Ха, та бути такого не може. Мене зараз удар схопить! Невже відсьогодні моє життя стане кращим?! Серце забилося із жахаючою швидкістю. Я-я можу використовувати магію! Ба більше, у мене тіло великого мага!
— Ну, тут два варіанти. Перший — у тебе величезні запаси мани, утримати які твоє тіло не спроможне. Або ж у тебе замаленька місткість для звичайного рівня мани, — він лиховісно посміхнувся, зиркнувши на Сажика. — Втім, твоя — дещо корисна. Нещодавно він зламав моє заклинання.
Не до кінця зрозуміла, але, можливо, тому він і біситься через Сажика? Так кажеш, Сажик — моя мана, яка прийняла форму цього пухнастого створіння, і зрештою повернеться у мене? І тоді я зможу спокійно використовувати магію?
Ва-а-а! Вау! Ува-а-а! Я знала, що цей день колись настане!
Не знаю, чому Клод не казав мені про це, але, здається, щойно тривалість мого життя подовжилася.
— Дякую, що розповів, братику!
В моїх очах цей хлопець був сяючим білокрилим янголом. Я б ні за що не дізналася про все це, якби не він!
Хах, але, як дивно... В «Прекрасній принцесі» не було ані слова про те, що Афанасія могла використовувати магію. Втім, там також не згадувалося й те, що магію може використовувати Клод. Можливо, це було не так вже й важливо?
Ха. Ну, над частиною про цього вилупка Клода я не морочилася, а ось щодо Афанасії — читала з особливою увагою.
— Не дякуй.
Е-ех, в будь-якому разі, у мене не найкращі спогади за ці 7 років… Але братик був не поганим, навпроти — пояснив, що таке священна тварина, навіть спіймав мені Сажика! І все одно сказав, що дякувати немає за що.
— Мені час, — він насупив брови, дивлячись кудись вдалину.
А, точно! Фелікс! Мені також час. Фелікс і Лілі точно хвилюються.
— Афі також треба йти. Щасливої дороги, братику.
І коли я збиралася піти, тримаючи Сажика...
— Ага. Так ми знову зустрінемось.
Сажик раптом пропав з моїх рук. Я здійняла брови, не до кінця розуміючи, що відбувається.
Е-е? Чому це мій Сажик знову у нього?
— Га? Ти куди Сажика забрав?
Сажик знову заскавучав у руках незнайомця. Той усміхнувся.
— А хто сказав, що я тобі його віддам?
Га? Що ти щойно сказав?! Ти взагалі про що?
— Ти ж сказав, що Сажик мій.
— Був, до того, як я його знайшов.
...Га? Що? Ха-ха. Мені знову ввижається всяке? Почулось, що він сказав...
— Я знайшов його. Тому мені вирішувати — їсти його засмаженим чи запеченим.
І що за маячню він несе? Як можна говорити подібне з такою впевненістю?
Я втратила мову від його слів. Глянула на цього божевільного братика як на дурня і тільки потім, після скавчання Сажика, зрозуміла, що він вже збирався йти.
От же ішак впертий!
— Чому це братик вирішив його забрати! Поверни мені Сажика!
З чого це я повинна бути ввічливою з крадієм! У тебе під носом справжня власниця, а ти у своїй звичайній манері повідомляєш їй, що забираєш його?
— І що ти будеш робити, якщо забереш його?!
Ти ж не збираєшся і справді його з'їсти, правда? Цей маленький миленький клубочок не заслуговує на таке! Ва-а!
— Ну ти ж спиш, коли хочеться, і їси, коли голодна. Тут те саме.
А він все продовжував верзти нісенітницю.
— Моя мана сильно впала від довгого сну, а у членів імператорської родини вона через край ллється. Тому я прийшов сюди знайти пару священних тварин, але знайшов його.
Ту-ду-ду-ДУМ! Мене як блискавкою вразило.
Я думала, ти придворний маг, а ти — звичайний крадій, який прийшов сюди за священною твариною?!
— Але, дивно, тут більше немає священних тварин? Вони мов всі вимерли. В будь-якому разі, я вже подумав, що даремно витрачаю час, але, завдяки тобі, знайшов Сажика. Не сильно допоможе, але все-таки.
К’я-а-а-а-а! Я накинулася на нього одразу ж, як він закінчив теревенити.
— Ні! Поверни мені Сажика! Не смій їсти Сажи-ика-а-а-а!
Ах ти виродок! З'їси мого Сажика тільки тому, що тобі нудно?! Він мій! Моя мана!
— Угх, ось тому я і хотів піти непоміченим.
Він опустив голову і задер руку із Сажиком, коли я намагалася до нього дотягнутися. Як би я не старалася, але дістати його не змогла.
