Ах, якою ж хорошою була ця крихітка Афі... Дякую за те, що дав мені це жи...

— Що...

Але я моментально прийшла до тями від своїх фантазій, почувши низький голос Клода.

Кх. Щ-що? Мені що, здалося? Я ще не вмерла? Господи, дякую, що я все ще жива!

— ...за?
Ні, це була не я... й-я просто... нісенітниця! А-а, я не знаю-у! Це не моя рука! Ва-а!

Я щойно ледь не отримала черговий серцевий напад. Не треба чекати від мене адекватних думок.

І коли я вже готова була втратити свідомість, Фелікс відкрив рота:

— Прошу вибачення, Ваша Величносте. Принцеса вчинила так через мою настирливість.

Якого дідька?!

Фелікс, дурний ти братик! Ти що, добити мене вирішив? Прозвучало так, наче я вліпила йому ляпаса, щоб заткнути обох! Як ти міг підкласти мені свиню?! Я не з цією метою його тріснула!

— Ж-жук. Жук! Я жука!..

Я не могла нормально говорити.

— Це я жук? — насупився Клод.

Ні!

— Ні, жук був у тата на щоці! Він заважав татові, і Афі його о-ось так! І спіймала заради тата!

Шмиг. Таке коротке, але таке довге життя. Я хотіла пережити своє вісімнадцятиріччя, але хто ж знав, що я помру ось так. Жорстокий жарт долі. Шмиг. Так гірко...

— То он воно як. Принцесо, вам варто подмухати, щоб Його Величності стало краще.

Я вже давно про це думала, але... я справді хочу вмазати Феліксу... вже і не знаю, чи намагається він мене вбити, чи навпаки — врятувати. Не змушуй мене робити подібне! Ти справді думаєш, що я вчиню так, навіть якщо ти будеш наполягати?

Я поглянула на Клода з печальним обличчям. Ха, нема вибору.

— Татку. Ху-у, ху-у...

Дідько, як же важко тут виживати...

***

Хвилин за 30 я сиділа і пила молоко.

Хник. Я вижила. Моя голова все ще на плечах! Ва-а.

Я думала про Клода як про жахливу людну. Але він! Після удару по рилу! Він лишив мене живою! Але я завжди не до кінця розуміла Клода...

Навіть якщо продовжував лупати на мене поглядом, який не обіцяв нічого хорошого. Шмиг. Тепер молоко на смак солонувате. Молюсь, щоб це не було моїм останнім чаюванням.

— Думаю, після всього, що відбулося, все-таки краще, якщо принцесу буду носити я, — заговорив Фелікс, який ніколи не вмів читати ситуацію.

К'я-а-а... Прошу, хочеш померти — роби це сам. Я поки ще хочу жити!

Клод не відповів, мовчки потягуючи чай і холодно зиркнувши на Фелікса. Чаювання, як завжди, відбувалося у саду.

Я хотіла спитати, що таке священна тварина і хто такий той козел Лукас, але забудемо про це.

Бачили? Я вижила навіть після того, як влупила його!

Кха! Тільки зараз зрозуміла, як сильно мені пощастило. І це був той самий виродок, який завжди дивився на мене так, наче ось-ось збирається вбити. А тепер залишив живою навіть після цього маленького психозу з мого боку.

Так, я більше не буду ні про що просити, якщо ти не вб'єш мене. Тепер я буду слідкувати за своїм вибуховим характером. Хник.

— Схоже, доведеться знайти ще одного, — пробурмотів Клод, дивлячись на мене.

Га? Чого це він? Фелікс, схоже, відчував те саме, що і я.

— Під ще одним ви маєте на увазі...

— Я думаю над тим, щоб знайти їй вчителя з бойового мистецтва.

Е? Бойового мистецтва? Для кого? Для мене?

Я ледь не виплюнула молоко. Мій удар вибив тобі мозок? Чому це ти раптом задумався про бойове мистецтво?

— Вона так безтурботно махає руками, намагаючись спіймати нещасну муху, і при цьому б'є все на своєму шляху. Тому я думаю навчити її бойових мистецтв, щоб вона більше не допускала такого.

Кх. Запахло смаженим... Я спітніла. Ц-це наслідки шоку від того, що я його вдарила?

— Крім того.

У тебе ще є що сказати?! Але від його наступних слів у мене серце забилося швидше.

— У неї занадто слабка рука. Такими темпами швидше муха її прихлопне, ніж вона — муху.

Щ-що за... Це ти так гордість свою захистити намагаєшся? Я досить сильно тобі зарядила. Невже не болить? Чи ти так наді мною знущаєшся, культурніше обізвавши мене жуком, так? Хник.

— Але принцесі всього сім...

— Що поробиш, якщо лицар, якому було доручено захищати її, тільки те і робив, що носив її на руках. Непотріб.

Почувши це, Фелікс одразу ж засмутився. Нехай тут і спокійно, це не означає, що Фелікс нічого не робить.

Тілоохоронець потрібен тоді, коли є небезпека для чийогось життя, — але я не маю бажання щось казати, коли Клод не в настрої.

Гм-м, але це дивно. Чому моє серце забилось так швидко... Кх. Це що, хвороба якась? Яка виникла через те, що поряд зі мною постійно знаходиться багато падлюк?..

Га? Чому серце так болить...

— Кха...

І тоді щось гаряче підступило до горла. Агх! Мене що, нудить щойно випитим молоком?!

Варто було мені видати цей звук, як Клод з Феліксом підняли голови і глянули на мене. І одразу після цього на їх обличчях відобразився шок.

Агх! Як же соромно! Але мене ще не знудило! От дідько. Наче і стрималась, але стало тільки більш боляче. Та, схоже, частину молока я все ж виплюнула.

— Принцесо!

Га? Чому молоко червоне?

Але з рота раптом знову щось полилось. І в ту ж хвилину мені стало погано.

Що? Чому воно так схоже на кров? Я що, отруї...

Однак на подальші думки часу не було.

Я не могла нічого чітко розібрати, навіть коли хтось спіймав мене під час падіння, чи коли хтось щось крикнув...

Я помираю? Ось так?

Секунду... Чому так раптово?