Частина 1

Якщо спробувати описати хутір мігурдів двома словами, це буде «крайні злидні». Тут десь із десяток будинків. Складно описати їхній зовнішній вигляд. Наче просто нарили ям у землі, а потім накрили черепашачими панцирами. Архітектура в королівстві Асура куди більш просунута порівняно з місцевою. І все одно, навіть якби ви змусили архітекторів з Асури приїхати сюди, тут просто неможливо зібрати кількість деревини, необхідну для будівництва, так що навіть вони здалися б, втративши надію на цій землі. Навіть акуратно засіяні поля зовні хутора містять тільки висохлу рослинність. Мені навіть цікаво, чи нормально для рослин виглядати такими засохлими.

У словничку Роксі не було якихось особливих деталей щодо сільського господарства. У єдиному записі, що стосується цього, вона лише заявляла: «Овочі гіркі й зовсім не смачні». До речі, по краю поля тут посаджені квіти з зубами, дуже схожі на квіти паккун*. Їх напевно використовують для захисту від шкідників, які вторгаються на поля. На краю хутора, кілька дівчат, схожих на учениць середньої школи, скупчилися навколо багаття і щось там смажать. Схоже на шкільний пікнік або щось таке. Дівчата готують їжу і, щойно закінчили, вирушили роздавати її кожному. Поблизу немає чоловіків і лише кілька дуже маленьких дітей граються навколо. Крім того, тут привратник Робін і староста.

Якщо я не помиляюся, так і має бути. Чоловіки йдуть на полювання, а жінки залишаються вдома, доглядати за господарством.

Устрій громади, мабуть, приблизно такий. Тож це, ймовірно, означає, що чоловіки зараз на полюванні.

- А тут є поблизу щось на що можна полювати?

- Монстри.

Попри те, що ця фраза відповіла на моє запитання, це якось занадто коротко. Все одно що запитати рибалку, що він зловив і отримати відповідь - рибу. Ну, тоді продовжу ставити запитання.

- Хмм. Та штука, використана для дахів, теж від монстрів?

- Це від Великої Цариці Землі Черепахи (Велика Черепаха). Панцир дуже твердий, а м'ясо смачне. Можна навіть робити тятиву для лука з їхніх сухожиль.

Їхнє м'ясо смачне? Я не можу навіть уявити розміри такої черепашки. Найбільший будинок на хуторі вкритий панциром, який має такий вигляд, ніби в ньому більше двадцяти метрів завширшки. Руджерд і Рокс увійшли в цей самий будинок, поки я бавився цією думкою. Найбільший будинок = лідер, схоже і в цьому світі діє таке ж правило.

- Прошу вибачити нас.

- Спасибі за запрошення...

У будь-якому разі, Еріс і я, привіталися, входячи в будинок. А зсередини він ще більший, ніж здавалося зовні. Підлога вистелена шкурами, а стіни вигадливо прикрашені. У центрі будинку розташовувалося щось на кшталт вогнища, і вогонь повільно горів там, освітлюючи будинок. Не було поділу на кімнати і, схоже, кожен просто прикривався шкурами на ніч, вкладаючись спати просто на підлозі. На одному краю будинку розміщувалися лук і меч, і, здається, це символи мисливського племені. Дві жінки, які супроводжували лідера раніше, не увійшли в будинок. Тоді чому вони тоді пішли за ним до входу? Ну, неважливо.

- Тепер давайте послухаємо вашу історію, - сказав Рокс, сівши поруч із вогнищем, плюхнувшись там.

Руджерд сів навпроти нього, і я влаштувався поруч, схрестивши ноги. Я подивився на Еріс, яка все ще стояла, не знаючи де їй сісти.

- Ми збираємося сидіти на підлозі навіть у будинку?

- Хіба ти не сиділа на землі під час уроків фехтування?

- Це правда.

