Хіка і майбутня битва

Ох... Ох...

 

Не думала, що коли-небудь буду битися...

 

Хоча, насправді я брешу.

 

Навпаки, мені здавалося, що рано чи пізно я обов'язково з кимось зіштовхнуся. Але я думала, що це буде ще не скоро. Я відчуваю, що я ще занадто слабка для справжніх битв. До того ж, хіба я не дитина?

 

Так чому мені треба зараз брати участь у справжньому бою?

 

Начебто, тільки недавно я повністю відточила свій контроль.

 

Начебто, тільки недавно я створювала власні заклинання.

 

Якщо чесно, то я думала, що мій перший бій буде якимось особливим. Ну або клішованим...

 

Допустимо, битва з якимось монстром...

 

Ну або з купкою бандитів...

 

Але ні!

 

Мій перший бій буде з моїм батьком!

 

Якщо подумати, то на відміну від мене, Турі брала участь у боях безліч разів. Звичайно, вона билася тільки з Аріель, але це теж вагоме досягнення. Не варто забувати, що крім спарингу з нашою матір'ю, вона навчалася полюванню, і зрозуміло, вбивала маг-звірів.

 

І тепер, подивіться на мене...

 

Та, хто за 26 років ще жодного разу не билася.

 

Та, хто за 26 років ще нікого не вбивала.

 

На відміну від Азумі, у мене немає жодного досвіду.

 

І що найнеприємніше, моя сестра не зможе мені допомогти, ну або зупинити бій.

 

Ось справи, так...

 

Щось тільки зараз я усвідомила, що всі мої думки і роздуми щодо сили і моїх майбутніх битв, йдуть коту під хвіст. Я була дуже дурною і легковажною, раз так зневажливо до цього ставилася.

 

Хм...

 

Чому я все це кажу, хочете сказати?

 

Річ у тім, що мені страшно...

 

Знаєте, я навіть не так сильно боюся батька, або те, наскільки він буде сильнішим за мене...

 

Я більше боюся самого процесу.

 

Найсильніше по мені б'є, так це - очікування.

 

Я дуже хвилююся...

 

У мене навіть розболівся живіт...

 

І я навіть не знаю з якої причини...

 

Начебто, я не така вже й слабка.

 

Начебто, у мене є свій арсенал заклинань.

 

Начебто, я можу дати хоч якусь відсіч, хіба ні?

 

Але чому, у мене так швидко б'ється серце і перехоплює подих?

 

Чорт!

 

Це мене бісить!

 

Може в мене немає мотивації?

 

Може, через те що це було дуже несподівано?

 

Адже я думала, що битися буду, ще ой як нескоро...

 

А може...

 

Хм...

 

Може це через натовп глядачів, які хочуть подивитися на нашу дуель?

 

Хм...

 

Здається, я зрозуміла справжню причину.

 

Думаю, я б зараз не так сильно хвилювалася, якби би билася в тому місці, де ніхто б не став на нас дивитися. Та й це поле битви, дуже схоже на ринг...

 

Що...?

 

Ви кажете мені, розповісти про "глядачів"?

 

Ох...

 

Хочете ще дізнатися про "ринг"?

 

Ох...

 

Тільки не кажіть мені, що ви хочете ще дізнатися, з якої саме причини, я буду битися з батьком?

 

Що...?

 

 

Ви справді хочете дізнатися?

 

Добре-добре...

 

Я все вам розповім.

 

Але для початку потрібно відмотати час назад...

 

Сталося кілька цікавих речей...

 

І поки я буду морально готуватися до свого першого бою на очах у глядачів, ви про них дізнаєтеся...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

*-[За день до битви.]-*

 

....

 

....

 

....

 

Наразі я перебуваю в нашому будинку і стою біля колиски.

 

Не так давно в цьому дитячому ліжечку, що знаходиться на першому поверсі, лежали ми з сестрою. Коли ми були безпорадними немовлятами, нам хіба що тільки й залишалося лежати в ньому і витріщатися в стелю протягом довгих років.

 

Ех...

 

Це ліжечко навіває спогади...

 

Пам'ятається мені, що колись ми з Турі прогризли в ньому дірку і вибралися назовні.

 

Це ліжечко, було для нас справжньою фортецею...

 

Або в'язницею...

 

Але для мене, воно було "затишною" в'язницею.

 

Але тепер у моєму минулому домі з'явився новий господар...

 

Інше немовля зараз лежить тут і пускає слину.

 

Так...

 

Це наш новий член сім'ї.

 

Мій молодший брат - "Фінорделл".

 

Уххх...

 

Язик зламаєш!

 

Чому ельфійські імена такі складні?

 

Батьки не могли назвати його якось простіше?

 

Наприклад - "Боб"? -_-

 

Доволі стисле й класне ім'я, хіба ні?

 

Та годі...

 

Фінорделл так Фінорделл...

 

Хоча в нас із Турі є скорочення...

 

Чому б не придумати таке ж, нашому молодшому братові?

 

Наприклад - "Фін"?

 

По-моєму добре звучить, чи не так?

 

Тобі подобається малюк Фін?

 

У відповідь, малюк Фін дивився на мене все тим же поглядом. У його очах не було видно й крапельки дорослого мислення. Вони були порожніми й безтурботними. Але навіть незважаючи на це, я звернулася до нього...

 

~ Привіт. Ти мене розумієш?

 

У відповідь, у нього був усе той самий дурний погляд...

 

Окей, спробуємо по-іншому...

 

~ Hello. You understand me?

 

Але, нічого не змінилося...

 

Навіть навпаки, малюк Фін схопив ручкою моє пасмо волосся, що звисало над ним, і запхав собі до рота. Напевно, він подумав що це їжа.

 

Ох....

 

Фу! Фу! Фу!

 

Припини!

 

Врятувавши своє волосся, я переконалася, що мої підозри були спростовані. Мій молодший брат почав плакати, коли я йому не дозволила жувати моє волосся, тому, щоб він не привернув багато уваги, я відразу дала йому середньовічне брязкальце.

 

Звісно, малюк Фін не вмів говорити, адже він ще немовля як ніяк, але я хотіла простежити за його реакцією.

 

Спочатку я звернулася до нього "японською", потім "англійською"...

 

А що?

 

Чому він не може бути потраплянцем як і ми?

 

Я хотіла це перевірити...

 

Адже ми з Азумі якось потрапили в цей світ.

 

Так ще...

 

Ми народилися в одній родині...

 

Раптом, цей малюк теж жертва "ісекая"?

 

Що якщо ця сім'я ельфів могла бути аномальною, і в ній перероджувалися іносвітці?

 

Але...

 

Схоже, малюк Фін звичайна-дурна дитина...

 

І з чого ти раптом - "обраний", а?

 

Це через ту штуку на твоїй лівій руці?

 

На тильній частині його долоні красувалася родима пляма. За словами батьків, це знак, що залишила богиня, вказуючи на те, що він "обраний". Коли в наш світ прибуде герой, малюк Фін вирушить у країну людей і вступить у команду героя...

 

Я ніби не на що не натякаю...

 

Але чому ні я чи ні Турі, обрані?

 

Ми нібито справжні попаданці!

 

А-а-а?

 

Чому я так рвуся, хочете знати?

 

Напевно, я трохи заздрю Фіну, що він рано чи пізно залишить цю громаду і вирушить у свою пригоду. У той час як я і Азумі, будемо вічно жити в цьому селі. Знаєте, я була б не проти, якщо село було б мирним і спокійним. Але реальність виглядає інакше.

 

Вічна робота на благо суспільства...

 

Страх перед вигнанням...

 

Обов'язок будь-що-будь продовжити рід...

 

Оскільки ми довгожителі, я боюся уявити, скільки нам з Азумі доведеться так прожити...

 

А ось Фін, щасливчик!

 

Він покине село і стане національним героєм!

 

Звісно, якщо не брати до уваги факту того, що йому доведеться рятувати світ і ризикувати життям, то йому пощастило.

 

До речі...

 

А хіба цей світ потребує героя?

 

По-моєму, він не з'явиться, поки не народиться новий Владика Демонів, хіба ні?

 

Це неможливо, адже новий Владика не народиться, поки не помре минулий.

