Сюань Вудзи відчував, що Бай Цаннянь справді заслуговував бути літописцем. Можливо, він навіть мав досвід служіння невмілим правителям, адже, навіть почувши таке безсоромне прохання, зумів швидко відповісти відповідно та навіть визнав провину за попередню обмовку:
— Ваша Високосте, були ласка, пробачте мені. Тепер я, ваш слуга, розумію та буду лояльно виконувати свої обов'язки як годиться.
Правильно, вельмиповажний дракон не мав недоліків. Сяошень видавався задоволеним його відповіддю — Бай Цаннянь знав, як виправляти свої помилки.
— Тоді ти житимеш в резиденції. Пізніше я представлю тебе Даоському Наставнику Дзижаню, і ми разом обговоримо поезію та прозу.
Почувши це, Бай Цаннянь миттю промовив:
— Тоді ваш слуга мусить спитати поради у Вашої Високості.
Він не знав, чому, але коли він це сказав, на обличчях усіх інших з'явився страхітливий вираз.
Бай Цаннянь відчував деякі сумніви. Що означала така реакція?
Нинішній імператорський палац клану драконів було побудовано на землях секти Юлін, і всі слуги у ньому теж були її членами. Можна було сказати, що це було повноваженнями позикодавця, але, з точки зору Бая Цанняня, видавалося скоріше, ніби секта Юлін вирощувала Сяошеня у поло… ні, забезпечувала Його Високість.
Наприклад, зараз саме Сє Кужон виконував роботу великого канцлера-черепахи:
— Тоді я покличу Даомі, щоб він прийняв пана Бая. Родина Даомі поколіннями жила в Юлін. Оскільки пан тут вперше, якщо ви матимете якісь питання чи турботи, можете спитати його.
— ……
Інші знову негайно глянули на главу. Це було випадково чи навмисно? Даомі?
— Добре, добре. Дозволимо Даомі його поселити.
Далі Сяошень сказав Баю Цанняню:
— Протягом дня я в бібліотеці. Можеш знайти мене, коли закінчиш.
Бай Цаннянь вклонився:
— Так.
Бая Цанняня на деякий час увели. Сяошень трохи подивився на його спину, а потім невимушено потягнувся в талії та сказав:
— Думаю, ця особа тільки зовні здавалася покірною, а насправді не те щоб переконана.
Усі зніяковіло посміхнулися. Хто б зміг це прийняти? Зрештою, він був білою морською черепахою.
З народження Бая Цанняня, у світі смертних вже не лишилося справжніх драконів. Вони не знали, скільки разів він малював в уяві, який вигляд мав драконячий клан, однак вигляд, яким небеса благословили його благодаттю побачити, насправді був таким… Вони боялися, що це дещо відрізнялося від того, чого прагнув Бай Цаннянь.
Як шкода.
Сяошень мугикнув та двічі засміявся. Щойно він простягнув руку, на неї стрибнув Ю Ї; тоді він сказав Шанові Дзію:
— Ти, ходи сюди.
Він збирався провести Шана Дзію до бібліотеки.
Шан Дзію пройшов за ним, його вуста виражали тонкий сарказм:
— Твоя Вельмиповажна Високість така добра. Ти волієш знову покликати мене скласти тобі компанію.
Сє Кужон зітхнув та недбало спитав:
— Ваша Високосте Сяошеню, хіба ти не хочеш поговорити трохи довше?
Не озираючись, Сяошень лише презирливою сказав:
— Я не можу говорити з вами, безграмотними.
Для нього був кращий варіант — продовжувати бити свою дружину. У цих стосунках не постраждала жодна жінка. Нічого страшного!
Сє Кужон:
— ……
Інші:
— ……
Новини про те, що в Юлін з'явилася біла морська черепаха, скоро поширилися усією сектою. Спочатку, коли вони помилково сприйняли Сяошеня за білу морську черепаху, уся секта Юлін — навіть ті, хто раніше про білих морських черепах не знав — згодом прочитала багато записів та розповідей про них, тож, природно, усі були незрівнянно схвильованими.
Це й справді ерудована та широко обізнана особа!
Говорили, що він носив верхнє вбрання, утворене з історичних записів білих морських черепах. Зверху була мова клану драконів, але воно включало навіть стародавню мову. Навіть якщо вони не могли це прочитати, дивитися все ще було приємно. Можливо, вони зможуть поглинути трохи літературної культури!
Усі зібралися зовні бібліотеки. Якщо вони хотіли дочекатися білу морську черепаху, звісно ж краще було чекати там, де брат Сяошень, аніж деінде.
Учні секти Юлін чекали на це з нетерпінням, і, пів дня потому, вони нарешті побачили Бая Цанняня, який у заціпенінні йшов із Даомі до бібліотеки.
Вони бачили лише, що Даомі безперервно базікав, з одним оком, що дивилося уперед, щоб контролювати човник, та іншим, що косилося вбік, щоб поглянути на пана Бая.
— Чи не здається вам, що це був великий живіт Бабусі Ями — живіт, повний привидів?
Бай Цаннянь:
— ……
Натовп виявив співчуття до його долі. Даомі справді був шкідливим створінням! Спочатку він нашкодив Його Високості Сяошеню, а тепер шкодить білій морській черепасі!
Але принаймні, вони на власні очі побачили білу морську черепаху. Це все одно було джерелом великої радості! Справді, він був сповнений елегантного шарму. Довгий одяг Бая Цанняня вкривали слова, написані чорним чорнилом, що робило його навіть більш видатним, поки його довгі, подібні нефриту білі вії змушували усіх захоплено вигукувати.
Учні Юлін один за одним віталися з ним, із захопленням називаючи паном Баєм, ерудованим вченим.