Еріс це не той тип людей, який буде переживати з приводу того, чи сідати на підлогу. Ні, це скоріше через те, що вона спантеличена цією «прогалиною» в уроках етикету, які вона отримала. Вона дотримується правил етикету в присутності інших людей, але зараз ситуація повністю відрізняється від речей, яких її вчили, тож вона збентежена.

Я сподіваюся, цей поганий вплив не матиме на неї впливу, коли ми повернемося додому...

Частина 2

Перш ніж розповісти про свої плани на майбутнє, я назвав своє ім'я, вік, професію і місце розташування нашого будинку.

Я також описав стосунки між мною та Еріс, соціальне становище Еріс, і те, як ми таємничим чином потрапили на Демонічний континент до лідера. Я не сказав нічого щодо Людського Бога. Я не впевнений, яке становище він займає у раси демонів. Якщо його вважають злим богом, тоді й нас можуть почати підозрювати в чомусь.

- Ось що з нами сталося.

- Хмм...

Рокс тримається рукою за своє підборіддя, розмірковуючи над тим, що він почув від мене. Вираз обличчя як у школяра, спантеличеного складним запитанням.

-...Зрозуміло.

Еріс уже почала клювати носом, поки чекала висновків Рокса. Нехай вона все ще виглядає енергійною, вона майже не спить, оскільки їй нема чого робити в подорожі. Те ж саме було вчора вночі і, схоже, вона взагалі не змикала очей відтоді як зустрілася з Руджердом. Як я й очікував, вона майже досягла своєї межі.

- Я ретельно вислухаю все обговорення, тож можеш лягати спати, якщо хочеш.

- Що ти маєш на увазі під «лягай спати», як можна тут спати?

- Певно, використовуючи шкури, щоб укутатися і спати.

- Але тут навіть подушок немає...

- Можеш з упевненістю використовувати мої коліна, - я сказав це прямо як Анпанман, грюкнувши по стегну зі звуком па-па-па.

*

- Щ-що ти маєш на увазі під колінами?

- Це означає, що ти можеш використовувати мої коліна як подушку.

-...Ось як? С-спасибі.

Якби це була звичайна Еріс, вона, безумовно, тут же завела б суперечку про те, про се. Але, схоже, її сонливість уже сягнула максимуму, і вона просто кивнула і вляглася, влаштувавшись на моїх колінах без жодних вагань. Її обличчя відобразило явну напруженість і вона міцно зчепила руки, заплющуючи очі. Але, не минуло й кількох секунд, як вона вже спала як колода.

Як я і думав, вона дійсно вимоталася. Я ніжно погладив руде волосся Еріс, і вона сіпнулася кілька разів, як від лоскоту.

Фу-ха-ха. Раптово я відчув чийсь погляд.

-... Що?

Рокс усміхненим поглядом пронизує мене і я відчув легке збентеження.

- У вас справді хороші стосунки.

- Це правда.

Але мені не можна торкнутися її. Наша юна леді має сильне почуття моральності. Тож я поважатиму її бажання.

- То як ви збираєтеся повернутися назад?

- Ми заробимо грошей і підемо назад пішки.

- Двоє дітей збираються заробляти?

- Ні, я єдиний, хто збирається заробляти гроші.

Я ж не можу дозволити Еріс, яка абсолютно не розбирається в цьому світі, заробляти гроші, правильно? Ну, я майже такий самий у тому, що стосується розуміння цього світу.

- Не тільки ці двоє, я теж піду - Руджерд втрутився в розмову.

Він справді обнадійливий союзник. Хоча я дуже хотів би довіряти йому, через інцидент із Людським Богом, буде краще нам розпрощатися тут, щоб уникнути можливих неприємностей у майбутньому. І все ж, як я маю відмовити йому?

- Руджерде, чому ти хочеш піти з ними?

Рокс висловив своє явне несхвалення, тривожним виразом обличчя. Руджерд виглядає так, ніби його образили.

- Тут немає особливої причини. Я захищатиму їх і просто поверну назад у безпеці в їхнє рідне місто.

Схоже розмова явно не в'яжеться. Рокс зітхнув.

- Ви ж збираєтеся в місто, правильно?

