Вона понизила охорону на секунду! На одну секунду! І вже встигла за це поплатитися кинджалом у спину.
— І що це ти робиш, мала? — Чайльд нарешті помітив, що вона прикликала меча та злегка зігнула коліна, готова напасти будь-якої миті. Атакувати, захищатися, бігти — дівчина не знала, чого тепер очікувати.
«Він — з Фатуї. Передвісник Фатуї».
— Я бачила, що творить твоя організація. Переслідує людей, забирає їхні з таким трудом накопичені гроші, усі скоєні брудні справи зрештою виявляються ділом ваших рук, — виплюнула Люмін. — Неважливо, куди податися, малі слизькі пальці Фатуї…
— А от тепер стало образливо.
— …вже там, втручають свого носа та створюють хаос, — меч тепер вказував на Чайльда. — Можеш собі думати, що здатен усіх контролювати, але так просто це не буде. Не цього разу.
Звучало жорстко, навіть як для неї. Ба більше, враховуючи, що Люмін не була в сьому світі тутешньою. Вона прокинулася сама на саму, ошелешена й розгублена. Зі знаннями, які давно застаріли. Але одну річ дівчина все ж зрозуміла з чудовою ясністю в своїх недовгих подорожах: якщо хочеш спокійно жити, тримайся подалі від Фатуї.
Але ось вона, стоїть зараз перед одним з них.
— Хах, то ти вже все з’ясувала? — його голос звучав так холодно. Ні дещиці злості чи особливо образи, про що свідчив попередній коментарій. Просто відстороненість.
Наче військовий, який на коротку мить забув, але тепер нарешті згадав своє місце та обов’язки. Просто погоджуючись слідувати наказам.
У руці Чайльда з’явився водяний клинок, настільки ж прекрасний, як і спис, який він прикликав раніше. А ще такий же гострий. І скільки ще такої зброї він мав у своєму арсеналі? Гідро око Бога надавало йому здібність створювати будь-що з нічого. Подібна перевага здавалася надто великою, майже нечесною. Кажуть, що можливостям немає меж — в його ж випадку, все залежало від необмеженої уяви. І на нещастя для Люмін, парубок про це знав дуже чудово.
Однак, в цю гру брехні могли грати двоє.
Наскільки сильно вона бачила його як океан безмежних можливостей, так само він не знав нічогісінько про місяці, які Люмін провела на нескінченних полях битв. Цілі роки. Десятки, а може навіть й сотні. Вона воювала у війнах роками в різних світах. І вижила. Загрузла в крові, від якої, вона боялася, ніколи не зможе відмитися. Але все ж вижила.
Тож і тепер вона не злякається.
Люмін змістила вагу на праву ногу, рух ледве помітний. Її дихання сповільнилося, серце, здається, теж.
Очі Чайльда звузилися. Більше нічого не змінилося в його постаті, але дівчина відчувала, як її хвилями накриває аура кровожерливості. Одночасно пролунали вигуки «давай!» та «навіть не смій».
Вода стікала по лезу, падаючи на відполіровану підлогу.
Кап. Кап. Кап.
«На рахунок три», вирішила Люмін.
Кап. Кап. Ка…
— Ви не можете битися!! — Паймон втрутилася між ними, розмахуючи своїми маленькими рученятами в паніці. Голос створіння відлунням промайнув по всій кімнаті, поки воно, неймовірно засмучене, підлітало то до неї, то до нього. — У вас же одна мрія! Ви повинні бути командою!
— У нас немає нічого спільного, — відповіла Люмін, все ще не покидаючи Чайльда зі свого поля зору, хоча його тепер і загороджувало трохи це чортеня. Маленьке створіння своїми хаотичними рухами справді сильно намагалося перекрити їй огляд. — Цей хлопець відверто сказав тобі, що хоче підкорити світ. І це ти звеш бажанням? Це ж божевілля!
— А як щодо тебе? Пані мандрівниця з іншого світу? Вирішила зірвати вечірку та вкрасти винагороду? — Чайльд ступив ближче, безцеремонно відмахуючи Паймон. Він підняв руку, кінчик водяного клинка завис прямо перед носом білявки. — Ти взагалі людина?
— А ти, передвіснику? — відповіла вона його ж монетою, витримуючи його погляд. Ці нервуючі очі та пусте лице тепер лякали більше, ніж будь-коли. Люмін нарешті зрозуміла, чому він так багато посміхався; без цієї посмішки він виглядав майже як примара. Але чому? Дівчина не була впевнена, щоб хотіла колись се з’ясувати.
— Цариця має великі плани на цей світ, якщо іноді доведеться забруднити руки, щоб виконати її волю, то так тому і бути.
— Великі плани? І що це за плани такі, конкретніше? Як страждання невинних людей взагалі можна називати, навіть віддалено, «великим»? — він сіпнувся, але майже непомітно. Якимось чином, але вона вдарила по-болючому?
Чайльд лише вдивлявся в неї. На якусь секунду їй здалося, що зараз він нападе. Переріже їй горло. Встромить клинка в серце. Як і належить чинити гарному військовому, який протистоїть ворогу, що підриває переконання.
Люмін могла здогадатися, що зараз відбувається в думках Чайльда, тому що вже стільки разів це бачила в інших нескінченних світах. Як тільки її походження було викрито, зміна в його відношенні сталася миттєво. Звісно, це вона в пориві емоцій першою наставила на нього меча, але не се є причиною.
Він гадав, що насправді значила її присутність у Тейваті. Вона — чужоземка. Неважливо, який вигляд маєш, як говориш чи що робиш, коли правда вибирається назовні, за тобою завжди будуть слідувати ці слова. Незнайома, прибулець, дивна. Що істота з іншого світу хотіла від цього? Від його світу. І чи могла вона стати на заваді його планам?
Дівчина втомилася постійно бути ворогом.
