Я тицьнула на малюнок у книжці. Там був зображений чоловік, що встромляв меч у трон.
— Ах, ви впізнали цю людину, принцесо?
Звідки б я знала хто це?
— Так, моя принцесо, це ваш батько.
Стривайте, що? Це той покидьок, який покинув свою жінку та дитину?
— Аука! Ігу!
Падлюка! Гівнюк! — проклинала я.
— Ох, наша принцеса така розумна.
Поки я гнівно тикала на зображення, Лілі гладила мене по голові з гордим виглядом. Я ще не вміла читати, але, судячи з її слів, ця людина — володар Імперії Обелія. В книзі його зображали героєм, який скинув минулого імператора-тирана, що уклав угоду з дияволом. Повірити не можу, що його зображують таким праведним, попри те, що він перерізав увесь свій гарем та знехтував донькою!
Я задихалася від люті.
— Ах, я ж ніколи не казала вам його ім'я.
Варто було Лілі заговорити, як моє обличчя знову перекосилося.
— Хочете знову побачити малюнок?
Ні! Мене анітрохи не цікавить цей поганець!
— Батько принцеси Афанасії — Імператор Клод де Алґер Обелія.
Я застигла. Я була розгублена.
Що? Що ти щойно сказала?
Певно, вона відчула мою цікавість, тому всміхнулася.
— А ви, принцесо, — принцеса Афанасія де Алґер Обелія.
Га? То моє ім'я повністю співпадає з іменем принцеси з роману? Я запам'ятала його тільки тому, що вперше бачила в фентезі романі настільки довге ім'я.
— Зазвичай імена членів імператорської сім'ї не повторюються, але коли імператор побачив вас, то вирішив дати таке середнє ім'я*. Тож він, без сумнівів, любить вас.
[1]Середнє ім'я або друге ім'я — ім'я, розташоване між особовим ім'ям і прізвищем. Притаманне Європі та заходу.
Ого, навіть такі деталі співпадають. Як ніяково...
Тільки у мене відчуття, що щось не так? Ха-ха...
***
Гаразд, нумо пригадаймо, про що йшлося в романі.
«Прекрасна принцеса» — відомий романтичний фентезі веброман. Принаймні так сказала учениця середньої школи, що забула його в інтернет-кафе. Тож, коли на роботі стало нудно, я спробувала його прочитати.
Як і сказано в назві, з'являється прекрасна принцеса. Друга принцеса Імперії Обелія — Джанет. І якщо Афанасія була другорядною персонажкою з трагічною долею, то Джанет була головною героїнею: надзвичайно вродливою дівчиною з каштановим волоссям та особливими блакитними очима, притаманними імператорській родині.
Всі любили її, адже Джанет була прекрасна як ззовні, так і зсередини. Не тільки громадяни Обелії, а і всі люди континенту.
У цьому списку був і імператор Клод. Ви запитаєте: «Хіба не очевидно, що батько любитиме свою доньку?». Ну, тоді ви просто його не знаєте.
Клод — надзвичайно холодна і раціональна людина, що вбила свого батька та брата, законного спадкоємця трону, аби самому посісти престол. Через те, що колишній імператор був надзвичайно жорстоким, зараз його вважають рятівником. Втім, це не значить, що він хороша людина. Доказом цього є те, що він повбивав усіх, хто тут жив.
Та в будь-якому випадку, Джанет вдалося розтопити його крижане серце. Клод дізнався про існування Джанет, коли їй було чотирнадцять. До того часу вона жила в одного з трьох стовпів імперії, в будинку сім'ї герцога Альфеус.
Мати Джанет, маркіза, була нареченою Клода, але померла при пологах, вигнана з палацу. Тож її сестра, дружина графа, попросила родину Альфеус подбати про племінницю. Вони були перед нею в боргу, тому погодилися.
Розкривати факт існування Джанет психічно неврівноваженому Клоду було небезпечно. Та що там неврівноважений, він трошки психопат. Однак через якийсь час він все одно дізнався про неї.
Звичайно, Клод не відразу полюбив Джанет.
