— Відсьогодні Афанасія зможе користуватися своїми правами принцеси.

Але ж ти не ви́знаєш мене. В романі Клод казав, що ніколи не вважав Афанасію своєю донькою. Не знаю, що зараз коїться в його голові. Це жарт?

Лілі, схоже, думала про те саме. Навіть коли ми залишили тронну залу, її обличчя було блідим, як смерть.

— Все буде гаразд, принцесо.

Сподіваюся.

***

— Ти погладшала відтоді, як ми бачились востаннє.

Ми не бачилися лише п'ять днів, не могла я набрати аж стільки ваги!

— Хе-хе, тато теж!

Ми з Клодом бачилися вже двічі, і за цей час я дещо зрозуміла: він не вб'є мене за зухвалу та впевнену поведінку. Навпроти, чим більше я боялася, тим байдужішим він ставав. А нудьгуючий вираз на обличчі Клода — найстрашніше, що я колись бачила. Можливо, це лише моя уява, але я гадала, що він залишив мене задля власної розваги. І помирати я не збиралася.

Лілі здивувалася моїм словам. Але, як і очікувалося, Клод мене за них не вбив.

— Слідуй за мною, — примружився він і відвернувся.

Лілі та Фелікс нарешті видихнули. Я теж почувалася, ніби моє життя висіло на волосинці.

— Я якраз збирався поплавати на човні. Готуйся.

В сенсі «якраз»? Тобі треба — ти й плавай. Він же сам покликав мене. Повірити не можу, що тепер він вдає, ніби це збіг.

Якби від мене щось потребувалося, він би сказав, тому зараз мені лишалося тільки стулити рота та йти за ним.

— Ваше Величносте, перепрошую, та можливо принцесі не варто...

— Вона буде зі мною, в чому проблема?

Це і є проблема!

Лілі, що сміливо висловила свою думку перед Клодом занепокоєно дивилась на мене. Очевидно, її хвилювало, що її не буде поруч.

Не варто, сестричко. Що як він тебе за це покарає?

Бути чесною, я не хотіла з ним йти. А що як йому стане нудно, і він викине мене за борт?

Цей клятий покидьок зупинився і спитав:

— Не хочеш йти зі мною?

— Ні-ні, Афі хоче піти з татом, — яскраво всміхнулася я.

Лілі зблідла, але я нічого не могла вдіяти. До озера я прямувала з відчуттям, ніби йду на смертну кару.

Плавання озером, що знаходилося посеред імператорського палацу, виснажило мене. Але човен справді був нічогеньким: гладеньким, до того ж не хитався.

Стривайте, ми ж не веслуємо. То як човен рухається? Мотор? Чи за нас веслують раби десь в кормі?

— Про що задумалась?

Не розмовляй зі мною. Не дивися на мене.

Я хотіла сказати щось по типу: «Мені подобається водичка!» чи «Озеро гарне!», але вирішила підлеститися.

— Татове волосся таке бвискуче-бвискуче! Гавне!

Те, що його волосся гарне — правда. Мені подобалося моє світло-блондинисте волосся, але темно-жовте Клодове було мені більше до смаку.

— Я люблю яскваве!

Клод ледь усміхнувся, почувши мої слова. Ні, стривайте... ця усмішка не обіцяє нічого хорошого.

— Того дня у тебе теж була торбинка з коштовностями.

Збій системи! Програма Афанасія.exe не може функціонувати належним чином!

— Я попіклувався про твої скарби, тож наступного разу можеш їх забрати.

Я була спустошена від думки, що вони зараз у Клода.

Я не відповіла, і він знову занудьгував. Клод перевів погляд з мене на дальній берег озера. Від цього мені стало легше.

Цікаво, якого стилю був його одяг? Стародавньої Греції? Єгипту? Не знаю, але йому пасувало.

Минулого разу він був схожий на лева, а зараз, розвалившись під сонцем, Клод нагадував пуму, що гріється в сонячних променях. Щоб він не робив, завжди виглядав, як хижий звір.

Під час нашої першої зустрічі я була надто приголомшеною, щоб усвідомити це, але Клод справді був гарним. Мужній погляд, ключиці та верхня частина преса, які визирали з-під одягу...

Раптом згадалася побічна історія «Прекрасної принцеси», де описувалося щире кохання Діани до нього. В принципі, мені зрозуміло, чому жінки зліталися на нього, як бджоли на мед.

Клодові очі були не менш прекрасними. В них не було жодного тепла, і від того вони здавалися холодним дорогоцінним камінням. У відблисках озера вони відливали зеленим. Цікаво, мої зараз виглядали так само?

Мені раптом стало страшно так довго витріщатися на нього, і я відвернулася.

Га? Цікава квіточка. Спочатку я подумала, що мені примарилося, але коли ми підпливли трохи ближче, я зрозуміла, що ні.

Ого? Що це? Невже блакитний лотос? А-а, ні, стривайте. Він лише здавався блакитним на тлі водяної гладі. Насправді ж він був майже прозорим. Але чи росли лотоси в озерах?

Хочу.

Я простягнула руку до нього. Я відчувала на собі погляд Клода, але мені було байдуже.

Ця квітка не така вже й гарна, але я все одно хотіла, аби вона була моєю.

Ще трошечки. Крапельку...

І коли моя рука майже дотягнулася до пелюстки...

Шубовсь!

...я випала з човна.

— Кха-кха!

Я несамовито борсалася. В рот та ніс затекла вода.

Як так?

Багатошарова мереживна сукня намокнула і тягарем тягнула на дно. Чим менше ставало кисню, тим складніше ставало думати.

Не вмію плавати. Не вмію...

— П-поможіть...

Як би я не шукала опору під ногами — не знаходила. Не зможу виплисти...

Клод мовчав, безжально спостерігаючи за моїм борсанням.

Схоже, він мене не рятуватиме. Ось так і дивитиметься, навіть якщо я втону.

Варто було це усвідомити, і сили остаточно покинули моє тіло. Щось вхопилося за мою голінь та потягнуло вниз. Відчуття води, що забивала легені, було жахливим.

Смерть від утоплення. Те, чого я боялася, збулося.

— Кхи!

Ти, сучий сину!..

В той момент щось з силою витягнуло мене з води.

В голові паморочилося. Я відхаркувала воду, не розуміючи, де я.

— Божечки, принцесо!

Не знаю, скільки часу минуло. Я чула, як метушіння навколо і шокований голос Лілі.

Мабуть, Клод таки витягнув мене з води та повернув на берег.

— Феліксе.

— Так, Ваше Величносте?

— Від завтрашнього дня вчитимеш Афанасію плавати, — він струсив з рук бризки. — Буде соромно, якщо моя єдина донька помре від утоплення.

Це не те що варто казати люди, яка ледь не померла. Але жоден не міг вимовити цього вголос.

Лілі загорнула мене у великий рушник і притиснула до себе. Фелікс, схвильовано озираючись на мене, попрямував за імператором назад до палацу.

— Принцесо. Принцесо, все гаразд... Тепер все добре, принцесо.