— Я просто хочу знайти свого брата, — нарешті мовила Люмін, вирішивши ризикнути та опустити меча. — Це все.
Знайти Ітера. А потім зникнути. Не оглядаючись, тому що вони ніколи так не робили. Рухалися й жили далі. Все може повернутися до того, як було раніше… так?
Він все ще роздумував над тим, щоб її вбити — ясно, як день. Але…
Парубок зітхнув, а потім повторив за нею. Напруга зникла, як і його клинок.
— А я хочу перемогти, — оголосив Чайльд. — Так, я фатуєць, але не всі ми з одного тіста. І, чесно? Я й сам не прихильник більшості з них, як і їх схем, — роздратований, він запустив пальці в своє руде волосся, ще більше його скуйовджуючи. Червона маска, яка до нього кріпилася, небезпечно нахилилася, майже падаючи, але парубок вчепився в неї сталевою хваткою, обережно поправляючи, наче вона була якоюсь медаллю честі. — Але не зважаючи на наші дії, всі ми віримо в те, що робить Цариця. Майбутнє, якого вона бажає, здійсниться.
— Отже, мета виправдовує засоби — це ти хочеш сказати?
— Що я намагаюся сказати, так те, що я непогана людина… Ладно, можливо, я свого роду й поганий, але тут я не для того, щоб ставити тобі палиці в колеса. Тарталья з Фатуї я чи ні, на Селестії я просто, — він завагався, — я. Тож або ми спробуємо спрацюватися, або вилетимо з цього змагання раніше, ніж воно почнеться, — парубок майнув поглядом по її зап’ястю. — Тому що вибору маємо не так вже й багато, чи не так?
Неважливо, як сильно вона ненавиділа це визнавати, він мав рацію. Дівчина стиснула татуювання іншою долонею. Вони тут застрягли. Хоч би що, та цей зв’язок між їхніми душами не дозволить їм так просто піти геть.
Але навіть якби, гіпотетично, вона погодилася визнати його слова щодо Фатуї за правду, одна велика проблема все ж залишалася, яка і створювала між ними прірву.
— Ти хочеш перемогти, — Люмін зібрала всю свою хоробрість, вчепивши руки в боки, піднявши цю тему. — Як і я хочу перемогти теж. І в нас є тільки одне бажання.
— Тоді давай поборемося за нього в кінці всього, — заусміхався Чайльд.
— Що?! — Паймон вражено вигукнула.
— Ми об’єднаємося, переможемо інших, а потім влаштуємо фінальний поєдинок один-на-один, щоб вирішити, кому дістанеться бажання. Просто, еге ж?
…
Люмін відібрало дар мови. Він ж це не серйозно, так? Але судячи з його посмішки, він не жартував (за іронією долі, побачивши цю тривожну посмішку, дівчина трохи заспокоїлася; усміхнений Чайльд зрештою був звичайним простим Чайльдом). Ну, якщо подумати…
Безумовно, такий результат подій звучав без перебільшення божевільно, але з іншого боку, вона не могла заперечувати, наскільки подібне спрощення вирішувало більшість їхніх поточних проблем.
— Це… так, просто, — гучно визнала Люмін, майже здивована власними словами. Пограти трохи в тутешню, виграти змагання, надрати Чайльду дупу, отримати змогу виконати бажання. Звісно. Це не здавалося таким вже й складним, вірно?
Чому вона не подумала про це сама?
— Ви не можете навіть думати про це, — Паймон розлютилася. — Відбір зовсім не так працює!
— Ну, а тепер працює, — вирішила Люмін, витягуючи руку. — Я не буду тобі перешкоджати, поки твої дії пов’язані зі змаганням, але й також не буду просто стояти осторонь та спостерігати за тим, як ти робиш щось, що суперечить моїм принципам. Якщо приймаєш ці умови, то ми можемо принаймні спробувати співпрацювати.
Він потиснув її руку без зайвих вагань.
Іронічно, наскільки добре їхні з’єднані долоні лягли одна в одну — рукавичка на руці Люмін закривала майже всю долоню, але пальці відкриті, у Чайльда ж рукавичка ховала пальці, але тильна сторона залишалася оголеною — як дві частини пазла. А ще вони щойно домовилися, що цими ж руками вони колись візьмуть зброю та спробують вбити одна одного, коли прийде час.
— Домовилися.
«Сподіваюся, що щойно уклала угоду не з дияволом», Люмін усередині зітхнула.
— Ви двоє просто ненормальні.
І Паймон мала рацію.
*~*~*
Довше в тій підземній кімнаті вони не залишалися. Паймон, заморена від нещодавньої ситуації, просто швидко розповіла їм про все змагання, наказала прямувати на захід та розчинилася в повітрі, оголосивши, що має ще відвідати й інші пари, а ще, що розмова з Чайльдом та Люмін доставляє їй головного болю.
Дорікнути за це їй було важко.
На полегшення Люмін, вибратися на поверхню вони змогли на диво легко (більше ніякого спотикання в темряві) — вони просто увійшли в кулястий синій портал, який зробила для них маленька ельфійка і пуф, привіт сонце та лілії.
Галявина виглядала так, наче хтось повернув час назад. Квіти, які раніше були розтоптані та подрібнені на шматки їхньою сутичкою та спробами знайти підземний хід, цвіли так рясно, наче нічого й не відбувалося, цілі та міцні. На землі навіть не залишилися сліди від їхніх ніг; хтось міг би подумати, що пара ніколи й не була тут, їхню присутність повністю стерли.
Чи справді так легко було стерти чиєсь життя, їхні бажання та негаразди, з лиця землі?
