Різкий прилив болю змусив мене прийти до тями.

— Ваша величносте, принцеса розплющила очі! — долинув до мене квапливий голос. — Принцесо, ви мене бачите? Ви знаєте, хто я?

Я ж не втратила пам’ять, звісно я знаю, хто ти, братику. Тож годі кричати… Мені зараз і без того… Дуже…

— У-у-у…

А тоді стало важко дихати. Лежачи, я розтулила рота, а Фелікс кивнув, спонукаючи мене продовжувати. Однак єдине, що вийшло з мого рота, було:

— А-а-а!..

У-угх, помираю!.. У мене зараз легені розірве до бісової матері!... Ува-а-а!..

— П-принцесо!..

Я зараз і без того сконаю, годі мене принцесою кликати, ува-а…

Фелікс помітно запанікував, коли я розплакалася. Схоже, без тями я теж заливалась слізьми, адже я відчула що на обличчі і без того були вологі доріжки.

— Боляче-е… У-у-у…

Груди палали пекельним вогнем. У молоці була отрута, правда ж?! За що… Я ж нічого не зробила… Такий жорстокий світ, ува-а…

— Що робити, Ваша Величеносте?..

Я ніколи не плакала, крім того випадку, коли впала у ріку, тож очевидно, чому Фелікса охопив відчай. Але дідько з ним, мені було до біса боляче! Мов груди списом пробили!

Ува-а… Я помираю? У якісь там сім років? Коли я жодного разу навіть не облаяла Клода?..

— Я покликав тебе, аби ти зцілив її. Чому її стан тільки погіршується?

— Він не погіршився. Просто принцеса була без тями, тому не відчувала біль. Крім того, цей випадок перший для мене… Він пов’язаний з маною, але я не можу знайти причи…

— Думай, що кажеш, якщо хочеш жити. Інакше я відрубаю тобі голову швидше, ніж ти бовкнеш ще якусь маячню.

І тут Клод замовк. Я не так багато зрозуміла, але, схоже, це була не отрута, а інша людина не може мене вилікувати.

Я нарешті змогла побачити обличчя Клода, коли той наблизився до мене.

— У-у. Тату, боляче… ува-а...

Клод невдоволено глянув на мене.

Але гей, та я прямо розчулилась. Я думала, ти будеш просто дивитися як тоді, коли я тонула в озері, але зараз він шукав як мені допомогти. Крім того, кімната нагадувала Клодову.

Імператор, що спостерігав за моїм риданням, нарешті заговорив, піднісши руку.

— Ти занадто шумна. Спи.

Гей, ти, виродку! І це все, що ти зміг сказати доньці, яка от-от вріже дуба?! Забудьмо, що я сказала до цього! Ти що, знущаєшся? Я прокинулась від невимовного болю, як я повинна знову заснути?!

Але я миттєво втратила свідомість, щойно рука Клода торкнулася мого чола.

Вау, повірити не можу, що змогла заснути в такій ситуації… Дівчисько типу мене… на диво легко… втрачає… свідомість… Хр-р.

Мені здалося, я відчула, як чиїсь прохолодні руки стирають сльози з мого обличчя.

І я знову зустріла уві сні сестричку-фею. Що 2 роки тому, що зараз, вона ані трохи не змінилась: так і лишилась прекрасною. Вона являлася мені у сні кілька разів, що сильно мене здивувало. Не думала, що можливо щоразу бачити сни з однією й тією ж людиною.

Але сестричка-фея незмінно верталася. Мов фея природи на фоні свіжої зеленої трави, чи місячна фея, що танцює під сяйвим місяцем, чи водяна фея, що грається на озері… Словом, фея. Я бачила 7 чи 8 різних образів, але сестричка пропадала так само швидко, як і з'являлася.

Я дуже хотіла поговорити з нею, погратися, але я наче дивилася запис, і не могла ані торкнутися її, ні щось їй сказати.

Вона була подібна за описом до мами Афанасії, тому у своїй голові я уявляла Діану саме так.

Сьогоднішня фея була заплакана.

Оце рідкість! Я вперше бачила таке. Така життєрадісна і активна сестричка вперше була зарюмсаною, і це сильно мене шокувало.

Невже ця сумна сцена виникла від того, що я помираю? Хник. Сестричко, я ледь не померла сьогодні. Ні, я помру в будь-який момент. Мене знудило кров'ю, коли я пила молоко. І було боляче. Ува-а…

Я говорила, прекрасно розуміючи, що вона не відповість і взагалі ніяк не відреагує. Вона просто дивилась кудись в порожнечу.

Я кожного разу бачила сестричку від чийогось обличчя. Те ж саме і зараз — хтось ще спостерігав за нею зі сторони.

Фея сиділа біля вікна, осяяна місячним світлом. Мить, і кришталево чиста сльоза скотилася по її щоці.

Ах, як же сумно дивитися, як ця прекрасна жінка плаче…

Я так хотіла втішити її, але, само собою, не могла. Хтось, хто спостерігав за нею в моїх снах, просто тихенько залишить кімнату. Всі сни саме цим і закінчувались.

Га? Але сьогодні все інакше.

«Я», що спостерігала збоку, зупинилася. Секунда, і «я» повернулась до неї.

Цього разу невідомий не пішов, а навпаки. Почувши його кроки, сестричка озирнулась від несподіванки.

Голос, що долинув до моїх вух, здивував мене так само як і її.