 

А минулий, як би запечатаний, і перебуває в цьому селі під пильною охороною ельфів.

 

Тому в мене резонно виникає запитання...

 

Як так вийшло, що в нас народився "обраний"?

 

Невже в майбутньому, Владика вибереться назовні, і через це з'явиться новий герой?

 

Ну і звісно, вже увосьме настане битва між героєм і владикою.

 

Тобто, як би ми не намагалися, майбутнє вже визначене?

 

Через плюс-мінус сто років, Владика зламає печатку, хочемо ми цього чи ні?

 

О боже...

 

Щось мені це не подобається...

 

Цікаво, верхівка вже знає про це?

 

Швидше за все знає. Але чи будуть вони щось робити?

 

Чи це буде безглуздим?

 

Ох...

 

Як же це напружує...

 

Якщо ми з Азумі залишимося в цьому селі, то напевно, через сто років зіткнемося з чимось жахливим. Мені навіть здається, що ми не переживемо це...

 

Тоді, що ж робити...?

 

Тікати?

 

Якщо чесно, навіть незважаючи на те, наскільки небезпечно за межами села, я все більше думаю про втечу...

 

Точніше, план не змінився.

 

Я маю стати якомога сильнішою, щоб упоратися з будь-якою небезпекою. Але є ще одна проблема з Азумі...

 

Я, звісно, з нею ще не говорила, але чи захоче вона бігти разом зі мною?

 

Напевно в цьому не було б нічого такого, якби за межами села було б не так небезпечно. Але, на жаль...

 

Це може виявитися безрозсудним...

 

Невже померти за межами села краще, ніж вічно жити в тоталітарному режимі?

 

Що...?

 

Ви кажете, що ми зможемо вижити?

 

Ох...

 

Велике спасибі, за підтримку!

 

Але давайте поки що спустимося на землю...

 

Очевидно, що зараз і в найближчі роки, ми з Турі однозначно не готові до втечі. Ми ще слабкі й недосвідчені, а ризикувати нашими життями, чіпляючись за примарний шанс, нерозумно.

 

Ми можемо й не пережити це...

 

Або тільки одна з нас зможе вижити...

 

Знаючи себе, я все життя вбиватимусь через Азумі і звинувачуватиму себе в її смерті.

 

Знаючи Азумі, вона робитиме те саме.

 

Тому, в розумі спливає питання...

 

Чи варте це того?

 

Піти шукати нове-краще життя, але при цьому ризикувати своїм життям?

 

Чи не легше змириться і залишити все як є?

 

Ах, так...

 

Владика демонів...

 

Як я про нього могла забути...?

 

Через сто років є шанс, що він звільниться і знищить нас.

 

Тоді, виходить, що ми помремо, навіть якщо залишимося тут.

 

Ось так так...

 

Якби всі ельфи знали б про це, то точно піддалися б паніці...

 

А-а-а?

 

Чому ельфи в цій громаді, не знають про народження обраного?

 

Аріель сказала, поки що зберігати таємницю Фіна в секреті. Боюся, про особливість нашого молодшого брата знає лише лише наша сім'я і верхівка. Звичайні ельфи ще не підозрюють про все це...

 

Хм...

 

Ще, уявіть на хвилинку, що якби "обраний" не народився у нашій сім'ї, то ми зараз не знали цього.

 

Ох...

 

Хоча б спасибі на тому, що саме Фін обраний.

 

А то в іншому випадку, ми б не здогадувалися про те, що гряде в майбутньому.

 

~ Наглядаєш за братом?

 

Раптом, перебиваючи мої думки, запитала Турі, яка непомітно підійшла.

 

Господи!

 

Мене мало інфаркт не схопив!

 

Як вона непомітно підійшла?

 

Вона навіть не видавала й звуку.

 

Може це через бойовий дух?

 

Якщо подумати, то Азумі не вперше підходить до мене так тихо.

 

~ Ой...! Ах...! Не лякай мене так, будь ласка...

 

Трохи перелякано відгукнулася я...

 

~ Вибач мене...

 

Вибачилася Турі схиливши голову.

 

Я на неї не злюся, просто це реально лякає...

 

*Кхм-Кхм*

 

Потрібно ж відповісти на її запитання...

 

~ Так, я просто дивилася на нього і думала про всяке...

 

~ Ось як... ~ Напевно це не звичайно відчувати себе старшою сестрою, так Міко?

 

Запитала вона і подивилася на Фіна, який своєю чергою грався з брязкальцем і ні про що інше не думав.

 

~ Угу... Вельми не звично... Це змушує мене замислитися про відповідальність.

 

У відповідь, Турі просто посміхнулася...

 

Я вирішила доповнити...

 

~ Якщо поміркувати, то ти більшу частину свого життя, жила з відповідальністю старшої сестри, так Азумі? Напевно, це було важко...

 

~ Анітрохи...

 

~ А ти хіба не хотіла, хоча б на одну хвилину подуріти і повести себе як молодша сестра?

 

~ Ну... У мене ніколи не виникала ця думка, якщо чесно... Я не могла здатися перед тобою, такою безтурботною...

 

~ А чому ні? У цьому світі ти можеш спробувати, ми ж усе-таки діти...

 

~ Ох... Мабуть відмовлюся... Це очорнить мій образ старшої сестри... Я не хочу виглядати в твоїх очах так безглуздо, Міко.

 

На сказані слова Азумі, я задоволено посміхнулася. І звісно, поділилася дечим...

 

~ Але, в цьому світі ми одного віку... І якщо подумати, то я на крапельку старша за тебе.

 

Оченята Турі округлилися.

 

~ Як це...?

 

~ Після мого народження, майже відразу ж, з'явилася ти. Це означає, що хоч і на одну секунду, але в цьому світі я старший за тебе, Турі...

 

~ Твої слова боляче б'ють по моєму сердечку, Міко... Усе ж, щоб ти не говорила, я ставитимуся до тебе, як і раніше, адже ти моя молодша сестричка...

 

У відповідь, я вирішила позловтішатися...

 

~ Як скажеш "молодша" сестричка...

 

~ Гей, Міко, ти ж це спеціально?

 

~ Можеш не соромитися і називати мене "оне-чан", Азумі.

 

Турі надула щічки.

 

Це було мило.

 

Звісно я жартувала, просто було доволі кумедно спостерігати, як Азумі намагається зберегти свою роль старшої сестри. Щоправда, було б непогано, якби вона не була б настільки відповідальною та серйозною. Якби вона трохи дуріла і показувала свою дитячу натуру, то вона б могла тим самим, розслабиться. У минулому житті вона виконувала роль старшої сестри, і навіть у цьому. У Азумі майже ніколи не було моменту, щоб вона змогла поводитися як дитина. Тому, поки ми ще не виросли, було б непогано пограти в ролі дітей...

 

Хоча це занадто бентежить...

 

Проте нашу коротку бесіду довелося відкласти, адже додому повернулися наші батьки, і з ними були важливі гості.

 

Відійшовши від колиски в бік батьків і гостей, ми зупинилися і синхронно присіли на одне коліно, не забувши при цьому схилити наші голови на знак поваги.

 

Мм...?

 

Питаєте, навіщо ми так зробили?

 

Ох-ох...

 

Ті, кого привели наші батьки, були найважливішими ельфами в нашому селі.

 

Чоловік у дорогому вбранні і з вінком на голові, був не хто інший, як Повелитель Ельфів. Виглядав він на 30 з чимось років. Але якщо брати мірку ельфів, то він, найімовірніше, найстарший серед тих, кого я коли-небудь бачила. Не здивуюся, якщо йому десь 300 років, якщо не більше. У нього було коротке руде волосся, а колір очей, я не встигла подивитися, оскільки схилила голову і опустила погляд.

 

Другий гість і водночас останній, мав теж величний вигляд. Його одяг був схожий на ритуальне вбрання батька. І як у батька, в руці цей чоловік тримав магічну палицю з червоною кулею в навершя. Єдине що я помітила ще, так це те, що цей чоловік був лисим. Він був Архідруїдом. Іншими словами, він бос нашого батька.

 

Звідки ми з Турі знаємо про цих гостей?

 

Звичайно, нас встигли попередити про них.

 

Батьки чітко дали зрозуміти, що цього дня до нас зайдуть такі високі шишки. Також не забувши згадати, щоб ми висловили всю свою повагу їм.