Селестія мала власні правила. Вони розуміли це на якомусь підсвідомому рівні, але побачивши галявину в її первозданному вигляді на власні очі — це наче змусило отямитися. Наче підштовхнуло їх до того, щоб вони нарешті це усвідомили. І вперше значення сих чотирьох слів насправді налякало. Цей летючий острів був володінням богів, місце, над яким істоти з неосяжною силою мали абсолютний контроль. Кожне деревце, кожен кущик, кожна травинка, навіть найтонкіша, росли й цвіли тут тільки тому, що таким було їхнє бажання та примха.
Цього разу боги повернули до життя мертві рослини. Але яким буде їхній наступний хід? Що, якщо вони вийдуть з себе?
Поки йшли на захід, в обох спрацював інстинкт самозбереження, тому вони трималися якомога ближче одна одного. Просто на всяк випадок знаходилися на відстані витягнутої руки. Тому що Чайльд та Люмін зрозуміли ще дещо: неважливо, що вони одна про одного думали, яке мали минуле, відданості чи цілі, тут, змушені чи ні, вони були союзниками. А мати когось надійного, на кого можна покластися часто ставало вирішальним в моменти між життям та смертю.
Раніше Паймон підтвердила їхні підозри: сі узи створені для того, щоб завдавати болю, якщо пара надто сильно відійде одна від одного — це щоб запобігти самостійним учинкам та змусити їх співпрацювати. Цього Відбір вимагав беззаперечно: поєднані зусилля двох людей. Чому вони так зациклилися на цьому правилі? Ніхто насправді не знав, а Паймон легко ухилилася від відповіді на будь-які небажані запитання. В певному сенсі це було приголомшливо. Стільки неймовірних, навіть романтичних легенд та казок ходили світом про це змагання, передавалися з вуст у вуста, від одного покоління наступному, і менше ніж за день, проведений на Селестії, вже можна сказати, що більшість з них брехня повна. Надто всі довірилися таким надійним джерелам інформації як багатовікові усні розповіді, черпаючи з них знання.
Коли почало сутеніти, Чайльд та Люмін нарешті визнали, що втомилися та вирішили влаштувати табір біля доріжки, яка вела в ліс — сонце сідало прямо за ним, оманливо підбадьорюючи сих двох рухатися далі. Однак, вони не знали, чим саме є їхнє місце призначення та коли вони туди дістануться, «йдіть на захід» звучало доволі розпливчасто, щоб визначити відстань. Це значило, що треба йти туди годинами? Чи днями? Паймон цього не пояснила, тому мандрівку в на вигляд темний ліс прийшлося тимчасово відкласти. Обидва погодилися з тим, що краще відпочити, поки вони ще мають на це час, тому що ніхто не міг передбачити, що підготує їм наступний день.
Тому час влаштовувати табір.
Ну, під «табором» малося на увазі розвести вогонь та всістися навколо нього на твердій землі в ніяковій тиші, поїдаючи яблука, які вони знайшли по дорозі.
Зрештою Чайльд запропонував вполювати щось на вечерю, на що Люмін з вдячністю погодилася.
Допоки вона не побачила, як він орудує луком.
На щастя, їм не довелося ризикувати, заходячи надто далеко в цей моторошний ліс, швидко натрапивши на першого дикого кролика. Боги явно не бажали, щоб вони голодували, але судячи зі стійки Чайльда, коли він тримав лук, вірогідність залишитися без нормальної вечері все ж існувала.
— Ну і що ти робиш? — запитала Люмін, підходячи ближче. Узи змусили її скласти йому компанію, але до цього моменту вона намагалася знаходитися позаду та не втручатися в стеження за здобиччю. Однак цього разу вона відчула сильну необхідність заговорити.
— Намагаюся спіймати нам вечерю?
Згорблена спина, опущений лікоть, перекошений лук. Картина маслом під назвою «катастрофа».
— А не можеш, не знаю, просто кинути в нього водяний кинджал чи щось інше?
— Навіщо? — запитав щиро здивований Чайльд, опустивши лук та повернувшись до неї.
Вона відразу вдарила його по спині.
— Не відволікайся, а то ми втратимо його!
Парубок хмикнув, але послухався та знову прицілився.
— Яблука замало, гм-м-м?
— Дівчатам теж треба їсти, — буркнула Люмін, а її щоки зрадницьки зарум’янилися. Ні! Він не змусить її почуватися засоромлено через ведення здорового способу життя. Тільки через її труп! — Звідки мені було знати, що мене викрадуть! Я вирішила не вечеряти перед сном, плануючи щось купити наступного дня, коли дістануся міста. Я чула, що за медове м’ясо в Мондстадті можна і вмерти! — ладно, може її спосіб життя не такий вже і здоровий… але все ж!
— Знаєш, не добре пропускати прийоми їжі, — прокоментував він, налаштовуючи лук. «Яка зухвалість!» До того ж, о всевишні боги (чи доречно так казати, враховуючи, що вони тепер самі були доволі «високо»?), цей хлопець настільки невміло орудував луком, що за цим боляче було спостерігати. «Прощавай, вечеря. Було приємно про тебе помріяти».
Чайльд натягнув тятиву. Затамував подих. Випустив стрілу, яка з різким свистом пролетіла в повітрі та з гучним стуком врізалася в ціль: велику ялицю, приблизно метром вище за кролика.
— Ось чому я казала тобі використати щось інше! — Люмін стрибнула прямо в кущі, переслідуючи здобич, яка миттєво втекла, але маленький негідник, підбадьорений невдалою зустріччю зі смертю, рішуче давав драпака, не даючи себе спіймати.
— Ну добре, можливо володіння луком не зовсім є моєю сильною стороною, — фатуєць попрямував за нею, — але ось чому мені потрібно більше з ним практикуватися, — його високий зріст хоча б на цей раз зіграв проти нього: всі гілки, які низько висіли, сповільнювали пересування парубка.
«Один бал команді низьких, ти, нещасне виправдання лучника!» Люмін смакувала його страждання, швидко віддаляючись від нього.