— Здаюся.

Я зосередилася на цьому знайомому голосі.

— Я відчуваю, ніби ти обвела мене навколо пальця. Але я благатиму, якщо ти того забажаєш.

Сестричка, здивована настільки раптовою появою цієї людини, навіть не встигнувши втерти свої сльози, прошепотіла:

— Як… Як ти можеш таке казати.

— Не казатиму, і ти мене залишиш.

Той чоловік мовчав деякий час, а потім знову мовив:

— Так, я знаю. Це чергова марна емоція. Повірити не можу, що став жертвою емоцій, яких старався уникати.

— Ваша Величносте.

— Щиро кажучи, мені хочеться розірвати тебе на шмаття прямо тут і зараз… Але навіть так…

Все, від «моїх» емоцій і тремтливого погляду сестрички, спрямованого на мене, почало зникати.

— Навіть так, благаю. Прошу, не залишай мене.

Її щоки були залиті слізьми. «Я» протягнула руку до її обличчя. А тоді прошепотіла, ледь торкнувшись щоки:

— Тому обери мене. Не думай ні про що інше. Нехай і егоїстично, але вибери те, що ти заслуговуєш.

Сцена переді мною була чіткіша за всі інші, що я бачила раніше. Я знала, які емоції він відчував.

— …а не дитину, яку бажаєш врятувати ціною свого життя.

І тоді сестричка-фея всміхнулась, ллючи сльози на руку, якою «я» торкалася її щоки. Це була щаслива усмішка людини, що може померти без жалю, але водночас печальна від того, що доведеться платити життям.

Перед очима все попливло. Було відчуття, наче я спливала на поверхню озера, в якому тонула. Знайоме відчуття. Схоже, сон завершився.

Як і очікувалось, я прокинулася.

— Нарешті прокинулась. Знаєш, тобі не личить бути сплячою красунею.

Але чому першим, що я побачила після пробудження, був цей чорноволосий телепень?

Я мовчки заплющила очі.

Здається, я не туди потрапила. Вийти, перереєструватися! Я сказала вихід!

— Прикидаєшся сплячою? Мені що, привести до тебе принца з чужих земель, щоб він тебе розбудив? Звідки вести? З Атлантану? Ґ’югейла? Псиканзії?

А, ну справді! Навіть не даси мені часу, щоб остаточно прокинутися? Щойно я побачила зовсім неймовірний сон, тому зараз я серйозніше нікуди! Відчепись від мене, ува-а!

Я розгнівалася, коли побачила мага, який раніше ледь не з'їв Сажика. І це тоді, коли мені погано і я кашляю кров'ю...

Га?

І тільки тоді я усвідомила дещо дивне.

Більше не боляче. Біль, від якого я розревілася, щойно отямилася, зник!

— Ти моя боржниця. Я тобі життя врятував.

У мене очі на лоба полізли від його слів.

— Братику, ти що, зцілив мене?

Для мене він все ще був жахливим персонажем, тому мене вразило те, що врятував мене він. К’я-а-а...

— Ага. Якби не я, твоє серце вибухнуло б.

Ну і страшні ж речі ти говориш. Але куди пішли Фелікс та Клод? Народ, як ви могли піти і кинути мене один-на-один з цим виродком?

До речі, я помітила, що на місці старого одягу тепер піжама. Невже сюди зазирала Лілі?

Почекайте-но. Звідки він дізнався, що мені було погано?

Я здригнулась. А раптом він прийшов не для того, щоб зцілити мене, а заради чогось іншого. Можливо, для того, щоб вкрасти Сажика?

— Не чіпай Сажика! — підскочила я. 

І цей чорноволосий ідіот усміхнувся.

— Ха, у тебе справді проблеми з довірою. Сказав же, що не заберу його.

Чому це я повинна тобі вірити? Я все ще не могла облишити свої підозри.

Юнак усміхнувся, закинувши ногу на ногу. Він сидів на стільці біля ліжка, у якому я лежала. І чому ця скотина така вперта та й взагалі сидить біля мене?

— Хоч він і виглядає ну надто вже апетитно, я вже пообіцяв, що не чіпатиму його. А ось ти повинна мені подякувати.

Чи можу я справді йому довіряти? Ну, буду чи ні, особливої різниці немає.

— Я не дав твоєму батькові вбити Сажика.

Я застигнула.

— Га?..

Що це за жарти? З чого б це Клоду намагатися вбити Сажика? Але не схоже, щоб цей хлопчина так легко мені відповів. Я здригнулась, коли він знову заговорив:

— Тяжко мені довелось. Довелося стримуватися, аби самостійно його не схопити.

Угх. Так це не Клод, а ти намагався вбити Сажика!

— Ха, глянь хто прийшов. Час вийшов.

Він розвернувся обличчям до дверей, і я прослідкувала за його поглядом. В ту ж мить двері відчинились.

— Принцесо!

Тими хто зайшов виявилися Фелікс і Клод.

Клод зайшов першим і, побачивши мене, застиг з широко розплющеними очима. Фелікс же виглядав щасливим.

Я злетіла з ліжка і побігла до Клода.

— Татку!

Як ти міг лишити мене одну з цим гадом?! Він… він зробив це! Він хотів забрати Сажика, ледь не вбив мене, саме так! А ти і Фелікс залишили мене з ним в одній кімнаті! Ува-а!