 

І звісно, було б нерозумно не послухати їх.

 

Це ж чортів Повелитель Ельфів і Архідруїд!

 

Якщо ми поводитимемося холодно, або не дай боже, огризатися, то можна вже буде молитися всім богам з приводу наступної реінкарнації.

 

Хочете дізнатися, для чого ці дядьки прийшли?

 

Я думаю, відповідь очевидна...

 

Мимохідь кинувши на нас погляд, Повелитель Ельфів покрокував у бік дитячого ліжечка, в якому лежав Фін.

 

Взявши його в руки, він оглянув його. Швидше за все, його увагу більше привертала родима пляма.

 

У свою чергу, малюк Фін був молодцем і навіть не заплакав, коли його тримав у руках цей мужик.

 

Нарешті, через хвилину або близько того, Повелитель закінчив свій огляд і заговорив...

 

~ Немає сумнівів, що цей малюк був обраний нашою богинею як обраний...

 

Незабаром, до Повелителя підійшов лисий Архідруїд...

 

~ Повелитель, якщо ви побажаєте, то рада друїдів може провести обряд і дізнатися, до чого саме розташована ця дитина. Також є шанс того, що через цей обряд, "обраний" розкриє свій потенціал у юному віці...

 

Що?

 

"Обряд"?

 

Ця штука може побачити схильність?

 

А також розкрити потенціал?

 

Звучить надто читерно, якщо чесно...

 

Напевно, на таке тільки здатна магія зі школи "таїнства".

 

Бо в інших школах, точно немає чогось подібного...

 

Але, Повелитель Ельфів відмовився...

 

~ Дякую за пропозицію, але обряд буде надто небезпечним для немовляти. Ми не можемо ризикувати. Краще буде, щоб він самостійно розкрило свої здібності...

 

Ось значить як...

 

Небезпечно, так...

 

А ви, до речі, у батьків запитали, що хочете провести обряд з їхньою дитиною?

 

Хоча...

 

Бачачи, як вони шанобливо ставляться до цих двох, я гадаю, вони й не проти.

 

Ельфів взагалі не турбують власні діти.

 

Поклавши нарешті Фіна назад у колиску, Повелитель подивився в наш бік...

 

А-а-а?

 

Що...?

 

Чому він так дивиться?

 

Ми щось не правильно зробили?

 

Чи він лоліконщик?

 

~ Ви дочки Аріель і Тіранделла, я про вас чув...

 

Ох...

 

Цей мужик звернувся до нас!

 

І що не менш важливо, він звідкись знає про нас.

 

У відповідь, ми з Турі згадали нашу з нею репетицію і синхронно вимовили...

 

~ Ми раді вперше споглядати вас, Володарю! (x2)

 

Бьаяяяяяяххх!!!

 

Мені огидно говорити це...

 

Турі схоже теж...

 

Оскільки ми знали, що до нас додому завітає Повелитель Ельфів, природно, ми з Турі встигли трохи порепетирувати і підготуватися загалом.

 

Так, так, зараз ми з нею принижуємось перед ним. Але, ми робимо це не тому що він має понад титул. І не тому що він і справді заслуговує на нашу повагу. Насправді, ми боїмося і просто не хочемо зустрітися з проблемами. Цей хлопець може просто віддати наказ і нас повісять. Причому катами можуть стати наші з Турі батьки.

 

Пам'ятаєте, що я колись вирішила стати віруючою і молитися - Ферміді - Матері Природи?

 

Звісно, це не взаправду.

 

Але щоб мене не визнали богохульником, я на вигляд показую, що віруюча.

 

Теж саме і тут...

 

Ми з Турі абсолютно нічого не можемо зробити іншого, окрім як стати слухняними болванчиками нашого великого вождя Кім Чен Ина...

 

Ой...

 

Тьху!

 

Тобто, я хотіла сказати Повелителя Ельфів!

 

Так, так, Повелителя Ельфів...

 

Своєю чергою, Повелитель Ельфів кивнув із гордим виразом на обличчі.

 

~ Отже, вас звуть "Туріель" і "Міянель", батьки розповідали про вас, що ви дуже талановиті для свого віку. Для початку, мені хотілося б дізнатися хто з вас хто?

 

Оууууу...

 

Батьки розповіли що ми талановиті?

 

Це так мило з їхнього боку...

 

А вони розповідали вам, що вони до того ж муд*ки?

 

Так...?

 

Ні...?

 

Гаразд...

 

*Кхм-Кхм*

 

Все таки потрібно і справді представиться...

 

Першою почала Азумі...

 

~ Я - Туріель, Повелитель. Я схильна до бойового духу.

 

Я була слідом...

 

~ Я - Міянель, Повелитель. Я схильна до магії.

 

Дізнавшись, хто з нас хто, великий вождь Кім Чен Ин вимовив...

 

~ Дуже добре. Я звичайно довіряю вашим батькам, але мені завжди хочеться побачити щось на власні очі. Чи не могли б ви продемонструвати ваші здібності?

 

Емммм...

 

Ну гаразд...

 

Якщо великий вождь хоче, то мені нескладно показати...

 

Але от що щодо Турі?

 

Щоб їй показати свій бойовий дух, їй треба зламати стіну або щось із цього?

 

Хоча в мене вже є ідея, як нам із Турі продемонструвати наші здібності...

 

Ставши на повний зріст, я без проблем створила крижану колону поруч із собою. Потім, я подивилася на Турі і сподівалася, що вона зрозуміє мій натяк.

 

На щастя, вона швидко здогадалася і негайно вдарила своїм кулачком по крижаній конструкції.

 

Природно, було очевидно, що в цьому кулачку була енергія бойового духу.

 

Як і очікувалося, крижана колона руйнувалася від удару маленької дівчинки, розлітаючись на безліч дрібних осколків.

 

Звичайно, з боку це виглядало сюрреалістично.

 

Але це світ меча і магії, камон гайс...

 

Добре, що всі шматочки й осколки полетіли в інший бік, не зачепивши при цьому нашого супер-дупер великого вождя - Кім Чен Ина.

 

У відповідь, наш вождь великої трудової партії лицемірних ельфів або просто - В. Т. П. Л. Е. Поплескав у долоні та вимовив ...

 

~ Неймовірно... Мені насилу вірилося, що діти вашого віку, здатні пробудити і так добре контролювати свої здібності. Але схоже, ви двоє - виняток із цього правила. Ростіть і навчайтеся далі, ваша сила послужить на благо нашого суспільства.

 

~ Так, Повелителю! (x2)

 

Відповіли ми, нібито так, немов у нас не було вибору.

 

Далі, Кім Чен Ин повернувся в бік батьків...

 

~ Тіранделл, Аріель, ви відповідальні за виховання "обраного" і його навчання. Зберігайте його секрет доки не настане потрібний час. Також, Тірандел, не забудь дещо зробити, про що ми домовлялися...

 

Сказавши це, наш великий вождь трудової партії та решти, залишив будинок разом із лисим Архідруїдом.

 

Після його відходу, у повітрі вже не відчувалося тієї напруги...

 

Хм...

 

Також, мені цікаво, що мав на увазі Повелитель Ельфів, коли сказав нашому батькові не забути, що він має зробити...

 

Хм-Хм-Хм-Хм...

 

Думаю, це марно...

 

Я на сто відсотків упевнена, що їхні справи не стосуються такої маленької дитини на кшталт мене. Напевно, це щось із їхніх дорослих обов'язків, і до мене чи до Турі вони стосунку не мають.

 

Тому, можна розслабиться і не копатися в цьому...

 

Щоправда тільки, в цей момент я ще не здогадувалася, що мова, виявляється, йшла саме про мене...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

*-[За кілька годин до битви.]-*

 

....

 

....

 

....

 

Після відвідин таких важливих і почесних гостей до нашої оселі минув лише один день...

 

Ми з сестрою навчалися в школі, і звісно, зберігали таємницю нашого брата про те, що він "обраний". Перша половина дня пройшла цілком звичайно. У трьох із чотирьох предметах у нас із Турі не було жодних проблем. Ми просто займалися і виконували шкільні завдання на відмінно, коли нас попросять.