— Можеш тренуватися, скільки влізе! Але тільки не тоді, коли ми намагаємося не померти з голоду!
— Не будь такою… — гілка, яку вона щойно відсунула в бік, а потім відпустила, ідеально врізалася йому в лице, — …драматичною.
Проігнорувавши передвісника, білявка зробила ще один крок та вибігла на галявину. Кролик стояв прямо в її центрі, задерши носа та глумливо глузуючи з їхніх марних зусиль. Ну це ненадовго. Величезні відкриті простори були її сильною стороною. Дівчина кинулася вперед, прикликаючи меча. Вітер слідував за нею, додаючи їй швидкості. М’ясо вже майже було в Люмін під рукою. Вона замахнулася!
І тут в кролика потрапила стріла, негайно збиваючи його з ніг. Люмін відразу зупинилася й інстинктивно відстрибнула назад, стаючи в стійку для захисту.
Стріла прилетіла не позаду неї, значить, це стріляв не її напарник. Вона прилетіла спереду.
За лічені секунди Чайльд опинився біля Люмін, направивши лук на кущі. Дівчина випростала іншу руку вперед, готова в будь-який момент прикликати вітер та захистити їх обох, якщо буде потрібно.
Вони вичікували. Секунди минали.
В повітрі змахнули крила.
— Міледі, здається, ви його впіймали.
Далі
Розділ 6 - Щастя в напасті
— Я ніколи й не сумнівалася, що навички, отримані при киданні викликам бурям нічним та вогню пекельному, принесуть такі розкішні плоди перемоги, Озе. «Пробачте, що?..» Люмін перезирнулася з Чайльдом. Судячи з його насупленого чола, вони зараз відчували одне й те саме. «Хто вона взагалі така і про що тут торочить?!» Суті в її словах вони зовсім не вловили. — Нічні бурі? Пекельний вогонь? — Чайльд дивився то на Люмін, то туди, звідки доносився голос, не впевнений, що робити. — Тобі слід спробувати через них пройти. Можливо б так ми вже ласували нашою вечерею, — пошепки відповіла вона. — Нагадуй мені більше ніколи не дозволяти тобі голодувати. Бо інакше ти просто нестерпна, — незважаючи на такі слова, на його обличчі з’явилася дурна усмішка, яка свідчила, що він насправді насолоджувався її несподіваним кепкуванням. Тільки подумати, що декілька годин тому вони ледве не перерізали одна одному горлянки. Цей день справді якийсь ненормальний. — Ображатися через нестачу їжі — святе, — пробурмотіла Люмі. — Ти така неймовірна, Фішль! Як і очікувалося від принцеси! — раптом пролунав третій голос, приголомшуючи їх двох. Голос явно належав хлопцеві, але звучав він як у підлітка, на відміну від першого. Чисельна перевага явно не на їхньому боці. Чайльд і Люмін напружилися. — Я піду заберу його, — прокричав хлопчик та побіг прямо на галявину. Тільки для того, щоб різко зупинитися, побачивши двох воїнів, готових напасти. В його руці хутко матеріалізувався меч, але замість того, щоб атакувати, він зробив боязкий крок назад, стурбовано озираючись на когось позаду. — Ем-м, Фішль? В нас тут схоже виникла невелика проблема? Цього разу з-за дерев вийшла дівчина з білявим волоссям, вона ступала витончено, з чуттям. — Що сталося, хоробрий шука-а-а-а-а-а! — але раптом вона закричала, перечіпляючись через корінь та ледве не зустрічаючись обличчям із землею, якби не хлопець, який вчасно її схопив. — З тобою все гаразд? — запитав він, наче не бачачи як рясно зарум’янилося її личко. Але ця мить героїзму не тривала довго, так як права нога хлопця, на яку він оперся, тримаючи дівчину, нібито ні на чому підсковзнулася, і пара гепнулася на землю. — Міледі! А потім з’явився птах. Який говорив. «Яка купка дивак». Люмін зітхнула та відкликала меча. — Вибачте, з вами все добре? — вона підійшла до пари, які досі возилися на землі, не маючи змоги встати. Чайльд відразу смикнув її назад за руку. — Гей-гей-гей, що ти думаєш робиш? — ах, знову ця фальшива усмішка. Але його очі небезпечно сяйнули, псуючи зовнішній вигляд. Така комбінація з прихованої погрози та милого личка певно дуже добре діяла на його підлеглих фатуйців. А під «милим» вона точно мала на увазі не його. Це безглуздя. — Допомагаю? — відповіла Люмін, невинно схиляючи голову в бік. — Ти ж усвідомлюєш, що це вірогідно наші суперники, так? — І? — вона кліпнула, а потім вказала на клубок з кінцівок, які ніяк не могли розплутатися на траві. — Вони вочевидь зараз повністю нешкідливі. А Паймон сказала, що нам треба йти на захід, поки ми не досягнемо місця, де розпочнеться наступне випробування. Не думаю, що вони хочуть, щоб ми зненацька почали вбивати один одного — се не виглядає як спосіб заслужити милість богів. — Без суперників нема й випробувань, — він зараз серйозно? — Ми навіть не знаємо, якого роду випробування на нас чекає. В твою голівоньку не приходила думка, що це може бути і не бій на смерть? Очі Чайльда широко розплющилися. … Передвісник відкрив і миттєво закрив рота, наче риба, викинута на берег — чудово, тепер він втратив дар мови. Люмін зітхнула. Знову. «Прекрасна відповідь». Його хватка послабилася. Чому цей хлопець взагалі так жадав битв? Хоч Люмін теж воліла випробування, пов’язані зі застосуванням сили, її кінцевою ціллю є знаходження Ітера та зникнення назавжди з сього світу. Вона, однак, не планувала залишати по собі руїни та смерть. «Ми й так вже достатньо болю причинили…» Блукаюча думка щемнула їй серце. Нарешті спроможна вільно рухатися, Люмін знову перемкнула увагу на групу дивних незнайомців. Їм нарешті вдалося встати, тож