- Хмм...

- Хмм?

- Ти не збираєшся в місто?

- Що трапиться, якщо ти приведеш дітей до міста? Хіба не тебе вигнали геть солдати сто років тому, і навіть загін зібрали, щоб здолати тебе?

Сто років тому?

- Це... Але... Якщо я почекаю за межами міста...

- Тоді ти не збираєшся нести відповідальності за те, що може там трапитися?

Рокс подивився на Руджерда з подивом. Руджерд суворо стиснув зуби. Супардів усі ненавидять. Цей факт незмінний навіть на Демонічному континенті. Але збирати загін для боротьби або щось у цьому дусі, це вже занадто. Вони ставляться до нього як до монстра?

- Якщо щось трапиться в місті...

- Що ти робитимеш, якщо щось трапиться?

- Навіть якщо мені знадобиться вбити кожного в місті, я врятую цих двох.

Його очі серйозні. Лякаюче. Це справді надто лякає. Ця людина здатна на все, і вона справді готова до цього.

- Тобі абсолютно не важливо, хто це, поки справа стосується дітей... Якщо подумати, тебе почали приймати в цьому селі через те, що ти врятував дітей від атаки монстрів.

- Так.

- Уже п'ять років, час справді летить так швидко.

Староста явно перебільшено зітхнув. Нехай мені й трохи ніяково, що староста громади став нашим союзником саме в такий спосіб, але ця його манера справді дуже дратує. Він схожий на самовдоволеного школяра, який висміює дорослого, що зробив дурну помилку.

- Але Руджерде. Якщо ти зробиш щось подібне, чи зможеш ти досягти своєї мети?

- Ну... - Руджерд насупився.

Мета. Схоже, у цієї людини є якась серйозна мета.

- А яка в тебе мета? - я втрутився в розмову.

- Це проста мета. Я хочу стерти ту ганьбу, що обрушилася на расу супардів, просто це.

Мені справді захотілося сказати, що це неможливо, досягти подібного. Проблема расової дискримінації не може бути вирішена зусиллями лише однієї людини. Навіть щось настільки дрібне, як знущання в класі, не може бути вирішене однією людиною. Тим більше що подібне цькування глибоко вкоренилося в усьому світі.

Еріс, що зійшлася з Руджердом, - все одно, що Веджета зійшовся з Бролі. Він уже сприймався як лиходій з самої її юності, тож як він міг змінитися і стати хорошою людиною?

- Але хіба це не правда, що ваша раса почала атакувати як ворогів так і союзників під час війни?

- Це!

- Неважливо наскільки поганою репутацією ви володієте, це правда, що супарди лякають...

- Ні! Це не правда! - Руджерд схопив мене за комір.

Він впився в мене неймовірно страхітливим поглядом. Це погано. Я тремчу. Ава-ва-ва-ва...

- Це все план Лапласа! Супарди не така жахлива раса!

Щ-Щ-Щ-Що? Будь ласка, зупинись, ти лякаєш. Я не можу вгамувати тремтіння. Він щойно сказав, що це був план? Це план? Лаплас - це ж той хлопець із чотирьохсотрічного минулого, так?

- Що ти сказав про Лапласа?

- Цей виродок скористався нашою вірністю і зрадив!

Сила хватки ослабла. Я ще раз стиснув зап'ястя Руджерда, і він нарешті відпустив мене. Але його руки досі тремтять.

- Цей виродок... Цей виродок! - повторює Руджерд, скриплячи зубами.

- Можеш розповісти нам про цей інцидент детальніше?

- Це довга історія.

- Я не заперечую.

