Я почула, як хлопець пробурмотів «Ти надто погано ставишся до мене як до рятівника», але мені було начхати.

Та коли я вже кинулася до Клода, усвідомила, що ноги зовсім мене не слухаються, і небезпечно похитнулися. О Боже, як же соромно…

Невже я після всіх страждань, кашляння кров'ю і споглядання пики цього чорнявого ідіота одразу після пробудження просто так послизнуся і звалюся на килим?

– Ах! — я пискнула, втративши рівновагу.

Однак Клод вчасно мене підхопив. Здавалося, він діяв інстинктивно, навіть сам того не бажаючи — інакше не був би сам такий здивований, що я опинилася у нього на руках. Кх. Але ж ти не кинеш мене, правда?

Коли я повільно підвела голову, трапилося щось неймовірне.

Через мить у цій незручній позі, Клод просто випростався і підняв мене на руки.

— Тепер все гаразд? — запитав він. І нехай його голос, як і раніше, був холодним та позбавленим емоцій, я змогла вловити в ньому подобу тих почуттів, що були в моєму сні.

Я здивувалась настільки, що тільки й змогла, що кивнути. Клод швидко оглянув мене. Переконавшись, що зі мною все гаразд, він озирнувся до ліжка.

— Сподіваюся, жодних побічних ефектів чекати не доведеться?

А, точно! Чорноволосий ідіот!

— Татку, ця людина!..

Я вже зібралася запитати, якого біса тут забула ця худоба, але Фелікс виявився швидшим.

— А. Схоже, він витратив усі сили на зцілення принцеси.

Га? Що?

Хто витратив усі сили? На лікування кого?

Не зрозуміла… До речі, що з твоїм обличчям? Що за зворушений, вдячний та співчутливий вираз?

— Я мушу віддячити вам за все. Звісно, після того, як ми переконаємося, що тепер із принцесою справді все гаразд.

— Перепрошую, але принцеса ще не до кінця вилікувалась.

…Га? Що?

Я втратила мову. По шкірі пробігли сироти. Це не той чорний ідіот сказав?.. Звідки цей заплаканий тон? Та ще й чого б це він так культурно висловлювався?

— Що значить «не до кінця вилікувалась»?

— Прошу вибачення. Через мій вік я не зміг вилікувати її повністю.

Я, немов робот, знову повернула голову до чорнявого ідіота. І побачила, як той схилив перед Клодом голову. Але це вже був не той кретин, що хвилину тому сидів біля мене, закинувши ногу на ногу.

— Однак її стан більше не критичний, тепер вона зможе остаточно одужати сам... Кха!

Хлопчик років одинадцяти-дванадцяти тримався за груди та кашляв, ніби йому було важко дихати.

— Таке може повторитись, кха. Ще кілька разів, кха-кха… проте для мене честь пожертвувати собою заради… Угх, кха-кха! Угх, кхакх!

Хлопчик зблід і звалився на підлогу. Само собою, я витріщалася на нього з відвислою щелепою.

Що за?! Ти хто такий? Куди подівся той придурок?! Він був не настільки дрібним!

Відчуття було, мов я застала якусь гоблінську магію. Та що відбувається?!

— Ваша Величносте, здається, поки що варто дати йому відпочити. Якщо принцеса прийшла до тями, можемо обговорити це пізніше. Молодий маг теж втомився.

Ніхто не зможе стриматися, побачивши дитину, що страждає. Клод роздратовано цокнув, але змушений був погодитись.

Таким чином, за допомогою Фелікса, мініверсія чорнявого клоуна попрямувала до виходу. І якраз перед тим, як залишити кімнату, він озирнувся, глянувши на мене своїми червоними очима. Він усміхався із переможним виглядом.

Це-це-це!.. Це ж той чорнявий кретин, правда? Так же ж?!

— Принцесо!

Але я швидко відволіклася від нього.

— Лілі!

Лілі підбігла до мене з блідим заплаканим обличчям. Хіба ти можеш ось так вриватися в кімнату? Тут же Клод.

— Принцесо, я знову змогла вас побачити… я… я…

А, ти теж злякалася. Що ж, і я, коли мене знудило кров'ю. У підсумку Лілі розплакалася прямо переді мною.

— Цей місяць був нестерпний. Я вже перестала сподіватися, що ще хоч раз побачусь з вами.

Е-е? Стривай... Що?

— Місяць?

— Так, — відповів Фелікс з полегшенням. — Минуло 48 днів, перш ніж ви отямилися.

— Е-е?

***

Мені сказали, що я проспала цілий місяць. Я думала, минула всього ніч, але 48 днів?! Мені ж очі замилюють, правда?

— Звісно ж ні, — заговорила мініверсія чорнявого ідіота, поїдаючи шоколадне печиво з мого столу. — Тобі дуже пощастило. Якби я прийшов на день пізніше, тобі були б вже гайки.

