Екстра 3. Повсякденне університетське життя

Під виміром безсмертних було багато інших. Один із них, що був найбільше схожим на Шеньджов*, був країною на сході іншого виміру. Чимало людей там були дуже звичайними. Говорили, вони мали спільне походження.

*стара назва Китаю. Тобто, є Китай-світ, у якому відбувалися події роману, і Китай-країна “нашого” виміру, про який говорять у цьому розділі

Цей вимір відрізнявся від інших тим, що з нього постійно витікала духовна енергія. Тож культиваторів у ньому було все менше і менше. Невідому кількість років потому, духовна енергія цього виміру була повністю виснажена. Культиватори заледве возносилися. Зрештою, вони, разом із виміром безсмертних, стали для людей мітами, як колись вже стали дракони.

Навіть попри те, що там не було духовної енергії, смертні використовували свій розум і насправді винайшли інший вид сили, зумівши вести подібний образ життя.

Особливо протягом останньої сотні років чи близько того, там відбувався швидкий прогрес. Здавалося, технології розвивалися кожного дня, спокушаючи навіть безсмертних, які регулярно потайки спускалися вниз подивитися.

Чесний Володар Шаньхе на багато років узяв на себе важкий обов'язок піклуватися про драконячий клан. Тепер його батько, Володар Дженьбао, втік, не залишаючи по собі навіть тіні свого дракона. Він був надзвичайно розлюченим, тож вирішив тимчасово передати свої обов'язки жовтому дракону, щоб сам міг узяти свій чудовий гарем у відпустку до східного виміру.

Усі знали, що в прекрасному гаремі Володаря Шаньхе була лише одна особа.

Саме цим він відрізнявся від інших у клані драконів, особливо від свого батька Володаря Дженьбао. Це зробило все таким, що, скільки б Володар Шаньхе не бився грубою силою, у вимірі безсмертних завжди була група його шанувальників, що найвідданіше його підтримувала.

Одного дня, Сяошень спустився із Шаном Дзію у Донхай*. Воно знаходилося на узбережжі, тож було улюбленим містом водних видів.

*буквально східне море

Цей вимір мав спільне з Шеньджов походження, але потім пішов іншим шляхом. Тепер вони були різними. Навіть якщо Шан Дзію та Сяошень чули про це від інших безсмертних, вони все одно дуже здивувалися, побачивши це на власні очі. І швидко зрозуміли, що не зможуть легко влитися в натовп.

Сяошень відчув місцезнаходження Володаря Дженьбао:

— Не проблема. Ходімо знайдемо Володаря Дженьбао і змусимо його про все подбати!

Обидва носили довгі мантії з широкими рукавами. Вони не почувалися неправильно, йдучи вулицею, але поруч із ними йшли люди, вбрані у шорти та одяг з короткими рукавами. Однак, час від часу траплялися й одягнені як вони. І ці витріщалися на них, здебільшого на їхні обличчя.

Натовп на вулицях був безмежним потоком, люди йшли пліч-о-пліч. Сяошень і Шан Дзію трималися за руки, жаліючись:

— Здається, не важливо, де і коли, дракони все одно привертають увагу.

Шан Дзію поглянув вгору і довкола. Це правда. На головній вулиці та провулках — усюди можна було побачити драконячі силуети, люди говорили: “Щасливого року дракона”. У цьому вимірі теж колись жили дракони. На відміну від того, як Володар Дженьбао колись вивів їх сам, ці були змушені піти через те, що духовна енергія ставала все тоншою і тоншою.

Навіть якщо ситуація змінилася, звичка людей приносити драконам пожертви, здається, у їхній культурі збереглася.

Там були люди, які роздавали папірці:

— Красунчики, це офіційне відкриття курорту з гарячими джерелами “ХХ”. Їсти, пити чи розважатися — там вас обслуговуватиме дракон!

Сяошень здивувався та поглянув на папірець, який узяв:

— Обслуговуватиме дракон? Тут працює Володар Дженьбао?

Шан Дзію теж придивився уважніше та сказав:

— Це, мабуть, вихваляння. Не схоже, що Володар Дженьбао тут.

Сяошень теж повільно кивнув. Щодо вихвалянь, люди усюди були однаковими.

Вони прийшли до місця, де люди здебільшого були молодими, і більшість з них несли книжки.

— Так тільки у Донхаї чи всюди?, — з цікавістю спитав Сяошень. Здавалося, місцеві люди були здібними та змогли надрукувати багато книжок. Вони були старанними, як культиватори Юлін, яких вони знали раніше, за винятком того, що не вивчали шляхів вдосконалення.