Руджерд почав описувати, що ж тоді справді трапилося, у цій історії з Лапласом. Він був героєм, який завоював авторитет осторонь людської раси й об'єднав раси демонів. Супарди приєдналися до нього одними з перших. Супарди були групою воїнів. Вони мали високу спритність і диявольську здатність виявляти невидимих ворогів. Ця група, що володіє неймовірно високими бойовими здібностями, стала елітними силами Лапласа. Їхньою спеціальністю були раптові напади і нічні рейди. Око на їхньому лобі було подібне до радара, здатного бачити все навколо. Вони ніколи не потрапляли в засідки і безумовно були здатні влаштовувати раптові та нічні атаки. Вони були просто елітними силами. У минулому ім'я раси супардів викликало як страх, так і повагу. У середині війни Лапласа, коли вони тільки почали вторгнення на Центральний материк, Лаплас узяв із собою списи і наніс візит цій групі воїнів. Диявольські тризуби. Руджерд не сказав офіційного імені списів, він тільки назвав їх Диявольськими тризубами.

Лаплас дарував списи воїнам. Вони виглядали як тризуби супардів, але були зловісно чорними, і одного погляду вистачало, щоб зрозуміти - це магічні тризуби. Звісно, було багато тих, хто відмовився прийняти їх, тризуб це як відображення душі супарда. Неможливо для них було відмовитися від своєї власної зброї. Але це був дар від Лапласа, їхнього ватажка. Зрештою Руджерд, як лідер, змусив кожного в загоні воїнів використовувати ці тризуби, як знак вірності Лапласу.

- Хм? Лідер?

- Так, я був лідером загону воїнів супардів.

-Скільки тобі років зараз?

- Я кинув рахувати, після того як мені виповнилося п'ятсот років.

- А, ось як...

Роксі писала про довголіття супардів? Ну, не важливо.

Загін воїнів супардів відкинув свої списи і продовжив битися Диявольськими тризубами. Вони мали неймовірну силу, посилюючи тіла користувачів у кілька разів, були здатні зробити людську магію марною, і навіть робили всі почуття гострішими. Вони вселяли почуття всемогутності. Незабаром ті, хто використовував їх, поступово перетворилися на злісних дияволів. Що більше крові поглинали тризуби, то темнішими ставали душі їхніх володарів. Ніхто не помічав цього, бо душі кожного поглиналися з однаковою швидкістю. І, нарешті, сталася трагедія:

Загін став атакувати всіх без розбору, незалежно від того, друг це був чи ворог. Неважливо, чи були це чоловіки, чи жінки різного віку, чи навіть діти. Вони не знали жалю. Без розбору, кожен з них піддавався атаці. Руджерд стверджує, що досі чітко бачить ці спогади. Перш ніж будь-хто усвідомив це, почали говорити «Раса супардів зрадила раси демонів» і люди теж стали стверджувати «Супарди безсердечні дияволи». У той час Руджерд та інші слухали такі відгуки із задоволенням, вважаючи це за честь. Посеред поля бою, де вороги були всюди, супарди, що несли Диявольські тризуби, були надзвичайно сильні. Там не було нікого, хто здатний був би здолати воїна супарда, кожен з яких коштував тисячі. Вони стали однією з найпотужніших армій у світі. Але не буває такої армії, яку не можна вимотати постійною війною. Через ситуацію, в якій вони були змушені постійно битися відразу з демонічною і людською расами, день і ніч, кількість воїнів у загоні почала танути. Вони навіть не занепокоїлися. Померти в бою було найбільшою честю для них і вони просто впивалися цими думками. Серед чуток, які до них доходили, вони почули, що було атаковано поселення супардів. Це було рідне місто Руджерда. Хоча це була очевидна пастка, щоб заманити супардів, серед них уже не було нікого, хто зміг би її розпізнати. Загін супардів, який не повертався додому вже довгий час, почав... атаку. Вони думали, що люди все ще тут і тому вони повинні вбити кожного. Руджерд убив своїх батьків, свою дружину і свою сестру. Нарешті, він заколов свого власного сина до смерті. Хоча його син ще був дитиною, він постійно тренувався, щоб стати воїном супардом. Навіть нехай це і не був поєдинок на межі життя і смерті для Руджерда, його синові вдалося зламати його Диявольський тризуб в останній момент. І в цю мить, приємні сни закінчилися і почався кошмар. Було ще щось, що видало хрусткий звук у роті в той момент, і тоді Руджерд, усвідомивши, що це палець його сина, виплюнув його. Він одразу ж подумав про самогубство, але миттєво відкинув цю думку. Було дещо, що він мав зробити перед смертю. Наприклад, йому потрібно було порвати на частини своїх ворогів, які все ще залишилися жити в цьому світі. Якраз у цей час, поселення супардів було оточене каральними загонами. І тільки десять осіб залишилося в загоні воїнів. Коли вони отримали Диявольські тризуби, було двісті з гаком осіб, і тільки десять із цих відважних воїнів залишилося. Були ті, хто позбувся ока, дехто розлучився з рукою, а дехто розпрощався і з магічним каменем у лобі. Це були воїни, які билися до кінця, до такого жалюгідного стану. І навіть коли їхні тіла вщент вкрилися шрамами, вони войовничо продовжували дивитися на каральні загони, чисельність яких становила майже тисячу осіб. Руджерд усвідомив, що вони помруть даремно. Перше, що Руджерд зробив, це зламав усі Диявольські списи, що були в його товаришів. Один за одним вони повільно прийшли до тями і просто впали в ступор. Були ті, хто сумно застогнав, зрозумівши, що атакували власні сім'ї, а були й ті, хто й зовсім зірвався в болісні ридання. Але ніхто з них не сказав, що хоче знову повернутися в той солодкий сон. Серед них не було нікого, хто виявився б слабаком. Кожен поклявся помститися Лапласу, і ніхто не дорікнув Руджерду за його помилку. Вони більше не були дияволами, але вони більше не були й гордими воїнами.

