Сяошень нарешті закінчив пробиратися через записи афер Володаря Дженьбао і зрозумів ситуацію у вимірі безсмертних. Він також отримав безліч подарунків. Іншими словами, безсмертний вимір знову був у рівновазі… Тепер він нарешті мав час на власні завдання.
— Приготуйте карету! Я хочу знайти Фана Цвеня!, — нетерпляче сказав Сяошень.
Протягом останніх кількох днів, він нарешті змусив жовтого дракона розслідувати це. З яскравими талантами Засновника Фана Цвеня, звісно він не залишався б у невідомості виміру безсмертних. Зараз він виконував свої даоські обряди на горі Фан Цвень, і була навіть група людей, що перебували під його керівництвом. Звичайно ж, включно з учнями Юлін, котрі вознеслися, і навіть включно з Чень М'яосян. Тож, вирушивши відвідати Фана Цвеня, він міг вбити двох зайців одним пострілом.
— Так, Ваша Високосте. Хочете вашу броню?, — кмітливо спитав жовтий дракон, адже знав, що він збирається повернути борг.
— Не зараз, — сказав Сяошень. Він також сотню років правив Юлін. Там були певні зв'язки. Зараз він був правителем драконів. Поки Фан Цвень знатиме своє місце, він думав, що ситуація не повинна загостритися.
Сяошень і Шан Дзію разом сіли в карету та вирушили до гори Фан Цвень.
Дорогою, вони усюди проїжджали повз родичів.
З групою людей, які хотіли стати його татом, через інші зв’язки з-під землі постійно з'являлися тітки та кузени. Це робило Сяошеня нестерпно роздратованим.
— Гей, хіба це не Сяошень?, — хтось навіть помахав з сусідньої до їхньої карети. — Це я. Ти отримав усі скарби, які я тобі подарував?
Сяошень відсунув завісу та сказав із похмурим обличчям:
— Яке співпадіння, Володарю Лухва.
— Як офіційно. Можеш називати мене татом, — з усмішкою відказав Володар Лухва. — Йой, і Дзію тут. Ви двоє маєте таку чудову гармонію та прихильність. Так шкода, що цьому таткові доводиться проводити наодинці кожну довгу ніч.
Володар Лухва зробив прихований сенс таким очевидним.
Сяошень, Шан Дзію:
— ……
— З цим нічого не поробиш, — байдуже сказав Сяошень. — Думаю, краще тобі одружитися з кимось іншим раніше, ніж пізніше.
Володар Лухва розпачливо промовив:
— Сяошеню, ти ставиш під сумнів мою відданість Володареві Дженьбао? Це просто крихітне непорозуміння. Коли він повернеться, ми все з'ясуємо. І тоді ми будемо гармонійною родиною.
Сяошень:
— Ні. Я просто не думаю, що ти зможеш перемогти у битві проти Володаря Цанхая.
Володар Лухва:
— ……
Сяошень скористався його безмовністю та швидко опустив завісу. Він наказав слугам швидко рушати далі.
Вони їхали не надто довго.
— Здається, нас хтось переслідує, — раптово сказав Шан Дзію. — І, здається, це не Володар Лухва.
— Я помітив, — без енергії сказав Сяошень. — Жодного шансу, що Володар Лухва з'явився випадково. Вони всі мені не довіряють і, мабуть, переймаються, що я збираюся потайки навідати Володаря Дженьбао.
На шляху до гори Фан Цвень, Сяошень втратив рахунок тому, скільки разів його переривали. Нарешті, він міг лише розлючено зійти з карети та крикнути в абсолютно порожній простір позаду:
— Я збираюся змусити їх повернути мені борг. Якщо хочете прослідувати за мною, то слідуйте, але, будь ласка, припиніть мене турбувати! Я справді не знаю, де Володар Дженьбао!
Невдовзі, голос ледь чутно промовив:
— Але ти весь час мене уникаєш.
Сяошень був готовий вмовляти, коли потрібно, щоб йому дали спокій. Він міг би сказати, що, можливо, Володар Дженьбао пішов опікуватися своєю вагітністю. Чи він міг би сказати, що Володар Дженьбао не може народжувати, і що його самого всиновили. Іноді він навіть натякав, що це все помилка Безсмертного Імператора, що у Безсмертного Імператора є велика таємниця.
Лише небеса знали, що навіть Сяошень не знав, як народився. Володар Дженьбао навіть збрехав йому. Спочатку він насправді говорив, що Сяошень народився з енергії небес та землі, і що він витягнув його зі свого вуха. І саме тому він був набагато тоншим за інших драконів, вимагаючи стільки зусиль для свого вирощування.
Але тепер Сяошень думав, що він, мабуть, був брехливим драконом, тому що пізніше дізнався, що інші дракони відкладали яйця і з яєць народжувалися.
