Фен Дзюнь повернувся до себе й перевдягнувся в просте юнацьке вбрання.
Сон Цінши вважав, що залишатися тут надовго недоцільно, тому він спакував свій багаж, порадився з Сон Дзіньченом і планував їхати до Секти Небесного бою, уникаючи дороги де вони зустріли гігантського змія. Сон Дзіньчен уважно глянув на Блискучого Дракона, який сидів поруч і чистив яйце, щоб поласувати ним, а потім сказав зі скорботним обличчям: «Підемо початковим шляхом, я отримав повідомлення, що змій... зник».
Тому що тепер він став твоїм сином.
Сон Дзіньчен отримав серйозне попередження від Блискучого Дракона і не наважився втекти чи щось сказати. Він не хотів вести це жахіття до Секти Небесного бою, але... Всі місця були в зоні впливу Невгасимої Вершини, тож не важливо куди він його поведе, чи не так?
Раптом кілька невеликих язиків полум'я вирвалися з тіла Сон Цінши, плаваючи навколо нього вони утворили оборонне формування, попереджаючи про намір вбивства поблизу.
Сон Цінши відштовхнув убік Сон Дзіньчена, який побачив підземний вогонь та хотів поставити запитання. Відразу після цього їдка рідина капнула на стіл, пропалюючи маленьку дірку.
Він підняв голову й побачив купу звивистої чорної плоті, що повзала по даху, схожа на гігантський морський огірок. Вона підняла голову в темряві, показуючи дивне й потворне обличчя з білими очима і щільні кільця іклоподібних зубів навколо того, що було ротом. Його довгий ящіркоподібний язик витягнувся розповсюджуючи сморід крові...
Усі в корчмі закричали й розбіглися на всі боки. Культиватори дістали свою магічну зброю, виглядаючи так, ніби вони зіткнулися з грізним ворогом.
Сон Цінши кілька разів перебирав свою пам'ять і виявив, що ніколи не бачив такого дивного монстра. Не маючи кращого варіанту, він запитав Сон Дзіньчена, який стояв поруч із ним і несамовито шукав меч у своєму просторовому мішечку: «Що це?»
Сон Дзіньчен здивовано подивився на нього і відповів: «Це брудний демон. Ти ніколи його не бачив?»
Сон Цінши розгублено похитав головою.
Безсмертне царство в його пам'яті було сповнене небезпеки, але в основному небезпека походила від бойових дій і людських намірів. У таємних царствах були монстри або люті звірі, але... демонів бачили дуже рідко.
*тут і раніше монстрів/демонів позначали як yāo(妖) — зазвичай це тварини, які набули духовного усвідомлення, мають магічні здібності та здатні до культивації, деякі з них також можуть приймати людську подобу.
**в оригіналі mó(魔) — це злий привид або демон, який вбиває людей і/або перешкоджає культивуванню.
За останні кілька днів у нього з'явилося відчуття, що Сон Дзіньчен надто невинний. Він був маленьким культиватором Будівництва фундаменту, мав гарний вигляд і був нездатним до бою. Попри це він, не вагаючись, врятував незнайому людину на узбіччі. Він тинявся по місту, показуючи своє багатство, його мова була невимушеною і відкритою, він не цурався чужинців і не розумів загрози людських намірів. Все, що він робив, це залицявся до смерті.
Усі уроки засвоюються після втрати.
З тяжкістю свого мирського досвіду він подорожував з Сон Дзіньченом. Він хотів дочекатися, поки той власними очима побачить зловісний і небезпечний світ культивації, перш ніж зазнає втрат, і навчити його способу виживання. Однак він довго чекав, але загроза вбивства заради пограбування не сталася жодного разу, дрібних крадіжок також було дуже мало й усі культиватори з якими він зустрічався, навіть демонічні, знали, що слід дотримуватися правил. Було трохи соромно...
Але що таке брудний демон?
Сон Цінши відчував, що світ відрізняється від того, що він пам'ятав.