Вони були лише забрудненими примарами, спраглими лише помсти. Руджерд не знав, що сталося з цими десятьма людьми. Він стверджує, що, найімовірніше, більшість із них мертві. Коли супарди відклали Диявольські тризуби, вони залишилися всього лише воїнами, трохи сильнішими за середнього бійця. У них навіть не залишилося їхніх звичних тризубів. Використовуючи тризуби, що належали іншим, для битви, для них, напевно, було неможливо вижити. Але Руджерду, ледь живому, вдалося прорватися і втекти. Після цього він блукав на межі життя і смерті три дні три ночі. Тризуб, що він ніс із собою, належав його синові. Це їм його син зламав Диявольський тризуб, і пожертвувавши своїм життям, звільнив Руджерда. Після цього, Руджерд, після того як переховувався кілька років, нарешті отримав свій шанс помститися.

Він втрутився в битву між Лапласом і Трьома Героями і нарешті насолодився помстою. Але навіть якщо Лаплас був переможений, не було способу змінити те, що вже сталося. Раса супардів зазнала переслідувань і їхні поселення, що залишилися, окрім одного, знищеного Руджердом і його воїнами, були розігнані, через ці переслідування. Щоб дозволити їм втекти, Руджерд продовжив вбивати інших представників демонічних рас. Тепер Руджерд навіть не знає, чи була раса супардів повністю знищена, чи вони все ж вижили і відбудували десь нове поселення. Він каже, що не зустрічав інших супардів на Демонічному континенті вже років триста. Гоніння, яких зазнала раса супардів, виявилися жахливо важкими. Через це число злочинів Руджерда зростало подібно бурхливому полум'ю.

І винуватцем усього цього був Лаплас.

- Але я теж несу відповідальність за огидну репутацію раси супардів. Навіть якщо я єдиний, хто залишився в живих, я хочу перекреслити це.

І на цьому розповідь Руджерда підійшла до кінця.

Частина 3

Той спосіб, яким він описував те, що відбувалося, був не надто виразним, і він не намагався якось описувати свої почуття.

Але жаль, лють, невтішність Руджерда і всі його інші емоції були нам передані. Якщо все це було передано всього лише тоном і відтінками мови, схоже, мені варто поважати Руджерда і в деяких інших сферах.

- Це справді страшна історія.