тепер, кидаючи заслужені повні підозр погляди на Чайльда і Люмін, вони обтрушували свій різнобарвний одяг. Між ними повисла ніякова атмосфера. — Я Люмін, а це Чайльд, — «найкращий спосіб зламати лід це ввічливо представитися», любив казати Ітер, часто тримаючи Люмін за зап’ястя, щоб не дати їй прикликати меча. — Гадаю, в нас виникла спільна думка щодо сьогоднішньої вечері, — вона кивнула в бік застиглої тваринки. — Ах! Кролик! — юнак швидко зрозумів натяк, а Люмін посміхнулася. — Так. Але, як бачите, у вашої лучниці куди краща, — навмисна пауза, — вдача. — Це правда, Фішль найкраща! — біловолосий хлопчик, вкритий шрамами, миттєво широко посміхнувся. В його обличчі читалося по-дитячому чисте здивування; він справді здавався дуже хорошою людиною. Люмін заздрила цьому. Шрами на шкірі розповідали про численні негаразди, через які пройшов юнак, але його посмішка не втратила щирості та вільності. — Справжня сила правителя полягає лише в здібностях його свити. І як я була свідком народження та смерті зірок, так ніколи я не бачила та не була благословенна такими мудрими супутниками, — відповіла дівчинка, чиє біля волосся зібрано в два хвостика, а на одному з очей знаходилася таємнича пов’язка, метушливо розмахуючи руками. Химерна вимова (народження та смерті зірок?) не приховала, що вона явно розхвилювалася від похвали. І це безумовно було мило. — Не знаю, що значить «свити», але це певно щось дуже потужне, — добре, він теж був дуже милим. Міцність їх зв’язку ясна, як день. Вона була правдивою. Щирою. Чимось більш незмінним, ніж це Селестійне змагання. Зовсім відрізнялося від того, що — щоб там не було — поєднувало її та Чайльда. «Напевно, це приємно…» Хтозна, може в інакшому житті, з цією парою стикнулися не загублена мандрівниця й кровожерливий передвісник, а близнюки. Зі зв’язком, таким же сильним. Дівчина стиснула своє татуювання. — Мене звати Беннет! А ці двоє це принцеса Фішль та Оз, — захоплено представившись, він схопив долоню Люмін та почав щосили її трясти. Настільки, що ледве не вивернув їй руку. Цей хлопчик прямо клубок енергії. — Це диво, що люди, яких ми першими тут зустріли, виявилися такими доброзичливими. Я думав, що з моєю вдачею ми точно натрапимо на якихось серійних вбивць! «Що ж…» Заждіть, чому він каже про такі жахливі речі з такою щасливою посмішкою?! Нарешті отямившись від здивування, Чайльд раптом опинився біля неї. Парубок поклав долоню на її плече, наче само собою зрозуміле, а потім обдарував новоприбулого ще однією фальшиво-доброзичливою посмішкою, хоча це не приховало напругу в його м’язах. Можливо Люмін і відмовила його від негайного нападу, однак це не означало, що він відразу довіриться цій групці — до сього ще дуже далеко. Відчувши раптову прохолоду в повітрі, Беннет негайно відпустив Люмін, зробивши великий крок назад. Він не розумів, чому саме, але інстинкти просто кричали йому, що треба тікати. — Може продовжимо нашу бесіду в більш комфортній обстановці? — запропонував Чайльд — його хватка послабилася, як тільки хлопчик відступив. — Ми недалеко звідси розвели багаття, ви можете до нас приєднатися. В подібних лісах дуже швидко темніє, — він кинув погляд на Люмін, — після заходу сонця. Він… турбувався про неї? Та неможливо, хіба ні? Рука, яка досі знаходилася на плечі Люмін, раптом її неначе обпекла. На щастя, Беннет не був з тих людей, які легко впадали в смуток, тому він швидко прийшов до себе та бадьоро заговорив: — Це чудова ідея. І ми можемо разом з’їсти кролика! — Справді?! — Люмін миттєво пожвавішала. Вона могла поклястися, що почула, як Чайльд пирхнув, але хутко спробував приховати це під видом кашляння. Цей виродок! Він постійно її недооцінював і це, з якоїсь причини, почало її дратувати. Вона, взагалі-то, просто приголомшлива, хай би чорт його побрав! І її дріб’язковість хотіла, щоб він знав про це. — Звісно! Але краще буде, якщо ви його приготуєте, тому що інакше він може перетворитися на щось неїстівне. Що скажеш, Фішль? Оз? Весь цей час дівчина, вдягнута в готичний одяг, мовчки слухала їхню розмову, дозволяючи своєму напарнику її вести. Може вона трохи сором’язлива? Чи була розумом у їхній групі? — Відсвяткувати нову зустріч під поглядом зірок за стравою — це справді найчудовіший план. Однак манера її мовлення дійсно була щось з чимось. — Це значить «так», — пояснив птах. Через його присутність та спокійний голос уява Люмін намалювала дворецького, який слідує по п’ятам за своєю леді з тацею з чашкою чаю в руці, готовий подати його її будь-якої миті. «Цікаво, а чи дійсно він може заварити чай?» Так, уява, зупинись. Вона легесенько поплескала себе по щокам, а потім почала йти, махаючи решті, щоб ті прямували за нею. Її думки заблукали зовсім не в тому напрямку, але не дивно: Люмін явно виснажена. Після дня, повного неочікуваних подій, навіть стримати позіхання було тим ще випробуванням. І хоча вона ніколи не визнає цього наголос, її ноги важчали з кожним зробленим кроком. А нещодавнє зауваження Чайльда виявилося правдою: в лісі все швидше й швидше темнішало. — Чесно кажучи, ми трохи заблукали, тож ви нас просто врятували, — зізнався Беннет. — Навіть зі моєю здібністю літати, я не зміг вивести вас з цього лісу, я визнаю, що сприймаю це як свою особисту невдачу, — Оз виглядав