Він помітив моє невдоволення, але, схоже, сприйняв це за мовчазну згоду, всміхнувся і тільки тоді повернув мені Сажика.

— Ось, тримай.

Сажику-у-у-у-у! Ва-а-а!

Я міцно стиснула Сажика і відсахнулась на випадок, якщо він знову надумає його забрати. Сажик, мабуть, був наляканий не менше ніж я, бо трусився від жаху.

— Мені справді час. Забагато мани витратив на цей дріб'язок, а її і без того мало.

Гр-р-р, киш! Шуруй вже!

Я миттєво насторожилася, міцно притискаючи звірятко до себе. Ти ж зараз не скажеш, що передумав?

Ах. Я аж підскочила, коли він раптом повернувся до мене. Ва-а, зараз з глузду з'їду.

— Як тебе звати?

— І що ти зробиш, якщо я відповім?

Знову ляпнула, не подумавши. І цей чувак зробив сумний вираз, мов образився на мою реакцію.

— Ну от навіщо ти так? Сказав же, я не поганий маг.

Але я тільки сильніше зненавиділа його. Я продовжила мовчки стояти, тримаючи Сажика. Юнак зітхнув і заговорив знову:

— Що ж, тоді давай так. Мене звати Лукас. Клич так, коли зустрінемось наступного разу.

Е-е ні. Ні за що! Не хочу тебе бачити, не те що на ім'я кликати!

На щастя, він, схоже, справді збирався піти. І тоді я стала свідком ще одного дива.

Хлоп.

Загадкові бульбашки знову з'явилися перед моїми очима. Перед тим як остаточно зникнути, він повернувся з усмішкою.

— Мені час. Побачимось.

Я не чула, що він говорив, але бачила, як рухалися його губи.

І коли я знову розплющила очі, поруч вже нікого не було.

***

— Принцесо, що це?

Коли я увійшла із Сажиком на руках, Фелікс зубрив своє сорокове слово атлантанською.

— Ви пішли гратися сама, а знайшли собі друга? — спитав він, вирячившись на Сажика з широко розплющеними очима.

— Хіба я казала, що пішла гратися сама?

— Так. Я чув, та й пані Ліліана підтвердила. Мовляв, не хочете, щоб вас хтось турбував під час гри в саду.

І до мене дійшло, що це чергова витівка Лукаса.

Воу, во-о-оу. От же страшний виродок. Якби я пропала, ніхто б і бровою не повів. Тільки зараз, замислившись про це, я зрозуміла, наскільки гостре було лезо ножа, по якому я ходила.

У-у-у….

Схоже, Сажику, доля у нас така — жити поряд з психами…

— Принцесо, час перекусити, — завітала Лілі, саме тоді, коли я обдумувала події сьогоднішнього дня. — Сьогодні у нас тортик, який так любить принцеса… Боже мій, що це?

Вона також глянула на Сажика округлими очима.

Я тільки зараз подумала, а це нічого, що в палаці буде улюбленець?.. Але Сажик, який мирно сидів у мене на руках, раптом підскочив і стрибнув на підлогу із сяючими очима.

— А, Сажику!

Пухнаста тваринка зі швидкістю блискавки полетіла до Лілі, яка тільки-но поставила торт на стіл.

— Стривай!

Фелікс кинувся, щоб зупинити його, але не встиг.

Не знала, що Сажик так швидко бігає!

Він набрав швидкість і, відштовхнувшись від Фелікса, застрибнув на стіл. Запхав морду в тарілку і...

Плям-плям!

Захавав мій тортик за один укус.

Ми втрьох тільки шоковано спостерігали, як це чорне створіння їло мій торт.

І тут до мене дійшло.

— А!

Так ось мій шоколадний злодій!

***

— Сажику, ходімо купатися.

— Принцесо, вам треба висушити волосся.

Я побігла до пухнастика, не слухаючи Лілі, хоча раніше так не робила.

Після нічного купання я наче переродилася. Дійсно дуже хотілося прийняти ванну разом із Сажиком, але я не змогла: Лілі заборонила. Вона сказала, що купання з улюбленцем, — священною твариною, якщо бути точнішим, — неприйнятне.

Тому довелося чекати, поки вона нарешті дозволить.

Ну, Сажику, настав твій час!

Га? Але Сажик, який хвилину тому лежав біля мене на ліжку, кудись зник. Куди він пішов?

Ну, Сажик вже не вперше від мене ховається. Тому я приблизно уявляла, куди він пішов.

Так і знала. Після недовгих пошуків побачила його хвіст.

— Знайшла!

Я наблизилася до ліжка і присіла.

— Принцесо, там же брудно!

Лілі відверто панікувала, але я не зважала — надто вже хотіла гратися із Сажиком.