 

Насправді, як би ми з Азумі не намагалися не виділятися, ми все одно привертаємо досить багато уваги. Найімовірніше, це через юний вік і досить непоганий, за мірками дітей, інтелект.

 

Особисто я трохи боюся такої великої уваги, зосередженої на нас із Турі.

 

Раптом хтось із однокласників вважатиме нас вискочками?

 

Від нас усі можуть відгородиться...

 

Хоча, я б не сказала, що ми з Азумі, вже так добре спілкуємося з класом...

 

Ми досить тихі й відсторонені...

 

Але все ж...

 

Вже краще зіткнутися з байдужістю однокласників, ніж з їхньою ненавистю.

 

Вони цілком можуть заздрити і ненавидіти нас за хороші оцінки.

 

Точніше, оцінок у цій школі немає, але я думаю, ви вловили суть...

 

Але в один момент я дещо зрозуміла...

 

Якщо подивитися на наш клас, то ви не побачите ненависті цих дітей щодо нас...

 

Ви побачите їхній страх...

 

Так...

 

Ці діти бояться нас...

 

Цікаво, чому...?

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

Гаразд, гаразд...

 

Я не буду прикидатися дурепою, окей?

 

Насправді, причина зрозуміла.

 

Річ у тім, що в селі ельфів, ми з Турі, досить популярні.

 

І що дивно...

 

Ми з Турі навіть не здогадувалися про це.

 

Тобто, ми перебуваємо майже в кожного ельфа на слуху.

 

Це через те, що ми володіємо магією і бойовим духом у такому ранньому віці. Не знаю як саме, але жителі дізналися про нас. Можливо, батьки розповідали про нас своїм колегам, а вони, своєю чергою, розповідали друзям, а їхні друзі розповідали іншим друзям, і так далі...

 

Це цілком може бути...

 

Природно, те що діти на таке здатні, і було причиною нашої популярності.

 

Крім того, багатьох привернув увагу мій крижаний парк...

 

Сподіваюся, ви пам'ятаєте?

 

Це ті крижані статуї і замок, які я створила.

 

Це досить вражаюче для дитини...

 

Але новина, що ще більше розбурхала, була про Турі...

 

Річ у тім, що багато ельфів уже знають, що Турі просунулася у своїх тренуваннях із бойового духу і досягла другого ступеня. Усього-то в 24 роки!

 

Невелика довідка...

 

Для ельфів середній показник становить 100 років...

 

Для них це норма, що ельфи досягають другого ступеня тільки до цього віку. Звісно бувають і винятки, але вони ніяк не змагаються з успіхами Азумі.

 

Минулий рекорд становив 64 роки. Він був зроблений одним з "обраних".

 

Це було неймовірним досягненням.

 

Усі вважали, що якщо хтось і зможе досягти другого ступеня в ранньому віці, то це тільки обрані.

 

Але Турі побила рекорд...

 

Тепер вона нова знаменитість!

 

Такими успіхами, якщо вона продовжуватиме й надалі, то швидко досягне третього ступеня.

 

На хвилиночку...!

 

Третій щабель, це максимум до чого можна досягти, якщо присвятити себе одним лише тренуванням. Прекрасний тому приклад, наша з нею мати - Аріель.

 

А вона...

 

Шалено сильна!

 

Звісно, я не хочу загадувати наперед, але що як раптом Турі буде під силу підкорити 4 щабель?

 

Вона ж тоді буде всесильним монстром...

 

Володарів четвертого ступеня дуже мало. Вони розкидані по світу і їх десь 10 або близько того...

 

Правда тільки, скрізь ідеться про те, що для досягнення четвертого ступеня потрібен "талант".

 

Простіше кажучи, люди в цьому світі вважають, що цей самий "талант" допомагає зламати "стелю".

 

Хм...?

 

Що я маю на увазі під "стелею"?

 

Річ у тім, що "стеля" слугує внутрішнім обмеженням. Вона не дає змоги стрибнути вище за твою голову, хоч як би ти старався або хитрував. Загалом-то, просте обмеження, що показує твій максимум...

 

Якщо тобі пощастить і ти народишся з "талантом", то ти можеш проігнорувати "стелю", ось і все...

 

Чудовий приклад, наш із Турі батько - Тіранделл.

 

Безумовно, він сильний...

 

Він володіє двома школами - "Природою" і "Таїнством".

 

У двох школах, він досяг максимуму, на який він тільки здатний.

 

Але...

 

Ця сама "стеля" не здатна дати йому вивчити третю школу...

 

Він лише обмежений двома...

 

Хм...

 

Якщо подумати, то що не дає мені вивчити інші стихії в моїй школі, теж є "стелею"?

 

Я поки що, тільки обмежена льодом...

 

Сподіваюся, моя "стеля" розташована не так близько, і я зможу стати ще сильнішою...

 

Але гаразд, не суть!

 

Зараз ми говоримо про Турі!

 

Насправді те, що Турі досягає таких успіхів у такому ранньому віці, не доводить те, що вона могла народиться з "талантом". Можливо, вона зустрінеться зі своєю стелею по досягненню третього ступеня. Те що вона так швидко стартувала, не означає, що вона досягне фінішу в розуміння повної сили...

 

Таку думку їй вручила Аріель...

 

Але особисто я, глибоко сподіваюся, що в Азумі є талант.

 

Якщо вона досягне 4 ступеня, то їй уже мало хто зможе нашкодити.

 

Само собою, це було б приголомшливо!

 

Тому, я тримаю за неї кулачки. Але цілком може бути, що я сподіваюся марно...

 

Я не повинна закрутити собі голову.

 

Потрібно залишатися хоч трішки раціональною, і краще думати про те, що якщо ми з Турі досягнемо своєї "стелі" досить рано.

 

*Кхм-Кхм*

 

Думаю, ви зрозуміли наше з Турі становище в суспільстві...

 

Ми популярні дітлахи...

 

А ще...

 

Через нашу малокомунікабельність, нас багато хто боїться.

 

Особливо, нас дуже бояться інші діти!

 

Бачите?

 

Тепер ми повернулися до питання, чому нас бояться однокласники.

 

Це все через те, що ми до усрачки сильні на відміну від звичайних дітей.

 

Звісно, ми їм не зашкодимо, але їхній страх перед нами все одно не зникає...

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

Наше шкільне проведення часу не було настільки цікавим.

 

Типова школа.

 

Типовий будній день.

 

Насправді цей звичайний день не віщував жодної біди...

 

Точніше...

 

Я так думала...

 

Після школи ми повернулися додому.

 

На наш подив, ми побачили батьків.

 

Річ у тім, що зараз розпал дня. Як мінімум, вони мали бути на своїй роботі. Гаразд мама, вона ще трохи слабка після пологів, і це цілком розумно, що їй потрібен відпочинок. Але чому батько так рано повернувся?

 

І чому вони на нас так дивляться?

 

Хм...

 

Точніше, мама й тато так дивляться, але тільки на мене...

 

Турі наважилася в них запитати...

 

~ Мам, Тату, що сталося?

 

Батько цілковито проігнорував запитання Турі й звернувся безпосередньо до мене...

 

~ Міянель, мені потрібно дізнатися, на що ти здатна, і подивитися на твій прогрес у магії...

 

Ох...

 

Досить несподівана заява.

 

А чи не міг ти раніше про це сказати?

 

Чи тоді тобі було все одно?

 

Якщо так, то чому такий інтерес саме зараз...?

 

Проте, після невеликого ступору і маленького проміжку мовчання, я все ж таки зважилася сказати...

 

~ Добре... Мені достатньо щось створити, щоб ти все для себе зрозумів, чи ні?

 

Відповіді довго чекати не довелося...

 

~ Ні, Міянель. Я подивлюся на що ти здатна в бою.

 

Аааааааа?!

 

Що, вибачте?!

 

Мені ж це не почулося, чи не так?

 

Він сказав - "бій"?

 

....

 

------------------------------

 

....

 

*-[За кілька хвилин до битви.]-*

 

....

 

....

 

....

 

Загалом, такі справи...

 

Батько хоче дізнатися, наскільки я виросла в плані сили. Також, він має намір подивитися і сказати, на якому ступені я зараз перебуваю. Найлегший і найпрактичніший спосіб перевірити це, так це влаштувати бій.

