Затьмареним поглядом я могла тільки побачити спину Клода, що віддалялася.

Коли він нарешті пішов, я розплакалася. За все життя я вперше так сильно злякалася.

***

Після обіду з Клодом мене завжди нудило.

Після історії з озером я деякий час була прикутою хворобою до ліжка. І, побувши цей час в оточені Лілі та сестричок-покоївок, я дійшла висновку, що Клод — плюгавий покидьок.

Він, звичайно, витягнув мене з води, але далеко не відразу. Бісів психопат. Як можна просто дивитися на те, як тоне п'ятирічна дитина?! До того ж твоя донька!

Щоразу, як я думала про це, спиною виступали сироти.

Я часто плакала ночами перед сном. Тоді Лілі ніжно гладила мене по голові та пригортала до себе. Тільки в її обіймах мені нарешті вдавалося заснути.

***

А тоді моє життя повернулося до звичної рутини. Хоча звичайна дитина, певно, більше ніколи не змогла б дивитися на воду.

Коли вже я зможу втекти звідси? Клод вкрав два мої мішечки! От же ж наволоч! Сказав, що я можу прийти забрати їх, але я ж не настільки божевільна.

— Ганно.

Скільки б не думала, та не можу знайти в собі жагу до такого життя. Тому доводилося знаходити радість деінде.

— Шоковаду.

— Н-ні, не можна. Міс Ліліан буде...

— Я хочу шоковаду, — скиглила я, та Ганна не здавалася.

Схоже, Лілі суворо заборонила їй давати мені солодке. Зрештою, у Клода мені завжди доводилося їсти торти та різні тістечка.

Чорт, схоже настав час особливого прийому.

— Сествичко, Афі хоче шоковадку...

Тримай атаку щенячими очима!

— Н-не робіть так!

Я заблимала.

— Я справді не можу, принцесо. Мені шкода!
Ганна втекла, не здатна мені протистояти.

Гей! Спершу віддай мій шоколад!

— Ганно!

Не можу в це повірити! Ганна витримала мою атаку!

Схоже, через весь цей стрес моя милота пішла на спад. Тьху ти. Але я не здамся.

Я потайки прокралася на кухню. Знаю, це по дитячому, але я не можу відмовитися від шоколаду. В минулому житті він був для мене величезною розкішшю! Тож тепер я просто мушу з'їсти свою шоколадку!

Я схвильовано побігла туди, де лежали солодощі.

— Кес, що ти робиш?

— Секунду, здається, я не зачинила кришку.

Ой-йой!

Я сховалася.

— Ой, відчинено.

Гм. Чи варто красти шоколад? Я ж можу просто попросити у неї шматочок. Це доля.

Щойно я збиралася заговорити, як Кес закричала:

— А-а-а! Жук!

Незабаром на підошві її підборів з'явилася чорна пляма. Це був тарган.

— Повірити не можу, що нашою кухнею вештався брудний жук!..

Від її холодного голосу я аж спітніла.

— Треба сказати міс Ліліані, що варто якомога швидше провести генеральне прибирання. У місці, де живе принцеса, не повинно бути тарганів.

Кес, ти просто богиня.

— Здається, я щось чула...

А в-втім, краще її не питати.

Звичайно, Кес ніколи б не вчинила зі мною, як з тим тарганом, але... Гадаю, вона одразу ж розповість Лілі, якщо я підійду.

Я причаїлася у кутку кухні. Кес ненадовго прислухалася, а тоді пішла геть.

Я визирнула зі схованки й повільно потягнула руку до шоколаду на таці.

Га? Звідки лине цей тихий звук?

Всередині мене все похололо. Я думала, що хтось знову йде, але ніхто так і не увійшов.

Мені здалося? Але ж я точно щось чула! Я розгубилась. А тоді згадала історію про привидів з кухні.

— Гик!

Через нещодавній інцидент мені часто снилися кошмари, де щось тягне мене за голінь. Знаходитися на кухні раптом стало страшно. До цього я вже кілька разів крала шоколад, але жодного разу кухня не була такою моторошною. Тепер же здавалося, ніби там справді живуть привиди.

По спині тік піт. Було відчуття, ніби будь-якої миті з'явиться привид.

— Принцесо!

Наприклад, цієї!

— А-а-а-а! — як божевільна закричала я. Вбиті Клодом покоївки прийшли по мою душу? Чи привид з моїх кошмарів?

— Ой, принцесо, мені шкода. Ви злякалися?

Виявилося, це була лише Лілі. І вона здивувалася не менше мене.

— Принцесо, гадаю вам краще піти зі мною, — сказала вона, підняла мене на руки й квапливо кудись понесла.

Упс! Але ж я була на кухні, і тримала в руці дві цукерки, що поцупила звідти. Я потайки сунула їх у рукава. Втім, не схоже, щоб Лілі це турбувало. Що ж такого могло трапитися?

Зовсім скоро я дізналася що.

— Для нас честь служити принцесі Афанасії, — зробити мені реверанс покоївки.

Скільки ж їх було? Одна, дві, три, чотири, п'ять... Після тридцяти я перестала рахувати. Невже всі ці сестрички відтепер мені служитимуть?

Ситуація була схожа на сцену з дорами, яку я колись побачила під час роботи в ресторані. Це була романтична комедія з неймовірною головною героїнею. Тоді мені здалося нереалістичним, що вона, повернувшись додому з магазину, виявила в будинку купу незнайомих покоївок, готових їй прислужувати.

— Відсьогодні мене призначено тимчасовим лицарем принцеси Афанасії, — виступив уперед Фелікс.

Я роззявила рота.

Клод справжній псих. Як він міг так вчинити? Це вже навіть іронія, а якийсь сюр.

Тобто, коли я ледь не втопилася, він наговорив мені жорстоких речей, а тепер надіслав силу-силенну людей, аби ті мені прислуговували? Що це в біса таке?

— Я вдячна за доброту Його Величності, але чому саме сер Робейн....

Схоже, Лілі теж була шокована цією ситуацією. А Фелікс подивився на мене й усміхнувся.