Кх. Як і думала, я просто нереально крутий маг. Але зараз не час цим захоплюватися.

— Тоді це досі небезпечно? Тепер мені не можна бути поруч із Сажиком?

І той тупий брюнет усміхнувся, ніби почув щось цікаве.

— Не недооцінюй мене, — він, здавалось, задумався на мить: вдати жаль до мене чи засмутитися. — За кого ти мене маєш? Навіщо я тебе рятував, щоб ти знову спробувала так само померти?

Ні, ні… Будь ласка, ні, прошу, не їж Сажика. Я спітніла і міцніше притиснула до себе тваринку.

Тоді той відморозок відсунув від себе порожню тарілку, відкинувся на спинку дивану і неґречно закинув ногу на ногу.

— Подякувала б, що не дав твоєму батькові його вбити.

А, точно! Він і раніше казав, що Клод мало не вбив Сажика.

— Схоже, він схиблений на тобі. Варто було розповісти йому про причину, як він одразу ж спробував прикінчити твого Сажика. Але якби він це зробив, твій стан погіршився б, бо по смерті цієї дрібної тварюки вся його мана відразу повернулася б у твоє тіло.

І тоді в голові самі собою промчали спогади про голос з того сну.

Я пам'ятала обличчя Клода, коли я прийшла до тями. Коли він зупинився у дверях, його очі, вираз його обличчя.

— Ага. Нині лишилося не так багато людей, які мають священну тварину. Не хотілося знову все пояснювати, тож я сказав йому, що це просто магічна істота. Твій Сажик був урятований, коли я сказав, що за його допомогою можна тебе вилікувати.

Сажик раптом почав лизати мені руку. І, дивлячись у його великі золоті очі, мені раптом стало цікаво.

— Виходить, Сажик уникав мене, бо знав, що може бути небезпечним?

Я просто озвучила свої думки, але тепер, якщо вдуматися, то так і є.

Кх, та Сажик просто розумник, таке цілком може бути! Адже він — священна тварина. Моя, майбутнього талановитого та всемогутнього мага!

Але цей похмурий кретин вмить втрутився в мої мрії.

— Ха? Ні, вони так не можуть. Священні тварини успадковують усе від свого господаря. Сажик краде шоколад, як і ти.

Я замислилась, а він знову посміхнувся. Втім, від наступних його слів я здивовано здригнулася.

— Скажи. Ти ж хочеш звалити з палацу, правда? — здриг. — Хочеш лишити його швидко і непомітно, та так, щоб ніхто не помітив, еге ж?

Тремть тремть.

— Я вже довго спостерігав за твоїм Сажиком. Він постійно ховається та вискакує з вікна. А священні тварини завжди подібні своїм власникам.

— Н-ні, ти взагалі про що…

— І ти сильно мене ненавидиш, га? Хочеш, щоб я зараз же пішов. І взагалі не бажаєш більше мене бачити?

Я аж підскочила.

— Бачиш? Він завжди насторожі, при кожному моєму русі.

Ска-вуу, ска-вуу.

Він, наблизившись під час розмови, забрав у мене Сажика. І я усвідомила це, тільки коли той заскавчав.

Чекайте, коли він встиг!?

— Це тому, що ти постійно намагаєшся його з'їсти, очевидно, що Сажик наляканий!

— Вау, то ти не ненавидиш мене? Не боїшся? Оце так полегшення. Знаєш, я досить вразливий, тому мене легко ранити тим, що я комусь не подобаюсь.

Цей кончений хмир... верзе якусь ма...

Було важко спокійно змиритися з цим. Але проблема полягала в тому, що цей його образ хлопчика, ненабагато старшого за мене, мав неймовірно милий вигляд. Угх. Не вірю. Коли це у мене виникла слабкість до дітей?

— Але тобі що, так треба розгулювати в цьому вигляді? Навіщо прикидаєшся дитиною? — невдоволено буркнула я.

Не подобається мені, що він раз-у-раз будить мій інтерес, а ще дратує, як він прикидається невинним культурним хлопчиком на очах в інших.

Він міцно стиснув у обіймах Сажика, який борсався, намагаючись вирватися.

— Не починай, якщо не хочеш, щоб я його з'їв.

— Ах, що?!

— Зараз у мене мани як кіт наплакав, а в такому стані я хоч трохи, але заощаджую її. Якби не це, я б ні за що не поводився б так, як зараз.

Як ти взагалі можеш спокійно про це говорити! Якого біса ти хочеш відновити свою ману ціною життя Сажика? Дідька лисого я послаблю пильність коло тебе! Коли ж він уже піде? Згинь з очей моїх! Гр-р-р.

— Тепер у мене достатньо мани, і я міг би прийняти свій справжній образ, але постійно його підтримувати дещо проблематично. Тому залишусь таким, доки не отримаю більше мани.

Коли я прокинулася через 48 днів, він був старшокласником. Хоча спочатку він збентежив мене перетворенням на свою мініверсію по приходу Клода та Фелікса, з того часу він залишався таким.