«Ти навіть не знаєш, що таке брудний демон?» — Сон Дзіньчен тупо дивився на нього, відчуваючи себе погано. Він навіть не уявляв, як цьому хлопцеві вдалося так довго прожити. Чи можливо через амнезію втратити всі базові знання? «Це демон, створений брудною аурою. У них немає свідомості, і вони приймають різні гротескні форми... Будь обережним, брудний демон не з'являється сам».
Попередження підземного вогню стало ще шаленішим. Дивні демони всіх форм і розмірів з'являлися з усіх боків, пожираючи людську плоть і кров.
Культиватори вміло об'єдналися, одні встановлювали чарівні кола, інші діставали магічну зброю та оточували демонів.
«Цінши, не бійся, — Сон Дзіньчен дивився на брудного демона на даху, вдаючи, що розслаблений, і втішав. — Це не потужний брудний демон, з ним легко впоратися. Ми з моїми братами та сестрами кілька разів вбивали подібних, тож маємо багатий досвід». Хоча культиватори в Долині Короля Медицини не вміють битися і в більшості кампаній проти демонів відповідають за логістику або лікування поранених іноді, коли вони випадково зустрічали брудного демона, з ним розбиралися його брати й сестри, але і він може...
Брудний демон на даху розкрив пащу, перетворивши все своє тіло на величезну завісу, кинувшись до них трьох, щоб загорнути їх.
Очі Блискучого Дракона почервоніли. Він дивився на цього брудного демона, відчуваючи роздратування. Не схоже, що це буде дуже смачним, тож він не хотів його їсти.
Сон Дзіньчен використовував усе, що мав, щоб зберегти свій невимушений вигляд. Він озирнувся навколо й виявив, що інші культиватори були зайняті винищенням інших брудних демонів і не звертали на нього увагу. Він очікував, що Сон Цінши поспішно втече, тоді він теж міг кинути свій меч і втекти з ним. Але Сон Цінши тупо стояв на місці, шукаючи щось у своєму просторовому мішечку, і не мав ані найменшого наміру тікати. Двоє безпорадно дивилися, як брудний демон кидається на них. Сон Дзіньчен дивився на щільно збиті ікла й несамовито орудував мечем, з криком розпачі: «Навіщо я вивчав медицину?!»
Долина Короля Медицини — паршива секта! Вивчення медицини може врятувати лише життя інших, а не своє власне.
«Посунься», — Сон Цінши відштовхнув його, а потім одним рухом пальців кинув дві таблетки в рот брудного демона.
Брудний демон миттєво закрив пащу, на деякий час завмер, а потім в агонії покотився по землі, видаючи шипляче скиглення.
«Таблетка Розсіювання бруду і таблетка Забуття бруду – ліки для усунення аури демона та серцевих демонів. Я відчув, що цей демон утворений з мерзотних речей, тому провів експеримент, але не очікував, що це дійсно спрацює», — Сон Цінши дивився на дивного демона, який агонізував на землі. На його обличчі було написане бажання дослідження, він засукав рукави, але не знайшов рукавичок, тож йому довелося просити допомоги в інших людей: «Хтось може допомогти мені втримати це? Я ніколи не бачив такого. Я хочу взяти кілька зразків для дослідження».
Сон Дзіньчен почувався повним дурнем...
Блискучий Дракон не боявся забруднитися. Він використав силу гігантського змія, щоб утримати брудного демона, і, догоджаючи Сон Цінши, потягнув створіння до нього: «Татусю, для тебе».
«Хороший хлопчик», — Сон Цінши усміхнувся Блискучому Дракону, а потім дістав із просторового мішечка кілька маленьких порцелянових пляшечок для збору зразків. Він зібрав кислоту з рота брудного демона і взяв трохи тканин шкіри та плоті. Він розклав їх окремо, а потім дорікнув Сон Дзіньчену: «Найголовніше для лікаря – зберігати спокій. Як можна панікувати, коли стикаєшся з дрібницею? Ти повинен спочатку знайти слабкість ворога, а потім використовувати пігулки або отруту, щоб позбутися його».
Очевидно, він не був культиватором меча і не вчився фехтувати. Тримання за паскудний меч додає йому мужності чи що?
