Територія довкола бібліотечного павільйону цілий рік була оточена яскравими квітами. М'які краплі дощової води створювали в повітрі відчуття свіжості.
Учні секти Юлін одне за одним виходили зі свого човника. Серед групи можна було почути шепіт, вони нагадували одне одному:
— Ви всі це запам'ятали?
— Воно справді просте. Запам'ятав з першого разу, — коли один з учнів відповідав, з його губ зірвалося тяжке зітхання. Попереднього Майстра Бібліотеки вважали занадто вишуканим, він часто перевіряв учнів питаннями, які були багаторівневими та складними для розуміння. Але чинний Майстер був занадто вульгарним і простим, що теж зводило всіх з розуму.
Цей учень вперше йшов до бібліотеки після призначення нового Майстра Бібліотеки. У секті Юлін було безліч учнів, настільки багато, що іноді навіть десять років потому можна зустріти товариша по секті, якого ніколи раніше не бачив. Щобільше, також було чимало культиваторів, що багато років були в усамітненні. Цей учень планував влаштувати з деким дебати щодо різних заклять, тож прийшов зібрати інформацію.
— Ем, ця людина — Майстер Бібліотеки Сяошень.
Якби учень примружив очі, то зміг би побачити крізь мряку юнака, який сидів перед входом в бібліотеку, спираючись спиною на Кам'яного Ціліня*. Юнак здавався доволі маленьким та тендітним; він дозволяв дощовій воді омивати його тіло, його чорнильно-чорне волосся прилипало до його щік. Його очі, здавалося, ставали все вологішими.
*створіння, схоже на коня чи оленя, вкритого лускою з драконячою головою та одним чи двома рогами. Також відомий як китайський єдиноріг та один з чотирьох священних звірів разом із драконом, феніксом і черепахою (замість тигра)
Духовна сила юнака була настільки низькою, що в їхніх очах видавалася абсолютно мізерною. Не було жодного сліду тирана-диктатора…
— Це справді він? У нього такий вигляд, ніби він заплаче від одного-єдиного удару.
Сяошень сидів біля входу в бібліотеку і під дощем читав книжку з картинками, поки Ю Ї допомагав йому перегортати сторінки.
Це була остання і найцікавіша книга, точніша, ілюстрована книга, яку він знайшов. Її створили учні секти Юлін, вона розповідала про території секти на кшталт Джуфена та їхній стан, положення різних місць для культивації заклинань та для чого ці заклинання використовуються тощо.
Останні кілька днів Сяошень також час від часу придивлявся до членів секти Юлін, щоб зрозуміти, чи знають вони, де його вода, але коли він згадував у розмові щось, що сталося у далекому минулому, їхні обличчя здебільшого ставали порожніми та розгубленими. Сяошень сподівався, що в цій книзі він знайде якісь підказки про те, де сховали його воду.
Сяошень вже міг розпізнавати деякі слова, а оскільки серед картинок вони були не надто складними, він зумів продовжувати читання.
І все ж, читати під дощем було досить незручно, тож Сяошень призвав маленький шматочок білої хмари, щоб накрити Ю Ї та книгу та не дати їм намочитися.
Сюань Вудзи та інші культиватори кинулися до бібліотеки, раптово зупиняючись. Здавалося, вони лише зараз усвідомили, що Сяошень був не всередині, а зовні, купаючись у дощі як нормальні люди приймали б сонячні ванни.
Сяошень безтурботно подивився на Сюаня Вудзи.
Сюань Вудзи злегка кашлянув:
— Майстре Бібліотеки, чому ви читаєте тут?
— Гмм, — Сяошень все ще був готовий терпіти його виключно тому, що Сюань Вудзи був першим, хто відповів Сяошеню, і зміг прочитати вірш Юня Дзижаня.
Культиватор поруч із Сюанем Вудзи подивився на книгу Сяошеня і з жахом зсунув брови. Сторінка розповідала про скарбницю секти Юлін.
— Що ти в біса читаєш? Як багато статей належної літератури ти прочитав та запам'ятав?
Сяошень:
— Не дуже багато… Хто ти такий?
Культиватор безвиразно поглянув на нього та пирхнув, його обличчя було сповнене презирства:
— Я чув, що нещодавно Майстер Бібліотеки вшанував збочений вірш невідомого культиватора?
Сяошень:
— У нього є ім'я, Юнь Дзижань.
Він не лише мав ім'я, але й був дуже відомим… усі люди секти Юлін знали про нього…
Культиватор підібгав губи та поглянув з ще більшою відразою.
Саме цієї миті з'явився Даомі, що шукав Сяошеня, але як тільки він побачив їх, то забув, що хотів сказати, і натомість привітав їх, злегка кивнувши.
— Даоський наставник Дон Вей, — прошепотів він Сяошеню. — Ця людина — Даоський наставник Дон Вей. Він — ерудований вчений, якого колись рекомендували на посаду Майстра Бібліотеки…
То ось чому Дон Вей дивився на нього з презирством одразу як підійшов.
— Ох, — Сяошень поглянув на Дона Вея та Сюаня Вудзи. — Ха-ха-ха, тоді ви обидва з однієї родини.
–Обох рекомендували, але нікого не обрали.
Сяошень говорив бездумно. Відверто кажучи, його навіть не турбувала посада Майстра Бібліотеки, що вже говорити про попередніх кандидатів. Незважаючи на те, ким вони були, вони всі були йому винні.
Дон Вей же, навпаки почувався безмірно спровокованим і приниженим. Він подумав, що Сяошень сказав це навмисно, і закричав зі злості:
— Майстре Бібліотеки, ти взагалі колись думав, що не вартий цієї посади? Спочатку я думав, що, оскільки тебе обрали чорнильні сутності, у тебе є хороші якості, але коли я дивлюсь на тебе зараз, ти абсолютно безнадійний!
Сяошень поринув у роздуми.