 

Розумієте, це було досить раптово, ви так не думаєте?

 

Чи не міг він попередити мене хоча б за тиждень до цього?

 

Тоді б я гарненько підготувалася...

 

Ну або весь цей час, я переживала б і страждала безсонням...

 

Аххх!

 

Чорт!

 

Хіба недостатньо просто подивитися на що я здатна, змусивши мене постріляти по мішенях за допомогою магії, наприклад?

 

Ну або створити десятиметровий пам'ятник нашого великого вождя?

 

Так...?

 

Ні...?

 

Гаразд...

 

Бій так бій...

 

Мм..?

 

Думаєте, я боюся?

 

Трохи так...

 

Якщо чесно, я б зараз віджартовувалася у звичній манері, але в цій ситуації мені навіть жартувати не хочеться.

 

Гаразд, гаразд, я розумію...

 

Знову, я перед вами виглядаю жалюгідно.

 

Дякую, що засуджуєте...

 

Але я нічого не можу з собою вдіяти.

 

Така вже я...

 

*Кхм-Кхм*

 

Давайте нарешті відволічемося і поговоримо хоча б не про мій страх.

 

Як я зрозуміла, батька особисто попросив Повелитель Ельфів перевірити мої здібності. Він би змусив і матір перевірити Турі, якби вона була в такій самій ситуації.

 

Ну а так, начебто все добре.

 

Турі й Аріель часто билися один з одним, через що немає сенсу в черговій битві.

 

У Турі й так другий ступінь...

 

А ось я...

 

Досить дивна і незрозуміла дівчинка...

 

Начебто вмію непогано чаклувати, але в мене просто нуль бойового досвіду. Навіть якщо мій контроль бездоганний. Навіть якщо мої заклинання ефективні. Це буде порожнім місцем, якщо я не зможу толком битися.

 

І чому мій перший супротивник такий сильний?

 

Як мені його взагалі перемогти?

 

Можна мені когось легшого, будь ласка?

 

Так...?

 

Ні..?

 

Гаразд...

 

....

 

Турі теж переживає за мене.

 

Як ніяк у мене буде перший бій. Напевно, вона приймає це близько до серця, оскільки сама проходила через таке. Вона тренувалася з Аріель, і в частих випадках, отримувала стусанів. Вона дуже переживає, що зі мною буде те саме...

 

Але її просили не втручатися.

 

Що...?

 

Я сказала - "просили"?

 

Вибачте, я знову обмовилася.

 

Точніше, їй "пригрозили" не втручатися.

 

Здебільшого, це було як об стіну горох...

 

Турі, звісно, пообіцяла, що, незважаючи ні на що, допоможе мені й втрутиться, якщо справа набуде кепського характеру. Я дуже рада цьому. Але...

 

Говорячи відверто, у неї будуть великі проблеми, якщо вона все ж таки втрутиться в наш поєдинок. Я не хочу, щоб вона з ними зіткнулася. Також, я розумію що відмовити Турі, я не зможу. Як ніяк, вона не стоятиме й не дивитиметься, як мене втоптують у землю, на її очах. Я б сама так не змогла...

 

Тому, для безпеки Турі, мені потрібно не облажатися...

 

Можливо, мені потрібно якимось чином перемогти...

 

Ох чорт...

 

Тепер, на кону сама Турі!

 

Це занадто велика відповідальність для хікі!

 

У мене ще більше розболівся живіт...

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

Звісно, коли батько мені все це сказав, ми не пішли одразу ж з'ясовувати, хто сильніший, а хто ні.

 

Мені дали час, щоб морально підготуватися і розробити план...

 

Дуже мило з їхнього боку...

 

Але мені в голову нічого не лізло.

 

Протягом усіх цих годин, я так нічого і не придумала. Точніше, у мене є кілька уявних нотаток, але, кажучи відверто, вони не виглядають як повноцінний план.

 

За цей час кілька ельфів-магів підготували ціле поле для битви. Воно знаходилося біля самого коріння дерев, недалеко від мого крижаного майданчика. Це місце схоже на цілий ринг, створений за допомогою магії землі. Великий ринг у вигляді кола у 8 метрів у діаметрі.

 

Мда вже...

 

Також, за нашим боєм спостерігатимуть глядачі...

 

Окрім Турі й Аріель, будуть ще десь 30 ельфів...

 

Хтось із загону Аріель...

 

Хтось, колеги Тіранделла...

 

Хтось, звичайні жителі, що проходили повз.

 

Є навіть парочка дітей...

 

Насправді, бій між нами не є таким уже й приватним.

 

Тим паче, мета цього бою визначити мої здібності та приписати мені ступінь.

 

Оцінка батька може бути суб'єктивною, і для цього й потрібні глядачі.

 

Вони ще виконуватимуть роль суддів...

 

Як ніяк мої здібності слугуватимуть на благо ельфійського суспільства. Тому саме ельфійське суспільство оцінюватиме мене...

 

Звучить безглуздо...

 

Але гаразд...

 

Подумаєш глядачі...

 

Я ні крапельки не соромлюся!

 

Також, я не боюся битися під чиїсь очі і коментарі!

 

І я не боюся облажатися!

 

Ну гаразд вам...

 

Може я трохи прикрасила і прибрехала трохи. Але... Проте, мені потрібно якось упоратися з хвилюванням. Тому, хто сказав, що самообман, не найкращі ліки?

 

Може, якщо я вдаватиму, що мені байдуже на цей бій і я ні чорта не боюся, тоді я й справді перестану боятися?

 

Чесно, я не знаю...

 

Але в мене вже немає часу придумувати щось інше...

 

Адже наш бій...

 

Ось-ось почнеться...

 

....

 

------------------------------

 

....

 

*-[Момент битви.]-*

 

....

 

....

 

....

 

Ми з батьком перебуваємо в підготовленому для нас рингу і стоїмо один навпроти одного.

 

На безпечній відстані, розташувалися ельфи-глядачі. Краєм ока я навіть помітила Кисіля-куна зі схвильованим виразом.

 

Спасибі, звісно, що ти прийшов на моє прилюдне побиття Кисіль, але чому ти так хвилюєшся?

 

Ти навіть не уявляєш зараз, як мені...

 

Насправді, мені б зараз хотілося б подивитися на Азумі перед сутичкою і тим самим заспокоїться. Але як на зло, я не можу її побачити.

 

Аххххххх!

 

Часу дуже мало!

 

Тепер буде небезпечно відволікатися.

 

Ну гаразд...

 

Що ж...

 

Зараз почнемо...

 

Але перед початком, батько вирішив перекинутися зі мною кількома словами...

 

~ Тобі страшно, Міанель?

 

~ Не-а...

 

Без емоційно відповіла я...

 

А що...?

 

Я намагаюся вдавати, що мені все одно...

 

Може таким чином мої нерви не будуть так шаліти.

 

Тим не менш, Тіранделл продовжив...

 

~ Хм... Цікаво... Але немає нічого настільки жахливого в страху, Міанель. Тим більше, у твій перший у житті бій.

 

~ *зівок* Ну коли почнемо вже...?

 

Відповіла я...

 

Ох....

 

ЦЕ ЖАХЛИВО!

 

НАВІЩО Я ПОЗІХНУЛА?!

 

ЧОМУ САМЕ ЦЕ, Я СКАЗАЛА?!

 

Можливо, я настільки перелякана, що мій організм намагається впоратися з цим своїми методами. Видавши з мене цей чортів позіхання, яке було точно не до місця.

 

Хей, організм?!

 

Те, що я намагаюся прикинутися спокійною, це не означає, що мені потрібно позіхати!

 

Поки в моїй голові була ця паніка, Тіранделл у свою чергу, продовжував стояти на місці з тупим виразом на обличчі.

 

Але через кілька секунд, він розрідив цю незручну тишу...

 

~ *Кхм-Кхм* Як скажеш, дочко моя... Викладися на повну і атакуй з усіх сил, якщо треба. Але твоїм основним противником буду не я...

 

Почувши це, мої очі запитально округлилися...

 

Він продовжив...

 

~ У цьому бою, у мене немає в планах атакувати тебе на пряму, за допомогою магії. Замість цього, ти битимешся з духами...

 

Закінчивши фразу, він стрімко змахнув своїм посохом.

