Ти прийшов, наче сон (7)

Іншими словами, вона готова змусити графа Артеса збанкрутувати.

І, хоч сказала вона про це милим тоном, графиня відчула отруту в її словах. Ледь не втрачаючи свідомість, вона замовкла, почувши таку просту погрозу.

Нарешті вона замовкнула, — подумки зітхнула вона та спробувала заспокоїти свою запальну вдачу: — Це важко, але доведеться задовольнитися цим.

На жаль, — хоча зазвичай на це дивляться, як на щось хороше, — за законами імперії Едерки саме за вбивство не можна було просто відкупитися.

Як же мене іноді дратує закон.

Айсель була з тих людей, які вижили б навіть у хаосі беззаконня.

Опустивши погляд, вона надибала тростину, яка лежала на підлозі.

Такими темпами я точно збожеволію...

Вона лише мить тому абияк приборкала власну лють, а ось вона знову вирвалася на волю.

Айсель підібрала тростину огидного червоного кольору. Все її єство було сповнено шаленим та відвертим бажанням вбивати. Тіло німіло, мов її вдарили чимось важким, але на самому піку власного гніву, жінці таки вдалося взяти себе під контроль.

Деякий час оглядаючи знахідку, вона вдумливо запитала:

— Скільки разів ти її вдарила?

Графиня не відповіла.

— Дитино, скільки разів вона тебе вдарила?

Дівчинка ледь чутно вичавила з себе відповідь. Айсель міцно стиснула зуби.

— Чи не забагато агресивно для такої малої дитини, мадам?

Вуха графині побагряніли. Схоже, вона усвідомлювала, що надто вже перегнула палицю. Вона не могла не знати, щоб усвідомити це варто мати хоча б крихту здорового глузду.

Графиня підняла голову і зустрілася поглядом з Айсель. Обираючи між мораллю та гордістю, вона обрала друге.

— Це лише частина виховання, міс Айсель Дункан.

— Виховання?

— Так, виховання.

— Виховання... Гаразд, мадам, хочете укласти зі мною угоду? — Айсель м'яко розсікла повітря тростиною. — Вас теж надзвичайно необхідно виховати, тож я так і вчиню. Як щодо 100 золотих за кожен удар?

— Що ви таке говорите?!

— Хіба ви не використовували це як тілесне покарання на дитині? Чому б тоді доросла людина не могла б те саме, га? Хіба не прибутково буде трошки потерпіти звичайне тілесне покарання в обмін на таку суму грошей? — вона розсміялася. — Я ж знаю, що вам зараз бракує грошей.

— Ага, то вам бракує грошей.

— Ви божевільна!

— Не хочу слухати це від кривдниці дітей... Гаразд, домовимося про кращу ціну. 100 — недостатньо. Скільки ви хочете? Скільки коштує вдарити ваше дорогоцінне тіло? 150? 200? 500?

Графиня замовкла.

— Тисячу? Дуже дороге тіло.

Скриплячи зубами, Айсель вхопилася за тростину.

Водночас перед нею вискочив дворецький будинку, захищаючи жінку позаду себе. На відміну від Мішель, яка з задоволенням спостерігала за виставою, він весь час нервово сіпався.

— Будь ласка, зупиніться, міледі.

— Відійти. Гадаєш, я тебе не вдарю? Якщо я звинувачу ту жінку в нападі, ти будеш винний за допомогу та замовчування. Дуже подобалося бачити дитину в такому стані?

— Я ніколи не чув, аби гості били господарів.

— Який вірний пес для цієї скаженої собаки. Гавкай далі.

Айсель ще сильніше замахнулася тростиною. Дворецький примружився, а графиня гикнула від переляку.

Шуух, — кінчик тростини в почав розсікати повітря, як раптом...

— Міледі, дитина дивиться.

Почувши це безтурботно кинуте зауваження, Айсель завмерла з піднятою рукою, мов зламана лялька.

Мішель спокійно спостерігала за всім тільки тому, що добре знала, коли настане час, аби зупинити свою пані. Попри величезне бажання продовжити спостерігати за такою унікальною сценою, секретарка втрутилася, доки не сталося невиправне.

Незважаючи на те, як її роботодавиця закотила очі, Мішель тільки загасила цигарку об попільничку.

Навіть якщо вона весь час втрачає голову та діє імпульсивно, Айсель Дункан була з тих людей, які ніколи не палять в присутності дітей. За жодних обставин.

Усвідомивши, що вона забулася на якусь мить, Айсель все ж опустила тростину додолу. Краєм ока вона помітила, що Ронель помітно тремтіла. Айсель роздратувала власна нечутливість.

Ти щойно ледь не вчинила насилля на очах у дитини, яка сама його пережила. Що з тобою, чорт забирай, не так, Айсель Дункан?

— Дитино.

Здриг.

Ронель обережно підняла голову. Рубі, помітивши тремтіння своєї наступної власниці, невдоволено глянув на Айсель, мов кидаючи прокльони. Жінка навіть не стала з ним сперечатися. Вона тільки знову опустила на коліна, щоб опинитися на рівні очей дівчинки.

— Вибач.

— В-все гаразд.

Адже ви замахнулися не в мою сторону, — Ронель спробувала себе заспокоїти: — Навіть якщо я налякана, варто спочатку подякувати. Вона розізлилася за мене. Але, найголовніше, вона витягнула мене із шафи.