Дон Вей вирішив, що Сяошень занурився у саморефлексію після його критики; він махнув рукавами та збирався продовжити.
Сяошень закрив ілюстровану книжку у себе на колінах і сказав:
— Чому ти не говориш ідіомами та алюзіями? Навіть я можу зрозуміти, що ти говориш.
Дон Вей:
— ……
Він чув, що Сяошень був безграмотним, тож навмисно використовував прості слова, коли нападав на Сяошеня, бо хвилювався, що він не зрозуміє.
Дон Вей відчув, що це була чергова саркастична репліка і закричав:
— Ти, ти — короткозорий невіглас без жодної чорнильної краплі в грудях*, який не знає навіть простих ієрогліфів!!
*в оригіналі там цілий набір ідіом, які в цілому означають, що він дурний
Сяошень був навіть ще байдужішим:
— Не розумію.
Дон Вей поклав руку на серце та відійшов на два кроки, важко дихаючи від люті.
Жвавий вхід вже мав кілька спостерігачів за спектаклем, що погано приховували своє захоплення. Всі хотіли побачити, як Дон Вей кричатиме на Сяошеня, але яка прикрість: Сяошень не лише залишився абсолютно незворушним, але й Дон Вей був тим, хто ледь не плювався кров'ю…
Не знаючи, у чому атакувати Сяошеня, Дон Вей відчував безпорадність:
— Ти… Якби твоя культивація не була такою низькою, я б точно викликав тебе на бій!
Попри те, що учні секти Юлін були начитаними вченими та в першу чергу справляли враження витонченості та вишуканості, зрештою, вони були культиваторами, а не науковцями.
Існувало безліч Шляхів, кожен із яких мав власні дороги. Твоє Дао, моє Дао, твої закляття, мої закляття — все було занадто різним. Хто мав рацію, а хто ні? Якщо це не можна було вирішити дискусією, тоді можна битвою.
Серед них було безліч пристрасних любителів заклинань, що охоплювали битви та примус, маючи на меті Шана Дзію… але це відступ.
Краще б він цього не говорив. Під впливом робіт Даоського наставника Юня Дзижаня, Сяошень став набагато лагіднішим і спокійнішим, але коли він почув слова Дона Вея, він миттєво спалахнув від злості.
Моя культивація низька?! Це все через твоїх предків!
Сяошень встав:
— Наскільки висока твоя культивація? Ти вже можеш левітувати?
Дон Вей закотив очі.
— Припини бути нескінченно набридливим. Я не такий, як Сюань Вудзи. Яким би міцним не був твій панцир, я все одно зможу його розбити.
Глядачі:
— Ого…
Як тільки ці слова вилетіли з рота Дона Вея, Сяошень вибухнув гнівом і почав наполягати на поєдинку.
Даомі зупинив його та прошепотів:
— Брате Сяошеню, він очевидно навмисно намагається тебе розлютити. Не піддавайся йому!
Чим більше Даомі на це дивився, тим більше він відчував, що щось було не так. Кожне слово Дона Вея, здавалося, мало на меті створити проблеми. А в поєднанні з хитрими поглядами Сюаня Вудзи, який спостерігав збоку, і зовсім видавалися рецептом катастрофи. Хоча цей хлопець приходив перепрошувати, з характером Сяошеня, йому було б складно сприйняти таку критику.
І справді, Дон Вей звузив очі та чітко сказав:
— Якщо ти програєш, то підеш у відставку з посади Майстра Бібліотеки. Як щодо цього?
Даомі подумав, що це взагалі не так працює. Якщо Сяошень не відмовиться з власної волі, тоді він ніяк інакше не втратить посаду Майстра Бібліотеки. Навіть якщо він програє у битві, йому не обов'язково йти у відставку. Якби Майстрів Бібліотеки обирали за рівнем культивації, тоді посаду вже давно обіймав би шишу.
Він має переконати Сяошеня заспокоїтися.
Даомі прошепотів:
— Навички культивації Дона Вея на доволі високому рівні. Його Дев'ять методів Розділення Полум'я також відомі як Техніка Драконячої Різанини.
— Якої різанини?, — спитав Сяошень.
— А?
Даомі пояснив:
— Це просто опис. Це означає, що його навички дуже могутні; настільки, що здається, що він може знищити дракона.
І навіть коли він детально це пояснював, Даомі подумав, що ця техніка зовсім не здавалася такою вже могутньою, а скоріше видавалася хизуванням з нічого.
Раніше, почувши, що Дон Вей навмисно його провокує, Сяошень вирішував чи підіграти йому, але після того, як він почув слова Даомі, ця битва точно має відбутися!
Він поглянув на Дона Вея так розлючено, як можуть дракони, і сказав:
— Добре! Якщо ти програєш, то будеш зобов'язаний кожен день сто разів читати вірш Наставника Юня Дзижаня "Їсти крабів", ходячи туди-сюди річкою Ліґов.
Як тільки Дон Вей почув, що Сяошень погодився на його умови, то миттєво погодився і на умову Сяошеня:
— Домовилися.
Цей Сяошень, його навички культивації ледве біля Базового Очищення*. Його вдосконалення таке неглибоке, що це видно неозброєним оком. Єдиною якістю, вартою згадки, було його міцне фізичне тіло, але й що з цим. Якщо забути про те, що в кожної раси є свої слабкості, навіть якщо він використовуватиме лише свої закляття, досвідчений і проникливий Дон Вей з легкістю переможе Сяошеня.
*друга стадія культивації з дванадцяти
— Брате Сяошеню.., — Даомі не міг зупинити його, навіть якщо хотів. Він прошепотів: — Хочеш я надішлю повідомлення шишу? Ти… ти зараз зовсім не можеш використовувати багато духовної енергії!
Але юнак, який здавався невігласом у мирських питаннях, сказав це:
— Те, як ви, люди, визначаєте свої рівні та розрізняєте силу — сміховинно. Не кажи мені, що перемогти можуть лише ті, хто має глибокі духовні сили та високу культивацію.