У такій атмосфері, Шан Дзію теж почувався ностальгійним. Тоді він побачив декого та тихо сказав:

— Поглянь, це…

Сяошень озирнувся та побачив, що кілька молодих людей скупчилися довкола високого чоловіка. Його волосся було набагато коротшим порівняно зі спогадами Сяошеня, зовсім малої довжини. Він також був одягнений у місцевому стилі, проте це очевидно був Володар Лухва.

Сяошень прийшов сюди, тому що відчув Володаря Дженьбао, але поява Володаря Лухви там, де був Володар Дженьбао, теж не була чимось таким вже незвичним…

Сяошень навіть помахав йому. Зрештою, на якусь швидкоплинну мить вони були батьком та сином.

Володар Лухва сказав цим людям кілька слів та підійшов до Сяошеня:

— Володар Шаньхе і Дзію теж прийшли. Ви шукаєте твого батька?

— Так. Я відчував, що він неподалік, але несподівано не зміг його знайти, — відповів Сяошень.

Обличчя Володаря Лухви потемніло:

— Справді? Як щодо цього? Ви ходіть трохи посидьте у бібліотеці. Я допоможу вам його знайти.

— Добре. Дякую, Володарю Лухва, — Сяошень вдав, що не знає, що може статися з Володарем Дженьбао. — Бібліотеці… Маєш на увазі тут?

Він вказав на місце, дуже схоже на бібліотеку Юлін. Там було багато книжок.

— Саме так, — Володар Лухва поспостерігав, як вони йдуть. За мить, декілька людей, які його оточували, повернулися. Вони зацікавлено спитали:

— Професоре Лу, ви їх знаєте? Вони не здаються знайомими… Що вони вивчають?

— Це мій син і його хлопець, — відповів Володар Лухва, гордий на вигляд.

Усі сказали вав. Вони не очікували, що син Володаря Лухви вже такий дорослий. І Володар Лухва був таким прогресивним, він прийняв, що його син має хлопця. Вони не могли не захопитися цим відомим молодим, привабливим талантом Донхайського університету.

Сяошень і Шан Дзію сіли у “бібліотеці”. Разом, вони проглянули кілька книжок, щоб відчути поточну культуру цих людей.

— Занадто шкода, що тут немає записів афер Володаря Дженьбао. Інакше, ми б дізналися про все, прочитавши лише одну книгу, — жартівливо сказав Сяошень. Лише тоді вони побачили, як великими кроками увійшла інша знайома особа.

— Володарю Цанхаю?, — спостерігав за постаттю Сяошень.

— Ти тут, — Володар Цанхай підняв брови та кинув йому картку. — Це гроші, які ти можеш витрачати у людському світі. Код від картки — справжня довжина твого батька.

Сяошень ще не мав шансу щось сказати, коли Володар Цанхай все розвернувся і з чудовим стилем пішов геть.

Усі студенти у бібліотеці витріщалися на них. Хіба він не був… новоприбулим почесним гостем, запрошеним провести лекції? Які його стосунки з цими двома гарячими хлопцями у традиційних костюмах?

Володар Цанхай ніби почув їхні запитання. Виходячи, він недбало кинув:

— Вони — мої сини!

Ці люди не очікували, що їхні бурмотіння отримають відповідь, та ще й з таким шокуючим вмістом. Вони різко розвернулися та почали роздивлятися. Гм, гм, ось так, там було трохи схожих на Володаря Цанхая рис!

Сяошень чекав дві години й вже подумав, що, можливо, Володар Лухва не впорався, коли до них нарешті попрямував Володар Дженьбао. Його волосся теж стало коротшим. У носі він носив золоте кільце. Він усміхнувся Сяошеневі:

— Ти тут.

Сяошень спитав у відповідь:

— Позбавився від нього?

— ……

Володар Дженьбао лише поглянув на свого сина і сказав;

— Не згадуватимемо про це… Цими днями, я тут викладаю. Якщо хочеш просто подивитися та розважитися, я впишу вас у туристичну групу. Якщо хочеш більш глибокого досвіду, я влаштую твою реєстрацію на навчання. Як щодо цього?

— Тоді, спробуємо трохи навчання. Хочу подивитися, наскільки культурні місцеві люди, — Сяошень був доволі зацікавленим. — Як щодо Дзію?

Він вже зробив свій вибір, тож Шан Дзію теж безтурботно сказав:

— Будемо вчитися разом. У будь-якому випадку, пізніше ми зможемо це змінити.

Ось так спеціальність палеонтології Донхайського університету, яка не мала абітурієнтів вже два роки, цьогоріч прийняла всього двох студентів.

