День 1

Початковий ліс, Сага Чорного Звіра.

Здається мене вбила, проштрикнувши ножем, сталкерка до якої я ставився, як до молодшої сестри, але якимось чином я реінкарнувався.

Ого, це було дуже заплутано, але ні, я не жартував, коли говорив про реінкарнацію. Ви можете сказати, що моя свідомість ще не заспокоїлася від пережитого потрясіння, тому буду вдячний, якщо ви прибережете свої коментарі доки я не закінчу. Це все може звучати трохи дико, тому не перебивайте. Кгм, тож давайте я поясню все, від самого початку…

Що ж, може почнемо з імені, мене звали Томокуї Каната. Однак, якщо я вже переродився, то нехай поки що буде “Безіменний”.

В мене маленькі провали в пам’яті, але я добре пам’ятаю, як після важкого робочого дня колеги запросили мене хильнути. Я погодився і ми махнули по тавернах.

Наступного дня був вихідний, тому навіть малолітражні людиська нажиралися як свині. Я навіть мусів відносити додому одну з колег. Вона так нализалася, що її аж ноги не тримали.

Вона заснула, а я не хотів її будити, тож просто відніс бідолаху і вклав до ліжка. Моя статура і алкогольна толерантність були значно вищими ніж в неї. Вже в себе вдома я відчув дуже гостре бажання ще трохи мекнути і дивицця на повний місяць. І відкрив холодильника.

І саме тоді я побачив, що нижня полиця, де мали рядами лежати чюхай (японський алкоголь, щось типу джин-тоніка), пиво і всяка пашниця була порожньою.

Я ще вчора приговорив весь свій алкоголь і якраз збирався нині добре затаритися. Але мене запросили колеги.

Мені повністю з голови вилетіло.

Ось вона, найбільша помилка всього мого життя, випити в хаті весь алкоголь і нічогісінько не лишити на сьогодні.

Якби ж то я залишив хоча б одненьку баночку.

Га..ні-ні-ні… давайте пришвидшимо події.

Я тоді дуже сильно хотів хильнути саке, тому пішов до найближчого цілодобового, купив пять пив і поплентався домів.

Наближалося літо, але вночі було все ще трохи прохолодно. Повний місяць красувався в ясному нічному небі. І це було — прекрасно.

Хмаринки, які трішки прикривали місяць тільки додавали чарівності. О так, пити саке під сяйвом срібного місяця над головою, все це разом зробить цей момент ще смачнішим ніж зазвичай.

Ось так думаючи про солодкий хміль  я побачив під ліхтарем миленьку дівчину.

Я її впізнав. Вона була з тих, кого назагал називають “сталкерами”.

Моїм сталкером була Кірініме Аой. Активна студентка з місцевого коледжу. Їй двадцять років, на п’ять років менше ніж мені.

Наші відносини важко назвати “нормальними”. Бачите, тут така справа, коли я вчився на третьому році старшої школи, то побачив, як пара хуліганів чіплялися до дівчинки. Так тієї самої Аой. Їй тоді було десь 12-13 років. Я її побачив, врятував і ось таким чином наші долі переплелися.

Ну цей, я не був зовсім не правий, коли говорив, що допоміг. Не думаю, що це найвлучніше до цього випадку слово.

В порівнянні до себе теперішнього, тоді я був боягузливим курчам. Було очевидно, що дівчинці надокучала пара хуліганів. Це виглядало плачевно, але перехожі закривали на це очі.

В мене тоді ще не прокинулися надприродні здібності, я міг вибирати, допомогти чи швидко втекти.

Однак, на жаль, а може на щастя я мав при собі військовий телескопічний кийок. Це був подарунок від мого дядька, великого любителя зброї. Він працював в одній з тих невеликих фірм, які були пов’язані з армією, тож він доволі легко нарив такий ніштяк. Всі ті компанії були під контролем такого гіганта, як Авалон.

Авалон була відомим на весь космос виробником озброєння і це саме ця фірма зробила мій телескопічний кийок.

Тоді я ще не мав сміливості носити з собою таку небезпечну річ. Було тривожно тримати при собі таку загрозливу зброю. Тому до того дня вона все ще красувалася в моїй кімнаті і не використовувалася.

Однак “дядя Ота”, друг мого справжнього дядька захотів на нього подивитися. А трохи згодом написав мені, що вже хоче на нього поглянути.

В повідомленні було й місце де ми мали б зустрітися, так що я вирішив туди прогулятися. Я відразу прихопив з собою кийка, так щоб місце він би й все перевірив. Ось таким чином все це і призвело до тієї ситуації.

Може я і був боягузом, але все таки застосував телескопічний кийок на тих муднях. Тих котрі які чіплялися до молодої панянки. Я ще й досі пам’ятаю ту “легкість”, коли боронив гарнюню він сил зла.

Після того, як правопорушники були покарані підлим ударом в спину, вони на мене неабияк розгнівалися. Та незважаючи на свій праведний гнів, встояти проти такої супер зброї, як кийок, вони не змогли. Ще кілька ударів і вони смирно лежали на землі пускаючи ротом бульки і забавно смикаючи кінцівками. Я швидко схопив панікуючу дівчину за руку і втік з нею у безпечне місце.