Цієї миті, Сяошень квапливо підтвердив шляхи свого батька та серйозно сказав:
— Цього разу, я правда не обманюю. Я збираюся владнати деякі особисті справи.
На якийсь час запанувала тиша. Можливо, вони йому повірили.
Сяошень нарешті впав у обійми Шана Дзію, почуваючись ображеним.
Але коли він це прояснив, збурень справді більше не виникало.
Гора Фан Цвень.
Дитина за гірською брамою побачила вдалині драконячі карети. Вони не проїжджали повз, а рухалися просто до гори Фан Цвень. Хлопчик поквапився вийти та привітатися:
— Як я можу допомогти шановним гостям?
Сяошень:
— Я тут, щоб побачитися з Фаном Цвенем!
Він вже дуже давно хотів це сказати. Тепер він нарешті мав такий шанс, тож сказав це щонайбільш разюче.
Дитина злякалася його загрозливого ставлення та поспішно сказала:
— Я негайно доповім про ваше прибуття.
Люди на горі Фан Цвень ніколи не брали участі у словесному суперництві та жили свої життя, ніби пливучі хмари та дикі журавлі*. Як вони могли зв’язатися з кланом драконів?
*не мавши зайвих зв’язків
— Чекай, — покликав Шан Дзію та кинув йому свій жетон. — Візьми це.
Хлопчик нарешті зітхнув з полегшенням. На ньому був знак секти Юлін. Тож вони мали глибокий зв'язок. Мабуть, вони не прийшли для якихось жахливих речей.
Цей жетон також визначав, хто його власник. Невдовзі, підтримуючи край спідниці, їм назустріч вийшла жінка в ошатному вбранні та шпилькою з феніксом у розкішних чорних кучерях. Вона побачила Шана Дзію та усміхнулася:
— Мій чудовий учню. Не минуло й тисячі років, а ти вже вознісся!
Шан Дзію підняв руки у шанобливому привітанні:
— Наставнице.
Погляд Чень М'яосян ковзнув групою. Вона побачила Сяошеня, і вираз її обличчя став трохи складним. Вона могла лише ніяково усміхнутися:
— Це…
— Наставнице, це власник озера Ланью, лазуровий дракон Шень. Він також мій культиваторський партнер, — прямо сказав Шан Дзію.
— Я давно про тебе чула, — балакуче сказала Чень М'яосян.
Ю Ї вознісся раніше за них. Звісно, Чень М'яосян вже з’ясувала все, що мала знати.
— Ха-ха, — виразом обличчя Сяошеня була мила усмішка, і він сказав ніби привітання: — Наставнице, тоді це ти вкрала мою воду?
Чень М'яосян:
— ……
Він був занадто прямолінійним. Чень М'яосян не знала, як на це відповісти:
— Що ж… Ну…
Вона підвела голову:
— Ох, насправді воду вкрав засновник. Він наказав мені провести вас всередину. Ходімо, ходімо.
Яка чудова тактика — перенаправити згубні води на схід*. Сяошень вирішив поки що її не допитувати. У всякому разі, якщо йому потрібно було когось залякати, так це Засновника Фана Цвеня.
*скинути провину на когось іншого
Дорогою, Чень М'яосян дістала вишитий мішечок.
— Ех. Протягом років, я мала трохи часу і створила ці іграшки. Чому б вам не обрати декілька, які можуть здатися підхожими для розваги?
Коли вона посунула мішечок до Сяошеня та Шана Дзію, на її обличчі була незбагненна посмішка.
Сяошень поглянув:
— Га? Охо–
Шан Дзію не став дивитися:
— Наставнице…
Перед залою на горі, біля дверей стояв культиватор, вбраний у місячно-білу мантію. На вигляд він був не старшим за двадцять сім чи вісім років, одягнений чисто та стримано. Єдиною річчю, що привертала увагу, була скляна шпилька на його голові. Це був засновник секти Юлін, Старійшина Фан Цвень.
Чень М'яосян щедро махнула рукавом та сказала з абсолютною безсмертною аурою:
— Так і має бути. Учню, уперед.
Побачивши їх, Фан Цвень одразу сказав:
— Будь ласка, вибачте мені, що не провів вас. Тепер я нарешті можу перепросити особисто. Володарю Шаньхе, тоді я не знав, що ви спали в озері, і переніс ваші води. Пізніше, я все вирахував та дізнався, що це може бути пов'язано з потенційним кінцем світу. Після сотень різних симуляцій, я досі міг бачити лише розпливчасті обриси майбутнього, тож лишив повідомлення учневі, щоб його врятувати. Лише коли вознісся Ю Джао, я нарешті зрозумів, що ледь не зруйнував плани драконячого клану.
