Ха, та бути такого не може. Мене зараз удар схопить! Невже відсьогодні моє життя стане кращим?! Серце забилося із жахаючою швидкістю. Я-я можу використовувати магію! Ба більше, у мене тіло великого мага!

— Ну, тут два варіанти. Перший — у тебе величезні запаси мани, утримати які твоє тіло не спроможне. Або ж у тебе замаленька місткість для звичайного рівня мани, — він лиховісно посміхнувся, зиркнувши на Сажика. — Втім, твоя — дещо корисна. Нещодавно він зламав моє заклинання.

Не до кінця зрозуміла, але, можливо, тому він і біситься через Сажика? Так кажеш, Сажик — моя мана, яка прийняла форму цього пухнастого створіння, і зрештою повернеться у мене? І тоді я зможу спокійно використовувати магію?

Ва-а-а! Вау! Ува-а-а! Я знала, що цей день колись настане!

Не знаю, чому Клод не казав мені про це, але, здається, щойно тривалість мого життя подовжилася.

— Дякую, що розповів, братику!

В моїх очах цей хлопець був сяючим білокрилим янголом. Я б ні за що не дізналася про все це, якби не він!

Хах, але, як дивно... В «Прекрасній принцесі» не було ані слова про те, що Афанасія могла використовувати магію. Втім, там також не згадувалося й те, що магію може використовувати Клод. Можливо, це було не так вже й важливо?

Ха. Ну, над частиною про цього вилупка Клода я не морочилася, а ось щодо Афанасії — читала з особливою увагою.

— Не дякуй.

Е-ех, в будь-якому разі, у мене не найкращі спогади за ці 7 років… Але братик був не поганим, навпроти — пояснив, що таке священна тварина, навіть спіймав мені Сажика! І все одно сказав, що дякувати немає за що.

— Мені час, — він насупив брови, дивлячись кудись вдалину. 

А, точно! Фелікс! Мені також час. Фелікс і Лілі точно хвилюються.

— Афі також треба йти. Щасливої дороги, братику.

І коли я збиралася піти, тримаючи Сажика...

— Ага. Так ми знову зустрінемось.

Сажик раптом пропав з моїх рук. Я здійняла брови, не до кінця розуміючи, що відбувається.

Е-е? Чому це мій Сажик знову у нього?

— Га? Ти куди Сажика забрав?

Сажик знову заскавучав у руках незнайомця. Той усміхнувся.

— А хто сказав, що я тобі його віддам?

Га? Що ти щойно сказав?! Ти взагалі про що?

— Ти ж сказав, що Сажик мій.

— Був, до того, як я його знайшов.

...Га? Що? Ха-ха. Мені знову ввижається всяке? Почулось, що він сказав...

— Я знайшов його. Тому мені вирішувати — їсти його засмаженим чи запеченим.

І що за маячню він несе? Як можна говорити подібне з такою впевненістю?

Я втратила мову від його слів. Глянула на цього божевільного братика як на дурня і тільки потім, після скавчання Сажика, зрозуміла, що він вже збирався йти.

От же ішак впертий!

— Чому це братик вирішив його забрати! Поверни мені Сажика!

З чого це я повинна бути ввічливою з крадієм! У тебе під носом справжня власниця, а ти у своїй звичайній манері повідомляєш їй, що забираєш його?

— І що ти будеш робити, якщо забереш його?!

Ти ж не збираєшся і справді його з'їсти, правда? Цей маленький миленький клубочок не заслуговує на таке! Ва-а!

— Ну ти ж спиш, коли хочеться, і їси, коли голодна. Тут те саме.

А він все продовжував верзти нісенітницю.

— Моя мана сильно впала від довгого сну, а у членів імператорської родини вона через край ллється. Тому я прийшов сюди знайти пару священних тварин, але знайшов його.

Ту-ду-ду-ДУМ! Мене як блискавкою вразило.

Я думала, ти придворний маг, а ти — звичайний крадій, який прийшов сюди за священною твариною?!

— Але, дивно, тут більше немає священних тварин? Вони мов всі вимерли. В будь-якому разі, я вже подумав, що даремно витрачаю час, але, завдяки тобі, знайшов Сажика. Не сильно допоможе, але все-таки.

К’я-а-а-а-а! Я накинулася на нього одразу ж, як він закінчив теревенити.

— Ні! Поверни мені Сажика! Не смій їсти Сажи-ика-а-а-а!

Ах ти виродок! З'їси мого Сажика тільки тому, що тобі нудно?! Він мій! Моя мана!

— Угх, ось тому я і хотів піти непоміченим.

Він опустив голову і задер руку із Сажиком, коли я намагалася до нього дотягнутися. Як би я не старалася, але дістати його не змогла.

Ні, поверни мені Сажика! У мене в голові промайнула картинка з приготованим та сервірованим Сажиком на тарілці. Ва-а-а, Сажику!