Я тоді був ну дуууже молодим.

Задля примхи і трохи цікавості я провів на тих мудилах доволі таки жорстокий експеримент і водночас допоміг Яой.

Після того інциденту її прихильність до мене все зростала і зростала. Це було питанням часу коли вона врешті стала моїм сталкером.

Однак, це не був той жорсткий сталкінг, аж поки я не пішов на поточну роботу, а вона все ходила за мною. Вона їздила за мною навіть тоді, коли я літав на інші планети по завданнях.

Якщо ви маєте справу із сталкерами, завжди говоріть з ними природно, без різниці наскільки вони зазіхають на ваше особисте життя.

Може ви і не доганяєте до чого я вам все це говорю, але після того, як я розкажу вам, як помер, тоді все стане на свої місця.

Так от, я затарився бухлом і вже повертався додому, як тут побачив Аой. Було б мило назвати це випадковістю. Але якщо дивитися на все згори, так з висоти вуличного ліхтаря, то Аой випромінювала чорну ауру, а не як зазвичай екзальтовано щенячу. У відповідь на це я лиш трохи нахилив в бік голову не розуміючи що відбуваєцця.

Може Аой і сталкер, але для мене вона була кимось на зразок молодшої сестри. Лиш тому я зумів відчути якусь дивну атмосферу. Так що я її гукнув.

Відповіді не було. А її обличчя було сховане у тіні.

Саме в той момент я відчув неабиякий неспокій, який тільки можна уявити. Але навіть так я всеодно продовжував з нею говорити, адже так можна було дізнатися про причини. І перші ніж щось збагнути мене штрикнули в живіт ножем.

Хоч я і був сильним, та й серйозність рани була такою, що її можна було  вилікувати тільки за допомогою регенеративної медицини. Але я все ще відчував сильний біль в животі. Біль від леза, яке прокручувалося в моїх нутрошах перемелюючи їх на фарш.

Було в рамках очікування, що я не помру, якби це був звичайний сталевий ніж. Але Аой використовувала [Ненекарурі]; церемоніальний ніж рагну В у який було додатково вбудовано властивості блискавки. А створили це чудо SAKUMA Heavy Industries, Ltd. Це було іронічно, адже саме в цій компанії працював мій дядько. Коротше кажучи це молекулярний різак з функцією високовольтного електрошокера і всяке таке. Це той тип зброї, де гострота ножа підсилюється тисячею малих рухомих лез, які мов пила рухаються з невимовною швидкістю. Активувавши його електричний шок пронизує жертву, паралізуючи на певний час. Як не як, а це все таки військове спорядження.

Я навіть не мав часу, щоб подумати, чому в Аой така штука. Натомість я впав на землю і мене раз за разом штрикали ножем. В роті зібралося так багато крові, що мене  нею вирвало, а удари ножем все не припинялися. Щоразу, коли шкіру прошивав ніж, я відчував, як рвуться м’язи і ламаються кістки, а кров фонтаном летить ні всі боки.

Не збагну коли це сталося, але струнке тіло Аой наді мною почервоніло від крові.

Це все через роботу,але я став покращеною людиною. Після всіх тих операцій по зміцненню тіла мої можливості вже давно перевершували звичайних людей. А тут виходить так, що мене прирізала Аой, всього лиш звичайна цивільна. А що це значить? Я знав, що характеристики цього ножа просто вражаючі. Але так щоб вбити покращену людину?  Невже завдяки раптовості нападу вона змогла пробити мій захист? Навіть якщо я і не міг рухатися через удар шокера, але чи дійсно це могло статися?

Чому… ех, це так жалюгідно.

В той момент, заляпана моєю кров’ю фігура Аой була настільки вражаюча, що я не міг все детально охопити.

Ну, що ж…

Мене вбили. Мене вбила Аой. Що  поробиш.

Якщо вам завдали смертельної рани не врятує навіть регенеративна медицина. Останнє, що я побачив це вістря ножа, яке встромилося в моє око, а після нього в мозок, унікальний і невідтворювальний орган. Головешку розкроїло, свідомість гасла і тонула в пітьмі. Мені кабздець.

Однак не цьому історія не закінчується. І реінкарнація ще не почалася. Свідомість просто залишалася нерухомою і незмінною, аж поки я цього не усвідомив. Я згадав ту останню сцену, перед тим, як втратив свідомість. То я помер, чи шо? А може це був просто сон, або галюни від бухла? Ні, це навряд. Відповідь була простою.

Мене беззаперечно вбили. Я міг згадати електричний шок, як він проходив жилами  і холодне лезо, яке розривало мої груди. Це точно не галюни. І все ж, я живий. Чому? Самому б дізнатися. І якраз тоді, коли я про це думав, я зумів розтулити свої важкі повіки.

І тут я побачив це. Воно виглядало дуже гидко. Саме це наштовхнуло мене на думки, що я переродився. Саме цей образ дозволив мені зрозуміти, що … Ой.. вибачте, я дуже швидко засинаю. Але ще не кінець. Завтра я продовжу. Мене знову огорнула темрява, але це вже від втоми, а не через смерть.