Бай Цаннянь кивав у відповідь. Раніше, він бачив бібліотеку лише здалеку, але тепер, прибувши до Нерухомих земель, озирнувся та побачив, що там стояв маленький човник, під яким була основа, і котрий мав такий вигляд, ніби його спеціально розмістили тут за експонат, і не втримався від кількох додаткових поглядів.
Даомі, який роками був досвідченим гідом, негайно пояснив:
— Пане Баю, це Сяо… човник Його Високості, яким він користувався раніше; на ньому навіть є вірш, який він написав та вирізьбив на ньому власними руками.
Згідно з призначенням Його Високості Сяошеня, обов'язком Бая Цанняня було записувати його відомі вислови, вірші та твори, тож його багряні очі знову спрямувалися на човен, він природно підійшов до нього, щоб оглянути уважніше, та вголос прочитав:
— Юлін проводила ніч, оточуючи гори водами, я серед хвиль ловив старого друга.
— ???, — рот Бая Цанняня злегка відкрився у легкій розгубленості. Він знову поглянув на човник. Ймовірно, за його підозрою, на ньому були інші вірші, і він прочитав неправильний чи, можливо, він роздумував над тим, про що ж цей вірш.
Сяошень вже давно промив Даомі мізки, тож він серйозно сказав:
— Коли цей вірш тільки написали, ми теж не знали, про що він, але пізніше ми дізналися, що Його Високість Сяошень мав на увазі, що коли в майбутньому матиме свій палац на суші, то створить новий церемоніал — виловлювання шишу з води.
Бай Цаннянь:
— ……
Даомі:
— Це — шедевр Його Високості Сяошеня. Чи треба вам пензлик, щоб його записати?
Бай Цаннянь:
— ……
Усі побачили лише, що тіло Бая Цанняня жахливо тремтіло і видавалося навіть тендітнішим, ніж раніше.
Ех. Навіть їх вірші Юня Дзижаня та Сяошеня серйозно травмували, що вже говорити про білу морську черепаху, котра була найвеличнішим вченим цієї епохи та охоплювала мільйони років великих знань та вчень.
— Я піду… віддам шану Його Високості, — рішуче сказав Бай Цаннянь. — Це… Цей вірш… Я вже його записав.
Він справді його записав!
І, здається, пан Бай вже, мабуть, здогадався, який у цього сумнозвісного Юня Дзижаня літературний рівень.
Це змусило присутніх бурмотіти у відчаї. Чи збожеволіє біла морська черепаха?
Бай Цаннянь увійшов до бібліотеки та побачив чорнильних сутностей, що стрибали туди-сюди. Він недбало сказав Даомі:
— Я вже бачив чорнильну сутність. Вона була дуже дивною та відрізнялася від інших сутностей формою. Вона мала меч.
— О, це Ю Ї, — промовив Даомі. — Він утворився з робіт Старійшини Ю Джао, чия творчість також мала надзвичайну ауру меча, тому він і народився з мечем на спині. Раніше ми звали його просто чорнильною сутністю з мечем. Ю Ї отримав своє ім'я від Його Високості Сяошеня.
— О, то це була аура меча Ю Джао… На дивно, що сутність так відрізнялася, — Бай Цаннянь мав задумливий вигляд.
Якраз коли вони обговорювали Ю Ї, той теж прийшов. Він став біля книжкової полиці з мечем у руці. Його очі яскраво сяяли на темному, чорному обличчі та були надзвичайно настороженими. Він стискав меч навіть сильніше, ніж раніше.
Даомі не знав, що сталося, і не був у курсі ситуації, що сталася раніше. Якби він був на місці Сюаня Вудзи, він би вже хвилювався, чи не прийде до нього розлючений Ю Ї зі своїм мечем:
— О, Ю Ї теж тут. Тоді бра… Його Високість Сяошень теж має бути неподалік.
Раніше він називав Сяошеня братом і досі не звик до зміни на поважне звертання, і кілька разів ледь не обмовився.
Бай Цаннянь та Ю Ї поглянули один на одного. Ймовірно, після того, як вони обмінялися ударами, їм було ніяково у присутності іншого, однак, для Ю Ї це була радше розгубленість, ніж будь-що інше. Він не впізнав Бая Цанняня.
Кілька подихів потому, Бай Цаннянь злегка йому кивнув та пройшов повз.
Сяошень та Шан Дзію сиділи поруч, про щось сперечаючись.
Шан Дзію схрестив руки та промовив:
— Ти завжди думаєш, що він найкращий у світі. Лише тому, що я вічність тому сказав кілька слів, я став поганцем. Хто був тим, хто не виконав твоє маленьке прохання? У тебе проблеми з розмежуванням?
Сяошень злісно сказав:
— Звісно я можу відрізнити червоне від фіолетового! Я лише не можу розрізнити вас двох!
Шан Дзію:
— ……
Шан Дзію:
— Я сказав, проблеми з розмежуванням.
Хіба це не те значення? Сяошень був на мить ошелешений та махнув рукою:
— Що ж, у всякому разі, це точно не було чимось хорошим.
Шан Дзію:
— ……Це правда.
Сяошень:
— ……
Він справді це визнав!
Даомі поглянув на Бая Цанняня та подумав, що у нього не надто хороший вигляд.
— Пане Баю? Ви в порядку?, — тихо спитав Даомі. — Не переймайтеся. Його Високість Сяошень лише нещодавно вивчив людську мову, не так давно він навіть ідіоми не міг використовувати.
Бай Цаннянь втомлено махнув рукою та більше нічого не сказав.