Сон Дзіньчен зніяковіло відповів: «Я не так давно піднявся до Будівництва фундаменту. Я запанікував...»
Сон Цінши ненавидів залізо за те, що воно не сталь: «Я також зараз у Будівництві фундаменту. Ти борешся своїм мозком, а не базою культивування».
Він спалив усі шматки плоті, що залишилися, підземним вогнем. Потім він з цікавістю спостерігав за іншими брудними демонами. Кожен трохи відрізнявся: деякі були їдкими, деякі швидкісними, деякі міцними... усі вони вбивали людей. Дружина корчмаря вже втратила ногу під час нападу брудного демона. Вона впала в калюжу крові, кричачи чоловікові та дітям, щоб вони рятувалися. Корчмар був звичайним смертним, він наказав своїй старшій доньці забрати своїх молодших братів і сестер, втекти в підвал і сховатися. Тоді він схопив кухонний ніж, щоб врятувати дружину.
Сон Цінши швидко з'єднав заклинання блискавки та заклинання вогню із золотою голкою, щоб утворити ланцюг блискавок. Потім він проткнув пащу брудного демона золотою голкою і той вибухнув на місці. Сон Цінши вихопив ногу, яку той їв, і кинув її Сон Дзіньчену, наказавши: «Йди та зупини кровотечу хазяйки корчми. Потім зігрій відрізану кінцівку рідиною П'яти безсмертних духів, щоб підтримувати її функціонування, а я спробую під'єднати її пізніше».
Він хотів убити цього монстра-людожера.
Раптом на пораненому брудному демоні спалахнув шалений вогонь, який миттєво перетворив його на чорний попіл.
Красивий хлопець в червоному повільно спустився сходами. Куди б не рухались його духовні думки, усе нечисте згорало. Потім він став перед Сон Цінши й оглянув його: «Ти не забруднився?»
Культиватори незрозумілим чином були врятовані. Підозрюючи, що це рука Всемогутнього, вони швидко склали долоні до неба на знак подяки, а тоді стали очищати поле бою та рятувати поранених. Сон Цінши приєднався до групи лікування, він пришив ногу жінки корчмаря, але травма була надто серйозною, і багато її меридіан були пошкоджені. Якщо не знайти кращих препаратів для лікування, їй довелося б ходити кульгаючи.
Для корчмаря та його дружини цей результат уже був несподіваною радістю. Вони були безмежно вдячні та дістали духовні камені, щоб заплатити за лікування.
Сон Цінши трохи подумав, забрав гроші за П'ять безсмертних духовних рідин і віддав їх Сон Дзіньчену. Потім він запитав: «Ці монстри часто з'являються?»
«Наше місто вважається досить мирним. Вони створюють неприємності приблизно раз на 20-30 років, — власник корчми розповів їм усе, що знав, — Переважно було кілька розрізнених брудних демонів, яких, завдяки безсмертним старійшинам, легко знищили. Подібний випадок, коли демони проникли в місто у великих масштабах і з'їли стільки людей... востаннє це сталося двісті років тому, поля були всіяні трупами, ця трагедія все ще яскрава в моїй пам'яті. Тоді культиватори Академії Таї прибули вчасно і врятували людей у місті».
Сон Цінши знову запитав: «Як з'явилися ці демони?»
Голос корчмаря затих, він не хотів говорити.
«Звідки ще, як не від того виродка на Невгасимій Вершині?» — розбійник, який випив пару горнят міцних напоїв після битви, дозволив алкоголю дістатися до голови, і тепер йому було важко стримати образу. Він недбало сказав: «Первісний світ культивації був чудовим місцем. З часу народження божества Незгасимої Вершини три тисячі років тому цих брудних демонів ставало все більше й більше... Усі кажуть, що він забагато вбив і накликав на себе образу Небес, а ці створіння – їхня помста».
«Не варто так багато говорити, розв'язаний язик на біду, — культиватор поруч із ним поспішно порадив йому. — Хтозна, чи за нами хтось слідкує...»
Розбійник сердито сказав: «Якщо він хоче мене вбити, то нехай уб'є мене! Я не боюся! Той, що на Невгасимій вершині, не бог, це диявол! Він збирається знищити світ!»
