Лист від Скляра:
Скандал ще не встиг вщухнути, як уже спалахнув новий. Похорон голови родини Лоренцо, рідного батька Гіацинта, минув без присутності його чоловіка. Сефірос Лучано був відсутній через такі собі “важливі справи” — принаймні такою була офіційна заява. Проте, за повідомленнями своїх вірогідних джерел, тими справами виявилась прогулянка з таємничим омегою, який з’явився в маєтку лише кілька тижнів тому. Пара разом милувалися птахами й деревами на міській площі. Схоже, питання про роль цього омеги у домі Лучано скоро отримає відповідь. Ця ситуація — ще одне нагадування про те, що в житті немає нічого сталого: навіть найсолодше кохання блякне, коли на обрії з’являється нова, прекрасна квітка. Скаляр щиро бажає Гіацинту Лучано якнайшвидше подарувати чоловікові нащадка — це, мабуть, єдина можливість омеги, що втратив прихильність, втримати іншого поруч.
“Вікно життя” — відповідь Скляру:
У Гіацинта ще безліч шляхів до порятунку. У найгіршому разі, навіть якщо його виженуть з маєтку Лучано, все одно знайде, куди податися. Якщо трохи поступиться гордістю — може стати другою дружиною знатного юнака з іншої родини, або навіть головною дружиною молодшої гілки впливового дому. Із зовнішністю, як у нього, навіть якщо й мав зв’язки з іншими альфами, він не втратить своєї цінності так швидко, як інші омеги. Навіть попри труднощі з нащадками, краса та звабливе тіло, немов із пекельних спокус, не залишать байдужим жодного — всі мріятимуть покликати його до свого ложа.
“Коханець, що зійшов з корабля” — відповідь Скляру:
Назвати його безпорадним — це перебільшення. Рід Лучано, без сумніву, ще має прихильність до цієї невістки, раз уже прислали молодшого сина на похорон. Делліан від самого початку, ще з минулого прийому, ставиться до Гіацинта з гідною повагою, і зараз — нічого не змінилося. Найбільший тягар лежить зараз на плечах Сефіроса: йому доведеться обирати між дружиною, яку підтримує його родина, і тією, що відповідає особистому бажанню. А може, він зрештою візьме обох? Хоч така поведінка й видається неприйнятною в наші часи, закони Номанленду ще дозволяють мати декілька дружин.
Анонім — відповідь Скляру:
А що, якщо насправді молодший син Лучано прибув зовсім не для підтримки, а щоб налагодити стосунки з новим главою дому Лоренцо? Я була на похороні й бачила, як ці двоє усамітнилися в приймальні для особистої розмови — без Гіацинта.
“Любов від щирого серця” — відповідь Скляру:
Я й не сумнівалась, що їхнє подружнє життя не матиме майбутнього — усе через характер самого Гіацинта. Я жила з ним в одній кімнаті під час навчання. Красень — так, але на тому все. Зарозумілий, ледачий, тільки й вміє що наказами разкидуватись. За стільки років поруч важко не побачити справжнього обличчя. Справжню суть ніхто не в змозі витерпіти надто довго — зрештою, альфа завжди прагне простого омеги, з яким можна ділити думки та життя.
— "Чорт би побрав того паскудного вершника дракона!!!"
І ось, нарешті, сам Володар демонів скористався своїми зв’язками, щоб прочитати роботи улюбленого автора з іншого світу. Та його реакція, скажемо так, була досить… бурхливою. Так, цей світ — лишень фанфік, створений шанувальником, де OOC (вихід з характеру) — цілком звична річ. Але Гіацинт все одно не міг не відчути розчарування — адже ця людина з обличчям, схожим на улюбленого письменника, кинула йому ножа в спину.
[ Господарю, не гнівайся так — авторам теж треба щось їсти. В наш час плітки продаються краще, ніж навіть еротичні комікси. ]
— "Хто б міг подумати, що той скромний молодший брат-омега нишком використає його історію для такого пікантного матеріалу? Пишуть, мовляв, побажаємо Гіацинту народити спадкоємця, щоб утримати Сефіроса? Як бридко! Тобіш той, хто зраджує, може жити собі приспівуючи, а той, кого зрадили, ще й повинен шукати способи врятувати шлюб? Це взагалі нормально?! І це ще не згадуючи ті божевільні відповіді на статтю — Господар пекла присягається: коли він дізнається, хто стоїть за ними — одразу прийде й задушить у ліжку."