Це не мало жодного стосунку до того, нещодавно він вивчив мову чи ні. Для деяких людей, навіть якщо вони вивчали нову мову, їхня поведінка повністю відрізнялася…
— Ви тут, — Сяошень більше не хотів говорити з Шаном Дзію та поглянув у напрямку двох чоловіків. — Ходіть присядьте.
— Дякую, Ваша Високосте, — Бай Цаннянь привітався як годиться і сів.
Даомі хотів просто сісти, але, побачивши Бая Цанняня, теж наслідував його приклад та перед цим привітався.
Шан Дзію відкинувся на спинку крісла та скоса поглянув на Бая Цанняня:
— А як щодо мене?
Бай Цаннянь застиг та подивився на Шана Дзію. Його брови зійшлися, він здавався розгубленим.
Шан Дзію з посмішкою промовив:
— Дзінь Цяньдзи — чинний Великий канцлер Драконячого Палацу — звертається до мене “Ваша Високість” теж.
Бай Цаннянь якийсь час помовчав, а потім встав та знову вклонився:
— Ваша Високосте Князівно-консорт.
Даомі встав та почухав голову:
— Я…
Чи має він теж сказати “Ваша Високосте Князівно-консорт”?
Шан Дзію миттю відказав:
— Ти, що ти? Ти не Великий канцлер Драконячого Палацу. За ким ти хотів прослідувати та що сказати?
— Я так втомився, — Даомі подумав про свою сумну долю, коли програв вибори на великого канцлера, і нарешті не втримався. — Ваші титули постійно змінюються. Іноді глава звертається до тебе “Сяошеню”, іноді “Ваша Високосте”... Пан Бай так серйозно до цього всього ставиться, що я більше не наважуюся кликати тебе братом Сяошенем… Шишу, чи справді я можу продовжувати звати вас шишу? Іноді, коли ви нещасний, я навіть не знаю, кликати вас “Ваша Високосте” чи “невістко”.
Шан Дзію:
— ……
Спочатку, Шан Дзію використав це лише за приклад. Іноді він згадував про першу законну дружину, князівну-консорта тощо, лише щоб подражнити Сяошеня. Лише цей шпак міг всерйоз обдумувати те, щоб називати його невісткою.
Цей титул звучав жахливо.
Сяошень був у відчаї:
— Ні! Ні! Не називай його невісткою!
Бай Цаннянь з підозрою скривив рота:
— Літописець записав, що двоє Величностей глибоко закохані та одружені.
Сяошень у розпачі зітхнув:
— Усе неправильно. Я завжди підбираю не тих.
Посмішка Бая Цанняня знову стала трохи напруженою.
Даомі припустив, що Бай Цаннянь, мабуть, почувався обманутим, змушений віддати шану шишу. Зрештою, навіть якщо статус шишу у Юлін був високим, біла морська черепаха прожила вже тисячі років.
А щодо того, що шишу був не надто до пана Бая привітним… що ж, це не дивує. Зрештою, у нього поганий характер…
Шан Дзію пирхнув; навіть якщо він підібрав не того, він все ж це зробив, а щодо повернення, що ж, таке питання зовсім не стояло.
— Зніми панцир та дай мені поглянути, — раптово сказав Сяошень Баю Цанняню.
Бай Цаннянь був спантеличений, але одразу зняв вбрання та передав Сяошеневі.
Сяошень тримав наповнений чорнилом одяг, обстежуючи його:
— Ти все правильно скопіював? Гарний почерк. Я бачив почерк твого батька. Він любив писати великими символами, але ти трохи відрізняєшся. Добре, ти вже можеш почати записувати мої вірші та твори.
— ….., — Бай Цаннянь на мить запідозрив, що Сяошень навмисно зняв його панцир, щоб змусити його це записувати.
Під палаючим поглядом Сяошеня, що міцною хваткою тримав його вбрання, Бай Цаннянь не мав іншого вибору, крім як додати рядок крихітних символів, розміром з муху. Це й був вірш Сяошеня.
Сяошень не був перебірливим. Він потряс історіографійним панциром та сказав:
— Цей панцир видається дещо світлішим за панцир твого батька
— Ці десять тисяч років не були гладкими та безпечними без захисту раси драконів. Після битв неминуче були зношування, але, на щастя, історичні записи збереглися, — Бай Цаннянь применшив жорстокість та вказав на те, що його панцир став тоншим через битви з іншими.
Даомі з сумом зітхнув. Неодмінно знайдуться люди, які поклали око на білу морську черепаху. Хоча вони були пращурами багатьох створінь, самі вони мали лише одного спадкоємця на покоління. Тим часом у світі було чимало сильних культиваторів. Не дивно, що протягом цих років білі морські черепахи безслідно зникли.
— Я в порядку. Але ви, — Бай Цаннянь також стривожено поглянув на Сяошеня. — Від озера Ланью лишилося так мало, і я чув, що решту досі не знайшли? Чи не було б коректніше писати історію Вашої Високості як “Вандзя Шеня”?
Сяошень:
— ……
……Якби Бай Цаннянь не згадав це ім'я, він би вже майже зовсім забув про нього!
Даомі та Шан Дзію здивовано подивилися на Сяошеня. Що за Вандзя Шень? Хіба Сяошень не був Ланью Шенем?
Звичайні люди не знали про правила імен клану драконів. Разом із тим, що Сяошень зазвичай називав себе “Сяошенем” та час від часу оригінальним “Ланью Шенем”, оскільки ніхто не знав про правила, це змусило цих двох заплутатися навіть більше.
Біла морська черепаха, однак, була знайома з історією драконячого клану та, здавалося, дізналася, що з усього озера Ланью лишився лише ставок Вандзя. Одним реченням, Бай Цаннянь викрив Сяошеня, і його обличчя негайно потемніло.