Сон Цінши згадав місію системи та з цікавістю запитав: «Цей бог... як він виглядає?»
«Він ховає голову і хвіст тож, мабуть, нестерпно потворний», — розбійник позичив рідку сміливість і хотів вилаятися ще більше, але раптом у нього задерев'яніло горло та язик, він не міг вимовити ні слова. Він з жахом озирнувся навколо, але не знайшов жодного підозрілого персонажа. Однак під підозрою може бути кожен... Говорили, що втілення бога постійно змінюється і що він всюди. Від страху алкоголь вивітрився з його тіла. Зрозумівши, що сказане ним було словами зради та єресі, він швидко вибіг із корчми.
Фен Дзюнь навіть не глянув на нього. Він підійшов до Сон Цінши та з усмішкою запитав: «Тобі потрібно зібрати більше різних зразків?»
Сон Цінши кивнув.
«Я теж не знаю, звідки взялися брудні демони, та це не має нічого спільного з Невгасимою Вершиною», — Фен Дзюнь знову одягнув рукавички й наказав Блискучому Дракону перетягнути обвуглені останки й шматки. Потім він майстерно почав збирати проби, тихо пояснюючи: «Я наполегливо працював, щоб викорінити ці брудні речі. Я пробував різні методи, але що б я не робив, я не міг їх знищити...»
Після того, як він перетворив світ на гору трупів і море крові, народилися ці брудні демони. Йшов час, а їх ставало все більше. Він подумав, що вони могли бути утворені зі злих душ, тому перетворив багатьох злісних грішників на світильники душі та повісив їх на Невгасимій Вершині, щоб катувати. Але кількість брудних демонів не зменшувалась... Напівдемонська кров у тілі Ань Лона почала мутувати з появою брудних демонів, і він часто втрачав контроль. Вони довго вивчали його, але не знайшли рішення. Нарешті, поки він був ще при свідомості, Ань Лон попросив Фен Дзюня запечатати його тіло в нескінченній безодні шаром за шаром кайданів і печаток, щоб він не завдавав лиха світу.
Брудні демони продовжували існувати, роблячи світ нестерпним своїм смородом.
Фен Дзюнь спалював партію за партією, але кожного разу, коли він вбивав одного, новий брудний демон з'являвся деінде.
Вони наче... злі бажання, які не вмирають і не згасають.
Через те, що він знищував усі брудні речі, брудні людські серця та намагався змінити правила світу, з'явилося ще більше мерзенних монстрів.
Це була його вина?
...
Пік Вершини небес, Місячні хвилі. Бар'єр навколо запечатаної землі демонів було зламано. Кілька сотень брудних демонів, запечатаних усередині, втекли та сіяли хаос усюди.
Серед крижаних вітрів незліченна кількість бурульок пробивала землю, пронизуючи тіла демонів, прибиваючи їх до скелі. Вони покривалися кригою й розліталися на уламки. Бай Дзихао стояв на крижаному блакитному мечі в небі. Він мав темперамент, схожий на прохолодний вітерець і яскравий місяць, з усмішкою в кутиках губ, а його одяг майорів на вітрі. Куди б він не пішов, він підіймав вітер і сніг, безжально знищуючи всіх демонів.
Довгий меч Бін Шван приземлився, відкривши печеру, приховану формацією.
У печері був культиватор Зародженої душі, увесь покритий ранами. Він вигукнув від радості: «Дякую тобі, Сяньдзвень, за порятунок».
«Ви майстер секти Жовтих воріт Водних хвиль? Дехто попросив мене знайти вас, — Бай Дзихао тихо поглянув на документ у своєму рукаві та з посмішкою запитав. — Де ваш гарем?»