Він формально вклонився Сяошеневі.
Насправді також можна було сказати, що у цьому всьому він знайшов свою долю. Але Фан Цвень не виправдовувався та був щедрим на слова.
Раніше Шан Дзію стояв поруч із Сяошенем. Тепер він квапливо відійшов, щоб не отримати поклон від свого Наставника.
Фан Цвень побачив Шана Дзію та зрозумів, що він був учнем Юлін, і усміхнувся до нього.
Кожен борг був чиїмось. Шан Дзію теж вклонився Фану Цвеню та назвав його Наставником.
— Добре, ти здаєшся щирим. Я бачив, що червона сніжна деревина, яку ви вирощуєте в лісах, гарна на вигляд. Зрубайте її та побудуйте мені палац, — Сяошень був цілком задоволений поведінкою Фана Цвеня й одразу сказав: — Це й буде способом загладити провину. Щойно ви достатньо мені відплатите, твій борг анулюється. А щодо відсотків, думаю, твої учні в людському вимірі їх заплатили!
Він відчував, що поставився до Фана Цвеня надзвичайно добре. Навіть якщо Шан Дзію нічого не сказав, він все одно зменшив плату через свого культиваторського партнера.
Але вираз обличчя Фана Цвеня демонстрував, що він у скрутному становищі:
— Це… Ця деревина ще не зовсім виросла…
Сяошень розчаровано сказав:
— Ви не можете їх мені віддати? Тоді у вас є трава Тяньдзян*?
*також небесна / божественна трава
Фан Цвень:
— Є, але…
Сяошень поставив ще декілька запитань. Фан Цвень кожного разу відмовляв.
Зважаючи на багаторічний досвід Сяошеня у вдосконаленні ілюзорної магії, а також факт того, що він походив з клану шахраїв, звісно він міг визначити, що Фан Цвень шукав виправдань. Але це було повністю протилежним до його попередньої поведінки. Він із підозрою спитав:
— Ти щось приховуєш від мене?
Фан Цвень спробував тактовно сказати:
— Ем… Ці останні кілька років насправді були трохи важкими…
— Ти говориш ні?, — спитав Сяошень. — Ти знаєш, скільки осіб, що прагнуть стати моїми вітчимами, стоять на вулиці, чекаючи можливості за мене заступитися?
Шан Дзію:
— ……
Фан Цвень:
— ……
Фан Цвень запанікував і, здавалося, тепер злякався Сяошеня:
— Ваша Високосте, що ви маєте на увазі, стоять на вулиці?
Сяошень відповів:
— О, вони просто прослідували за мною… Знаєш їх?
Говорили, що увесь вимір безсмертних знав про сумнозвісні проблеми, створенні Володарем Дженьбао. Він же не має пояснювати це Фану Цвеню, чи не так?
Обличчя Фана Цвеня потемніло, він сказав тихим голосом:
— Ваша Високосте, погляньте на це, — він витягнув шпильку зі свого волосся. — Це… створила Чень М'яосян.
Це створила Чень М'яосян? Чень М'яосян мала стільки вільного часу, що справді робила все, навіть прикраси. Але що це? Він хоче використати це, щоб розплатитися з боргом?
Сяошень узяв шпильку, щоб уважно її оглянути, але почув, як Фан Цвень поруч із ним сказав тихим шепотом:
— Насправді, декілька років тому, ваш батько вже приходив, щоб попросити нас виплатити борг Вашій Високості. Зараз ми такі бідні, що у наших рукавах немає нічого, крім вітру…*
*те саме, що й "вітер у кишенях свистить"
Га? Приходив Володар Дженьбао?
Це правда, і це видавалося чимось, що він би зробив. Просто Сяошень весь час був зайнятий і не ходив до скарбниці, тож не знав, що борг вже виплатили. Тоді, це була беззмістовна поїздка, і він даремно виставляв себе напоказ. Але не встиг Сяошень збентежитися, як відчув, що щось не так.
–Цей Володар Дженьбао мав ховатися там, де про це не здогадаються.
Наприклад, зв’язок між сектою Юлін та Володарем Дженьбао утворився через Сяошеня. Крім Ю Ї, про нього ніхто не знав… Фан Цвень, нібито, завжди жив окремо та скромно.
Сяошень запанікував та квапливо підніс шпильку ближче, розглядаючи її в деталях, поки крихітний лазуровий дракон всередині неї не зустрівся з ним поглядом.
Володар Дженьбао:
— ……
Сяошень:
— ……
Вони втиснули величезного дракона у крихітний куточок?
Тож… Весь цей час, Володар Дженьбао ховався у шпильці Засновника Фана Цвеня!
О ні.
