Нічого не можу з собою зробити. Я продовжувала розглядати ці коштовні камінці, адже в Рубіновому палаці вони хоч і є, але дрібні, а тут — великі та елегантні. А, ледь слинка не пішла. Треба бути обережнішою.

— Принцесо?

— Гм-м.

Не розлучай мене з цією красою! Хник. Як би хотілося взяти хоча б один.

Я краєм ока побачила, як хтось наблизився до мене, і автоматично потягнула його за одяг. Я зробила це не задумуючись, продовжуючи глядіти на ці камінці. Це був сигнал Феліксу взяти мене на руки.

Але Фелікс мене не підняв. А, точно. Ми ж начебто прогулятися хотіли? Тоді треба гуляти з Клодом.

— Тато...

Я хотіла сказати «Тато і Афі разом підуть гуляти!». Але, піднявши голову, я застигла, шокована побаченим.

— Е…

Клод, а ти якого тут забув? Де Фелікс? 

Я спробувала знайти очима Фелікса, але він був далеко позаду. Ти чого так далеко? Я думала, це ти до мене підійшов!

Тепер, якщо подумати, Клод, швидше за все, просто хотів пройти повз. Двері ж позаду мене. Ах! Я просто взяла і схопилась за одяг, навіть не знаючи його власника!

— Чого тобі?

У мене відняло мову. Але Фелікс, спостерігаючи за нами збоку, ляпнув дещо, що пролунало мов постріл.

— Вона хоче, щоб ви взяли її на руки.

Ні! Взагалі ні!

— Взяв на руки?

— Так. Коли принцеса втомлюється, вона так само просить і мене.

Я роблю так, тому що це ти! Знай я, що це Клод, навіть не подумала б про таке!

Моя віща печінка забила тривогу, коли після слів Фелікса Клод опустив на мене очі.

— Ні. Просто на одягу татка було щось… Ва-а!

Угх, мій шлунок! Я заборсалася, коли він раптом підняв мене і почав тримати як якусь сумку з непотребом. Коли я закрутилася, бо висіти в такій позі було незручно, він лише роздратовано цокнув.

— Навіть тихо поводити себе не можеш. Ти взагалі-то важка.

На моєму обличчі проступила злість.

Це мені тут погано! Я бачу свої ж сукню і черевики, навіть голову не нахиляючи. А все тому, що хтось тримає мене як якусь папку! І це єдине, що ти можеш сказати? Га? Га?

— Ваша Величносте, принцесі буде незручно, якщо ви будете так її тримати.

— Про що це ти? Вона ж не буде ходити на своїх двох.

Клод, схоже, так і не зрозумів Фелікса. Я зібрала волю в кулак і показала все, що зараз відчувала.

— Н-не можу… дихати… Кх.

Кров прилила до голови. Я простягнула руки до Фелікса з вологими від сліз очима.

— Її слід тримати ось так.

А от у Фелікса з цим проблем не було: вже звик.

Повірити не можу, що в першу нашу зустріч він навіть нести мене нормально не міг. Та-ак, чому б не підняти мене як бандероль якусь?!

— Ось так.

Ні, прошу, не треба! Не віддавай мене назад Клоду! Ва-а. Я міцніше схопила Фелікса.

— П-принцесо.

На обличчі Фелікса відобразилася паніка, але у мене не було вибору. Я не в захваті від того, як він мене тримає чи взагалі намагається тримати ближче. Навіть уявляти не хочу! Ні, не хоцю-у!

— Його Величність чека…

— Я піду з Феліксом!

Я поглянула на нього з відчаєм в очах. Фелікс задумався ненадовго. Але, схоже, зрадів цьому і намагався приховати усмішку. Він прочистив горло і заговорив:

— Кхем. Якщо принцеса хоче, щоб її ніс я, думаю, у мене немає вибору… Нам вже час, Ваша Величносте. Ми підемо після вас.

Так-так, ходімо. На ручках у Фелікса так круто! Тому припини точити ляси з Клодом.

Але імператор ні на міліметр не поворухнувся. Я почала хвилюватися. Що це з ним? Сказала ж, що тобі не треба мене на руках нести.

І мене охопив жах від його наступних слів.

— Я понесу її.

Що?!! Чому?! За що?!!

— Дрібниця. Я вже подумав, що треба буде щось особливе, а на ділі нічого складного.

Уф. Це в тобі пиха говорить? В будь-якому разі, твої проблеми. Я не хочу.

— Афі просто...

— Значить не хочеш, щоб тебе ніс я?

— Е-хе-хе.