«Забудьте про них, моя нещодавно прийнята сьома наложниця виявилася хвойдою, — коли майстер Жовтих воріт згадав про це, він відчув роздратування і лють, й виплюнув. — У нашу шлюбну ніч вона зламала бар'єр навколо запечатаної землі демонів і, використовуючи плоть і кров як жертву, закликала демонів, щоб вони вдерлися в секту Водних хвиль. Я боровся з усіх сил, але не зміг їх перемогти, ми зазнали незліченних жертв... Інші дружини та наложниці були в паніці, і я не знаю, куди вони поділися. Усі вони були мінливими, безглуздими речами. Вони просто чекають, поки я їх знайду, і...»
Перш ніж він закінчив свої слова, короткий ніж із льоду проткнув його рот і пройшов через шию.
«Я не питав у вас стільки речей, — байдуже сказав Бай Дзихао. — Ви вбили Лво Даоженя, культиватора острова Братства черепахи, і викрали його дочку, щоб зробити її наложницею. Шеньдзюнь наказав мені забрати вас на Невгасиму Вершину, щоб піддати тортурам».
Він майстерно витягнув душу і помістив її в лампу душ, а потім наказав птаху-посильному відправити її до Невгасимої Вершини.
Бай Дзихао вийняв із рукава довгий список імен, а потім викреслив одне на ньому. Після цього він порахував і зітхнув.
«Завдань, які мені дав Шеньдзюнь, залишилося ще дуже багато. Я просто не зможу закінчити їх усі...»
Далі
Розділ 90 - Мужність у боротьбі
Два блискучі промені світла промайнули по небу, принісши з собою приголомшливий вибух. Місячна хвиля була зруйнована, лід і сніг, змішані з щебенем, падали один за одним. Решта монстрів зникли серед яскравого гучного гуркоту. Коли пил розвіявся, Кон Мухва сховав свої дві величезні різнокольорові бойові сокири, поправив спідницю та тихо і м'яко зайшов лотосовими кроками до печери. Він сказав Бай Дзихао, виглядаючи сором'язливим і несміливим: «Дзихао-ґеґе, я всюди тебе шукав». Для Бай Дзихао було надто пізно тікати, вираз його обличчя став хмурим. Тоді Бай Дзихао не знав цього яо-культиватора, тому він наївно вважав його дівчиною. Хоч він мав нахил поводитись і говорити претензійно, він був дуже милим та мав гарний темперамент. Кон Мухва не хвилювало його минуле і він з ентузіазмом переслідував його. Бай Дзихао дражнили, змушуючи його серце битися швидше, і він радів, що його більше приваблюють жінки. Поки одного разу, коли він був п'яний, він сором'язливо не зізнався у своїх почуттях, після чого Кон Мухва вмовив його переспати. Коли він зрозумів, що щось не так, було вже пізно. Цілу ніч з ним божевільно розважалися... Після інциденту він не хотів нічого іншого, як вдарити сувоєм Тисячі миль криги та вбити цього безсоромного квіткового павича. *це зброя і артефакт життя Бай Дзихао. Він мав болісний досвід і більше не хотів таких стосунків з чоловіком, тож вирішив триматися якомога далі від Кон Мухва. В результаті Невгасима Вершина стала свідком жахливого і шокуючого драматичного розставання. За винятком Бога, всі інші спостерігали за розвитком цієї драми. «Дзихао-ґеґе, це я винен, — Кон Мухва був справжнім втіленням сентиментальної красуні, потягнувши його за рукав, він просив вибачення. — Я віддав тобі свою цноту, я хочу бути с тобою до кінця наших днів. Ти можеш мене бити і лаяти, але не кидай мене. Коли ми лягали в ліжко, ти сказав, що хочеш зі мною одружитися... Ти не можеш поступитися своїм словом». Цей павич не збрехав. Це справді був його перший раз, і він справді був незайманим... І тому він не мав жодного уявлення про те, як правильно підготувати партнера чи навіть як зробити саму справу. Він покладався на інстинкт і грубу силу, діючи необережно. Бай Дзихао тоді надовго був зачарований сльозами Кон Мухва, він хотів за звичкою простягнути йому хустку і сказати слова втіхи, однак коли він поворухнувся на ліжку, давно забутий біль