Гравець: Гіацинт — величний Володар демонів з аурою, що викликає повагу, визнаний найгіднішим серед усіх п’яти континентів.
Головна місія:
Захопити долю головного героя і зробити її своєю (здійнятися на вершину Номанленду).
Побічна місія:
Змусити Сефіроса Лучано шкодувати, що він покинув Гіацинт (здійснення останнього бажання початкового власника тіла).
Сюжетна лінія “Вихору пристрасті”:
Це історія про Хінокі Бертіні — головного героя з пасивної сторони.
Родина Бертіні належала до шляхетного класу, однак нині переживає занепад і не здатна підтримувати колишню велич. З певних причин вони приймають Хінокі — хлопця, який на той момент жив у сільській місцевості — до свого маєтку.
Однак життя після вступу до родини Бертіні виявляється для хлопця зовсім не солодким: він часто зазнає знущань і принижень від спадкоємців родини.
У 17 років юнак дізнається, що його вторинна стать — не просто омега, а чистий омега — найвищий і найрідкісніший тип, здатний до народження.
Мати Хінокі застерігає його не розголошувати цей факт, адже володіння такою високою та рідкісною статтю може зробити його об’єктом інтриг і боротьби за вплив усередині родини Бертіні.
Проте, врешті-решт, ця таємниця… перестає бути нею. Щойно родичі дізналися про це — одні намагалися продати Хінокі в інші родини для налагодження політичних зв’язків, інші ж — прагнули його усунути, побоюючись впливу, що приходив разом із винятковим вторинним статевим типом.
Одного вечора на нього було скоєно замах, і Хінокі, ледь живий, утік, допоки не знепритомнів у глухому лісі. Випадково той ліс виявився частиною володінь родини Лучано. У ту ж ніч повного місяця Делліан, молодший син дому, вирушив на полювання зі своїм супутником — і саме тоді натрапив на пораненого красеня-омегу.
Місячне світло падало на тендітне тіло, висвітлюючи сяйнисту білу шкіру серед темряви. Тихі звуки нічного лісу, метелики, що кружляли навколо незнайомця, — усе це створювало ілюзію, ніби перед ними не людина, а янгол, що випадково впав із небес.
Делліан забрав юнака до маєтку, надав йому допомогу і притулок. Хінокі сказав, що втратив пам’ять, тож він залишився в маєтку. Один енігма, один чистий омега — під одним дахом. Природно, між ними виник потяг, що поступово переріс у щось солодке, щось що називають коханням.
Проте життя Хінокі у маєтку не було безхмарним. Гіацинт, омега зі шляхетної родини, офіційна дружина Сефіроса, старшого сина дому Лучано, з самого початку люто ненавиділа хлопця. Причина? Той був лише безрідним чужаком, а все одно здобував симпатію майже всіх мешканців маєтку. І коли правда про те, що він — чистий омега, вийшла на поверхню, заздрість у серці невістки вибухнула ще сильніше.
Через ревнощі та гнів Сефірос дедалі більше віддалявся від Гіацинт, аж поки остаточно не захопився природною чарівністю і щирістю Хінокі…
Зло поволі проїдало серце Гіацинт, допоки він не ступив за межу. Його поглинала жага — будь-що позбутися чужака. І врешті, в один із моментів, чистий омега ледь не втратив життя насправді.
Коли брати Лучано дізналися правду, вони вирішили об’єднати сили, щоб знищити як самого Гіацинта, так і весь дім Лоренцо дощенту.
У фіналі, коли Сефірос нарешті усвідомив, що серце чистого омеги вже давно належить його молодшому братові й не вибере його, він вирішив відступити — і залишився самотнім на довгі роки.
Натомість Делліан став новим власником роду Лучано і розпочав щасливе спільне життя з Хінокі.
——————————————
— "Отже, зрештою, це любовний роман, створений спеціально для Героса й Хінокі, так чи не так?"
У світі Гіацинта, Хінокі був одним із членів загону знищення Володаря Пітьми, на чолі якого стояв сам Геліос — ельфійський принц з чорним волоссям, чорними очима, світло-оливковою шкірою та обличчям, яке зберігало юнацьку вроду.
Його вигляд вирізнявся з-поміж інших ельфів, але не лише зовнішність робила його особливим — він був провідною бойовою силою у боротьбі з темрявою, саме він випустив ту стрілу, яка поклала край життю Демона Заздрості — одного з Семи Підлеглих Демонів Гіацинта.
