Сяошеневі справді подобалося це відчуття. Насправді, відколи він зустрів Шана Дзію, кожен контакт із ним робив Сяошеня надзвичайно щасливим.
Навіть якщо це був інший Шан Дзію, якого він недолюблював, просто від того що він був “Шаном Дзію”, Сяошень все ж тремтів, коли той торкався його драконячих рогів.
Цей комфорт був таким, ніби він повернувся до найбільш знайомого йому світу.
Це був океан, місячне сяйво та, можливо, навіть тиха компанія Володаря Дженьбао. Більше нічого не було; лише простий спокій та насолода.
Він надавав перевагу поцілункам. Він думав, що не було нічого приємніше за це.
Однак, Шан Дзію дозволив йому дізнатися, що було щось навіть більш захопливе за поцілунки. Не говорячи вже про розпуск усіх водних кланів, якби Шан Дзію зараз попросив його змінити ім'я на Юлін Шень, він би, ймовірно, погодився…
Шан Дзію, мабуть, був дуже задоволений відповіддю Сяошеня, тому що знову відгукнувся на Сяошеневі вимоги.
~*~
Лежачи в руках Шана Дзію, Сяошень лизнув свою нижню губу та ліниво спитав:
— Коли ти зможеш повністю реалізувати потенціал свого меча?
Йому було дещо цікаво. Якби дух меча був повністю вдосконалений, наскільки неймовірним він міг би бути?
— Не знаю, — відповів Шан Дзію.
Навчання ґрунтувалося на вченнях наставника, однак культивація випливала з власного розуміння. Вдосконалення кожної людини відрізнялося. Мало того, меч Шаньхе був унікальним та безпрецедентним, тож все покладалося на дослідження його власника. Можливо, він ніколи не досягне свого максимального потенціалу або, можливо, стане досконалим вже наступної миті.
Він поглянув на Сяошеня у своїх обіймах і задумливо сказав:
— Якщо колись меч стане досконалим, тоді я зможу зв'язати себе узами шлюбу з лазуровим драконом та попросити його бути моїм партнером на віки.
Сяошень подивився на нього вгору та радісно засміявся, його тон був сповнений природної гордості:
— Хто зможе зв'язати лазурового дракона?
Не встиг Шан Дзію нічого сказати, коли Сяошень знову захопився і прямо заявив:
— Ще раз!
Шан Дзію:
— …
Сяошень все ще був досить уважним. Як і під час першого поцілунку з Шаном Дзію, він обвився довкола Шана Дзію настільки, що той майже не міг дихати:
— Що сталося? Ти погано відпочив?
Шан Дзію:
— ……Я в порядку.
~*~
У тимчасовому Імперському палаці.
Сяошень:
— Нехай усі ці випадкові представники водних кланів підуть. Розпусти їх.
Дзінь Цяньдзи не міг у це повірити:
— Ваша Високосте! Що це значить?
Усі вони були гарненькими та привабливими, а нещодавно їх навіть навчили бою. На них було приємно дивитися, і вони могли битися, кожен з них — еліта водних кланів!
Сяошень озирнувся на Шана Дзію, який неуважно читав поруч, і коротко кашлянув:
— Я обміркував це, і в цьому справді немає потреби. Озеро Ланью ще не знайшли, а якщо запхати усі ці водні види у мою теперішню річку, вона відчуватиметься переповненою, особливо коли вони всі такі великі.
Він лише недбало кинув погляд на Шана Дзію, але Дзінь Цяньдзи миттєво зрозумів, що відбувається, і не стримався від легкого відчуття суму.
Шан Дзію був занадто територіальним. Кілька днів тому, Дзінь Цяньдзи із великими зусиллями зумів утримати тут ці водні види, щоб прикрасити це місце, але зараз жодному не можна було залишитися, їх усіх викидали без жодного винятку!
Дзінь Цяньдзи мав свої турботи із Шаном Дзію, що сидів неподалік, і обережно передав послання:
— Ваша Високосте, якщо у вас є застереження, тоді я, ваш покірний слуга, маю спосіб потайки перейти річку Вей.*
*таємно просуватися невідомим шляхом для досягнення мети
Сяошень:
— Потайки що? Що ти маєш на увазі?
Дзінь Цяньдзи одразу ж занурився у саморефлексію. Навіщо він використав ідіому? Він квапливо прошепотів:
— Я знайду спосіб таємно…
Наприклад, він міг підібрати кількох членів водних кланів, щоб вони приєдналися до секти Юлін! Тоді вони будуть законними учнями секти, і, таким чином, зможуть навіть увійти до тимчасової резиденції, щоб служити Його Високості!
Як великого канцлера, хіба це не було його обов'язком — допомогти своєму володарю з його турботами?
Дзінь Цяньдзи не вихвалявся, говорячи це — з покоління в покоління передавалося чимало методів. Сє Кужон завжди заявляв, що скромно відхилив пропозицію стати великим канцлером, але насправді він би зовсім не зміг конкурувати з цією черепахою.
— Мені це не треба. Не треба!, — коли він говорив це, Сяошень навіть був трохи сором'язливим. — Та де б я взагалі знайшов час дивитися на інших риб та креветок?
Дзінь Цяньдзи:
— ……
Зрозумів. Зрозумів.