Сяошень вчепився у шпильку, думаючи, що це недобре. Ці чоловіки прямо за ним. Можливо, все було б у порядку, якби вони були далеко. Але всі вони були могутніми створіннями, що були поруч, тож чи не відчують вони, що щось відбувається?
Звісно, його хвилювання втілилися в життя. Поки Сяошень цим переймався, він почув ззовні громоподібний шум. Це був Володар Цанхай.
— Я можу відчувати твій запах! Володарю Дженьбао, негайно виходь!
Володар Дженьбао, який зменшився до дуже маленької форми, закотив очі.
Фан Цвень вдарив себе по лобі та голосно зітхнув.
— Я вже давно мав відправити когось на ваші пошуки. Але поки я почув новини про ваше вознесіння, вже було запізно!
Володар Дженьбао обрав це місце, тому що через гору Фан Цвень проходили нечасто.
Сяошень вийшов, щоб поглянути. Зовні, усюди скручувалася та звивалася демонічна енергія. Невдовзі, з нею почали боротися інші безсмертні чи духовні енергії. Вони тримали інших у глухому куті, тож зараз ніхто не міг пробитися.
Здавалася, вони могли чути, як хтось говорить:
— І Володар Шаньхе був готовий гарантувати, що Володар Дженьбао абсолютно точно не тут. Він справді брехав!
— Він — син Володаря Дженьбао. Думаєш, він замислив щось хороше?
— Гей, хто наважився погано говорити про мого сина?
Сяошень:
— ……
Він поглянув на Шана Дзію. Ситуація була поганою. Вони мали б просто піти.
Шан Дзію вагався. Чи повинні вони просто проігнорувати його батька?
— Йому не потрібно, щоб ми його рятували. Якби ми залишимо його самого, він зможе повною мірою скористатися своїми здібностями.
Сяошень підняв шпильку та зустрівся з Володарем Дженьбао поглядом. Ця пара батька і сина дурила один одного і нарешті возз'єдналася десять тисяч років потому. Однак, тепер, після короткої зустрічі, вони втікали різними шляхами.
Володар Дженьбао лише плив у шпильці. Він був у дуже поганому настрої, адже його так швидко знайшли. Він покрутив хвостом, сигналізуючи: “Добре, йди”.
Сяошень поклав шпильку та потягнув Шана Дзію. Він сказав Фану Цвеню та Чень М'яосян:
— Ходімо. Я збережу обличчя Дзію та заберу вас обох із собою.
Фан Цвень був у невигідному становищі. Він був помічником Володаря Дженьбао.
…Ех, насправді він теж не знав, що відбувалося. Він прийняв поспішне рішення, і був готовий заради Фана Цвеня образити стількох осіб. Тепер він мав зустрітися з наслідками — він відчував, ніби й сам не зможе вибратися.
Фан Цвень із зусиллям промовив:
— Ваша Високосте, краще я вас цим не турбуватиму. Ви, ймовірно, теж не зможете втекти.
Вони всі знали, що, щойно усі ці особи побачили Володаря Дженьбао, вони візьмуть Сяошеня і Шана Дзію в заручники, щоб насолодитися подружнім щастям.
— Дурниці, що за нісенітниця, — махнув рукою Сяошень. — Ходіть за мною.
Цієї миті, як могло бути можливим залишити гору Фан Цвень?
Сяошень дійшов лише до краю, і його заблокувала демонічна енергія. Поки Фан Цвень та Чень М'яосян стурбовано спостерігали, він перетворився на дракона.
Мавши справу з агресивним на жорстоким Володарем Цанхаєм, він зовсім не боявся. Він голосно і з великою гідністю сказав:
— Татку, врятуй мене!
За мить, над ним пролетіло п'ять чи шість променів світла, збиваючи Володаря Цанхая геть.
Усі інші:
— ……
Він був готовий просто на місці прийняти тата? Справді гнучкий.
— Дякую усім моїм татусям!, — чітко сказав Сяошень, ввічливо піднімаючи руки у різних напрямках. Після достатньої кількості формальностей, він сказав: — Володар Дженьбао у пастці й чекає, поки ви прийдете йому на порятунок. Я сподіваюся, усі розуміють ситуацію, і не витрачатимуть свій час на нас. Зараз додаткова крапля зусиль означає додатковий шанс на успіх!
Якби вони не знали більше, це майже звучало б так, ніби Сяошень заохочував їх битися за свого батька…
Але, зрештою, ця промова була ефективною. І, можливо, наляканий стати наступним Володарем Цанхаєм, Сяошень схопив інших та втік, не зустрічаючи жодного опору.
Шан Дзію:
— Я думав, ти не хотів визнавати ніяких батьків?
Тепер це було чудово — він навіть сказав “усім моїм татусям”.
Сяошень:
— Я прийняв їх лише зовсім ненадовго.