Бай Цаннянь дуже серйозно їм пояснив:
— У клані драконів було заведено давати за ім'я один ієрогліф, а за префікс використовувати назву їхньої водної території. Таким чином, Його Високість раніше був Ланью від озера Ланью. Однак, оскільки озеро Ланью наразі зникло, якийсь час ми можемо звати його лише “Вандзя Шенем”. На місці озера Ланью лишився лише один глибокий ставок — ставок клану Ван.
Даомі:
— Хех.
Шан Дзію теж подумав, що це кумедно:
— Не чув, щоб Його Високість згадував про це раніше.
Йому було цілком очевидно, що Сяошень відчував сором.
Обличчя Сяошеня було напруженим, а його колір жахливим:
— Не записуй його так.
Шан Дзію сказав:
— Вандзя Шень… Ха-ха-ха, це доволі мило.
Сяошень:
— ……
Яка гідність залишиться у Його Високості з таким ім'ям? Як ненависно! Він так довго це від них приховував.
Сяошень так сильно злився, що після довгого часу нарешті вичавив такі слова:
— Чому ти так радієш? Згідно з описом Даомі, хіба ти тепер не невістка Ван?
Шан Дзію:
— ……
Бай Цаннянь:
— ……кхем!
Даомі божеволів:
— Я б не наважився! Я б не посмів, хех!!
У мить необережності, з нього вирвався сміх.
~*~
Новини про те, що тепер Сяошень відомий як Вандзя Шень, поширилися сектою Юлін, ніби пожежа, і швидко стали найпопулярнішою темою для обговорення.
— Не дивно, що нас захопили, і навіть брат Ван змінив своє ім'я.
— Ти помреш. Якщо брат Сяошень почув, що ти його так назвав, приготуйся більше ніколи в житті не брати книги.
— Хе-хе-хе, я говорю це лише потайки.
— Що ти кажеш, мій шисьон сьогодні писав, що брат Сяошень вже у Юлін, і йому немає потреби називатися якимось там Вандзя Шенем. Навіть якщо озеро Ланью досі не знайшли, його все одно варто називати “Ліґов Шень”.
— Ні, ні. Брат Сяошень тепер живе в Імператорському Палаці та захопив секту, тож його варто називати “Юлін Шень”!
Усі здивувалися, коли він це сказав.
Так! Юлін Шень!
Це гарне ім'я…
Усі підтримували варіант із “Юлін Шень”, але ніхто не ризикував заговорити про нього перед Сяошенем.
Пройшло ще декілька днів, і Дзінь Цяньдзи доповів Сяошеневі, що водні клани, що планують віддати шану Його Високості, прибудуть за кілька днів. Щобільше, людські королівства теж надіслали в Юлін своїх посланців з подарунками та просили про зустріч.
Сяошень здивувався:
— Посланці з королівств смертних? З регіону, який найбільше постраждав від дзяо?
Щоб подякувати йому?
Цими днями, особи, що одне за одним приходили до секти Юлін, усі були або культиваторами з різних сект, або представниками різних водних кланів. Він не бачив, щоб до цього дійства доєднувалися смертні.
Дзінь Цяньдзи погладив свою бороду:
— Ні. Чутки про те, що на землю спустився справжній дракон широко рознеслися людським світом, однак, оскільки свідки були з лише одного міста, чимало місць досі скептичні.
— Правляча родина цієї країни у минулому народила культиватора, тож вони мають деякі знання про культиваторський світ та певні зв'язки у нашому колі. З того, що я можу сказати, метою цих посланців є підтвердження чуток та демонстрація поваги.
Це було нормальним. Сяошень видав “о” та сказав:
— Тоді прийми подарунки та відправ їх геть.
Дзінь Цяньдзи кивнув та пішов.
Невдовзі, він повернувся:
— Ваша Високосте, цей смертний, він… він сказав…
— Що?, — спитав Сяошень Дзіня Цяньдзи, котрий мав такий вигляд, ніби хотів щось сказати, але вагався. — Я справді маю з ним зустрітися?
За якого дракона вони його мають? Вони думають, що можуть спокійно побачити його, давши дарунок? Тоді який сенс у тому, щоб називати це авдієнцією? З таким успіхом, це можна назвати туром.
Дзінь Цяньдзи витер піт. Вираз його обличчя був дещо дивним.
— Ні. Цей смертний сказав, що їхній новий імператор скоро сходитиме на трон, однак, оскільки він забрав корону у свого старшого брата, його сходження не зовсім законне. Він почув, що Ваша Високість у Юлін, і захотів спитати, чи не може він обміняти незліченні скарби з їхньої скарбниці на появу Вашої Високості на його коронації та політ двома колами над церемонією, щоб вони могли оголосити, що їхній правитель — син небес, син справжнього дракона…
Сяошень:
— ……
Він був у шокові з уяви цих смертних:
— Вони… вони можуть таке зробити?
Дзінь Цяньдзи голосив:
— Це також вперше, коли ваш канцлер зіткнувся з чимось подібним, тож я хотів поділитися цим дивним явищем з Вашою Високістю.
Запрошення було таким сміховинним, що Сяошень навіть не знайшов у собі енергії розізлитися.
Він сказав до себе:
— Я теж замислювався над цим — над тим, чому після вознесіння драконів на небеса, люди стали наймогутнішою расою… такою, що навіть дзяо не змогли зрівнятися. Тепер, здається очевидним, що навіть звичайні смертні мають сміливість лякати драконів…
Автору є що сказати:
Наскільки люди сміливі, настільки вони продуктивні.
Водні клани: “Що? Там дракон! Ми йдемо, щоб виказати шану Князю Драконів!”