Вираз в очах Дзіня Цяньдзи декілька разів змінювався, поки він дивився на Шана Дзію. Він повірити не міг, що…
Шан Дзію, сумнозвісно відомий у культиваторському світі своєю жорстокістю, який навіть кілька днів тому побився з Його Високістю, несподівано зміг так добре стратегічно давати й брати, змінюючи свої методи, щоб майстерно тримати серце Сяошеня в лещатах.
Дзінь Цяньдзи подумав, що, в такому разі, він теж має розвернутися за вітром, і сказав:
— Ваша Високосте, ви хочете викликати водні клани, які заплатили данину?
Сяошень на мить замислився. Деякі з цих речей виявилися досить непоганими після того, як їх випробували декілька днів тому. Він вказав на кілька предметів і сказав:
— Підношення, запропоновані цими підданими, були доволі гарними. Можеш викликати їх для авдієнції. О, точно, не забудь сказати їм не приводити ніяких риб чи равликів. Дарувати себе теж заборонено!
Дзіня Цяньдзи кинуло в піт. Він і справді чув, що деякі з кланів використовували цих красунь як першу хвилю атаки й на той випадок, якщо Його Високість викличе їх на авдієнцію, збиралися запропонувати себе за сексуальних партнерів — особливо представники клану драконів потопу дзяо, які вже почали міжусобну боротьбу.
Враховуючи те, що Шан Дзію вже закріпив свою позицію, Дзінь Цяньдзи перемкнувся на почуття консорта, навмисно підвищуючи голос:
— Ваша Високосте, здається, у вас із консортом досі не було офіційної весільної церемонії. Людська раса має багато традицій та правил етикету. У такому випадку, чому б не призначити церемонію? Це також може допомогти водним кланам дізнатися наміри Його Високості, щоб віддано служити обом Високостям.
Щойно Сяошень це почув, він озирнувся на Шана Дзію. Він пригадав, що, здається, у людей і справді багато традицій, і вони насолоджуються великими видовищами. Раніше Шан Дзію водив його подивитися на драконячий танець на фестивалі людської раси.
Однак, раніше Сяошень також хотів підібрати правильного Шана Дзію, але той відмовився, тож Сяошень не був впевнений у тому, що він думав.
— Я маю спитати.
Дзінь Цяньдзи був стривожений, його голос стишився:
— Чи не є Ваша Високість трохи… трохи…
Сяошень:
— Трохи що?
Дзінь Цяньдзи:
— Боязким чоловіком.
Це було людським висловом. Сяошень зрозумів лише наполовину, проте він знав, що означало “чоловік” та “боязкий”, тож легко здогадався, що Дзінь Цяньдзи хотів цим сказати. Він розлючено вигукнув:
— Та що ти знаєш, старий холостяче!
Дзінь Цяньдзи:
— ……
Отримавши сувору догану, Дзінь Цяньдзи вибіг, тримаючись руками за голову та думаючи, що Його Високість не може прийняти навіть дещо інакшу думку.
Невдовзі після того, як Дзінь Цяньдзи вибіг, сектою Юлін пронеслися крики членів водних кланів. Це були водні види, які щойно дізналися, що їх збираються прогнати. Крім суму та розбитого серця, вони також сподівалися, що, якщо плакатимуть достатньо гучно та розпачливо, Його Високість, можливо, пожаліє їх.
На жаль, Сяошень у цей час був із Шаном Дзію, тож навіть якщо він міг почути та побачити цю виставу, він би лише махнув рукою, щоб створити заклинання звуконепроникного бар'єру.
Попри те, що він насварив Дзіня Цяньдзи, Сяошень досі пам'ятав його попередню пропозицію. Він підійшов до Шана Дзію та пробурмотів:
— Ти чув? Дзінь Цяньдзи сказав, що ми можемо долучитися до людської традиції та влаштувати весілля.
Під знервованим поглядом Сяошеня, Шан Дзію лише похитав головою:
— Немає потреби.
— Ох, — Сяошень пригадав, що Шан Дзію сказав раніше, і промовив розчарованим тоном: — Ти досі хочеш ту угоду? Тоді прямо скажи мені про це. Яку саме угоду ти хочеш? Якого весілля ти бажаєш?
Шан Дзію провів пальцями по краю Сяошеневого рога, поки кутик його рота піднявся у кривій посмішці. Не те щоб він не хотів, скоріше не наважувався. Навіть якщо він сказав це, то нечітко… тому що боявся отримати невтішну відповідь.
Щобільше, деяких речей він досі не розумів…
Коли Сяошень побачив, що Шан Дзію насупився, то відчув, як на нього нізвідки нахлинула хвиля меланхолії, тож просто забрався в обійми Шана Дзію:
— Я сказав щось не так? Ти засмучений.
— Ні. Поки ти поруч, я щасливий, — зітхнув Шан Дзію.
Попри зітхання, Сяошень міг чути, що його слова були щирими, що змусило його замислитися, мав він радіти чи ні.
— Тоді… тоді, як щодо цього? Нумо зробимо щось особливе та радісне, що роблять лише драконячі пари, — сказав Сяошень.
Шан Дзію поглянув на нього. Це знову сталося. Йому справді не варто було приводити Сяошеня до цього…
Здавалося, ніби Сяошень став трохи залежним.
— Ні, ні, це інше, — запевнив Сяошень.
Шан Дзію усміхнувся. Виявилося, що Сяошень просто хотів підбадьорити його.
— Добре. Що мені робити?
Летіти дев'ять днів, щоб побачити місяць, чи пірнати у глибини океану у пошуках дорогоцінних перлин? Чи, можливо, навіть добряче побитися?