Ні, поверни мені Сажика! У мене в голові промайнула картинка з приготованим та сервірованим Сажиком на тарілці. Ва-а-а, Сажику!
Схоже, мої заплакані очі пробудили в ньому якусь дещицю совісті. Він насупився.
— Зі священною твариною чи без — різниця невелика. Просто живи, як і до цього.
Думаєш, цього буде достатньо, аби переконати мене?! Куди там!
— Твої проблеми, що мана послабилася! Поверни його! Поверни-и-и-и!
Я продовжувала насідати, і він ненадовго задумався. Так, ще не пізно! Ти ще можеш передумати! Ти будеш покараним за таке ставлення до цього нещасного маленького створіння!
— Може, скуштувати його прямо зараз? — і він опустився на коліна.
Я різко відсахнулася, коли він опустився на мій рівень. Багряні очі цього вилупка вп’ялися в мене.
— Є ще один варіант, хоча займе він набагато більше часу, і загалом дратує.
Ти що, знущаєшся? Якщо був інший вихід, його б і обрав!
— Чи варто мені просто дати йому спокій? Не думаю, що це багато змінить.
Я готова була ось-ось вибухнути. Втім, гадаю, якби я сказала «Так! Дай йому спокій!» — тільки погіршила б ситуацію.
Я недовірливо глипнула на нього. Твоє жалісливе обличчя зі мною не пройде!
— Чесно кажучи, я досить добрий маг, не думаю, що зможу спати спокійно, якщо і справді відберу щось у дитини на кшталт тебе.
— Брехня! — вигукнула я.
Якщо так, тоді якого ти вирішив викрасти у мене Сажика? Він усміхнувся з легкою зацікавленістю до моєї недовіри.
— Тоді зробимо так. Залишу його живим, поки він сам не стане маною. Що скажеш?
Це роздратувало мене ще дужче.
— Ні. Ти не лишиш його назавжди? І чого це я маю на це погоджуватися?
— В сенсі «чому»?
Цим своїм питанням він тільки сильніше розлютив мене. Але коли його червоні очі перестрілися з моїми, у мене раптом мову відібрало.
— Я сказав, що дам тобі шанс.
По спині пробігли мурашки від його посмішки.
— Не забувай, я можу будь-якої миті повернутися і забрати твою священну тварину. Звичайно, я міг би просто витягнути всю твою ману. Якби переді мною був хтось інший, я без роздумів так і вчинив би. Тож я кажу, що наразі тебе не чіпатиму, — його усмішка поширшала, і від цього моєю шкірою пробіг морозець, — адже ти мене зацікавила.
Він говорив настільки жахливі речі таким невинним голосом, що я раптом усвідомила: він не бреше, хоч я й не хотіла цього визнавати.
Йому було б простіше простого забрати Сажика, аніж намагатися переконати дитину. Він може зробити все, що захоче.
...Та хіба я не накричала на нього щойно, намагаючись допомогти Сажику?
Я обережно відпустила його одяг і опустила руки. Нехай і не хочеться, але зараз я надто налякана. Бути десь наодинці з незнайомцем само собою небезпечно, але буде ще гірше, якщо я продовжу його злити. Ува-а-а… Сажику, мені так шкода. Я слабка, я не можу тебе захистити… Ува-а-а-а-а-а.
Він усміхнувся, коли я усвідомила ситуацію та замовкла.
— О, не бійся. Я хороший маг. Можливо, потім мені навіть не захочеться їсти твого Сажика.
Всі «хороші маги» готові вбити самим лише поглядом?! Та якщо ти хороший маг, то я узбецька балерина! Та який добрий маг буде робити таке і погрожувати семирічній дитині!
Я обережно відкрила рот.
Т-та знаю я, що боягузка. Але занадто вже страшно. Ува-а-а.
— Тоді чого ти хочеш?
— А ти розумінша, ніж я думав, — він усміхнувся, мов побачив щось кумедне. — Тобі не треба нічого робити. Але мені від тебе потрібно дещо особливе. Я сам можу це забрати. Ах, але, звісно, це не крадіжка.
Ну і що це повинно означати? Дивне відчуття. Але якщо відмовлюсь, він просто забере Сажика, правильно? Шмиг, Божечки! Ну за що ти зробив мене такою слабачкою!
— Але що, як ти мене обманюєш...
— Не хвилюйся. Сказав же, я досить добрий чарівник. І це зовсім тобі не нашкодить. Обіцяю.
Брехня — твоя повсякденна зобов'язаність?! Твої слова зовсім не заспокоюють!
— І якщо мені сподобається...
Угх. Але хіба у мене є вибір? Лишається тільки скористатися наданим шансом, хай і не хочеться. Давненько вже смерть не дихала мені в потилицю. Хник.