Люди: “Що? Там дракон?! Привіт, Драконячий Князю, не хочете вирушити в тур?
Далі
Розділ 31 - Ставтеся до мене так, ніби я ваш патріарх
Люди були безстрашними. Це не просто вихваляння. Водні види цього світу безсоромно стверджували, що вони — нащадки справжніх драконів, але наважилися лише обережно надіслати подарунки, щоб промацати ґрунт та попросити про авдієнцію. Але люди подумали навіть про те, щоб запросити лазурового дракона для покращення своєї репутації. Коли Дзінь Цяньдзи почув, що сказав Сяошень, то також втратив мову. — Що ж, це правда. Люди справді люблять вигадувати схеми. Цей чиновник думає, що вони вирішили, що можуть спробувати. Якщо спрацює — чудово. Якщо ні — Ваша Високість не принижуватиметься до того, щоб особисто їх викривати. — Ось воно як? Звучить правдоподібно. Сяошень подумав, що це правда — жоден культиватор не переймався б такою дрібницею, мандруючи тисячі лі, щоб їх дістатися. Ми нічого не втратимо, спробувавши. Дзінь Цяньдзи: — Ха-ха. Вони справді занадто сміховинні. Але, здавалося, Сяошень раптово дещо пригадав та злегка посміхнувся: — Я чув, що це буде велика подія. Тож чи маю я піти? Дзінь Цяньдзи: — …Ваша Високосте?? Дзінь Цяньдзи був наляканий. Він сказав це Його Високості за жарт. Така абсурдна річ, він ніколи не міг уявити, що вона справді станеться. Як Його Високість міг справді це обдумувати? Спочатку він мав щодо цього доволі нещасний вигляд. Одна сторона ризикнула спитати, а інша справді наважилася це обдумати! — Ваша Високосте, це занадто! У вас є усі можливі скарби. Чи маєте ви дозволяти їм виряджати себе? Якщо Його Високість літатиме довкола кожного разу, коли вони проситимуть, це буде великою втратою статусу. Для такої дрібниці, це було того неварте. Справді не варте. — Але це звучить, ніби справді великий натовп. Де ця країна?, — продовжував випитувати деталі Сяошень. Дзінь Цяньдзи був дуже проти: — Ваша Високосте, будь ласка, передумайте! Сяошень легковажно промовив: — Я усього лише хочу трохи повеселитися. Шан Дзію показав мені людське свято. Ти знав, що у них навіть Драконячий танець є? Це було доволі цікаво. …Тож це продовження проблем, залишених цим сучим консортом! Дзінь Цяньдзи з ненавистю подумав, що це було занадто неприйнятно. — Як це може бути одним і тим самим? Якщо Вашій Високості цікаво, ви можете потайки погуляти у світі смертних. Попросіть двох учнів скласти вам компанію. Але вам не потрібно на це погоджуватися. — Я не хочу йти потайки, — відказав Сяошень. — Ти такий занудний. Хто з нас двох князь — я чи ти? — .., — Дзінь Цяньдзи відчував наближення головного болю. — Як щодо того, щоб Ваша Високість обговорив це з іншими підлеглими? Він відчував, що не зможе зупинити це наодинці, і справді не хотів бути єдиним, хто дратуватиме Його Високість. Сяошень погодився. Тож, Дзінь Цяньдзи пішов покликати лівого літописця, правого літописця, шпака, учнів Його Високості, цапів-відбувайлів Його Високість тощо — усіх. — …Ось так. Тепер Його Високість піддається спокусі та відчуває, що мусить побачитися з натовпом, — сказав Дзінь Цяньдзи, посилаючи князівні-консорту похмурий погляд. Сюань Вудзи був у розгубленості: — Але до чого тут я? Однак, усі його проігнорували. Юань Ґан підтримав Дзіня Цяньдзи: — Вчителю, який у вас статус? Як ви можете просто піти та зіграти у їхній виставі! Що за жарт! Якщо його наставник справді вирішить грати блазня, чи справді він матиме час вчити його кожного дня? Входячи до палацу, група людей розмовляла між собою. Сяошень вже з ентузіазмом дивився на карту. Він побачив, що вони зайшли, і сказав: — Дивіться. Ця нація Жон доволі велика, з широкою територією. Бачите, вона навіть межує з Північним океаном. Пройшло вже чимало часу, відколи я був біля Північного океану. Вах, його наставник занадто милий. Юань Ґан легко піддався його впливу: — Вчитель десять тисяч років не бачив гір, річок за земель. Чому він не може піти та повеселитися? Дзінь Цяньдзи: — …Я не говорив, що він не може. Він говорив, що Його Високість може піти потайки, однак не повинен принижувати свій статус та спеціально літати кілька кіл для людей. Юнь Дзижань розсміявся вголос: — Насправді, мені це видається цікавим. Це може стати чимось незабутнім. Драконячий Князь вирушив до людського світу і випадково побачив сходження смертного імператора на трон. Він запитав у небес та зрозумів, що це був доброчесний імператор. Тож він явив себе із дарунком солодкого дощу. Відтоді, йому поклонялися з пахощами. Це стане прекрасною легендою, котру передаватимуть тисячі років. З тим, як Юнь Дзижань це сказав, історія дещо змінилася. У цьому не було нічого неправильного, але порядок деталей перемішався. Навіть Дзінь Цяньдзи замовк… Зрештою, змиритися з таким варіантом було не так важко. Усього кількома словами, це навіть показало сили Його Високості у передбаченні та його величний статус. Він продовжував дивитися на Юня Дзижаня. Він теж був людиною. Не дивно, що він такий хитрий. Сяошень теж засміявся: — Даоський Наставник Дзижань доволі вражаючий! Юнь Дзижань відмахнувся та з гумором сказав: — Це тому, що князь