протверезив його... Йому з великими труднощами вдалося покинути маєток Золотого Фенікса, відкинувши свою долю бути змушеним підкорятися чоловіку. Як він міг повернутися до цього за власним бажанням? Він холодно відхилив безглузде прохання Кон Мухва і вирішив порвати з ним. Кон Мухва був дуже наполегливим, він щодня ганявся за Бай Дзихао, поводячись кокетливо й жалюгідно, навіть плакав і здіймав галас. Якщо скласти всіх скорботних героїнь у всіх романах, вони не будуть такими закоханими, як він. Він використовував сотні способів і, після тисячоліть переслідування, Бай Дзихао не витримав і нарешті кілька разів дозволив йому отримати бажане... Бай Дзихао шкодував про це кожного разу, і сильно бив цю безсоромну людину, щоб виплеснути свій гнів. Кон Мухва — яо-культиватор, зовні він виглядає слабким, але насправді має сильну витримку. Йому байдужі удари кулаків та ніг людського культиватора. Але щоб зробити людину, яка йому подобається, щасливою, він прикидався жалюгідним, постійно благав про милість і лежав на ліжку, удаючи серйозно пораненого. Він покладався на те, що Бай Дзихао не зможе бути з ним безжальним, і користався невеликими перевагами. Якось про цю справу дізналися і новина з'явилася у всіх бульварних газетах світу безсмертних культиваторів. В результаті Бай Сяньдзвень став найбезжаліснішим покидьком у світі безсмертних, тому що побив свою «слабку кохану дівчину», а Кон Мухва став «дурною жінкою», яка відмовилася від гідності заради покидька і щиро віддала йому своє серце. Було також видано багато книг з ними двома як прототипами героїв. Кожна історія — про покидька і стерво, з глибокими садомазохістськими стосунками. Кон Мухва викупив усі книги, з великим інтересом прочитав їх і порекомендував усім своїм колегам. Бай Дзихао підозрював, що ці книги мають відношення до його поганого смаку, але не мав доказів... ... Кон Мухва звик до його виразу обличчя, вдаючи, що не помітив цього, він чіплявся і хапав його за руку, посміхаючись: «Ти чув? У Невгасимої Вершини ось-ось з'явиться господиня. Шеньдзюнь обирає подарунок, який їй підійде». Він нишком глянув на здивований вираз Бай Дзихао й удав, що зітхає з почуттям: «Людина, на яку звернув увагу Шеньдзюнь, мабуть, найкрасивіша жінка у світі, чи не так?» Він навмисно наголосив на слові «красива жінка». Бай Дзихао довго тупо дивився, поки нарешті згадав про появу Короля медицини Сяньдзвеня. У нього було відчуття, що Кон Мухва, мабуть, щось неправильно зрозумів, тож він пояснив: «Шеньдзюню подобається не красива жінка, а чоловік. Я пам'ятаю, що він не зовсім красивий, але...» «Не заздри, — перебив його Кон Мухва. У особливо досвідченій манері він заспокоював. — Тобі варто поспішити та відмовитися від прихильності до Шеньдзюня, у всякому разі, він уже збирається одружитися. Подивись на мене уважно, хоча я не такий гарний, як Шеньдзюнь, я без розуму від тебе. Небо і сонце – свідки...» У минулому Шеньдзюнь забрав Бай Дзихао з маєтку Золотого Фенікса і деякий час особисто його навчав. Бай Дзихао витримав різні суворі випробування та, після того, як вдосконалився до Формування ядра, почав брати на себе ініціативу, щоб усунути деякі незначні проблеми для бога. Тепер Вежа Хуртовини, якою він керував, була філією Невгасимої Вершини й видавала нагородження за завдання. Насправді вони були вбивцями під командуванням Шеньдзюня, які спеціалізувалися на знищенні тих щурів, які ховалися в канавах або одягали на себе людську шкіру. Кон Мухва завжди відчував, що Шеньдзюнь ставився до Бай Дзихао інакше. Він був трохи терплячішим до нього, за помилку, за яку інші були б суворо покарані, покарання Бай Дзихао було б набагато легшим. Бай Дзихао також поважав бога, і хоча він завжди говорив, що