкрито Гео-файл!] ------------------------------------------------------------------------------------ Село Ельфів - Єдиний притулок для нечисленної, але гордої ельфійської раси. Часто, це місце називають оазою сходу, оскільки воно є єдиним безпечним місцем серед усієї східної частини Ф'єроса. В історії ніде не було згадок, як і ким ця громада була заснована, і де ельфи жили до нещасливого-божественного прокляття. Місцезнаходженням цього села є Великий Ліс «Гайа», досить небезпечне місце навіть для підготовленої людини. На півночі та заході, ліс оточений іншими небезпечними зонами, іменованими «Фірос» і Дейа». З півдня і зі сходу, «Гайа» омивається великим океаном, оскільки село розташоване в серці лісу й ельфи ніколи не славилися своїм судноплавством, східні береги, були й залишаються ще не заснованими і до кінця невивченими. (*) Культура і побут - Для виживання, ельфи заробляють собі звання трудоголіків і фанатиків, оскільки пропаганда і жорстка політика, відсіювання слабких і менш здібних. Для будь-якого ельфа знайдеться своя робота, в іншому випадку, їм доведеться покинути рідне село. Видів роботи в цій громаді досить багато на вибір: Будівельники, мисливці, вчителі, очищувачі, друїди, фермери тощо, будь-який ельф, який пройде школу і отримає початкові знання, зобов'язується вибрати собі роботу і до кінця свого життя трудитися на ній. Але не тільки працевлаштування має бути метою життя для звичайного ельфа. Продовження роду, це теж одна з найважливіших цілей, що ельф зобов'язується виконати перед своїм суспільством. У частих випадках, ельфи одружується на членах своєї сім'ї, в основному, нова сім'я утворюється між братом і сестрою. Для того щоб завести дитину, новоспечена пара повинна буде отримати дозвіл від ради друїдів. Після народження малюка, батьки по максимуму намагаються відсторонитися від свого чада, для того щоб вони, або сама дитина, не прив'язалися один до одного. (*) Обране дитя - Протягом багаторазових демонічних вторгнень, за +/- 100 років до появи героя з іншого світу, в ельфійському суспільстві завжди народжувалася дитина з родимою плямою. За ельфійським повір'ям, цей знак залишала Ферміда, як звістка про швидке лихо в особі Владики Демонів. Згідно з цим, для того щоб впоратися з бідою разом, ельфійська верхівка завжди відправляла «обраного» на допомогу іносвіту. Вони були глибоко впевнені, що «обраний» стане ключем до перемоги і зробить свій неоціненний внесок. Для того щоб підготувати дитя до нелегких випробувань у майбутньому, воно приступає до тренувань із самого дитинства. (*) Запечатаний Владика - Сьомий за рахунком Повелитель демонів, був запечатаний і поміщений під пильною охороною ельфійської раси. Конкретне місце, де ув'язнений цей демон, відоме лише верхівці цієї громади. Дике місце сходу, віддалена відстань від материка Орфуса, створює складнощі щодо його визволення його родичами. (*) Інші - Напевно саме село, якщо точніше, ті будинки і споруди, що побудовані всередині і навколо дерев, є лише верхівкою айсберга. Теорії деяких людей, що були взяті в полон самими ельфами, припускають про деякі підземні рівні, що знаходяться під самим селом. Однак. Ці здогадки ніхто не дізнається, оскільки ще не було випадків про чудесні «порятунки» з ельфійського полону.