вражаючий. Я думаю, що якщо Ваша Високість не відповість на їхнє запрошення, вони просто самі підроблять щось сприятливе. Дзінь Цяньдзи знову був у шокові. Вав, люди справді підступні. Сяошень був драконом і тому ще більше захопився цією новизною. Дракони так не бавилися. Не важливо, скільки вони вихвалялися, все ставало очевидним, щойно вони починали битися. Усе залежало від їхніх справжніх навичок. Якщо взяти його за приклад, навіть попри те, що він був сином Володаря Дженьбао, лазуровим драконом, якби він не зміг перемогти інших членів клану, то не зміг би й стати князем будь-якої великої води. Але якщо подумати про це ретельніше, це не було вже аж так несподівано. Усі людські “прекрасні легенди”, здавалося, мали якусь внутрішню історію, як зі сприйняттям золотого дракона… Підступний консорт… Ні, князівна-консорт дбала про це ще менше. Знудьгований, Шан Дзію сказав: — Така дрібниця була варта того, щоб вести мене сюди на обговорення? Якщо він хоче піти, то має піти. Дзінь Цяньдзи подумав, що він справді підступна дружина. Він не переймався іміджем Його Високості. Не дивно, що він волів з’ясовувати стосунки з Його Високістю на очах в інших. Але з тим, як це подав Юнь Дзижань, усі, здавалося, були готові це прийняти. Як і сказав Юань Ґан, минуло десять тисяч років, відколи Сяошень бачив гори та ріки культиваторського світу. Цілком нормально, що він хотів піти та знайти трохи пригод. Просто як Князь Драконів, якщо він брав участь у таких церемоніях, навіть якщо інші люди ніколи про це не згадуватимуть, літописці все одно мали піти разом із ним та все записати. Сяошень: — Ха-ха. Тоді, коли я даруватиму їм солодку дощову воду, я, мабуть, мушу сказати їм кілька слів. Я зараз же почну про це думати — Баю Цанняню, приготуйся. Коли прийде час, я виголошу їх лише один раз. Бай Цаннянь: — …… Він подивився на схвильованого Драконячого Князя і тихо зітхнув… — Дзіню Цяньдзи, іди надай людському посланцю відповідь. Сяошень раптово пригадав щось та спитав: — Правильно, переконайся, що дізнаєшся точний час. Хіба члени водних кланів не прийшли до мене на зустріч? Дзінь Цяньдзи забарився: — Добре, Ваша Високосте… Цей чиновник піде. Що вже говорити про Дзіня Цяньдзи, навіть смертний посланець, який прийшов із проханням, був ошелешений. Він і не очікував, що дракон на це погодиться. Зрештою, відстань між кланом драконів та звичайними людьми, мабуть, вимагала три чи п'ять сект Юлін, щоб її перетнути. Звичайні люди лише захоплювалися сектою Юлін здалеку там, де існували культиватори. А Сяошень був власником її боргу. Цей посланець був кимось, хто лише почав вдосконалюватися. Можливо, пересічна людина ще мала б якість нереалістичні фантазії. Але він жив у цьому світі, тож ще чіткіше розумів між ними різницю. Він справді не мав великих сподівань. Хто б знав, що він справді зможе запросити дракона. Що шокувало ще більше, так це те, що Юнь Дзижань раптово став відомим поетом та драконячим літописцем… Посланець тупо промовив: — Ем… Тоді що… ми маємо приготувати? Чи бажає Його… Його Високість залишитися в озері чи палаці..? Дзінь Цяньдзи зневажливо відповів: — Чи можна жити в озері? Не турбуйся про це. Просто оберіть хорошу дату та прийміть його в день церемонії! Посланець майже хотів сказати, мовляв, але наша церемонія містить багато частин. Але він один раз поглянув на вираз обличчя Дзіня Цяньдзи й не ризикнув нічого сказати. Зрештою, чи справді він хотів спланувати для Його Високості дракона конкретні дату та час, щоб прилетіти? Звісно він літав коли хотів, і вони мали йти йому назустріч. ~*~ Незважаючи на те, яким шокованим був людський посланець, Сяошень знову почав скеровувати учнів секти Юлін, щоб вони шукали озеро Ланью. Він вже збирався вирушати, але вони досі не знайшли його воду. Він збирався йти назовні вбогим. Учні секти Юлін зробили майже все, що могли, але справді не знайшли шовковий мішечок, що містив озеро Ланью. — Скажи, чи може бути таке, що твоя наставниця тебе обманула? Що насправді озеро Ланью вознеслося разом із нею?, — торкнувся підборіддя засмучений Сяошень. Він вже безліч разів випитував у Шана Дзію відповідь на це запитання. Шан Дзію визирнув з вікна та рівно сказав: — Чому б їй возноситися з твоєю водою? — Звідки мені знати? Ми просто не можемо її знайти. Якби вона була за межами секти, якби її віддали комусь іншому, ніхто не зміг би втримати таку таємницю від чуток. Крім того, ви всі говорите, що Чень М’яосян була одиначкою і не мала багато зв’язків зі сторонніми, — промовив занепокоєний Сяошень. — Я подумав про це і просто відчув, що вона потайки забрала воду… з собою? Він побачив, що Шан Дзію все ще нічого не говорив і залишався справді незрозумілим для сприйняття. Останнім часом, іноді йому було важко відрізнити Шанів Дзію. Він штовхнув його: — Швидко скажи, чи це можливо. Не будь таким. Хіба я вже не сказав, що не заберу воду і не втечу одразу після цього? Шан Дзію: — Я знаю. Але моя наставниця не мала в цьому потреби. Навіть якщо ти знайдеш озеро Ланью, то не забиратимеш його із собою під час вознесіння, чи не так? Тож чому б це