це було просто почуття боргу і не мало іншого значення, проте щоразу, коли він згадував Шеньдзюня, він усміхався, а очі його наповнювалися світлом захоплення... Він трохи ревнував, але тепер не міг мати ревнощі, йому ні в чому не зрівнятися з богом... Кон Мухва почувався збентеженим: «Ти справді не сумуєш?» Бай Дзихао не зрозумів: «Чого мені сумувати?» Кон Мухва ще раз наголосив: «Шеньдзюнь вже має кохану людину». Бай Дзихао усміхнувся і сказав: «Він завжди мав». Він тихо торкнувся свого правого зап'ястя. Уроки, які він засвоїв, залишалися ясними в його серці. Ніхто не повинен видавати бажане за дійсне. ... Три тисячі років тому бог Незгасимої вершини привів незліченну кількість яо-культиваторів до гірського маєтку Золотого Фенікса. Один за одним падали всемогутні культиватори рівня Святого, а екстравагантний, розкішний маєток перетворився на криваве пекло. У той час він був даоським супутником Дзінь Фейженя. Дзінь Фейжень хотів забрати його і разом утекти, вони випробували багато магічних артефактів і телепортаційних формувань. Однак вогняний бар'єр не лише огородив весь маєток, а й поширився по периметру в сотню лі. Під землею виросли дивні величезні лози, а небо було вкрите червоними метеликами, що випромінювали ауру смерті. Ментальний зонд охопив всю територію. Бог, здавалося, знав трюки Дзінь Фейженя, як свої п'ять пальців. Він ретельно продумав усі можливі способи втечі, не залишаючи жодної прогалини. Дзінь Фейжень був змушений битися, і наказав Бай Дзихао сховатися. Але Бай Дзихао не знав де переховуватися. Куди б він не пішов, всюди був сліпуче червоний колір, сморід і відрізані кінцівки, які змусили його задихатися і викликали хвилю за хвилею нудоти. Він ніколи не бачив стільки трупів, і не бачив такого жалюгідного видовища. Вбивали яо-культиватори Невгасимої Вершини, вбивали культиватори маєтку Золотого Фенікса, навіть культиватори, які були гостями маєтку, у розпачі перенесли свою образу на Дзінь Фейженя, вважаючи, що це він спровокував це лихо. Вони хотіли вбити його та Бай Дзихао, щоб виплеснути свій гнів. Усі звірі в цьому маєтку втратили розум, віддаючись своїм найжахливішим інстинктам. Сцена ставала дедалі хаотичнішою. Дізнавшись про ці жахливі плани, Бай Дзихао так злякався, що розплакався. Його розум був порожнім, і він не міг ні про що думати. Нарешті він вибіг на подвір'я, де жив, коли вперше зайшов до маєтку. Тут було маленьке підземелля, спеціально призначене для покарання нових неслухняних рабів. Коли Бай Дзихао вперше прийшов, він поводився непокірно і був зачинений тут як покарання. Це підземелля справило на нього глибоке враження. Воно було звуконепроникним і світлонепроникним... Мало хто за межами маєтку Золотого Фенікса знав про це місце. Бай Дзихао вимазав обличчя кров'ю, а потім тихо сховався у дворі. Він виявив, що більшість рабів втекли в хаосі, а решта залишилися сидіти на землі, плачучи, не знаючи, що робити. Він забрав усіх у підземелля, а рабів, які були там замкнені, випустив. Він розповів їм про ситуацію назовні, а потім поставив бар'єр, щоб приховати їх присутність. Тремтячи, всі разом ховалися, сподіваючись знайти шанс втекти після того, як різанина стихне. Але нещастя не пройшло повз. Кілька культиваторів знайшли це підземелля і підняли свої мечі. Витягши Бай Дзихао вони сказали, що перш ніж вбити його, хотіли спробувати кохану людину Дзінь Фейжень; який смак у людини з єдиним водяним духовним коренем. Попри те, що Бай Дзихао не був позбавлений свого вдосконалення, більшість його енергії в останні роки була витрачена на квіткові композиції, куштування та оцінку чаю, малювання та каліграфію та інші подібні інтелектуальні заняття. Дзінь Фейжень також повчав, що його тіло надто слабке