Але що вона за людина? Прекрасна принцеса, що отримувала велику кількість уваги й любові. Тож, зрештою, навіть Клод не встояв перед її чарами.
Після цього Джанет жила довго і щасливо завдяки прихильності могутнього батька та герцога Єзекіїла, найпривабливішого чоловіка континенту, якого вона покохала під час перебування в маєтку Альфеусів.
— И о ва.
Гидота. Як не пощастило.
Думаючи про сюжет, я взялася сердито жувати ковдру. Мене дратувало те, що Джанет ніколи не знала життєвих труднощів. Дочитавши роман, я могла тільки в розпачі кинути його на стіл.
Чорт, Клод і Джанет просто негідники. Ось і вся моя рецензія на «Прекрасну принцесу».
Хіба ця книжка не жахлива? Зважаючи на те, що Джанет купалась у загальній любові, в той час, як Афанасія завжди лишалася непоміченою?
Принцеса Афанасія зі світлим волоссям та блакитними очима, ровесниця Джанет. Народжена скромною танцівницею, вона мала кардинально інше дитинство.
На відміну від Джанет, про існування Афанасії Клод довідався, щойно вона народилася. Однак він забув про неї, залишивши в Рубіновому Палаці. З дитинства Афанасію зневажали та ігнорували, тож вона завжди переживала через те, що про неї думають інші.
Вперше вона зустріла свого батька на свій дев'ятий день народження. Тоді він влаштував бал для послів інших країн, навіть не згадавши про неї. Афанасія випадково прийшла туди, слідуючи світлом та звуками.
Вона зустріла Клода у саду імператорського палацу. Він побачив її, але мовчки пройшов повз. Але Афанасія, яка ніколи не відчувала любові, вирішила, що їхня випадкова зустріч — це доля.
Ще до появи Джанет вона жадала, аби батько полюбив її. Афанасія робила все можливе для цього: показувала неймовірні таланти в багатьох дисциплінах та з усіх сил старалася бути успішною. Але на її дебютному* балу герцог Альфеус представив світові Джанет, розбивши всі її мрії вщент.
[2]Дебют — бал, на якому молодих аристократів офіційно представляють суспільству як дорослих.
Афанасія була понурою та нецікавою порівняно з вічно сяючою Джанет. Те, що Джанет здобуде загальну прихильність було неминуче. А далі за сюжетом, поки Афанасія ставала все скромнішою, Джанет вважали ідеальною принцесою.
Наскільки все абсурдно, запитаєте ви? Ну.... коли Джанет прибула до палацу, їй було важко адаптуватися. Навіть Клод тоді не пожалів її, і єдиною, хто зволів їй допомогти стала Афанасія.
Боже, яке ж дурне дівча. Краще б про себе піклувалася, а не про суперницю...
Будучи надто наївною, Афанасія дала Джанет вкрасти батькове серце. І, в результаті, померла від його рук.
На грандіозному балу Джанет спробували отруїти, і її сестра стала головною підозрюваною. Насправді звинувачення були несправедливими. Як виявилося пізніше все підлаштувала тітка Джанет, яка вважала Афанасію перешкодою для своєї племінниці на дорозі до здобуття титулу кронпринцеси.
Звісно, це було далеким від правди: Афанасія ніколи не отримувала ані краплі уваги від Клода. Більш того, дівчині бракувало сміливості боротися з Джанет. Вона радше б випила келих отрути, адже знала, що Клод засмутиться, якщо з Джанет щось станеться. За це її можна тільки пожаліти.
Графиня очікувала, що її просто ув'язнять або позбавлять титулу першої принцеси. Але ви ж пам'ятаєте, що Клод за людина? Поки Джанет була на порозі смерті, він стратив ні в чому не винну Афанасію.
Це сталося на її вісімнадцятий день народження. Рівно через 9 років після їхньої першої зустрічі. Іронічно, правда?
Пізніше графиню було викрито, але Афанасія вже була мертвою. А Клод, який не любив нікого, крім Джанет, не відчув жодних докорів сумління.
Добра головна героїня Джанет відчувала відповідальність за смерть Афанасії, її переповнювала провина, але завдяки розраді свого коханого Єзекіїля вона змогла рухатися далі.