— Я не з'їм цю штуку, доки вона знову не стане маною. Непогана угода.
Він дивився на мене так, наче чекав на відповідь. От сволота! Наче ти залишаєш мені вибір!
Далі
Розділ 27
Він помітив моє невдоволення, але, схоже, сприйняв це за мовчазну згоду, всміхнувся і тільки тоді повернув мені Сажика. — Ось, тримай. Сажику-у-у-у-у! Ва-а-а! Я міцно стиснула Сажика і відсахнулась на випадок, якщо він знову надумає його забрати. Сажик, мабуть, був наляканий не менше ніж я, бо трусився від жаху. — Мені справді час. Забагато мани витратив на цей дріб'язок, а її і без того мало. Гр-р-р, киш! Шуруй вже! Я миттєво насторожилася, міцно притискаючи звірятко до себе. Ти ж зараз не скажеш, що передумав? Ах. Я аж підскочила, коли він раптом повернувся до мене. Ва-а, зараз з глузду з'їду. — Як тебе звати? — І що ти зробиш, якщо я відповім? Знову ляпнула, не подумавши. І цей чувак зробив сумний вираз, мов образився на мою реакцію. — Ну от навіщо ти так? Сказав же, я не поганий маг. Але я тільки сильніше зненавиділа його. Я продовжила мовчки стояти, тримаючи Сажика. Юнак зітхнув і заговорив знову: — Що ж, тоді давай так. Мене звати Лукас. Клич так, коли зустрінемось наступного разу. Е-е ні. Ні за що! Не хочу тебе бачити, не те що на ім'я кликати! На щастя, він, схоже, справді збирався піти. І тоді я стала свідком ще одного дива. Хлоп. Загадкові бульбашки знову з'явилися перед моїми очима. Перед тим як остаточно зникнути, він повернувся з усмішкою. — Мені час. Побачимось. Я не чула, що він говорив, але бачила, як рухалися його губи. І коли я знову розплющила очі, поруч вже нікого не було. *** — Принцесо, що це? Коли я увійшла із Сажиком на руках, Фелікс зубрив своє сорокове слово атлантанською. — Ви пішли гратися сама, а знайшли собі друга? — спитав він, вирячившись на Сажика з широко розплющеними очима. — Хіба я казала, що пішла гратися сама? — Так. Я чув, та й пані Ліліана підтвердила. Мовляв, не хочете, щоб вас хтось турбував під час гри в саду. І до мене дійшло, що це чергова витівка Лукаса. Воу, во-о-оу. От же страшний виродок. Якби я пропала, ніхто б і бровою не повів. Тільки зараз, замислившись про це, я зрозуміла, наскільки гостре було лезо ножа, по якому я ходила. У-у-у…. Схоже, Сажику, доля у нас така — жити поряд з психами… — Принцесо, час перекусити, — завітала Лілі, саме тоді, коли я обдумувала події сьогоднішнього дня. — Сьогодні у нас тортик, який так любить принцеса… Боже мій, що це? Вона також глянула на Сажика округлими очима. Я тільки зараз подумала, а це нічого, що в палаці буде улюбленець?.. Але Сажик, який мирно сидів у мене на руках, раптом підскочив і стрибнув на підлогу із сяючими очима. — А, Сажику! Пухнаста тваринка зі швидкістю блискавки полетіла до Лілі, яка тільки-но поставила торт на стіл. — Стривай! Фелікс кинувся, щоб зупинити його, але не встиг. Не знала, що Сажик так швидко бігає! Він набрав швидкість і, відштовхнувшись від Фелікса, застрибнув на стіл. Запхав морду в тарілку і... Плям-плям! Захавав мій тортик за один укус. Ми втрьох тільки шоковано спостерігали, як це чорне створіння їло мій торт. І тут до мене дійшло. — А! Так ось мій шоколадний злодій! *** — Сажику, ходімо купатися. — Принцесо, вам треба висушити волосся. Я побігла до пухнастика, не слухаючи Лілі, хоча раніше так не робила. Після нічного купання я наче переродилася. Дійсно дуже хотілося прийняти ванну разом із Сажиком, але я не змогла: Лілі заборонила. Вона сказала, що купання з улюбленцем, — священною твариною, якщо бути точнішим, — неприйнятне. Тому довелося чекати, поки вона нарешті дозволить. Ну, Сажику, настав твій час! Га? Але Сажик, який хвилину тому лежав біля мене на ліжку, кудись зник. Куди він пішов? Ну, Сажик вже не вперше від мене ховається. Тому я приблизно уявляла, куди він пішов. Так і знала. Після недовгих пошуків побачила його хвіст. — Знайшла! Я наблизилася до ліжка і присіла. — Принцесо, там же брудно! Лілі відверто панікувала, але я не зважала — надто вже хотіла гратися із Сажиком. Ти занадто милий. Хто тут у нас такий милий красунчик? Сажик висунув