З історій, що передавалися з давніх часів, численні поетичні легенди клану драконів промайнули в його голові.
Щойно Сяошень почув його відповідь, то миттєво викотився з обіймів Шана Дзію та впав на підлогу. Водночас він перетворився на довгого лазурового дракона та підкинув м’яку щітку та порцелянову пляшечку.
— Допоможеш мені почистити та зволожити луску. Це й інтимно, і радісно, і щось, що найбільше подобається робити драконячим парам. Ти точно будеш щасливим після цього.
Передбачалося, що обидві сторони будуть чистити одне одного, але, оскільки Шан Дзію не мав ніякої луски, це буде лише чищенням Сяошеня Шаном Дзію.
Шан Дзію:
— ……
Можливо, це не обов'язково покращить його настій, але безумовно не залишить часу на сум. З розмірами Сяошеня, він боявся, що це займе весь день.
Зі сміхом, Шан Дзію нахилився, щоб підібрати щітку, і справді почав з луски на Сяошеневій шиї, ретельно очищаючи кожну лусочку.
Цей процес був чимось, що драконячий клан залишав лише для тих, кому вони довіряли, та з ким були близькими. Раніше, Сяошень завжди чистився сам.
Блиск драконячої луски був на сімдесят відсотків натуральним та на тридцять штучним.
— Ох, це так комфортно, — Сяошень перевернувся на спину, відкриваючи живіт та спрямовуючи вгору короткі кігті. Луска там виявилася світлою та тонкою, видаючись білою та ніжною. Але насправді, якби він торкнувся її рукою, то відчув би шар гнучких та міцних тонких лусочок.
— Тоді ми спочатку почистимо твій живіт?, — теплим голосом спитав Шан Дзію.
Ворсинки щітки щойно торкнулися живота Сяошеня, коли його короткі драконячі кігті двічі клацнули, а все його тіло здригнулося:
— Ой-ой! Ха-ха-ха-ха-ха-ха! Це так лоскотно! Ох! Вона торкнулася моєї зворотної луски! Ха-ха-ха-ха.
Усі дракони мали зворотну луску. Це було їхнім слабким місцем. Положення зворотної луски було різним для кожного дракона і його, природно, не розкривали так легковажно.
Сяошенева довіра шокувала Шана Дзію. Сяошень здавався невинним та несвідомим життя, але його бої були доказом, що він не такий простий. Інакше клан драконів не став би тим видатним кланом, яким був у давнину. Крім того, він був сином Володаря Дженьбао.
І попри все, Сяошень хотів розкрити йому положення своєї зворотної луски. Що це означало? Чи були Сяошеневі почуття до нього не просто на рівні симпатії?
Але невдовзі, до того, як Шан Дзію став неспокійним, Сяошень махнув хвостом та сказав із червоним обличчям:
— Це…
Шан Дзію:
— ……
Шан Дзію зітхнув та, чистячи м’якою щіткою Сяошенів живіт, порадив:
— Ти все ще юний. Тобі потрібно стримуватися.
Шан Дзію лише подумав про це, коли, цього разу Сяошень миттєво продемонстрував кмітливість за межами своєї невинності:
— Це не те, що ти сказав, коли попросив розпустити гарем.
Шан Дзію:
— ……
Шан Дзію раптово відчув усередині тіла боротьбу, і що інша його частина хотіла забрати контроль.
Тим часом Сяошень теж дивився на нього поглядом дракона, що побачив свою жертву, і підштовхнув:
— Поквапся!!
Шан Дзію вже давно контролював це тіло, тож, мабуть, це був час появи іншого “його”, але як він міг цього хотіти…
Ймовірно, Сяошень цього не усвідомлював, але іноді він був навіть безжальнішим за “нього”. Зрештою, це він не зміг прийняти навіть те, щоб члени водних кланів залишалися у секті Юлін.
Не змигнувши оком, Шан Дзію жорстко стримав свою бунтівну половину та ніжним голосом звернувся до Сяошеня:
— Тоді дозволь мені спочатку почистити твій хвіст.
Сяошень радісно покрутився:
— Добре!
~*~
Бібліотека.
Сяошень підійшов та сів на коліна до Шана Дзію, запитуючи учнів секти Юлін:
— Як проходять пошуки моєї води?
Учень нижче відповів:
— Вчителю, ми шукаємо вздовж і впоперек, ми вже обшукали половину секти Юлін, однак не знайшли й сліду. Чи можливо, що ця М’яосян Юаньдзюнь загубила її десь в іншому місці?
— Звідки мені знати?, — знову спитав Сяошень, відкидаючись назад у поганому гуморі.
Коли його настрій був хорошим, він би подумав зробити це та інше, а коли поганим — ще більше. Він охопив руку Шана Дзію пальцем.
Але Шан Дзію не відреагував, що змусило Сяошеня розгубитися.
Учень поглянув на це та квапливо сказав:
— Тоді ми продовжимо шукати.
Він швидко відступив із багатозначним поглядом.
Шан Дзію:
— Хехе, так поспішаєш її знайти? Анітрохи не хочеш зачекати?
Щойно Сяошень почув, що Шан Дзію змінився на іншого, то зістрибнув та спитав:
— Що ти маєш на увазі?
