День 2

Я прокинувся, як по сигналу і відкрив очі. Не знаю чому, але мені не вдавалося повернути голови. В результаті я не зміг зібрати достатньо багато інформації. Я й досі цього не розумію, проте це бетонний факт. Як би там не було, але вся історія про переродження не є ані сном, ані п’яними мареннями.

Навіть з обмеженим оглядом, трохи постаравшись мені вдалося щось і побачити. Я був посеред печери. Не рукотворна, швидше за все вона виникла природним шляхом. Та найгіршим з цього було те лахміття, яке слугували мені за постіль. Шорстке і брудне лахміття. Земляна долівка незручно тверда, ще й камінчик впивався в плечі. Це трохи боліло. Хоча, не зважайте.

Але була більш важлива деталь.

Навколо копошилась купа бридких зеленошкірих, гостровухих дітей. В мене хоча б одяг був, а вони спали в чому мати народила. В своєму полі зору я нарахував близько тридцяти. Двадцять виглядали як немовлята, а інші були трохи більші, як діти з початкової. Мабуть дорослі.

Не знаю чи це переконливий доказ, але гобліненя, яке спало поруч мало таку ж зелену шкіру, як і в мене.

Ймовірно через нове тіло  зникли всі надприродні здібності, які я отримав від операцій. Тоді я дуже сильно розридався. Серйозно. Через тіло немовляти я навіть не міг нормально контролювати своїх рухів. Тому сьогодні весь день спав, як звичайнісіньке гобліненя. 

Не подумайте, я зовсім не тікав від реальності.