То якого біса ти ще тут? І з якого переляку ти їси печиво, яке Лілі принесла мені?! Угх, клятий злодій!

Зараз він ані краплі не був схожим на того нібито вмираючого хлопчика, якого я бачила кілька днів тому. Він надто вже добре почувається.

— Зважаючи, що сьогодні мені робити нічого, поки що поваляюся тут.

— Що? Ти ж сказав, що на моє лікування потрібна година.

— Звісно ж я збрехав. Ха, наївні, як діти.

Угх, та й хто кого обманює?

Мені огидно було дивитися, як він з посмішкою пожирає моє печиво.

Це точно той дрібний пацан, який не так давно бив Клоду поклони? Чи не ти казав, що тобі потрібна повна ізоляція, щоб ніхто не відволікав, і витурив усіх звідси?

— Побачивши мене, всі починають захоплюватися, мов побачивши гарненького маленького обдарованого мага. Та навіть так, це дратує…

І це ось цей хмир — маленький гарненький обдарований маг?

Гик, чорт… І не посперечаєшся, ця десятирічна зовнішність і справді шикарна…

А-а, не хочу цього визнавати! Але він надто чудовий! Це шовковисте чорне волосся, навіть ті наповнені сльозами червоні очі, — лише перед іншими, звісно, — і кожна клітинка його обличчя… він був навіть надто прекрасний!

І навіть зараз він, поїдаючи печиво, з крихтами на обличчі виглядав дуже мило!..

— З глузду з'їхати. Воно чудове. Скажи покоївкам, щоб принесли ще.

А ось усередині...

Мені тільки й лишалося, що дивитися, як він їсть.

— А ти не збрехала. Твій батько і справді не Етернітас.

— Братику ти що, і справді ідіот? Етернітас помер 200 років тому.

І тоді Сажик обережно виліз з-під мого ліжка. Я лише спостерігала, як Лукас почав його гладити.

Ну ось він знову. Він що, дев'ятихвостий лис, що проспав 200 років? Я справді не можу його зрозуміти.

— Я давно думав, що щось не так.

Сажик же пускав слини на печиво, яке їв цей гад, однак навіть не думав взяти хоч одне. Те саме стосувалося й мене. Угх. Сажику, не хвилюйся, коли він піде, я дам тобі цілу тарілку печива…

І чому я мушу бути з ним, у своєму будинку... Хник. Так несправедливо.

Але, схоже, у палаці до нього ставляться як до героя. Його звуть генієм серед магів, завдяки якому принцеса прийшла до тями через місяць. Схоже, багато всього трапилося, поки я спала.

Від Фелікса я почула, що почала кашляти кров'ю і знепритомніла, бо моя мана вийшла з-під контролю і почала руйнувати моє тіло, але ніхто не міг зрозуміти, як таке могло статися і як з цим боротися. Казали, я щоразу плакала при кожному пробудженні та знову втрачала свідомість, тож Клод мене приспав. І він найняв магів, які мали мене врятувати, однак ті лише хитали головами, не в змозі щось зробити.

Минув час і прийшов цей ідіот, заявивши, що зможе мене вилікувати. Не знаю як, але він став геніальним чаклуном, якого підтримували й захищали всі придворні маги. І з іншими, включаючи Клода, він поводився зовсім інакше, ніж зі мною. Схоже, йому це здалося кумедним, тому тепер він поводився як високоосвічений, слабкий, тендітний і геніальний молодий маг. Перед усіма, окрім мене.

Я дивилася на придурка перед собою. Напевно, мені слід бути вдячною, але дивно, що я не відчуваю нічого подібного.

Та відчувши мій погляд, він лиш всміхнувся та продовжив жувати печиво.

— Що, теж хочеш? Бажаєш обміняти його на це?

— Ні, дзуськи! Жодного обміну!

Ва-а-а, цей козел все ще полює на Сажика! Сажик, схоже, теж відчув небезпеку і заскавулів у мене на руках.

— Така зла навіть після того, як я тебе врятував. Просто спробую на смак і одразу ж поверну.

— Ні!

Спробуєш на смак? Ва-а. Нізащо не дозволю цьому гаду і пальцем торкнутися Сажика!

Він схилив голову, відчувши мою огиду.

— Насвари цю дрібну тварюку за те, що з тобою сталося.

— Що? До чого тут Сажик?

— До того, що його мана стала потихеньку повертатися до тебе. Навіть коли ти просто торкаєшся його чи перебуваєш поряд, твоє тіло поглинає ману. Це рідкість. У твоєї мани, мабуть, сильна здатність до відновлення, або ж у тебе так багато мани, що навіть священна тварина не може її утримати.