Шан Дзію залишився на тому самому місці, але, з якоїсь причини, раптово став роздратованим та холодно мовив:
— Не думаєш, що це дивно? Він такий добрий до тебе, однак йому байдуже на допомогу тобі у пошуках озера Ланью, і він відмовляється завершити з тобою весільну церемонію.
— Це все тому, що ти нам заважаєш. Ти хочеш знайти ту колишню дружину та зайняти позицію нареченого.., — Сяошень втратив мову.
Шан Дзію знав, що “він” робив, коли пригнічував себе. Крім того, Сяошеневе занепокоєння озером Ланью щойно змусило його затремтіли від дискомфорту, а його тіло спалахнуло злістю. Він стиснув зуби та сказав:
— Це тому, що ми всі знаємо, що щойно ти знайдеш озеро Ланью, то більше не турбуватимешся про це місце.
Сяошень був шокований та насупився.
Шан Дзію поглянув на Сяошенів хмарний пояс на талії та сказав:
— Я знову і знову обдумував це, і кожного разу це відчувалося неправильним. Ти — лазуровий дракон, син Володаря Дженьбао. Чи справді Володар Дженьбао не наглядав за тобою, залишаючи охороняти гору Кай Мін? Щобільше, незважаючи на те, що ти — Драконячий Князь, у тебе нічого немає, ти майже не маєш духовної зброї. Ймовірно, Володар Дженьбао збирався забрати тебе на небеса будь-якої миті після завершення охорони гори. Піднімаючи просто в небо, чи не так?
Сяошень ще не досягнув того рівня, щоб вознестися, але Володареві Дженьбао було б нескладно розв'язати цю проблему!
Він зміг одним лише словом прорватися крізь рівні та забрати увесь клан драконів на небеса. Тож, цілком природно, що він міг би з легкістю провести Сяошеня просто на небо. Що припускав Шан Дзію, було недалеким від істини. Він навіть здогадався, що Сяошенів пояс з хмарки був інструментом, який він використає для того, щоб вирушити на небеса.
Якби не нещасний випадок, спричинений чоловіком у червоному та Засновником Фаном Цвенем, Сяошень би не затримався так надовго.
— Володар Дженьбао і справді залишив мені ниточку до небес, — чесно сказав Сяошень. — Весь мій клан там. Природно, що і я піду на небеса.
— Як я і думав, — Шан Дзію засміявся, але в його голосі був смуток. — Я для тебе всього лише весела розвага у світі смертних і не наважуся перешкоджати тобі стати безсмертним. Коли ти ним станеш, я залишуся звичайним смертним. Якщо я одного дня теж зможу вознестися на небеса, і ми знову зустрінемося, минуть вже тисячі років. Або, можливо, я зникну на пів шляху своєї культивації. У всякому разі, зрештою, немає різниці — ми будемо звичайними незнайомцями на різних шляхах… Хіба не всі дракони однакові? Залишаєте позаду емоції, але не свої серця.
Здавалося, Сяошень смутно почув у цій промові “його”. Він був половинчастим та нерозрізненним, ніби з ним водночас говорили обидва Шани Дзію.
Крім того, тепер Сяошень краще розумів, чому Шан Дзію відмовлявся завершувати з ним церемонію.
Для людей, стати культиваторськими партнерами означало щось унікальне та особливе. Пара присягалася стояти пліч-о-пліч, рука об руку, до кінця світу.
Драконячий клан, навпаки, був набагато безсердечнішим.
Строго кажучи, тривога, яку відчував Шан Дзію, не була пов'язана ані з небесами, ані з вознесінням.
Кохання народжувалося з серця, а серця — з природи. Почуття драконячого клану були ніби хвилі, їхні серця були ніби течії, а їхня природа — ніби вода. Такий вже клан драконів; навіть без вознесіння, знайдуться інші причини.
Таким чином, Шан Дзію насправді хвилювався, що Сяошень усього лише грався, миттєво захоплений цими стосунками, але піде будь-якої миті.
Можливо, він теж у свідомості Сяошеня був незначним, і, зрештою, не було ніякої різниці між ним та численними драконячими нареченими, яких так легко підібрати з води.
Сяошень затнувся:
— Ні! Це неправда! Як ти можеш так говорити про весь клан драконів? Такі дракони є, але я — не такий!
Сяошень незв’язно пояснював, боячись, що Шан Дзію йому не повірить:
— Що ж, спочатку я не думав про це так… ні, скоріше, я взагалі не надто про це думав. Не навмисно. Просто… Просто я побачив його… тебе, і ти одразу мені сильно сподобався. Але потім, повільно, я відчув… Я не хочу з тобою розлучатися і хотів забрати із собою на небеса. Володар Дженьбао зумів забрати туди весь клан драконів. Я б теж зміг знайти спосіб… у будь-якому випадку, навіть якби ми тимчасово розлучилися, то точно не було б такої дивної розлуки. Я зовсім не такий дракон.
Говорячи це, він подумав про дещо, та торкнувся свого живота:
— Ти знаєш! Я навіть не приховував від тебе свою зворотню луску!
— Ти справді знаєш, як говорити солодкі речі. А якщо я не хочу ставати безсмертним?, — тон Шана Дзію різко змінився, було очевидно, що він навмисно все ускладнював. Не чекаючи відповіді Сяошеня, він промовив: — Правильно. Що було потім? Ти мав на увазі, що ви мали таємні сексуальні стосунки, і тому ти став від нього таким залежним, що не схотів розлучатися?
Сяошень:
— ……
Сяошень уважно його оглянув, розгублений:
— Врешті-решт, котрий із вас — ти?