розчарованим собою… чи може птах виглядати розчарованим? — Абсурдно навіть на таке натякати, — відповіла Фішль, а Беннет енергійно та урочисто закивав. — Вірно-вірно, це просто знову моя невдача. — Невдача? — поцікавився Чайльд. Він йшов у тилу групи, пильно оглядаючи все навколо (можливо навіть сподіваючись, що щось станеться?). До того ж, дозволити Люмін вести їх і було першочерговим планом: завдяки її елементальному погляду вона могла бачити куди більше, ніж інші, тому зараз вогонь, який вони раніше розвели, служив маячком, на який і поверталася зараз група назад до табору. Спершу передвісник був впевнений, що вона глузує з нього, пропонуючи такий спосіб. Вочевидь, що елементальний погляд такого діапазону та точності є дуже рідкісним вмінням у сьогоденні, але подив, який з’явився на його обличчі після того, як він зрозумів, що Люмін дійсно ним володіє, просто треба було бачити. На жаль, невдовзі на її дорогого напарника впала тінь гніву. Свої козирі треба берегти. А таке буденне розкриття одного з них може потім обернутися для нею проблемою, особливо зважаючи на те, яку угоду вони вклали. Складно ходити навшпиньках по лінії між тим, чим можна поділитися, а що краще залишити при собі; що буде вигідно зараз, а що — в майбутньому. — Нещасливий юнак, покинутий світом — несправедлива доля, якої й бути не повинно! — натомість відповіла Фішль, явно приголомшена. — Не хвилюйся про це, — запевнив її Беннет, а потім повернувся до Чайльда. — Я просто звичайний шукач пригод. Хоча, я більш невдачливий, ніж інші. Тож, якщо щось може піти не так, то так воно точно й буде. Я здивований, що нічого колосального ще не сталося, але ніч тільки розпочалася, вірно? — і він ще розсміявся після цих слів. Він або був повним дурнем, або надзвичайно впертим хлопцем. — «Нічого колосального», це наприклад?.. — Полум’я охопить ліс, під нами розверзеться земля, раптом вдарить блискавка, — почав він перераховувати, загинаючи пальці, — о, а ще можлива злива! Вона може — а може й ні — перетворитися на повінь, але судячи з місцевості тут, то скоріше такого не станеться, більш вірогідний обвал, — шукач задумливо почухав підборіддя, відверто та спокійно перебираючи варіанти катастроф, які першими зваляться їм на голову. І так, зваляться, а не можуть звалитися. «Ну молодець», Люмін закотила очі, «тепер Чайльд точно вб’є тебе, поки будеш спати. Хоча б одна мирна ніч — я що, так багатого прошу?» Можливо й ні. Її передбачення не виявилися дійсністю. Натомість планування вбивства, парубок просто розсміявся, а на його обличчі й сліду від недобрих намірів не залишилося. — Неймовірно! — Чайльд добродушно поплескав хлопчика по спині, через що той майже спіткнувся. — То ти не з тих, хто скаржиться на нудьгу? З тобою певно цікаво подорожувати. Фішль з маленькою посмішкою кивнула, коли юнак сповільнився та порівнявся з Чайльдом. — Ти справді так думаєш? Ніхто раніше не казав мені подібного. — Звісно. Нема нічого гіршого за нудну пригоду. Очі Беннета засяяли. Тож, незважаючи на будь-яку логіку та причини, ці двоє поладнали: нескінченні історії хлопчика забавляли передвісника, а він, зі свого боку, проявляв Беннету увагу та підбадьорювання, які так тому були потрібні. Просто Чайльд знову увімкнув у собі старшого брата. Люмін лише похитала головою та сфокусувалася на дорозі попереду. Їм потрібно пришвидшитися, тому що багаття тривожно починало згасати. Це просто диво, що воно ще палало, враховуючи, скільки часу вони витратили на непотрібну біганину по лісу — а начебто повинно було бути швидесеньке полювання, га? Ну так, звісно. Однак як вона не намагалася зосередитися на шляху, її думки вперто поверталися назад до Чайльда. Люмін просто ніяк не могла його розкусити. В одну мить він надто насторожений, а в іншу вже здружується з найбільш невдачливою існуючою душею, як раз саме через цю рису. Яку взагалі ціль він мав? «Я хочу завоювати світ», віддалося луною в голові Люмін. Не схоже, що це саме воно, якщо їх мрії дійсно якогось збігалися. Тому що правління світом не входило до її списку бажань. Нічого більшого їй не хотілося, як навпаки скоріше покинути сей світ. Тоді що? Він бреше? …чи може боги знали його краще за нього самого? Зрештою, єдину річ вона усвідомила дуже добре, навіть якщо вони провели разом всього один день: Чайльд є наче якоюсь заплутаною мішаниною з різних особистостей, які помістили разом в одному тілі — ніколи не знаєш, яка покажеться наступної миті. Старший брат? Відповідальний військовий? Бувалий воїн? Авантюрист, що шукає гострих відчуттів? Хтось ще, який ще себе не показав? Або та небезпечна сутність, яку Люмін іноді відчувала: вона ховалася десь дуже глибоко всередині парубка, лише вичікуючи миті, щоб вирватися на волю. *~*~* До того моменту, як група досягла табору, сонце вже сіло. Люмін викликалася приготувати вечерю, тому що насправді не дуже сильно довіряла кулінарним навичкам своїх супутників. Особливо Чайльдовим. Він не видавався такою людиною, яка має достатньо терпіння або ж цікавості, щоб хоча б навчитися готувати їстівний бутерброд, не кажучи вже про справжнє готування. При єдиному погляді на четвірку (так, вона порахувала й Оза) вона зрозуміла, що вони б просто насадили кролика на палицю, як на вертел, та зажарили того над багаттям. Не