Шан Дзію:
— ……
Вдалині, вони могли почути спокійний драконячий рев Володаря Дженьбао:
— …Насправді це я наказав Сяошеневі привести вас сюди, щоб побачити, хто з вас найсерйозніший у своїй прихильності. Раніше, для особистої вигоди, я збрехав усім присутнім. Але зараз я справді широко відчиняю двері в гарем… Гмм? Чому ви на мене витріщилися? Я неправильно запам'ятав, у мене має бути троє дверей… двоє дверей..?
Сяошень, Шан Дзію:
— ……
Шан Дзію:
— Я досі думаю, що тобі доведеться ще досить довго залишатися “Драконячим Імператором”.
Далі
Розділ 42 - Екстра 3. Повсякденне університетське життя
Під виміром безсмертних було багато інших. Один із них, що був найбільше схожим на Шеньджов*, був країною на сході іншого виміру. Чимало людей там були дуже звичайними. Говорили, вони мали спільне походження. *стара назва Китаю. Тобто, є Китай-світ, у якому відбувалися події роману, і Китай-країна “нашого” виміру, про який говорять у цьому розділі Цей вимір відрізнявся від інших тим, що з нього постійно витікала духовна енергія. Тож культиваторів у ньому було все менше і менше. Невідому кількість років потому, духовна енергія цього виміру була повністю виснажена. Культиватори заледве возносилися. Зрештою, вони, разом із виміром безсмертних, стали для людей мітами, як колись вже стали дракони. Навіть попри те, що там не було духовної енергії, смертні використовували свій розум і насправді винайшли інший вид сили, зумівши вести подібний образ життя. Особливо протягом останньої сотні років чи близько того, там відбувався швидкий прогрес. Здавалося, технології розвивалися кожного дня, спокушаючи навіть безсмертних, які регулярно потайки спускалися вниз подивитися. Чесний Володар Шаньхе на багато років узяв на себе важкий обов'язок піклуватися про драконячий клан. Тепер його батько, Володар Дженьбао, втік, не залишаючи по собі навіть тіні свого дракона. Він був надзвичайно розлюченим, тож вирішив тимчасово передати свої обов'язки жовтому дракону, щоб сам міг узяти свій чудовий гарем у відпустку до східного виміру. Усі знали, що в прекрасному гаремі Володаря Шаньхе була лише одна особа. Саме цим він відрізнявся від інших у клані драконів, особливо від свого батька Володаря Дженьбао. Це зробило все таким, що, скільки б Володар Шаньхе не бився грубою силою, у вимірі безсмертних завжди була група його шанувальників, що найвідданіше його підтримувала. Одного дня, Сяошень спустився із Шаном Дзію у Донхай*. Воно знаходилося на узбережжі, тож було улюбленим містом водних видів. *буквально східне море Цей вимір мав спільне з Шеньджов походження, але потім пішов іншим шляхом. Тепер вони були різними. Навіть якщо Шан Дзію та Сяошень чули про це від інших безсмертних, вони все одно дуже здивувалися, побачивши це на власні очі. І швидко зрозуміли, що не зможуть легко влитися в натовп. Сяошень відчув місцезнаходження Володаря Дженьбао: — Не проблема. Ходімо знайдемо Володаря Дженьбао і змусимо його про все подбати! Обидва носили довгі мантії з широкими рукавами. Вони не почувалися неправильно, йдучи вулицею, але поруч із ними йшли люди, вбрані у шорти та одяг з короткими рукавами. Однак, час від часу траплялися й одягнені як вони. І ці витріщалися на них, здебільшого на їхні обличчя. Натовп на вулицях був безмежним потоком, люди йшли пліч-о-пліч. Сяошень і Шан Дзію трималися за руки, жаліючись: — Здається, не важливо, де і коли, дракони все одно привертають увагу. Шан Дзію поглянув вгору і довкола. Це правда. На головній вулиці та провулках — усюди можна було побачити драконячі силуети, люди говорили: “Щасливого року дракона”. У цьому вимірі теж колись жили дракони. На відміну від того, як Володар Дженьбао колись вивів їх сам, ці були змушені піти через те, що духовна енергія ставала все тоншою і тоншою. Навіть якщо ситуація змінилася, звичка людей приносити драконам пожертви, здається, у їхній культурі збереглася. Там були люди, які роздавали папірці: — Красунчики, це офіційне відкриття курорту з гарячими джерелами “ХХ”. Їсти, пити чи розважатися — там вас обслуговуватиме дракон! Сяошень здивувався та поглянув на папірець, який узяв: — Обслуговуватиме дракон? Тут працює Володар Дженьбао? Шан Дзію теж придивився уважніше та сказав: — Це, мабуть, вихваляння. Не схоже, що Володар Дженьбао тут. Сяошень теж повільно кивнув. Щодо вихвалянь, люди усюди були однаковими. Вони прийшли до місця, де люди здебільшого були молодими, і більшість з них несли книжки. — Так тільки у Донхаї чи всюди?, — з цікавістю спитав Сяошень. Здавалося, місцеві люди були здібними та змогли надрукувати багато книжок. Вони були старанними, як культиватори Юлін, яких вони знали раніше, за винятком того, що не вивчали шляхів вдосконалення. У такій атмосфері, Шан Дзію теж почувався ностальгійним. Тоді він побачив декого та тихо сказав: — Поглянь, це… Сяошень озирнувся та побачив, що кілька молодих людей скупчилися довкола високого чоловіка. Його волосся було набагато коротшим порівняно зі спогадами Сяошеня, зовсім малої довжини. Він також був одягнений у місцевому стилі, проте це очевидно був Володар Лухва. Сяошень прийшов сюди, тому що відчув Володаря Дженьбао, але поява Володаря Лухви там, де був Володар Дженьбао, теж не була чимось таким вже незвичним… Сяошень навіть помахав йому. Зрештою, на якусь швидкоплинну мить вони були батьком та сином. Володар Лухва сказав цим людям кілька слів та підійшов до Сяошеня: — Володар Шаньхе і Дзію теж прийшли. Ви шукаєте твого батька? — Так. Я відчував, що він неподалік, але несподівано не зміг його знайти, — відповів Сяошень. Обличчя Володаря Лухви потемніло: — Справді? Як щодо цього? Ви ходіть трохи посидьте у бібліотеці. Я допоможу вам його знайти. — Добре. Дякую, Володарю Лухва, — Сяошень вдав, що не знає, що може статися з Володарем Дженьбао. — Бібліотеці… Маєш на увазі тут? Він вказав на місце, дуже схоже на бібліотеку Юлін. Там було багато книжок. — Саме так, — Володар Лухва поспостерігав, як вони йдуть. За мить, декілька людей, які його оточували, повернулися. Вони зацікавлено спитали: — Професоре Лу, ви їх знаєте? Вони не здаються знайомими… Що вони вивчають? — Це мій син і його хлопець, — відповів Володар Лухва, гордий на вигляд. Усі сказали вав. Вони не очікували, що син Володаря Лухви вже такий дорослий. І Володар Лухва був таким прогресивним, він прийняв, що його син має хлопця. Вони не могли не захопитися цим відомим молодим, привабливим талантом Донхайського університету. Сяошень і Шан Дзію сіли у “бібліотеці”. Разом, вони проглянули кілька книжок, щоб відчути поточну культуру цих людей. — Занадто шкода, що тут немає записів афер Володаря Дженьбао. Інакше, ми б дізналися про все, прочитавши лише одну книгу, — жартівливо сказав Сяошень. Лише тоді вони побачили, як великими кроками увійшла інша знайома особа. — Володарю Цанхаю?, — спостерігав за постаттю Сяошень. — Ти тут, — Володар Цанхай підняв брови та кинув йому картку. — Це гроші, які ти можеш витрачати у людському світі. Код від картки — справжня довжина твого батька. Сяошень ще не мав шансу щось сказати, коли Володар Цанхай все розвернувся і з чудовим стилем пішов геть. Усі студенти у бібліотеці витріщалися на них. Хіба він не був… новоприбулим почесним гостем, запрошеним провести лекції? Які його стосунки з цими двома гарячими хлопцями у традиційних костюмах? Володар Цанхай ніби почув їхні запитання. Виходячи, він недбало кинув: — Вони — мої сини! Ці люди не очікували, що їхні бурмотіння отримають відповідь, та ще й з таким шокуючим вмістом. Вони різко розвернулися та почали роздивлятися. Гм, гм, ось так, там було трохи схожих на Володаря Цанхая рис! Сяошень чекав дві години й вже подумав, що, можливо, Володар Лухва не впорався, коли до них нарешті попрямував Володар Дженьбао. Його волосся теж стало коротшим. У носі він носив золоте кільце. Він усміхнувся Сяошеневі: — Ти тут. Сяошень спитав у відповідь: — Позбавився від нього? — …… Володар Дженьбао лише поглянув на свого сина і сказав; — Не згадуватимемо про це… Цими днями, я тут викладаю. Якщо хочеш просто подивитися та розважитися, я впишу вас у туристичну групу. Якщо хочеш більш глибокого досвіду, я влаштую твою реєстрацію на навчання. Як щодо цього? — Тоді, спробуємо трохи навчання. Хочу подивитися, наскільки культурні місцеві люди, — Сяошень був доволі зацікавленим. — Як щодо Дзію? Він вже зробив свій вибір, тож Шан Дзію теж безтурботно сказав: — Будемо вчитися разом. У будь-якому випадку, пізніше ми