Далі
Розділ 4
Можете собі уявити наскільки я була розчарована, побачивши фінал цієї історії? — Гррр. Одні лише думки про це змушували все всередині палати від люті. Не знаю, про що думав автор, коли вводив цю персонажку лише для того, аби вона просто марно померла. Учениця середньої школи, яка, скоріше за все, була палкою фанаткою цієї книги, казала, що це тільки підкреслює любов Клода до Джанет, і продовжувала теревенити, як в романі ідеально втілені всі жіночі мрії. Звичайно, я не стала слухати цю маячню. Не те щоб мені подобалась Афанасія, але вона однозначно була краща за Клода чи Джанет. Я завжди вважала, що люди повинні в першу чергу піклуватися про себе. Ви спитаєте, чому я так цим переймаюся? Тому що я стала Афанасією з роману! — Ва-а! Я розплакалась, тому що мені знову стало сумно. Я намагалася переконати себе, що це неправда, але навіть в ігноруванні реальності є своя межа. Тут так багато подібного до тієї книжки! Може, дещо можна було б списати на збіг, але їх стало вже забагато! Я намагалась ігнорувати свою інтуїцію, але це нелегко. — Принцесо! На мої ридання прибігла Лілі. — Чому наша принцеса плаче? Я уткнулась обличчям в її руки та продовжила плакати. Цей день і без того був дуже емоційно насиченим, а щойно я побачила обличчя Лілі, мені стало ще сумніше. — Ви голодна? Ліліана Йорк. Єдина людина, що до кінця вірила у невинність Афанасії, і в результаті загинула разом з нею. Ліліана — друга дочка впливової графської родини, тому їй було не місце серед покоївок, але після смерті матері Афанасії, вона сама зголосилася працювати у Рубіновому Палаці як няня дівчинки. Діана була надзвичайно чарівною і прекрасною жінкою зі світлим, як місячне сяйво, волоссям та загадковими червоними очима. Крім того, вона була достатньо талановитою аби дати сольний номер на імператорському балу. Втомлена життям у палаці, Ліліана щиро поважала і захоплювалась вільною, як птаха, Діаною. Але зрештою Діана опинилась замкненою у Рубіновому Палаці після того, як провела з Клодом ніч. — Ваааааа! Клоде, ти шматок лайна! Лілі ще більш схвилювало, що я плакала все голосніше. — Ах, що з вами, моя принцесо? Я не могла зупинитися. Скільки б не думала, а це точно був світ того роману! Дружба Ліліани та Діани згадувалась у творі всього кілька разів, але вона все одно дуже мене зворушила. Прекрасна дружба, яку я бачила хіба що в «Енн із Зелених Дахів» на чиємусь дні народженні. Так, сама я друзів не мала, але саме тому мене і зачарували їхні стосунки! Але в результаті Лілі померла лише тому, що була на боці Афанасії! — Час змінити підгузок? Стривай! Я не впісялась! — Тож не їжа і не підгузок... Та ні ж, зі мною все гаразд! Після того, як мене силоміць роздягли, я почала щосили викручуватися та знову розплакалася. Не те щоб таке відбувалося вперше, але цей досвід був доволі травматичним. — Останнім часом ви часто плачете. Лілі засмутилася, що не змогла зрозуміти причину моєї істерики. Але знала б вона, як засмучена я: не можу їй розповісти, навіть якщо захочу! Незалежно від того, реінкарнувала я чи потрапила в чуже тіло — жоден з варіантів не мав сенсу! Це так несправедливо! Ех, Ліліано, чому ти — Ліліана? Чому Діана — це Діана, а Клод — це Клод? І чому я Афанасія?! За що? Я хочу бути Джанет! Не хочу бути Афанасією! — Все гаразд, принцесо. Я з вами. Я перестала ридати, почувши втішаючий голос Ліліани. Єдине чого я хочу це втекти з цього проклятого палацу. Часе, будь ласка, йди швидше. *** Це був сонячний весняний день. За садом Рубінового Палацу ніхто не доглядав, але там все ще росли прекрасні квіти. Я обережно пройшла між ними та смикнула покоївку за спідницю. — Сествичко, сествичко! Сьогодні