Даомі міг лише шоковано дивитися у відповідь. Те, що сказав Сяошень, було правильним. Шан Дзію був яскравим прикладом цього, і навіть Сяошень зміг зруйнувати духовну зброю Сюаня Вудзи, але чи було це лише через вроджений талант? Не те щоб кожен міг бути як шишу…
Інші учні спостерігали з бібліотеки; всі думали про себе, що їм не віриться, що Сяошень настільки імпульсивний. Здавалося, він не зможе довго утримувати посаду Майстра Бібліотеки.
Навіть якщо вони врахують дощ, який був перевагою для водних видів, рівень навичок між цими двома був занадто великим.
Все більше і більше людей приходили подивитися на дуель.
Їм навіть ніде не довелося йти, щоб провести битву. Нерухомі землі займали чималу територію і могли розширюватися разом зі збільшенням книжкової колекції. Бібліотека також могла збільшуватися в розмірах, тож вони могли битися просто зовні будівлі.
Існувало неписане правило, що глядачі мали зберігати тишу. Існував вислів, що справжній джентельмен повинен зберігати мовчання, коли спостерігає за шаховою партією.
Сяошень та Дон Вей зайняли свої сторони. Дон Вей холодно сказав:
— Ми припинимо, щойно визначимо переможця. Оскільки ми боремося за бібліотеку, перший, хто впаде з Нерухомих земель — програє. Згода?
— Звучить добре. Почнімо, — відповів Сяошень.
Здавалося, ні в кого не вистачало духу дивитися на сутичку тендітного Сяошеня з Доном Веєм.
Майстер Бібліотеки справді на нестерпному рівні знущався зі всіх своїм літературним смаком та дивакуватими вимогами, але вони всі почувалися трохи ніяково, коли бачили, як сильний ображає слабшого, і як Дон Вей вирішив скористатися невинним імпульсом Сяошеня.
Дон Вей практикував Вогняний метод. З такою температурою, чи не перетвориться Майстер Бібліотеки на зварений морепродукт? Це має бути смачно… Ох, шкода було навіть просто думати про це.
Уу, чи повинні вони заспокоїти Майстра Бібліотеки, якщо він пізніше заплаче?
Сяошень не рухався. Дон Вей теж. Потайки, він був задоволений: крім фізичного тіла, у Сяошеня справді не було сильних сторін. Виявилося, що йому зовсім немає про що хвилюватися.
Він дістав свою духовну зброю і вже збирався напасти, коли раптово побачив, як на землю опустився потік світла.
Зависнувши у повітрі, юнак у білому холодно спитав:
— Що ти робиш?
Уся глядацька авдиторія вибухнула галасом. Це справді був шишу!
Шан Дзію багато років провів в усамітненні, з його рівнем культивації йому вже давно не було потреби приходити до бібліотеки.
Багато молодших учнів майже не мали змоги зустрітися з ним, тож вони всі були безмежно збудженими.
Вони чули, що Шан Дзію нещодавно практикувався з мечем і, здавалося, справді вийшов з усамітнення. Навіть якщо вони не знали, чому сьогодні він опинився у бібліотеці, вони почувалися неймовірно благословенними, для них було честю зустрітися з ним.
Даомі був здивований навіть більше за них. Він ще навіть не мав часу покликати шишу.
Дон Вей також був шокований і з сумнівом відповів:
— Цей учень просто практикував закляття з Майстром Бібліотеки…
Шан Дзію морозно поглянув на нього, ніби міг бачити ситуацію наскрізь.
Дон Вей ледь помітно ворухнув губами та зізнався:
— Учень не зміг прийняти, що він мав змогу стати Майстром Бібліотеки, тож побився з ним об заклад, що якщо програє, то відмовиться від посади Майстра Бібліотеки!
Шан Дзію з холодом сказав:
— Яка зухвалість!
Дон Вей знав, що справа не в тому, що він намагався бути таким розумним; це було також занадто — так підступно змусити когось піти у відставку. Він затремтів від страху догани:
— Учень знає, що помилився, але…
У нього не було шансу договорити, коли він побачив, що цей лютий злостивий демон вже дістав свого меча.
Його меч, ніби бурхливий гірський потік, кинувся вперед на тривожній швидкості.
Обличчя Дона Вея смертельно зблідло, він рвучко кинувся навтьоки, але перед ним був край Нерухомих земель. Він не міг кинутися вперед, тож однією рукою схопився за скелю попереду, але перед ним несподівано з'явився і завис кінчик меча.
Весь натовп не наважувався дихати, спостерігаючи за майстерним та бездоганним володінням мечем.
Дон Вей був до неймовірності переляканий, його скроні вкрилися потом. Звисаючи зі скелі та тримаючись однією рукою, він сказав:
— Дякую, шишу, за вашу милість… Цей учень…
Саме в цю мить натовп побачив, як раніше мовчазний Сяошень поворухнувся.
Хмарна куля перетворилася з легкої на густу і, піднявшись, сховала Сяошеня від очей, повільно рухаючись до Дона Вея та Шана Дзію, жоден з яких не звертав на це увагу.
Усі:
— ?
Ця техніка точно була ілюзорною. Міражі походили від клану молюсків й утворилися зі здатності раси молюсків пускати бульбашки для створення ілюзій. Пізніше, інші клани також вивчили цю техніку і, після років розвитку, її також теоретично можна було вважати побічною гілкою Водного методу.
А оскільки така рудиментарна ілюзорна техніка мала на меті приховати користувача, глядачі могли бачити лише ілюзію.
Дон Вей зі свого місця мав бачити лише ілюзію, але ті, хто стояли позаду Сяошеня бачили всі його рухи.
Стало очевидно, що Сяошень навмисно дозволив їм бачити, що він робить; він навіть поглянув на Даомі.