Ва-а. Я взагалі нічого не можу. Я усміхнулась, мов це лише маленьке непорозуміння. Останні дні я була досить вимогливою, правильно? Більше не буду. Я і забула, що ти виродок, який в рандомний момент може передумати і прибити мене, як жука. Хник.

У підсумку я зайняла місце на руках Клода. Але гляньте, бачили? Незручно ж як. Його очі зустрілися з моїми, поки він тримав мене.

Хе-хе.

Усмі-іх. А-а, скільки ж проблем, ну правда.

Все одно Клод успішно завершив місію.

— Відійди. Заважаєш, — і імператор знову почав глумитися з Фелікса, який тільки і міг, що мовчки стояти.

Чому ти просто не зупинишся і не зникнеш з мого життя? Мені заважає одне тільки твоє існування. Прошу тебе! Просто зникни з мого життя, і краще назавжди!

— Іди позаду.

І Клод пішов, залишивши лицаря позаду. Ну навіщо ти так з Феліксом?

Гм-м. Може, тому, що через Фелікса постраждала його гордість? Ну знаєш, це не його провина.

Мені просто треба сидіти тихо, як мишка. Я камінь. Просто камінь. Не посунусь ні на дюйм.

— Тебе Фелікс завжди так носить? — йдучи по коридору, спитав Клод. 

Га? Ти про що?

— Коли я йду до татка?

— Взагалі.

В Рубіновому палаці? Я залишаю його тільки коли йду до тебе в гості.

— Афі сама ходить!

Просто пусти мене вже.

— Афі може ходити і сама, Афі буде тримати татка за руку.

— Настільки хочеш, щоб я тебе опустив?

Кх. І навіщо ти спитав...

Схоже, його гордість сильно постраждала. А він не такий і зрілий, як я думала. Ніколи не розуміла, що коїться у нього в голові.

— Не дозволяй Феліксу носити тебе просто так, тільки коли я покличу. Бо ще ввійде у звичку.

Ну і що це значить? Ти що, скоро забереш у мене Фелікса? Що ж, він мій особистий тілоохоронець, який пропрацював неочікувано довго, хоча і не повинен був.

В будь-якому випадку, Клод, здається, казав, що приставить до мене охорону, але так і не зробив цього за 2 роки. Забув, чи що?

Але дещо раптом привернуло мою увагу. Це що, жук?

— Ваша Величносте, можу я наблизитися?

Гик! Ану досить круги нарізати у мене перед носом. Дратує. І зробити нічого не можу, поки на руках у Клода. Киш. Угх, відмовляєшся? Ва-а, де ж моя богоподібна вбивця комах-сестричка Сет!

— Я сказав тобі не заважати. Десять кроків назад.

Я витягнула руку, всіма силами намагаючись відлякати цю комашню. Але мерзенна комаха все одно залишилася. Та як ти смієш мене бісити?!

— Якщо принцеса така важка, я можу її понести.

Агх, дратує! Здохни, мухо!

— Маяч...

Ляск!

Я намагалася прибити муху, але, здається, трошки промахнулась. Після хвилинної тиші пара крижаних, схожих на сапфіри очей глипнула на мене.

— Ах!

Я застигла, неспроможна навіть прибрати руку з його щоки.

Впевнена, я прибила жука, так чому моя рука на його обличчі? І той звук, як якби я вліпила йому ляпаса...

— Що...

Я прибрала руку, коли він заговорив.

— ...за?

Що я щойно зробила?

Мене охопив жах. Я що, щойно вдарила імператора?

Відчувши, що діло пахне смаженим, Фелікс заговорив:

— Ваша Величносте… 

Я застигла. Аура була жахаючою і крижаною. Клод посміхнувся.

— Схоже, останнім часом я тебе надто балую.

Я прекрасно знала, що значить цей льодяний погляд. Я затремтіла.

Завжди старалася ховати свій страх, але, схоже, цього разу не вийде.

— Коли іграшки починають дратувати, то швидко мені набридають, і...

Всього 7 років. Так мало, але так довго я старалася вижити.

— ...я їх позбавляюсь.

Всіх моїх сил вистачило лише на один-єдиний рух. Коли Клод торкнувся моєї шиї, було відчуття, наче душу витягли з тіла.

І це явно не було нормою — бо якби було, перед очима не стало б все розмиватися, як зараз. І останнім, що я побачила, був не теплий ніжний погляд, не сумне обличчя, а пара холодних байдужих очей.

____________
Прим. перекладачів: Нам терміново потрібні редактори! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (https://t.me/NAH_v1p3r).