І чим більше думати про це, тим більше здається: вони справді ідеально пасують одне одному. Адже Гіацинт завжди любив історії, де дружба поволі переростає в кохання.
—————————————————
[ Що ви тільки-но собі надумали, Володарю демонів!!! ] — Система 666 репетувала у голові Гіацинта, збурюючи простір своїм обуреним голосом.
— …
[ Ваше завдання — відібрати долю головного героя. А це означає: зайняти вершину Номанленду! Ви маєте сидіти поруч із Делліаном — майбутнім головою наймогутнішого роду. Хост повинен замінити Хінокі, стати коханим героя! Ви чуєте мене?! ]
Щойно почувши ці слова, чоловік ледь не захлинувся слиною.
— Ти хочеш, щоб я став коханим Героя? І для цього обрав світ, де Гіацинт одружений?! І навіть не просто має чоловіка, а є невісткою головного героя цього світу?!
[ Ніби до цього ви поводилися як моральний зразок! Крім красивої зовнішності, у вас же нічого путнього немає! Ви нищили країни, били собак, лупцювали жінок — хіба те все робили не ви?! ]
— …
[ Ну подумаєте, зрадите трохи — нічого страшного! ]
Хлопчачий голос звучав легковажно й дратівливо, влучаючи точно в болюче місце.
Гіацинт глибоко зітхнув, упав на ліжко й накрився з головою, намагаючись вгамувати бажання задушити когось просто зараз.
Спав він зовсім недовго — систему знову понесло: вона розбудила його, щоби повідомити новину — Делліан щойно натрапив на Хінокі в лісі й везе його назад до маєтку Лучано.
Перший акт фанфіку «Вир кохання» щойно розпочався.
— Досить швидко, нічого не скажеш, — пробурмотів Темний Лорд собі під ніса, очі його вже злипалися, готові знову поринути в сон.
[ Хост зовсім не хоче подивитися в обличчя тому, хто стане його суперником на любовному фронті?! ]
Система 666 і далі репетувала в голові. Гіацинт натягнув на вуха подушку, та це не дуже допомогло.
— Це ж обличчя ельфійського принца, чому там дивуватися.
[ Вийдіть хоч подивіться! Це ж світ омегаверсу! Навіть ваш величний дракон тут перетворився на бразькальце. Усе, що ви побачите — буде не таким, як звикли! Мені й самому було боляче будити вас із солодкого сну. Обличчя мого Володаря в дрімоті — таке чисте, прекрасне, ніби в казкової принцеси. Якби вас покласти десь у лісі, точно з’явився б якийсь прекрасний принц і… ]
Гіацинт був певен: система ще може теревенити годинами. Тож цього разу він вирішив здатися. На щастя, на момент його появи у цьому світі відносини з Сефіросом уже давно охололи — вони навіть спали у різних кімнатах. Тому не доводилося надто перейматися людьми тут.
Він підвівся, натягнув на себе халат, абияк накинувши його поверх тонкої нічної сорочки на тонких бретельках.
Чоловік готовий був присягтися, що ретельно обшукав усю шафу в пошуках чогось пристойного. Але, судячи з усього, колишній власник цього тіла палко любив одяг, популярний серед жінок. Інакше як пояснити, чому йому доводиться терпіти таку відверту піжаму.
Фігура під тим одягом майже не приховувалась: невеликі груди, вузька талія, округлі стегна, довгі ноги, що виглядали з-під короткої сорочки, аж до тендітних стоп.
У цю холодну, безживну ніч він був немов місяць, що з’явився раптово серед темряви — даруючи краєвид, від якого перехоплювало подих кожному, хто споглядав.
Їхні погляди перетнулись на мить, і першим ступив уперед Делліан. Його зазвичай беземоційна маска наче розтанула — поступившись місцем атмосфері теплоти, як від сонячного проміння. На його обличчі з’явилася легка усмішка, а золоті очі світилися лагідністю.
— Брате, ви чогось потребуєте? Вночі доволі холодно. Виходити у такому легкому вбранні — ризик захворіти, — м’яко сказав він, простягаючи руку, щоб поправити на Гіацинті накидку. Він зав’язав її пояс лише легенько, лише настільки, щоб вона не сповзала й прикривала тіло — все це з турботливою стриманістю, яка разюче відрізнялась від поведінки напередодні.