Поки Дон Вей нарікав зі сльозами на очах, Сяошень вже тихенько підійшов до нього; дощ та туман допомагали йому ховатися.
Усі були шокованими та розгубленими. Що Сяошень намагався зробити? Дон Вей його не бачив, але для шишу точно було неможливим не помітити його! Чи справді він був настільки поблажливим до Сяошеня?
Даомі рясно спітнів. Шишу занадто добре ставився до Сяошеня…
Вони бачили лише, як Сяошень спокійно пройшов до Дона Вея, на надто швидко і не надто повільно, а потім підняв кулак і вдарив землю у напрямку руки Дона Вея, що трималася за край скелі.
Одні лише боги знали, скільки сили доклав Сяошень. Дона Вея застали зненацька, він жалібно скрикнув і впав з Нерухомих земель, просто у річку Ліґов.
Безпорадно спостерігаючи за падінням Дона Вея з Нерухомих земель, натовп був ошелешений.
Що ж, падіння з Нерухомих земель?
Дехто вже відчув, що щось у цій ситуації було не так. У ту саму мить, "Шан Дзію" перетворився на дим, шматок хмари перед Сяошенем зник разом із ним.
Усі:
— ……
Це все було ілюзією?!
Це було незбагненно…
Усі пройшли через важкі тренування у своїй культивації та пройшли випробування незліченною кількістю ілюзій та обманів.
Цей тип ілюзій можна було вважати лише побічною гілкою Водного методу тому, що він йому поступався. Ніби місячне сяйво на воді, ці ілюзії були прекрасними, але швидкоплинними, тому не могли вважатися основним методом. Водний метод був правильним шляхом. Ті, хто зараз був у бібліотеці, знали про це.
Ця одиночна ілюзія вважалася найбільш базовою з основ ілюзорних заклять.
Але ілюзія Сяошеня, яка використовувала лише маленьку кількість духовної сили, або ж, можна було сказати, використовувала лише ту кількість сил, які він міг, зуміла скористатися несуттєвим закляттям звичайнісінької побічної гілки Водного методу, щоб створити настільки реалістичного Шана Дзію, що ніхто нічого не зрозумів; навіть удар його меча та навички були реальним настільки, що були небезпечними!
Кожен з них, що вже говорити про Дона Вея, повівся б на обман, тому що вони не змогли б витримати ілюзію меча, що пронизує їхнє тіло.
Марення було настільки шокуючим, що ніхто не наважувався повірити, що його створив Сяошень. Ні, всіх шокував чистий досконалий контроль, який він мав над ілюзією. Ніхто не міг повірити, що Сяошень був лише на другій стадії культивації та мав лише базові знання.
— Клянуся богами, тепер я знаю… Сяошень, мабуть, частина раси молюсків.
— Це дуже ймовірно, саме тому його зовнішній панцир такий міцний, і він зазвичай здається таким безхребетним, але при цьому майстер ілюзій…
— Я думаю, що в нашій секті раніше вже був хтось з клану молюсків, але точно не такий сильний… Він справді досяг лише Базового Очищення?
— Це і справді складно визначити… Можливо, він прикидається? У демонічних расах є ті, хто в цьому талановиті, але коли Майстер Бібліотеки познайомився з шишу? Ця ілюзія була занадто реалістичною…
— Навіть якщо я ніколи цього не бачив на власні очі, але хіба книжки не розповідають про великих молюсків, які мають тісний кровний зв'язок із драконами та можуть показувати обрані сцени настільки реалістично, що ніхто не зможе відрізнити фантазію від реальності?
Цієї миті, лише Даомі не вірив, що Сяошень був частиною клану молюсків.
Слова, сказані братом Сяошенем перед битвою, змусили Даомі твердо повірити, що саме тому, що брат Сяошень усвідомлював, що йому бракує власної духовної сили, він прийняв рішення кинути шпрота, щоб зловити оселедця*.
*пожертвувати чимось маленьким для більшої мети
Він не міг не замислитись, як Сяошень вдосконалювався до того, як духовні браслети почали перешкоджати його духовній силі.
Це було неправильно… Брат Сяошень сказав, що вони не можуть просто використовувати чиїсь духовні сили та рівень культивації для того, щоб визначати його вартість.
Перша перемога в дуелі могла бути везінням, але друга? Та ще й перед суперником, який прийшов підготовленим? Це мала бути справжня сила. Здавалося очевидним, що цей Майстер Бібліотеки Сяошень, ймовірно, справді мав якісь реальні здібності. Принаймні, про те, чи зможе хтось його перемогти, всім довелося замислитися. Кожен знав свої межі.
Щобільше, коли глядачі згадували, як Сяошень скинув Дона Вея в річку, їхніми тілами біг озноб…
Те, що Майстер Бібліотеки був милим, точно було поверхневим. Скільки разів йому довелося практикувати цю маніпуляцію за лаштунками, щоб створити подібну ілюзію?
Саме тоді Сяошень сперся руками на талію, поглянув вниз і почав насміхатися:
— Техніка Драконячої Різанини? Ха-ха-ха-ха!
Всі замовкли, а потім раптово почулися бурхливі оплески, включно з безсоромними лестощами.
— Майстер Бібліотеки найкращий! В таку мить мені навіть захотілося використати рядок з вірша Даоського наставника Юня Дзижаня, щоб висловити свої почуття.
Усі сміялися; лише Сюань Вудзи плакав.
Проводжаючи Сяошеня, Даомі ніс книжки з картинками й дорогою говорив про перемогу Сяошеня над Доном Веєм на дуелі. Дона Вея в той самий час доставили до лікаря-спеціаліста в медичному крилі. Ймовірно, він ще довго не покажеться в бібліотеці. О, і він повинен не забувати про обов’язок читати вірш, перетинаючи річку. Яка трагедія.