Цієї миті Сяошень почувався так, ніби два Шани Дзію стали одним, та допитували його разом.
Але зараз, тон знову став чіткішим.
Шан Дзію пирхнув:
— Що? Я не приходив усього лише два дні, і ти вже забув про мене? Занадто багато розваг?
Сяошень розлютився:
— Поквапся та випусти його! Він чув, що я сказав? Він повірив мені? Я не брешу. Це не солодкі вмовляння.
Шан Дзію:
— Не хвилюйся. Спочатку, можеш пояснити мені. Ви двоє діяли за моєю спиною, ти мені зрадив. Як твоя перша дружина, я… ДУЖЕ… НЕЩАСНИЙ!
Сяошень:
— ……
Зовні.
З гучних голосів назовні час від часу долітало кілька слів. З вухами культиваторів, було неможливо не почути, що це були за слова.
Учні Юлін:
— Ну? Ви це чули?
— ……таємні сексуальні стосунки? За “моєю спиною”?
— О небеса, шишу…
— Жахіття! Хіба всіх цих представників водних кланів не розігнали? У цілій секті досі є хтось, хто не боїться смерті?
— Не знаю. Хто найбезстрашніша людина в Юлін?
Невдовзі, Сюань Вудзи, занурений у свою книгу, підвів погляд та відчув, що на нього дивиться купа людей.
Сюань Вудзи:
— ???
……Ці домисли безпідставні! Це так жорстоко!!!
Далі
Розділ 29 - Ми з Його Високістю глибоко кохаємо один одного
Сюань Вудзи справді відчував, що це було несправедливо. Він нічого не зробив, але зараз сектою Юлін блукали чутки, що він намагався потайки вступити з братом Сяошенем у стосунки, сильно розлютивши шишу; розлютивши настільки, що він вже тривалий час сварився із братом Сяошенем у бібліотеці. Так і є, він справді був єдиним у секті Юлін за останні кілька століть, хто просив смерті, образивши шишу. І шишу справді звинуватив брата Сяошеня у незаконних зв'язках чи чомусь подібному. Але вирішити, що це про нього, ґрунтуючись лише на цьому, було трохи поспішним. Сьогоднішній день відрізнявся від минулого. Він більше не хотів померти! Особливо коли дізнався, що брат Сяошень має драконяче походження! Сюань Вудзи думав, що брат Сяошень та шишу мусять знати, що він ні в чому не винен, але щоб шишу на нього не розсердився (а той дуже любив сердитися), Сюань Вудзи все одно вирішив зосередитися на дослідженні того, як зруйнувати прокляття та спробувати це на Ю Ї. Сяошень стояв збоку, спостерігаючи. — Об'єднанням духовної ці, нехай десять тисяч речей народжуються перетворенням!, — виголосив Сюань Вудзи. До Ю Ї полетіло зелене світло. Зелене сяйво зникло у тілі Ю Ї. Ю Ї кліпнув — нічого не сталося. Сюань Вудзи гриз нігті: — Не може бути… Вах… Розчарований, Сяошень сказав: — Ти знову зазнав невдачі. Щойно він договорив, пролунав легкий стукіт. Ю Ї перетворився назад на чорнильну сутність розміром з палець. Він впав посеред повітря, навіть не мавши часу викликати свій меч до того, як його упіймав Сяошень. — Ха-ха, ти повернувся назад. Мило, — Сяошеневі було все одно, малий Ю Ї чи великий, але це справді зручно, коли він такий маленький. Ю Ї забрався рукою Сяошеня йому на плече. Він сів там та поглянув на Сюаня Вудзи, ніби був нещасним. — Ха-ха-ха-ха-ха-ха, я це зробив! Зробив!, — Сюань Вудзи був у захваті. Саме цієї миті увійшов Шан Дзію, тримаючи руки позаду. — Шишу, — прозвітував Сюань Вудзи, не в змозі приховати своє хвилювання. — Я нарешті перетворив Ю Ї назад. Шан Дзію глянув, кивнув і ніяк особливо це не прокоментував. Він мав такий вигляд, ніби схвалював, не бувши при цьому особливо щасливим. Принаймні, вираз його обличчя не те щоб справді змінився. Сюань Вудзи почувався так, ніби його облили холодною водою. Очевидно, що шишу сильно переймався цим питанням, так сильно про нього хвилюючись… Однак, коли Сяошень побачив появу Шана Дзію, то був у захваті. Шан Дзію знову змінився! Внаслідок суперечки із “ним” протягом останніх кількох днів, цей хлопець вирішив поквитатися та кілька днів поспіль не дозволяв іншій своїй частині виходити. Сяошень був злий та нетерплячий, але штовхати його ногами чи кулаками було марно. Сьогодні він нарешті побачив цього Шана Дзію. Він усміхнувся до нього, водночас щипаючи маленьку чорнильну сутність Ю Ї, яка так давно не сиділа в нього на плечі. Хто б міг уявити, що Ю Ї щось нерозбірливо пробурмоче та вкаже на себе — і його тіло знову несподівано побільшає! І через те, що він сидів на плечі Сяошеня, тепер вони обидва опинилися на підлозі. Ю Ї міцно притискав Сяошеня. Його біле волосся спадало з чорної шкіри, плутаючись із волоссям Сяошеня. Чорне і біле в абсолютному контрасті; це незвично приваблювало погляд. Ю Ї скористався своїми довгими руками та ногами, щоб трохи припіднятися, але досі залишався над Сяошенем. Його очі були широко розплющеними та переляканими, коли він дивився на Сяошеня. Сюань Вудзи: — …… Поглянувши вбік на Шана Дзію, він затремтів. Щойно, його