Айсель несвідомо насупилася, і Ронель з острахом відвернулася. Однак слова, що зірвалися з пухких червоних жіночих губ виявилося надзвичайно теплими:

— Сестричка* б'є покидьків, але не дітей. Даси сестричці шанс?

[1] «Унні», звертання до старшої сестри або просто неформальне звертання між жінками. Тут і надалі замінено на «сестричка».

Який шанс? — розгублено кліпнула очима вона.

Кіт торкнувся лапкою золотавих пасм Ронель, м'яко розчісуючи їх. Ніби втішаючи її та переконуючи, що всі страждання не були марними, і цей жах нарешті скінчився.

— Підеш жити зі мною?

Ронель підняла погляд на неї та повільно озирнулася кімнатою і подумала.

Сарай. Шафа. Графиня. Ллойд. Дні, коли її ось так зачиняли. Нещастя від того, що ніхто не слухатиме, як би сильно вона не плакала.

Це все ніби сон. Можливо, я все ще сплю в тій шафі.

Ах, точно, це все, мабуть, сон.

Я була настільки виснажена і втомлена, що точно заснула. Пізніше, або я прокинуся від удару юного пана Ллойда, або Мері розбудить мене, щоб обробити рани.

Думки про будь-якій з варіантів змушували її нервувати.

Хотіла б я ніколи не прокидатися від цього сну.

Ронель глянула на схвильованого кота та сестричку, що так перед нею каялася. Навіть якщо це сон, вона не хотіла, аби вони так виглядали. Хай краще будуть такими приголомшливо сяючими, що вона сумніватиметься, що їй взагалі поталанило побачити їх у своєму сні.

— Ви можете мене бити... — почала вона, а тоді виправилася: — Т-тобто, б-будь ласка, заберіть мене з собою. Я не хочу бути тут...

Жінка з чорним волоссям заспокійливо кивнула.

— Гаразд. Тоді ходімо до дому сестрички.

Він стане моїм домом.

Ця маленька обіцянка здавалася настільки неможливою, що Ронель все ще була приголомшеною.

Повірити не можу, що я можу ось так просто піти.

Тим часом Айсель скинула кота на підлогу та підняла дитину на руки. Від того, наскільки дівчинка виявилася легкою, у неї заболіло серце. Очевидно, що її тут навіть не годували як слід.

Ронель напружилася. Але коли вона прилаштувалася в руках Айсель так, аби не бачити графиню, вона трохи розслабилася та м'яко оповила руками шию жінки.

Насолоджуючись раптом теплом, Айсель покликала власну секретарку:

— Мішель.

— Так.

— Розберися з безладом.

Мішель розсіяно кивнула та підняла три пальці, вказуючи, що планує використати 30 мільйонів золотих, аби все владнати. Айсель вже була готова сказати, що та може використати будь-яку суму до 100 мільйонів, але вчасно замовкнула, і, замість того, аби зробити зауваження, тільки кивнула. Зазвичай вона зовсім не берегла гроші, але цього разу їй сподобалася думка про це.

Не хочеться витрачати стільки грошей на насильників.

Кіт мчався поруч з Айсель, що ніжно тримала дитину на своїх руках.

⋅•⋅⊰∙∘☽༓☾∘∙⊱⋅•⋅

Ця дитина більше ніколи сюди не повернеться, — вирішила Айсель, щойно вийшла з головних воріт маєтку графа Артеса. — Її нога більше ніколи не ступить в цей маєток, хіба що тільки вона вирішить помститися.

Дівчинка на її руках все ще тремтіла.

Як і очікувалося, моя жорстокість її налякала. Я була надто легковажною.

Айсель помітила, що Мішель вже поспішає до них. Секретарка, що була особливо вправною у прибиранні безладів, які лишала по собі її господиня, і цього разу пречудово впоралася. Вона з вдоволеним обличчям показала два пальці. Їй вдалося владнати все 20-ма мільйонами золотих.

Айсель опустила погляд і втупилася в білого кота, що сидів поруч. Він вдоволено вмивався. Рятуючи свою наступну власницю, він час від часу поводився несамовито безглуздо, тож, певно, зараз він радіє успіху.

Ронель мирно відпочивала в жіночих руках. Раптом вона знизала плечима та прошепотіла:

— Дивно.

Айсель, Мішель та Рубі одночасно озирнулася до неї.

— М? Що саме?

Дівчинка довго вдивлялася в нічне зоряне небо, перш ніж знову глянути на всіх.

— Холодно. Хоча це лише сон.

Розлючено насупившись, Рубі підскочив та ляснув Ронель по нозі. Його роздратований нявкіт прорізав нічну тишу:

Ану не смій вважати мене просто сном! Я пожертвував своєю вечерею, щоб врятувати тебе, дворецька! Яка ж ти невдячна!

Ронель не зрозуміла сенсу його нявкання, але Айсель чудово відчула його розчарування.

Що ти в біса таке мелиш?..

Вона зітхнула, та прибрала ногу Ронель з зони досяжності котячої лапи.

— Дитино, це, звісно, честь... ем... з'явитися у твоєму сні... але насправді це не сон.

Це не може не бути сном, — читалося в її розгубленому погляді.

Айсель ледь всміхнулася:

— Що ж, якщо віриш, що це лише сон, хай буде так.