І цей Сюань Вудзи! Даомі мав пожалітися і на нього теж:
— Я більше не повинен слухати його брехливі промови.
— Мгм.., — неуважно погодився Сяошень. — Поклади ці книжки тут.
Він вказав на стіл.
Даомі сором'язливо спитав:
— Ем… цей… Брате Сяошеню, я хотів спитати… ти можеш навчити мене…
Він був такий вражений. Це буде так неймовірно, якщо він теж зможе створювати ілюзію свого шишу.
— Ти не підходиш для вивчення ілюзорних заклять, — ні миті не сумніваючись відповів Сяошень.
Даомі був розчарований, але він щиро вірив Сяошеню, тож не тиснув.
— О, брате Сяошеню, де ти спиш вночі? Ти ж не лежиш у річці, правда? Я не бачу ніяких ознак того, що тут хтось живе.
Даомі вже виявив цю проблему, коли минулого разу пив тут вино, але не мав часу спитати.
Зараз там все ще не було слідів проживання, тому він був трохи розгубленим. Брат Сяошень сам обрав цю кімнату.
Сяошень:
— А, я сплю в кімнаті Шана Дзію.
Даомі на деякий час замовк, а потім слабко спитав:
— Тоді… де спить шишу?
Сяошень:
— ?
Він справді це питав? Сяошень з подивом на нього поглянув:
— Звісно ж він спить у своїй кімнаті.
Даомі:
— ?!
Не буде перебільшенням сказати, що ця відповідь шокувала його набагато більше, ніж те, як брат Сяошень одним ударом відправив Дона Вея в політ.
— Що ж, ти можеш йти. Я збираюся пошукати Шана Дзію і піти спати, — Сяошень підвівся. — Дозволь мені тебе провести.
— Ні… Я… Почекай.., — Даомі хотів сказати ще щось, але Сяошень простягнув руку, і шматок хмари довкола його талії огорнув Даомі, якому ще було багато що сказати, і виніс його.
Сяошень зазирнув до кімнати Шана Дзію і кількома дрібними кроками забіг до кімнати з гарячою водою.
— Хочеш випити чаю?
Він хотів пригадати сьогоднішні події з Шаном Дзію і показати йому ілюзію, яку він створив про нього самого, щоб запитати чи була вона особливо гарною. Він не міг забути ту сцену, коли Шан Дзію витягував свій меч.
Раніше Шан Дзію готував йому чай, тож він навмисно змусив когось навчити його робити чай теж.
Шан Дзію припідняв кінчик губ:
— Так…
Га? Раніше він був "іншим". Чому вони раптово помінялися?
Навіть не намагайся це від мене приховувати!
Сяошень сів і постукав по столу:
— Я хочу білого чаю. Поквапся.
Шан Дзію:
— …
З роздратуванням, він відмахнувся від чорних плям, що танцювали в повітрі. Хоч це і було дрібницею, але різне ставлення Сяошеня його дуже розлютило.
Далі
Розділ 10 - У культиваторському світі повно брехунів!
Сяошень лагідно підняв Ю Ї, начисто витер чорнильну сутність та з любов'ю протер її обличчя. Потім він поклав його на подушку. Шан Дзію холодно сказав: — Не клади його туди. Сяошень завжди та всюди брав Ю Ї з собою; або ж, можна сказати, що саме Ю Ї слідував за ним, куди б той не йшов, а Сяошень на нього не зважав. Але цей Шан Дзію ніколи не переносив Ю Ї… — Це взагалі не твоя справа. Сонце вже майже зайшло, — сказав Сяошень, не здаючись. Як тільки зникне сонце, та зійде місяць, Сяошень як завжди огортатиметься довкола іншого*. Щобільше, інший Шан Дзію не робив би таких безглуздих жестів. *хоча він і перебуває у людській формі, Сяошень сприймає себе як дракона в усіх випадках, і в його уяві він саме огортається довкола Шана Дзію, у якій позі б вони не спали — …Добре, — Шан Дзію саркастично засміявся і подумав до себе: "Ти завжди маєш бути сяючим та доброзичливим, чи не так?" Просто раніше ніхто не міг і не збирався їх відрізняти. Але зараз… ха-ха. — Ти говориш з ним? Що ти сказав? Чому ти завжди так поводишся з Ю Ї?, — з цікавістю спитав Сяошень, побачивши вираз його обличчя. Він вже давно зрозумів, що два Шани Дзію можуть спілкуватися між собою. — Я сказав не так багато, — спокійно відповів Шан Дзію. — Тоді скажи мені, чому ти штовхаєш Ю Ї? Ти теж безграмотний?, — всі учні секти Юлін, яких зустрів Сяошень, попри постійні скарги на зухвалість чорнильних сутностей, більшу частину часу були подібними Даомі та пишалися своєю місцевою особливістю. — Тому, що він занадто огидний, — незворушно відповів Шан Дзію. — Як щодо цього: цієї ночі ти обіймеш мене, і я більше не штовхатиму його. Що скажеш? Сяошень трохи помовчав і підняв Ю Ї на руки: — Стій спокійно! Ю Ї: — … Шан Дзію майже засміявся, однак його обличчя залишилося морозним як і завжди. — Тоді так: тобі потрібно лише торкнутися мого пальця. Це ж не велике прохання, правильно? Гмм, мабуть, все в порядку, якщо це лише його гострі кігті… Сяошень повільно простягнув руку, випустивши вказівний палець, а решту міцно стискаючи в кулак. Шан Дзію ледве відчув занепокоєння цієї особи, куточок його губ піднявся в усмішці, і він пальцем підчепив Сяошенів. Його брови миттєво розслабилися і він задоволено зітхнув. ~*~ — Здається, сьогодні менше людей приходить брати книжки, — зауважив Сяошень, придивившись. Його навички рахунку були доволі непоганим. Якщо повз нього пропливатиме косяк риби, він, ймовірно, зможе врахувати кожну. — На мій погляд, все як завжди… Можливо, дехто потайки пішов подивитися, що там відбувається. Сьогодні Імперський Палац Дзінь Цюе обиратиме нових учнів, — сказав Даомі. Він був не таким уважним до кількості, як Сяошень. — Брате Сяошеню, не хочеш теж поглянути? Зазвичай секта Юлін кожного дня приймала нових