Він посміхнувся, погладжуючи Сажика.

— А, до речі. Твоя мана виявилася набагато смачнішою, ніж я думав.

Га?.. Що смачніше?

Я дивилася на нього, не вірячи своїм вухам.

— Не дивися на мене так. Загалом, я поглинув зайву ману. Іншого способу допомогти тобі не було, треба було якось її позбутися. А розвіювати її повітрям було марнотратним, тож я її поглинув.

Шкірою виступили сироти.

…Тобто ти її з'їв? З'їв?.. Ти вилікував мене через обжерливість? І тому ти зміг набути своєї дорослої форми, коли я прокинулася?!

— Що б там не було, ти її з'їв!

— Кр-р-р!

— Як ти смієш?..

Сажик раптом загарчав і почав хлистати Лукаса хвостом, доки той з ним бавився. Здається, Сажик розлютився.

— А ти зараз поводишся досить мило.

—  Скав, ска-ву-у ...

Але це було лише коротку мить, потім Сажик заскавчав та знову звісив хвоста.

— Забирай. Занадто він наляканий.

Вперше цей покидьок повернув мені Сажика без вибриків.

— Твій батько йде.

Ха, то ти повернув його тому, що сюди йде Клод?!

Клац.

– Принцесо!

Дежавю. Я побігла прямо в руки Клода.

— Та-ату-у!

Клод повернув голову, дивлячись то на мене, то на Лукаса, невиразно відчуваючи, що щось не так.

— Я…

Я вже відкрила рота, бажаючи випалити «Я терпіти його не можу!». Все йому розкажу! Що ти керуєш своїм віком, що якось намагався вкрасти Сажика, і що зараз ти просто прикидаєшся добрим!

Мені було цікаво, що відбулося, і якщо вже він мене врятував, я хотіла дати йому шанс, але ви тільки гляньте! Він сказав, що йому більше нічого робити!

Але цей похмурий придурок, мабуть, зрозумів, що я хочу зробити, і випередив мене буквально на мить.

— Перепрошую, якщо мої слова образили вас, принцесо.

— Е?

Е-е? Що з ним? Чого це раптом він почав вибачатися? Я ще жодного слова не сказала!

— Але вихованець принцеси — істота, з якою навіть досвідчений маг насилу впорається, тому принцесі рекомендовано триматися від нього якомога далі. Втім, зважаючи, як сильно принцеса його любить, найкращим заходом буде обмеження проведення часу з цією істотою.

Що? Ти що взагалі мелеш?!

Я втратила мову від його слів. Коли це ми про таке говорили?

Цей ідіот знову начепив маску невинного вундеркінда та тепер говорив зі сльозами на очах.

Виглядало так, ніби він образив людину, про яку дбає, і тепер не знає, що робити. Я ж в цій постанові була впертою неслухняною дитиною, яка відмовлялася здаватися, навіть наперекір загрозі моєму життю!

— І правда. Думаю, краще було б викинути його звідси.

Клод, який підозрював його кілька секунд тому, одразу погодився. Я була шокована. Звісно, це диво, що Клод не сказав його прикінчити, але викинути?!

— Т-тату. Братик сказав, що Сажик більше не небезпечний...

— Немає жодних гарантій, що собака, який вкусив раз, не вкусить знову.

Сажик не собака! І не дивись так на нього! Ва-а, бачите? Сажик наляканий!

— Оскільки мана принцеси все ще нестабільна, краще тримати його на відстані. Перебування з Сажиком понад трьох-чотирьох годин на день може бути небезпечним.

— Ах, яке полегшення. Як же добре, коли поряд такий талановитий маг, — похвалив Фелікс, не здогадуючись про мої справжні почуття до нього.

Було дивно, що Клод, попри помітне роздратування навіть не заїкнувся про вбивство Сажика. Я ж дивилася на чорнявого ідіота, що прикидався безневинним ченцем.

І здалася. Цей покидьок вже досяг успіху в прихованні своєї істинної особистості.

— Мені вже час.

— Забери це з собою, — Клод глянув на Сажика, як на сміття. Чорт, ну за що ти так із ним!

— Тату-тату. Афі може погодувати Сажика? Він, напевно, голодний.

А втім, я не могла висловлювати своїх думок вголос. А все тому, що я мала бути милою. Я почала випрошувати у Клода так, як тільки могла. Певно ж моє миленьке обличчя спрацює.

Клод мовчки глянув на мене, перш ніж відкрити рота:

— Схоже, краще буде все ж таки його викинути.

— Га? Братику-магу, що ти там раніше казав? Що погодуєш Сажика замість мене? Дякую, братику!

— Я передумав. Зараз же. Негайно.

Я протяжно позіхнула, потім  — ще раз.

— Уа-ах. Тату, Афі хоче спати.

Я проігнорувала крижаний погляд Клода і поклала йому голову на плече, подавши тупому брюнету сигнал.

Забирайся звідси з Сажиком, швидше! Той же, ледве стримуючи сміх, манірно вклонився й пішов.