Ця спеціальність була дуже непопулярною. У звичайному її випуску було менш ніж десять студентів. Чимало занять поєднувалися з іншими спеціальностями. Вони цікавили усіх, особливо після того, як усі дізналися, що вони були не лише коханцями, але й один з них був сином професора Дженя, який викладав мистецтво.

— Я не думаю, що це правда. Він син професора Дженя. Раніше мій друг сказав мені, що вони — сини* професора Лу.

*у цьому випадку, сини як син і зять

— Ха-ха. Не може бути. Очевидно, що обидва — сини* пана Цана.

*а в цьому ні :)

— …і в стосунках?

— Я думаю, що, мабуть, це все неправда. Прізвище одного — Ланью. Прізвище іншого — Шан. Це відрізняється від прізвищ професорів Дженя та Лу!

Так, на якийсь час, це стало найбільшою таємницею Донхайського університету. Скільки саме неймовірних батьків мав студент Ланью Шень…

Розпочавши навчання, він кожного дня ходив туди разом із Шаном Дзію, як будь-яка інша університетська пара.

Вони не жили у гуртожитку. Вони винайняли квартиру неподалік. Кожного ранку, Сяошеневі навіть хотілося поспати. Теоретично, Сяошень вже вознісся і не повинен був втомлюватися. Але це була його особиста провина, що він став залежним від мобільних ігор людського виміру. Ніхто не знав, як прийняли це рішення, але вони потрапляли під правило Безсмертного Імператора про залежність від азартних ігор — тож навіть безсмертний дракон втомлювався, погравши занадто довго.

— Я прорвуся через свій Шлях, — сказав Сяошень, продовжуючи тягнути всіх нічних гравців грати.

— ……

Шанові Дзію було нічого сказати. Якщо Сяошень справді це витримає, тоді що це означатиме? Що він перевершив Безсмертного Імператора, який встановив це правило?

Однак, наступного дня у нього розпливалося перед очима, і він не міг встати з ліжка. Шан Дзію викопав його з-під ковдри та побачив, що він навіть не може розплющити оцей, сварячись:

— Навіщо в університеті є щось подібне до ранкових занять…

Він ніколи не ходив у інші заклади освіти. Він навчився цього вислову від інших студентів.

Шан Дзію лише поцілував його у крижаний ніс:

— Час йти на навчання.

Сяошень бурчав і не хотів вставати. Він був нещасним, коли рано вставав. Він також був нещасним, коли йому говорили залишатися вдома. Це було доволі цікавим, що він не мав хороших варіантів.

Шан Дзію взяв з підвіконня лійку і трохи полив Сяошеня.

Вода стекла його головою — і Сяошень одразу став енергійнішим, точно як насіння, що проросло. Він потягнувся.

Шан Дзію підхопив його на руки та зцілував зайву воду. Сяошень одразу схопився за його потилицю — його посадили на стіл біля раковини, і вони почали цілуватися.

Це було занадто добре. Сяошень відчував легке запаморочення, коли раптово згадав:

— Ми так запізнимося!

Шан Дзію низьким голосом сказав:

— Насправді… Я вчора дізнався від інших студентів нове поняття.

Сяошень:

— Яке поняття?

Шан Дзію:

— Пропущені заняття.

Сяошень раптово зрозумів.

— А це річ… Тож і таке є!

Сяошень, який отримував досвід людського студентського життя, отримав інший важливий урок: пропускати заняття.

Коли вони пішли відвідати заняття за спеціальністю, їхні колеги спитали:

— Ви пропустили ранкову самопідготовку?

Сяошень кивнув.

Студент:

— То чому ви обрали палеонтологію?

Насправді спеціальність для них обрав Володар Дженьбао. Сяошень теж не розумів.

— Не знаю. Не бачив, як тут було десять тисяч років тому.

Навіть якщо цей вимір мав спільне з Шеньджов походження, навіть десять тисяч років тому тут було не багато схожого.

Студенти підхопили:

— Ха-ха, кумедно.

Сяошень дізнався, що у цьому світі було дещо схоже на драконів, що вже вимерло — це називалося “динозавром”. Вони були трохи схожими на деяких драконів. Але, судячи з того, що Сяошень дізнався зі своїх книг, вони мали повністю відрізнятися.

Сяошень потайки сказав Шанові Дзію:

— Я підозрюю, що вони теж нащадки справжніх драконів. Але я просто не знаю, від чого народилися інші види!

Шан Дзію теж так думав.

— Цей динозавр, мабуть, теж добре бився, — Сяошень уявив [ ]*. — Але він би не зміг нас перемогти.

*в оригіналі теж так порожньо

Студенти почули це та сприйняли за жарт, особливо враховуючи дещо дитячу поведінку Сяошеня. Це надто відрізнялося від того, про що говорили вони.