схвалення було неочевидним, але тепер, його невдоволення було цілком видимим.. Сюань Вудзи відчував, що його челюсті билися одна об одну, видаючи клацаючий звук: — Я… я… Можливо, воно… не надто стабільне… Скоро він має повернутися в норму… ймовірно. Шан Дзію подивився на Сюаня Вудзи довгим поглядом. Несподівано для того, він не вдарив його та не відправив у політ, а натомість потягнувся до Сяошеня. Сяошень схопився за його руку та підвівся. Ю Ї залишився стояти на одному коліні там де був, кліпаючи та видаючись дещо засмученим у чорнильному тумані. Він встав, тягнучи за собою меча, і пройшов уперед. Він ступив два кроки та знову перетворився на маленьку постать. Його крихітний силует, що тягнув меч Швеймо, видавався надзвичайно жалюгідним. Сюань Вудзи захоплено сказав: — Бачите, бачите, він знову перетворився! Це спрацювало! Тільки-но він це сказав, вони побачили, що Ю Ї — який щойно був надзвичайно засмученим — підняв свій меч та кинувся до нього величезними кроками. Він дивовижно стрибнув та проштрикнув коліно Сюаня Вудзи. — Ов!, — Сюань Вудзи болісно скрикнув та втік. — Цей Сюань Вудзи справді ненадійний, — пробурмотів Сяошень. Але він квапливо зосередився на Шанові Дзію, міцно його обіймаючи. Оскільки він був занадто схвильованим, то майже не контролював свою силу. Він почув кашель Шана Дзію і поквапився послабити хватку. Він кілька разів потерся своїми рогами об груди Шана Дзію. — Я сумував за тобою? Ти чув, що я сказав того дня? Шан Дзію поцілував його ріг і усміхнувся. — Я чув. Я занадто сильно турбувався про те, що можу отримати та втратити, тож помилився. — Ти повернувся, це чудово!, — Сяошень потягнув його за собою. — Ходімо, я заведу тебе у воду! Шан Дзію не знав, плакати йому чи сміятися. — Не поспішай. Це усього лише формальність. — Так, це добре, все в порядку. У всякому разі, вода просто ось тут, — відказав Сяошень. — Тож… Шан Дзію зняв пояс та лагідно зітхнув: — Це бібліотека. Тут досі є інші люди. Сяошень: — …… Сяошень розлютився та штовхнув його: — Ти безсоромний! Ти знову мені збрехав! Шан Дзію випростався, знову зав'язав пояс як слід та з бурчанням сказав: — Я тобі не брехав. Це ти не можеш нас розрізнити. Сяошень раптово більше не злився. Ех. Він не зміг розрізнити їх і тоді; з кожним разом, розпізнати їх було все важче. Раніше він міг принаймні відчувати якусь різницю. Тепер, якби сам Шан Дзію навмисно себе не розкрив, він, мабуть, справді купився б. Шан Дзію ледь чутно промовив: — А ти не думав, що раніше, під деревом, там теж був я..? Сяошень: — !!! Сяошень божеволів: —Брехня! Кого ти намагаєшся обманути? — Тебе, — Шан Дзію підійшов навіть ближче. — Але, він завжди говорить тобі стримуватися. Подумай про це. Ми насправді однакові, однак я не дозволю тобі себе придушувати… Сяошень: — …… Шан Дзію з посмішкою спостерігав за ним, його палець вже несвідомо торкався драконячого рога. Він помітив тремтіння його тіла і тихо спитав: — Як щодо цього? Навіть попри те, що його тіло зреагувало аналогійно, він все одно рішуче йому відмовляв. Його не можна було примусити чи вмовити. Шан Дзію припинив посміхатися. Він повільно підняв пальці та міцно вчепився в рукав. Він ніколи не мав таких думок, але якби він справді став “ним”... ~*~ Ю Ї ганявся за Сюанем Вудзи, поки той втікав та кричав “вах-вах”. Усі учні, що траплялося йому дорогою, дивилися на нього зі співчуттям. Кого ж не била чорнильна сутність? Сюань Вудзи навіть вибіг з Нерухомих земель до річки Ліґов, але Ю Ї все ще його переслідував. Тоді він побачив попереду маленький човник, який віз Сє Кужона, двох старійшин та юнака, якого він ніколи раніше не зустрічав. Глава, зазвичай, човниками не їздив. Не надто про це замислюючись, Сюань Вудзи лише кинувся вперед та офіційно привітався: — Главо! Він озирнувся. Ю Ї не лише продовжував за ним гнатися, але й раптово знову став великим. Швеймо у його руці несподівано загорівся наміром меча та замахнувся у його напрямку! Навіть у Сє Кужона змінився вираз обличчя, він закричав: — Ю Ї! Очі Ю Ї засяяли, на його лиці не було жодних емоцій, і він справді випромінював вбивчий намір, ніби не міг чути Сє Кужона. Сюань Вудзи зблід. Він думав, що глава щось зробить, але саме юнак біля нього був тим, хто атакував першим. Раніше, він був занадто далеко й уважно не приглядався. Тепер, поруч, Сюань Вудзи міг чітко бачити, що в цього молодого чоловіка теж була повна білого волосся голова, але інакшого, ніж у Ю Ї. Його брови та шкіра теж були білими, ніби сніг, але обидві райдужки — червоними. Він був одягнений у біле вбрання. Від його талії вниз тягнулися лінії надписів, з яких все ще сочилося чорнило, але мову він не