до палацу приїхали продукти, тож вона, певно, тільки перевірила поставки та йшла далі працювати. Покоївка глянула на мене. Я ж зробила миле личко з щенячими очима. — Будь ласка, можеш дати Афі фоколаду? Мені п'ять. Мені п'ять. Мені не соромно. Мені не... лайно. Як же соромно... — Мила принцесо, ви хочете шоколаду? — Так. Афі любить фоколад. Дай, дай, будь ласка. Переконана моєю милотою, покоївка-унні почала щось шукати у своєму фартусі. Її звали Ганна, і вона завжди носила з собою шоколад чи цукерки для мене. — Ви так сильно любите шоколад? — Так, Афі любить фоколад! Дуже любить! Я широко розмахувала руками. Було дуже соромно, але заради смаколиків і не таке можна зробити. — І Ганну любить! — О, боже... Дай! Дай мені шоколаду! — Ганно, що ти робиш? Мій план з отримання солодощів провалився. — Кесо! — Ти не чула, що сказала Ліліана? Не можна давати принцесі смаколики щоразу, як вона просить. Покоївка-унні, що підійшла до нас, була гарною пані з холодним виразом обличчя. Її звали Кес, і це не вперше вона підривала мої плани. — Але лише один... — В тому і проблема, що так кажеш не тільки ти. Ні! Не вставай між мною та шоколадом! На відміну від Ганни, Кес ставилася до всіх холодно. Однак я не здамся! — Сествичко. Цього разу я смикнула за підницю Кес, а тоді знову в використала свій прийом з щенячими очима. — Афі хоче фоколадку. Коли я глянула на неї жалісливими очима, сестричка-покоївка завагалася. — Не можна, принцесо. Я чую твою невпевненість! — Вам справді не... Зрештою, я перемогла. За мить покоївка присіла, щоб опинитися на рівні моїх очей, і вклала мені в руку жменю шоколаду. — Це секрет від міс Ліліани, гаразд? Лілі дуже хвилювало, що я матиму карієс, тож те, що я нишком брала у покоївок солодощі, було секретом. — Дякую, сествичко! Я широко всміхнулася та поцілувала її в щоку. Моя милота розтопила її серце. Юху! Холоднокровна красуня мила лише зі мною. Це так круто. — Гей, Кесо, так не чесно! Ти це навмисне, так? — Кхм. Що ти таке кажеш? Гадаєш мені, як і тобі, потрібні приховані мотиви для чогось такого? — Тоді чому ти дала їй солодощі? Поцілунок принцеси мав бути моїм! Дівчата почали перепалку, не помічаючи мене. Я ж вирішила вшитися до того, як Лілі мене помітить. Буде недобре, якщо потраплю їй на очі. Час йшов швидко: мені вже виповнилося п'ять. Лілі щоразу пиляла мене, адже я називаю працівниць «сестричками», а це не личить принцесі. Втім, мені так було легше. Та і яку самоповагу могла мати принцеса-вигнанка? Сестрички-покоївки, що раніше ігнорували мене, тепер дають мені ласощі та першими починають розмову. Гадаю, це успіх. Зазвичай, якщо прислуга починала розмову, це вважалося неповагою до імператорської родини. В моєму палаці таких правил не існувало. Коли я навчилася ходити, то вирішила отримати їхню прихильність. Раніше покоївки настільки дратували мене, що я «випадково» проливала на них воду або робила різні дрібні пакості. З часом я зрозуміла, що вигідніше бути з ними милою: я і так в постійній небезпеці через Клода, тож мати персонал, який мене недолюблював, у мене не було ні бажання, ні можливості. Інакше моє життя нічим не відрізнялося б від історії справжньої Афанасії. Вирішальним фактором для прийняття цього рішення також стало те, що з мого палацу поступово зникали речі. Всі, хто працювали тут, були аристократами за походженням, але переважно з маловпливових родин на кшталт баронів чи віконтів. Коли їх тільки призначили сюди, вони боялися Клода, але щойно зрозуміли, що той анітрохи не турбується про мене, почали потихеньку, одна за одною, красти з палацу речі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!