те, щоб Люмін була прискіпливою в їжі, але за цілий день вона з’їла лише два яблука, тому жадала пристойної вечері. Тож коли хлопці були зайняті будуванням табору під гострим наглядом самопроголошеної потойбічної принцеси та її ворона-дворецького (звуки рубання свідчили про те, що навколишні дерева дуже постраждали через це), Люмін закрила очі та зосередилася на вимірному просторі. Подумки перебираючи його вміст, вона послідовно витягнула ніж, казан, декілька прянощів та дикі картоплини й морквини, які їй вдалося зібрати, поки Чайльд прикидався лучником. — Як ти це зробила?! — раптовий вигук Беннета вивів Люмін із задумливості. Піднявши погляд, вона побачила, як четверо пар очей зосереджено витріщилися на неї. Білявка здригнулася. — Як я зробила що? — вона переводила погляд з одного на іншого, щиро збентежена. Беннет вказав на речі, які лежали на землі. — Звідки ти взяла все це? — Витягнула зі свого вимірного простору? — відповідати питанням на питання завжди дратувало, але вона справді не розуміла, в чому полягала проблема. Чи може… вони не могли подібного робити? Але заждіть. — Ви ж теж ним користуєтеся, вірно? Я бачила, як ви всі таким чином прикликали й відкликали свою зброю. Чайльд присів перед нею, підіймаючи одну картоплину та вивчаючи її з усіх боків. Потім нахмурився. — Ми можемо зберігати в ньому тільки один предмет, тож більшість містить там зброю, щоб вона завжди була під рукою. Я чув про геніїв, які могли зберігати дві, навіть три речі, але це? — він кивнув у бік купи овочів та кухонного приладдя. — Я ніколи ще не бачив нічого подібного. Люмін подивилася вниз на речі, яких явно було більше ніж дві чи три. Управління своїм вимірним простором було звичайним знанням у минулому. Чи може бути, що його втратили через війну та плин часу? — Ти певно пройшла крізь випробування немислимого жаху, щоб здобути такі вміння, — вставила Фішль. — Я високо ціную тебе, бо я, Фішль, знаю про небезпеки, які очікують на тих, хто кидає виклик богам, щоб вкрасти їх таємниці, котрі так суворо охороняються. — Ем-м-м… — Це неймовірно, певно було складно подібним оволодіти, — переклав Оз. В його очах читалося таке ж враження, як і в інших, але також і підозра. — А. І що тепер? Хизування здібностями, яких не існує в Тейваті — найгірший промах у її положенні. Чайльд це одна справа, те, що частково було поза її контролем, але якщо й інші теж дізнаються таємницю про її походження? Розповідати людям направо й наліво про те, що вона походить з іншого світу, завжди нічим гарним не закінчувалося! Вони з Ітером порушили це правило лише одного разу і наслідки були астрономічними. Більше ніколи знову. Вона — не Фішль, тому інші можуть насправді задатися непотрібними питаннями. «Ар-ргх-х-х, яка я дурепа!» Люмін ніколи б не спало на думку, що щось таке незначне може видати її. Останнім часом вона завжди мандрувала одна, тому зовсім не переживала, використовуючи свої вміння… — У тебе випадково не завалялась там вже готова вечеря? — раптово піддражнив Чайльд. — Це було б дивовижно! — негайно підтримав Беннет, мрійливо се уявивши. — Я не так добре готую, тому запастися стравами з «Гарного мисливця» звучить чудово. Заждіть. Передвісник щойно навмисно перевів розмову? Це може спрацювати! Будь спокійною, зроби вигляд, що це абсолютно нормально. Ти просто дуже розумна дівчина, одна на мільйон, найрозумніша серед усіх них, ось і все. — Ні, на жаль час у вимірному просторі не зупиняється, — спробувала вона мовити це тоном учителя, спокійно та стоїчно. — Тобто, ви ж чистите та точите свою зброю, якщо якийсь час не використовуєте її, вірно? Так і їжа може зіпсуватися, тож неможливо зберігати в просторі живих істот, як, наприклад, тварин, — раптом їй ще дещо спало на думку. — Або людей, якщо на те пішло. — Тоді яким ж неясним видом є наш всезнаючий провідник? — Фішль миттєво зрозуміла натяк, встаючи в витончену позу задумливості. Якщо не брати до уваги її своєрідну манеру, дівчина з двома хвостиками насправді була розумна та мала гострий розум. І незважаючи на надто гучну промову, вона дійсно задала дуже гарне питання. — Вона точно виглядає живою, але, схоже, правило «живих істот» не поширюється на неї, — розмірковувала далі Люмін. — Ти кажеш, що вона робот?! — складно сказати, чи ця перспектива вразила Беннета чи налякала. Можливо, і те, і те. — Чи ці правила не стосуються Паймон, тому що не є законами природи — якщо їх видумали боги, то очевидно, що вони не будуть перешкоджати самим собі, — додав Чайльд, і атмосфера навколо раптом поважчала, всі глибоко над цим замислилися. Можна думати, що вже звикаєш до таємниць Селестії, а потім бам! Вони знову наступають на п’яти, перехоплюючи дихання із подвійною силою. Побачивши похмурість супутників, Чайльд плеснув у долоні, схопив знову картоплину й повернувся до Беннета з легкою посмішкою. — Можеш набрати більше дров для багаття? Я допоможу Люмі з готуванням, після всіх цих думок навіть я вже зголоднів. Серце Люмін здригнулося, не готове до такої підлої атаки. Вона подивилася на нього розплющеними очима. «Люмі». Це вперше, коли Чайльд назвав її по імені і… він дійсно вирішив так буденно сказати його прямо зараз, серед усіх можливих моментів? Так, вона сама йому се дозволила, але все ж. Після того, як вона