людей, але раз на шістдесят років вона влаштовувала грандіозну церемонію для збору нової крові. Цією справою займалися майстри, вони мали обрати перспективних учнів з міцною основою, щоб поповнити секту. Останнім часом вступний екзамен, який зазвичай називали Безсмертним Іспитом Дзінь Цюе, проводили поза великими дверима Імперського Палацу Дзінь Цюе секти Юлін. Якщо вони проходили, то з наступного дня вважалися учнями секти Юлін. Якщо вони зазнавали поразки, тоді не отримували навіть шансу поглянути на справжню секту Юлін, їхні стосунки з сектою повністю закінчувалися за дверима Імперського Палацу. Цьогоріч якраз набирали таких учнів. Насправді Сяошеневі було трохи цікаво; серед людської раси він знався лише з культиваторами. Однак, Набір Імперського Палацу обирав надійні саджанці серед смертних. Говорили, що смертні та культиватори людської раси трохи відрізнялися. Даомі перетворився на птаха, поки Сяошень, який завдяки старанням Шана Дзію повернув трохи духовних сил, зміг використати свою духовну зброю. Йому більше не доводилося триматися за Даомі, натомість він осідлав свою хмару, щоб мандрувати самостійно. Вони прибули до заднього проходу Нефритового Входу Імперського Палацу та здалеку поглянули на метушню. Вони були не самі — інші теж потайки спостерігали на відстані. Коли Сяошень вперше прийшов до Нефритового Входу Імперського Палацу по прибуттю до секти Юлін, оскільки він не затримався і не увійшов до Нефритового Входу, Імперський Палац він побачив лише мигцем. Він вже чув про походження Нефритового Входу від Шана Дзію. У минулому, Ю Джао помахом меча розділив гору навпіл, і прохід став відомий як "Безсмертний прорізає Нефритовий Вхід". Тепер, коли він був там, то зрозумів, що там також була кам'яна статуя. — Що це таке? — О, це статуя, яку створив шанувальник Ю Джао. В той час він на самоті практикувався з мечем на цьому стрімкому урвищі, прорізаючи Нефритовий Вхід одним ударом, таким чином створюючи Шлях Меча. Після його смерті, його спадкоємці встановили тут статую на знак поваги, — пояснив Даомі. Він виріс у секті Юлін і, здавалося, знав усе, що тут відбувалося, за винятком зникнення води з озера Ланью. Цього він зовсім не знав. Оскільки Набір Імперського Палацу Безсмертних офіційно ще не почався, Сяошень підійшов ближче, щоб роздивитися, і подумав, що секту Юлін справді наповнювали талановиті особистості. Кам'яна статуя була такою самою яскравою та живою, як справжня жива істота. Статуя зображала юнака з мечем на спині. Риси його обличчя були дуже привабливими, його брови злітали до скронь, його очі були злегка прикритими, ніби він перебував у процесі просвітлення. Його волосся та одяг граційно колихалися від вітру, його спина була прямою, що зробило його піднесений і непохитний характер ще очевиднішим. Сяошень миттєво вигукнув: — Йой! Це… Він опустив Ю Ї, який сидів у нього на голові, і порівняв їх. Безумовно, Ю Ї та ця статуя видавалися майже однаковими, до самих мечів. Єдине що, Ю Ї був набагато меншим, а сам він та його меч були непроглядно чорними. — Вони такі однакові! — Це не шокує. Ці чорнильні сутності увібрали у свої тіла літературний дух своїх творців, вони часто мають спільні зі своїми письменниками особливості. Ю Ї навіть успадкував його володіння мечем, тож їхній вигляд ще подібніший. Сяошень подумав, що це було доволі цікаво — порівнювати більшу та меншу фігурки. — Тоді, якщо я напишу свою працю, чи з'явиться маленький Сяошень? Даомі глузливо посміхнувся, він мав такий вигляд, ніби хотів щось сказати, але був занадто наляканий для цього. Ймовірність такої події доволі низька. Хіба брат Сяошень забув? Чорнильні сутності виникають з робіт осіб з незрівнянним талантом, спадкоємців Чан'еня. Те, що ти пишеш, заледве можна вважати тратою паперу… Цієї миті, під керівництвом внутрішніх майстрів, учні, що прийшли до секти Юлін з усього світу, почали своє випробування. Це було цікавим співпадінням, але створіння, якого викликав диякон, було частиною клану молюсків. Демон-молюск розкрив рота і видихнув ці. Ці люди ще не почали вдосконалюватися, тож атаці демона-молюска вони були не рівня; їх миттєво оточив газ ці. Вирази їхніх облич стали порожніми, вони пали жертвами ілюзій демона-молюска. — Що вони бачать?, — спитав Сяошень. Ілюзії також можна було розділити на різні категорії. Були такі, як в Сяошеня, коли він створив несправжнього Шана Дзію, а були як в демона-молюска — в набагато більшому масштабі, настільки великому, що інші навіть не могли бачити, що було перед учнями. — Кожен бачить щось своє. Хай там як, це все про перевірку їхнього характеру, — пояснив Даомі. Шлях культиватора сповнений викликами та перешкодами. Якщо вони не могли навіть скласти цей іспит, тоді у тому, щоб приймати їх у секту, не було жодного сенсу. Вони б не змогли навіть перетнути кордон Їннін. Кордон Їннін був першою стадією культивації з дванадцяти, яка закликала культиваторів заспокоїти серця та покласти край зовнішнім збуренням. Навіть попри те, що це був перший рівень, чимало культиваторів мали безкінечно працювати, щоб стати кращими у цій сфері, оскільки в будь-який момент могли зіткнутися з проблемами та повинні вміти