зможемо це змінити. Ось так спеціальність палеонтології Донхайського університету, яка не мала абітурієнтів вже два роки, цьогоріч прийняла всього двох студентів. Ця спеціальність була дуже непопулярною. У звичайному її випуску було менш ніж десять студентів. Чимало занять поєднувалися з іншими спеціальностями. Вони цікавили усіх, особливо після того, як усі дізналися, що вони були не лише коханцями, але й один з них був сином професора Дженя, який викладав мистецтво. — Я не думаю, що це правда. Він син професора Дженя. Раніше мій друг сказав мені, що вони — сини* професора Лу. *у цьому випадку, сини як син і зять — Ха-ха. Не може бути. Очевидно, що обидва — сини* пана Цана. *а в цьому ні :) — …і в стосунках? — Я думаю, що, мабуть, це все неправда. Прізвище одного — Ланью. Прізвище іншого — Шан. Це відрізняється від прізвищ професорів Дженя та Лу! Так, на якийсь час, це стало найбільшою таємницею Донхайського університету. Скільки саме неймовірних батьків мав студент Ланью Шень… Розпочавши навчання, він кожного дня ходив туди разом із Шаном Дзію, як будь-яка інша університетська пара. Вони не жили у гуртожитку. Вони винайняли квартиру неподалік. Кожного ранку, Сяошеневі навіть хотілося поспати. Теоретично, Сяошень вже вознісся і не повинен був втомлюватися. Але це була його особиста провина, що він став залежним від мобільних ігор людського виміру. Ніхто не знав, як прийняли це рішення, але вони потрапляли під правило Безсмертного Імператора про залежність від азартних ігор — тож навіть безсмертний дракон втомлювався, погравши занадто довго. — Я прорвуся через свій Шлях, — сказав Сяошень, продовжуючи тягнути всіх нічних гравців грати. — …… Шанові Дзію було нічого сказати. Якщо Сяошень справді це витримає, тоді що це означатиме? Що він перевершив Безсмертного Імператора, який встановив це правило? Однак, наступного дня у нього розпливалося перед очима, і він не міг встати з ліжка. Шан Дзію викопав його з-під ковдри та побачив, що він навіть не може розплющити оцей, сварячись: — Навіщо в університеті є щось подібне до ранкових занять… Він ніколи не ходив у інші заклади освіти. Він навчився цього вислову від інших студентів. Шан Дзію лише поцілував його у крижаний ніс: — Час йти на навчання. Сяошень бурчав і не хотів вставати. Він був нещасним, коли рано вставав. Він також був нещасним, коли йому говорили залишатися вдома. Це було доволі цікавим, що він не мав хороших варіантів. Шан Дзію взяв з підвіконня лійку і трохи полив Сяошеня. Вода стекла його головою — і Сяошень одразу став енергійнішим, точно як насіння, що проросло. Він потягнувся. Шан Дзію підхопив його на руки та зцілував зайву воду. Сяошень одразу схопився за його потилицю — його посадили на стіл біля раковини, і вони почали цілуватися. Це було занадто добре. Сяошень відчував легке запаморочення, коли раптово згадав: — Ми так запізнимося! Шан Дзію низьким голосом сказав: — Насправді… Я вчора дізнався від інших студентів нове поняття. Сяошень: — Яке поняття? Шан Дзію: — Пропущені заняття. Сяошень раптово зрозумів. — А це річ… Тож і таке є! Сяошень, який отримував досвід людського студентського життя, отримав інший важливий урок: пропускати заняття. Коли вони пішли відвідати заняття за спеціальністю, їхні колеги спитали: — Ви пропустили ранкову самопідготовку? Сяошень кивнув. Студент: — То чому ви обрали палеонтологію? Насправді спеціальність для них обрав Володар Дженьбао. Сяошень теж не розумів. — Не знаю. Не бачив, як тут було десять тисяч років тому. Навіть якщо цей вимір мав спільне з Шеньджов походження, навіть десять тисяч років тому тут було не багато схожого. Студенти підхопили: — Ха-ха, кумедно. Сяошень дізнався, що у цьому світі було дещо схоже на драконів, що вже вимерло — це називалося “динозавром”. Вони були трохи схожими на деяких драконів. Але, судячи з того, що Сяошень дізнався зі своїх книг, вони мали повністю відрізнятися. Сяошень потайки сказав Шанові Дзію: — Я підозрюю, що вони теж нащадки справжніх драконів. Але я просто не знаю, від чого народилися інші види! Шан Дзію теж так думав. — Цей динозавр, мабуть, теж добре бився, — Сяошень уявив [ ]*. — Але він би не зміг нас перемогти. *в оригіналі теж так порожньо Студенти