Наступного ранку вся родина Лучано, як зазвичай, зібралася на сніданок. Щоправда, сьогодні до столу приєднався ще один — гість. Сефірос особисто запросив чистого омегу скласти їм компанію. Голова родини, побачивши це, лише насупив брови, але промовчав. А Гіацинт, відчуваючи на собі погляд чоловіка, лишень натягнув усмішку й привітав Хінокі солодким голосом.
[ Безсоромний альфа! Схоже, він справді вже думає про ще одну дружину! Господарю, вам пора міняти чоловіка! Покажіть йому, що ненаситність завжди призводить до втрати справжнього кохання! ]
Гіацинт крадькома зиркнув на Делліана — і ненароком, зустрівся з його бурштиновим поглядом. Він легко всміхнувся, а очі блиснули грайливим настроєм.
— У Ясії скоро почнеться період тічки, — мовив голова родини Лучіано, ковтаючи ще один шматок. — Останнім часом краще б ти більше часу проводив удома, дбав про дружину.
— Я стараюся, тату, але ж ви знаєте, який я зайнятий. Фестиваль поло вже на носі.
— Роби, як знаєш. Я не проти, якщо вже вирішив розважитися на стороні — але треба ж знати міру. Знаєш, що про нас говорять?
[ Ох, це чудово, що ти почав цікавитися зовнішніми новинами, але “я не проти, якщо вже вирішив розважитися”? — це мала б казати його дружина, а не батько! Гидота! Пес смердючий! Вередлива свиня! ]
— Люди завжди щось говорять, — поспішив виправдатися Сефірос. — У Хінокі хороші знання з верхової їзди, я подумав, це може бути корисно для наших спортсменів, ось і взяв його з собою. Якби ж Ясія хоч трохи розбирався в бізнесі… Ну, такий вже обранець батька — максимум, на що здатен, це справлятися з хатніми справами.
— Це просто я безталанний син, — Гіацинт злегка сіпнув куточками губ до голови родини Лучано, а тоді подарував ту ж саму тоненьку усмішку й чистому омезі, що сидів навпроти. — З появою пана Хінокі мій чоловік, певно, зітхнув з полегшенням. Щиро дякую вам.
— Я… — Хінокі міцно стиснув губи, що крутилось тієї миті у нього в голові — залишилося таємницею.
— Страва вам не до смаку? — м’який голос Делліана вирвав його з напруженого обміну поглядами з Гіацинтом.
— Ні, справа не в цьому. Просто я не звик до таких легких страв, — чорнявий на мить глянув на Сефіроса. — Я надаю перевагу м’ясу, важкій їжі. Не дуже полюбляю те, що зазвичай їдять омеги. Напевно, це трохи дивно, так?
— Справді дивно. Ти зовсім не схожий на інших омег, — чоловік усміхнувся, дивлячись на чистокровного з легкою ніжністю.
Після цих слів Хінокі раптово — і дуже навмисно — зустрівся поглядом із Гіацинтом. Усього на секунду.
— …
[ Він насміхається з нас! Господарю, ви бачили той погляд? Він перетворився на бридкий Pick Me Omeg, щойно твій чоловік став на його бік!!! ]
(Pick Me Omega — похідне від “Pick Me Girl”, яка принижує інших жінок, щоб здаватися кращою для чоловіків)
Можна уявити, як 666 кричить ці слова, хапаючи його за плечі та трясучи з обуренням.
Сніданок завершився. Перед тим, як Сефірос пішов на роботу, голова родини Лучано знову наголосив:
— Спадкоємця з повітря не візьмеш.
— Нехай Сефірос спочатку завершить роботу, — лагідно відповів Гіацинт, вдаючи із себе розуміючу дружину. — Якщо змушувати чоловіка повертатися додому, коли в нього ще купа справ, — це може тільки погіршити його стан.
Він міг почекати. Адже саме цієї ночі має статися сцена, на яку так довго чекав.
Омега, зв’язаний з партнером, відчуває лише його феромони. Але Енігма — виняток із усіх правил. Він не лише народжений із домінантною природою, а ще й володіє здатністю обирати пару без жодних обмежень. Феромони інших альф не заважають, їхні зв’язки — не мають сили. Енігма здатен стерти пару і створити нову — нерозривну.
У сюжеті фанфіку, Гіацинт, який вже не міг покладатися на чоловіка й втратив підтримку власної родини, почав шукати нову опору. І нею став — Делліан, молодший син. Той, кого він колись вважав непотребом роду Лучано, тепер починав сяяти дедалі яскравіше. І білявий був впевнений…
[ …щоб потягти тих двох просто до пекла — і цього разу ви, пане, нарешті втратите цноту з Делліаном, як завжди і мріяли! Хєхєхєхєхєхєх!! ]
Втім, сцена сьогодні не мала включати Делліана. Зараз саме він був фігурою, яку Гіацинт збиралась використати, аби зійти на вершину цього світу. Але білявий все ще не довіряв йому. Якими б щирими не здавалися його почуття, годі забувати: ще до того, як Володар демонів опинився в цьому тілі, стосунки між молодшим братом і старшою невісткою були, м’яко кажучи, не найкращими.