робила наставниця? — Це правда, — для Сяошеня, пошуки озера Ланью були справою принципу. Це було велике озеро, за яке він отримав титул. Воно було тим, за що він боровся з багатьма драконами, тим, що він захищав і тим, де він спав. Він у розпачі сказав: — Ех, але зараз я справді хочу на озеро Ланью. Шан Дзію кинув погляд на гірські вершини вдалині та учнів Юлін, що досліджували кожен квадратний цвень. Він заспокійливо сказав: — Можливо, вони зовсім скоро її знайдуть. Цієї миті підійшов і Юань Ґан: — Наставнику, усі водні види прийшли на авдієнцію. Нещодавно, Даомі відправили слідувати за Баєм Цаннянем, цим новоприбулим літописцем морською черепахою. Усі відчували, що це просто чудово — мати добрі стосунки з главою. Спочатку він слідував за драконом, тепер за білою морською черепахою, так багато переваг… — Вони тут, — потягнувся Сяошень. — Тоді ходімо зустрінемося з ними. Він сказав Шанові Дзію: — Ти теж мусиш піти. Шан Дзію засміявся: — Я теж? Сяошень впевнено сказав: — Звісно ти мусиш піти. Сяошень вирішив з'явитися разом зі своїм консортом, щоб не дати водним видам думати, що Його Високість та його консорт не закохані, і що вони досі мають шанси, надсилаючи йому своїх людей. Це б було проблематично. Коли вони прибули до головної зали палацу, то побачили, що там вже були присутні Дзінь Цяньдзи, Бай Цаннянь та Юнь Дзижань. Там були навіть учні Юлін, щоб підтримувати порядок. Не всі вміщалися в палац. Чимало водних видів стояли поза ним. Вони всі були одягнені у свої найвишуканіші вбрання. Перли та дорогоцінне каміння сяяло так яскраво, що люди заледве могли тримати очі розплющеними. Сяошень вийшов з задньої кімнати. Він був мовчазним та тримався сам по собі, тихо з’являючись перед ними. Навіть так, усі культиватори одразу його помітили, особливо водні види. Вони говорили у маленьких групках, але в одну мить зупинилися. Їхні голови були високо підняті, але зараз вони опустили їх перед Його Високістю, котрий мав на голові два делікатні драконячі роги. Бай Цаннянь також поглянув на Сяошеня. Ніхто ще не бачив, на що це схоже — коли водні види віддавали драконові шану. На відміну від звичайних представників, на кшталт тих, що присилали гарненьких рибок, ці були чинними правителями їхніх водних дворів. Відколи дракони вознеслися, вони були найбільш шанованими правителями. На перший погляд, Сяошень був лазуровим драконом, що заледве досяг дорослого віку. Зазвичай він навіть проводився дещо жорстоко та непомірковано. Можливо, тільки тоді, коли він відрубав голову дзяо Яна Су, він видавався справді величним. Ніхто не знав, як він зараз поводитиметься. Але, оскільки зараз він був єдиним драконом, водні види, ймовірно, підлещуватимуться до нього, яким би він себе не показав. Сяошень лише ліниво опустився на нефритовий трон, який йому підготував Дзінь Цяньдзи. Шан Дзію став ліворуч від нього. Сяошень не був вбраний як ці водні види; він був одягнений у свій повсякденний одяг. На його талії був звичний хмарний пояс. Він озирнувся довкола — у його очах промайнуло темно-зелене сяйво. Усі водні клани в палаці відчули, що їхні серця пропустили удар, і одночасно низько вклонилися. Сяошень злегка кивнув та просто сказав: — Сьогодні у небі висить веселка, а повітря сповнене вологою. Ймовірно, вночі дощитиме. На мить, усі водні види були дещо розгублені. Деякі легенди згадували, що під час зустрічі з давнім драконом, той обов'язково згадає про нещодавній дощ. Але оскільки це було занадто давно, ніхто не міг підтвердити цей факт. Сяошеневі слова були найсильнішим доказом, і це легко сказане речення змусило водні види вибухнули емоціями. Це змусило їх глибоко відчути, що вони навідували дракона з десяти тисяч років тому, і якою честю це для них було. Ніхто раніше не віддавав драконові шану. Крім легенд, вони також чули, що навіть попри те, що Його Високість — лазуровий дракон, наразі він дуже бідний, з усього лише кількома цінними речами. Навіть його водні володіння викрали. І він був юним… Але якщо подивитися на нього зараз, нічого з цього не вплинуло на його спокій. Навіть більш здивованими за ці водні види були учні секти Юлін. Вони почали сумніватися, чи був той Сяошень, якого вони знали, справжнім. Того дня, коли він бився з Яном Су, навіть попри те, що він мав силу справжнього дракона, він все ще був не зовсім вишуканим. Зазвичай, у Юлін він видавався щонайбільше зухвалим та тиранійним… Тепер, поводячись абсолютно стримано, навіть не показуючи свою драконячу форму, він все ще викликав у цих водних видів захоплення. Водні види підтримали розмову Сяошеня та почали обговорювати сьогоднішній дощ. Деякі зі старших, зазвичай спокійних представників, навіть заїкалися, поспішаючи поділитися власними судженнями про сьогоднішню дощову воду, щоб продемонструвати свої здібності. Сяошень дуже невимушено висловив вступне слово, а потім дозволив іншим висловитися. Він ніби спостерігав за грою кожною. Він нейтрально кивнув, його темно-зелені очі були такими самими холодними, що й у його драконячій формі. — Роки тому, великий бог вказав на гори, ріки, озера та океани як