тільки й чула від нього і мала, і товаришка, і напарниця, і купу інших прізвиськ протягом дня, її так раптово сказане ім’я відчувалося миттю… близькості. Важливості. Хоч вона і не могла точно зрозуміти, чому. — Звісно! — Беннет, у своїй простодушній манері, миттєво зосередився на новому завданні, частково все ще поглинений мріями про делікатеси з улюбленого ресторану. Доволі кумедно, якщо так подумати. Люмін чула про «Гарного мисливця», розташованого у Мондстадті, саме там вона планувала сьогодні поснідати. Якби всього цього божевілля не сталося, чи змогла б вона зустрітися з Беннетом та Фішль? Можливо вони б сиділи за сусіднім столиком, готуючись до нової пригоди, поки Люмі, приховуючи своє походження, поїдала рибацький бутерброд? І ніколи б не перекинулася з ним простим «доброго ранку». — Я наглядатиму за твоїми зусиллями, щоб наші шляхи не надто далеко відділялися один від одного, — Фішль останній раз окинула поглядом Люмін та Чайльда — її око явно бачило куди більше, ніж вона того показувала — а потім попрямувала за своїм напарником. Поруч з нею літав Оз. Коли вони залишилися наодинці, між ними запала ніякова тиша, яку порушували лише звуки чищення та нарізання овочів. Пізніше вони поклали їх в місткий казан, який Чайльд наповнив водою. Його око на диво було корисним навіть в такій буденній справі, як готування. Хто б міг подумати? Можна тільки замислитися, що відчували боги, коли бачили, як люди використовували їх славетні дарунки найбільш приземленими способами. Чи вважали вони їх невдячними? — Дякую, що тоді прикрив мене, — нарешті вичавила з себе Люмін. Бути комусь заборгованою вона ненавиділа найбільше серед усього іншого. А дратуючий передвісник тільки й робив, що рятував її час від часу від великих чи маленьких проблем, відколи вони зустрілися. І навіть побачив її найгірші та найнезграбніші риси. Від цього на серці потеплішало. Яке жахіття. — Нічого такого, — зітнув плечима Чайльд. — Я із задоволенням б послухав більше про твої підозрілі та дуже зручні вміння колись, зрештою, ми ж команда. Колись. Від сього єдиного слова Люмін відчула таке полегшення, але визнавати навіть самій собі це не хотілося зовсім. — Але тобі слід бути більш обережною. З такими слушними підказками деякі люди швидко розгадають, що ти не звідси, а оголошення, що ти чужинка може мати неприємні наслідки, якщо дійде до небажаних вух. Що там казати, це й мене спершу налякало. «Небажаних вух… Цікаво, він має на увазі Царицю?» Але тоді б це прозвучало як зрада. Білявка зітхнула, на мить поклала ніж та напівочищену картоплину. Над головою дивовижно мерехтіли зірки й ніжно сяяв місяць, не прихований хмарами. — Я ненавиджу бути такою… залежною від когось. Я можу поклястися, що до того, як потрапила сюди, була більш зібраною. — До того, як я сюди потрапив, я пізнав напевно найбільше фіаско за все своє життя, тож я не проти натомість бути корисним, — він засміявся, але якось глухо, порожньо. Вона подумала, що подібний сміх зовсім йому не личив. — Чому така раптова зміна? Беннет несподівано вплинув на тебе? — змінила тему Люмін. Раніше б вона цього не спитала, впевнена, що він не відповість, але зараз… Розмовляти з Чайльдом, не думаючи про їхню недовіру (принаймні трохи) і не намагатися вбити одна одного кожні п’ять секунд виявилося на диво простим. Можливо, навіть надто простим. — Він цікавий хлопець. Світ підкидує йому найгірші випробування, а він донині зміг виживати — це доволі круто, так не вважаєш? Хоча дівчина з ним доволі таємнича. І цей перекладач-фамільяр… Не знаю, що про цих двох думати. — Ага, згодна. Вони кличуть її принцесою, але чи справді вона нею є? — Якщо всі люди в її країні так розмовляють, то треба колись туди навідатися. Люмін пирхнула, але швидко кахикнула. — Ти знову це робиш. Водяний ніж, яким Чайльд наразі акуратно нарізав м’ясо на маленькі шматки, зупинився на півшляху. — Роблю що? — насупився парубок. — Виглядаєш як звичайна людина, а п’ять хвилин потому знову перетворишся на кровожерливого осла. — Ауч! — він глузливо схопився за серце, але потім нехарактерно йому посерйознішав. — Я думав про те, що ти сказала раніше. Що нам можливо не доведеться напряму битися з іншими учасниками. — І? — І наскільки мені боляче це визнавати, але така вірогідність має місце бути. В легендах часто описуються драматичні битви на смерть, але ми вже вияснили, що вони здебільшого та ще дурість. Тож краще заздалегідь більше дізнатися про наших ворогів, якщо розумієш, про що я. «О, ось і воно». — Гадаю, що п’ять хвилин вже закінчилися. — Я ж казав, що я свого роду поганий хлопець, — він був свого роду всім можливим і від цього вона найбільше втомлювалася. Чому боги зробили з них пару? Чому вона не могла отримати когось приємного, милого і простодушного, як Беннет? — Але, щоб ти знала, я все одно збираюся боротися з ними чесно й справедливо. В битві, яка виграна за допомогою хитрощів, немає ніякої величі. — Тобі краще бути хлопцем, який вміє готувати, — розчаровано відгризнулася Люмін. І Чайльд, звичайно ж, прийняв це за виклик. «Ну звісно», виявилося, що він дійсно вміє готувати. І з якоїсь причини, це розлютило її навіть більше… хоча, коли він запропонував їй добавки, вона не відмовилася.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!