Що таке доля

Впевнена, вони зрозуміють, — недбало подумала Айсель. Вона сподівалася що ці тварюки принаймні намагатимуться вдавати з себе людей, але, як виявилося, вона сильно їх переоцінила. Вони остаточно відкинули свою людську маску.

Вдаючи, мов це доволі очевидне прохання забиратися геть було не почуте, карета графського дому Артем так і не зрушила з місця перед воротами Дунканів. Навіть коли сонце зайшло за обрій та на землю зійшли сутінки.

— Вони досі чекають?

Мішель кивнула. Її пані сьогодні плідно попрацювала, уважно вивчаючи книги найвідоміших авторів літа.

Зважаючи на те, що Айсель Дункан щодня працювала доки не валилась з ніг, вона була пречудовим керівником. Принаймні, якщо забути про періодичні нещасні випадки.

Дивлячись на свою прекрасну пані поглядом з очевидним натяком на катастрофу, яку та ладна була спричинити, Мішель професійно всміхнулася. 

— Справ, якими цікавляться журналісти, дедалі більшає. В жовтій пресі ворожнеча між домами Артесів та Дунканів є нині гарячою темою обговорення.

Усім з них також було добре відомо про насилля над Ронель Артес, але газети вирішили не приділяти великої уваги важкому минулому дівчинки. Адже в імперії Едерці позашлюбних дітей не визнавали, і це була дуже чутлива тема. 

Але й була інша причина, чому газети обрали основним фокусом саме їх: адже Дункани проявили таку грубість до одного зі шляхетних родів.

— Чи варто нам знищити ці ЗМІ?

Айсель потягнулася за цигаркою та, підійшовши до вікна, запалила її.

— Ні, облиш їх, — яскраво всміхнулась вона. — Хай мелють, що хочуть.

— Якщо затягнути вирішення цього питання, стосунки між аристократією та буржуазією загостряться.

Айсель розсміялась.

— То й що з того?

Те, що країна порине у хаос… Та звісно, це не зашкодить статку моєї пані чи моїй роботі. Слава багатствам Дунканів!

На обличчі Мішель незмінно зяяла усмішка.

Прокинувшись наступного ранку, Мішель першим ділом пішла до вікна перевірити, чи не поїхала карета.

— Вони що, вирішили й голодний бунт влаштувати заразом? — клацнула язиком вона.

Карета не зрушила ні на йоту.

— Залиш це тутешньому безробітному, — пробурмотіла Айсель. — Сьогодні я планувала показати маєток дитині.

Дівчинка однозначно перелякається, побачивши герб Артесів. Тож суть її наказу була очевидною: не дати дитині його побачити. Мішель кивнула.

Хоч жінка й тримала незворушний вираз щоразу, як її роботодавиця спричиняла міріади неприємних випадків, за вигляду вранішньої газети її маска дала тріщину. Мішель втомлено застогнала.

«Як високо сягає пиха Дунканів?!»

Короткий підсумок статті з таким драматичним заголовком: «Єдине, що ви маєте, — це гроші! Поводьтесь скромніше, ви кляті гнилі та до біса багаті покидьки!»

Аїша, що й принесла Мішель газету, захихотіла. Її очі були примружені від вдоволення, чого Мішель не поділяла.

— Ніколи не думала, що у світі знайдуться бовдури, здатні ігнорувати статок Дунканів.

— Гроші й правда все вирішують…

— Ну звісно ж.

«Великий статок геть не робить вам честі!»

Хоча Мішель дечим погоджувалась з цим твердженням, вона також за власним досвідом знала, що Айсель Дункан була багата настільки, щоб виправдати приказку «гроші вирішують все».

Як і очікувалося, під час прочитання газети, з губ Айсель зірвався смішок. Певно, в голові вона вже складала список ЗМІ, які треба знищити. Та попри жахаючі думки в її голові, вона ніжно спитала:

— З дитиною все добре? 

— Так. Чула, вона вранці купала кота.

— Святі небеса, яким бісом воно на це взагалі погодилося?

— Зараз кіт відпочиває, а вона пішла погратись до кабінету пана Теріота.

— Як щодо сміття перед головними воротами?

— Все ще там.