лей-лінії та артерії небес та землі, назавжди визначаючи їхню долю. Усі водні види світу використовують техніки первинної води та слідують законам лазурових драконів. Володар Дженьбао вознісся одним лише реченням. Більше ніхто не зумів повторити його дхарму. У давні часи говорили: “пірнайте в океан, щоб вдосконалюватися, або виходьте з води та слідкуйте за драконами”. Сьогодні, у Юлін, навіть попри те, що тут немає великого озера, а лише води річки Ліґов, вас не мали просити вирушати так далеко, щоб повернутися. Очі усіх присутніх широко розплющилися. Що… Що б це мало означати? Сяошень підняв руку: — Якщо ви хочете йти Великим Шляхом, ви маєте вхопитися за Божественну Можливість. Річка Ліґов залишила свій звичний шлях та здійнялася у небо над ними у вигляді спіралі. Просто у ній виник силует лазурового дракона. Але учні Юлін точно знали, що це, безумовно, не Сяошень. Це тіло було навіть більшим. Його очі були холодними, але співчутливими, через що іншим було важко дивитися на них прямо. Лазуровий дракон довго завивав у небі. Ніхто не знав, чому. Але в розгубленості вони знали лише, що цей звук, здавалося, охоплював незліченну кількість Шляхів, б’ючи їх просто в Лін Тай*. *акупунктурна точка Після цього моменту, не було жодної потреби в поясненнях. Усі захоплено хитали головами. Вони зрозуміли, що це, мабуть, момент, коли Володар Дженьбао вийшов за межі Шляху! Майже усі — не лише водні види — сіли в позу лотоса, щоб внутрішнім чуттям осягнути глибинне значення. Навіть якщо ілюзія не могла показати Володаря Дженьбао в його повноті, навіть якщо вони не розуміли, що він говорив, навіть якщо вони могли усвідомити лише один відсоток Шляху лазурового дракона, це все одно було незрівнянно корисно. Навіть якщо вони вже підтвердили свій Шлях до просвітлення, це все одно було дуже вигідно. Сяошень оглянув присутніх та вловив кожен вираз обличчя. Іншої миті, він нарешті махнув рукою, прибираючи ілюзію. Звідусіль зітхали. Усі дивилися на руку Сяошеня, ніби там були приховані незліченні скарби. Навіть без озера Ланью, Його Високість… зрештою, інші все одно його прагнутимуть. В одному лише його диханні можна було побачити всередині нього походження усіх існуючих водних технік! Водні види знову вклонилися йому, справді щиро. Навіть якщо вони ніколи раніше не бачили Драконячого Князя, вони зовсім не розчарувалися у видовищі Його Високості Сяошеня. Насправді воно набагато перевершило їхні очікування. Лише тоді Сяошень спитав: — Я поглянув і… Як так сталося, що тут так небагато дзяо? Його тон був набагато буденнішим. Ті, хто добре його знали, підозрювали, що він влаштував пастку, бо тепер усі водні види мали підтримувати його, що б він не сказав. Один з дзяо вийшов уперед та відповів: — Ваша Високосте! Насправді, декілька днів тому, у багатьох дзяо викрали їхні перлини. Деякі поранені та мертві. Крім того, вони підозрюють одне одного і боряться між собою, тому й затрималися. Цей слуга думав, чи не зможе Ваша Високість узяти ситуацію під свій контроль… Сяошень промовив із поганим ставленням: — Хочете, щоб я узяв під контроль ваші міжусобиці? Ви що, вважаєте мене своїм патріархом?! Учні Юлін: — ??? Дзяо ніяково кивнув, сварячи себе: — Так, так. Дзяо — суперечливий народ, який ворогує між собою, на нас не можна покластися. Ваша Високосте, будь ласка, не сприйміть за образу. Я впевнений, що пізніше вони прийдуть, щоб попросити вас про покарання. — Мене це не турбує. Чи я повинен почекати їх?, — жорстко сказав Сяошень. — За кілька днів я збираюся вирушити на прогулянку, щоб повеселитися. Що? Його Високість йтиме на прогулянку..? Усі водні види раптово сповнилися надії та почали теревенити, натякаючи на власні території. Кожен переконував, що їхні володіння були найвеселішими місцями культиваторського світу. — Ви всі, не переймайтеся цим. Я збираюся прогулятися зі своїм консортом, — сказав Сяошень, тримаючи Шана Дзію за руку. Згідно зі словами Даоського Наставника Юня Дзижаня, він, очевидно, не міг сказати цим водним видам, що збирається взяти участь у виставі. Водні клани нарікали на втрачену можливість. Шан Дзію розвернув руку так, щоб теж триматися за Сяошеня, і навіть трохи її стиснув. — Ваша Високість такий турботливий. Насправді, це правда було нічим, але Сяошень занадто далеко про це подумав — і його обличчя почервоніло. Шан Дзію: — …… Водні види побачили, що у Його Високості багряні щоки, і подумали, що, говорять, люди червоніють лише коли вони емоційні. Але з флером Його Високості, він справді мав величний вигляд. Стародавні дракони були справді елегантними створіннями. Зрештою, у них не було інших драконів для порівняння. Отже, багато водних видів теж почали полум’яніти. Сяошень запросив усіх на бенкет. Учні секти Юлін проводили водні види. Сюань Вудзи став перед старою черепахою та голосно сказав: — Старійшино, сюди, будь ласка– Стара черепаха підвела голову. Якимось чином, він насилу зробив на своєму зморшкуватому обличчі дві рожеві щоки. Він сказав тонким, м'яким голосом: — Гмм… Сюань Вудзи: — ……
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!