— Ха-ха, бандит.

— Що ви маєте на увазі?, — спитав Сяошень.

— Про що ви тільки що говорили, побиття людей.., — несподівано, студент не знав, як пояснити. — Ех. Але справді, брате Шеню, ти ж ніколи не робив нічого подібного, чи не так? Ніби, з лазуровим драконом ліворуч, білим тигром праворуч, і тату з Гелов Кіті на грудях.

Сяошень досі був незворушний, коли почув, що вони згадали лазурового дракона. Він був впевнений, що ніхто не розкрив його особистість. Але тоді він почув це як-його-там Гелов Кіті та почав сумніватися в собі. У цьому світі… була інша сила, з якою було потрібно рахуватися, і яку можна було порівняти з лазуровим драконом, і називалася вона “Гелов Кіті”?

Лише потім, коли Сяошень побачив Гелов Кіті в автоматі з іграшками, він дізнався, що це за легендарна постать, і був глибоко збентежений. Хіба вона не мала такий вигляд, ніби її дуже легко побити? Яке саме вона мала право згадуватися водночас з лазуровим драконом?

Палеонтологія була частиною катедри науки та інженерії, але студенти Ланью Шень та Шан Дзію були відомі в Донхайському університеті… як літературні генії. Вони отримували нагороди від інших катедр, особливо від катедри стародавньої літератури. Можна було сказати, що вони справді були родиною професора Лу з катедри мистецтв.

Зі слів студентів професора Лу, вони чули, як Сяошень та Шан Дзію говорили з професором Лу класичною китайською.

На думку багатьох студентів, вони, мабуть, змалку зосередилися на навчанні. Вони були академічними геніями, які ніколи не відволікалися на інші речі. Крім того, що вони знайшли час для стосунків, вони, мабуть, більше нічому не вчилися. Навіть відеоіграм їх навчили їхні колеги після вступу в університет.

Чи можуть люди поставитися до таких осіб так легко? Звісно вони мали продовжити та навчити їх іншій необхідній навичці: маджонгу*.

*взагалі, теоретично і за транслітерацією оригінальної назви, гра мала б називатися мадзян, але "маджонг" вже у цілому усталився в українській мові, тому лишила так

У вимірі безсмертних, Сяошень був дуже зайнятий офіційною роботою та ніколи не вчився грати у маджонг. На противагу цьому, опинившись тут, він став залежним від таких речей і не припиняв грати в ігри. Настільки, що йому декілька разів стурбовано дзвонила служба підтримки клієнтів. Зрештою, Сяошень витратив чимало грошей з картки Володаря Цанхая.

На жаль, удача Сяошеня була не надто хорошою. Він продовжував втрачати гроші. Його обличчя ставало все темнішим і темнішим, він декілька разів мінявся з Шаном Дзію місцями.

Вираз лиця Шана Дзію був дещо безпорадним. Його притягнули, бо їх було троє, і одного не вистачало.* Звідки йому знати, чому він постійно перемагав?

*очевидно, вони грали в ту версію гри, де гравців потрібно чотири

Вони грали усю ніч у кімнаті гуртожитку іншого студента. Шан Дзію знову переміг, а Сяошень знову втратив гроші. Студент збоку поглянув, і почав сміятися:

— Брате Шеню, що саме відбувається? Хіба ти не навмисно дозволяєш своєму хлопцеві перемагати? Чорт забирай, у тебе один набір*, єдиний дракон!

*один набір (комбінація) у цьому випадку звучить як “лазурового кольору”

Сяошень:

— Нісенітниця!

Студент знав, що вони ніколи раніше не грали у маджонг.

— Правда, правда. Поглянь…

Люди завжди мали багато висловів, що містили в собі слово “дракон”. Сяошень чув чимало таких. Але коли він почув це зараз, його розум просто вийшов з ладу. Він закричав:

— Я — лазуровий дракон!

Сказавши це, він кинувся вперед і вилетів, перетворюючись на довгого дракона з тілом кольору нефриту.

Шан Дзію безпорадно засміявся. Він теж вистрибнув:

— Я вже говорив тобі. Пограй трохи, щоб розважитися. Не стався до цього занадто серйозно.

Сяошень-дракон завив:

— Тоді давай просто повернемося додому. Мене нудить, нудить!

Студенти біля вікон трималися за свої кості для маджонгу, їхні обличчя застигли від шоку.

— ……

Вав, це був “один набір (лазурового кольору), єдиний дракон”?

Від перекладачки:

Ну, ось і все. Сподіваюся, це було весело. Дякую, що читали, і до зустрічі в інших проєктах 🤍