зберігати спокій в серці та не піддаватися зовнішнім впливам. Шлях до довголіття повинен супроводжуватися довгостроковими амбіціями! Невдовзі, один хлопець зміг вирватися з ілюзії та прийти до тями. Це підтвердило, що він пройшов випробування і навіть став у цьому першим. Далі все більше людей повертали свідомість, і все більше зазнавали поразки. Зрештою, майстри відвели тих, хто не склав іспит, у куток, та наказали слугам вивести їх. Ті, що впоралися, мали змогу офіційно увійти до секти Юлін. Але цієї миті хлопець, що першим пройшов випробування, відкрив рота і сказав: — …Старійшино Безсмертний, я теж хочу піти. Коли майстер це почув, вираз його обличчя не змінився, він байдуже спитав: — Ти впевнений? — Так. — Тоді приєднуйся до тих у кутку. Хтось відведе тебе додому. — Хлопець з першого місця… чому він йде?, — Сяошень не міг зрозуміти. — Хіба він не склав іспит? Його рішучість має бути значною. Даомі почухав голову. — Я теж не впевнений. Думаю, щось подібне вже траплялося у минулому. Деякі люди доволі дивні, вони краще оберуть відкинути шлях до безсмертя, щоб прожити решту життя у світі смертних. Один ріс серед драконів, інший у секті Юлін, але коли вони зіштовхнулися з такою людиною, жоден не міг її зрозуміти. Набір Імперського Палацу Безсмертних промайнув в одну мить. Їм потрібно було повернутися та увійти до Імперського Палацу. Нові учні також пройшли всередину та в повному захопленні поглянули на цю країну чудес. Від гір перехоплювало дихання, безсмертні землі оточували води, на поверхні яких легенько ковзали човники, а серед всього цього доносився тонкий звук співу. — Вони швидко до цього звикнуть. Ходімо, — Даомі посміхнувся і пішов разом із Сяошенем, ввічливо киваючи майстрам, коли вони проходили повз. Майстри теж ввічливо кивали у відповідь. Від презирства, яке вони колись відчували до Сяошеня як Майстра Бібліотеки, не залишилося і сліду. Один із новачків видавався божевільним, говорячи своїм товаришам: — Усі, послухайте! Цей чоловік на річці говорив "Той, що колись проголошував себе королем та лідером, коли зварений на вид як власна матір". Якби це місце справді було про "Дао походить від природи, а його техніки — від секти Юлін", хто в біса читав би щось подібне! Усі прислухалися уважніше, вирази їхніх облич погіршали. Він мав рацію! Хто знав, що культиваторський світ був таким складним? Насправді були ті, хто наважувався читати щось подібне, і секти, які користувалися незнанням смертних про світ безсмертних, обманювали їх, прикриваючись ім'ям секти Юлін. Водночас сектою Юлін рознеслися крики "Ви шахраї!" та "Випустіть мене звідси!". Майстер: — …… Він несамовито замислився: "І як я маю це пояснити?". Сказати їм, що людина, що читала ці рядки, була учнем, який програв Майстрові Бібліотеки та тепер був покараний? Тоді як пояснити гобі Майстра Бібліотеки? Навіть він сам думав, що вони видавалися шахраями. ~*~ — Я чув, що нові учні зчинили галас… — Ми не знаємо, чому. Усюди ходять чутки, що новачки кричать, що майстри шахраї, та щоб їх випустили. — Га? Як це могло статися? Під часу Набору Імперського Палацу Безсмертних ніколи не траплялося нічого настільки химерного. — Це справді дивно. Якщо ці люди мають якісь відхилення, чому їм не відмовили поза Імперським Палацом? Сяошень у бібліотеці почув усі обговорення і теж подумав, що це незвично. — Коли вони спостерігали за метушнею і галасом раніше, все було добре. Очевидно, що можливості цих майстрів занизькі! Не дивно, що вони були проти мого призначення Майстром Бібліотеки! Один вислів Сяошеня знову перервав потік думок Даомі: — Чимало людей позичають цю книгу Чень М'яосян. Про що вона? — А, М'яосян Юаньдзюнь, що ж, вона наставниця шишу і вже давно вознеслася, — з тугою сказав Даомі. — Моє найбільше шкодування — це що я не народився на кілька років раніше, щоб хоч раз її побачити. Знаєш, усі у світі культиваторів називають її Безтурботною Юаньдзюнь, тому що все, що вона робила, здавалося, зовсім не вимагало зусиль. Говорили, що коли Безтурботна Юаньдзюнь брала участь у Наборі Імперського Палацу Безсмертних, усі старійшини секти хотіли взяти її собі в учениці. Спочатку вона вивчала Вогняний метод і досягла стадії Слухання Грому*, а потім раптово вирішила змінити його на Водний метод, миттєво зумівши повністю перейти. *четверта стадія культивації з дванадцяти — Раптова зміна ніби зовсім на неї не вплинула. Вона захотіла вивчати процес очищення, і в цьому також досягла великого успіху, а члени секти давали їй безліч матеріалів для практики. Шлях культивації Юаньдзюнь був занадто гладким. Вона ніколи не брала учнів і була вже на Не Приховувати*, коли раптово захотіла собі учня, таким чином підібравши шишу… *одинадцята стадія культивації з дванадцяти — Пізніше, що ж, ти знаєш, наскільки шишу сильний. Метод його культивації це, здається, оригінальний метод, створений Юаньдзюнь для свого учня. Йой, у будь-якому випадку, ця книга — це не щось, що вона написала навмисно, скоріше колекція її записів, які глава зібрав до купи. Попри все, у нотатках Юаньдзюнь є чимало фантастичних думок про культивацію, тож багато людей продовжують брати її. — Не дивно, що стільки