Ти занадто милий. Хто тут у нас такий милий красунчик? Сажик висунув морду у відповідь на моє миле личко. Золоті очі, схожі на копійки, зиркнули на мене.

Гик. Ні, не дивись на мене так, моє серденько не витримає! Я зітхнула, ледь не отримавши серцевий напад. Він такий миленький, навіть коли просто зацікавлено розглядає мене.

— Зараз ми і тебе зробимо чистеньким та блискучим.

— К’ю.

Сажик завжди був чистеньким, навіть без купання, але ми з ним досить довго гралися на подвір'ї, тому я вирішила, що помитися не завадить нам обом. Само собою, сам Сажик ненавидів купатися, тому це перетворювалося у справжнє випробування.

— Сажик, хороший хлопчик. Тепер сиди спо... Ай!

— У-у-у…

І сьогодні, як і завжди, довелося тримати його з усіх сил, щоб знову не втік. Лілі тільки зітхнула, спостерігаючи за моїми стараннями.

— Тому я і сказала, що сама можу його помити. Ви знову намокли.

— Я в по.., — і тоді Сажик махнув хвостом, забризкавши мене водою, — пф-пф-пф! Тьху!

Чому він так сильно ненавидить купатися? Він же не кішка. Але поводиться як я після того, як щасливо уникнула участі опуститися на дно озера.

— Сажику, час їсти.

Лілі здалася, спостерігаючи за нашими іграми. Але хіба наш Сажик не милий? Милий! Лілі усміхнулась, бачачи, як нам весело.

— Сажику, хороший хлопчик, доїдає все. Хороший.

І зараз він їв свіжі обелійські фрукти. Ми намагалися годувати його кормом, але він навідріз відмовився його їсти і розкидав по всьому палацу. Те ж саме і зі смаколиками для собак.

Ми знали, що він обожнює шоколад, але Лілі з Феліксом не були впевнені, що тваринам його можна — боялися, аби це не відобразилося на його здоров'ї.

Але, можливо, через те, що він був священною твариною, він не хворів і взагалі був здоровішим за будь-кого інший. Що ж, очевидно, інакше він не став би так наминати мій шоколад, якби йому від нього було погано!

В будь-якому разі, на щастя, фрукти йому сподобалися, але він все ще жадав солодощів. Невже всі священні тварини такі вередливі?

— Лілі-Лілі, як думаєш, на кого схожий Сажик?

Я не так добре знаю тварин Обелії, тому запитала її.

— Гарне питання. Можливо, на баума чи рафі… 

Вона глибоко задумалася, адже Сажик не був взагалі ні на кого схожим. Я також загадалася над цим питанням, жуючи фіолетове обелійське яблуко.

Схоже на собаку, ту породу, як її там… По… По… Поме...

— А!
Точно! Померанець! Схожий на померанця!

— Щось не так?

— Все в порядку, хе-хе.

Повірити не можу, що цей манюнчик — моя священна тварина! У-ху-ху, миленький, який же ти милий. Цьом-цьом-цьом!

— Завтра ви навідаєте Його Величність, чи не так? Давненько ви до нього не заходили.

І то правда. Я занадто загралася із Сажиком і втратила лік часу. Шмиг.

— Час спати. Побажайте Сажику на добраніч.

— У-у-у-у, але я хочу ще погратися!

Я спостерігала, як після їди Сажик вилизував свою передню лапу, і як Лілі взяла його на руки і понесла. Я розтягнулася на ліжку, бачачи, що він зовсім не проти побути у неї на руках.

***

— Та-атку-у-у!

Я побігла до Клода з виглядом маленького захопленого цуценятка. Гик, давненько я не розігрувала таку сцену.

— Татко сумував за мною?

Він ковзнув по мені байдужим поглядом. Як і завжди, коли я його відвідувала, імператор сидів на троні.

Раніше я б перелякалася від його постави, але тепер знаю, чим вона викликана.

Тобі спати хочеться? Ти давненько не бачив мого прекрасного милого личка і все одно сонний? Настільки, що ось-ось заснеш? Після того, як сам покликав?

Але я чула від Фелікса, що Клод спить максимум чотири години на день, тому його можна зрозуміти. Життя імператора не така вже і халявна штука, еге ж? Я думала, вони тільки те і роблять, що відпочивають, потягуючи прохолодні напої. Але, схоже, все не настільки весело.

— Ваша Величносте, якщо сьогодні вже така прекрасна погода, чому б нам не прогулятися?

Фелікс, мабуть, відчув те саме, тому і поставив питання. Я не проти прогулятися, але зараз мені було не до цього. Я була зайнята іншим. Дивилася на нього кожну мить.

— Прогулянка… Так. Чому б ні.

...Цей трон занадто вже прекрасний. Цікаво, скільки я отримаю, якщо продам його?