Айсель покрутила між пальцями цигарку, з кінчика якої йшов зелений дим.

— І, моя пані, Його Високість Спадкоємний принц намагався з вами зв’язатися.

— А я все думала, коли ж це він надумає.

Айсель простягнула руку та увімкнула спеціальний комунікатор, який напряму з’єднував її зі Спадкоємним принцем. Дивлячись у спину Мішель, яка саме збиралася залишала кімнату, вона взялася перебирати пальцями по столу.

Спеціальний комунікатор у вигляді жайворонка чудово передавав голос з іншого боку. Колір пташки змінився з золотавого на сріблястий, сигналізуючи, що зв’язок встановлено.

【 Айсі…】 — пролунав жалібний голос та гучне зітхання. Це був наслідний принц та єдиний спадкоємець імперії Едерки — Лісельтин  Максиміліан Цезар Лу Едерка. — 【 Айсель Дункан!.. Хіба ти не обіцяла створювати менше проблем?! Це! Було! Моє! Новорічне бажання!】

— Божечки, яка несправедливість. Я ж нічого навіть не робила. Просто перед моїми головними воротами скупчилося сміття, забруднюючи середовище.

З іншого боку долинув звук падіння. Уявляючи, наскільки схожі їхні вирази облич, Мішель відчула співчуття до майбутнього правителя імперії.

Лісельтиновий голос миттєво похолоднішав:

【 Отже, чому ти так ставишся до Артесів?】

— Тому, що я — вольова жінка, яка вірить тільки грошам?

【 З того що я бачу, аристократи непогано продають цей заголовок, 】— сухо розсміявся на її жарт чоловік.

З першого вигляду може здатися, що Айсель Дункан тільки й робить, що розкидається грошима, та він добре знав, що вона — чудовий стратег, який уважно продумує все, перш ніж діяти. Але через її нескінченні витівки дім Дунканів неправильно розумів її мотивацію.

Одного разу Айсель дала йому три тисячі золотих лише аби той замовкнув на 30 хвилин. Якщо вона так бажала віддати йому свої гроші, він вирішив не ставити зайвих питань і прийняв їх. Хто ж міг здогадатися, що ці 30 хвилин вона проведе, нишпорячи палацом спадкоємного принца?

Того дня Айсель Дункан впіймала там шпигуна з королівства Фернбург, а завбачивши блідий колір Лісельтинового обличчя, лиш бадьоро всміхнулася. Найжахнішим було те, що на те, щоб визначити та спіймати шпигуна їй знадобилося рівно 28 хвилин та 15 секунд.

Лісельтин готовий був й далі до неї прискіпуватися, щойно зазначені 30 хвилин минуть, але тоді не знайшов, що більше сказати. Цей спогад все ще яскраво жеврів у пам’яті.

【 То що відбувається?】

— Ти знаєш про позашлюбну дитину графського роду Артес?

А, він чув за неї. Адже Аґнес, його наречена, дуже жаліла графиню та розповсюдила цей поголос серед світських левиць.

— Вона Дункан, а не Артес.

【 Га?.. Перепрошую?】

— Важко сказати, чиє це дитя, але вона однозначно пряма спадкоємиця Дунканів. Я, Теріот та дідусь вважаємо її Дунканом. Проблема в тому, що Артесам вистачило нахабства вимагати повернути маленьку Дункан в будинок, де над нею пануватиме насилля.

Мішель закусила губу, проковтнувши зойк здивування, а спадкоємний принц застогнав на іншому боці комунікатора.

Айсель всміхнулась і взяла до рота цигарку. З-поміж її червоних губ піднялась тонка цівка зеленого диму.

— То що ж я маю в такому випадку робити?

【 Будь ласка, не вбивай їх.】

— Чим раніше прибрати сміття, тим швидше зникне сморід. У самого вуха не в’януть їхнього нескінченного тявкання?

【 Якщо ти вб’єш їх, проблеми будуть у мене!】

На його істеричний крик вона жорстко відповіла:

— Ти знаєш скільки податку Дункани платять Едерці. Настав час відплати, мій любий спадкоємний принце. Розбирайся з цим сам.