Схоже, мої заплакані очі пробудили в ньому якусь дещицю совісті. Він насупився.

— Зі священною твариною чи без — різниця невелика. Просто живи, як і до цього.

Думаєш, цього буде достатньо, аби переконати мене?! Куди там!

— Твої проблеми, що мана послабилася! Поверни його! Поверни-и-и-и!

Я продовжувала насідати, і він ненадовго задумався. Так, ще не пізно! Ти ще можеш передумати! Ти будеш покараним за таке ставлення до цього нещасного маленького створіння!

— Може, скуштувати його прямо зараз? — і він опустився на коліна.

Я різко відсахнулася, коли він опустився на мій рівень. Багряні очі цього вилупка вп’ялися в мене.

— Є ще один варіант, хоча займе він набагато більше часу, і загалом дратує.

Ти що, знущаєшся? Якщо був інший вихід, його б і обрав!

— Чи варто мені просто дати йому спокій? Не думаю, що це багато змінить.

Я готова була ось-ось вибухнути. Втім, гадаю, якби я сказала «Так! Дай йому спокій!» — тільки погіршила б ситуацію.

Я недовірливо глипнула на нього. Твоє жалісливе обличчя зі мною не пройде!

— Чесно кажучи, я досить добрий маг, не думаю, що зможу спати спокійно, якщо і справді відберу щось у дитини на кшталт тебе.

— Брехня! — вигукнула я.

Якщо так, тоді якого ти вирішив викрасти у мене Сажика? Він усміхнувся з легкою зацікавленістю до моєї недовіри.

— Тоді зробимо так. Залишу його живим, поки він сам не стане маною. Що скажеш?

Це роздратувало мене ще дужче.

— Ні. Ти не лишиш його назавжди? І чого це я маю на це погоджуватися?

— В сенсі «чому»?

Цим своїм питанням він тільки сильніше розлютив мене. Але коли його червоні очі перестрілися з моїми, у мене раптом мову відібрало.

— Я сказав, що дам тобі шанс.

По спині пробігли мурашки від його посмішки.

— Не забувай, я можу будь-якої миті повернутися і забрати твою священну тварину. Звичайно, я міг би просто витягнути всю твою ману. Якби переді мною був хтось інший, я без роздумів так і вчинив би. Тож я кажу, що наразі тебе не чіпатиму, — його усмішка поширшала, і від цього моєю шкірою пробіг морозець, — адже ти мене зацікавила.

Він говорив настільки жахливі речі таким невинним голосом, що я раптом усвідомила: він не бреше, хоч я й не хотіла цього визнавати.

Йому було б простіше простого забрати Сажика, аніж намагатися переконати дитину. Він може зробити все, що захоче.

...Та хіба я не накричала на нього щойно, намагаючись допомогти Сажику?

Я обережно відпустила його одяг і опустила руки. Нехай і не хочеться, але зараз я надто налякана. Бути десь наодинці з незнайомцем само собою небезпечно, але буде ще гірше, якщо я продовжу його злити. Ува-а-а… Сажику, мені так шкода. Я слабка, я не можу тебе захистити… Ува-а-а-а-а-а.

Він усміхнувся, коли я усвідомила ситуацію та замовкла.

— О, не бійся. Я хороший маг. Можливо, потім мені навіть не захочеться їсти твого Сажика.

Всі «хороші маги» готові вбити самим лише поглядом?! Та якщо ти хороший маг, то я узбецька балерина! Та який добрий маг буде робити таке і погрожувати семирічній дитині!

Я обережно відкрила рот.

Т-та знаю я, що боягузка. Але занадто вже страшно. Ува-а-а.

— Тоді чого ти хочеш?

— А ти розумінша, ніж я думав, — він усміхнувся, мов побачив щось кумедне. — Тобі не треба нічого робити. Але мені від тебе потрібно дещо особливе. Я сам можу це забрати. Ах, але, звісно, це не крадіжка.

Ну і що це повинно означати? Дивне відчуття. Але якщо відмовлюсь, він просто забере Сажика, правильно? Шмиг, Божечки! Ну за що ти зробив мене такою слабачкою!

— Але що, як ти мене обманюєш...

— Не хвилюйся. Сказав же, я досить добрий чарівник. І це зовсім тобі не нашкодить. Обіцяю.

Брехня — твоя повсякденна зобов'язаність?! Твої слова зовсім не заспокоюють!

— І якщо мені сподобається...

Угх. Але хіба у мене є вибір? Лишається тільки скористатися наданим шансом, хай і не хочеться. Давненько вже смерть не дихала мені в потилицю. Хник.

— Я не з'їм цю штуку, доки вона знову не стане маною. Непогана угода.

Він дивився на мене так, наче чекав на відповідь. От сволота! Наче ти залишаєш мені вибір!