і що він не досягне прогресу у своєму культивуванні, а єдиним для нього способом вдосконалення було б використання таблеток. Він вірив у все, що казав Дзінь Фейжень, і швидко визнав, що ні до чого не здатен. Тільки щасливо задовольняючи чоловіка в ліжку і роблячи його щасливим, він міг зробити своє життя комфортним... Тепер, зіткнувшись із цими звірствами, він навіть не мав сили захиститися. У маєтку Золотого Фенікса він бачив, як з багатьма рабами поводилися таким чином... Він не наважувався чинити опір, та й не міг. Він міг тільки заплющити очі, вдаючи, що не бачить; вдаючи, що якщо він витерпить ці речі, вони пройдуть; коли він звикне до цього, він почуватиметься добре. Усе, з чим він зараз стикався, було відплатою... Бай Дзихао змусив себе заплющити очі, розслабити тіло, дозволивши зірвати мантію, і чекав страшних подій. Треба тільки потерпіти, і це пройде. Ці речі були такими ж, як обслуговування свого господаря. Йому повільно це сподобається. Навіть якщо його били або жорстоко поводилися, він пристосується. Він потерпить і це пройде... Але... «Я не хочу!» — Бай Дзихао відкрив очі й зібравши усю свою мужність, як вмираючий кролик, він шалено кусав руку, яка хотіла спустошити його тіло. Як він міг таке витримати?! Його слабкий опір був марним, і він отримав важкий ляпас. Він прикусив кінчик язика і з нього потекла кров. Він був розгублений і дезорієнтований, крихта мужності, зібрана із великими труднощами, зникла. Тоді звір схопив його за волосся, потягнув на стіл і притиснув до нього. Він висипав багато огидних слів, сказавши, що збирається вбити його тут, і що той буде продовжувати служити чоловікам на шляху до Жовтих джерел. Бай Дзихао тихо плакав. Він доклав усіх зусиль, але марно... Він не хотів більше боротися, він просто помре отак. Він втратив надію і, коли був готовий дозволити їм робити з собою що заманеться, кілька красивих червоних метеликів прилетіли, освітлюючи темне підземелля. Це виглядало як найніжніший пейзаж у пеклі. Відразу після цього він ошелешено спостерігав, як червоні метелики опускалися на голови й тіла покидьків, які повільно гнили та завивали в агонії... Бай Дзихао повільно піднявся зі столу вражено і приголомшено дивлячись на сцену перед собою. Бог повільно увійшов через головні двері. Чисто-білий плащ зі снігового пір'я був забруднений кількома краплями крові, рукавички зі шкіри тварин були в плямах, а під важкою вуаллю беземоційні темно-золоті феніксові очі холодно дивилися на нього. Бай Дзихао зрозумів, що більша частина його мантії була розірвана, показуючи сліди того, як з ним розважалися в ліжку останні кілька днів. Він мав дуже жалюгідний вигляд і, схиливши голову, зі страхом уникав цієї пари, здавалося, знайомих очей, тремтячи усім тілом. Маєток Золотого Фенікса був знищений, як даоський супутник володаря маєтку він не мав шансів вижити... Він лише молився, щоб померти швидше і не страждати надто сильно. Він не смів ні на що дивитися... Шеньдзюнь відвернув голову від нього, дозволивши яо-культиватору позаду забрати його та інших рабів, відправивши їх до головного залу чекати, що з ними буде далі. По дорозі яо-культиватор накинув йому шикарний розшитий золотом плащ, щоб він не привертав увагу і не виглядав так ганебно. Бай Дзихао не наважувався підняти голову. Він боявся забруднити чужий одяг, тож обережно витер кров, одягнув халат і закрив декольте. Але неочікувано сльози почали капати на вишивку, забруднюючи її колір. Він зніяковіло перепросив: «Вибачте, я, здається, не зможу відплатити вам...» За ним нікого не було, тільки шум вітру від крил, що пронизують порожній простір. Серед звуку вітру хтось ледь чутно сказав: «Дурень».
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!