 

Незліченна кількість маленьких вогників з'явилися навколо нього, немов з нізвідки.

 

З'єднуючись один з одним, вони формували в повітрі пентаграму.

 

Як я зрозуміла, це не що інше, як коло заклику.

 

Незабаром пентаграма спалахнула яскравим світлом, короткочасно засліпивши мене своїм сяйвом. Не встигла я схаменутися, як поруч із батьком стояв великий шаблезубий тигр. Він мерехтів невеликим синім сяйвом і на вигляд був дуже грізним і страшним. На його лобі красувався символ, який переливався з синього кольору в білий і навпаки.

 

Звичайно, хоч я була і вражена, але не стала в ступор...

 

Ця істота - дух.

 

Магія зі школи "Природи" ділиться на три види.

 

Одним із цих видів є - заклик духів.

 

Вказавши кінцем свого посоха на мене, батько коротко вимовив

 

~ Нападай.

 

Почувши це, шаблезуба кішка стрімко кинулася в мій бік, звісно не забувши при цьому оголити свої ікла і страхітливо гарчати.

 

Я могла б атакувати його магією.

 

Але він занадто швидкий.

 

Також, на вигляд, він дуже живучий.

 

Буду відверта, мені здається, що крижаними стрілами його так просто не вб'єш.

 

За кілька миттєвостей, істота вже мало не наздогнала мене.

 

Але, чи то через рефлекс, чи то через те що я хочу зберегти свій особистий простір. Під моїми ногами я створила величезну крижану колону, яка кинулася високо вгору. Звичайно, оскільки колона з льоду неухильно зростала, залишаючись на ній, я піднімалася вгору, залишаючи цю кицю на повній самоті.

 

Моя швидкість і контроль були досить високими, щоб встигнути не потрапити в лапи цього духа.

 

Хм...

 

Я добре збільшила відстань...

 

При всьому цьому, я ж не покидала рингу, так?

 

Значить, усе чесно.

 

У підсумку, моя колона була настільки високою, що ледь не досягала підвісних мостів і дерев'яних платформ.

 

Фух...

 

Я змогла убезпечити себе і виграти достатньо часу...

 

Боязко подивившись униз, я побачила, що дивовижний покликаний звір видирається по крижаній колоні. Досягнувши вершини, на нього напевно чекатиме приз...

 

Природно, приз - це я.

 

Чорт!

 

У мене з голови вилетіло те, що кішки можуть лазити по деревах.

 

Хоча...

 

Це не зовсім звична кішка.

 

Також, крижана колона, це не зовсім дерево.

 

Але, думаю, ви вловили суть...

 

Своїми кігтями, він глибоко встромляє їх у мій лід і потихеньку просувається нагору. Зрозуміло, що цей тигр і півдороги ще не подолав, але рано чи пізно він до мене дістанеться.

 

Ох...

 

Треба ж щось із цим робити, так?

 

У вас є ідеї?

 

Стоп!

 

А що як...

 

Доторкнувшись долонею до льоду під ногами, я збирала велику кількість мани, змушуючи її набути необхідної форми.

 

Незабаром із моєї крижаної колони почали виходити шипи.

 

Велика кількість тонких-гострих шипів усіяли всю колону, через що, дивлячись з відстані, колона нагадувала - "колючий кактус".

 

Шипи не тільки перегороджували шлях цій киці на стероїдах, але й встигли гарненько його поранити, пронизуючи його тіло.

 

Хм-Хм.

 

У цьому немає нічого дивного.

 

Адже безліч крижаних шипів з'являлися і під ним, встромляючись у його м'якеньке черево.

 

Але...

 

Ніколи не варто задирати ніс...

 

Адже завжди може піти щось не за планом...

 

Незважаючи на болючі рани, тигр ще не здався.

 

Він не впав униз і все ще тримався на колоні.

 

Його гучний рик розійшовся по окрузі, стрясаючи повітря.

 

Він впав у сказ.

 

Немов увімкнувши режим "берсерка", тигр продовжував підніматися нагору, але вже з подвоєною силою. Усі шипи, які зустрічалися на його шляху, він без особливих труднощів перекушував своїми шаблеподібними іклами.

 

Тепер, ця зла киця, яка дуже жадає моєї смерті, успішно подолала половину шляху.

 

Ох... Ох...

 

У вас є ще який-небудь план?

 

Давайте, поки я відчайдушно за допомогою крижаних стріл, обстрілюю цього тигра з висоти, ми трохи поміркуємо і постараємося придумати план.

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

....

 

Тигр уже майже досяг вершини. Мій обстріл майже нічого не дав, хіба що, він став ще трохи злішим...

 

Ось-ось, і він добереться до мене.

 

Не знаю як у вас, але в мене з'явилася ідея.

 

Що якщо його просто зіштовхнути?

 

Мені ж необов'язково його вбивати, коли він дереться, адже так?

 

Тож, чому б його просто не змити назад униз?

 

Принаймні, це дасть мені ще час...

 

Що...?

 

Кажете, як це я збираюся зробити?

 

Ну...

 

Я збираюся скористатися найбільш не смертельним заклинанням у моєму арсеналі.

 

А саме - "Маніпуляцією зі снігом".

 

Зібравши ману в руках, я викинула вниз великий потік снігу.

 

Насправді, це чимось нагадувало сходження лавини.

 

Мани в мене начебто багато...

 

Та й водночас потрібно перестрахуватися...

 

Тому, я не шкодуватиму снігу і створюватиму його у великій кількості.

 

Загалом, незважаючи на те, що завдяки своїм пазурам тигр тримався доволі міцно, він ніяк не зміг протистояти такому бурхливому сніговому потоку...

 

Як і очікувалося, його просто змело...

 

Тьфу! Тьфу! Тьфу!

 

Ох... Ах...

 

Не звертайте увагу, будь ласка...

 

Просто перед моїм обличчям літають якісь мошки. Хоч вони мені особливо не заважають, але трохи дратують, якщо чесно.

 

І чому вони вибрали саме цей момент?

 

Гаразд...

 

Неважливо...

 

Повернемося до нашої обстановки бою...

 

Дивлячись униз, я бачу багато снігу.

 

Хм...

 

Як і очікувалося, напевно...

 

Тигра, до речі, не видно...

 

Може, його поховало живцем?

 

Цікаво, з ним усе гаразд?

 

Давай тигр, вилазь!

 

Не кажи мені, що для тебе було достатньо тільки цієї лавини!

 

Ти ж не можеш так швидко померти!

 

Ти не можеш так легко здатися!

 

Адже ти...

 

Адже ти мій заклятий ворог!

 

І ти мені дуже потрібен!

 

Гаразд... Гаразд...

 

Звичайно я жартую.

 

Схоже що цей покликаний дух відкинув ковзани.

 

Але не встигла я з полегшенням видихнути, як я тут же зігнулася навпіл, від жахливого болю. У вухах я відчувала болісний звук. Ніби мене оглушили світло-шумовою гранатою. Хоча, я ніколи не стикалася зі світло-шумовою гранатою. Але я ніяк по-іншому не можу передати це відчуття.

 

Неприємний звук не давав мені тверезо мислити.

 

Моя голова була готова мало не вибухнути.

 

З моїх вух навіть полилася кров.

 

Одним оком, що прочинилися, я помітила, що поруч із собою я бачу чиюсь тінь.

 

Повернувши голову, я побачила потворного кажана, приблизно з людський зріст.

 

Як і шаблезубий тигр, він мерехтів у синьому світлі, і на його лобі красувався той самий символ, що й у свого попередника. Звісно, непотрібно бути генієм, щоб зрозуміти, що це черговий дух, якого покликав мій батько.

 

Ах...

 

Цього разу, це - літаюча миша...

 

Відверто кажучи, вона виглядає не настільки грізно, як тигр.

 

Так... Вона, звісно, набагато потворніша, але має трохи слабший вигляд.

 

Та й нападати вона не поспішає.

 

Стоп!

 

Може цей біль у моїх вухах, це її рук справа?!

 

Точніше, її лап...

 

Ох...

 

Атака ультразвуком, я вас зрозуміла, містере миша.

 

Дуже підло...

 

Ви не миша... А справжній щур!