учнів її позичають, — захоплено сказав Сяошень і кивнув. Даомі все ще відчував, що він був занадто байдужим: — Брате Сяошеню, як би можеш залишатися таким спокійним! Сяошень: — Хе-хе, я все ще переконаний, що Фан Цвень — найсильніший; зуміти перенести стільки води за раз. Даомі: — …… Незважаючи на те, що в цьому поясненні не було нічого неправильного, Даомі все ще відчував, що з цими словами щось не так. Можливо, це було помилкове враження, але він відчував у цих словах знущання. Те, що він зміг висловити своє захоплення, вже вважалося дуже добрим знаком. У давнину велика сила була подібна до коропа, що перепливає річку; існували якісь минулі досягнення та історії, загублені в часі, про які люди просто не знали, але для раси драконів з їхнім довголіттям це було тим, що вони пам'ятали. Нумо не обговорювати щось настільки далеке, чому раса драконів взагалі вознеслася? Це сталося через Драконячого Імператора того часу, Володаря Дженьбао. Якщо вони вважали шлях вдосконалення Чень М'яосян гладким, то шлях Володаря Дженьбао можна було назвати "вознесінням до небес одним лише словом", розкриттям секретів небес одним зауваженням. На буденній землі для нього не було місця. Він не лише пішов сам, але й забрав із собою всю драконячу расу… Звісно, за винятком Сяошеня. — Брате Сяошеню… Нізвідки з'явився Сюань Вудзи та приніс із собою кошик фруктів. — Останнім часом погода доволі посушлива. Я особисто сходив на Поля Деї, щоб зібрати для вас фруктів. Поля Деї були сільськогосподарськими угіддями, що належали секті Юлін; вони відрізнялися від угідь смертних тим, що рослини там дозрівали на шаленій швидкості, забезпечуючи різноманітні вимоги учнів. Сяошень та Даомі поглянули на Сюаня Вудзи та одночасно відвернулися. До Сюаня Вудзи більше не було жодної довіри. Сюань Вудзи пригнічено заскиглив: — Брате Сяошеню, Майстре Бібліотеки, цього разу я справді розкаявся. Будь ласка, будьте великодушними та пробачте мені на цей раз. Нещодавно я шукав новий метод вдосконалення і майже досягнув успіху, тож хотів прийти дізнатися ваші думки про цю справу. Чому б вам мені не підказати? Ваші ілюзії такі могутні… — Гмф, — Даомі все ще ображався на нього за змову з Доном Веєм. Це було удачею, що Сяошень вже одного разу йому вибачив. — Ти! Зрозуміло, що твоя голова з граніту — невиправна! Сюань Вудзи: — … Тепер він справді побачив все наскрізь і прийняв свою долю. Він більше нічого не прагнув. Чорнильні сутності також з шурхотом вийшли, з презирством вказуючи на Сюаня Вудзи; вони поділяли ненависть до спільного ворога Майстра Бібліотеки. Сюаня Вудзи зневажали всі чорнильні сутності, але він продовжував безсоромно чіплятися до Сяошеня: — Просто скуштуйте один. Ну ж бо, всього один раз. Сяошень: — Ні! Ходи геть! Сюань Вудзи навмисно наполовину присів навпочіпки й тепер був нижчим за Сяошеня; якщо на нього поглянути, він більше не мав тієї зверхності, яку проявив при першій зустрічі з Сяошенем. — Вони дуже солодкі. Спробуйте один. Я знаю, що Майстер Бібліотеки насправді м'якосерда людина. Нещодавно я зібрав кілька нових робіт Юня Дзижаня… — Пишномовні та нещирі промови людської раси!, — холодно сказав Сяошень. Ю Ї допоміг йому закрити вуха та очі, щоб йому не довелося дивитися на Сюаня Вудзи. — Якщо ти зараз не підеш, тоді я на тебе нападу! Присутні в бібліотеці спочатку спостерігали за гірким досвідом Сюаня Вудзи зі співчуттям, але з кожним його кроком, вони почувалися все стривоженішими. Раптово з'явилася колюча холодна присутність, яку неможливо було ігнорувати. Вони озирнулися і побачили, що це був шишу, вбраний у все біле, що йшов просто в напрямку Майстра Бібліотеки. Чому шишу опинився у бібліотеці? Гмм, це знайоме запитання. Востаннє, вони не розглянули це уважніше, і їх, як і Дона Вея, обманув Сяошень. Це було слабким місцем ілюзії. Зрештою, підробка була підробкою. Якщо діру в ілюзії розкривали, в ній не було сенсу. Це був тест стадії Їннін* для визначення основи характеру. *перша стадія культивації з дванадцяти Якщо заспокоїтися та не відчувати погрозу від реалістичної та впливової присутності шишу, тоді можна зрозуміти, що не було жодного шансу, щоб він прийшов до бібліотеки; це мало бути підробкою. Сюань Вудзи також це усвідомив, але продовжив посміхатися Сяошеню: — Брате Сяошеню, в цьому немає потреби. Будь ласка, проявіть милосердя. Сюань Вудзи подумав, що навіть якщо Сяошень вирішив знову використати ілюзію, то принаймні міг обрати когось нового, на кшталт глави, замість повторення з шишу. Не було жодної можливості, що він знову на це поведеться. О, він підходив ближче! Він придивився уважніше і… Заради богів, ця ілюзія справді видавалася справжньою людиною. Сяошень був вартий раси молюсків! — Шишу, будь ласка, поверніться пізніше. Дозвольте мені спочатку перепросити в брата Сяошеня, — з посмішкою сказав Сюань Вудзи. Водночас він повторював собі, що це підробка, підробка, підробка. Це було шансом прорватися крізь внутрішні бар'єри. Сюань Вудзи зібрався з духом і використав всі свої сили, щоб штовхнути ілюзію. …Га? Чому він не міг відштовхнути її? Натомість він сам відправився в політ?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!