Білявий відвів очі, несвідомо відступаючи на крок, щоб збільшити відстань. Ситуація була справді незручна. У своєму рідному світі він давно б уже відчув чиюсь присутність за кілька кроків від маєтку — й не дозволив би, щоб його застали ось так.
— Я просто… — уперше Володаою демоні довелося вигадувати виправдання. Тим часом він краєм ока поглядав на одного з Делліанових слуг, який тримав щось у руках… Він помітив чорне волосся, що спадало на згин руки того чоловіка.
Гіацинт ще не встиг як слід роздивитися, коли чоловік уже використав своє високе, кремезне тіло, щоби закрити від нього той краєвид.
— Якщо тобі щось потрібно — просто поклич управителя, він зі всім допоможе.
— Я просто зголоднів, не хотів нікого турбувати, — Гіацинт нахилив голову, намагаючись краєм ока глянути на того, хто був у руках підлеглого Делліана позаду. — Мій молодший братик когось привів?
— Просто поранений, — спокійно відповів, усе ще зміщуючись, аби загородити собою видовище від очей невістки. Цього разу він ще й ніжно підняв чуже підборіддя, змушуючи дивитися в очі. Його усмішка ледь-ледь розширилася. — Його стан жалюгідний і страшний, самі рани та кров — не надто приємне видовище. Брате, краще не споглядати цього, щоб не мозолило після очей.
— …
— "Це ж начебто твоє майбутнє кохання, чи не так? Чому ж тоді ти говориш про нього так, ніби він — протухше мʼясо?"
— Ідіть, — Делліан озвався до людей позаду з рівним тоном.
Гіацинт тільки й зміг, що проводити те видовище очима, з відтінком розчарування подумавши, що дарма тільки встав.
— Брате.
— Гм? — голос чорнявого змусив чоловіка знову зосередити погляд на золотих очах.
— Чи є щось, що тобі особливо хочеться з’їсти? Я трохи вмію готувати.
[ Ця доля примітила вас… Та це ж погляд людини, яка от-от по вуха закохається (>///<)! Навіть якби довелося зраджувати — він би погодився! Моє чуття ніколи не підводить: Володар демонів — найвродливіший у всьому світі. Яка б там не була омега — жодна не зрівняється з надлюдським дивом, яким є ви! Якщо ви ще бодай трохи спробуєте звабити його — годі вже про якесь там звання «чистої омеги», навіть якщо ви побажаєте всі зірки у Всесвіті — Делліан піде й дістане їх, щоб піднести вам на тарілочці! ᕙ(◡‿◡)ᕗ ]
Система 666, яка тривалий час мовчала, залишила його наодинці з незграбною тишею — та раптом знову заревіла в голові, дошкуляючи гучним базіканням.
Те, що Герой іще такий добрий, — тільки тому, що його не визнали злом. Варто бодай раз ненароком наступити йому на мозоль — і Владика темряви знову відчує, як меч пронизує стару рану.
Поки вони прямували до кухні, Делліан зауважив босі ступні своєї невістки. Його бліда шкіра почервоніла від холоду, що проникав через кам’яні плити підлоги.
— У залі дуже холодно. Може, мені вас понести?
— Не треба. Мені подобається відчувати холод під ногами, — відказав Гіацинт рішуче, одразу припиняючи будь-які пропозиції.
Не знати, чим саме ті слова зачепили чорнявого, та Володар демонів помітив ледь помітний вогник сміху, що промайнув у його яскраво-золотих очах.
— Братику, ви й справді такі чарівні. Знаєте у дитинстві в мене був кіт — він теж любив лежати на холодній підлозі, — з добродушним тоном мовив чоловік. — Але той кіт був далеко не такий гарний, як ви.
— … — У ту мить Гіацинта мало не знудило — вечеря, яку він щойно з’їв, ледь не попросилася назад на волю.
[ Бачили?! Ось так раптом починає фліртувати — і ще скажіть, що це зовсім без сенсу! ]
Делліан, не маючи й гадки про внутрішню метушню чоловіка, мовчки простягнув руку вперед, запрошуючи покласти долоню у свою.
Володар демонів, якого система невпинно підбурювала в голові, не втримався — і таки підкорився. Його власна рука, яка завжди здавалася тонкою та витонченою, виглядала зовсім малою, коли лягла на широку долоню героя. Той легко й обережно стиснув її, а потім повів Гіацинта за собою у бік кухні.