впізнавав. Юнак поворухнувся. Чорнильні написи на ньому вилетіли з верхнього вбрання та напряму заблокували атаку Ю Ї. Тоді вони повернулися до його тіла — абсолютно неушкоджені! Намір меча Ю Ї походив від Старійшини Ю Джао. Як учень секти Юлін, він як ніхто інший знав, яким сильним він був. Навіть якби не знав, якби він став біля Нефритового входу Дзінь Цюе та поглянув на результати події “Безсмертний прорізає Нефритовий Вхід”, то зрозумів би. Але цей юнак використав лише одяг, щоб напряму цей намір меча заблокувати. Ким саме він був?! Ю Ї знову уклав меч у піхви. Сє Кужон болісно застогнав. Ю Ї нарешті прийшов до тями, розгублено подивився на свої руки та кинув погляд на Сє Кужона. Раптово, він знову став маленькою чорнильною сутністю. — Сюаню Вудзи, які техніку ти до нього застосував, щоб він не міг ясно мислити?, — спитав, насупившись, Сє Кужон. Сюань Вудзи з провиною опустив голову: — Ем, я теж не знаю, як він таким став… Можливо, це тимчасове помутніння? Сє Кужон втратив мову. Але для учня секти Юлін винайти власну техніку — цілком очікувано, що станеться щось неочікуване. Вчителі все ще зосереджувалися на заохоченні: — Добре. Тобі варто бути обережним. Зрештою, це Ю Ї. Якби сьогодні тут не було нас, і пан Бай не вирішив би допомогти, чи зміг би ти залишитися цілим та неушкодженим? — Так, так, цей учень пам'ятатиме. Сюань Вудзи витер піт, а тоді промовив із ваганням: — Дякую, пане Баю. Пан Бай..? Сє Кужон засміявся: — Пам'ятаєш, як ми всі помилково вважали Сяошеня морською черепахою-літописцем? Ось це — справжня морська черепаха-літописець. Він почув, що у світі показався лазуровий дракон, та спеціально поквапився з місця, де був відлюдником. Сюань Вудзи видав тихий, здивований звук. Це біла морська черепаха! Відколи з'явився дракон, також прийшла і біла морська черепаха, що до цього повністю щезла. Не дивно, що він зміг заблокувати меч Ю Ї. Верхнє вбрання юнака, мабуть, було легендарним панциром морської черепахи, що містив записи про драконячу історію. Не дивно, що воно було таким міцним. Вії білої морської черепахи затремтіли. Його людська форма видавалася всього лише сімнадцяти- чи вісімнадцятирічною, але його справжній вік, ймовірно, був не меншим за кілька тисячоліть. Він усміхнувся та сказав: — Я — Бай Цаннянь. І я справді прийшов до Його Високості лазурового дракона. Він був з родини істориків, що служили драконячим імператорам, але сам був єдиною білою морською черепахою, що драконові не служила. Він не очікував, що взагалі матиме шанс дракона побачити. — Дорогою ми щойно дивилися на води… Тепер я веду пана Бая побачитися з Його Високістю Сяошенем, — навіть Сє Кужон відчував деяке зніяковіння, говорячи це. Зрештою, вони досі не знайшли озеро Ланью, щоб його повернути, а його молодший шишу (Шан Дзію) навіть розпустив усіх подарованих Сяошеневі звідусіль слуг. Це мало вигляд… принаймні трохи зубожілий, ніби секта Юлін погано ставилася до власника свого боргу. Бай Цаннянь промовив: — Бібліотека Юлін відома у всьому світі. Я завжди хотів на неї поглянути. І щойно… це була чорнильна сутність, правильно? Видовище, варте тисячі слів. Сє Кужон не міг приховати свою гордість. Білі морські черепахи були літописцями драконів. Навіть попри те, що Бай Цаннянь ніколи не обіймав цю посаду, завдяки своєму роду він був надзвичайно освіченим. Його визнання було достатньо, навіть якщо його висловили лише з ввічливості. Інші старійшини та навіть Сюань Вудзи почали усміхатися. — Ха-ха, саме так. Зазвичай, ця чорнильна сутність не така. Просто, нещодавно вона стала об'єктом техніки й трохи дивна. Будь ласка, вибачте йому, — сказав Сє Кужон. — Його Високість Сяошень зараз теж в бібліотеці. Ходімо. І ми зможемо також побачити інші чорнильні сутності. З його помахом, маленький човник почав рухатися сам собою, несучи їх до Нерухомих земель. Ще до прибуття, вони вже могли бачити, що Сяошень був у своїй драконячій формі. Своїм хвостом він бив Шана Дзію, поки Шан Дзію ухилявся то туди, то сюди. Довкола них також була група учнів, що спостерігали. Це все було дуже незріло. Сє Кужон кинув погляд на Бая Цанняня, який досі слабко усміхався. Він безпорадно промовив: — Це… наш молодший шишу і Його Високість дуже близькі. Він витер обличчя та підняв голос, щоб крикнути: — Ваша Високосте Сяошеню! Сяошень озирнувся, щоб поглянути: — Що таке? Шан Дзію скористався можливістю, щоб торкнутися його хвоста. Сяошень розвернувся на пильно подивився на Шана Дзію. Сє Кужон: — Ха-ха, глянь, хто тут? Погляд Сяошеня зупинився на юнакові поруч із ним. Його драконяче тіло ковзнуло вперед. Він опустив голову настільки, щоб вона опинилася якраз перед