Чому ж його ставлення змінилося настільки стрімко? Можливо, коли в це тіло вселився чужинець, особистість стала більш чарівною та гідною уваги? А може, це особливість першого світу — система вирішила знизити рівень складності, і саме головний герой став тією змінною, що мала допомогти? Чи, можливо, Делліан також мав власні плани й хоче використати Гіацинта для усунення Сефіроса?
У будь-якому разі, чоловік твердо вирішив: сьогодні він мусить уникнути будь-якого розвитку подій, що може призвести до оригінального фіналу. Має не лише «розчистити шлях» для Сефіроса з Хінокі, але й не допустити, щоб чистий омега опинився поруч із головним героєм.
Він досконало вивчив усе про період тічки — як для себе, так і для чистокровних омег. Та з труднощами випросив в голови родини єдину пігулку, що пригнічує симптоми.
— Навіть із наявним зв’язком, — промовляв він з болем, стискаючи м’язи обличчя й змінюючи голос до найжалібнішого, — змушений переживати тічку у самотності, чекаючи на чоловіка… це тортури не лише для тіла, а й для душі…
Довелося витиснути з себе справжню драму, аби дід-патріарх дав бодай одну таблетку — адже він мав дурнувату віру, що такі препарати заважають завагітніти.
Потім Гіацинт надіслав листа чоловіку, призначивши йому зустріч у зимовому саду. Те місце було розташоване саме на шляху між основним будинком і прибудовою для прислуги — тією самою, де жив Хінокі. Якщо все піде за каноном, то омега, охоплений тічкою, обов’язково пройде цією доріжкою. Його феромони мали б негайно викликати реакцію в будь-якого альфи, а феромони Сефіроса, що перебував у стані гону, мали б привабити й самого чистокровного.
Світ, де всім керують інстинкти розмноження, був простішим для розуміння, ніж старий світ Володаря пекла.
Але… час минав, а ключові персонажі не з’являлися. Дія таблетки тривала всього кілька годин. Чим довше чекав Гіацинт, тим гірше почувався. Його тіло палахкотіло зсередини, серце божевільно калатало в грудях.
Врешті Гіацинт здався. Вирішив якнайшвидше повернутися в маєток. Таблетка ось-ось мала втратити дію, а інших у нього просто не було, він мав дістатися до своєї кімнати — терміново.
Швидкими кроками білявий майже добіг до головного входу. І саме в ту мить… Вловив запах феромонів. Сильний, задушливий, хвилястий аромат охопив усе довкола.
Інстинктивно він підвів руку, прикриваючи ніс.
У повітрі змішались феромони Сефіроса і когось іншого — омеги. Але запах цього того був… дивним й дещо потворним. У ньому щось було не так. Вони боролись між собою, створюючи химерну суміш, від якої паморочилося в голові.
[ Це — запах феромонів Хінокі… і феромонів самого Гіацинта. ]
Очі Володаря демонів розширились. Це неможливо, людина не могла вловити власних феромонів…
[ Як я вже казав, у Хінокі є запах, схожий на феромони Володаря. І це огидно до чортиків — цей виродок, мабуть, дістав якийсь парфум, що імітує ваш запах! ]
Проте Гіацинт навіть не дослухав тираду системи. Усе, на чому зараз була зосереджена його увага — це сцена перед очима.
Він зробив крок уперед, відчинивши важкі двері, що вели до головного холу. І тоді — побачив те, на що чекав весь цей вечір.
У холі, просто посеред підлоги, два оголених тіла переплелися в обіймах. Вони кохались, наче звірі, слідуючи лише інстинкту, не переймаючись ані соромом, ані тим, що хтось може їх застати.
Та раптом — усе потемніло. Запах феромонів, що заповнив повітря, поступово зникав, а його змінив тонкий, лагідний аромат. Повітря стало свіжим, чистим. Тіло ніжно огорнуло теплом — хтось обійняв його ззаду. Спина притислася до чиєїсь грудної клітини. Чиясь сильна рука м’яко тримала його за талію, інша ж — затуляла очі, не дозволяючи побачити те, що не варто було бачити.
— Пане Гіацинте…
Низький, до болю знайомий голос прошепотів йому на вухо з ніжністю. Тепле дихання торкнулося вушної раковини, викликаючи лоскотно-небезпечне відчуття.