почули це та сприйняли за жарт, особливо враховуючи дещо дитячу поведінку Сяошеня. Це надто відрізнялося від того, про що говорили вони. — Ха-ха, бандит. — Що ви маєте на увазі?, — спитав Сяошень. — Про що ви тільки що говорили, побиття людей.., — несподівано, студент не знав, як пояснити. — Ех. Але справді, брате Шеню, ти ж ніколи не робив нічого подібного, чи не так? Ніби, з лазуровим драконом ліворуч, білим тигром праворуч, і тату з Гелов Кіті на грудях. Сяошень досі був незворушний, коли почув, що вони згадали лазурового дракона. Він був впевнений, що ніхто не розкрив його особистість. Але тоді він почув це як-його-там Гелов Кіті та почав сумніватися в собі. У цьому світі… була інша сила, з якою було потрібно рахуватися, і яку можна було порівняти з лазуровим драконом, і називалася вона “Гелов Кіті”? Лише потім, коли Сяошень побачив Гелов Кіті в автоматі з іграшками, він дізнався, що це за легендарна постать, і був глибоко збентежений. Хіба вона не мала такий вигляд, ніби її дуже легко побити? Яке саме вона мала право згадуватися водночас з лазуровим драконом? Палеонтологія була частиною катедри науки та інженерії, але студенти Ланью Шень та Шан Дзію були відомі в Донхайському університеті… як літературні генії. Вони отримували нагороди від інших катедр, особливо від катедри стародавньої літератури. Можна було сказати, що вони справді були родиною професора Лу з катедри мистецтв. Зі слів студентів професора Лу, вони чули, як Сяошень та Шан Дзію говорили з професором Лу класичною китайською. На думку багатьох студентів, вони, мабуть, змалку зосередилися на навчанні. Вони були академічними геніями, які ніколи не відволікалися на інші речі. Крім того, що вони знайшли час для стосунків, вони, мабуть, більше нічому не вчилися. Навіть відеоіграм їх навчили їхні колеги після вступу в університет. Чи можуть люди поставитися до таких осіб так легко? Звісно вони мали продовжити та навчити їх іншій необхідній навичці: маджонгу*. *взагалі, теоретично і за транслітерацією оригінальної назви, гра мала б називатися мадзян, але "маджонг" вже у цілому усталився в українській мові, тому лишила так У вимірі безсмертних, Сяошень був дуже зайнятий офіційною роботою та ніколи не вчився грати у маджонг. На противагу цьому, опинившись тут, він став залежним від таких речей і не припиняв грати в ігри. Настільки, що йому декілька разів стурбовано дзвонила служба підтримки клієнтів. Зрештою, Сяошень витратив чимало грошей з картки Володаря Цанхая. На жаль, удача Сяошеня була не надто хорошою. Він продовжував втрачати гроші. Його обличчя ставало все темнішим і темнішим, він декілька разів мінявся з Шаном Дзію місцями. Вираз лиця Шана Дзію був дещо безпорадним. Його притягнули, бо їх було троє, і одного не вистачало.* Звідки йому знати, чому він постійно перемагав? *очевидно, вони грали в ту версію гри, де гравців потрібно чотири Вони грали усю ніч у кімнаті гуртожитку іншого студента. Шан Дзію знову переміг, а Сяошень знову втратив гроші. Студент збоку поглянув, і почав сміятися: — Брате Шеню, що саме відбувається? Хіба ти не навмисно дозволяєш своєму хлопцеві перемагати? Чорт забирай, у тебе один набір*, єдиний дракон! *один набір (комбінація) у цьому випадку звучить як “лазурового кольору” Сяошень: — Нісенітниця! Студент знав, що вони ніколи раніше не грали у маджонг. — Правда, правда. Поглянь… Люди завжди мали багато висловів, що містили в собі слово “дракон”. Сяошень чув чимало таких. Але коли він почув це зараз, його розум просто вийшов з ладу. Він закричав: — Я — лазуровий дракон! Сказавши це, він кинувся вперед і вилетів, перетворюючись на довгого дракона з тілом кольору нефриту. Шан Дзію безпорадно засміявся. Він теж вистрибнув: — Я вже говорив тобі. Пограй трохи, щоб розважитися. Не стався до цього занадто серйозно. Сяошень-дракон завив: — Тоді давай просто повернемося додому. Мене нудить, нудить! Студенти біля вікон трималися за свої кості для маджонгу, їхні обличчя застигли від шоку. — …… Вав, це був “один набір (лазурового кольору), єдиний дракон”? Від перекладачки: Ну, ось і все. Сподіваюся, це було весело. Дякую, що читали, і до зустрічі в інших проєктах 🤍
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!