 

Хоч я і погано зараз міркую, але мені нічого не завадить запустити у вас парочку крижаних снарядів.

 

Я виставила руку вперед і стала випускати в неї крижані стріли. Звичайно, вона ухилялася, але варто було мені посилити натиск, і летючому "щуру" ставало не так солодко...

 

Стоп!

 

Чому я взагалі цілюся?

 

Ах...

 

Це кляте стандартне мислення!

 

*Кхм-Кхм*

 

Загалом, я змінила тактику...

 

Замість прицільних пострілів, я обрушила цілий шквал крижаних стріл у бік кажана!

 

Пожертвувавши точністю, посприяло мені збільшити кількість снарядів і збільшити радіус атаки.

 

Розумієте, направляючи такий шквал у бік мого ворога, я трохи змінила принцип самої битви.

 

Наразі я не намагаюся в нього влучити, навпаки, цей кажан намагається ухилятися від усього того, що в нього летить.

 

Спойлер!

 

Він довго не протримався...

 

Крижані стріли перетворили її на решето.

 

Скрізь і всюди продірявлений, кажан безвольно падав донизу, немов пір'їнка...

 

Фух...

 

У вухах усе одно дзвенить, але вже не так сильно.

 

Я можу хоча б зітхнути.

 

Я вже перемогла двох покликаних духів...

 

Цікаво, на цьому все?

 

Ну або мені доведеться вбивати їх, поки або в мене, або в батька не закінчиться мана...

 

До речі, що в мене з маною...?

 

Насправді, її в мене ще дуже багато.

 

Я ще навіть одну п'яту частину не витратила, хоч і використала стільки заклинань.

 

Добре що останніми роками, я щодня збільшувала свій максимальний запас.

 

Ура мені!

 

....

 

*Дищь!*

 

....

 

Почувся гучний звук удару і разом з тим, моя колона почала нахиляться в бік...

 

Чорт!

 

Я падаю!

 

Моя колона падає!

 

Схоже, хтось пошкодив мою колону біля основи. Не те щоб я була здивована цим, але мій створений нашвидкуруч лід був досить міцним. Ну або принаймні, для мене, вже точно...

 

Але...

 

Яким би міцним не був лід, він усе ж таки не алмаз, так?

 

Цілком очевидно, що його можна зламати...

 

Але, щось мої думки зараз літають не в тому напрямку.

 

Якщо ви не забули, то я падаю!

 

Ох... Чорт!

 

Можливо, я надто поспішила, але через адреналін, я відштовхнулася щодуху ногами і стрибнула вбік.

 

Ні, я не божевільна!

 

Я стрибнула в бік дерева.

 

Ми не забуваємо, що дерева в цьому лісі в кілька разів більші за звичайні. Тож, зараз я прямувала в бік товстого-міцного стовбура.

 

Зізнаюся, незважаючи на те, що я відштовхнулася від колони, що падала, мені ніяк не вдасться досягти дерева.

 

Але...

 

Мені це й не треба...

 

Мені було достатньо, щоб мій радіус касту дотягнувся, охоплюючи дерево до якого я стрибнула.

 

Поки я була в польоті, я використала холодне повітря і моє заклинання "Обледеніння". Я заморозила невелику частину стовбура і вже за допомогою створеного там льоду, я створила крижаний міст, який кинувся в мій бік.

 

Я використала свій накопичений роками контроль, щоб успішно вкластися в швидкість і в твердість самого льоду.

 

Я впала на мій швидко створений міст, при цьому розбивши собі в кров коліна.

 

Так, вони у мене боліли і щипали.

 

Але це вже краще, ніж просто перетворитися на корж. Тому, мені не здається, чи я впоралася на відмінно?

 

Я змогла уникнути мого падіння з великої висоти, при цьому, я досі залишилася на верху, зберігаючи вигідну для мене дистанцію.

 

Я щаслива, правда.

 

Але, я мало не зазнала міні інфаркту.

 

Знаєте наскільки страшно стрибати зі споруди, що падає?

 

Причому, перебуваючи на висоті...

 

Це вам не одиночним самонавчанням займатися.

 

Моє серце безупинно б'ється і готове вилетіти назовні.

 

Адреналін-сан усе ще не покидає мене, за що, до речі, я йому частково вдячна.

 

Але...

 

Краще повернемося до бою.

 

Вставши на ноги, я якомога швидше добігла до стовбура. Не гаючи часу, за хвилину чи менше, я швиденько створила собі міні-форт із льоду, просто нагорі, у стовбурі дерева.

 

Для більшої безпеки, я створила крижані підпірки і платформу, щоб утримувати мою крижану фортецю на цій висоті.

 

Правда тільки, мене хвилює одне питання?

 

А чи не даремно цим я займаюся?

 

Адже по суті, я зовсім покинула ринг...

 

Звісно, ніде не було обговорено, що покинувши ринг ти програєш...

 

Чи саме по собі, це очевидно?

 

Ох...

 

Гаразд...

 

Начебто мене ніхто не сповіщає, що я дискваліфікована.

 

А значить, бій триває.

 

Подивлюся мабуть, чим займається батько.

 

Добре що на цій висоті, хороший огляд.

 

Поруч із Тіранделлом було ще два духи.

 

Один із них, це - Великий броньований на вигляд бик. Схоже на те, що саме він і зламав мою колону.

 

Другий, це - вогняна ящірка. Від хвоста до морди, десь у два метри завдовжки. Але для чого саме вона була покликана?

 

Зараз я нагорі, в цілості й схоронності. Ці два звірі ніяк мене не дістануть...

 

ОХ! АЙ!

 

Раптово, вогняна ящірка почала плюватися в мій бік вогнем!

 

Її плювки схожі на справжні фаєрболи!

 

Хоч і її швидкість і точність, залишають бажати кращого, але вона обстрілює мою крижану фортецю!

 

Так ще, перед обличчям, досі літають ці кляті мошки!

 

Вони мені тільки заважають!

 

Тим не менш, потрібно було придумати, що мені робити...

 

Рано чи пізно, під цим вогнем, моя фортеця розтане...

 

Окей!

 

Здається я зрозуміла!

 

Для початку, просочимо мій лід морозним повітрям. Так, у нас вийде жаро-стійкий лід.

 

Тепер, приступимо до банальної перестрілки.

 

Виставивши руку і закривши одне око, я почала цілитися і вистрілювати крижаними стрілами.

 

Звісно, я цілилася в ящірку, адже саме вона представляє зараз велику небезпеку через її дальні атаки. На відміну від броне-бика, ящірка виглядає не такою вже й захищеною.

 

Але...

 

Минуло не так усе гладко...

 

Цей чортів бик!

 

Поки ящірка "перезаряджається", бик загороджує її і приймає на себе всю шкоду від стріл. Відмінна командна робота!

 

Ну або ці істоти діють за наказом батька...

 

Зачекайте хвилину!

 

Батько!

 

Так, точно!

 

Чому б зараз не постріляти в батька?!

 

По-моєму гарна ідея!

 

Адже перед сутичкою, він казав: "Викладися на повну і атакуй з усіх сил, якщо треба".

 

Він також згадав, що моїми "основними" супротивниками будуть покликані духи. Але, він же не стверджував, що не є і зовсім моїм ворогом. Звісно він не "основний", а "другорядний" противник. Він той, хто закликає цих духів. І я маю його атакувати.

 

Тепер, я націлилася на батька.

 

Не довго думаючи, я почала випускати крижані стріли, одну за одною.

 

Але...

 

Майже досягнувши своєї мети, вони почали врізатися в щось невидиме і розлітатися на друзки.

 

Ох... Чорт!

 

Він це передбачив!

 

Б'юся об заклад, що це щось через магію "таїнства".

 

Напевно, він створив для себе якийсь бар'єр!

 

Ох вже ця магія "таїнства"!

 

Занадто читерно!

 

І що робити...?

 

Знову переключиться на ящірку?

 

Цей бик знову мені завадить!

 

Потрібно...

 

Потрібно щось потужніший...

 

У мене є одне заклинання...

 

Але про нього знаю тільки я, навіть моя сестра не в курсі цього. Річ у тім, що воно зберігається в мене як козир...

 

Звісно, я маю на увазі - "Морозний Промінь".