【 Питання не в грошах!.. Ти справді збираєшся їх вбити?!】

Тривале мовчання Айсель не на жарт стривожило Мішель та Лісельтина. Адже створює проблеми вона, а прибирати безлад за нею доведеться їм! Вони молили все чисте й нечисте, аби тільки це був безлад масштабу, який їм по зубах.

Лісельтин на іншому боці зітхнув, а тоді знесилено зашепотів:

【 Чхати я хотів, як ти до них ставитимешся. Стосунки між шляхтою та буржуазією і без того мов порохова бочка, ладна щомиті вибухнути. І що б я там собі не думав, я навіть не проти, аби вона вибухнула чимскоріш. Але Айсель Дункан, постарайся мінімізувати наслідки. Я не зможу захистити тебе, якщо ти їх вб’єш.】

Іншими словами, якщо хочеш — створюй проблеми, — головне вкладися в рамки того, що можна буде виправити.

Айсель чудово зрозуміла сенс його слів.

Як сміють ці вилупки Артеси бути настільки нахабними? Якщо донині їх не хвилював її добробут, їм варто було просто її відпустити.

В голові знову і знову поставав образ нажаханої дитини, яка молила, аби її не повертали в той дім. Айсель міцно стиснула щелепи, щоб стримати наростаючу злість. Чим більше вона про це думала, тим сильніше лютувала, і це зводило її з розуму.

Тепер, коли я забрала її з неблагополучної родини, як вони сміють простягати свої брудні лапи, аби повернути її? У цих виблядків геть нема сорому?

Вона вже уявляла, як краще розправитися з Артесами. Її червоні очі палали праведним гнівом.

Ні. Так не піде.

Якщо вже граф, мов схиблений, так яро намагається їй протистояти, доведеться загострити ситуацію; але, звісно ж, в міру. Вирішувати справи мирно було не в її стилі.

Саме так. Просто лишити їх на порозі недостатньо.

Губи Айсель скривилися в моторошній посмішці.

— Мішель.

— Так, моя пані? — одразу ж відмовила та.

— Посип сміття на вулиці сіллю.

— Га?

【 Гей-гей, почекай-но, маленька багатійко-підбехтувачко. Артеси ще не померли…】

Лісельтин щодуху намагався відмовити її від цього задуму.

Звісно я знаю, що схвалив твоє бажання збаламутити поточну ситуацію, але заради всього святого, не так! Образу престижної родини неймовірно важко змити!

— Все гаразд, я лише посиплю сіллю одержимих демонами людей.

【 Так не можна! Це все одно, що сказати, що вони нижчі за тебе!!!】

— Ем, моя пані… В маєтку ми використовуємо рожеву кам’яну сіль з гори Віра Екінських гір. Це найкраща сіль на континенті та за його межами, яка вартує 200 золотих за ложку… — намагалися відмовити її Мішель, але безрезультатно.

— Принаймні вони не будуть влаштовувати такий ґвалт ніж якщо ми використали б дешеву. Посипте.

【 Ніби посипати їх сіллю мало, ти ще хочеш дарма витратити таку дорогу сіль?!】

— Дарма витратити? — спитала Айсель.

Мішель була переконана, що в ту мить Спадкоємний принц завмер, хоч комунікатор і не міг передавати зображення.

Клята багатійка…

Не зважаючи на те, що Лісельтин вже ледь не скрипів на неї зубами, Айсель мило пробурмотіла:

— Насправді, я теж вважаю, що це даремне використання солі… — переконавшись, що принц уважно її слухає, вона додала: — Та кому яке діло?

Лісельтин вже подумки копав собі яму.

【 Ти справді думаєш що це нормально, навіть якщо у тебе купа грошей?!】

Це був найбезглуздіший спосіб витратити гроші. Мішель пригадалася власна вранішня реакція.

— Саме так, — відповіла Айсель, вдоволено примруживши очі.

【 Хто вчив тебе так розпоряджатись фінансами?!!】

— Дідусь.

А ким був дідусь Айсель Дункан? Рейнардом Дунканом, найбагатшим чоловіком континенту. 

Лісельтин застогнав.

Ігноруючи метушню свого друга дитинства на іншому боці, жінка вказала своїм довгим тендітним пальцем в сторону карети Артесів за вікном. 

— Тому, як я й сказала, посипте.