— Не варто бавитися на самоті в такий час, пане Гіацинте, — тихо сказав він.
— Делліане… — чоловік вимовив ім’я іншого, але голос його зірвався, став хрипким і тремтячим, наче то говорив й не він.
Дія пригнічувача тічки скінчилася.
І тепер феромони того, хто стояв за його спиною, огортали його з усіх боків.
Вони п’янко огортали й пожирали залишки розуму, в голові залишалась лише млосна мла. Температура тіла стрімко зростала, а внизу живота пульсувало болісне напруження, задній прохід уже ставав вологим. Його внутрішні м’язи стискалися і тремтіли, ніби чогось чекали… чогось, що мало заповнити порожнечу.
— П-пане Гіацинте… — знову пролунав глибокий шепіт біля самого вуха.
Від нього по шкірі пробігли мурашки, ноги стали ватяними, в горлі пересохло, а позаду м’язи почали пульсувати ще частіше. Великий, твердий орган чоловіка позаду притисся до нього, ковзав по зволоженій шкірі, викликаючи солодке тремтіння. Інстинктивно стегна Гіацинта почали рухатися, притискаючись до твердості, шукаючи ще більше задоволення.
Фалос під тканиною був таким твердим, що аж видавався вирізьбленим. Коли його стегна торкнулися тієї твердини, це викликало таке п’янке задоволення, що здавалося — ніби ще трохи, і він злетить на небеса.
— Делліане… — його голос знову хрипів, майже благаючи.
— Пане Гіацинте… — тепер голос Делліана теж був надломленим, ледве стриманим. — Не спокушайте мене так…
Гіацинт обернувся, обвиваючи руками шию чоловіка й притиснувся до нього всім тілом, мов звірятко, що шукає тепла в холодну ніч. Його напружений член терся об чужу твердь — шукали злиття. Його погляд наповнився благанням, коли він дивився в бурштинові очі.
У мить, коли ще один крок — і він перетне тонку межу між бажанням й дією, та Делліан відвів обличчя вбік.
Гіацинт задихано дивився на нього. Його губи були сухі, але спраглі. Він нахилився, аби поцілувати, втягнути чужу солодку вологу, але велика долоня торкнулася щоки, зупинивши рух і не дозволивши наблизитися далі.
Він і не збирався повторювати стару сцену. Але зараз Гіацинт починав розуміти того, ким був до переселення. Бо хто б не стояв перед цим чоловіком, перед цим уособленням гріха й спокуси — кожен би хотів віддатися. Хотів би лежати під ним, відчувати, як він рве його тіло й душу, змушуючи кричати від задоволення, коли входить у нього ззаду.
— Делліане… — знову його хрипкий голос вимовив чуже ім’я.
Він уже здався. Його затягнули феромони, білявий був готовий лягти на ліжко разом із ним. Але Делліан, той, про кого система говорила, що ніби то має до нього почуття, — стояв мовчки, все ще стримуючи себе, просто вдивляючись йому в обличчя.
[ Це автоматичне повідомлення. Через виявлення тенденції до сцени з елементами сексуального насильства, система тимчасово припиняє роботу задля забезпечення приватності гравця. ]
Раптово в голові пролунав рівний синтетичний голос.
— Пане Гіацинте…
Глибокий голос чоловіка знову прошепотів, а його долоня ніжно провела по щоці, залишаючи теплий дотик шкіри. Свіжий, прохолодний аромат іншого обіймав Гіацинта, ніби підносив угору, до безкрайого неба — у простір, де існували лише вони, без жодної іншої душі.
— Я — Делліан Лучано, молодший брат вашого чоловіка… Але навіть якщо на те пішло… це все одно маю бути я, адже так?
На мить, немов укладавши угоду з дияволом, Гіацинт завмер.
— "Гіацинте, що ти тут витворяєш?"
— Перепрошую, — чоловік швидко відступив, коли до нього повернулася свідомість. Запахи феромонів, що досі змішувалися в повітрі, болісно вдарили в ніздрі. — Я поводився неприпустимо щодо молодшого брата мого чоловіка.
Та тільки-но він збирався втекти, як сильна рука схопила його за зап’ястя.
— Не слід було мені питати про це, — в бурштинових очах з’явився темний блиск, що нагадував про щось небезпечне.
— …
— Я проведу вас. Якщо хтось побачить вас зараз, це буде дуже погано, — сказав Делліан і накинув свій плащ на плечі Гіацинта. Чужий запах, феромон Енігми, огорнули його, мов захисна броня.
— Якщо це не буду я… то й не повинен бути хтось інший.