 

Ущільнений згусток морозного повітря, яким я можу вистрілити. На вигляд, він схоже, наче футуристичний лазер. Думаю, тепер ви зрозуміли, чому в нього саме така назва...

 

Він завдає шкоди не тільки фізично, а ще й внутрішньо, заморожуючи органи, зокрема серце. Дуже небезпечна штука. Я не хотіла нікому його показувати, коли не настане найбільш підходящий момент.

 

Невже, момент настав...?

 

Використати "Морозний промінь"?

 

Ні...

 

Думаю, в цьому немає сенсу...

 

Я ж хочу атакувати духа, а в них усе таки немає органів і крові...

 

Що?

 

Хочете дізнатися, звідки я це знаю?

 

Ви ж не забули, сподіваюся, я вивчала магічну теорію з батьком два роки. Я припинила, бо багато чого дізналася, і батько сказав, що цього було достатньо...

 

Тож, я багато чого знаю про духів...

 

Морозний промінь, що заморожує органи, не допоможе проти тих, у кого їх немає...

 

Усередині в цих духів є мана, але немає кісток і крові...

 

Ех...

 

Лавина теж не варіант...

 

Мій радіус не дістає...

 

Стоп!

 

Просто радіус не дістає і все?

 

Боже...

 

Чому я так туплю!

 

Весь цей час було ж так просто!

 

Сконцентрувавшись, вливши багато мани і формуючи потрібну мені форму, я створила крижаний міст, що кинувся в бік двох духів.

 

Просочуючи міст морозом, він став жаро-стійкий. Створивши кілька підпірок, я знизила шанс руйнування.

 

Звісно, він перебував на тій самій висоті. На своїх тих самих місцях, внизу перебували два духи, які навіть не підозрюють, що з ними станеться.

 

Хоч це і було трохи небезпечно, але я покинула свою крижану фортецю і побігла по мосту.

 

Опинившись під двома духами, я повторила мій трюк зі сніговою лавиною.

 

Опинившись на їхньому місці, ви б побачили, що зверху на вас падає цунамі зі снігу.

 

Напевно, якби вони почали бігти, то навіть так, вони б не встигли і їх поглинула б лавина. У будь-якому випадку, повільна ящірка точно б не встигла. Але і так, її, як і її друга, бичка, було поховано живцем...

 

До речі про поховання...

 

Я випадково зачепила батька...

 

Тепер він теж похований...

 

Схоже, його захисний бар'єр не здатний впоратися з такими речами, як лавина.

 

Хах!

 

Ну що ж...

 

Я задоволена, хоч і не зробила це спеціально!

 

Тепер знатиме, як недооцінювати противника!

 

Щоправда тільки, я вдячна йому, що він бився зі мною не задіявши всю свою силу...

 

Якби він був би серйозний, то він не обмежувався б тільки духами...

 

Як мінімум, у нього є магія "таїнства". Також, зі школи "природи" він міг використовувати - "Маніпуляцію з оточенням".

 

Насправді, перед боєм я думала, що він не буде стримуватися.

 

Прямо як Аріель перед Турі.

 

Але на жаль...

 

Він вирішив діяти по-іншому...

 

І його це згубило...

 

Спочивай з миром...

 

Але...

 

Немов дочекавшись цього моменту, на похованому під снігом рингу засяяла чергова пентаграма...

 

На відміну від тієї, яку я бачила раніше, ця була вдвічі більшою і пульсувала червоним світлом.

 

Ну звичайно ж!

 

Не повинно ж бути все так просто, адже так?!

 

Зрозуміло, батько, мабуть, вижив, і зараз він закликає чергову тварюку. Розмір і зловісне світло цієї пентаграми вказує на те, що наступний монстр, якого покличе батько, буде надсильним.

 

Звісно, не гаючи часу, я побігла вздовж мосту, назад у свій підвісний форт.

 

Також, послабивши потік мани в цьому крижаному мосту, я змусила його обрушиться прямо на цю печатку.

 

Але на жаль...

 

Це було марно...

 

З пентаграми з'явилася гігантська багатоніжка!

 

Причому коли я говорила - "гігантська", я не прикрашала!

 

Її мандибули були немов леза!

 

Її хітиновий панцир не вселяв шансу, що таку моторошну тварюку взагалі можливо пробити!

 

Цей монстр, був немов із фільмів жахів!

 

 

Господи!

 

Тату, це вже перебір!

 

Хіба я не достатньо показала на що здатна!

 

Мені обов'язково потрібно з нею битися?!

 

Я ж уже перемогла чотирьох твоїх духів!

 

І тепер, ти хочеш щоб я билася з цією тварюкою?!

 

Вона виглядає точно непереможною!

 

Як мені з нею впорається?!

 

Але незважаючи на мої уявні протести, багатоніжка висунулася в напрямку дерева, на якому і знаходився мій крижаний форт. Коли вона перебирала своїми ногами, вона підкидала цілі кучугури снігу та бруду. Клацаючи своїми мандибулами, видавався звук заліза, який страхітливо поширювався по всій окрузі.

 

Незважаючи на її розмір, це чудовисько залишалася, як і раніше, комахою. Вона без зусиль залізла на дерево і стала повзти вгору.

 

Мій форт перед нею, здасться їй морозивом, яке вона із задоволенням з'їсть. Швидше за все, мене теж на додачу...

 

Це безумовно станеться, якщо я нічого не зроблю...

 

Що?

 

Ви хочете дізнатися, чи є в мене план?

 

Один є, але шанси на успіх невисокі...

 

Якщо точніше сказати, я не знаю, чи спрацює він як треба...

 

Зручніше вставши, я знову використала лавину...

 

Так, так, лавину...

 

Але цього разу, вона була в кілька разів більшою за минулу.

 

Але це ще не все, я влила величезну кількість мани і змішала лавину з морозним повітрям.

 

Ох...

 

Це найвитратніше за маною, заклинання!

 

Але...

 

У моєму тілі її ще багато.

 

Тому, не переживайте, що я виснажуся!

 

У мене навіть половина не витратилася!

 

Мабуть, повернемося до бою...

 

Сніжно-морозна лавина сходила з дерева вниз і обрушилася на комаху. Весь величезний стовбур дерева вкрився місцями інеєм, а десь льодом...

 

Але...

 

Моя лавина не змила багатоніжку вниз...

 

Вона залишилася на своєму місці...

 

І це...

 

Чудово!

 

Мій план спрацював!

 

Що...?

 

Ви вважаєте що я зійшла з розуму?

 

Ні! Ні! Ні!

 

Самі подивіться!

 

Багатоніжка хоч і не впала з дерева, але вона при цьому висить на місці.

 

Вона не піднімається далі нагору!

 

Річ у тім, що вона примерзла!

 

Примерзла до дерева і тим самим, вона повністю знерухомлена!

 

Її ноги сковує лід.

 

Навіть її мандибули, тепер не ворушиться.

 

Але...

 

Проте, ця тварюка ще жива...

 

Можна чим-небудь її розстріляти, але не забуваймо, у неї міцний панцир. Крижані стріли будуть марні...

 

Хоча...

 

Може крижані кубики зможуть допомогти...?

 

Мм...?

 

Що я маю на увазі, хочете сказати?

 

Ну... Я планую скинути на неї крижаний кубик...

 

Адже просто потрібно створити його певного розміру, адже так?

 

Що якщо розмір кубика буде в кілька разів більшим за саму багатоніжку?

 

Думаю, крижаний кубик її просто розчавить!

 

Найголовніше, скинути цю махину під певним кутом, щоб та влучила в ціль.

 

Ну...

 

У мене час є...

 

Багатоніжка ж, зараз нікуди не поспішає...

 

Тому, спокійно обміркувавши, все завісивши, я знайшла потрібний кут.

 

Знадобився час, щоб створити такий величезний об'єкт.

 

Але ось, він уже летить униз, ковзаючи однією стороною по стовбуру дерева.

 

*Бах*

 

За звуком і виглядом можна зрозуміти, що сталося...

 

Як і планувалося, багатоніжка була збита і розчавлена.

 

Який би панцир у неї не був, навіть він не врятує від зіткнення з об'єктом, який у кілька разів перевищує її розмір.

 

На знищенні цього духа, нарешті й закінчився мій бій...