молодим чоловіком. Його темно-зелені очі довго дивилися на його, розглядаючи, а потім пройшлися його вбранням та чорнильними драконячими написам на ньому. Сяошень повільно вимовив три слова: — Біла морська черепаха? — Вітаю вас, Ваша Високосте, — Бай Цаннянь вклонився лазуровому дракону. — Цей чиновник почув, що Ваша Високість явила себе світові. Таку важливу подію потрібно записати. Щоправда, це був його перший запис як білої морської черепахи — після того, як драконячий клан пішов, було не багато чого гідного запису білою морською черепахою. — О.., — Сяошень досі вагався. Коли він був у драконячій формі, навіть попри те, що його очі були дещо знайомими, порівняно з його людською подобою, вони були крижанішими та відстороненішими. Коли він розглядав інших, у них навіть з'являлося трохи презирливою жорстокості, однак це й було справжньою натурою драконів. Бай Цаннянь підвів голову. Коли він дивився на дракона, вираз його обличчя можна було вважати тужливим. Це було цілком зрозумілим. Зрештою, він був білою морською черепахою. Шан Дзію теж підійшов ближче. — Літописець морська черепаха? Бай Цаннянь перевів погляд на Шана Дзію. Сє Кужон тільки-но їх представив. — Репутація меча Шаньхе добре відома. Шан Дзію не переймався скромністю, просто говорячи: — Морська черепахо-літописцю, тоді зроби запис і про мене– Бай Цаннянь ледь помітно посміхнувся: — Навіть якщо меч Шаньхе широко відомий, цього недостатньо, щоб вас записали в історії нашої родини. Навіть Ю Джао вашої секти було недостатньо. Сюань Вудзи вдихнув. Ось це — біла морська черепаха. Сказати це… легко, але непримиренно. Мабуть, крім драконів, їх і справді більше ніхто не турбував. Білі морські черепахи фіксували історію. Навіть якщо вони записували історію клану драконів, говорили, що якщо у світі траплялася якась грандіозна подія, вони згадували й про неї. З сьогоднішньої розмови, навіть Старійшина Ю Джао був не вартий запису. Що мало статися, щоб потрапити в історичні записи драконів? Шан Дзію лише розсміявся: — Якщо ти цього не запишеш, запише нас літописець. І він також писатиме не про мій намір меча, але про глибокі почуття між нами — Його Величністю та його дружиною. Посмішка Бая Цанняня раптово застигла. Його білі вії ледь помітно затремтіли. Він непорушно дивився на Шана Дзію своїми червоними очима, а потім поглянув на Сяошеня. О, так, Юнь Дзижань. Сє Кужон кашлянув та сказав: — Його Високість віддав посаду літописця талановитій людині, але оскільки тут біла морська черепаха, Ваша Високосте, чи не вважаєш ти, що варто змінити посади? Сюань Вудзи подумав: “Хе-хе, як сумно. Він через стільки пройшов, щоб знайти брата Сяошеня, але, зрештою, брат Сяошень зовсім на нього не зважав. Він вже мав іншого літописця. Погляньте тільки, який сумний у білої морської черепахи вигляд”. — Чому? Якщо я так зроблю, Даоський Наставник Дзижань засмутиться!, — сказав Сяошень. — Чи не буде це так, ніби я говорю йому, що він не такий освічений, як біла морська черепаха? Усі: — …… …Але це правда! Бай Цаннянь схилив голову, він видавався дуже зажуреним. Навіть попри те, що йому могло бути кілька тисяч років, зараз він мав вигляд усього лише юнака. Не дивно, що він викликав співчуття. Його родина з покоління в покоління була єдиними драконячими літописцями. Раптово, для нього такого місця не виявилося. — Але білі морські черепахи завжди були літописцями драконів та добре знаються на історії, — Сяошень не був зовсім нетямущим. Він сам це сказав: — У мене можуть бути лівий та правий літописці. Вони можуть записувати історію по черзі. Бай Цаннянь нарешті вичавив з себе усмішку. Інші побачили цю усмішку та відчули до нього навіть більше жалю. Коли ти дізнаєшся, який Юнь Дзижань здібний, чи зможеш ти усміхатися і далі? Сяошень з ентузіазмом розділив роботу: — Думаю, лівим літописцем буде Даоський Наставник Дзижань, і відповідатиме він за записи пишних та великих вчинків цього князя. А щодо білої морської черепахи– Бай Цаннянь міг здогадатися: — Ліві літописці записують велике. Праві літописці записують жахливе. Ваша Високість мудро записує історію без приховувань. Один записуватиме хороші вчинки Його Високості. Інший записуватиме те, що він зробив не надто добре. Його Високість не лише не приховував ці речі, але й активно закликав літописця бути чесним. Це було дуже незвично та саме по собі варте книги. Сяошень дивно на нього поглянув: — Замовкни. Один, щоб записувати вчинки, інший, щоб записувати слова. Ти, звісно, відповідальний за записування талановитих віршів та відомих афоризмів цього князя. Бай Цаннянь: — ??? Усі: — ……
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!