морду у відповідь на моє миле личко. Золоті очі, схожі на копійки, зиркнули на мене. Гик. Ні, не дивись на мене так, моє серденько не витримає! Я зітхнула, ледь не отримавши серцевий напад. Він такий миленький, навіть коли просто зацікавлено розглядає мене. — Зараз ми і тебе зробимо чистеньким та блискучим. — К’ю. Сажик завжди був чистеньким, навіть без купання, але ми з ним досить довго гралися на подвір'ї, тому я вирішила, що помитися не завадить нам обом. Само собою, сам Сажик ненавидів купатися, тому це перетворювалося у справжнє випробування. — Сажик, хороший хлопчик. Тепер сиди спо... Ай! — У-у-у… І сьогодні, як і завжди, довелося тримати його з усіх сил, щоб знову не втік. Лілі тільки зітхнула, спостерігаючи за моїми стараннями. — Тому я і сказала, що сама можу його помити. Ви знову намокли. — Я в по.., — і тоді Сажик махнув хвостом, забризкавши мене водою, — пф-пф-пф! Тьху! Чому він так сильно ненавидить купатися? Він же не кішка. Але поводиться як я після того, як щасливо уникнула участі опуститися на дно озера. — Сажику, час їсти. Лілі здалася, спостерігаючи за нашими іграми. Але хіба наш Сажик не милий? Милий! Лілі усміхнулась, бачачи, як нам весело. — Сажику, хороший хлопчик, доїдає все. Хороший. І зараз він їв свіжі обелійські фрукти. Ми намагалися годувати його кормом, але він навідріз відмовився його їсти і розкидав по всьому палацу. Те ж саме і зі смаколиками для собак. Ми знали, що він обожнює шоколад, але Лілі з Феліксом не були впевнені, що тваринам його можна — боялися, аби це не відобразилося на його здоров'ї. Але, можливо, через те, що він був священною твариною, він не хворів і взагалі був здоровішим за будь-кого інший. Що ж, очевидно, інакше він не став би так наминати мій шоколад, якби йому від нього було погано! В будь-якому разі, на щастя, фрукти йому сподобалися, але він все ще жадав солодощів. Невже всі священні тварини такі вередливі? — Лілі-Лілі, як думаєш, на кого схожий Сажик? Я не так добре знаю тварин Обелії, тому запитала її. — Гарне питання. Можливо, на баума чи рафі… Вона глибоко задумалася, адже Сажик не був взагалі ні на кого схожим. Я також загадалася над цим питанням, жуючи фіолетове обелійське яблуко. Схоже на собаку, ту породу, як її там… По… По… Поме... — А! Точно! Померанець! Схожий на померанця! — Щось не так? — Все в порядку, хе-хе. Повірити не можу, що цей манюнчик — моя священна тварина! У-ху-ху, миленький, який же ти милий. Цьом-цьом-цьом! — Завтра ви навідаєте Його Величність, чи не так? Давненько ви до нього не заходили. І то правда. Я занадто загралася із Сажиком і втратила лік часу. Шмиг. — Час спати. Побажайте Сажику на добраніч. — У-у-у-у, але я хочу ще погратися! Я спостерігала, як після їди Сажик вилизував свою передню лапу, і як Лілі взяла його на руки і понесла. Я розтягнулася на ліжку, бачачи, що він зовсім не проти побути у неї на руках. *** — Та-атку-у-у! Я побігла до Клода з виглядом маленького захопленого цуценятка. Гик, давненько я не розігрувала таку сцену. — Татко сумував за мною? Він ковзнув по мені байдужим поглядом. Як і завжди, коли я його відвідувала, імператор сидів на троні. Раніше я б перелякалася від його постави, але тепер знаю, чим вона викликана. Тобі спати хочеться? Ти давненько не бачив мого прекрасного милого личка і все одно сонний? Настільки, що ось-ось заснеш? Після того, як сам покликав? Але я чула від Фелікса, що Клод спить максимум чотири години на день, тому його можна зрозуміти. Життя імператора не така вже і халявна штука, еге ж? Я думала, вони тільки те і роблять, що відпочивають, потягуючи прохолодні напої. Але, схоже, все не настільки весело. — Ваша Величносте, якщо сьогодні вже така прекрасна погода, чому б нам не прогулятися? Фелікс, мабуть, відчув те саме, тому і поставив питання. Я не проти прогулятися, але зараз мені було не до цього. Я була зайнята іншим. Дивилася на нього кожну мить. — Прогулянка… Так. Чому б ні. ...Цей трон занадто вже прекрасний. Цікаво, скільки я отримаю, якщо продам його?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!