Я прокинувся, як по сигналу і відкрив очі. Не знаю чому, але мені не вдавалося повернути голови. В результаті я не зміг зібрати достатньо багато інформації. Я й досі цього не розумію, проте це бетонний факт. Як би там не було, але вся історія про переродження не є ані сном, ані п’яними мареннями.
Навіть з обмеженим оглядом, трохи постаравшись мені вдалося щось і побачити. Я був посеред печери. Не рукотворна, швидше за все вона виникла природним шляхом. Та найгіршим з цього було те лахміття, яке слугували мені за постіль. Шорстке і брудне лахміття. Земляна долівка незручно тверда, ще й камінчик впивався в плечі. Це трохи боліло. Хоча, не зважайте.
Але була більш важлива деталь.
Навколо копошилась купа бридких зеленошкірих, гостровухих дітей. В мене хоча б одяг був, а вони спали в чому мати народила. В своєму полі зору я нарахував близько тридцяти. Двадцять виглядали як немовлята, а інші були трохи більші, як діти з початкової. Мабуть дорослі.
Не знаю чи це переконливий доказ, але гобліненя, яке спало поруч мало таку ж зелену шкіру, як і в мене.
Ймовірно через нове тіло зникли всі надприродні здібності, які я отримав від операцій. Тоді я дуже сильно розридався. Серйозно. Через тіло немовляти я навіть не міг нормально контролювати своїх рухів. Тому сьогодні весь день спав, як звичайнісіньке гобліненя.
Не подумайте, я зовсім не тікав від реальності.
Далі
Розділ 3 - День 3
Я переповнений рішучістю вижити у своєму другому житті. Може це і переродження, але ще один переїзд в нове тіло може і не відбутися. Попередня робота мене навчила, що навички жити в бруді, холоді і голоді, а також швидко пристосовуватися до середовища просто неймовірно важливі. А ще мені здається, що гобліни ростуть швидше. Лише третій день від народження, а тіло росте, мов на дріжджах. Вчора перед тим, як заснути я був немовлям, а тепер — першокласник. Порівнюючи з минулим тілом я екстра кволий, але вчора і сьогодні, це просто небо і земля. Встав, навіть пробігся в середньому темпі . О-о-о, а це дійсно окриляє, я навіть дозволив собі трохи подуріти. Може навколо були одні діти, але стрес від нездатності нормально рухатися добряче таки напрягав. Якщо так подумати, то це навіть природно. Людська цивілізація вирощує і опікується про своїх дітей, оберігає їх від ворогів та небезпек, в той час, як гобліни від самого свого народження змагаються за своє виживання з цілим світом. Закон джунглів змушує гоблінський молодняк рости швидше, не те що ці людиняки. Маючи змогу вільно рухатися я цілий день вивчав свої можливості. Виконував різноманітні вправи, але не переходив межі. І все одно під кінець дня тіло просто впало від виснаження. Знову сон на твердій долівці. Реально немає нічого кращого?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!