Простіше кажучи, помилка думати, що супарди - злісна раса. Не зовсім зрозуміло, чому Лаплас дав їм Диявольські тризуби.

З огляду на наслідки війни, супардів могли розглядати як цапів-відбувайлів. Якщо це справді так, Лаплас просто низький. Для вірних супардів, він міг знайти хоча б кілька слів. Навіть якщо вважати їх жертовним пішаком, не варто використовувати такий метод, принизити їх, а потім відмовитися від них.

- Я розумію. Я надам тобі всю допомогу, яку тільки зможу.

Десь у моєму серці інша сторона моєї особистості шепнула:

«Де ти збираєшся знайти час, щоб допомогти йому?»

«У тебе є хоча б місце де зупинитися, перш ніж дбати про когось іще?»

«Ти ще не подбав достатньою мірою про свої власні проблеми, так?»

«Цей шлях набагато складніший, ніж ти собі уявляєш».

Але я не перестав говорити.

- Нехай у мене і немає якихось хороших ідей, думаю, що, як дитина з людської раси, я все ж таки можу допомогти і, можливо, незабаром з'являться якісь позитивні зміни.

Але це не просто через доброту чи співчуття, у мене є плани. Якщо те, що він сказав, правда, цей Руджерд має бути надзвичайно сильним, володіючи такою ж силою, як і герой. Ми під захистом когось настільки сильного, як він. Принаймні, ситуації, в якій нас атакують монстри і вб'ють, не повинно статися. Якщо Руджерд супроводжуватиме нас, ми зберігатимемо цілковитий душевний спокій за межами міст під час нашої подорожі, але, водночас, ми наражатимемося на ризик усередині міста. Однак, якщо ми зможемо усунути цей ризик, тоді він стане нашою найсильнішою бойовою силою. Незважаючи ні на що, він хвалився, що він воїн, який ніколи не буде захоплений зненацька раптовою атакою або нічним нападом. Імовірність того, що ми станемо мішенню для кишенькових злодіїв або бандитів, буде істотно знижена. Крім того, нехай навіть це і не так важливо і цьому немає жодних доказів. Я вірю, що Руджерд - це той, хто просто не знає, що таке брехня, і йому можна довіряти.

- Я обіцяю це тобі і я буду старатися від усієї душі, щоб допомогти.

- А, ахх.

Руджерд явно здивований, але це має бути через те, що підозрілість повністю зникла з його погляду. Це навіть не важливо. Я вирішив довіритися Руджерду. Моя довіра була завойована так легко. Минулий я тільки розсміявся б, навіть вислухавши настільки сльозливу історію, але я легко повірив йому.

«Це нормально, навіть якщо мене обдурять, так?»

- Але для супарда це справді...

- Усе нормально, Роксе. Ми розберемося.

Руджерд захищатиме нас за межами міст, а ми подумаємо над тим, як захистити Руджерда всередині. Взаємовигідна ситуація.

- Руджерде. Я з нетерпінням очікую плідної співпраці з вами відзавтра і далі.

↑ Приб. пер. Це власне ті самі зубасті квіточки, що вилазили з труб у «Маріо».

↑ Приб.пер. Анпанман - найпопулярніший дитячий персонаж у Японії. Крім манги, про нього знято й аніме, яке можна порівняти за довжиною з Санта-Барбарою, з більш ніж тисячею епізодів, і поки зупинятися не планують. Герой, будучи булочкою, іноді годує собою голодних, привчаючи юних японців до думки, що канібалізм - це правильно, але, як істинний зомбі, завжди відроджується, завдяки своєму творцеві, злісному вченому... доброму пекарю Джему. Який там зв'язок із приманюванням юних дівчаток ударами по стегнах, без поняття, але мабуть теж є.

 

↑ Приб. пер. відсилання до персонажів «Dragonboll». Якщо правильно вловив суть, така можливість дуже малоймовірна. А може я й не правий. З Бролі, на відміну від Веджети, не знайомий. Якщо чесно, то і з Веджетою-то не особливо.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

 

Патреон patreon.com/Kellar126