Герой, що жив у пам’яті Володаря Темряви, був схожий на сонячне світло — те, що розганяє пітьму. Та от тільки те світло завжди здавалося холодним, немов сіре небо над крижаною долиною. А нинішній Герос, що крокував поряд, був напрочуд теплим. Його долоня, трохи шорстка, проте лагідна, приємно зігрівала — у цю зимну ніч воно відчувалося особливо виразно.
Фанфіки, звісно, пишуть фанати, тому не дивно, що персонажі в них іноді поводяться дещо… нехарактерно.
Але це вже явно перебір з OOC…
Лист від Скаляра
Скандал на вечірці з нагоди повноліття панночки Лайли!
Уся увага прикута була не стільки до того, з ким тепер побачать панночку в романтичному сенсі, скільки до вибухового скандалу, що ледве не зруйнував шлюб старшого сина найвпливовішої родини — Сефіроса — та його дружини. Винуватцем драми став не хто інший, як Гіацинт Лучано, котрий випадково (чи не зовсім?) пролив вино на Дженіс Россі — колишню наречену свого чоловіка. (Хоча вже давно відомо, що Гіацинт є офіційним нареченим Сефіроса, все ж свого часу панна Россі ледь не стала головною невісткою родини Лучано.)
Скориставшись ситуацією, Россі здійняла скандал, голосно заявивши, що сапфір на її взутті утратив блиск. І хто, як не сам «ідеальний чоловік року» Сефірос, без жодних вагань вказав дружині… витерти туфлі іншої жінки! На щастя, втрутитися встигли як молодший брат чоловіка, так і сам голова родини — зупинивши ганьбу.
Схоже, чутки про те, що Гіацинта у домі Лучано перетворили на нікчему, поки що не цілком підтверджуються. Але серйозно — якщо сам чоловік тебе не захищає, то яка користь від решти його родини?
І свіжа плітка, що тільки-но надійшла на стіл «Скаляра» — і я одразу хапаюсь за перо!
Сьогодні зранку у маєтку Лусіано раптом з’явився загадковий омега з обличчям, гідним змагатися в красі з самим Гіацинтом! У такому місці, де альфа — на кожному кроці, не зрозуміло, кому саме дістанеться цей коштовний скарб. Може, це буде молодший син — вродливий, проникливий і досі неодружений Делліан?..
В клані Лучано, де вже давно не з’являлося жодної нової невістки… Чи, може, сам Сефірос, старший син, чий шлюб от-от розлетиться на друзки? Цьом-цьом… Якщо дійде до цього, цікаво буде дізнатися: хто стане головною дружиною, а хто залишиться на другому плані? Уважно стежимо за всім!
“Вікно життя” у відповідь Скаляру:
Скаляре, ви забули згадати найпікантніше — конфлікт між братами Лучано! Я ж була на місці й досі ледве стою на ногах: запах крові (нехай і метафоричний) досі не вивітрився з носа! І скажу вам чесно: чутки про те, що молодший брат не в ладах із дружиною старшого — повна вигадка. Інакше чому ж тоді Делліан так відкрито став на його захист?
“Коханець на тонучому човні” у відповідь Скаляру:
Сподіваюся, той загадковий омега — не наречений молодшого з Лучано! Бо моя сестра закохалася в нього по вуха! Цілими днями тільки й робить, що вишиває хусточки, майструє запашні мішечки — і все з надією носиться до маєтку, як до святині. Якщо виявиться, що в нього вже хтось є… боюся, вона не переживе: ні їсти, ні спати не зможе. Скаляре, розвідайте, будь ласка, цю справу!
“Повітряний палац” у відьповідь Скаляру
Гіацинт Лучано, ще до заміжжя, був як квітка на вершині гори — прекрасний, але недосяжний. І ось, коли старший син родини таки дістався до тієї квітки… він її зірвав, пом’яв, потоптав так, що пелюстки — зів’яли…
…А тепер — його просто покинули лише через те, що не може подарувати спадкоємця. Сумно, чи не так?
"Касабланка" у відповідь Скаляру:
Дотепер немає жодних новин про вагітність Гіацинта Лучано. Омега, який не може виконати свою «основну функцію», зазвичай стає об’єктом зневаги. А тепер, коли з’явився ще й новий омега — незалежно від того, чия він буде дружина — якщо саме він подарує родині спадкоємця, становище Гіацинта лише погіршиться…
